23 липня одразу після голосування за продовження воєнного стану та загальної мобілізації трибуну Верховної Ради України заблокували представники парламентської опозиції та деякі депутати фракції «Слуга народу». Вони вимагали включити у порядок денний законопроєкт про заборону пов’язаних з Росією релігійних організацій – тобто УПЦ МП.
Таким чином Верховна Рада не може голосувати за інші законопроєкти, оскільки трибуна буде лишатися заблокованою до розгляду вищезгаданого закону, заявив нардеп від фракції «Голос» Роман Лозинський.
Згодом голова Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що парламент збереться на наступне засідання, щойно депутати напрацюють остаточний варіант законопроєкту щодо діяльності УПЦ МП та спростував чутки про те, що ВР пішла на «канікули». Але поки Верховна Рада залишається заблокованою. Далі пояснюємо, що це означає.
Чи є проблемою сам факт блокування трибуни Верховної Ради?
Попри медійну скандальність цього явища, блокування парламентської трибуни – є традиційною для українського парламенту формою політичної боротьби. У випадку з Верховною Радою – це може свідчити про черговий етап нормалізації діяльності парламенту.
Блокування трибуни – не єдиний засіб впливу на парламент зі сторони опозиції чи незгідної групи парламентарів. Часто парламентарі можуть використовувати парламентську обструкцію – зловживання формально дозволеними процедурами задля затягування роботи Верховної Ради.
На відміну від обструкції, блокування трибуни формально заборонене, однак, фактично, є легітимним та загальновживаним засобом парламентської боротьби. Попри прописані в Регламенті санкції за блокування трибуни, їх на практиці не застосовують.
В українському парламенті блокування трибуни – звичайна практика. Тут можна згадати голосування за сумнозвісні «Харківські угоди» у квітні 2010 року, під час якого у сесійній залі блокувалася не лише трибуна, а тривали масові сутички за участі десятків нардепів, голосування за «особливий статус» Донбасу у серпні 2015 року, де сутички тривали як у сесійній залі, так і завершилися трагедією поза стінами будівлі ВРУ, або ж голосування у 2017 році за законопроєкти, які також стосувалися питань ОРДЛО Окупованих районів Донецької та Луганської областей .
До того ж сам законопроєкт щодо діяльності УПЦ МП вже став причиною блокування трибуни парламенту у травні цього року. Засідання того дня було закрито, а голова ВРУ Руслан Стефанчук назвав блокування трибуни таким, що суперечить Регламенту Верховної Ради.
Політичні можливості для одних та проблеми для інших
Заборона УПЦ МП є чутливим питанням для українського суспільства. Звісно, і влада, і опозиція зважають на різні аргументи, повʼязані з необхідністю заборони УПЦ МП. Однак і ті, і інші є політиками, тому в них є додаткові міркування щодо доцільності голосування за заборону УПЦ МП.
Зі сторони монобільшості затримку з винесенням у сесійну залу законопроєкту №8371 можна пояснити небажанням у разі провалу під час голосування в другому читанні показати відсутність політичної волі для заборони діяльності УПЦ МП на території України. З іншого боку, вона також враховує ризик втрати електорату або дестабілізації в Україні на релігійному підґрунті. Наявність підписів нардепів за розгляд законопроєкту – не гарантує наявність голосів під час голосування у сесійній залі, особливо, якщо кількість потенційних голосів «за» ледь перевищує мінімум для ухвалення закону.
Для опозиції тема заборони УПЦ МП є можливістю, серед іншого, отримати додаткові електоральні вигоди, показавши своїм виборцям як слабкість і невпевненість представників монобільшості, так і власну рішучість та ефективність у боротьбі з проросійськими релігійними організаціями.
Щоправда, єдності в оцінці ухваленого в першому читанні законопроєкту немає навіть серед експертних установ та міжнародних партнерів. Минулого року Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій підтрималазаборону діяльності релігійних організацій, які керуються з РФ. Одночасно з цим у Головному юридичному управлінні ВРУ виступили з критикою документа. В опублікованому на сайті парламенту висновку йдеться, що захист національної безпеки не може бути підставою для обмеження віросповідання, а також вказали на юридичні неточності у тексті законопроєкту.
При тому комітет ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував ухвалити цей законопроєкт.
На тлі релігійної суперечки критика законопроєкту звучала і від представників влади Сполучених Штатів. Опитування громадської думки українців водночас показували падіння довіри до УПЦ МП та зростання підтримки повної заборони діяльності цієї релігійної організації на території України. Водночас варто пам’ятати, що, за останніми даними ДЕСС Державна служба України з етнополітики та свободи совісті , УПЦ МП досі має найбільшу мережу парафій на території України.
Блокування парламентської трибуни – не варто сприймати за ознаку кризи у роботі Верховної Ради України.
Це легітимна та звичайна форма політичної боротьби, хоча дещо незвичне у такому блокуванні все-таки є, а саме те, що трибуна Верховної Ради була заблокована не «проти» чогось, а «за» ухвалення конкретного законопроєкту. Зрештою, Верховна Рада не паралізована, перед блокуванням були проголосовані важливі закони про продовження воєнного стану та загальної мобілізації. А отже – є шанс, що народні депутати, поряд з політичною боротьбою, будуть знаходити компромісні рішення для прийняття ключових законів.
