7 квітня 2011 року Верховна Рада України ухвалила довгоочікуваний антикорупційний закон. Проте реальне його втілення в життя неможливе без системних антикорупційних реформ. Крім того, прийнятий закон почне діяти лише з другого півріччя нинішнього року, а деякі його частини (наприклад, стосовно декларування доходів та видатків чиновників) – лише з 1 квітня 2012 року. На думку Олексія Хмари, президента ТО «ТОРО» (контактна група Transparency International в Україні) це призведе до того, що Україна втратить рік для імплементації антикорупційного закону.
“Ми маємо таку унікальну ситуацію, що Україна як підписант цілого ряду міжнародних документів (Конвенція ООН проти корупції, аналогічна Конвенція Ради Європи та ін.) зобов’язана не лише щось робити задля протидії корупції, а й регулярно звітувати щодо результатів такої роботи. Зараз ми проходимо 2 незалежних аудити. На жаль, тут Україна може показати не дуже багато позитивних зрушень”
Transparency International протягом 12 останніх років відстежує рівень сприйняття корупції в Україні. Відповідний індекс за 2010 рік свідчить, що корупція залишається серйозною проблемою в нашій країні: всього 2,4 бали з 10 можливих (за міжнародною методикою вважається, що показник менше 3 балів свідчить про тотальну корупцію країні).
ТО «ТОРО» разом з партнерами (зокрема – Лабораторією законодавчих ініціатив) ініціювали здійснення спеціалізованого антикорупційного дослідження «Національна система доброчесності».
“Це комплексне дослідження, яке було покликане не лише розглянути найбільш кричущі факти прояву корупції в ключових сферах суспільного життя (робота парламенту, виконавча влада, бізнес-сектор), а й розробити рекомендації щодо того, як знизити рівень корупції”
Наразі доступна англомовна версія даного дослідження (незабаром з’явиться й українська).
Денис Ковриженко, директор правових програм Лабораторії законодавчих ініціатив, головний автор дослідження «Національна система доброчесності», відзначив:
“Дане дослідження базується на методології Transparency International, що дає можливість порівнювати ситуацію з боротьбою з корупцією в різних країнах. Для аналізу було виділено 13 інституцій (серед яких: правоохоронні органи, суди, політичні інституції (парламент, уряд), публічний сектор, бізнес, громадянське суспільство, ЗМІ. Порівнювалися вони по трьом параметрам. Перший – здатність інституту в цілому проводити антикорупційну діяльність, наявність відповідних ресурсів. Другий – керівництво інституцій (в контексті прозорості, підзвітності та доброченсоті). Третій – роль конкретного інституту в загальній системі запобігання корупції, у системі доброчесності. Сама ця система базується на певних основах, таких як рівень культури (рівень довіри населення одне до одного, ставлення до корупції та ставлення до різних суспільних інституцій), політичні основи суспільства, соціально-економічні відносини (рівень розвитку економіки, проблема бідності і т.д.)”
Дослідники дійшли висновку про те, що база, на якій заснована система доброчесності в Україні, є дуже слабкою, що не сприяє ефективній діяльності органів, покликаних боротися з корупцією.
“Якщо говорити по конкретним органам, то жоден з них не набрав максимальні 100 балів. Найсильнішим елементом системи доброчесності в Україні виявилась Рахункова палата, так як законодавство гарантує достатньо високий рівень її незалежності. Найменш успішними в даному контексті є політичні партії, публічний сектор (безпосередньо органи влади або ж установи, які надають адміністративні послуги). Недорозвиненим в цьому плані є і бізнес-сектор”
Також він виділив 4 фактори, які погіршують ситуацію: 1) проблема з ресурсним забезпеченням відповідних інституцій, вони не фінансуються в достатній мірі; 2) проблема недосконалого законодавчого забезпечення, необхідно приймати нові закони та вносити конституційні зміни (перегляду потребують принцип формування та компетенція судів, правоохоронних органів, Рахункової палати); 3) невиконання існуючих законів; 4) неефективність взаємодії елементів системи доброчесності в Україні, негативний їх вплив одне на одного (втручання парламенту чи уряду в діяльність судів, наприклад).
Денис Ковриженко навів рекомендації щодо покращення ситуації:
“З урахуванням того, що політичні партії на сьогодні є ключовими силами потрапляння людей в політику та у владу, необхідно починати реформування перш за все з партійної системи. Другий нюанс – необхідне посилення незалежності прокуратури та судів, та проведення дотичних реформ в даних сферах, які б дозволили обмежити, з одного боку, політичне втручання в діяльність цих інститутів, а з іншого – забезпечать механізми, які перешкоджатимуть корумпованості. Необхідним є і реформування публічного сектору, який є найслабшим інститутом в системі, але водночас найбільше пов’язаний з простими громадянами. Також – просування адміністративної реформи, реформи територіального самоврядування, впровадження правил, які б дозволяли проводити ефективний контроль за діяльністю державних службовців, притягати до відповідальності порушників. Нарешті, необхідно запровадити відповідні правила поведінки та етики”
Крім того, Олексій Хмара звернув увагу на ситуацію з превентивною діяльністю щодо корупції:
“Раніше Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики займався попередженням корупції, розробкою антикорупційною експертизою тощо. Ця посада була створена на виконання рекомендацій Ради Європи. Але в результаті адміністративної реформи в кінці минулого року вона була ліквідована. Як наслідок, в Україні наразі немає жодного органу, який би займався попередженням корупції. Ці функції частково покладені на Міністерство юстиції. Згідного нового закону президент повинен створити спеціальний антикорупційний орган. Це буде не Національний антикорупційний комітет, що зараз створений як дорадчий орган. Якщо така інституція не буде створення протягом найближчого року, ми повернемось на 5 років назад у наших всіх реформах”
