Лабораторія законодавчих ініціатив долучилася до зустрічі представників українського громадянського суспільства з Петом Коксом, колишнім президентом Європарламенту й очільником Місії щодо сприяння реформі Верховної Ради України. Такі зустрічі та обговорення присвячені подальшим крокам і пріоритетам парламентської реформи, яка продовжується в умовах повномасштабної війни.

Внутрішня реформа українського парламенту розпочалася ще в 2016 році з початком роботи Оціночної місії Європейського парламенту під керівництвом Пета Кокса. Місія розробила Дорожню карту з конкретними рекомендаціями щодо того, як можна посилити Верховну Раду України інституційно і вирішити існуючі проблеми українського парламентаризму.

Після старту реформи парламенту зустрічі з представниками державних інституцій та громадянським суспільством дозволяють звірити поточні процеси та ключові пріоритети в процесах реформування. І, зокрема, донести важливі меседжі до української влади в контексті впроваджуваних реформ.

Серед пріоритетних тем цьогорічної зустрічі були такі питання:

• убезпечення державних інституцій від антидемократичних процесів;
• збереження субʼєктності парламенту, чому й має сприяти продовження парламентської реформи;
• подальше впровадження інструменту оцінки законодавчого впливу в роботі українського парламенту.

Лабораторія законодавчих ініціатив завжди наголошує, що забезпечення сталості та спроможності головної демократичної інституції — парламенту — є необхідною умовою задля збереження інституційного потенціалу держави. Так, в умовах повномасштабної війни комплексно продовжувати парламентську реформу неможливо — зокрема, через обмеження, встановлені Конституцією. Однак динаміка реформи показує, що в окремих блоках та рекомендаціях Дорожньої карти Верховна Рада вже просунулася, — і цю тенденцію варто підтримувати й надалі.

Довідково. Лабораторія законодавчих ініціатив із самого початку підтримує парламентську реформу та моніторить її реалізацію. За останніми оцінками ЛЗІ, стан виконання реформи — 45,7%. Війна активізувала реалізацію окремих рекомендацій Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи ВР, які підготувала Оціночна місія Європарламенту під керівництвом Пета Кокса.

Куди рухається парламентська реформа зараз — ЛЗІ детально проаналізувала в тематичному Часописі.

3 вересня 2024 року розпочала роботу 12 сесія Верховної Ради України IX скликання. Того ж дня парламент прийняв порядок денний сесії.

Загалом порядок денний парламенту – це список законопроєктів, які депутати мають розглянути у сесійній залі. По суті – план роботи Верховної Ради, який банально дозволяє народним депутатам ознайомитися з законопроєктами, а громадськості та міжнародним партнерам слідкувати за тим, що і коли Верховна Рада має проголосувати.

У цьому тексті ми вирішили звернути увагу на найбільш резонансні, як і з політичного, так і з суспільного погляду законодавчі ініціативи, які український парламент має або може розглянути у найближчі пару місяців у сесійній залі. Орієнтиром виступали як порядок денний, так і вимоги міжнародних партнерів України та заяви депутатів, зроблені у комунікації зі ЗМІ щодо можливого ухвалення тих чи інших законів у найближчій перспективі.

Проте, в Україні порядок денний парламенту перестав виступати дієвим планом роботи, про що раніше писала ЛЗІ.

Обрані законопроєкти торкаються найбільш чуттєвих сфер, які постали перед українською державою: національної безпеки та економіки, а також реформ на шляху інтеграції до ЄС.

На тлі дискусії про економічне бронювання та формування державного бюджету на наступний рік триває ухвалення не менш важливого законопроєкту №11416-д, який передбачає відчутне підвищення податків. 

17 вересня парламент прийняв документ, який напередодні був схвалений комітетом ВРУ з фінансів та митної політики, у першому читанні 241 голосом “за”. 

Ще у травні цього року голова Комітету ВРУ з питань фінансів Данило Гетманцев заявив, що держава планує підвищити певні податки задля наповнення бюджету для фінансування Збройних сил України. Вже 18 липня Уряд схвалив закон про зміни до держбюджету, а наприкінці місяця голова Верховної Ради Руслан Стефанчук підтвердив наміри парламенту прийняти збільшення податків.

До кінця серпня законопроєкт декілька разів змінювали, а під час голосування 3 вересня цього року – його було провалено.

Паралельно, у рамках перегляду програми співробітництва, місія МВФ в Україні закликала українську владу на тлі бойових дій, які триватимуть і наступного року, – підняти податки задля отримання додаткових надходжень до бюджету, аби перекрити видатки, що зростають.

Прийнятий у першому читанні законопроєкт заступник голови комітету ВРУ з питань податкової політики Ярослав Железняк назвав “історично великим” збільшенням податків: на 58 млрд грн цього року і 137 млрд наступного.

Серед змін, які пропонує законопроєкт: 

• підвищення військового збору з 1,5% до 5%;
• підвищення податків для 1 та 2 групи ФОП;
• встановлення ставки податку на прибуток для банків за 2024 рік у розмірі 50% (хоча проти цього нововведення виступає Міністерство фінансів).

За словами Железняка, законопроєкт не встигнуть ухвалити в цілому до початку наступного місяця, тому він почне діяти “заднім числом” з 1 жовтня цього року.

Водночас не менш активно, зокрема й у контексті мобілізації, обговорюється законопроєкт, який стосується економічного бронювання. У порядку денному цієї сесії парламенту зареєстровано законопроєкт №11331 та суміжні до нього документи, які окреслюють концепцію “економічного бронювання”. 

Автори законопроєктів пояснюють необхідність його ухвалення створенням чіткої та зрозумілої системи бронювання та підвищенням надходжень фінансів до державного бюджету України, адже, як казали чиновники Міністерства фінансів, – усі ресурси, які держава може зібрати у власній економіці, йдуть на фінансування безпекових та військових потреб.

Ця ідея обговорюється вже тривалий час та стала предметом активних дискусій, звинувачень та суперечок: від ймовірності багатшим “відкупитися” до невідворотності подібних заходів з урахуванням складної ситуації з фінансуванням Збройних сил України. 

Оскільки західні партнери України заборонили використовувати фінансову допомогу саме на фінансування військових потреб – уряд має шукати ці кошти всередині української економіки. 

Найбільше питань та скарг законопроєкт викликає саме у представників бізнесу, адже майже для 60% роботодавців нестача кадрів, яка зумовлена мобілізацією, – є головною проблемою. Опитування Американської торговельної палати в Україні показало, що 8 з 10 компанійЯкі є компаніями-членами палати відчували вплив мобілізації на собі. 

Також представники бізнес-спілок закликають зробити правила економічного бронювання зрозумілими та стабільними й уникнути регулярних змін норм. Вони наполягають на тому, що система, яку планує підтримати парламент, має стати доповненням до вже наявного бронювання працівників критичних для держави підприємств, адже скасування старого механізму, який регулюється постановами уряду, на користь нового – може зупинити критичні для виробництв процеси. Є заклики також до бронювання керівників важливих підприємств без урахування квоти. 

Варто додати, що наразі розглядаються три моделі такого бронювання: парламентська, урядова та змішана. ЗМІ детально описували принципи, за якими може функціонувати майбутня система.

Стриману підтримку законопроєкту висловлював і Комітет ВРУ з питань нацбезпеки. Його голова, Олександр Завітневич, заявив влітку, що парламент шукатиме баланс між фронтом та тилом. З іншого боку, система самого бронювання виглядає несправедливою та є чутливою для тих громадян України, які перебувають у складі ЗСУ вже третій рік повномасштабного вторгнення.

Окрім того, за словами голови бюджетного комітету ВРУ Роксолани Підласої, для мобілізації до 500 тисяч осіб – необхідні 322 млрд грнБез урахування витрат на зброю і техніку, в той час, як ухвалений законопроєкт може принести меншу сумуГолова комітету з питань економічного розвитку ВР Дмитро Наталуха в інтерв’ю ЗМІ називав 200 млрд грн.

Щодо термінів ухвалення законопроєкту відсутні чіткі заяви від чиновників та парламентів, хоча 29 серпня на засіданні Комітету ВРУ з фінансової політики представник Міністерства економіки висловив думку, що система може запрацювати вже у жовтні-листопаді.

Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль наприкінці серпня оголосив про намір уряду оновити для бізнесу процедуру бронювання за принципом “воюй або працюй”.

Перша віцепрем’єрка та міністерка економіки Юлія Свириденко своєю чергою додала, що до питання економічного бронювання повернуться одразу тоді, коли військове командування поінформує, що не порушено баланс мобілізації.

Надвечір 13 вересня цього року Кабінет міністрів України схвалив проєкт Державного бюджету на 2025 рік. Вже 14 вересня його зареєстрували у Верховній Раді.

Наступного року уряд очікує скорочення безробіття, зростання середньої заробітної плати, інфляцію на рівні 9,5%Вище за показник поточного року, який складає 7,9% й зростання ВВП України на 2,7%У 2024 році цей показник складає 3,5%, а середньорічний курс долара США на рівні 45 грн. При тому основні соціальні показникиМова йде про мінімальну заробітну плату, категорії прожиткового мінімуму і т.д. залишилися без змін.

Згідно з проєктом бюджету, у наступному році зростуть його доходи. Цілком ймовірно, що у розрахунок бюджету Уряд закладав проголосований згаданий раніше законопроєкт щодо підвищення податків. Також очікується значне збільшення надходжень від Національного банку України. 

Щоправда, після публікації проєкту міністерка економіки Юлія Свириденко розповіла, що у бюджет 2025 року не закладалися надходження від “економічного бронювання”. При тому голова Комітету ВРУ з питань фінансів Данило Гетманцев вважає, що такі надходження були закладені у проєкт.

Дефіцит у 2025 році очікується на рівні 19,4% від ВВП, а покривати його планують здебільшого з зовнішніх джерел, мова в першу чергу про західних союзників України. 

Варто додати, що в цілому сам проєкт бюджету суттєво зміниться до ухвалення парламентом. Наразі від парламентарів та чиновників міністерств не звучали чіткі терміни ухвалення бюджету, але орієнтуючись на прийняття двох попередніх бюджетів часів повномасштабної війни – це можна очікувати на початку листопада, адже бюджети на 2023 та 2024 роки ВРУ ухвалила 3 та 9 листопада відповідно.

Одним з найбільш чутливих законопроєктів, який має ухвалити український парламент, є питання демобілізації.

Навесні цього року з ухваленого законопроєкту №10449, або так званого “мобілізаційного закону”, виключили норми про звільнення військових зі служби. Вже за декілька днів у Міністерстві оборони України повідомили, що законопроєкт, який стосуватиметься демобілізації – перебуває у розробці. 

При тому тоді ж було заявлено, що термін подачі у 8 місяців було прибрано, адже це може відбутися раніше. 

18 червня після наради Комітету ВРУ з нацбезпеки й представників Міністерства оборони та Генштабу ЗСУ заявили, що за збереження темпів мобілізаціїМова про стан на червень поточного року – є можливість зареєструвати відповідний законопроєкт у жовтні. Це ж тоді розповіли журналістам секретар Комітету ВРУ Роман Костенко, а також членкиня комітету Ірина Фріз. За словами Костенка, однією з умов внесення законопроєкту про демобілізацію є збереження високих темпів мобілізації до кінця літа цього року. 

У самому ж Міністерстві оборони наприкінці липня підтвердили, що документ перебуває на стадії розробки, але не повідомили конкретних термінів його реєстрації та можливості ухвалення парламентом відповідно.

Під час засідань у липні та серпніОстаннє засідання комітету на момент написання тексту відбулося 29 серпня Комітет ВРУ з питань нацбезпеки не обговорював питання демобілізації. Наразі у порядку денному 12 сесії парламенту не зареєстровано законопроєктів, які стосуються питання демобілізації, жодних нових публічних заяв протягом останнього часу не лунало.

У контексті повномасштабного вторгнення РФ усі ці рішення взаємопов’язані та важкі, або ж з економічного, або ж з суспільного погляду. Щоправда, деякі з них досі не перейшли до реалізації – мова про демобілізацію.

З іншого боку, варто визнати залежність процесу демобілізації від процесу безпосередньо мобілізації громадян до лав війська, а також динамічної безпекової ситуації.

При тому народні депутати зберігають ритм, який встановився з моменту початку повномасштабного вторгнення РФ щодо ухвалення законопроєктів, які стосуються економічної політики держави та бюджетного планування на тлі все важчих економічних та безпекових випробувань, що постали перед державою.

184-й округ, територія якого поширюється на Бериславський та частково Каховський район області, у парламенті представляє нардеп від “Слуги народу” Сергій Козир. У парламент він потрапив після проміжних виборів до ВР, які пройшли в окрузі 31 жовтня 2021 року. 

З початку повномасштабного вторгнення став співавтором 67 проєктів законів та постанов ВР, з яких 22 були ухвалені. Після 24 лютого 2022 року нардеп взяв участь у 87% голосувань ВРУ.

Політик активно веде соцмережі, публікує звіти про засідання парламенту, роботу в комітеті та ТСК ВР й дописи про передачу допомоги військовим, а також громадських організацій, які займаються питаннями внутрішньопереміщених осіб.

185-й округ, який охоплює території Генічеського та Каховського районів, представляє у ВР Володимир Іванов, нардеп від “Слуги народу”.

Від 24 лютого нардеп став співавтором 34 проєктів законів або постанов ВР, з яких прийнято 11. Після початку вторгнення Іванов взяв участь у 71,7% голосувань парламенту.

З початком повномасштабного вторгнення депутат видалив сторінки у соцмережі Facebook, а на єдиній доступній публічно сторінці — останній допис було опубліковано ще восени 2021 року.

186-й округ, який розташований на території Скадовського та частин Херсонського і Каховського району, був представлений у парламенті народним депутатом від “Слуги народу” Олексієм Ковальовим. 

Історія Ковальова була широко висвітлена у ЗМІ, адже після окупації Херсонської області депутат оголосив, що перебуває на захопленій росіянами території. Він пропустив усі засідання під час війни, дані про які є у публічному доступі. При тому 8 березня 2022 року він став співавтором проєкту змін до Регламенту ВРУ щодо дистанційного проведення засідань парламенту. 

Вже влітку 2022-го Ковальов перейшов на бік окупантів. Наприкінці серпня того ж року колишній народний депутат був вбитий в тимчасово окупованій Голій Пристані, де він народився та був обраний у парламент.

Варто додати, що ця регіональна вибірка була найменшою у дослідженні, а також те, що загальні дані виключають інформацію щодо Олексія Ковальова, народного депутата, який був вбитий невдовзі після того, як пішов на співпрацю з росіянами.

Інші два представники регіону, Сергій Козир та Володимир Іванов, що потрапили у дослідження – підтримали обмеження діяльності УПЦ (МП) на території України. Окрім того, вони активні у сесійній залі, у Сергія Козира показник голосувань склав 87%, а Володимира Іванова — перевищив 70%.

Обидва парламентарі активні у соціальних мережах, де публікують дописи з інформацією про парламентські засідання, гуманітарні потреби цивільного населення у прифронтових регіонах та потреби українських військових.

Щодо Харківської області, то станом на 1 вересня 2024 року, після успішного контрнаступу українських військових восени 2022 року, – під частковою окупацією перебувають території 176 та 177 виборчих округів.

105-й виборчий округ, частина території якого була окупована ще 10 років тому, інша ж — охоплювала місто Щастя, представлений у парламенті нардепкою Вікторією Гриб, яка висувалася проросійською ОПЗЖ як безпартійна.

Після початку повномасштабного вторгнення вона стала співавторкою 39 проєктів законів чи постанов ВР, з яких прийняті 13. Після 24 лютого 2022 року депутатка взяла участь у 68,8% голосувань ВРУ.

На власній сторінці у Facebook парламентарка здебільшого активно коментує поточні політичні новини, події та свою роботу або ж надає пояснення українцям, які покидають прифронтові населені пункти. 

106-й виборчий округ, розташований у частинах Сєвєродонецького та Алчевського районів і також частково окупований ще у 2014-му році, представлений обраним від “Слуги народу” як безпартійний Олексієм Кузнєцовим, який наразі входить у фракцію партії у парламенті. 

З початку повномасштабного вторгнення Кузнєцов став співавтором 205 проєктів законів та постанов ВРУ, з яких прийнято 63. За досліджуваний період нардеп взяв участь у 86,7% голосувань парламенту.

На власній Facebook-сторінці депутат регулярно публікує дописи, або репости заяв відомств, чиновників або ж президента Володимира Зеленського. Також Кузнєцов активно бере участь та поширює публікації, які стосуються зборів, замовлень та потреб українських військових, в першу чергу підрозділів на сході України.

107-й виборчий округ, розташований в агломерації Лисичанська та Сєвєродонецька, а також частково на окупованій ще у 2014 році території, представлений у парламенті самовисуванцем Олександром Суховим, який є наразі членом групи “Довіра”. 

Після 24 лютого 2022 року він став співавтором 15 проєктів законів чи постанов ВРУ, з яких прийнято дві постанови. З початку повномасштабного вторгнення Сухов взяв участь у 77,7% голосувань Верховної Ради.

Депутат регулярно публікує інформацію про роботу у парламенті, зазвичай це огляд дня засідання ВРУ.

112-й виборчий округ, розташований у місті Рубіжне та на територіях, окупованих вже 10 років, представлений самовисуванцем Сергієм Вельможним, наразі членом депутатської групи “Довіра”.

З початку повномасштабного вторгнення він став співавтором 118 проєктів законів чи постанов ВРУ, з яких прийнято 43. З початку повномасштабного вторгнення нардеп взяв участь у 82,1% голосувань ВРУ.

Депутат активно веде обидві власні Facebook-сторінки, де висвітлює законодавчу діяльність, а також допомогу вимушеним переселенцям з ТОТ України, зокрема і власного округу, чи роботу ТСК.

113-й округ, розташований на територіях Сватівського, Старобільського та Сєвєродонецького районів області, представлений депутатом від забороненої партії ОПЗЖ Олександром Лукашевим, який наразі є членом групи “Відновлення України”. 

За час повномасштабного вторгнення він став співавтором 71 проєкту законів та постанов ВРУ, з яких ухвалено 8. Після початку вторгнення Лукашев взяв участь у 52,7% голосувань парламенту.

Власну сторінку на Facebook Лукашев не веде від 10 березня 2022 року, коли востаннє писав про передачу допомоги мешканцям власного округу. 

114-й округ, розташований на територіях Старобільського та Новоайдарівського районів, представлений самовисуванцем Сергієм Шаховим, наразі членом групи “Довіра”. 

Персона народного депутата активно фігурувала у журналістських розслідуваннях з моменту початку повномасштабного вторгнення. У 2023-му році Вищий антикорупційний суд оголосив Шахова у розшук, після того, як розслідування щодо нього завершило НАБУ.

Про точне місце перебування парламентаря інформація відсутня, хоча в той самий час, за даними журналістів, парламентар публікує архівні фото себе у сесійній залі, або ж панорами Києва.

Цю інформацію легко перевірити, адже завдяки інструментам Google можна перевірити, що допис опублікований на одній зі сторінок нардепа 12 серпня цього року – проілюстровано фотографією зі старого допису Шахова на іншій сторінці у Facebook з листопада 2020 року.

Після початку російського вторгнення він став співавтором 19 проєктів законів та постанов ВРУ, з яких прийнято 8. Шахов взяв участь у 45,3% голосувань лише у сьомій та восьмій сесіях IX скликання, з наступної — депутат не реєструвався на жодному засіданні.

176-й округ, розташований частково на території Куп’янського району, був представлений Дмитром Шенцевим, обраним у парламент від колишньої ОПЗЖ як безпартійний. 

Після 24 лютого 2022 року нардеп не був зареєстрований на жодному засіданні парламенту та не був співавтором законопроєктів. У вересні 2022 року сам Шенцев на власній сторінці у Facebook повідомив, що вирішив скласти повноваження депутата та зайнятися справами благодійного фонду.

Окрім того, він продовжує вести приватну сторінку у Facebook, де публікації присвячені святам та спогадам екснардепа, які стосуються зокрема й одіозних політичних фігур, як Євген Кушнарьов. 

177-й округ, розташований на території Ізюмського району області, представляє у Верховній Раді Дмитро Любота, обраний у парламент від “Слуги народу” як безпартійний. 

З початку повномасштабного вторгнення нардеп став співавтором 41 проєкту законів та постанов, з яких прийнято 11. Він також взяв участь у 84,6% голосувань парламенту.

Любота активно веде власну сторінку у Facebook та описує усі останні засідання Верховної Ради.

Результати голосування за законопроєкт №8371 показали, що у цьому регіональному списку чотири з восьми нардепів з вибірки – підтримали ухвалення документа, який має врегулювати діяльність УПЦ (МП) на території України. З іншого боку, саме у цій регіональній вибірці округів чітко проти проголосували два нардепи – Вікторія Гриб та Олександр Лукашев.

Також варто наголосити, що до моменту голосування один народний депутат склав власні повноваження (мова про Дмитра Шенцева), а ще один – Сергій Шахов – відсутній на усіх засіданнях протягом тривалого часу, щоправда, намагаючись активно демонструвати власну присутність на території України, хоча його точне місце перебування залишається невідомим.

У соціальних мережах конкретний список парламентарів доволі активний, більшість нардепів активно висвітлюють загальні огляди засідань Верховної Ради, а також соціальних питань, які стосуються виборців, що представляють округи, де вони були обрані.

Також ця регіональна вибірка має високу активність у сесійній залі. Три депутати голосували більше ніж у 80% випадків, ще один у більше ніж 70%, а також по одному нардепу взяли участь у голосуваннях більш як 60% та 50% випадків відповідно.

78-й виборчий округ, який розташований на території Бердянського та частково Пологівського районів області, у парламенті був представлений депутатом від колишньої партії ОПЗЖ Олександром Пономарьовим. Історія депутата також потрапила на сторінки преси.

Після повідомлень про нібито викрадення окупантами депутата у ЗМІ потрапила інформація, що він пішов на співпрацю з російськими військами та долучився до роботи на окупованій території, де перереєстрував власні підприємства у рідному Бердянську відповідно до умов російського законодавства. 24 липня 2023 року це офіційно підтвердила Служба безпеки України. Вже наступного дня нардеп був відправлений під арешт без права внесення застави.

15 липня цього року ДБР та Офіс генпрокурора передали до суду, де розглядатимуть справу про державну зраду та колабораціонізм.

Попри наміри позбавити Пономарьова мандату, нардеп є членом Комітету ВРУ з питань транспорту та інфраструктури. Після початку повномасштабного вторгнення депутат став співавтором трьох законопроєктів, усі були подані до арешту у липні минулого року, один з яких був прийнятий. Він також взяв участь у 23,8% голосувань у 7-9 сесіях IX скликання парламенту.

79-й виборчий округ, розташований здебільшого у Василівському районі, представляє у Верховній Раді депутатка від партії “Слуга народу” Юлія Яцик, яку вона покинула восени 2022 року, а 19 липня 2024 року вийшла зі складу фракції партії у парламенті.

З початку повномасштабного вторгнення Яцик стала співавторкою 111 проєктів законів та постанов ВР, з яких 29 були прийняті. Після початку вторгнення депутатка взяла участь у 75,8% голосувань парламенту.

Парламентарка активно веде соцмережі та публікує інформацію про власну роботу, як і в комітеті ВР, так і про проведення круглих столів, наприклад про злочини, пов’язані з гуманітарною допомогою. 

80-й округ, розташований у Мелітополі та частині Мелітопольського району, представлений у парламенті самовисуванцем Сергієм Міньком. У парламенті він увійшов до депутатської групи “За майбутнє”, з якої перейшов минулого року у групу “Довіра”. 

З початку повномасштабного вторгнення нардеп став співавтором 201 проєкту законів або постанов ВР, з яких прийняті були 67. За час повномасштабного вторгнення Мінько взяв участь у 30,9% голосувань парламенту.

Публічна активність у соціальних мережах відсутня у депутата ще з 31 грудня 2022 року, на іншій сторінці – ще з 2020-го.

81-й округ, розташований у частині Мелітопольського та Бердянського районів області, представлений безпартійним депутатом Павлом Мельником, який був висунутий партією “Слуга народу”, членом фракції якої він став у парламенті.

Після повномасштабного вторгнення нардеп став співавтором 24 проєктів законів та постанов ВР, з яких прийняті 17. З лютого 2022 року нардеп взяв участь у 79,2% голосувань парламенту. Власну сторінку у Facebook депутат видалив.

82-й округ, який охоплює територію Запорізького та частини Пологівського району області, представляє у парламенті Марина Нікітіна, безпартійна депутатка, висунута партією “Слуга народу” у фракції якої вона і перебуває.

Парламентарка є співавторкою 189 проєктів законів та постанов ВР, з яких прийняті 50. Нікітіна взяла участь у 76,3% голосувань ВРУ після початку повномасштабного вторгнення.

Парламентарка з інтервалами, але веде соціальні мережі та висвітлює власну роботу у комітеті ВР, наприклад, про тиждень з роботи Комітету з питань аграрної та земельної політики чи ситуацію на польсько-українському кордоні.

За ухвалений у серпні законопроєкт, який регулює діяльність УПЦ (Московського патріархату), серед досліджених 5 нардепів, які представляють окуповані округи області – проголосувала більшість, 3 парламентарі. Ще двоє, а саме Сергій Мінько та Олександр Пономарьов були відсутніми. 

Щоправда, варто зазначити, що Олександр Пономарьов наразі перебуває під слідством у справі про державну зраду, тому відсутній на засіданнях саме з цієї причини, відповідно і з найнижчим показником голосувань серед досліджуваних депутатів з регіону.

Показники активності у сесійній залі доволі високі для парламентарів, які потрапили у нашу вибірку. Так троє з п’яти, а саме Павло Мельник, Марина Нікітіна та Юлія Яцик – взяли участь у голосуваннях у більш ніж 70% випадків. Водночас Сергій Мінько голосував лише заледве більше ніж у 30% засідань.

46-й виборчий округ, розташований здебільшого у Бахмутському районі області, представлений депутатом від колишньої партії ОПЗЖ Федором Христенком, який наразі не входить до жодної фракції.

Ще від 24 лютого 2022 року про місце перебування нардепа відсутня інформація. За повідомленнями у ЗМІ, він покинув територію України напередодні повномасштабного вторгнення, орендував квартиру на території Польщі та відтоді не повертався на територію України, адже згодом винайняв також готельний номер на території ОАЕ.

З цього моменту Христенко не подавав ні законопроєктів, ні депутатських запитів. Він також не був зареєстрований на жодному засіданні парламенту з 24 лютого 2022 року. Соціальні мережі нардеп не веде, одна зі сторінок у Facebook видалена, інша ж неактивна з часів парламентської кампанії 2019 року.

51-й виборчий округ, розташований у частині Бахмутського району, представляє у парламенті самовисуванець Олександр Ковальов. За час каденції у ВР депутат був членом групи “Довіра”, а наразі — групи “Відновлення України”.

За час повномасштабного вторгнення він є співавтором 49 проєктів законів та постанов ВРУ, з яких прийняті були три. Загалом нардеп взяв участь у 43,12% голосувань парламенту після 24 лютого 2022 року.

З великими інтервалами у соціальних мережах парламентаря з’являється інформація про його роботу, але зазвичай ці дописи написані не ним, а сам нардеп лише позначений у публікаціях колег по ВР, наприклад про розгляд так званого “мобілізаційного законопроєкту” у комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

52-й виборчий округ, розташований також у частині Бахмутського району і ще частина якого перебуває в окупації росіян вже 10 років, представлений у парламенті самовисуванцем Євгеном Яковенком, наразі членом групи “Відновлення України”.

Після лютого 2022 року нардеп став співавтором 93 проєктів законів чи постанов ВРУ, з яких прийнято три. Власну сторінку у Facebook він не оновлював ще з 31 грудня 2019 року, а останні дописи на ній мали приватний характер, мова йде здебільшого про привітання мешканців власного виборчого округу з державними та професійними святами.

Нардеп також голосував на 52,5% засідань парламенту після початку вторгнення.

57 та 58-й виборчі округи розташовані у місті Маріуполь.

57-й був представлений у парламенті депутатом від забороненої ОПЗЖ Вадимом Новинським, який заявив про складення депутатських повноважень ще влітку 2022 року. Згодом Служба безпеки України наклала арешт на власність Новинського. Він також є фігурантом санкційного списку РНБО, а проти нього відкрито кримінальне провадження за пособництво країні-агресору.

До моменту складання повноважень депутата Новинський входив до складу Комітету ВР з питання реінтеграції ТОТ України. Він також взяв участь у 21,8% голосувань під час сьомої сесії ВРУ IX скликання. На власній сторінці у Facebook екснардеп просуває проросійські наративи, а також регулярно пише дописи про російську православну церкву.

До прикладу, у серпні 2024 року Вадим Новинський взяв участь в освяченні храму РПЦ на Кіпрі, разом з російським послом та ієрархом російської церкви.

58-й округ представляє депутат від вже колишньої партії ОПЗЖ Сергій Магера.

З моменту початку повномасштабного вторгнення він став співавтором 15 проєктів законів чи постанов, з яких прийнято два проєкти. Магера взяв участь у 62% голосувань ВРУ після 24 лютого 2022 року.

Загалом про власну роботу у парламенті депутат на одній зі сторінок у Facebook пише рідко, дописи мають приватний характер та спогади про рідний для нардепа регіон, на іншій – публікації мають аналогічний характер, хоча на ній і зустрічалися публікації, які стосуються роботи парламенту з проблемою внутрішньо переміщених осіб.

59-й округ, розташований у Волноваському та Покровському районах області, представлений депутатом від ОПЗЖ Володимиром Морозом. Навесні 2022 року він вийшов зі складу фракції ОПЗЖ та перейшов у групу “Відновлення України”.

Він є співавтором 126 проєктів законів та постанов ВРУ, з яких прийнято 5. З початку повномасштабного вторгнення Мороз взяв участь у 65,3% голосувань ВРУ.

На власній сторінці у Facebook депутат активно висвітлює власну роботу та передачу гуманітарної допомоги вимушеним переселенцям, проблему евакуації цивільного населення у населених пунктах Донбасу або поїздки у прифронтові регіони на Сході України.

60-й виборчий округ, розташований у Маріупольському та Волноваському районі, був представлений у парламенті самовисуванцем Дмитром Лубінцем.

З 1 липня 2022 року Лубінець став Уповноваженим ВРУ з прав людини. З початку повномасштабного російського вторгнення і до призначення на посаду омбудсмана став співавтором 15 проєктів законів чи постанов ВРУ, з яких було прийнято 11. Взяв участь у 66,9% голосувань сьомої сесії IX скликання парламенту.

Соціальні мережі чиновника активні, оскільки список задач омбудсмана за час повномасштабного вторгнення різко зріс. Проте сам округ наразі не представлений у парламенті.

Якщо поглянути на загальну картину у розрізі голосування за законопроєкт №8371, яким на території України має регулювати діяльність релігійних організацій, пов’язаних з РФ (в першу чергу мова про УПЦ), то серед досліджених парламентарів у Донецькій області підтримку законопроєкту не висловив жоден.

Три парламентарі були відсутні у день голосування, двоє висловилися проти ухвалення документа. Ще два представники регіону, мова про Дмитра Лубінця та Вадима Новинського – на момент голосування склали повноваження народних депутатів.

Активність представників регіону у парламенті – доволі невисока. Лише Сергій Магера та Володимир Мороз взяли участь більше ніж у 60% голосувань за досліджуваний період, ще в одного парламентаря, Євгена Яковенка, показник дещо більший за половину засідань, а в Олександра Ковальова за 40%.

Додамо, що один нардеп з регіону – Вадим Новинський – проходить у справі про пособництво державі-агресору та перебуває за межами України.

Такий виклик зумовлений рекордно малою кількістю нардепів: станом на сьогодні український парламент нараховує 401 народного депутата. Це число продовжує падати, адже ще восени минулого року у парламенті нараховувалися 403 парламентарі.

186 з цих депутатів були обрані в одномандатних виборчих округах. Частина з цих округів наразі окуповані російськими військами.

Лабораторія законодавчих ініціатив дослідила, який відсоток парламенту IX скликання представляє тимчасово окуповані території (ТОТ) після 2022 року та наскільки активні народні депутати з досліджених територій.

Зауважимо, що у дослідження не потрапили 26 округівДані округи не були включені у дослідження, оскільки вибори на них не проводилися ще з 2014 року і вони не представлені у парламенті з IX скликання., територія яких була окупована російськими військами ще у 2014 році. Після початку повномасштабного вторгнення росіян повністю або частково окупованими стали ще 23 виборчі округиЗ урахуванням окупованих у 2014 році регіонів – це приблизно 18% української території., розташовані у Херсонській, Запорізькій, Донецькій, Луганській та Харківській областях.

23 мажоритарні округи, які були окуповані повністю або частково після 24 лютого 2022 року, розташовані: у Донецькій області — 7 з них, у Луганській — 6, Запорізькій — 5, Херсонській — 3, у Харківській області — ще 2.

Варто також додати, що у чотирьох округахМова про 57, 60, 176 та 186-й округи., що стали предметом дослідження, депутати яких склали за тих чи інших обставин повноваження, — вибори не можуть бути проведені. Конституція та відповідне їй чинне українське законодавство забороняють проведення виборів в умовах воєнного стану (на рівні закону — всіх виборів як таких, на рівні Конституції — парламентських).

Попри наявний стереотип, що обрані під час кампанії 2019 року депутати від проросійських партій здебільшого просували інтереси держави-агресора — досліджена картина показала, що це не зовсім так.

Існуванню такої думки сприяли слідчі справи проти низки нардепів чи втеча деяких парламентарів з України під час повномасштабного вторгнення РФ, проте частка таких випадків становить меншість від досліджених округів.

За умовний індикатор проукраїнської або ж проросійської позиції ми обрали ухвалений нещодавно у другому читанні законопроєкт про заборону релігійних організацій, пов’язаних з Росією, або ж більш відомий як закон про заборону діяльності УПЦ (МП) на території України. Серед 23 досліджених народних депутатів, з яких на момент голосування 19 виконували свої обов’язки — проти законопроєкту виступили лише 4 парламентарі, тоді як підтримали — 9.

Якщо депутати не підтримували законопроєкт, то зазвичай або не голосували, або були відсутніми у конкретний день у сесійній залі парламенту. Звісно, з іншого боку цілком можна стверджувати, що частина парламентарів зі списку таким чином уникнули чіткої демонстрації позиції щодо діяльності пов’язаних з росіянами релігійних організацій.

Окремо також ми звернули увагу на активність народних депутатів поза сесійною залою. Ідеться про взаємодію та роботу з мешканцями власних виборчих округів, гуманітарну допомогу або ж допомогу українським військовим.

Більшість депутатів, які потрапили у вибірку дослідження, не демонстрували публічно на власних сторінках у соціальних мережах подібну діяльність або ж банально уникали її, проте намагалися висвітлювати діяльність Верховної Ради. Також чимала частина депутатів взагалі видалили, чи перестали вести сторінки в мережі, чи продовжували вести як особистий профіль, без публікацій, які є дотичними до парламентської роботи.

Активність парламентарів, що потрапили у дослідження, неоднорідна. Окрім колаборантів, чи осіб, які перебувають під підозрою у подібній діяльності, або тих, хто був відсутнім на більшості парламентських засідань, є й активні народні обранці, активність голосувань яких під час повномасштабного вторгнення склала 86% усіх голосувань.

Загалом показник у більше ніж 80% голосувань є у 4 з 23 депутатів у дослідженні, ще у п’ятьох — більше ніж 70%. Двоє нардепів — пропустили більше ніж половину парламентських голосувань.

Методологія: для визначення кількості голосувань на засіданнях Верховної Ради для досліджуваних парламентерів — використовувалося середнє значення участі у голосуваннях, починаючи з 24 лютого 2022 року до 1 вересня 2024 року. Враховувалися показники, починаючи з сьомої сесії IX скликання парламенту, яка почалася незадовго до повномасштабного російського вторгнення, до одинадцятої сесії, яка завершила свою роботу 23 серпня.

Наприклад, для визначення даних для представника виборчого округу №52 використовувалися дані з особистої картки депутата з сайту ВРУ та вказані дати у відповідній графі пошуку.

Для зручності тексти слідуватимуть у порядку зростання номерів територіальних виборчих округів, які потрапили у вибірку. Відповідно, від найменшого до найбільшого. 

Нардепи з ТОТ: Донецька область
Нардепи з ТОТ: Запорізька область
Нардепи з ТОТ: Луганська та Харківська області
Нардепи з ТОТ: Херсонська область

29 серпня 2019 року розпочало роботу IX скликання ВРУ. Депутати працювали цілих 5 років, тож після цієї річниці ми хочемо згадати, що за ці роки найбільше запам’яталося в роботі парламенту. Чим дивувало, радувало та непокоїло IX скликання?

Почнемо з хорошого – з досягнень. І тут насправді є чим пишатися.

Серед інших важливих законів, які ухвалила Верховна Рада IX скликання, — закон «Про правотворчу діяльність». Цей документ є основоположним у системі українського законодавства: він наводить лад в ієрархії нормативно-правових актів, тобто чітко визначає, які НПА мають більшу чи меншу юридичну силу по відношенню один до одного; закріплює основні визначення — тепер ми маємо чіткі визначення таких понять, як власне «нормативно-правовий акт», «закон», «кодекс» тощо; а також регулює увесь законодавчий процес від моменту розробки законопроєкту і завершуючи його ухваленням. Не менш важливою новацією «закону про закони» є запровадження елементів аналізу публічної політики у нормотворчий процес: білих та зелених книг, оцінок впливу, концепцій нормативних актів. Разом з прогнозними та програмними документами публічної політики, вони мають сфокусувати українську систему вироблення рішень на те, щоб прийняті закони мали не лише юридично досконалий текст, але і чинили вагомий та відстежуваний вплив на суспільство.

Неособисте голосування, або, у народі, «кнопкодавство», до IX скликання було досить розповсюдженим злочином у Верховній Раді. Громадські активісти неодноразово фіксували такі порушення, а у 2019 році знайшли навіть кнопкодава-рекордсмена: ним виявився нардеп від ОПЗЖ Володимир Кальцев, який проголосував цілих дев’ять разів.

Ситуація змінилася у 2021 році, коли у Раді встановили сенсорну кнопку: тепер народні депутати мають використовувати обидві руки для голосування — одну руку тримати на сенсорній кнопці, а іншою натиснути «за», «проти» чи «утримався». Трохи раніше, у лютому 2021 року, народному обранцю Владіславу Поляку (група «Довіра») повідомили про підозру у кнопкодавстві. Хоча наразі цю справу все ще розглядає суд, а Поляк продовжує бути народним депутатом, з часу запровадження сенсорної кнопки випадки кнопкодавства, хоча б явно, припинилися. Однак більшість депутатів, які були помічені у кнопкодавстві, досі так і не отримали заслужене покарання.

Одне з найбільших досягнень IX скликання — ухвалення урядового закону №552-XI, який запустив в Україні ринок землі і поклав край мораторію, який тривав двадцять років.

Нагадаємо, мораторій впровадили у 2001 році із ухваленням Земельного кодексу. Очікувалося, що він стане тимчасовим заходом і діятиме доти, доки не буде розроблене законодавство, яке регулювало б обіг сільськогосподарських ділянок. Однак згодом це питання зробили предметом спекуляцій, а саму заборону десятиліттями продовжували щороку.

Водночас і бізнес, і уряд України розуміли необхідність запровадження ринку сільгоспземлі, який, до того ж, у більш чи менш ліберальній формі існує в усіх країнах світу. Мораторій натомість діяв лише у Венесуелі, Конго, КНДР, Таджикистані і на Кубі. Однак лише у 2019 році народні депутати внесли у Раду відповідний законопроєкт, який ухвалили через три роки — у 2021.

Станом на липень 2024 минуло три роки з моменту відкриття ринку сільгоспземлі і, за даними Опендатабот, за цей час українці придбали 567 322 га та уклали понад 250 тис. угод з продажу земельних ділянок.

На початку повномасштабної війни Верховна Рада не лише змогла продовжити роботу, але і перейшла до справжнього «турборежиму» — за сьому сесіюна яку припали перші пів року повномасштабного вторгнення, IX скликання ухвалило 266 законів, що є рекордом ухвалених за сесію законів не лише у цьому скликанні, але й серед усіх попередніх. До того ж, зменшився час на опрацювання і проходження законопроєктів — половина з них була ухвалена менше, ніж за 8 днів.

Але не все так добре, є і деякі суттєві проблеми, про які Верховній Раді ІХ скликання можна і треба нагадати.

Ситуації, коли народні депутати порушують базові норми поведінки, не лише демотивують їхніх колег, які старанно виконують свою роботу і мають хороший імідж серед громадськості, але й руйнують довіру до Верховної Ради загалом. Адже наразі народні обранці, фактично, не можуть відмежуватися від неетичної поведінки своїх колег. Вирішити це питання могло б ухвалення Етичного кодексу — документу, який впроваджує єдині норми поведінки для народних депутатів. І насправді це рішення вже готове, адже відповідний законопроєкт зареєстрований у Верховній Раді. Однак чи то внутрішній опір всередині парламенту, чи то бажання підтримувати низький рівень довіри до Верховної Ради (а разом з тим і обмежувати її субʼєктність) призводять до того, що цей законопроект не рухається і досі.

У серпні 2019 року Рада ухвалила закон про скасування депутатської недоторканності. З цього часу правоохоронні органи можуть притягувати народних обранців до кримінальної відповідальності без попереднього погодження з парламентом.

Питання притягнення депутатів до відповідальності важливе в контексті захисту парламенту від виконавчої влади, зокрема правоохоронців та прокурорів, на яких впливає президент. Раніше, якщо депутати не хотіли приймати потрібний уряду чи президенту, законопроєкт, до них не можна було застосовувати погрози кримінального переслідування, а тепер все це стало можливим. При слабкій судовій гілці це пряма загроза авторитаризму. Міжнародні партнери, в першу чергу ЄС та Рада Європи і її дорадчий орган Венеційська комісія, завжди негативно ставилися до ініціатив скасування депутатської недоторканності саме з цих міркувань.

Верховна Рада IX скликання стала набагато менш відкритою для суспільства. З одного боку, це сталося з об’єктивних причин: спершу парламент обмежив доступ журналістів під час пандемії COVID-19, згодом нові, цілком виправдані, обмеження були впроваджені через початок повномасштабного вторгнення рф 24 лютого 2022 року. Окрім обмеження доступу журналістів до Ради, на півтора місяця (до квітня) були припинені прямі трансляції засідань. З сайту Ради також зникла інформація про народних депутатів, припинили оновлюватися дані щодо голосувань тощо.

Зараз більшість з цих обмежень так чи інакше вже скасовані, однак вони вже змінили роботу парламенту і невідомо, чи буде повернення до старого формату. Для прикладу, журналістів повернули до Верховної Ради, однак у форматі спеціальної кімнати, а не в ложу для преси. А засідання Погоджувальної Ради залишаються закритими (а це вже є позитивом, адже виконує одну з рекомендацій місії Європарламенту). Тим не менш, загальний рівень доступності та відкритості Верховної Ради не відновився до доковідних показників.

Під час виборів 2019 року президентська партія «Слуга народу» отримала найвищу підтримку від громадян — вона перемогла з результатом 41,16% голосів. Довіра виборців допомогла «слугам» отримати монобільшість у парламенті, яка, фактично, дозволяла їм ухвалювати будь-які рішення силами виключно своєї фракції. Однак через внутрішні суперечки, корупційні скандали та непрофесійну поведінку деяких народних обранців до 2024 року дев’яте скликання втратило довіру більшості виборців. Так, у грудні 2023 року, за даними КМІС, Верховній Раді довіряли лише 15% опитаних, а 61% — не довіряли (ще 24% обрали варіант «важко сказати»). До того ж, згідно з іншим опитуванням КМІС, яке було проведене у травні 2024 року, третина респондентів оцінили діяльність «Слуг народу» як «дуже погано», а ще 23% — як «скоріше погано».

Антирекорди по довірі до влади — не новина для українського простору. Але пропонуємо згадати деякі рекорди, якими відзначилося саме ІХ скликання.

Один із важливих рекордів Верховної Ради IX скликання — це найвища частка жінок серед народних депутатів, майже 21%. Насправді частка жінок у Верховній Раді збільшувалася із кожним наступним скликанням. Наприклад, у восьмому скликанні народних депутаток було 12% (56), а найменша кількість жінок — лише 12, або 2,5% — була у першому скликанні.

Кількість народних депутатів у Верховній Раді станом на кінець серпня — це також рекордний мінімум, наразі їх 401. Все через те, що 51 народний депутат склав повноваження достроково, а на їхнє місце зайшли лише 30 «новеньких», тобто замістити тих, хто вибув, вдалося лише частково. Хоча ця ситуація сама по собі не катастрофічна, а в історії українського парламентаризму траплялися ситуації й гірше (наприклад, парламентська криза 2007 року), ця тенденція непокоїть, адже що більше народних депутатів залишають парламент, то складніше тим, хто залишився, шукати голоси на ухвалення важливих законопроєктів.

Каденція Верховної Ради дев’ятого скликання триває рівно п’ять років. Хоча досі дев’яте скликання не стало найдовшим серед усіх за тривалістютаким було VI, яке пропрацювало 1846 днів, тоді як чинне — 1833, станом на 4 вересня 2024 року, воно має усі шанси на цей рекорд, адже працюватиме до скасування воєнного стану. Звичайно, існує і менш оптимістичний сценарій: якщо народні депутати масово складатимуть повноваження достроково, Рада може втратити здатність до ухвалення рішень. Однак від такої ситуації парламент відділяє ще цілих 69 можливих звільнень нардепів.

Насамкінець, спортивні досягнення у Верховній Раді також тягнуть на рекорд. Вперше парламент має народного депутата-дворазового олімпійського чемпіона. Це — Жан Беленюк. За час своєї роботи народним депутатом він взяв участь у двох Олімпійських іграх: у 2016 році він отримав «золото» у греко-римській боротьбі на літній Олімпіаді у Ріо-де-Жанейро, а у 2024 — бронзу в Парижі.

Описані рекорди — реальні. Проте ІХ скликання було оповите ще деякими легендами і міфами, без згадки яких портрет цієї каденції був би неповним. Тож далі — розвінчуємо популярні міфи про Раду ІХ скликання.

Один з міфів щодо IX скликання, який запам’ятався найбільше, — був так званий «турборежим». Його появі можна завдячувати тодішньому спікеру Верховної Ради Дмитру Разумкову, який використав цей термін для пояснення нібито пришвидшення процедури ухвалення реформаторських законопроєктів. Проте згодом сам Разумков відмовився від нього, додавши, що термін «турборежим» придумали і розповсюдили журналісти. Він визнав, що кількість ухвалених Верховною Радою законопроєктів суттєво не збільшилася у порівнянні з минулими скликаннями. Те, що ніякого «турборежиму» насправді не було, підтверджують і дані Лабораторії законодавчих ініціатив: за першу і другу сесію Рада ухвалила в цілому 155 проєктів законів, тоді як у VIII скликанні за цей же час було ухвалено 140 проєктів законів. І то слід зауважити, що IX скликанню, на відміну від попереднього, завдяки монобільшості не довелося витрачати час на утворення коаліції. Доречніше ситуацію описував інший гучний вираз, який того часу був у обігу політичних журналістів — «скажений принтер». Адже за перші дві сесії народні депутати примудрилися зарєструвати понад тисячу нових законопроєктівв усіх інших сесіях ця кількість поступово зменшилася.

Ми ж можемо додати, що оцінювати ефективність Ради за зареєстрованими і ухваленими законами — не зовсім коректно, адже, по-перше, законодавство передбачає чітку і досить тривалу процедуру ухвалення законів, «прискорення» якої призведе радше до порушень Регламенту, а, по-друге, бажання за короткий час ухвалити якомога більше законопроєктів може призвести до їх непропрацьованості та навіть помилкових рішень, для виправлення яких можуть знадобитися нові зміни у законодавство.

Про єдність фракції монобільшості «Слуга народу» якщо і можна було говорити на початку роботи IX скликання, то уже в наступні роки ситуація змінилася. Сталося це переважно через внутрішні суперечки — деякі народні депутати самостійно вийшли з фракції, а деяких — виключили через скандали (наприклад, Богдана Торохтія або Анатолія Гунька). Так, уже в 2021 році за даними мережі «Опора», «слуги» ухвалили лише близько чверті законів голосами виключно своєї фракції. Далі ця ситуація лише ускладнювалася, і вже у 2024 році «Слугам народу» все частіше доводиться шукати ситуативних союзників у фракціях «Відновлення України» та ПЗЖМ, які сформували депутати забороненої ОПЗЖ. За допомогою їхніх голосів ухвалюються і досить важливі закони, наприклад, закон про доброчесне лобіювання.

Появі міфу щодо втрати легітимності IX скликанням можна «завдячити» російській пропаганді. Він полягає у тому, що нібито у серпні мав би завершитися строк каденції цього скликання (адже пройшло п’ять років), а отже — воно втрачає повноваження. Однак цю тезу спростовує Конституція України, у якій (конкретно — у статті 83) йдеться, що якщо повноваження Верховної Ради завершуються під час дії воєнного стану, вона все одно продовжує працювати до його скасування. І лише після того, як воєнний стан скасовано, можуть відбутися чергові вибори у парламент.

Хоча у 2019 році президент і його партія «Слуга народу» зробили на «нові обличчя» чи не найбільшу ставку і подавалося це як повне оновлення Верховної Ради, у дійсності парламент оновився на 80,4% переважно за рахунок «Слуги народу» (у яку, дійсно, потрапили народні обранці, які до цього не мали подібного досвіду). Водночас найбільше Верховна Рада оновилася після І скликання — на 86%.

Народні депутати IX скликання вимушені працювати у чи не найскладніший для країни час. Це потребує від народних обранців повної включеності і самовіддачі. Багато їм вдається: ухвалення важливих, зокрема, євроінтеграційних законопроєктів (хоча і не без «додаткової мотивації» з боку міжнародних партнерів), продовження реформ тощо. Як ми побачили, ця Рада має і свої рекорди, а деякі розповсюджені в інфопросторі тези — є не більше ніж міфами, інспірованими не в останню чергу російською пропагандою. Звичайно, за п’ять років народні обранці встигли і розчарувати своїх виборців — вирішення багатьох проблем затягується, а інші намагаються вирішувати у прискореному темпі, що часто призводить до нових помилок.

Однак Рада залишається легітимною та працюючою інституцією — і це не можна недооцінювати.

29 серпня 2024 року Лабораторія законодавчих ініціатив спільно з Парламентським центром Канади провели семінар з принципів та практик «Гендерно-сенситивна оцінка законодавчого впливу: досвід Канади та перспективи впровадження в Україні» для представників Апарату Верховної Ради України.

Перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко відкрив семінар та наголосив на важливості впровадження таких інструментів, як оцінка законодавчого впливу та гендерно-сенситивний аналіз законопроєктів в українській парламентській практиці:

Старша проєктна менеджерка Парламентського центру Канади Анастасія Шталтовна підкреслила, що адвокація гендерної рівності є незмінним пріоритетом для Парламентського центру Канади. І зі свого боку подякувала ЛЗІ та Верховній Раді за постійну співпрацю в цьому напрямі.

Спікерами заходу виступили: Олександр Заславський, Директор аналітичного напряму Лабораторії законодавчих ініціатив; Рік Стюарт, Виконавчий директор Ініціативи з питань регуляторного управління та співдиректор Програми розвитку карʼєри для фахівців регуляторних органів у Школі державної політики та управління Карлтонського університету (Канада).

Рік Стюарт розповів про принципи і практику оцінки законодавчого впливу та гендерного аналізу (GBA+). Також учасники обговорили зі спікером перспективу впровадження гендерно-сенситивної оцінки впливу у Верховній Раді:

Олександр Заславський розповів учасникам тренінгу про застосування гендерного аналізу через досвід України та стандарти ЄС:

Захід проходив у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада)  у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Влітку Верховна Рада ухвалила у першому читанні два законопроєкти, що стосуються військової юстиції. У червні парламент проголосував за законопроєкт щодо Військової поліції (ВП), у липні – законопроєкт щодо звільнення за певних умов від кримінальної відповідальності у разі самовільного залишення частини (СЗЧ) військовослужбовцями.

Створення Військової поліції також публічно підтримало Міністерство оборони України. Лабораторія законодавчих ініціатив (ЛЗІ) також вказувала на цю потребу у “зеленій книзі”, яку ми готували для Правоохоронного комітету ВРУ.

Після початку повномасштабного вторгнення росіян відновлення повноцінної системи  військової юстиції в Україні різко актуалізувалося. За останні 10 років чисельність військових формувань зросла зі 166 тисяч осіб у 2013 році до 880 тисяч людей у лютому 2024 року. 

Окрім того, суттєво зросла кількість правопорушень у військах за цей час: з 2013 року до 2023 року – вона збільшилася у 78 разів, а кількість засуджених військовослужбовців у 14 разів. У законодавстві також з’явилися нові види адміністративних правопорушень, кількість накладених стягнень за якими з 2015 року зросла у 6,5 разів.

З новими воєнними реаліями також посилилася необхідність у слідчих, прокурорах, суддях та адвокатах, які матимуть необхідний рівень компетенції.

В Україні станом на сьогодні не існує системи військової юстиції як такої – правоохоронну функцію у військовій сфері виконує низка державних органів, залежно від повноважень: окремі підрозділи ДБР, НПУ, НАБУ, СБУ, БЕБ тощо.

Кожен з названих органів діє у військовій сфері окремо — різні справи, залежно від правопорушення, ведуть у різних правоохоронних органах та з урахуванням відмінностей в їх функціях.

З 2002 року у складі ЗСУ функціонує спеціальне правоохоронне формування – Військова служба правопорядку (ВСП). Хоча ВСП діє у складі ЗСУ, вона, згідно з законом, поширює низку своїх повноважень і на військовослужбовців інших формувань, а також військовозобов’язаних і резервістів.

У “зеленій книзі” щодо військової юстиції, підготовленій ЛЗІ, вказано основні недоліки чинної системи:

• існування у складі ЗСУ спеціального правоохоронного формування призводить до покладення на ЗСУ невластивих їм правоохоронних функцій;
• ВСП підпорядкована військовому командуванню, фінансується коштом ЗСУ, а посадові особи ВСП призначаються військовим командуванням — це зумовлює залежність ВСП від такого командування, яке може намагатися поставити її під свій контроль;
• більшість завдань і функцій ВСП не є правоохоронними, а спрямовані на забезпечення діяльності ЗСУ.

Ще восени 2021 року указом Президента затверджено Стратегічний оборонний бюлетень України, серед завдань якого передбачалося реформування ВСП у Військову поліцію, яка займатиметься підтриманням правопорядку у системі Міністерства оборони. Цей процес мав би завершитися  до кінця 2025 року.

Проголосований у червні законопроєкт 6569-д є доопрацьованою версією законопроєктів 6569 та 6569-1. 

Прийняття законопроєкту обґрунтовується тим, що діюча ВСП на сьогодні не має жодних повноважень щодо здійснення оперативно-розшукових заходів і притягнення винних осіб до юридичної відповідальності, а також обмежена у можливостях сприяння органам досудового розслідування та прокурорам.

Крім того, потрібно “заповнити” наявні прогалини у законодавстві, які на тлі специфіки структури ЗСУ та інших військових формувань в Україні вказують на потребу у цілісній системі військової юстиції у державі.

Серед аргументів законопроєкту також вказується неефективність та неоперативність розслідування численних військових правопорушень і те, що слідчі ДБРСаме на них з листопада 2018 року покладене досудове розслідування військових кримінальних правопорушень не повною мірою забезпечують виконання покладених на них завдань через обмежені повноваження та недосконалість законодавства. 

Окрім того, навантаження на ДБР після 2022 року зросло у рази. Наприклад, 85,5% облікованих кримінальних проваджень щодо військовослужбовців у 2023 році стосувалися порушення правил несення служби, що, вочевидь, не може не впливати на якість та швидкість розкриття злочинів.

Законопроєкт пропонує утворити нове військове формування з правоохоронними функціями – Військову поліцію. Завданням якого має стати забезпечення правопорядку і військової дисципліни у Міністерстві оборони України, ЗСУ та Державній спеціальній службі транспорту.

Однією з суттєвих змін, яку передбачає законопроєкт: наділення працівників Військової поліції повноваженнями здійснювати оперативно-розшукову діяльність, а в окремих випадках навіть проводити слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії. Адже раніше ВСП лише сприяло спеціальним органам у проведенні такої діяльності.

Фінансуватимуть новоутворений орган шляхом перерозподілу витрат у видатках держбюджету та видатків на ті органи, частину функцій яких на себе візьме Військова поліція. Координуватиме роботу Військової поліції, відповідно до тексту документа, Кабінет Міністрів України через міністра оборони, а під час дії воєнного стану загальне керівництво та координацію здійснюватиме Головнокомандувач ЗСУ.

Військова поліція має формуватися з чинних військовослужбовців ЗСУ. Загальна чисельність, згідно з законопроєктом, не може перевищувати 1,5% від загального складу ЗСУ.

Ухвалений у першому читанні законопроєкт №6569-д є важливим кроком для розв’язання викликів, які постали перед військовою юстицією в Україні.

Окрім того, позитивним є те, що парламентарі прийняли у першому читанні доопрацьований законопроєкт, а не зареєстровані незадовго до початку повномасштабного вторгнення документи. Також, на відміну від попередніх законодавчих ініціатив, цього разу нардепи відмовилися у законопроєкті від ідеї наділення Військової поліції функцією фінансового контролю у ЗСУ та інших військових формуваннях. 

Попри це, для запровадження змін у законодавстві варто врахувати ризики, що можуть супроводжувати процес. Утворення нової інституції завжди вимагає залучення додаткових фінансових, матеріальних та організаційних ресурсів, що в умовах війни є ускладненим.

Щодо фінансування ініціатори законопроєкту наголошують, що його реалізація не потребуватиме додаткових витрат з бюджету, а може бути проведена внаслідок реформування ВСП та зменшення навантаження на інші правоохоронні органи. Проте без наявних прорахунків з цим важко погодитися (чи не погодитися).

Є сумніви, що Військова поліція почне виконувати завдання відразу після її утворення, враховуючи відсутність кадрового забезпечення та наявності достатніх знань і навичок у працівників в частині здійснення оперативно-розшукової діяльності та виконання інших завдань.

Дискусійним є те, що незалежність ВП в частині виконання нею правоохоронних функцій – безпосередньо не визначена як принцип її діяльності.

Існує також певна залежність Військової поліції від рішень Міністра оборони чи Головнокомандувача ЗСУ, зокрема й щодо фінансування її діяльності. Зауваження в цій же частині висловило у своєму висновку також Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України.

Заявлена мета руху України та її Збройних сил до членства у НАТО та запровадження стандартів Альянсу на практиці має підтримуватися незалежними органами військової юстиції.

Законопроєкт передбачає координацію діяльності Військової поліції Кабінетом Міністрів, що не відповідає стандартам держав-членів НАТО, в яких ці органи діють у системі оборонних відомств.

З іншого боку, у викладеній редакції можна побачити ризик втручання ВП як військового формування у діяльність органу виконавчої влади – Міністерства оборони, на чому наголошували експерти Апарату ВРУ. Це хоча і непрямо, але суперечить положенню ч. 4 ст. 17 Конституції України, згідно з яким військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою перешкоджання діяльності органів влади. 

Один з найбільш проблемних моментів, який потребує уточнення у процесі підготовки законопроєкту до другого читання, полягає у тому, чи передавати функцію досудового розслідування Військовій поліції і якщо так, то в якому обсязі. А також – розслідування за якими статтями мають перейти до неї і як має бути влаштована взаємодія з іншими уповноваженими органами в процесі такої діяльності?