Як не парадоксально, повномасштабне вторгнення дало поштовх до пришвидшення багатьох реформ в Україні. І багатостраждальна парламентська реформа, розпочата ще в 2016 році, пожвавилася теж. Війна активізувала реалізацію окремих рекомендацій Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи ВРУ, які підготувала Оціночна місія Європейського Парламенту під керівництвом Пета Кокса. За останніми оцінками Лабораторії законодавчих ініціатив, стан виконання реформи – 45,7%. Куди рухається парламентська реформа зараз і які труднощі на цьому шляху – розповідаємо далі.

Воєнний стан вніс свої корективи у парламентську реформу. Усе, що стосується внесення змін до Конституції, наразі виконати неможливо (через ст. 157 Конституції, яка забороняє вносити зміни до тексту Основного Закону в період дії цього правового режиму). Тому станом на сьогодні усі можливі покращення можна умовно розділити на дві категорії:

1. ті, що є нагальними і їх напрацювання та реалізація не потребують внесення змін до Конституції. Відповідно, їх впровадження наразі є пріоритетним. Такими, наприклад, можуть стати удосконалення Закону «Про комітети Верховної Ради України», Закону «Про статус народного депутата України» та прийняття Етичного кодексу;
2. ті, обговорення яких варто почати вже зараз, однак втілення та конституційне закріплення варто перенести на період після перемоги. Це напрацювання змін до Конституції щодо статусу опозиції, обмеження законодавчої ініціативи парламентарів, регламентації взаємодії владного трикутника «Парламент – Уряд – Президент» тощо. 

Але тут важливо враховувати: після закінчення війни деякі законодавчі пропозиції і напрацювання можуть втратити свою актуальність.

Під час повномасштабного вторгнення парламент продовжує внутрішню реформу і працює над  підвищенням своєї інституційної спроможності. Наприклад, народні депутати провели за період повномасштабної війни вже три зустрічі у форматі «Діалогів Жана Моне» (у травні й листопаді 2023 року та у квітні 2024 року), в яких взяло участь керівництво Верховної Ради та представники депутатських фракцій і груп. 

За результатами цих обговорень парламентарі дійшли згоди, що потрібно: 

• актуалізувати Постанову ВРУ про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи; 
• ухвалити Етичний кодексу;
• ухвалити  Закон «Про парламентську службу»; 
• розробити зміни до законодавства в частині врегулювання статусу опозиції; 
• працювати над зменшенням «поправочного спаму»; 
• повертатися до проведення «години запитань» до Уряду;
• •забезпечувати адаптацію національного законодавства до права ЄС.

Для реалізації окремих напрацювань наприкінці 2022 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт №8242, який має на меті вдосконалити законодавчу роботу в частині адаптації законодавства України до права Європейського Союзу. Очікується, що розгляд цього законопроєкту не забариться, оскільки наразі його включено до порядку денного 11 сесії парламенту, яка має тривати до вересня 2024 року.

Також значна частина напрацювань стосується посилення взаємодії між законодавчою та виконавчою гілками влади. Так, окрім підготовки концепції реформування цього напрямку, наприкінці 2023 року було утворено Міжвідомчу робочу групу з питань удосконалення законопроєктної роботи, оцінки законодавчого впливу та підвищення результатів реалізації законів. На установчому засіданні цієї групи представники парламенту, Уряду та громадських організацій обговорили взаємодію між ВРУ та виконавчою владою в частині опрацювання законопроєктів, спрямованих на адаптацію законодавства України до acquis ЄС, вдосконалення процедури внесення законопроєктів урядом та посилення ролі Кабінету Міністрів у формуванні пропозицій щодо порядку денного пленарних засідань Верховної Ради. 

Не менш важливим досягненням на шляху до євроінтеграції є і розробка наприкінці 2022 року законопроєкту №8327 щодо Кодексу депутатської етики. До цього процесу долучалися й експерти Лабораторії законодавчих ініціатив. Через рік після реєстрації законопроєкту – у грудні 2023 року – основні положення було презентовано та обговорено на засіданні  Робочої групи щодо внесення змін до законів України у сфері парламентського права. 

Крім того, на початку 2024 року, на виконання одного з пунктів Висновків, ухвалених під час дев’ятого «Діалогу Жана Моне», було представлено пропозиції щодо оновлення редакції Постанови ВРУ про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи парламенту, які полягають в:

• удосконаленні законодавчого процесу та адаптації законодавства України до положень acquis ЄС; 
• поліпшенні взаємодії Верховної Ради та Кабінету Міністрів; 
• цифровізації парламенту;
• посиленні інституційної спроможності Ради; 
• напрацюванні змін щодо конституційного виміру парламентської реформи. 

Загалом за період повномасштабної війни реформа парламенту не те що не зупинилася, вона актуалізувалася і активізувалася. Особливо помітним прискорення цього процесу видається у порівнянні з кількома роками, які передували повномасштабному вторгненню. Така консолідація зусиль Верховної Ради засвідчує її готовність змінюватися навіть попри війну.

Детальніше про парламентську реформу в часи війни читайте у нашому Часописі.

5 липня в Українському Домі вперше з початку великої війни 248 нових суддів склали присягу Українському народові «незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України». За день до цього президент Зеленський призначив 214 суддів до місцевих судів та одного суддю Верховного суду. Ще 114 суддів були призначені у травні та очікували присяги майже два місяці (отримуючи, при цьому суддівську винагороду).

Зеленський під час присяги побажав суддям, щоб «кожне «рішення іменем України» зміцнювало повагу до судів та України в цілому». А Руслан Сидорович, заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка і проводила конкурс до місцевих судів, зауважив, що «248 суддів — це 5% суддівського корпусу України». Він також висловив сподівання, що це «матиме відчутний позитивний вплив для громадян у доступі до правосуддя на всій території України».

Детально про конкурси ми писали в попередньому матеріалі. Нині ж розглянемо, що загалом відбувається в місцевих та апеляційних судах під час війни і як вони сприймають судову реформу, яка на цьому етапі стосується саме їх.

Спойлер — сприймають по-різному й часто їй пручаються.

Станом на 24 червня в місцевих судах працюють 3592 судді (за визначеної кількості в 5035 посад). В апеляційних судах — 650 суддів (за визначеної кількості в 1357 посад).

Нагадаємо, що нещодавно Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) завершила конкурс на 560 посад суддів у місцевих судах. Однак рекомендації отримали лише 390 кандидатів. Також ВККС розпочала конкурс на 550 посад суддів в апеляційних судах, а наприкінці року обіцяє оголосити ще один конкурс до місцевих судів на рекордну кількість у 1000+ посад суддів.

Вважається, що хоча конкурси (найімовірніше) відбуватимуться близько двох років, однак 2027 року кадровий голод у судах переважно буде подолано, а основну кількість вакансій заповнено. Система при цьому отримає певну кількість професіоналів з-поза її меж: адвокатів, науковців — у апеляції, юристів і адвокатів — у першу інстанцію. Але чи це так?

Щоб відповісти на це запитання, треба знати, якої кількості судів і суддів насправді потребує Україна.

Війна змінила все, зокрема й у судах: частину з них довелося закрити (70+ судів), а суддів відрядити здійснювати правосуддя в інші суди (500+ осіб); у всіх інстанціях і юрисдикціях з’явилися нові категорії судових справ (воєнні злочини, військові злочини, компенсації втраченого майна, соціальне забезпечення військовослужбовців тощо); чимало приміщень було зруйновано або частково пошкоджено (15 і 116 приміщень відповідно).

За останні два з половиною роки відбулася широка міграція населення між регіонами, до того ж чимало українців виїхали за межі країни. З урахуванням цього ніхто не береться чітко сказати, а скільки ж судів та суддів і в яких саме регіонах нам насправді потрібно. Розгорнутої аналітики цих процесів теж, на жаль, немає.

Погіршує ситуацію й той факт, що до початку повномасштабного вторгнення Україна не спромоглася розробити й затвердити нову мапу судів, яка б відповідала новому адміністративно-територіальному устрою, що діє з грудня 2020 року. Тож наразі навіть суди, які працюють, не відповідають своїм районам, а назви більш як 50 судів досі радянські. «Ленінський районний суд міста Кіровограда» звучить як знущання, правда ж?

Здавалося б, як таке можливо на одинадцятому році війни? А отак: реформа місцевих судів 2017 року, що передбачала їх укрупнення (й перейменування з радянських назв) і мала б бути реалізована в 2019–2020 роках, залишилася реформою на папері. А нової актуальної мапи за чотири роки так і не було затверджено.

І хоча є певні напрацювання, під час війни навіть у найвіддаленішій від фронту Закарпатській області наразі не можуть запустити розроблений із допомогою наших європейських партнерів пілотний проєкт із укрупнення судів. Мовляв, ми ж не знаємо, скільки людей проживатиме там після війни.

Це зрозумілий аргумент, але він консервує ситуацію на невизначений термін і гальмує «головну реформу країни». Адже спрямовує нові конкурси до місцевих судів хибним шляхом: якщо у 2026–2027 роках призначити суддів до «старих» місцевих судів, то потім іще кілька років можуть тривати процедури переведення цих суддів до нових.

У Верховному суді наполягають на якнайшвидшому розробленні й затвердженні нової судової мапи, наголошуючи: навіть якщо зараз укрупнити суди «на папері», без реального переміщення суддів між приміщеннями, це однаково буде кроком уперед, адже значно зменшить кількість випадків процесуальної передачі судових справ між маленькими судами. А кількість суддів після перемоги можна буде врегулювати додатково, й уже під них будувати нові приміщення в районах, де бракуватиме наявних.

Значною також є проблема з істотною нерівномірністю навантаження, яку мають судді в різних судах. Іноді воно відрізняється більш як удесятеро, й тоді кожен суддя такого суду працює за трьох, п’ятьох і навіть сімох суддів. За рівної зарплати та з однаковою кількістю помічників і секретарів судових засідань.

А загалом судова система розглядає 4,5 мільйона справ і матеріалів на рік (дані за 2023 рік). І коли це робиться руками 4,5 тисячі суддів, не всі витримують таке навантаження. Тільки минулого тижня звільнили десятьох осіб: вісьмох — у відставку, а ще двох — через низьку кваліфікацію та недоброчесну поведінку в межах процедур очищення судової влади.

Ще одним важливим питанням є доцільність розгляду судами всіх тих справ, які наразі віднесено до їхньої підсудності. Справи про торгівлю молоком чи яблуками на ринку без відповідного дозволу точно мають розглядати суди?

А без упорядкування питань підсудності та кількості судів і суддів неможливо буде вирішити питання з навантаженням, а отже, і з якістю правосуддя, адже надмірна кількість справ упливає й на строки їх розгляду, і на якість судового рішення.

На сьогодні питаннями нової мапи опікуються Рада суддів України та Комітет ВРУ з питань правової політики. Однак після внесення змін до Конституції України 2016 року (та з урахуванням рекомендацій Венеційської комісії, наданих щодо цих змін) «суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом», проєкт якого вносить на розгляд парламенту президент України.

Тож м’яч, безперечно, на полі офісу президента, який і має вирішити, коли робити цей крок: чи зараз затвердити нову мапу хоча б для регіонів, де не ведуться бойові дії, чи залишити все на «після війни».

Та питання не лише в судовій мапі. Реформа гальмується й через дії значної кількості голів місцевих та апеляційних судів.

Річ у тім, що в межах реформи 2014–2018 років було встановлено нові правила строків перебування голів судів на їхніх посадах. З 2016 року суддя може обіймати посаду голови суду не більш як шість років поспіль (два строки по три роки). Це було зроблено, зокрема, в межах боротьби з корупцією в судах, а також для зменшення впливу голів судів на суддів і працівників апаратів та зменшення корупційних ризиків від такого впливу.

Нові правила не влаштували більшість голів, адже ті звикли десятиліттями правити судами. Тому майже відразу ж було вигадано декілька способів для обходу цих правил, якими більшість голів судів досить успішно користується. І цей складник судової реформи загальмував.

Так, голова Київського апеляційного суду Ярослав Головачов (це той суд, де пів року тому на корупції затримали відразу чотирьох суддів) за три місяці до закінчення граничного строку перебування на посаді достроково склав повноваження. Головою суду на два тижні обрали іншого суддю, а за два тижні Головачов повернувся на свою посаду й розпочав новий шестирічний строк.

Чи судді київської апеляції не розуміють, що це додаткові корупційні ризики? Чудово розуміють. Та ще й у суді, де судді серед білого дня носять одне одному хабарі, загорнуті в упаковку з-під кави чи заховані в пляшку з коньяком.

Чому ж вони так роблять? Може, тому що Ярослав Головачов — талановитий керівник і чудовий менеджер. А може, тому що він дозволяє їм безперешкодно носити одне одному «каву» та «шоколадки».

Історія з «третім строком» сталась і в Галицькому райсуді Львова, однак тут знайшлася суддя (Катерина Котельва), яка у ФБ розповіла її: «Щойно збори суддів обрали головою Галицького районного суду м. Львова Волоско Ірину Романівну на третій строк поспіль. Я голосувала «проти» затвердження рішення зборів».

Ще одна схожа історія — обрання на третій строк голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області. Тут, щоправда, є нюанс: суд протягом певного часу не працював, однак його керівником є та сама особа (Олена Філь), що й до тимчасового закриття суду. Частина суддів була проти такого призначення, але кого цікавить думка меншості?

Не менш кричущий випадок стався в Господарському суді Чернівецької області. Там голова суду Олег Проскурняк, за словами суддів цього суду, отримав посаду в обмін на звільнення вагітної керівниці апарату. З цією історією вже рік розбираються суди трьох інстанцій і двох юрисдикцій, бо звільнена керівниця апарату намагається не лише поновитися на посаді, а й визнати батьком своєї дитини одного із суддів цього суду (Володимира Байталюка). Тобто збори суддів дозволили голові суду зберегти посаду за те, що він «підчистив бруд» за одним із суддів. Більше схоже на середньовіччя й часи інквізиції, а не на країну, яка намагається стати частиною ЄС і НАТО.

Рада суддів України кілька років тому навіть «підіграла» головам судів і фактично легалізувала всі їхні схеми. У Верховному суді ж, навпаки, вважають, що жодних третіх строків бути не може. Голова ВС Станіслав Кравченко на наше прохання прокоментувати «третій строк голів судів» зазначив: «Верховний суд не сприймає й не толерує таких дій голів судів і зборів суддів. Якщо ми прагнемо розвитку судової влади, ротації осіб, які обіймають адміністративні посади, мають відбуватися з дотриманням загальної логіки судової реформи».

Водночас у ВС додають, що проблема має й інший складник — не завжди є ким замінити голову суду, в якого спливає другий строк, адже хороший суддя й хороший менеджер — геть не тотожні поняття.

Очевидно, що наявна ситуація потребує негайного втручання законодавця й чіткішого визначення в законі правил ротацій голів судів. Якщо більшість суддів у Україні досі не розуміє, що закон — не інструкція на пошті, яка каже «так роби, а так не роби», то доведеться таки внести до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітку норму й щодо кількості років перебування на адміністративних посадах, й щодо кількості років «відпочинку» від них, урахувавши при цьому й попередні роки керування судом.

Потребує уваги й питання лідерства в судовій владі, а також відповідного навчання (цим питанням ми присвятимо окремий матеріал, адже судова реформа майже не торкнулася Національної школи суддів України).

Аналіз роботи місцевих та апеляційних судів був би неповним без опису умов роботи судів у прифронтових регіонах. 2022 року підсудність справ частини судів було змінено, а суддів переведено в усі куточки України. Нині поблизу лінії зіткнення працює частина судів Донецької, Херсонської, Запорізької та Харківської областей.

Найскладнішою є ситуація в Донецькій області. Приміщення частини судів, які працюють, зруйновані, тому судді переїхали до «сусідів». Так, у приміщенні вже згаданого Красноармійського суду працюють також судді з Димитровського міськсуду Донецької області.

Декілька судів працюють у дистанційному режимі. Водночас немає жодних критеріїв, які б визначали, коли суд має змінити підсудність, а коли й далі працювати дистанційно чи у звичайному режимі.

Ситуація ускладнюється відсутністю не лише світла, а й води, адже в Покровську, Селидовому та Кураховому вода є лише два дні на тиждень, і то по годинах. Як судам за таких умов пережити зиму, взагалі невідомо.

Судді намагаються отримати відрядження до інших, спокійніших регіонів, однак у більшості випадків ВККС відмовляє в переведеннях, посилаючись на прохання Верховного суду «не чіпати цих суддів».

Ми запитали Верховний суд, із чим пов’язане таке прохання. Невже судді з прифронтових регіонів не заслуговують на покращення умов життя та праці? У ВС пояснюють, що до них регулярно звертаються прокурори, представники правоохоронних органів і адвокати з проханнями не закривати прифронтові суди.

От і виходить, що статус у суддів єдиний, зарплати — однакові, а умови — абсолютно різні. Це, звісно, впливає на бажання людей із цих регіонів працювати на своїх посадах.

Урегулювати питання роботи судів у прифронтових регіонах — давно на часі. Спроби зробити це були ще 2022 року, однак Верховна Рада відмовляється голосувати за дистанційний режим роботи судів, мотивуючи це тим, що парламент не працює онлайн. Однак ідеться саме про райони, наближені до лінії зіткнення. І щось непомітно, щоб парламент проводив свої засідання десь у тих регіонах.

Потребує уваги також той факт, що судді та працівники апаратів судів із прифронтових регіонів не отримують додаткових виплат за роботу у важких умовах, тоді як частина представників інших держорганів має такі надбавки.

Нині Україна — в активній фазі реформування судів першої та апеляційної інстанцій. Ланка апеляцій не поповнювалася новими кадрами більш як десять років, ланка першої інстанції ще не сягнула критичного рівня оновлення, який не дозволив би їй відкочуватися назад. Саме тому спротив реформуванню на цих рівнях наразі є найвищим, а випадки корупції — на жаль, непоодинокими.

Конкурс до апеляційних судів, який ВККС розпочала минулого року, наступного року має завершитися призначенням 500+ нових суддів. Конкурс до місцевих судів, який ВККС планує оголосити наприкінці цього року, завершиться, ймовірно, у 2026–2027 роках призначенням 1000+ нових суддів.

Вони, безумовно, змінять ландшафт українського правосуддя. Однак нові судді приходитимуть у суди, де роками правлять «старі» голови (з усіма наявними схемами, позапроцесуальним спілкуванням зі сторонами справ (кейс голови Полтавського апеляційного суду Сергія Гальонкіна), «телефонним правом» та іншими атрибутами «старої» системи).

Тож нової якості судочинства, нового світогляду та істотного зниження корупційних ризиків можемо не побачити навіть із появою в судах нових суддів, які прийдуть на старі правила й не матимуть змоги щось змінити впродовж іще щонайменше п’ятьох років.

Це вже зараз ставить перед Україною суперважливе завдання: вирішити питання із царюванням «старих» голів судів і позбутися монополій на рівні всіх апеляційних судів, які активно пручаються новим правилам і намагаються забетонувати ситуацію на роки. Що, звісно ж, перешкоджає й ефективній боротьбі з корупцією в судовій владі.

Тож судова реформа завершиться в Україні лише тоді, коли судді, які найкраще розуміють закони, першими виконуватимуть їх і ставитимуть свої повноваження на службу суспільству, а не політичній владі, олігархам або ж власним корисливим інтересам. Але доти всередині судової влади доведеться виграти ще не одну війну.

Парламентська реформа розпочалася ще у 2016 році. Проте до завершення каденції восьмого скликання Парламент не встиг втілити всі компоненти реформи. У дев’ятому скликанні відчутних змін також не відбувалося.

Однак у 2022 році розпочався новий етап реформи. Зокрема розпочалася робота щодо нового дизайну реформи, який поки не має консенсусу серед всіх стейкхолдерів. Через що, для сторонніх спостерігачів, весь процес впровадження реформи виглядає хаотичним. Тому Лабораторія проаналізувала сучасний стан реформи, щоб оцінити її перспективи у майбутньому, визначити головні недоліки та зафіксувати рівень імплементації за різними напрямами.

Народні депутати та працівники Апарату вважають, що продовження реформи є важливим навіть в умовах воєнного стану. А втім у цих умовах не можна провести весь комплекс заходів передбачений реформою, адже окремі вдосконалення можуть потребувати внесення змін до Конституції, що наразі неможливо. Через це ми можемо поділити всі необхідні заходи на дві категорії:

1. Ті, що можливо впровадити без змін до Конституції (наприклад, прийняття Етичного кодексу);
2. Ті, обговорення щодо яких варто почати вже зараз, однак втілити можна буде тільки після завершення воєнного стану (наприклад, врегулювання окремих аспектів статусу народного депутата).

Більше про поточний стан реформи читайте у нашому Часописі.

Цього тижня минає рік відтоді, як відновила діяльність Вища кваліфікаційна комісія суддів України ВККС) після майже чотирьох років зупинки роботи. По суті це означає, що вже рік повноцінно працюють два органи суддівського врядування, відповідальні за впровадження судової реформи, — ВККС та Вища рада правосуддя (ВРП).

У травні президент Володимир Зеленський уперше від початку повномасштабного вторгнення призначив 114 суддів до судів першої інстанції. І це — безумовна перемога насамперед здорового глузду. Адже після відновлення роботи ВРП та ВККС, у діяльності яких електорат зовсім не розбирається, треба переходити до наповнення судів новими кадрами. Й «живі» судді в судах, у яких кадровий голод подекуди сягає 62% (апеляційні загальні суди), — це маленький, але реальний результат, який можна представити і стратегічним партнерам, і виборцям.

Інакше й ті, й інші почнуть ставити незручні запитання: чому в 11 судах узагалі немає суддів, а в 42 працює лише один суддя? Чому отримати судове рішення про пенсію в столиці не просто складно, а майже неможливо? Чому скандально відомий Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідували ще в грудні 2022 року, а 33,5 тисячі справ ОАСК за півтора року досі не розподілені між суддями Київського окружного адміністративного суду, де також істотно бракує суддів?

Тож у цій публікації проаналізуємо, як і куди рухаються процедури призначення суддів як складник судової реформи та чи готова політична влада не втручатися в ці процеси.

Призначенню 114 суддів передувала низка подій політичного та кадрового характеру.

На кадровому рівні майбутні судді подолали семирічний (!) марафон добору (вимушено зупинений на чотири роки через звільнення парламентом у листопаді 2019 року попереднього складу ВККС).

Він складався з навчання в Національній школі суддів, декількох етапів іспитів (до та після навчання), вибору суду відповідно до місця в рейтингу (кандидат із найвищим рейтингом обирає суд першим, другий у рейтингу — другим тощо) та фінальної співбесіди у ВККС, яку не пройшли успішно близько 10% переможців конкурсу. У підсумку ВККС надала рекомендації про призначення до місцевих судів 390 кандидатам. Хоча планувала заповнити всі 560 вакансій, на які було оголошено конкурс.

Якщо ж брати загальні цифри добору 2017 року, то лише близько 20% учасників у підсумку надягнуть суддівські мантії. Водночас частина з них отримала рекомендації для призначення суддями ще за попередніх складів ВРП та ВККС і в порушення Конституції «зависла» з 2020–2021 років у офісі президента (відповідно до Основного Закону, президент має призначити суддів протягом 30 днів після отримання подання від ВРП).

Наші джерела повідомляють, що ці призначення заблокував тоді профільний заступник керівника офісу президента Андрій Смирнов, адже частина з цих кандидатів претендувала на посади в «модних» київських судах — Печерському, Шевченківському, ОАСК (тобто тих, де ухвалюють рішення проти центральних органів влади). Нині НАБУ та САП проводять розслідування щодо Смирнова за обвинуваченням у незаконному збагаченні.

Нова заступниця Ірина Мудра 26 квітня повідомила, що провела інвентаризацію подань про призначення на посади суддів, які надійшли до офісу президента в різний час, і розподілила подання на «два кошики». Перший кошик — це судді, яких відібрав новий склад ВККС та ВРП. Другий — подання, які надійшли до оновлення складу ВККС та ВРП. «Ті подання, що запропоновані новим складом ВККС та ВРП, я намагатимуся якомога швидше «запустити» для підписання президентом указів про призначення».

Ірина Мудра обіцянку рухати подання з «першого кошика» виконує. 114 суддів роз’їхалися по місцевих судах, 70 із них — новопризначені судді. Хоча саме вони й не можуть наразі відправляти правосуддя: закон передбачає для цього складання ними присяги судді. Але зволікати з присягою офісу президента точно не варто, адже судді зарплати вже отримують, а справ не слухають.

Кандидати з «другого кошика» й далі чекають на призначення, і ситуація виглядає, м’яко кажучи, дивною: їх не призначають, не відмовляють у призначенні, дехто вже пішов на другий конкурс і самостійно написав відмову від суду, який обрав 2019 року, аби отримати призначення в суд, який обрав 2023 року.

Тож видається, що церемоніальна роль президента набула якогось іншого, не передбаченого Конституцією змісту. Але проблема також і в тому, що на це ніяк не реагує ВРП, чиї подання, власне, й розподілили на «кошики».

Ще під час розроблення змін до Конституції України (щодо правосуддя), які було ухвалено 2016 року, Україна двічі зверталася до Венеційської комісії по аналіз таких змін. Венеційська комісія тоді досить однозначно відповіла, що роль президента має бути виключно церемоніальною, а всі рішення щодо суддів має ухвалювати ВРП. Наведемо одну з цитат ВК: «Президент України відіграє церемоніальну роль: він призначає кандидатів, поданих Вищою радою правосуддя, пропозиції якої будуть обов’язковими для президента. Закон повинен буде регламентувати можливі затримки чи «глухі кути» у призначенні суддів президентом України».

Все доволі однозначно. На жаль, не для всіх.

У травні парламент намагався ухвалити зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів» (законопроєкт №9439) і надати президенту повноваження повертати до ВРП подання про призначення суддів у разі отримання від СБУ, НАБУ стосовно особи, щодо якої внесено подання, інформації, яка свідчить про вчинення такою особою дій, які можуть загрожувати національній безпеці України чи завдати шкоди національним інтересам.

Ці спроби не набрали необхідної кількості голосів (216 — за): парламент відхилив законопроєкт, однак голова Комітету правової політики Денис Маслов зазначив: «Це означає, що такий законопроєкт або схожий за суттю може бути повторно внесено тільки на наступній черговій сесії парламенту». Тут постає лише одне запитання: для чого?

І ВККС, і потім ВРП перевіряють суддів і кандидатів, зокрема через НАБУ, СБУ та ще майже два десятки органів, і якщо немає зауважень (про які йдеться в законопроєкті №9439), вносять президенту подання про призначення.

Напевно, неможливо сьогодні уявити ситуацію, коли б СБУ надала інформацію про співпрацю якоїсь особи з РФ, а пленарний склад ВККС та ВРП її просто взяв і проігнорував. А разом із ними проігнорувала б таку інформацію Громадська рада доброчесності, яка перевіряє кандидатів до апеляційних судів, чи Громадська рада міжнародних експертів, яка перевіряє кандидатів до Вищого антикорупційного суду.

Тож якщо президент (і його офіс) почнуть призначати суддів у 30-денний строк, як це рекомендувала Венеційська комісія й установив закон, то від останнього кола перевірок до моменту призначення минатиме не більш як два місяці.

Отже, просте виконання вимог закону всіма залученими до процедур призначення суддів органами свідчитиме про успіх судової реформи, про готовність України до вступу до ЄС та, безперечно, сприятиме незалежності судової влади.

Окрім завершених ВККС конкурсів до судів першої інстанції, комісія наразі заходить в активні стадії конкурсів до апеляційних судів (на 550 посад суддів), Вищого антикорупційного суду (15 посад) і його Апеляційної палати (10 посад). Кандидати, які відповідають вимогам профільних законів, подолали етап допуску й незабаром розпочнуть іспити.

Члени ВККС на брифінгу, присвяченому першому року роботи комісії, зазначили, що очікували на більшу кількість учасників. Так, на конкурс до апеляцій подали документи 2076 осіб, а були допущені — 1840. Комісія ж розраховувала, що на етапі подання документів буде не менш як 4 тисячі кандидатів.

У сухому підсумку маємо приблизно три людини на місце в конкурсі до апеляцій та шість-сім людей на місце в конкурсі до ВАКС. Мабуть, уже зараз можна прогнозувати, що з великою ймовірністю не вдасться заповнити всі вакансії в апеляційних судах, де ситуація з кадрами й так доволі складна. Наприклад, у Сумському апеляційному суді працюють лише чотири судді з 25. А конкурс до першої інстанції показав, що в регіонах, де тривають бойові дії або які мають спільний кордон з РФ, чимало вакансій залишилися незаповненими.

Насправді ситуація з апеляціями навіть складніша, ніж здається на перший погляд. За найоптимістичнішими розрахунками, рекомендації кандидатам до апеляційних загальних судів ВККС надасть не раніше липня 2025 року. Водночас члени ВККС самі ж акцентують, що станеться це, якщо законодавець не додасть їм якоїсь терміновішої роботи (наприклад, конкурс до Вищого адміністративного суду, який опишемо окремо). Тож імовірно, що нових суддів призначать до апеляцій не раніше початку 2026 (!) року.

Ще одним викликом для комісії є тестування когнітивних здібностей кандидатів до апеляцій та ВАКС, яке здійснюватиметься вперше, й тестів саме для суддів наразі просто немає. Їх потрібно або розробити окремо, або використовувати ті самі, що й для дисциплінарних інспекторів (де відсіялося більш як 80% кандидатів) або на посаду голови НАЗК.

Деякі члени ВККС уже чітко зазначають, що в закон закладено помилкову вимогу щодо набрання кандидатами 75% балів, адже перевірка когнітивних здібностей передбачає дещо інший порядок підрахунку. Тож комісія під час брифінгу публічно визнала, що жодного рішення стосовно цього нововведення в них наразі немає.

Набагато кращою є ситуація з тестуванням на знання норм права та підготовки практичних завдань. Розроблено 13 тисяч тестів і 200 завдань для чотирьох спеціалізацій. Тести буде оприлюднено незабаром, щоб у кандидатів був час підготуватися. Результат тестування кандидат бачитиме на екрані відразу після завершення тесту, а практичні завдання учасників конкурсу до апеляційних судів комісія планує перевірити до кінця року.

Роботи ж кандидатів до ВАКС перевірять швидше, адже ВККС пріоритезує цей конкурс серед інших кадрових процедур. Рекомендації щодо призначення учасникам конкурсу ВККС планує надати до кінця цього року.

На початку цього матеріалу ми описували ситуацію з розглядом адміністративних справ у столиці після ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва. Наразі передбачається, що повноваження ОАСК буде розділено між двома судами: звичайні адміністративні справи киян слухатиме Київський міський окружний адміністративний суд, а справи проти центральних органів влади — Вищий адміністративний суд, що функціонуватиме за прикладом ВАКС.

Головне питання — коли це станеться? Адже ресурси ВККС обмежені й додавання нових процедур подовжуватиме строки наявних. І хоча законопроєкт про Вищий адміністративний суд іще навіть не внесено на розгляд парламенту, створення цього суду передбачено майже всіма міжнародними зобов’язаннями України, включно з планом дій для Ukraine Facility.

Не менш важливим є й подальше наповнення судів першої інстанції новими кадрами. 390 кандидатів по суті просто замінять звільнених у 2023–2024 роках суддів, тоді як вакантних посад у місцевих судах зараз — майже півтори тисячі (а судді й далі звільняються).

ВККС обіцяє оголосити новий конкурс до місцевих судів уже наприкінці цього року.

Добір якісних кадрів — другий складний етап кожної реформи (після інституційного), а небажання потенційних кандидатів брати участь у таких масштабних конкурсах, безперечно, гальмуватиме прогрес і судової реформи, й усіх її похідних реформ, адже по суті вимагатиме додаткових конкурсів (як це нині сталося з конкурсом до Конституційного суду України), а відтак — додаткових часових, фінансових і людських ресурсів.

У офісі президента зазначають, що кандидатів «відлякують жорсткі критерії перевірки на доброчесність». «Розуміючи, що завтра вся країна дізнається, коли ти, наприклад, порушив правила дорожнього руху чи не сплатив аліментів, люди не хочуть подаватися на конкурс. На мою думку, в процесі добору суддів буде зрозуміло, чи треба переглядати ці вимоги», — зазначає заступниця керівника офісу президента Ірина Мудра.

Насправді кандидатів відлякує не перевірка на доброчесність як така, а можливі наслідки її надмірної публічності (як порівняти з європейськими країнами). Вже є приклади, коли в прямому ефірі розголошували конфіденційну інформацію щодо осіб, які перебувають на тимчасово непідконтрольній території. І такі випадки впливають на бажання йти на конкурс. Так само як нарізки відео з відповідями кандидатів у ТікТоку чи меми у Фейсбуці та Інстаграмі.

Судді за останні десять років уже звикли до різного роду перевірок, а от представники інших правничих професій — адвокати та науковці (яких у рази більше, ніж чинних суддів) менш охоче подаються на конкурси (у відсотковому еквіваленті). Але саме вони по суті є тією новою кров’ю, яку всі бажають влити в судову систему і без якої система справді не зможе нормально функціонувати.

Безперечно, погіршили ситуацію й війна та невизначеність, так само як і постійні нові (часто геть непродумані) етапи реформування, яких за останні п’ять років було декілька (але це — питання для окремого аналізу).

Тож Україна нині — на важливому етапі добору суддів до ключових судів. І вони визначатимуть вектор правосуддя протягом наступних щонайменше 20 років. Головне завдання зараз — не лише обрати максимально якісних і доброчесних кандидатів (це база!), а й зробити це з максимальною повагою до людей і професії, аби не відбити в хороших юристів бажання йти на конкурси та якісно змінювати цю країну заради перемоги та нашого майбутнього в ЄС і НАТО.

Набуття Україною статусу кандидата в ЄС запустило масштабний маховик реформ у багатьох сферах українського життя, і парламент не став винятком. Законодавчий процес характерний хронічними проблемами, що погіршують процес законотворчості на всіх етапах роботи. Хаос законодавчого циклу спричиняє низьку якість самих законодавчих ініціатив, що в свою чергу впливає на зміни у всіх сферах життя. Проте і сам хід реформи можна описати схожим чином: зміни впроваджуються нерівномірно та уривчасто. Минулого року до парламентської реформи повернулись знову, тож пропонуємо оглянути ключові зміни, які відбулися у роботі українського Парламенту протягом 2023 року.

Історія сучасного етапу парламентської реформи почалася у 2016 році, коли місія Європейського парламенту представила Дорожню карту щодо внутрішньої реформи щодо підвищення  інституційної спроможності Верховної Ради України. Тоді ж Рада ухвалила відповідну постанову, у якій рекомендації місії Європейського Парламенту було визнано основою подальших змін. Проте з часом процес загальмував. З 2019 року до 2021 прогрес просунувся лише на 4% – до загального показника в 45%, за підрахунками Лабораторії законодавчих ініціатив. Основна частина роботи була виконана лише після прийняття постанови, і донедавна  масштабні зміни не відбувались. 

Повернулися ж до реформи знову після початку повномасштабного вторгнення. Зокрема, у 2022 році на міжнародній Конференції з питань відновлення України в Лугано представили план відновлення України, із аналізом необхідних реформ в різних сферах. Серед них була і сфера державного управління, з-поміж якої виділялася й парламентська реформа. 

Чи не найважливішою проблемою, яку намагалися вирішити протягом 2023 року в межах парламентської реформи, була низька якість зареєстрованих законопроєктів через велику їх кількість. Як стверджується у Плані відновлення України у сфері державного управління, «подання великої кількості концептуально непродуманих, погано оформлених та необґрунтованих законопроєктів змушує Верховну Раду України, її органи та служби Апарату Верховної Ради витрачати значний час, зусилля і кошти на те, щоб належно опрацювати ініціативи, які, з огляду на їх зміст, не мають перспективи стати законами». Основні зміни у цій сфері стосувались супровідних документів та прийняття підзаконних актів. 

Серед іншого, змінити вимоги щодо супровідних документів покликаний закон “Про правотворчу діяльність”, прийнятий цього року. Серед обов’язкових супровідних аналітичних документів, які мусять надавати суб’єкти законодавчої ініціативи — зелена книга, оцінка впливу та інші. Завдяки цьому значно точніше визначатимуться проблеми, які потребують вирішення, а сам діалог перейде з проблематики «як змінювати» до «що змінювати». Це має докорінно змінити весь законодавчий процес. Закон увійде в дію вже після закінчення воєнного стану, проте підготовка до імплементації змін вже відбувається. 

Задля покращення процесу прийняття підзаконних актів налагоджується співпраця  між Кабінетом Міністрів та Верховною Радою. Справа в тому, що наразі підзаконні акти розробляються Урядом вже після прийняття закону. При цьому їх підготовка до прийняття законопроєкту не є достатньо раціональною – в процесі прийняття закон може значно змінитися, тож роботу доведеться робити спочатку. Все ж ситуація, за якої  діючий закон довгий час не має жодних підзаконних актів, які регулюють його виконання, стала нормальною – і хорошого в цьому мало. Тому вже зараз опрацьовується можливість запровадження завчасного надання Кабінетом Міністрів списку законів, в які необхідно внести зміни. Водночас, для частини законопроєктів така практика вже впроваджена – вони мають відповідні списки.

Чи не найважливішою запорукою стійкості Верховної Ради на початку повномасштабного вторгнення стала цифровізація. Саме завдяки онлайн-засіданням та електронному доступу до документації структури Парламенту були здатні працювати без глибоких перебоїв протягом найважчих часів. І розвиток продовжується: протягом 2023 року відбувалася постійна оптимізація Єдиної автоматизованої системи роботи з документами у Верховній Раді (ЄАС), зокрема під збільшене навантаження, а також постійний її моніторинг. Було створено гібридний центр обробки даних, що передбачає розширення і поєднання наземної інфраструктури за рахунок хмарних ресурсів. Всі ці рішення допомогли створити захищене середовище із постійним доступом працівників Апарату та народних депутатів до робочих процесів. 

Парламентська реформа на цьому не закінчується, у 2023 році були розпочаті процеси, які можуть дати позитивний результат у 2024 році. Розроблялися зміни у вимогах до супровідних документів. Так, наприклад, порівняльна записка наразі виконує свою функцію лиш формально – насправді немає жодної уніфікованої системи вимог щодо її вмісту. Через це опрацювання законопроєктів забирає багато ресурсів як Апарату Верховної Ради, так і народних депутатів. Отож, протягом 2023-го року відбувалася розробка оновлених вимог до пояснювальних записок. 

Також почала свою роботу «Міжвідомча група з питань удосконалення законопроєктної роботи, оцінки законодавчого впливу та підвищення результатів реалізації законів». До її складу входять чиновники з числа Кабінету Міністрів та Апарату Верховної Ради, а також представники громадських організацій, Лабораторії законодавчих ініціатив зокрема. Якісна співпраця між гілками влади та залучення незалежних експертів забезпечує належний прогрес у парламентській реформі.

У 2023 році відбулось повернення до парламентської реформи, та і сам прогрес можна назвати доволі відчутним. Проте не обійшлося і без ложки дьогтю: за продуктивним 2023 роком ховаються значно менш продуктивні роки, за яких парламентська реформа мало не зупинилась. Очевидно одне: перебігу реформи не вистачає систематизованості. А без цього ми і надалі будемо спостерігати за ривками, за якими слідуватимуть все довші паузи. Результативність попереднього року у втіленні реформи може легко бути перекреслено подальшими роками стагнації. Тому надважливим є втілення змін і у 2024 році. Від успішної парламентської реформи залежить покращення реформ та інших сфер життя, адже якісне законодавство є запорукою розвитку та стабільної демократії та європейської інтеграції. 

Основна мета звіту полягає у висвітленні феномена судового впливу на хід реформ в українському контексті.

Проведення реформ – це завжди тривалий і складний процес, успішність якого залежить від багатьох факторів. На жаль, досвід організації реформ в Україні не завжди має позитивний характер, оскільки нерідко результати впровадження змін не задовольняють ні органи влади, ні громадськість. Фінальну крапку в дискусійному питанні щодо результативності тієї чи іншої реформи ставлять суди, які виступають арбітрами у цих спорах.

Ухвалюючи те чи інше рішення у конкретній справі суди здатні здійснювати помітний вплив на подальший хід впровадження нововведень. Зокрема, феномен судового впливу блискуче проявився під час вирішення кейсів щодо люстрації чиновників, які обіймали посади за каденції Віктора Януковича, славнозвісної переатестації поліцейських, очищення судів від «суддів Майдану» та атестації прокурорів Генеральної прокуратури. На жаль, за результатами судового розгляду було встановлено, що нововведення у цих сферах не обійшлися без помилок, які традиційно супроводжують вітчизняну практику проведення реформ. Тож у підсумку маємо вражаючу кількість судових позовів та рішень, прийнятих не на користь української влади, які є свідченням того, що реформи, які мали на меті перезапуск державних інституцій і кадрове оновлення, не були успішними.

Для системної оцінки феномена судового впливу в Україні було відібрано п’ять кейсів, які відображають випадки масового судового оскарження результатів реформ і результатів очищення державної влади через реалізацію політики заборон. До переліку кейсів увійшли справи, які репрезентують останні найрезонансніші випадки судового оскарження за період з 2014-го до 2023 року. Відбір кейсів базувався на тому, щоб відобразити позицію різних судових інстанції щодо окремих аспектів оцінки зазначених сфер. З огляду на це предметом дослідження стали ті справи, розгляд яких пройшов усі можливі етапи судового оскарження. Такий підхід дав змогу максимально репрезентативно відобразити загальні тенденції оцінки реформ і заходів з очищення державної влади, які типово притаманні судам різних інстанцій.

До переліку обраних кейсів, розглянутих у дослідженні Лабораторії законодавчих ініціатив, належать:

1. Оскарження процедури люстрації 2014 року.
2. Оскарження реформи поліції 2015–2016 років у частині переатестації особового складу Національної поліції України.
3. Оскарження звільнення «суддів Майдану».
4. Оскарження результатів атестації прокурорів Генеральної прокуратури України 2019 року.
5. Заборона проросійських партій в Україні у 2022–2023 роках.

Важливо відзначити, що у межах звіту не надається оцінка судовим рішенням на предмет їх законності, обґрунтованості та вмотивованості. Ухвали, рішення та постанови судів використовуються винятково як фактичний матеріал для оцінки ступеня впливу судових рішень на хід реформ в Україні. Також з метою дослідження стану підготовки нормативно-правових актів щодо реформ проаналізовані законопроєкти, супровідні документи до них, положення чинних законів і підзаконних нормативно-правових актів і тих актів, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Зібрані дані, на яких ґрунтуються результати аналізу, актуальні станом на липень 2023 року.

Аналіз кейсів відбувався у площині виокремлення типових помилок, які допускають розробники реформ/очищення та органи влади, уповноважені на їх втілення, що призводять до масового оскарження у судах.

Дослідження кейсів щодо реформ/процедур очищення державної влади включає: 

• аналіз дизайну реформи/процедури (сутність і мета реформи/процедури, підготовча робота й правове регулювання);
• аналіз процесу втілення реформи/процедури (реалізація норм законодавства на практиці на національному та локальному рівнях);
• аналіз суб’єктів, які оскаржують правовідносини;
• дослідження порядку оскарження результатів реформ/процедур (виявлення причин, які викликали таке оскарження, та характеристика позовних вимог скаржників);
• аналіз результатів оскарження, який включає аналіз мотивації ухвалення рішень;
• аналіз реакцій на результати оскарження з боку громадянського суспільства та державних органів (зокрема, в частині внесення змін до законодавства).  

То чому ж суди вплинули на результати кадрового очищення? Що за цим стоїть? І як цю практику використовувати у майбутньому, щоб судовий вплив на реформи не перетворився на Страшний суд для його розробників? Про це читайте у новому дослідженні ЛЗІ «Судовий вплив: роль судів у реалізації реформ в Україні».

Цей звіт підготовлено в рамках проєкту «Громадянське суспільство для післявоєнного відновлення України та готовності до ЄС», що реалізується за підтримки ЄС.

Зміст звіту є винятковою відповідальністю ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив» та не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Коли 2014 року нова влада розгорнула масштабні реформи, в усіх були великі надії: проведемо люстрацію, перезапустимо правоохоронну систему, подолаємо корупцію — і розпочнемо повноцінний шлях в ЄС.

Але як найкращий рецепт можна зіпсувати якістю продуктів, так і найкращу реформу можна вбити якістю кадрів, особливо якщо вони міцно тримаються за свої посади.

З 2014 року ми спостерігаємо гучні справи щодо масового поновлення на посадах люстрованих чиновників, повернення в систему правоохоронних органів звільнених поліцейських і прокурорів, які не пройшли атестації, а також скасування рішень про звільнення з посад «суддів Майдану». Здавалося б, влада намагалася очистити державні органи від недобросовісних і непрофесійних кадрів, однак зіштовхнулася з опором судової влади. То чи можна сказати, що суди цілеспрямовано вплинули на процес реформ? І чому це сталося? Лабораторія законодавчих ініціатив досліджувала це питання. У цій статті розповідаємо про наші знахідки.

Досвід показує, що хвиля судових оскаржень як реакція на певні зміни виникає у тому випадку, коли ці зміни суттєво впливають на обсяг прав громадян. Звертаючись до судів, «постраждалі» намагаються поновити своє попереднє становище, посилаючись на неправомірність нововведень. Чи вдається їм це? Усе залежить від рівня організації та впровадження змін, які підготувала влада.

Люстрація. Очищення управлінських органів від осіб, причетних до узурпації влади експрезидентом Віктором Януковичем, було запущене з 2014 року. Наразі процес проходження люстраційної перевірки охопив майже 500 тисяч чиновників.

Однак значна кількість експосадовців вважає процедуру очищення влади протиправною, а прийняті уповноваженими органами рішення — незаконними. Це провокує хвилю звернень люстрованих чиновників до суду.

Ситуація загострилася через рішення Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України», яким процедуру люстрації в Україні було визнано такою, що порушує права людини. Показово, що після набрання законної сили цим рішенням національні суди у понад 90% випадків скасовують накази про звільнення. Зрештою, за даними Міністерства юстиції, з жовтня 2014-го по червень 2023 року з Реєстру люстрованих осіб за рішенням суду було вилучено відомості стосовно 466 чиновників — їх поновили на посадах. Отже, запущений в Україні процес очищення влади не витримав судового оскарження. І цей випадок став лише одним із перших у цілій низці подібних кейсів.

Реформа поліції. Аналогічну ситуацію спостерігаємо і у разі поновлення поліцейських, звільнених за результатами атестації у 2015–2016 роках. Ця процедура була однією зі знакових подій у процесі реформування системи правоохоронних органів, оскільки мала на меті провести відбір доброчесних працівників міліції, які виявили бажання і надалі служити у новоствореній Національній поліції.

Запропонований дизайн змін спочатку виглядав досить перспективно. Однак надії на безапеляційну успішність перезапуску міліції не справдилися, — після оголошення незадовільних результатів проходження атестації близько 3300 поліцейських не були з ними згодні і звернулися з позовами до адміністративних судів. Отут і проявилася активна роль органів судової влади у процесі контролю над законністю кадрового очищення.

У результаті на підставі рішень судів значний відсоток поліцейських-позивачів поновився на посадах, адже під час розгляду справ суди виявили слабкі місця процедури атестації. Зокрема, за даними Національної поліції України, станом на 1 липня 2023 року налічується 3931 поліцейський, кому вдалося повернутися на посади на підставі судових рішень. Така позиція судів знову-таки поставила під питання успішність впроваджених змін.

Кадрове очищення органів прокуратури. На жаль, негативний досвід дизайнування та втілення атестації поліцейських не був належним чином проаналізований на найвищому державному рівні. Як наслідок, попередні недоліки нагадали про себе через чотири роки, коли треба було проводити атестацію прокурорів Генеральної прокуратури.

За задумом розробників, до новоствореного Офісу генерального прокурора, який почав роботу з січня 2020 року, мали були переведені лише ті прокурори, які змогли успішно пройти атестацію. Однак і цього разу не обійшлося без хвилі судових оскаржень. Це пов’язано з тим, що із 1083 прокурорів Генеральної прокуратури, які подали заяви про намір пройти атестацію, успішно її пройшли лише 643 особи (59%). Ті прокурори, яким не вдалося потрапили до цього списку, вирішили оскаржити атестацію в судовому порядку. Тож загалом, за підрахунком Лабораторії законодавчих ініціатив на підставі власного аналізу відомостей із Реєстру судових рішень, до адміністративних судів було подано понад 400 позовних заяв.

Цього разу суди хоч і не визнали повного провалу атестації, однак виявили суттєві недоліки, допущені під час її розробки та реалізації. Тому у результаті судового перегляду було прийнято близько 140 рішень на корист експрокурорів Генеральної прокуратури.

Очищення судів від «суддів Майдану». Після подій Революції Гідності 2013–2014 років особливо гостро постало питання притягнення до відповідальності суддів, які брали активну участь у придушенні громадських протестів проти режиму Віктора Януковича. З огляду на це було прийнято рішення у 2014–2015 роках провести спеціальні перевірки суддів з метою «відновити законність і справедливість у суспільстві».

Згідно з офіційною інформацією від Вищої ради правосуддя, за підсумками цієї процедури було складено 41 висновок про наявність ознак порушення присяги в діях 46 суддів. На підставі цих висновків Вища рада юстиції ухвалила 25 рішень щодо внесення подання президенту та парламенту про звільнення з посад 29 «суддів Майдану».

Проте за результатами судового розгляду деяким суддям усе ж вдалося домогтися скасування цих рішень. Одна з ключових причин — неналежна якість закону, яким впроваджувалася процедура спеціальної перевірки. Тож станом на липень 2023 року стосовно шести суддів суди прийняли остаточні рішення про скасування їхнього звільнення з посад. Це становить понад 20% від загальної кількості суддів, які фігурують у поданнях про звільнення.

Рішення судів суттєво впливають на фінальний результат успішності кадрового очищення в державних органах. Масове скасування результатів змін на рівні індивідуального оскарження — це приклад опосередкованого, але дуже відчутного впливу, який українські суди здійснюють на державну політику.

Втім, так відбувається не тому, що ідея кадрового очищення сама по собі неправильна, це вказує, радше, на те, що є певні недоліки в її дизайні чи процесі реалізації. Загалом рішення судів є свідченням того, що українська практика впровадження подібних змін традиційно супроводжується типовими помилками, яких упродовж тривалого часу не вдається остаточно подолати. То в чому ж проблема?

По-перше, досить часто масштабні зміни базуються на слабко розробленому законодавстві. У зв’язку з цим виникають різні неузгодженості, суперечності у профільних нормативно-правових актах, національна практика не відповідає міжнародним стандартам тощо.

По-друге, навіть добре спроєктовані норми не гарантують стовідсоткової успішності реформи. Так відбувається тому, що нерідко положення законодавства порушуються під час безпосередньої реалізації змін. Наприклад, органи влади діють усупереч своїм повноваженням, неналежним чином обґрунтовують прийняті рішення, не дотримуються строків здійснення певних процедур.

Тому у разі наявності хоча б одного з цих аспектів у гру вступають суди, які за наслідками розгляду справ визнають реформи чи окремі їхні процедури незаконними.

Тож у підсумку судовий вплив виступає одним із індикаторів як мінімум продуманості, а то і (не)правильності вектора суспільних змін. На жаль, вітчизняний досвід організації попередніх спроб перезапуску державних інституцій і кадрового оновлення не завжди можна назвати успішним. Результати судового оскарження видають на-гора всі промахи, які були допущені розробниками нововведень. Однак у цьому є і позитивний момент — судовий контроль виступає запобіжником і застерігає від повторення аналогічних помилок надалі. І цей досвід варто враховувати вже зараз, коли ми плануємо реформи, потрібні для повноцінного членства України в ЄС.

Текст підготовлений у рамках проєкту «Громадянське суспільство для післявоєнного відновлення України та готовності до ЄС», який реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу.

14 вересня 2023 року Лабораторія законодавчих ініціатив (ЛЗІ) провела експертне обговорення стосовно результатів дослідження про судовий вплив на реформи в Україні». Ця робота підготовлена в рамках проєкту «Громадянське суспільство для післявоєнного відновлення України та готовності до ЄС», який фінансується Європейським Союзом.

Контекст. Сьогодні Україна має реальний шанс реалізувати свої прагнення євроінтеграції і стати повноправним членом Європейського Союзу. Проте для цього ще треба подолати довгий та складний шлях проведення реформ. І ключовим тут буде саме якість цих реформ. Тому надзвичайно важливо долучати до процесу дизайнування реформ не тільки державні органи, а й громадянське суспільство та незалежних експертів.

Під час заходу учасники обговорили явище судового втручання, його вплив на перебіг реформ та можливі кроки для покращення майбутніх реформ і співпраці між різними стейкхолдерами.

Модерував дискусію директор аналітичного напряму Лабораторії законодавчих ініціатив Олександр Заславський. Він розповів про основні результати дослідження та ключові рекомендації для законотворців:

Олексій Цельєв, кандидат юридичних наук, доцент, експерт Центру дослідження верховенства права НаУКМА зауважив, що практика застосування нових норм може відрізнятися від задуму – і це нормальне явище:

Володимир Чабан, головний національний експерт проєкту Право-Justice, розповів про можливості розвитку та подальшої рчоботи з дослідженням ЛЗІ:

Карина Асланян, залучена до peer review дослідження експертка, поділилася своїм баченням практичного використання дослідження ЛЗІ:

Після врахування коментарів експертів дослідження буде опубліковано на вебсайті Лабораторії законодавчих ініціатив, а також направлено до відповідних державних органів для подальшого ознайомлення та застосування у законотворчій діяльності.

Довідкова інформація:

Проєкт «Громадянське суспільство для післявоєнного відновлення України та готовності до ЄС», який виконується за підтримки Європейського Союзу, спрямований на підвищення спроможності Кабінету Міністрів та Верховної Ради у процесі подолання наслідків війни та на шляху до членства України в ЄС шляхом надання експертної та комунікаційної підтримки від громадських організацій щодо розробки та впровадження відповідних законів і політик.

Детальніше про проєкт: https://parlament.org.ua/2022/09/19/ali-eu-readiness-consortium/ . 

За додатковою інформацією звертайтеся до Марії Герелес, Директорки комунікаційного напряму Лабораторії законодавчих ініціатив, mg@parliament.org.ua.

13 вересня 2023 року Лабораторія законодавчих ініціатив (ЛЗІ) презентувала результати дослідження «Вплив судового втручання: роль судів загальної юрисдикції у перебігу реформ в Україні». Ця робота підготовлена в рамках проєкту «Громадянське суспільство для післявоєнного відновлення України та готовності до ЄС», який фінансується Європейським Союзом.

Контекст. Сьогодні вже очевидно – навіть такі довгоочікувані та багатообіцяльні реформи як ті, що почалися після Революції Гідності, не стали успішними кейсами. Це сталося з багатьох причини. І одна з них – судове втручання. Проте для на здійснення наших євроінтеграційних бажань ми маємо виконати зобовʼязання щодо реалізації реформ та наближення законодавства України до законодавства ЄС. І важливим критерієм тут буде не просто прийняття законів та початок реформ, а їх сталість, тому необхідно дизайнувати якісні реформи без законодавчих прогалин та недоліків.

Під час заходу учасники обговорили явище судового втручання, його вплив на перебіг реформ та можливі кроки для покращення майбутніх реформ і співпраці між різними гілками влади.

Модерувала дискусію виконавча директорка Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко. Вона розповіла про саму ідею дослідження та чому варто приділити цьому питанню більше уваги:

Директор аналітичного напряму Лабораторії законодавчих ініціатив Олександр Заславський розповів про основні результати дослідження та ключові рекомендації для законотворців:

Перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко наголосив на важливості комплексної роботи усіх гілок влади у роботі над плануванням та впровадженням реформ:

Генеральний директор Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Олександр Ільков зазначив, що архітектура реформ повинна будуватися на балансі:

Незабаром дослідження «Вплив судового втручання: роль судів загальної юрисдикції у перебігу реформ в Україні» буде опубліковано на вебсайті Лабораторії законодавчих ініціатив, а також направлено до відповідних державних органів для подальшого ознайомлення та застосування у законотворчій діяльності.

За додатковою інформацією звертайтеся до Марії Герелес, Директорки комунікаційного напряму Лабораторії законодавчих ініціатив, mg@parliament.org.ua.

13 вересня 2023 року Лабораторія законодавчих ініціатив презентуватиме результати дослідження «Вплив судового втручання: роль судів загальної юрисдикції у перебігу реформ в Україні». Дослідження було підготовлене в рамках реалізації проєкту «Громадянське суспільство для післявоєнного відновлення України та готовності до ЄС», який фінансується Європейським Союзом.

Захід відбудеться о 10:30 у прес-центрі Українського кризового медіа-центру (м. Київ, вул. Хрещатик, 2 «Український дім»). Реєстрація — за посиланням: 

https://forms.gle/YyhwwN66r9xGPwhX6

Контекст. Впровадження реформ – це завжди тривалий та складний процес, а їх належне проведення набуває особливої важливості в умовах євроінтеграційних процесів та плануванні післявоєнного відновлення. Однак досвід організації реформ в Україні не завжди має позитивний характер, оскільки нерідко результати впровадження змін не відповідають очікуванням. І доволі часто фінальну крапку у дискусійному питанні щодо результативності тієї чи іншої реформи ставлять саме суди, які виступають арбітрами у цих спорах.

Мета презентації — обговорити описані у дослідженні типові помилки, які супроводжують процес реформ в Україні та презентувати рекомендації, які б дозволили знизити ризики втручання судів у реалізацію державної політики в цій частині.

Запрошуємо до участі у заході представників ЗМІ. Мова заходу: українська. Контакти: Марія Герелес,комунікаційна директорка Лабораторії законодавчих ініціатив,mg@parliament.org.ua, тел.: +38 063 531 61 06.