Під час дискусії виконавча директорка ЛЗІ Світлана Матвієнко поділилася баченням щодо того, якою є роль громадянського суспільства у взаємодії з органами державної влади, в чому варто посилювати партнерство, — і як зробити його більш ефективним.

Зважаючи на досвід Коаліції ГО на чолі з ЛЗІ, яка підготувала Тіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» Звіту Європейської комісії щодо України у 2023 році, слід також враховувати, що питання ґрунтовної спільної роботи над дорожніми картами — це і про людський капітал, і про спроможність їх виконувати. А громадянському суспільству потрібно знайти можливості для підтримки інституцій, які працюють над євроінтеграційними процесами, адже наразі це величезний пласт роботи.

Усі питання, особливо в умовах війни, можуть вирішуватися спільно та конструктивно — і з партнерами, і з громадянським суспільством. Тож важливим завданням для громадського сектора залишається формувати подібні Коаліції та зберегти конструктив, а з боку державних інституцій — вибудувати адекватну рамку взаємодії.

7 лютого 2025 року відбувся Форум «Вступ України до ЄС: формування трансформаційного порядку денного», до якого долучилися представники органів державної влади, Європейського Союзу та експертної спільноти. 

Під час заходу учасники обговорили план трансформацій України у сфері верховенства права та державного управління — дорожні карти, що стануть ключовим орієнтиром на найближчі роки для досягнення Україною критеріїв членства в Європейському Союзі, а також дорожню карту з функціонування демократичних інституцій. Ці напрацювання стануть основою в переговорному процесі з ЄС і тому важливо спільно означити стратегічні пріоритети таких дорожніх карт, подальші кроки з їх імплементації, а також розуміти усі завдання та виклики на цьому шляху.

Ділимося найважливішим та дякуємо усім партнерам за підтримку — завдяки системній роботі ми можемо продовжувати втілювати свою місію, розширювати її та розвивати наші напрацювання в аналітиці та громадянській просвіті.

Протягом 2024 року ми підготували декілька парламентських Моніторингів, які вже не перший рік є важливим складником дослідницької роботи ЛЗІ. Тенденції, головні та побічні проблематики робочих процесів у Верховній Раді, багато даних і супровідної аналітики до них за низкою факторів, — усе це аналізуємо та відображаємо у Моніторингах, оскільки, засновуючись на даних і регулярному моніторингу, ми можемо аналізувати діяльність парламенту та посилювати його інституційну спроможність як найважливішого органу у демократичній державі.

Ознайомитися з аналітикою по парламенту за 9, 10 та 11 сесії від ЛЗІ можна тут:

• Моніторинг роботи Верховної Ради IX скликання за 9 сесію
• Моніторинг роботи Верховної Ради IX скликання за 10 сесію
• Моніторинг роботи Верховної Ради IX скликання за 11 сесію

Крім того, у 2024 році ЛЗІ випустила два випуски Часопису «Парламент»:

• Тимчасові комісії у парламенті: контроль без можливості впливу, де ЛЗІ докладно проаналізувала, чим займалися народні депутати в межах тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій, якою була результативність їхньої роботи і які проблеми заважають зробити тимчасові комісії ефективним інструментом для розв’язання проблем, що хвилюють громадян найбільше.
• Виклики, що постали перед Україною в умовах міжнародного збройного конфлікту: воєнні злочини та злочин геноциду. З перших днів повномасштабної війни росії проти України у лютому 2022 року перед Україною, як і перед усією світовою спільнотою, постало питання кваліфікації злочинів, що вчиняються проти України, — на практиці це стало справжнім викликом. Саме тому в дослідженні ЛЗІ порушує такі питання: «Чи відповідають норми національного законодавства нормам і принципам міжнародного права в частині міжнародних злочинів: воєнних злочинів і геноциду?» та «Як юридично обґрунтувати кваліфікацію злочинів росії проти України злочином геноциду?».

А також періодичні підсумкові статті:

• Кодекс депутатської етики: легко порушити, складно прийняти, неможливо домовитися. Унормування правил етичної поведінки народних депутатів у публічному просторі — давнє «домашнє завдання» для Верховної Ради. Адже необдумані дії шкодять іміджу та руйнують довіру не лише до окремих парламентарів, а й до всього чинного скликання, — і парламенту як інституції загалом. В інших країнах неетична поведінка може призвести навіть до втрати мандату, втім український парламент досі істотно обмежений у способах впливу на дії нардепів, і наразі вони недостатньо ефективні, щоб запобігти неетичним вчинкам і публічним скандалам за участю народних депутатів поза сесійною залою.
• Досягнення, провали, рекорди та міфи Верховної Ради ІХ скликання. До пʼятирічної річниці роботи IX скликання Верховної Ради ЛЗІ нагадала, що за ці роки найбільше запам’яталося в роботі парламенту, — чим дивувало, радувало та непокоїло IX скликання.
• Протореними стежками: що має зробити Верховна Рада України для наближення до Євросоюзу? Європейська Комісія презентувала Звіт про розширення, в якому надала оцінку річного прогресу, досягнутого державами-кандидатками, зокрема й Україною. Лабораторія законодавчих ініціатив проаналізувала частину звіту, що стосується Верховної Ради, звернула увагу на ці пункти та розʼяснила, чому вони є пріоритетними для роботи парламенту і його розвитку як інституції, що уособлює українську демократію.

Системний моніторинг роботи парламенту відбувається завдяки підтримці інституційного партнера ЛЗІ — Швеції.

У контексті викликів, повʼязаних з повномасштабною війною рф проти України, ЛЗІ підготувала й Зелену книгу «Військова юстиція в Україні» — аналітичний документ, який охоплює відомості щодо світового досвіду регулювання та функціонування військової юстиції, враховує попередні напрацювання з тем військової прокуратури, адвокатури, військової поліції, військової контррозвідки та військових судів, а також висвітлює проблеми створення нових органів системи військової юстиції в Україні.

Зелена книга підготовлена в рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Впродовж року допомагали у налагодженні міжпарламентських звʼязків між Україною та низкою інших держав, перш за все — нашими канадськими партнерами. У межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine) відбулося декілька робочих візитів українських парламентарів — щодо питань обміну досвідом у сфері військової юстиції та правопорядку, практик роботи із засекреченою інформацією, процесів зовнішнього аудиту у сфері безпеки та оборони, розбудови цивільно-військової культури, досвіду канадських колег у здійсненні парламентського контролю за діяльністю збройних сил та оборонних структур. Під час таких візитів українська делегація долучилася до заходів у канадському парламенті та, зокрема, пленарної сесії Парламентської асамблеї НАТО в Монреалі.

• Робочий візит до Канади для депутатів з Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності
• Підсумки робочого візиту українських парламентарів до Канади
• Українська парламентська делегація в Канаді: результати робочого візиту

Важливим та почесним досягненням для нас став новий напрям роботи «Верховенство права» під керівництвом Карини Асланян, який ми започаткували у 2024 році: в Коаліції з іншими ГО підготували та презентували Європейській комісії Тіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права», провели обговорення щодо ключових висновків з Тіньового звіту щодо розділу 23, регулярно випускали експертні матеріали на тему судової реформи, її супутніх проблем та викликів, конкурсного відбору до судових інституцій тощо.

Окремою фокус-темою наших досліджень став поточний стан деокупованих громад та їх відновлення. Зокрема, ЛЗІ опублікувала:

• Дослідження «Оцінка стану публічних послуг у деокупованих громадах (Херсонська область)», що засвідчує унікальний досвід деокупованих територіальних громад Херсонщини, які попри відсутність фінансового та людського ресурсів, продовжують забезпечувати жителів публічними послугами. Аналіз цього досвіду є вкрай важливим, оскільки допоможе узагальнити його та підготуватися до можливих викликів після деокупації інших регіонів України.
• Дослідження «Аналіз соціально-економічної ситуації деокупованих громад: Херсонська область» висвітлює загальні тенденції розвитку деокупованих громад Херсонської області. Особлива увага приділена пʼятьом ключовим показникам: соціально-демографічним, фінансовим, показникам з інфраструктурної доступності, міграційних процесів та співпраці. Це унікальні дані, які потрібні для того, щоб виважено планувати відновлення деокупованих територій.

Ці дослідження підготовлено в рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine).

Зростання соціальних запитів та складність їх забезпечення — показові, утім не вичерпні виклики, з якими стикається центральна влада, органи місцевого самоврядування, громадські та благодійні організації у процесі розбудови ефективного ринку соціальних послуг України. Тож Лабораторія провела дослідження «Соціальні послуги в Україні: сучасний стан, проблеми, обмеження», в якому описаний стан соціальних послуг в умовах повномасштабного вторгнення та надані рекомендації для покращення. Дослідження було проведене за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

У 2024 році Лабораторія законодавчих ініціатив продовжила займатися темою реформи державного управління. У попередні роки ЛЗІ комплексно моніторила виконання реформи. Тепер, повертаючись до цієї теми, ми підготували серію інфобрифів, присвячених різним аспектам та викликам реформи державного управління.

• Місце служби в органах місцевого самоврядування у реформі державного управління
• Місце адміністративних послуг у реформі державного управління
• Місце реформи системи оплати праці державних службовців у реформі державного управління
• Оновлення процедури відбору на державну службу

Інфобрифи розроблені у межах проєкту «Ініціатива покращення врядування в Україні: розширення можливостей формування політики для суспільного прогресу» за підтримки Швейцарії. 

Звісно, у 2024 році Лабораторія законодавчих ініціатив продовжила реалізували програму Української школи політичних студій — просвітницького проєкту, започаткованого ЛЗІ та Радою Європи. Окрім річної програми УШПС-2024, вдалося зробити програму «Ти — важлива», спрямовану на підтримку жінок-військовослужбовиць та ветеранок, провести шість тематичних Клубів УШПС та дві USPS Alumni Programme. Також у межах USPS Lectorium вийшов новий відеокурс «Політична теорія з Іваном Гомзою».

Крім того, ми провели серію навчальних заходів для представників Апарату Верховної Ради та інших державних установ:

• Семінари з принципів та практик застосування оцінки законодавчого впливу
• Семінар з оцінки законодавчого впливу та її застосування у контексті реформи сектору безпеки та оборони
• Семінар з принципів та практик з гендерно-сенситивної оцінки законодавчого впливу для Верховної Ради

А у Звіті «Роль юридичної освіти у процесі формування праворозуміння студентів» ми зосередили увагу на з’ясуванні того, як студенти сприймають право, яке місце право та правнича освіта займають у їхньому житті та які правові інструменти вони схильні застосовувати для вирішення практичних ситуацій. Цей звіт підготовлено за підтримки Швеції — інституційного партнера ЛЗІ.

Хочемо подякувати усім партнерам і друзям Лабораторії законодавчих ініціатив, які допомагали посилювати українську державу у 2024 році. Продовжуємо працювати далі — завзято та системно втілюючи нашу місію, завдяки й вашій підтримці.

Сьогодні Конституція України відзначає 28-й день народження. Ухвалена досить пізно, як результат компромісу, вона, тим не менш, станом на 1996 рік була величезним здобутком для української державності. Водночас, фактично кожен український президент та кожне скликання Верховної Ради України прагнули (та з різною успішністю це робили) змінити Конституцію України. А повномасштабне вторгнення росії (соціальні, демографічні, економічні, політичні його наслідки) активізувало широку дискусію про потребу перегляду суспільного договору (ці зміни, звісно, мають якось відобразитися у Конституції). Таким чином, конституційна дискусія триває під час бойових дій, а після їх завершення перейде у вимір законопроєктної роботи. Лабораторія законодавчих ініціатив у своїх дослідженнях часто зіштовхувалася з запитом на конституційні зміни. Тому для підтримки конституційної дискусії, пропонуємо зробити короткий екскурс у конституційний вимір наших досліджень.

Конституція проголошує, що Україна є соціальною державою (ст.1). Однак наскільки це положення є реалістичним? Ключова проблема полягає у тому, що, попри таку декларативну норму, насправді у держави далеко не завжди є гроші на її втілення. І ця проблема є настільки очевидною, що її існування офіційно визнається Міністерством соціальної політики України.

Разом з тим пошук швидкого шляху її вирішення виглядає досить примарно, оскільки у Конституції закріплено механізм, який значно обмежує можливості реформування системи надання державних послуг. У контексті ветеранської політики, ці норми разом з рішеннями Конституційного суду, блокували реформи. І стосується це не лише ветеранської політики. Значна частина Конституції України складається з подібних соціальних норм. Інший приклад – це медична реформа, неконституційність якої вже декілька років розглядає КСУ. Україна зразка середини 2020-х років за соціально-демографічним складом дуже відрізняється від України середини 1990-х. У таких умовах соціальна політика має бути гнучкою та адаптивною, чого складно досягти в умовах чинних соціально орієнтованих приписів Конституції.

У Конституції України є дисбаланс щодо статусу коаліції та опозиції. На відміну від терміну «коаліція парламентських фракцій», поняття парламентської опозиції у тексті Конституції не закріплено. Опозиція має відігравати важливу роль у здійсненні парламентського контролю та має бути невідʼємною частиною парламентського діалогу. Тим не менш, наразі, в парламенті є три комітети, що очолюються представниками парламентської меншості: 1) Молоді та спорту, 2) ЄвроінтеграціїКомітет з євроінтеграції має невисоку завантаженість як головний комітет, хоча він і готує великий обсяг обовʼязкових висновків щодо відповідності євроінтеграційним зобовʼязанням. Водночас, сферу відповідальності цього комітету намагаються розділити між всіма комітетами, шляхом створення там структурних підрозідлів та підкомітетів., 3) Свободи слова. Це найменш впливові комітети в парламенті, які мають найменший обсяг відповідальності та відповідно найменшу завантаженість. Звісно, така ситуація не сприяє парламентському контролю з боку опозиції.

Робоча група з парламентської реформи в процесі своєї роботи наштовхнулася на потребу змін до Конституції. А необхідність вирішення цього питання – одна з рекомендацій Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України (Рекомендація № 44). Є два можливі шляхи вирішення цього питання – або додати в Основний Закон норми про парламентську опозицію, або ж вилучити з нього норми щодо коаліції.

Законодавчий спам є давно відомою проблемою українського парламентаризму. Він підміняє якісну законотворчу роботу прийняттям сотень низькоякісних законодавчих актів, які потрібно змінювати мало не одразу після їх прийняття, і які не мають реального впливу на вирішення суспільних проблем. Для прикладу, протягом нещодавно завершеної 10 сесії чинного скликання, було зареєстровано на 80 законопроєктів (+20%) більше ніж за попередню аналогічну сесію, одна з депутатських груп зареєструвала більше законопроєктів, ніж весь Кабінет Міністрів, а депутатські законопроєкти пережано реєстрували по 1-3 депутати – це все чіткі ознаки законодавчого спаму.

Один з пріоритетних напрямків подолання законодавчого спаму полягає в можливості запровадження колективної законодавчої ініціативи народних депутатів. Це рішення часто обговорюється на різних робочих групах, однак впровадження такого механізму може потребувати внесення уточнення до норми ст. 93 Конституції.

Справа в тому, що норма цієї статті визначає, що «право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить […] народним депутатам України». Тобто парламентарі як суб’єкт законодавчої ініціативи згадуються у множині. Хоча раніше це не заважало депутатам реалізовувати зазначене право в індивідуальному порядку. Тому в разі зміни практики щодо мінімальної кількості депутатів, які мають право вносити законопроєкти, слід було б редакційно по-іншому прописати цю конституційну норму. Уточнення її змісту має на меті запобігти випадкам можливого оскарження неконституційності нової вимоги щодо обмеження індивідуальної законодавчої ініціативи.

Що робити, якщо Президент України не підписує і не ветує законопроєкт, прийнятий Верховною Радою України? Проблема, яку мав вирішити такий непідписаний законопроєкт, не вирішена, але і Верховна Рада вже зробила все, що могла. Недосконале формулювання ч. 3 ст. 94 Конституції створює певні проблеми у сфері законодавчого процесу. Так, ця частина містить положення, відповідно до якого «у разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений». З такого формулювання неможливо встановити, хто ж все-таки уповноважений на підписання та оприлюднення законопроєктів, які не були підписані президентом впродовж 15-денного строку. За час воєнного стану президент все частіше використовує ці нюанси для непідписання чи несвоєчасного підписання законопроєктів. Так протягом 10 сесії чинного скликання 42% законопроєктів були підписані невчасно або не підписані зовсім.За час воєнного стану ці показники зросли втричі.

Водночас ч. 4 цієї статті не містить такої недосконалості – у ній чітко передбачено, що коли є подолане вето, то відповідний закон оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом. Проводячи паралель з цим положенням і беручи до уваги, що ст. 94 знаходиться в розділі IV «Верховна Рада України», цілком логічно припустити, що непідписаний президентом законопроєкт мав би підписати Голова Верховної Ради. В реальності така логіка не працює, якщо президент не підписує законопроєкт, то Голова парламенту не бере на себе відповідальність підписувати такі акти. Тому для того, щоб не доводилося робити припущень, такі положення мали б бути чітко закріплені у Конституції.

Відповідно до ст. 89 Конституції «Верховна Рада України для здійснення законопроєктної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України». Така конструкція заклала «універсальний характер парламентських комітетів. Тобто вони одночасно і задіяні у законодавчій роботі, і виконують контрольну функцію. І з цим почали виникати проблеми у процесі спроб вдосконалити роботу парламенту. Для прикладу, задля приведення до стандартів НАТО Верховна Рада мала б створити контрольний комітет за правоохоронними та розвідувальними органами і такі норми були вже внесені у законодавство, однак на практиці Комітет не створений, через дискусію про його антиконституційність.

Інший практичний вияв цієї ситуації полягає в обмеженнях в запровадженні ефективної санкційної системи проти порушників етичних норм. Скандали з неетичної поведінки народних депутатів вибухають чи не щомісяця. Верховна Рада не має можливості належно реагувати на таку поведінку, адже відсутній механізм саморегуляції їх поведінки. І це призводить до того, що негатив від скандалу з одним депутатом поширюються на всіх депутатів, знижуючи довіру до всього парламенту. Вирішити цю проблему може Етичний кодекс народного депутата. Наприкінці 2022 року в парламенті зареєстрували законопроєкт № 8327 про Етичний кодекс народних депутатів, до розробки якого долучалися й експерти ЛЗІ. Серед іншого, цим актом пропонується створити комітет, до предмета відання якого віднесено питання контролю за дотриманням дисципліни та норм депутатської етики. Проте така ініціатива теж наштовхнулася на дискурс про антиконституційність, хоча не не передбачає створення спеціального контрольного комітету.

Підводячи підсумок цього тексту, хочемо наголосити: він не про те, що Конституція погана чи не про недалекоглядність авторів Конституції чи реформ останніх років. Цей текст про те, що для демократичної країни важливий сам конституційний дискурс і його масовість / популярність. Що ширшим є цей дискурс, що більше дискусійних майданчиків і учасників у цьому процесі – то й більшої ваги матиме сам Основний закон і більшою легітимністю будуть наділені державні органи, що, безумовно, критично важливо як для молодої демократії, так і особливо для країни у війні. А Конституція як певна рамка суспільних відносин, неминуче має і буде змінюватися разом із самими суспільними відносинами. Конституція з великою ймовірністю буде змінюватися після закінчення воєнного стану. Що саме буде змінено, що буде новим суспільним договором і в якій він буде формі – має бути визначене в ході цієї конституційної дискусії. І День Конституції – гарна нагода про це подумати.

21 травня 2024 року Лабораторія законодавчих ініціатив долучилася до проведення круглого столу на тему: «Військова юстиція: досвід Канади та можливі варіанти регулювання в Україні», який організував Комітет з питань правоохоронної діяльності Верховної Ради України.

У заході взяли участь: Голова правоохоронного Комітету Сергій Іонушас, Представниця Президента України у ВРУ / заступниця Голови Комітету Галина Михайлюк, заступники Голови Комітету Максим Павлюк та Григорій Мамка, голови підкомітетів Олександр Дануца та Владлен Неклюдов, член Комітету Володимир Захарченко, канадські експерти з питань військової юстиції — Генеральний операційний директор Офісу Омбудсмена з питань національної оборони та збройних сил Канади Робін Хайнс і Заступник командувача Офісу канадських збройних сил, полковник Тодд Мерфі. Також до круглого столу долучилися представники проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні (PASS Ukraine)», Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ, Військової служби правопорядку ЗСУ, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України та Державного бюро розслідувань.

Питання функціонування системи військової юстиції в Україні постало особливо гостро з початком повномасштабної агресії росії проти України. Адже створення чіткого та справедливого правового механізму, покликаного виконувати правоохоронну функцію у військових формуваннях і функцію правосуддя щодо військовослужбовців — одна з важливих складових боєздатності збройних сил держави. Саме тому дослідження досвіду стратегічних партнерів України, актуалізація профільного законодавство є пріоритетним завданням у цьому напрямі.

Власне, під час панельних дискусій учасники обговорювали такі тематичні блоки:

1. Огляд канадської системи військової поліції.
2. Повноваженням та функції Омбудсмена Збройних сил Канади.
3. Досвід Канади в питаннях дотримання прав військовослужбовців у разі притягнення їх до відповідальності.
4. Проблеми функціонування військової юстиції в Україні.
5. Проблеми створення нових органів системи військової юстиції та військових судів.

Крім того, на заході відбулася презентація «Зеленої Книги» з військової юстиції в Україні, яку Лабораторія законодавчих ініціатив підготувала спільно з Парламентським центром (Канада) у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine) та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Вебверсія документу згодом буде доступна на сайті ЛЗІ.

На тлі останніх новин про кадрові перестановки в Уряді, зокрема звільнення очільників Міністерства аграрної політики та продовольства і Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, дуже багато говорять про те, що відбувається «за лаштунками» таких ситуацій. Втім, дуже мало про те, які аспекти формують представлення, комунікацію та врешті — прийняття важливих для держави рішень.

Виконавча директорка ЛЗІ Світлана Матвієнко в етері Радіо Свобода розповіла про формат прийняття рішень щодо кадрових змін, їх комунікацію, а також те, на що суспільство має звертати виняткову увагу в цих процесах:

Так, певно жодна каденція міністрів, особливо під час повномасштабної війни, ще не минулася ідеально. Але за умов відчутного «кадрового голоду», який є наразі, і при небажанні людей йти на керівні посади — рішення про окремі звільнення видаються досить необґрунтованими.

Водночас чи відповідає пропозиція знову роз’єднати міністерства (інфраструктури та розвитку громад, територій) ідеї Уряду щодо оптимізації міністерств взагалі — можете вирішити, ознайомившись з нещодавнім матеріалом Лабораторії за посиланням.

«Допомога у встановленні справедливості та прозорості» — новий проєкт Лабораторії законодавчих ініціатив, який буде реалізуватися за підтримки Європейського фонду за демократію (ЄФД).

У рамках проєкту Watchers.Mediа, медійний підрозділ Лабораторії, працюватиме над забезпеченням прозорості та підзвітності в правовій системі, а також над просуванням соціальної справедливості та рівності.

Нагадаємо, Лабораторія запустила Watchers.Media у 2020 році. Це – спеціалізоване видання, яке публікує матеріали на значимі теми і проблематику, які пов’язані з військовою агресією, правоохоронними органами та розслідуваннями резонансних подій і злочинів. Видання реагує на актуальні теми, але тримає в полі зору й ті, які втратили резонанс, змушуючи їх повертатися в інформаційній простір, коли у цьому є суспільний інтерес.

Подібні проєкти особливо важливі зараз, адже розслідування злочинів проти людяності та пошук правди у суспільно значущих справах є одночасно ключовими передумовами демократичного розвитку та повоєнного відновлення України.

Європейський фонд за демократію (ЄФД) є відданим партнером українського громадянського суспільства, який підтримує ініціативи, спрямовані на посилення демократичних процесів. Ми вдячні за можливість разом реалізовувати ініціативи, які допомагатимуть Україні на демократичному шляху! 

Довідка:

Європейський фонд за демократію – це незалежна грантодавча організація, яка була заснована у 2013 році Європейським Союзом (ЄС) і країнами-членами ЄС в якості автономного міжнародного цільового фонду для сприяння розвитку демократії в країнах Європейської політики сусідства (країни Східного партнерства, Близького Сходу та Північної Африки), Західних Балкан, в Туреччині, а також поза їхніми межами. ЄФД підтримує організації громадянського суспільства, продемократичні рухи, громадських і політичних активістів, а також незалежні медіа-платформи та журналістів, які сприяють встановленню плюралістичних демократичних політичних систем.

Лабораторія законодавчих ініціатив – провідний український аналітичний центр, у фокусі роботи якого дослідження українського парламентаризму, підтримка євроінтеграційного шляху України, робота з реформою децентралізації та політична освіта.

Реформа децентралізації, а разом з нею і передача ресурсів та повноважень на місцевий рівень збільшили кількість інструментів участі для мешканців громад. У громадах з’явилося більше можливостей для тих змін, які можуть ініціювати самі мешканці громади – бюджети участі, електронні петиції, консультації під час розробки проєктів рішень, громадський контроль та інші опції для забезпечення прозорості локальних процесів. Ці інструменти закріплені на законодавчому рівні. Але як громада може долучатися до вирішення місцевих проблем? І чи дозволяють це умови воєнного стану?

Повномасштабне вторгнення росії в Україну і запровадження воєнного стану створюють деякі обмеження для громадян – і в контексті форм громадської участі, і доступу до публічної інформації. Це пов’язано насамперед із питанням безпеки, адже ворог намагається використати всю можливу доступну (у тому числі публічну) інформацію як зброю проти нас.

Зокрема, під час воєнного стану органи місцевого самоврядування або їхні «замінники» – військово-цивільні та військові адміністрації – можуть не оприлюднювати проєкти рішень. Робота депутатських комісій та місцевих рад не оголошується попередньо та може відбуватися у закритому форматі. Публічні електронні реєстри (особливо щодо земельних ділянок, містобудівної документації) можуть бути закриті для громадян. Крім того, у деяких громадах тимчасово припинилося проведення конкурсів громадського бюджету або відтермінувалися проєкти бюджетів участі (Це врегульовано Постановою КМУ, яка легітимізує вільне розпорядження/передачу місцевих коштів з метою протидії російській агресії. Фактично бюджетні кошти, які закладалися на реалізацію ініціатив, перенаправляються на військові потреби). Це пов’язано із особливостями бюджетного процесу в умовах воєнного стану та обмеженістю фінансових ресурсів.

Усе це так чи інакше змінює відносини органів місцевого самоврядування і громади, закладені реформою децентралізації, і, відповідно, зменшує можливості громадян впливати на місцеву владу. Але варто пам’ятати, що всі вище перераховані обмеження є тимчасовими, і громадяни не позбавляються прав участі у житті своєї громади. На сьогодні немає жодного законодавчого акту, який би повністю це забороняв.

В українському законодавчому полі відсутній єдиний закон, який би регулював процедури усіх форм громадської участі. Основні форми участі громадян на місцевому рівні визначені у статутах, положеннях громад та у таких законах:

• ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»
• ЗУ «Про органи самоорганізації населення»
• ЗУ «Про звернення громадян»
• ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад»

Отже, участь громадян не обмежується тільки виборами голови громади і депутатів, які, до речі, заборонено проводити під час воєнного стану (принаймні поки). Громадянам також гарантується право на вільний доступ до інформації про діяльність місцевої влади, відвідування засідань органів місцевого самоврядування, подання електронних петицій, проведення громадських слухань тощо. Які з них можна використовувати в умовах воєнного стану, а які доведеться відкласти на потім – розповідаємо далі.

Місцевий референдум (ст. 7) – форма прямого волевиявлення мешканців громади. На референдумі можуть розглядатися будь-які питання, окрім тих, які заборонені Конституцією (питання податків, бюджету та амністії) та які належать до повноважень державної влади, а не місцевої. Наприклад, місцевим референдумом у громаді може вирішуватися питання ліквідації чи реорганізації комунальних навчальних закладів, затвердження статуту громади чи змін до нього, програми розвитку громади, дострокового припинення повноважень голови громади тощо.

Рішення, які приймаються місцевим референдумом, є обов’язковими для виконання. Але організувати та реалізувати його проведення не так просто. Для цього потрібна ініціативна група громадян, збір підписів серед виборців, фінансові ресурси для його організації.

Проте на сьогодні проведення референдуму неможливе із двох причин. По-перше, в Україні діє воєнний стан, в умовах якого забороняється проведення виборів, а референдуми є їхнім різновидом. По-друге, наразі інститут місцевого референдуму у національному законодавстві згадується фрагментарно в окремих законодавчих актах, оскільки у 2012 році втратив чинність основний закон «Про всеукраїнський та місцевий референдуми». Тому щодо процедурних аспектів проведення цієї форми участі утворився правовий вакуум. У ЗУ «Про місцеве самоврядування» зазначається про те, що порядок призначення і проведення місцевого референдуму, перелік питань визначаються законом про референдуми. Проте цього закону на сьогодні немає. У Верховній Раді є зареєстрований ще у 2021 році законопроєкт № 5512 «Про місцевий референдум», але його не ухвалено досі.

Загальні збори громадян (ст. 8) передбачають безпосередню участь громадян у вирішенні питань місцевого значення. Наприклад, це можуть бути збори мешканців під’їзду, вулиці, мікрорайону для обговорення проблем своєї території, внесення пропозицій до органів місцевого самоврядування, обговорення проєктів рішень ради. На зборах громадяни можуть вимагати від органів місцевого самоврядування звіти та заходи щодо проблемних питань (наприклад, щодо стану навколишнього середовища, забезпечення соціальними послугами різних категорій громади, благоустрою тощо). Порядок проведення загальних зборів громадян визначається статутом конкретної територіальної громади. Будь-який мешканець громади може ініціювати загальні збори, якщо виникла потреба у вирішенні питання чи створення будинкових комітетів (наприклад, ОСББ). Якщо мешканець громади ініціює такі збори, то повідомлення разом із порядком денним надсилається до місцевої ради, публікується на офіційному веб-сайті, поширюється у ЗМІ.

У період воєнного стану цей інструмент участі офіційно працює. Єдине, можуть виникнути труднощі в організації зборів, особливо у тих громадах, де значна кількість мешканців виїхали у безпечніші регіони. Рішення загальних зборів громадян повинні розглядатися органами місцевого самоврядування. Якщо ж місцева влада вирішить не враховувати рішення загальних зборів, то вона має надати аргументовану відповідь про відмову у прийнятті такого рішення.

Місцеві ініціативи (ст. 9) – право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, яке відноситься до місцевого самоврядування. Це можуть бути питання щодо земельних відносин, соціальних, адміністративних, освітніх, медичних послуг тощо. Наприклад, ініціативи про створення комунального центру реабілітації ветеранів, недопущення забудови міста, висадження дерев вздовж вулиці, розвиток транспортної інфраструктури, проведення ремонту освітнього закладу тощо. Місцеві ініціативи також можуть стосуватися складу комісій ради – наприклад, можна вносити пропозиції щодо змін до персонального складу комісії і виключення певного депутата, якщо мешканці громади йому не довіряють. Фактично, через місцеві ініціативи мешканці громади можуть готувати проєкти рішень, як це роблять депутати, і які обов’язково мають розглядатися на сесії ради.

У період воєнного стану цей інструмент участі є доступним для мешканців громад навіть у ситуації, якщо засідання ради не є гласним. Питання ініціативної групи попередньо вноситься у порядок денний засідання, повідомляється про день засідання і обов’язково обговорюється всіма членами ради за участі цієї групи.

Громадські слухання (ст. 13) – право територіальної громади проводити зустрічі з депутатами ради або посадовими особами. Це свого роду публічні збори для обміну думок, на яких громадяни можуть висловитися щодо проблемних питань, а представники ОМС – почути потреби мешканців громади.

Наприклад, перед прийняттям рішення щодо побудови сміттєпереробного заводу ОМС може організувати громадські слухання, щоб отримати зворотній зв’язок від мешканців щодо цього. Таким чином, громадські слухання є не просто інструментом інформування мешканців громади про актуальні питання, а й залучення громадян до вирішення місцевих проблем.

Громадські слухання проводяться не рідше 1 разу на рік, хоча на практиці ця вимога закону не завжди діє. Усі пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, обов’язково повинні розглядатися органами місцевого самоврядування.

У період воєнного стану організувати та провести громадські слухання може бути складно. Насамперед тому, що представники ОМС сьогодні вирішують нагальні питання, пов’язані із військовими потребами, ВПО, гуманітарною допомогою. Або ж консультації з громадськістю проводяться неформально чи в онлайн-форматі. Громади використовують для цього онлайн-платформи – е-DEM, google-форми, чат-бот Дія. Наприклад, у Калуській і Червоноградській громадах використовували такі формати участі для перейменування вулиць.

Консультативні опитування громадян (ст. 43) – форма участі, яка застосовується для виявлення думки мешканців щодо потреб, проблем громади. Районні й обласні ради на своїх пленарних засіданнях приймають рішення за пропозицією територіальних громад щодо проведення такого опитування. Результати цього опитування враховуються у прийнятті відповідних рішень. Здебільшого таке опитування передбачає однозначні відповіді – «так» або «ні» – та стосуються якихось конкретних проблем. Консультативне опитування громадян є гнучким, оскільки може проводитися для окремого будинку, кварталу, вулиці – все варіюється залежно від рішення місцевої влади. Таке опитування займає небагато часу, і учасники опитування мають разово відповідати на питання. Обмежень щодо системності проведення таких опитувань немає – вони можуть відбуватися залежно від виникнення запитів. Наприклад, якщо існують дискусії навколо певного проєкту рішень ради щодо благоустрою, озеленення, місцевої інфраструктури, безпеки навколишнього середовища тощо.

Органи самоорганізації населення (ст. 14) створюються для вирішення окремих питань місцевого значення. Ці органи можуть бути наділені власними фінансами, майном, повноваженнями. А створюються вони за ініціативою жителів будинку, кварталу, вулиці, мікрорайону.

Умовно, мешканці населеного пункту створенням таких органів можуть прямо впливати на рішення ради та проводити моніторинг щодо їхнього виконання. Це, фактично, – інструмент прямої демократії. Є чимало прикладів питань, які можуть вирішуватися органами самоорганізації населення. Наприклад, планується зведення житлового комплексу, але його будівництво не погоджували з місцевими мешканцями, які живуть у тому районі. У такому разі мешканці можуть самоорганізуватися і створити комітети, які не допускають незаконну забудову. Або ж в окрузі розбита дорога, і депутат місцевої ради не реагує на проблему. Тут теж створення вуличних комітетів сприяє просуванню питання у ЗМІ та на рівень ОМС.

Є й інші випадки, коли можуть створюватися органи самоорганізації населення. Наприклад, якщо у погано облаштованому кварталі громади є активна частина мешканців – вони можуть об’єднатися для системного просування своїх ідей.

Об’єднання в ОСН має подвійну перевагу – його діяльність може підсилювати роботу депутатів округу, а може бути спротивом, якщо депутат зловживає своїми повноваженнями і витрачає бюджетні ресурси на власні потреби. Округ, за яким закріплений депутат, є зазвичай більшим, ніж вулиця, будинок чи квартал. Тому часто депутату може не вистачати ресурсу і часу, щоб лобіювати певне рішення на користь громади або навіть дослідити проблему глибше. Відповідно, у цьому випадку ефективним буде квартальний чи вуличний комітети, які, по суті, виконують роль депутатів, пропонуючи рішення проблем. Єдине, звісно, ініціатори з органів самоорганізації населення не можуть голосувати у раді за ці рішення.

Створення ОСН може бути особливо ефективним у процесі відновлення територій, адже їхня діяльність стосується різних сфер. Враховуючи те, що ОСН разом з депутатами представляють жителів вулиці, будинку, кварталу тощо, їхня ініціатива може мінімізувати ризики зловживань та корупції. Ще однією перевагою функціонування такого органу у процесі відновлення територій є можливість залучення фінансування, оскільки ОСН фінансуються не тільки коштами місцевого бюджету, але і добровільними внесками осіб та іншими надходженнями, які не заборонені законодавством.

Звернення громадян – викладені у письмовій або усній формі пропозиції, заяви і скарги, електронні петиції. Звернення можуть стосуватися будь-якого питання, яке турбує мешканців громади або потребує негайного вирішення. У період воєнного стану ця форма участі є поширеною, оскільки значно збільшилася кількість осіб, які потребують консультацій щодо соціальних послуг, відновлення житла тощо. У деяких регіонах створили спеціальні центри надання консультативної допомоги (наприклад, у Львові функціонує Міський центр підтримки вимушено переміщених осіб). Ще одна форма громадської участі – доручення виборців своєму депутату місцевої ради – регламентована у ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад». Виборці можуть подавати своєму депутатові місцевої ради доручення на зборах, під час його звітів чи зустрічей з ним. Ці доручення стосуються будь-яких питань і потреб відповідного до виборчого округу чи громади в цілому (наприклад, ремонту доріг, відновлення освітнього закладу тощо). Таке доручення має бути підтримано (шляхом голосування) більшістю присутніх на зустрічі (зборах). Депутат повинен донести зміст доручення місцевій раді, і відповідно до наявних ресурсів приймається рішення щодо його реалізації. Цей інструмент дозволяє об’єднувати зусилля всієї громади для виконання доручення, оскільки участь у реалізації можуть брати як виборці округу, так і ОСН.

Національне законодавство, воєнний стан та обмеження, пов’язані з ним, не забороняють повної участі громадян у місцевому самоврядуванні. Більше того, у Верховній Раді на сьогодні прийнятий у першому читанні законопроєкт «Про внесення змін до ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законодавчих актів України щодо народовладдя на рівні місцевого самоврядування», за яким покращується процедура організації форм участі. Тому навіть у сьогоднішніх умовах для органів місцевого самоврядування важливим є не відмовлятися від використання інструментів участі громади, які формально затверджені у їхніх статутах чи положеннях. Залежно від рівня безпеки і можливостей кожного регіону можна використовувати гнучкі форми участі – електронні консультації з громадськістю, дистанційні конференції, опитування мешканців тощо. Такі механізми участі, окрім їхньої доступності, покращать якість рішень відповідно до потреб різних соціальних категорій, адже у регіонах збільшилася кількість ВПО, відбулася релокація бізнесу, виникла необхідність перерозподілу бюджетів, залучення додаткових ресурсів тощо. Це вимагає посиленої взаємодії з громадою.

Цей матеріал підготовано за фінансової підтримки Швеції.

30 листопада 2023 року

6 листопада 2023 року Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) оприлюднило на своєму вебсайті проєкт Закону “Про доброчесне лобіювання і адвокацію в Україні” та проєкт Закону “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо порушення законодавства у сфері здійснення лобіювання та адвокації” (далі – законопроєкти), а також ініціювало їх громадське обговорення.

Обидва проєкти були підготовлені НАЗК без залучення громадських організацій на основі більш раннього законопроєкту “Про доброчесне лобіювання в Україні”, який мав істотні недоліки та був скерований на експертизу до Ради Європи для оцінки його відповідності міжнародним стандартам. Зауваження, надані Радою Європи, не були виправлені при доопрацюванні законопроєкту.

Після тиску з боку громадських організацій НАЗК ініціювало проведення публічних консультацій 10 та 23 листопада. Проте ці консультації носили формальний, радше імітаційний характер. Так, учасники наполягали на тому, що громадські організації, які здійснюють адвокацію для досягнення суспільних змін, мають бути виведені з-під дії закону. Втім, без жодних обґрунтувань ці пропозиції не були враховані. А у день проведення останнього обговорення НАЗК передало законопроєкти на розгляд Кабінету Міністрів України для наступного внесення (у разі схвалення) на розгляд парламенту.

Аналіз проєктів, переданих НАЗК на розгляд Кабінету Міністрів України, дозволяє стверджувати, що переважна більшість висловлених Радою Європи зауважень щодо первинного варіанту проєкту НАЗК у доопрацьованих версіях враховано не було. НАЗК змінило назву первинного проєкту, додавши до лобіювання поняття “адвокація”, виключило із законопроєкту ряд положень, які загалом отримали позитивну оцінку Ради Європи (наприклад, в частині обов’язків посадовців щодо розкриття інформації про контакти з лобістами тощо), та доповнило текст проєкту низкою сумнівних або вкрай нечітких норм, частина з яких суперечать Конституції України, міжнародним стандартам та кращим європейським практикам у сфері лобіювання. Окремі з цих нових положень не обговорювались в ході публічних консультацій (наприклад, заборона лобіювання змін до Конституції тощо).

Дія законопроєктів поширюється не лише на лобіювання, але і на адвокацію та реалізацію громадянами своїх конституційних прав і свобод. Автори законопроєкту запевняли, що це відповідає європейським стандартам. Втім, у ряді європейських країн закони про лобіювання прямо передбачають, що діяльність громадських організацій, пов’язана із забезпеченням суспільних інтересів, а також діяльність громадян щодо реалізації своїх конституційних прав не регулюється законами про лобіювання. Але підготовлені НАЗК законопроєкти фактично розглядають адвокацію як одну з форм лобізму. Згідно з проєктами, для здійснення адвокації громадські організації мають добровільно зареєструватись в Реєстрі прозорості, а також щорічно оприлюднювати “загальну інформацію щодо кожного предмета адвокації та про джерела фінансування на здійснення адвокації у довільній формі”. Прагнення НАЗК зберегти норми щодо регулювання адвокації суперечать висловленим в ході публічних консультацій позиціям. Це можна розцінювати лише як бажання створити плацдарм для подальшого тиску на громадські об’єднання та створення умов для обмеження діяльності громадських об’єднань.

Законопроєкти також забороняють здійснювати лобіювання змін до Конституції України, законодавчих змін, які “загрожують національній безпеці” або суперечать принципам міжнародного права. Ці положення не відповідають принципу правової визначеності і є нетиповими для законодавства про лобіювання європейських країн. Проєкти законів також передбачають адміністративну відповідальність за порушення у сфері лобіювання, однак не визначають, хто саме має накладати відповідні стягнення. Тому на практиці вказані санкції не працюватимуть. Лобістам не надано додаткових прав, окрім уже і так передбачених чинним законодавством. Всупереч міжнародним стандартам та кращим практикам у сфері лобіювання проєкт не покладає на чиновників обов’язків розкриття інформації про свої контакти з лобістами. Правила поведінки лобістів та правила здійснення адвокації визначатиме НАЗК, яке і контролюватиме дотримання цих правил. Це перетворює НАЗК на “суддю у власній справі” і створює конфлікт інтересів у діяльності інституції. Цей перелік недоліків проєктів не є вичерпним.

У додатку до проміжного рішення Європейської комісії щодо вступу України до ЄС, оприлюдненому 8 листопада 2023 року, наголошується на необхідності прийняття Україною закону про регулювання лобістської діяльності як частини плану дій з деолігархізації. При цьому такий закон, на думку Європейської комісії:

1. має відповідати європейським стандартам;
2. повинен бути результатом відкритої та інклюзивної дискусії з широким спектром зацікавлених сторін (зокрема, організацій громадянського суспільства), широких публічних консультацій;
3. не передбачати обмеження законної діяльності організацій громадянського суспільства та не створювати для таких організацій непропорційне адміністративне навантаження.

Подані НАЗК до Кабінету Міністрів України законопроєкти за своїм змістом та процесом їх обговорення не відповідають жодній з цих трьох рекомендацій. Попри те, що законопроєкти позиціонуються як антиолігархічні, запропоновані механізми не здатні вирішити питання політичної корупції та непрозорих впливів на прийняття рішень. Проте вони здатні заблокувати роботу інститутів громадянського суспільства, ускладнять залучення їх експертизи та розробку необхідних змін до законодавства. Громадські організації, благодійні фонди, волонтерські ініціативи, які стали надійними партнерами держави у просуванні демократичних реформ та протидії збройній агресії РФ, фактично будуть позбавлені ключової функції — бути голосом тих, чиї права вони захищають, в комунікації із владою, виступати в інтересах суспільства.

З огляду на це закликаємо:

1) Кабінет Міністрів України:

• повернути внесені НАЗК законопроєкти на доопрацювання та забезпечити проведення НАЗК подальших змістовних, відкритих та інклюзивних консультацій щодо таких проєктів до кінця 2023 року. Результатом таких консультацій має бути приведення законопроєктів у відповідність до міжнародних стандартів, врахування у їх положеннях рекомендацій Ради Європи та учасників попередніх та майбутніх обговорень, зокрема – в частині виведення діяльності громадських організацій та адвокації з-під сфери регулювання законопроєктів про лобіювання;
• внести доопрацьовані НАЗК законопроєкти на розгляд парламенту не пізніше 20 березня 2024 року за умови приведення їх у відповідність до європейських стандартів, врахування в положеннях проєктів попередніх рекомендацій Ради Європи та пропозицій зацікавлених сторін;

2) Верховну Раду України:

• невідкладно прийняти у другому читанні та в цілому як закон проєкт Закону України “Про публічні консультації” (реєстр. № 4254 від 23 жовтня 2020 р.), який включатиме положення щодо обов’язкового проведення публічних консультацій стосовно законопроєктів, внесених народними депутатами України.

Перелік підписантів

1. ГО “Харківська правозахисна група”
2. Центр прав людини ZMINA
3. Transparency International Ukraine
4. Громадянська мережа ОПОРА
5. Реанімаційний Пакет Реформ
6. Центр політико-правових реформ
7. Український незалежний центр політичних досліджень
8. Антикорупційний штаб
9. ГО Центр демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ)
10. Школа політичної аналітики НаУКМА
11. Рух ЧЕСНО
12. ІСАР “Єднання”
13. ГО «Інтерньюз – Україна»
14. ГО «Платформа прав людини»
15. Лабораторія законодавчих ініціатив
16. ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”
17. Інститут громадянського суспільства
18. Міжнародний фонд «Відродження»
19. СтейтВотч
20. Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції
21. Фундація DEJURE
22. Всеукраїнська правозахисна організація «Юридична Сотня»
23. Український центр європейської політики
24. ГО “Проти Корупції”
25. Інститут економічних досліджень та політичних консультацій
26. ГО “Разом проти корупції”
27. Лабораторія цифрової безпеки
28. Cedos
29. Антикорупційний центр ІЗІ
30. Одеська обласна організація ВГО «Комітет виборців України»
31. Інститут Євроатлантичного співробітництва
32. Громадська організація “Донбас СОС”
33. ГО “КримСОС”
34. БФ «СХІД SOS»
35. Центр економічної стратегії
36. Діксі Груп
37. Міжнародний благодійний фонд “Карітас України”
38. Фонд “Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва”
39. ГО «Єднання заради дії»
40. БО БФ “Стабілізейшн Суппорт Сервісез”
41. ГО Інститут Республіка.
42. ВМГО “Фундація Регіональних Інціатив”
43. Центр політичних студій і аналітики “Ейдос”
44. Інститут Масової Інформації
45. ГО «Детектор медіа»
46. ГО “Харківський антикорупційний центр”
47. Комітет виборців України
48. Інститут розвитку регіональної преси
49. ГО “Українська правова консультативна група”
50. ГО “Жіночий Антикорупційний Рух”
51. Центр досліджень визвольного руху
52. Національна спілка кінематографістів України
53. ГО “Офіс розвитку громад”
54. Фонд місцевої демократії
55. Центр спільних дій
56. Експертна група Сова
57. Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ)
58. Асоціація громадських радників України
59. Центр “Нова Європа”
60. Центр розвитку інновацій
61. Українська фундація громадського здоров’я
62. Пласт — українська скаутська організація
63. ГО “Чернігів європейський”
64. Громадська організація “Кременчуцький інформаційно-просвітницький центр “Європейський клуб”
65. ГО “Канівська організація осіб з інвалідністю «Відродження»
66. ГО “Батьки за вакцинацію”
67. ГО “Життя”
68. ГО “Легкий бізнес”
69. Центр Промінь надії
70. Харківський інститут соціальних досліджень “ХІСД”
71. Донецький Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу
72. Мережа захисту національних інтересів «АНТС»
73. ГО Центр “Соціальна Дія”
74. ГО “Волинський Інститут Права”
75. ГО “Інститут реформ та інновацій”
76. Громадська організація “Волинський Інститут Підтримки та розвитку Громадських Ініціатив”
77. Громадська організація “Асоціація підтримки та розвитку ОСББ та ОСН”
78. Центр екологічних ініціатив “Екодія”
79. ГО «Брейншторм»
80. ВМГО “Федерація дебатів України”
81. РГБФ “Право і Демократія”
82. ГО «Наше Поділля»
83. ГО «Дніпровський центр соціальних досліджень»
84. ГО «Фонд розвитку міста Миколаєва»
85. ГО “Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”
86. Відокремлений підрозділ “Опера С.Франческо Саверіо Україна”
87. ГО “АЛЬЯНС.ГЛОБАЛ”
88. Громадська спілка «Коаліція «На лінії зіткнення»
89. Благодійна організація «Благодійний фонд «КАРІТАС ЗАПОРІЖЖЯ»
90. ГО «Асоціація ЛГБТ «ЛІГА»
91. ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ “ЛУГАНСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ “СОЛІДАРНІСТЬ”
92. ГО “Аналітично-адвокаційний центр “Львівський регуляторний хаб”
93. ГО «ЮЕЙ ГРУП»
94. ГО «Синергія Про»
95. Громадська організація “Культурна Фортеця”
96. Громадська організація “КОМРОЗ”
97. Сила Людей
98. Громадська організація “Центр дозвілля дітей з інвалідністю “Дивосвіт “
99. ГО «МІНЗМІН»
100. БО” БФ” Екта Ініціатива”
101. ГО “Радість жити”
102. ГО “Аутизм Особливий всесвіт” Херсон
103. ГО « Рівність в діі»
104. ГО “ТРИБУН”
105. ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ “ГРОМАДСЬКИЙ ДІМ”
106. ГО « Ґрунт»
107. Громадська організація «Правозахисне об’єднання «ПРАВЕ ДIЛО»
108. ГО ” Наше Відродження – Донбас Україна”
109. Перша лінія, Допомагаємо виїхати
110. ГО «Інкубатор демократичних ініціатив»
111. Сумська платформа реформ
112. ГО”Студія громадських жіночих ініціатив”
113. БО «БФ»Христинська медична асоціація України»
114. ГО “Центр міжнародного співробітництва і впровадження проектів”
115. ГО «Мегасоціум»
116. Всеукраїнська ініціатива «Активна Громада»
117. ГО “Добропільський центр молоді “ДОБРО”
118. ГО “Асоціація”Відродження та розвиток”
119. ГО “Центр Доброчин”
120. ВГО “Асоціація сприяння самоорганізації населення”
121. Громадська Спілка «Національна Освітня Асоціація»
122. ГО людей з інвалідністю Fight For Right
123. ГО « Моя зграя»
124. ГО «Молодіжний простір Дрогобича»
125. ГО «Ліки Контроль»
126. Чернігівський Центр Прав Людини
127. Громадська організація ЮМАЙНД
128. Спілка захисту громадянських свобод
129. Громадська ініціатива Луганщини
130. Громадська організація «Амбасадори освіти»
131. ГО “Асоціація рідкісного захворювання України-легенева гіпертензія”
132. Го “Країна вільних людей”
133. ГО “Одеський інститут соціальних технологій”
134. Громадська організація “Майстерня Активних Людей”.
135. ГО “Обʼєднання матерів і дружин Захисників України”
136. Громадська організація «Нова Дружківка»
137. “Дій для дітей України”
138. ГО “Українська спілка активістів Майдану “Нескорені”
139. “Save Peace In Ua”
140. ГО “Простір Можливостей”
141. ГО “Плато”
142. ГО “Центр соціальних та ділових ініціатив”
143. ГО “Еколтава”
144. Причорноморський центр політичних і соціальних досліджень
145. ГО “Екологічний клуб “Еремурус”
146. Агенція місцевого економічного розвитку Яворівщини
147. ГО “Екоклуб”
148. ГО “Центр журналістських розслідувань “Сила правди”
149. ГО «Стоїмо Разом»
150. БФ “Діти з гемофілією”
151. Центр громадянської просвіти «Альменда»
152. Громадська організація “Діа-Дзен”
153. ГО “Громадська ініціатива “Місто Сонця”
154. ГО «Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля»
155. Благодійна організація “Фонд Боярської громади”
156. ГО “Центр суспільно-політичних досліджень та громадських ініціатив “СТАТУМ”
157. МБО “Екологія – Право – Людина”
158. Кримська правозахисна група
159. Інститут миру та порозуміння

Новий проєкт «Громадянське суспільство для післявоєнного відновлення України та готовності до ЄС» спрямований на підвищення спроможності Кабінету Міністрів та Верховної Ради у процесі подолання наслідків війни та на шляху до членства України в ЄС шляхом надання експертної та комунікаційної підтримки від громадських організацій щодо розробки та впровадження відповідних законів і політик.

Проєкт сприятиме впровадженню системного підходу до розробки політики, заснованого на ретельному аналізі проблеми, оцінці економічного впливу та врахуванні позицій зацікавлених сторін. Це також допоможе покращити якість вихідних даних та аналітичних документів, включаючи аналіз відповідності законодавству ЄС та оцінку впливу законодавства як на рівні Уряду, так і на рівні Парламенту.

Лабораторія у цьому проєкті відповідатиме зокрема за:

• розробку якісної політики реінтеграції біженців та ВПО;
• аналіз механізмів для відновлення легітимного державного управління на звільнених від окупації територіях;
• проведення дослідження щодо впливу судової системи на результати реформ;
• оцінку впливу законопроєктів, спрямованих на забезпечення євроінтеграційного руху України.

Проєкт триватиме 12 місяців. Сума фінансового внеску ЄС – 1 054 304 євро.

Довідкова інформація:

Проєкт втілюватиме об’єднання відомих українських громадських організацій та аналітичних центрів:

Лабораторія законодавчих ініціатив – аналітичний центр з багаторічною експертизою в питаннях демократизації, парламентаризму, політичної освіти та належного врядування.

Громадянська мережа ОПОРА – неурядова всеукраїнська організація громадського контролю та підтримки у сфері виборів, парламентаризму, освіти, управління спільною власністю, енергоефективності, місцевого самоврядування, а також всеосяжного впровадження принципу відкритих даних.

Адвокат майбутнього – громадська організація з практичним досвідом у сфері правового та судового розвитку, реформування сектору юстиції.

Transparency International Ukraine – акредитований представник глобального руху Transparency International, що комплексно підходить до розробки і впровадження змін задля зниження рівня корупції в Україні.

Центр економічної стратегії – неурядовий дослідницький центр з питань економічної політики.

ГО «Європейська правда» – незалежне українське медіа, яке спеціалізується на висвітленні новин щодо європейської тематики та євроінтеграції України.

За додатковою інформацією звертайтеся до Марії Герелес, Директорки комунікаційного напряму Лабораторії законодавчих ініціатив, mg@parliament.org.ua або за телефоном +38 063 531 61 06.

За перший місяць роботи коаліція RISE Ukraine набрала чітких обрисів. Ми визначили спільні завдання та напрямки діяльності, зробили перші кроки та сформували чіткий план робіт.

Ці напрацювання були презентовані на офлайн-зустрічі організацій, що увійшли до складу Коаліції. Круто, що сьогодні їх вже майже 40.

Лабораторія законодавчих ініціатив доєдналася до активної роботи Коаліції з перших днів її створення. Виконавча директорка ЛЗІ Світлана Матвієнко стала співзасновницею та членкинею правління коаліції RISE Ukraine.

Ми вважаємо, що налагодження співпраці з державними органами є суперважливим завданням, адже реалізувати таку амбітну програму відновлення можна лише спільними зусиллями держави і громадськості.Перший і фундаментальний напрямок роботи коаліції RISE Ukraine – формування інституційної архітектури відбудови. Ми в Лабораторії вже понад 20 років працюємо над тим, аби державні інституції в Україні були сталими та ефективними одиницями, здатними рухати державний механізм до потрібних перетворень.

У процесі післявоєнної відбудови спроможність інституцій буде одним з ключових елементів, який зменшить корупційні ризики та зможе забезпечити ефективне використання виділених ресурсів на розвиток України. Саме у цьому напрямку Лабораторія підсилює своєю експертизою коаліцію RISE Ukraine. Працюємо разом далі!

Більше про роботу коаліції тут на сайті коаліції.

Цей матеріал підготовано за фінансової підтримки Швеції.