У якому форматі працює Верховна Рада після повномасштабного вторгення?

У попередній частині ми описували, що робили народні депутати, коли і як часто збиралися, які закони приймали. В цій частині йдеться про формат їхньої роботи.

5 засідань парламенту пройшли в місті Київ у будівлі Верховної Ради. До Києва вже декілька разів заїжджали російські ДРГ, а за пару десятків кілометрів від столиці майже весь час повномасштабного вторгнення знаходилися підрозділи російських військ, тільки наприкінці березня вони відсунулися до кордону. У таких умовах засідання проводяться в особливому режимі.

Як проходить підготовка до засідання?

Спершу напрацьовуються проєкти законів (онлайн чи офлайн – достеменно невідомо), провідну роль при цьому відіграють комітети. Після реєстрації проєкту закону, відбуваються консультації на рівні Погоджувальної Ради, фракції, груп, комітетів. Там обговорюються всі деталі та напрацьовується спільна позиція. Після того, як позиції узгоджені і набирається достатня кількість законопроєктів (близько 20), починається збір депутатів з різних областей України.

Цей збір займає до трьох днів, адже авіасполучення не працює, багато доріг перекриті через ведення боїв, а на відкритих дорогах багато блокпостів. При цьому публічно ніхто не повідомляє точну дату та час засідання.

Голосування у сесійній залі

Саме засідання Верховної Ради починається з виконання гімну України, який депутати співають самостійно, без фонограми чи музики. Звичайної трансляції на телеканалі Рада не відбувається.

Після гімну відбувається голосування за вже погоджені проєкти законів.

Голосування відбувається максимально швидко, за процедурою ad hoc.

У разі необхідності Верховна Рада може бути прийняте рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом. Таке рішення приймається без обговорення шляхом голосування, яке проводиться після внесення відповідної пропозиції. Детальніше про цю процедуру можна дізнатися з ст. 50 Регламенту ВРУ. Проте все ж таки звертаємо увагу, що передбачена Регламентом процедура ad hoc стосується одноразового відхилення від процедур, а не постійну допустиму процедуру для голосування усіх законопроєктів.

Попереднє погодження законопроєктів забезпечує дуже високий рівень їх підтримки на рівні більше 300 голосів. «За» голосують зазвичай майже всі депутати, тобто це консенсусні рішення.

Небезпечні умови проведення засідань та загроза боїв у Києві спонукали повернутися до дещо призабутої (з часів локдауну) ідеї проведення дистанційних засідань. Вже на другий тиждень повномасштабної війни було зареєстровано відповідний законопроєкт. Однак з того часу пройшло вже два засідання, а цей законопроєкт так і не розглядався.

«Турборежим» усе ж існує

Але повернімося до формату роботи ВРУ. Якщо і говорити про «турборежим», то він застосовується саме зараз.

Абсолютна більшість законопроєктів готуються, розглядаються та ухвалюються з порушеннями строків розгляду, часто це 1-3 дні від реєстрації до прийняття.

Оцінити дотримання регламентних норм під час засідання складно, зважаючи на їх закритість. У деяких випадках не можна було навіть знайти тексти законопроєктів та інших супровідних документів на час, коли зʼявлялися новини про їхнє прийняття. Звісно, ці порушення виправдовуються надзвичайними обставинами роботи ВРУ.

Важливими є інші питання – наскільки корисними, хорошими та якісними є прийняті закони, чи пройшли вони достатні перевірки, чи не зашкодить українській обороні, економіці, соціальному життю нашвидкуруч написані законопроєкти?

Дати відповідь на ці питання наразі складно. Але така ситуація підводить до важливого питання.

Але є певні недоліки формату роботи парламенту, який випрацювався за місяць воєнного стану

Це питання роботи Верховної Ради у надзвичайному стані, коли нормальні, звичайні процедури її роботи порушуються.

Зараз Верховна Рада фактично перебуває в такому режимі роботи, але цей режим роботи засновується на неформальних домовленостях.

Такий формат роботи має декілька недоліків:

  1. Немає захисту від поганої якості законодавства. За нормальних умов законопроєкт має пройти декілька експертиз, декілька читань, публічні обговорення, важливі законопроєкти знаходяться під пильною увагою громадськості. Для всього цього виділяється багато часу. Якщо говорити про великі законопроєкти, то навіть вичитати законопроєкт (не говорячи вже про аналіз) за 1-3 дні надзвичайно складно.
  2. Формат неформальних домовленостей є досить крихким. Наразі політичні сили мають консенсус, що заснований чи то на патріотичному підйомі, чи то на страху. Але війна затягується, а затяжна війна може потребувати все більш непопулярних рішень, і на якомусь етапі окремі політичні сили у відносно спокійному Києві можуть переглянути свою позицію щодо консолідованої та конструктивної роботи на користь майбутніх електоральних бонусів.
  3. У ІХ скликанні є монобільшість, коли одна фракція формує коаліцію. Однак це виняток з правил для української політики. Тобто влада в принципі здатна самостійно зібрати необхідну кількість голосів, що стимулює менші фракції та групи приєднуватися до влади, щоб демонструвати єдність і не бути зрадниками. Якщо ж розглядати наявну ситуацію ширше, то відкритим є питання, як вели б себе політичні сили конфігурації другої половини нульових років, коли коаліції та домовленості між партіями були дуже непевні.

Такі міркування підштовхують до питання врегулювання режиму роботи Верховної Ради під час воєнного чи надзвичайного стану.

Тобто необхідно виписати особливі процедури  роботи ВРУ, зокрема, як готуються законопроєкти, як проходять засідання, які норми Регламенту не діють на час воєнного та надзвичайного станів тощо. Можливо, треба розглянути питання створення механізму швидкої заміни депутатів та удосконалити порядок позбавлення депутатів мандату. Це може знадобитися як для покарання відвертих зрадників України, так і для забезпечення роботи ВРУ у разі смерті частини депутатів.

У такі складні часи виникає ширше питання балансу дотримання законних процедур та легітимності. Звісно, легітимність влади, легітимність Верховної Ради засновується не лише на дотриманні закону, але законність є важливим її складником.

Порушення строку надання депутатам висновку ГНЕУ навряд чи сильно нашкодить легітимності прийнятого рішення, а от якщо колишні депутати від «Партії регіонів» десь зберуться і оголосять, що всі рішення ВРУ, починаючи з 2014 року є недійсними, то така дія майже напевно буде вважатися нелегітимною більшістю громадян України.

Це два полюси, між ними є великий простір порушень закону різної тяжкості. Скажімо, наскільки постраждає легітимність в разі влучання ракети в будівлю на Грушевського 5 або якщо депутати будуть, без прийняття відповідного закону, проводити засідання по скайпу. В умовах бойових дій, нетипових ситуацій складно визначити, в якій точці рішення, прийняті з порушенням законодавства, перестають бути легітимними.

Найкращий вихід це – не йти цим шляхом порушення законодавства і врегулювати надзвичайний порядок діяльності ВРУ.