3 жовтня 2024 року Лабораторія законодавчих ініціатив у співпраці з Комітетом Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування провела дискусійну платформу «Платформа розвитку територій: децентралізація та регіональний розвиток», метою якої було обговорення пріоритетів і форматів взаємодії експертного середовища та державної влади.

Взаємодія організацій громадянського суспільства з органами влади, у тому числі з парламентом, — один з важливих принципів будь-якого демократичного суспільства. І в умовах війни, що триває, навіть попри певні обмеження, Верховна Рада має посилювати свою субʼєктність, сприяти та розвивати різні інструменти та практики взаємодії з іншими органами державної влади, більш ефективно використовувати усі наявні ресурси.

Відкрив захід Перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко. Він наголосив на необхідності проведення обговорень, які допоможуть актуалізувати проблемні питання, та найголовніше — консолідувати зусилля усіх сторін задля того, що можливо вирішити навіть в умовах воєнного стану.

У заході взяли участь Перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко; народні депутати Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування; залучена аналітикиня Лабораторії законодавчих ініціатив Тетяна Лукеря; експерт з питань місцевого самоврядування та регіональної політики Юрій Третяк, директор з науки та розвитку ГО «Інститут громадянського суспільства» Анатолій Ткачук, директор Інституту розвитку територій Юрій Ганущак, керівник регіональних програм, заступник керівника відділу адвокації та міжнародних відносин, ГС «Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ» Юрій Микитюк, незалежна експертка Олена Бойко, а також представники донорської спільноти. Модератором виступив керівник Центру економічного зростання «LRHub» Тарас Хавунка.

Тетяна Лукеря представила досвід різних країн щодо співпраці органів влади та громадянського суспільства, різні моделі, формати та інструменти такого співробітництва, — щоб напрацювання були корисними для державних рішень.

Юрій Третяк наголосив, що цей захід важливий не тільки в контексті обговорення поточних викликів, але й тому, що останні два роки спостерігається певний регрес у цій сфері — попри те, що Україна правильно збудувала рамку щодо регіональної політики.

Анатолій Ткачук закцентував на пріоритетах розбудови екосистеми згуртованості, бо агресія рф завдала непоправної шкоди перш за все по людському потенціалу України. Саме тому важливо проводити політику, що буде сенситивною в контексті цінності людського життя.

Юрій Ганущак зазначив, що на місцевому рівні організація публічного врядування все ще залишається на незадовільному рівні — а тому потребуватиме реформування на рівні організаційних повноважень, які забезпечують легітимність, інституційну сталість та відповідальність органів місцевої влади перед громадою.

Юрій Микитюк зауважив на важливості нормалізації взаємодії між профільними державними органами та інституціями з експертним середовищем. А Олена Бойко розповіла про перспективи подальшого розвитку реформи та наявні платформи взаємодії з владою, що мають бути збережені. Адже для повоєнної держави важливим буде обʼєднати людей і показати, що навіть серед викликів, повʼязаних з війною, держава може про них турбуватися — через якість послуг в першу чергу. І це неможливо без очевидної умови — подальшої консолідації на різних рівнях влади та якісно організованої роботи на рівні громад.

Захід проходив у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

За останні пів року довіра населення до Президента В. Зеленського знизилася з 77% до 59%, Уряд схвалив “Матрицю реформ на 2024 рік“, а 25 червня на міжурядовій конференції у Люксембурзі офіційно розпочато перемовини про вступ до ЄС.

Що поєднує усі ці події? Вони є результатом дій урядовців – як в Україні, так і за кордоном. Ба більше – ці події мають прямий взаємозв’язок. 

По-перше, 50% респондентів опитування, проведеного у травні, вважають, що Президент виконав меншість або жодної зі своїх передвиборчих обіцянок. Серед основних причин невиконання, за результатами цього опитування, – нечесні та некомпетентні люди в його команді, а також повномасштабне вторгнення росії. 

Інше опитування показало, що довіра до Президента як особистості з боку населення перевищує довіру до президента як соціального інституту – відповідно 54% та 50%. Оскільки інститут президента після виборів 2019 року все активніше взаємодіє з урядом та іншими органами виконавчої гілки влади, то запит населення про відповідальність адресується саме туди.

По-друге, на третій рік війни вдалося зібрати докупи усі зобов’язання України перед ключовими донорами – ЄС, США, МВФ, Світовим банком – і визначити політичні пріоритети у фінансах та економіці. Перелік цих зобов’язань вражає. Не зрозуміло лише, а як ми давали раду реформам до цього моменту – скільки реформ у 2022 та 2023 роках вдалося успішно здійснити? І питання ефективності тут найголовніше. Бо саме воно наразі хвилює наших міжнародних партнерів. 

По-третє, Європейський Союз, попри політичну готовність до розширення, не може ігнорувати принципи доброго урядування, на яких його побудовано. Один з них – це дотримання цінностей ЄС, інший – ефективна реалізація досягнутих угод та рішень. І тут громадяни багатьох країн-членів ЄС задаються питанням – наскільки ефективною є допомога, яка надається Україні?

Зі зближенням з ЄС ми все більше будемо знайомитися з тими правилами гри, яких нам доведеться беззастережно дотримуватися з першого дня вступу до ЄС. І ці правила називаються “кращим регулюванням” – сукупністю погоджених норм і правил, за якими виконавча влада держав-членів ЄС вирішує суспільні проблеми. 

Краще регулювання включає в себе політику, що базується на доказах, та прозорий законотворчий процес, який враховує погляди тих, на кого таке регулювання має найбільший вплив. Докази і голос. Все наче просто, але і складно одночасно. Чому? Тому що Україна поки що до цього не готова. 

Питання довіри до Президента та Уряду не дає розуміння – на основі чого ця довіра знижується? Що саме робиться не так? Чи щось важливе не робиться? Передвиборча програма Президента, до якої звертаються соціологи, в умовах війни де-факто є нерелевантним критерієм для оцінки. А інших критеріїв банально немає – Уряд з 2020 року не має Програми діяльності. З 2022 року Уряд призупинив оприлюднення своїх щорічних звітів про діяльність. 

В Україні ж досі не сформовано культуру суспільної оцінки дій влади, яка базується на фактах, а не емоційно-інформаційному фоні. Однією з причин цього є недостатня підзвітність виконавчої влади. Іншою причиною є низька інформаційна цінність звітів органів влади про зроблене. Здавалося б – зробили мільйон дронів, відремонтували кілька сотень шкіл, відновили десятки мостів, відкрили нові садочки та лікарні. 

Але суспільство досі не отримало відповідь на купу чутливих питань. Наскільки дешевшими стали закуповувати яйця для ЗСУ? Чи вистачає воїнам матеріально-технічного забезпечення? Наскільки ефективніше стали використовуватися кошти платників податків порівняно з довоєнним періодом і порівняно з 2022 роком? Наскільки бойові командири задоволені якістю базової загальновійськової підготовки мобілізованих? Чи ефективно захищають наші кордони засоби безпеки, в які було інвестовано десятки мільярдів гривень? 

Відсутність відповідей на ці питання хвилює не тільки внутрішнього споживача – аналогічні питання почали ставити і наші міжнародні партнери, яким потрібно кожного разу переконувати платників податків своїх країн, що витрачені кошти мали значення – а отже, мали вплив. Саме тому партнерам важливо представити належну доказову базу такого впливу. І це важко, бо джерелом інформації є українська влада, яка не дуже звикла звітувати про ефективність. Не про кількість доріг, мостів, шкіл, укриттів – а про кількість людей, які змогли скористатися цією публічною інфраструктурою. Про зростання ефективності кожної гривні, інвестованої чи то в оборонну промисловість, чи то в цивільну інфраструктуру, чи то в збереження якості людського капіталу. 

Ми майже пів року спостерігали за сагою “Трамп і зброя”, але відмовлялися чесно визнати, що його питання справді були важливими – адже ключовим для перемоги у війні є не сама наявність зброї, а її своєчасне надходження та достатність для досягнення вирішального впливу на полі бою. І якщо в наступному році не відбудеться дива – й міжнародні партнери, вкотре, не встигнуть надати нам необхідної військової підтримки – саме Президенту та Уряду України доведеться в критичні строки вирішувати питання ефективності використання доступних у державному бюджеті коштів. 

І саме тому “матриця реформ” – це перший крок назустріч тій доказовій політиці, яку цінують платники податків в ЄС та США. І повинні незабаром оцінити громадяни України,  змінюючи питання з “як Уряд зможе реалізувати понад 200 реформ у 2024 році?” на “які конкретні результати і для кого має принести кожна з проведених у 2024 році реформ?”

Адже якщо українці десь і якось можуть на собі відчувати наслідки реформ, то для понад 700 млн. платників податків в країнах ЄС та США очевидними будуть лише конкретні цифри. Не “скільки дітей ходили до школи і скільки вчителів їх вчили”, а “наскільки зросли навички та знання українських школярів за оцінкою PISA”. Не “скільки ветеранів було проліковано у лікарнях”, а “скільки ветеранів повернулися до повноцінного робочого життя”? Не “скільки квадратних кілометрів було деокуповано”, а “скільки життів особового складу вдалося зберегти завдяки західному озброєнню на конкретній ділянці фронту”? 

Якщо ми рухаємося до пулу країн, де виборці звикли отримувати відповіді на складні питання, то системі публічного урядування (включно з органами місцевого самоврядування) потрібно переходити на “європейські рейки”. Що це означає? 

1. Відновити звітування Уряду щодо його політичних пріоритетів, звітування за секторальними стратегіями та планами дій – і саме це щоденно висвітлювати в “телемарафоні”. Тоді суспільство краще розумітиме, що Уряд робить і для кого. 
2. Запровадити практику оприлюднення регулярного аналізу ефективності урядових політик, а не хронології поїздок та подій. Тоді бюджетний ресурс буде виділятися кращим і ефективнішим політичним діячам та сферам політик. 
3. Добровільно приєднатися до інструментів “кращого регулювання” ЄС – з відповідними оцінками урядових рішень (до та після запровадження відповідних інструментів регулювання). Тоді переговорний процес ми зможемо пройти з максимальним виграшем для суспільства та бізнесу.

Захід відбудеться об 11:00 у пресцентрі Українського кризового медіа-центру (м. Київ, вул. Хрещатик, 2 «Український дім»).

Контекст. В Україні сфера соціальних послуг набула особливого значення, адже під час війни, що триває, соціальні виклики стають все більш масштабними, а кількість людей, які потребують підтримки, — збільшується в рази. 

Проблеми у системі соціальних послуг мають різний вимір: нормативний, фінансовий, інституційний. Усі вони накопичувалися роками — і наразі перешкоджають доступності та якості соціальних послуг у громадах. Одним із наслідків є низький рівень ресурсної забезпеченості громад, і особливо критично ці наслідки проявляються у громадах, які стикалися з тимчасовою окупацією та воєнними діями. У таких обставинах потреби у соціальних послугах швидко зростають, але ресурси для їх надання здебільшого обмежені, а інфраструктура — пошкоджена або зруйнована. Частково ці проблеми могли б бути розв’язані через недержавних надавачів, однак рівень їх залученості до надання соціальних послуг низький: станом на 2024 рік лише до 20% з усіх надавачів соціальних послуг є недержавними.

Мета заходу — обговорити основні виклики системи соцпослуг в Україні, а також напрацьовані Лабораторією рекомендації для державних органів, місцевого самоврядування та громадських організацій, які сприятимуть якості та доступності соціальних послуг в українських громадах.

Запрошуємо до участі у заході представників ЗМІ. Мова заходу: українська. 

Дослідження надання соціальних послуг в українських громадах здійснювалося за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

Контакти: Марія Герелес, комунікаційна директорка Лабораторії законодавчих ініціатив, mg@parliament.org.ua.

Українським громадам відведена одна з основних ролей у системі державного функціонування. Саме територіальні громади планують, організовують та забезпечують потребуючих осіб послугами різних видів, а у перші дні повномасштабної війни — чинили опір агресору і продовжують робити це зараз. Попри наявні виклики, частина територіальних громад, окрім забезпечення послугами жителів, допомагають Збройним Силам України, проводять активну міжнародну діяльність, а також відновлюють пошкоджену інфраструктуру на своїх територіях.

У листопаді 2022 року українська армія звільнила правобережну частину Херсонщини, що перебувала в окупації майже 9 місяців. На території Херсонської області, підконтрольній Україні, нині 17 звільнених від окупації громад загальною площею 6 830 км². Під час їхньої окупації була пошкоджена інфраструктура, зокрема школи, лікарні, соціальні центри та адміністративні установи, що ускладнило або унеможливило доступ жителів до основних публічних послуг. Окрім цього, підрив окупантами Каховської ГЕС у червні 2023 року спричинив щонайменше $2 млрд прямих збитків, більша частина яких припадає на Херсонську та Миколаївську області. В результаті підриву Каховської ГЕС ризику затоплення було піддано майже 37 тисяч житлових будинків, більшість з яких — у Херсонській області. Наслідком підриву Каховської ГЕС стали також пошкодження портових терміналів на обох берегах Дніпра і затоплення доріг Херсонської області.

Дотепер тривають постійні обстріли правобережної частини Херсонщини, що ускладнює надання послуг у громадах. З огляду на ці проблеми та обмежений фінансовий і людський ресурси постає необхідність у проведенні оцінки доступності та, відповідно, оптимізації публічних послуг для жителів деокупованих територій Херсонської області.

Дослідження стану публічних послуг засвідчило унікальний досвід деокупованих територіальних громад Херсонщини, які попри відсутність фінансового та людського ресурсів, продовжують забезпечувати жителів публічними послугами, залучаючи підтримку різних субʼєктів. Звісно, надання послуг у кожній громаді різниться залежно від безпекової ситуації та наявних ресурсів. Аналіз стану та вивчення цього досвіду є вкрай важливим, оскільки допоможе узагальнити його та підготуватися до можливих викликів після деокупації інших регіонів країни. Окрім цього, висновки дослідження дозволили напрацювати рекомендації для оптимізації публічних послуг у деокупованих громадах у нинішній ситуації, а у майбутньому допоможуть змоделювати спроможність територіальних громад повноцінно функціонувати із врахуванням набору різних показників (окрім публічних послуг, потрібно враховувати наявність інфраструктури, фінансових ресурсів тощо).

Ця робота підготовлена у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Повномасштабне вторгнення росії спричинило кризові явища в державі: виїзд молоді, старіння населення, зруйнована та пошкоджена інфраструктура, гострий брак трудового та фінансового ресурсів, неможливість достатнього залучення приватних інвестицій тощо. Для компенсації цих негативних явищ важливою є якісна соціальна політика держави, враховуючи збільшення кількості вразливих категорій суспільства.  

Протягом 2022-2023 років спостерігається регрес позиції України у глобальному Індексі соціального прогресуSocial Progress Imperative, що характеризує рівень соціального розвитку країн. Так, у 2021 році Україна посіла 48 місцеЗі 168 країн, у 2022 році — 52 місцеЗі 169 країн, у 2023 році — 59 місцеЗі 170 країн.

Враховуючи проблеми у сфері соціальних послуг, а також виклики, що постійно виникають у зв’язку з війною, системі соціальних послуг потрібна модернізація: залучення недержавних гравців, зміна моделі фінансування, створення рівних умов для державних та недержавних надавачів та загалом — створення ринку соціальних послуг. Та створенню конкурентного ринку соціальних послуг наразі заважають проблеми у процедурах фінансування, які ми розглянемо в цьому матеріалі.

В громадах соціальні послуги надаються переважно надавачами державного та комунального секторів. Близько 80% надавачів соціальних послуг належать саме до державного та комунального секторів (за даними Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг). Це можуть бути територіальні центри соціального обслуговування, центри надання соціальних послуг, центри комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю тощо. Ці заклади є здебільшого бюджетними, неприбутковими та визначені розпорядниками бюджетних коштів (за даними Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів). Частка недержавних надавачів на ринку соціальних послуг складає не більше 20%. Такі дані свідчать про низьку конкуренцію надавачів послуг у територіальних громадах, від якої фактично залежить їх своєчасність, доступність, ефективність та якість. А оскільки комунальні надавачі утримуються або отримують фінансову підтримку з місцевих бюджетів, це ставить їх в привілейоване положення серед інших надавачів послуг та фактично виводить поза ринкові механізми. Впровадження фінансових механізмів для залучення недержавних надавачів, зокрема, через соціальне замовлення, державно-приватне партнерство, конкурси соціальних проєктів, соціальні програми тощо, може бути поштовхом для розвитку ринку соціальних послуг.

Законодавством визначені різні джерела фінансування соціальних послуг. Це і кошти державного та місцевого бюджетів, і кошти спеціально створених фондів, підприємств, установ та організацій. Також фінансування може здійснюватися самими отримувачами послуг, можуть залучатися кошти благодійної допомоги (пожертвувань), грантів тощо. Проте фінансування соціальних послуг в громадах в основному здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, адже в ході впровадження децентралізації повноваження та ресурси для реалізації соціальної політики, у тому числі надання соціальних послуг, були передані з державного на місцевий рівень, фактично – територіальним громадам. Це, звісно, дозволило максимально наблизити надання соціальних послуг до їх безпосереднього споживача та забезпечити субсидіарність системи надання соціальних послуг, але не завжди є достатньо ресурсів для задоволення всіх потреб жителів громад.

Фінансування соціальної сфери має проблеми у двох вимірах:

1. Інституційний. Відсутність автономії у комунальних надавачів послуг, що обмежує їх у здійсненні планування видатків та прийняття рішень щодо надання тих чи інших соціальних послуг.
2. Нормативний. У законодавстві існують неузгодженості та протиріччя, а подекуди – взагалі відсутність потрібних норм. Це призводить до неможливості розвитку ринку соціальних послуг та браку рівних умов для всіх надавачів.

Інституційний вимір проблем

Одним із джерел фінансування послуг є оплата за послуги самими отримувачами. Фактично це додаткові надходження бюджетних установ, які включаються до спеціального фонду бюджетуВикористовується на конкретні цілі та спрямовуються виключно на організацію основної діяльності установи, організацію та надання соціальних послуг. З цього випливає, що принцип «гроші ходять за отримувачем соціальних послуг» нівелюється, оскільки з місцевих бюджетів фінансується не надання соціальних послуг громадянам, а утримання установ, які надають такі послуги. 

Поширеною проблемою є відсутність проведення оцінки потреб у соціальних послугах, що унеможливлює якісне планування видатків на соціальну сферу. За даними Мінфіну, за підсумками 2023 року видатки з місцевого бюджету на реалізацію соціальної політики зросли майже на 60% у порівнянні із 2021 роком. У 2022 році виконання бюджету за видатками на соціальну сферу складало 83,17% до уточненого річного плану, тобто не використано майже 5,9 млрд грн. За підсумками 2023 року виконання бюджету за видатками на соціальний захист та соціальне забезпечення становить 90,97% до уточненого річного плану, тобто не використано майже 4,45 млрд грн коштів місцевих бюджетів, запланованих на соціальну сферу. Це може свідчити про недоотримання запланованого обсягу доходів бюджету, низьку якість бюджетного планування у соціальній сфері, та подекуди прийняття несвоєчасних управлінських рішень, що у тому числі пов’язано із відсутністю проведення оцінки потреб населення у соціальних послугах.

Нормативний вимір проблем

Існує низка причин, чому неможливо направити фінансування саме на соціальну послугу, а не утримання установ. Вартість соціальної послуги визначається на основі тарифу відповідно до державних стандартів соціальної послуги. Тобто обраховуються планові економічно обґрунтовані витрати, плановий обсяг надання соціальної послуги з урахуванням її змісту. У травні 2024 року набрала чинності оновлена Постанова КМУ № 486, де викладено порядок регулювання тарифів на соціальні послуги, що не лише не вирішило проблеми з державними стандартами соціальних послуг, але подекуди поглибило їх. По-перше, не для всіх соціальних послуг наявні державні стандарти, частина з них були затверджені ще до 2019 року, тобто до прийняття нового ЗУ «Про соціальні послуги», по-друге, державні стандарти потребують приведення у відповідність до норм оновленого Порядку.

Таким чином, неможливо встановити тариф та розрахувати вартість соціальної послуги у випадку відсутності державних стандартів, а відтак – сформувати планові витрати бюджету на соціальну сферу.

У законодавстві є різні можливості для залучення недержавних надавачів, але вони мають деякі недоліки з точки зору системи фінансування та проведення конкурсів. Так, за процедурами соціального замовлення недержавні надавачі укладають договір з громадою на надання послуг. Проте у зв’язку з обмеженістю коштів місцевих бюджетів реалізація укладеного договору може гальмуватися через затримки виплат з бюджету. За затвердженим механізмом закупівлі соціальних послуг, очікуваний граничний строк отримання компенсації за надані соціальні послуги може складати більше двох місяців, якщо інше не визначено у договорі. Це призводить до того, що недержавні надавачі послуг повинні покривати витрати, у тому числі на виплату заробітної плати, надання соціальних послуг за власний рахунок, без отримання будь-яких авансових платежів. І тут варто враховувати, що якщо організація чи фонд є невеликими за масштабом економічної діяльності, то не завжди мають вільні кошти для покриття витрат. Більше того, існує ризик штучного заниження вартості соціальної послуги, оскільки обсяг бюджетних коштів, необхідних для виплати компенсації, формується з урахуванням фінансових можливостей місцевого бюджету.

Ці складні фінансові та закупівельні процедури мають негативні наслідки для розвитку ринку соціальних послуг, і недержавним надавачам простіше залучати кошти на операційну діяльність через гранти, благодійну допомогу та інші дозволені джерела. Для вирішення цих проблем необхідні чіткі рішення — інакше до проблем, що вже накопичилися, поступово будуть додаватися нові й нові — а це може призвести до гостріших наслідків.

Для інституційного підсилення роботи державних надавачів послуг необхідно забезпечити автономію їхньої діяльності. Це потрібно для того, щоб вони мали можливість самостійно планувати та використовувати кошти для забезпечення надання відповідних соціальних послуг, приймати рішення щодо їх надання та утримувати діяльність інституції. Ймовірним варіантом для цього може бути реорганізація їхнього юридичного та фінансового статусу шляхом перетворення на комунальні некомерційні підприємства. 

Нормативна частина соціальної сфери потребує розробки та вдосконалення із забезпеченням рівних умов для державних і недержавних надавачів. Першочергово це стосується державних стандартів соціальних послуг, які мають бути уніфікованими для всіх типів надавачів соціальних послуг. Для недержавних надавачів механізм закупівлі соціальних послуг потребує спрощення та адаптації до реальних умов, тобто процедура компенсації коштів за надані соціальні послуги має передбачати проведення вчасної виплати та покриття витрат недержавним надавачам. 

На тлі останніх новин про кадрові перестановки в Уряді, зокрема звільнення очільників Міністерства аграрної політики та продовольства і Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, дуже багато говорять про те, що відбувається «за лаштунками» таких ситуацій. Втім, дуже мало про те, які аспекти формують представлення, комунікацію та врешті — прийняття важливих для держави рішень.

Виконавча директорка ЛЗІ Світлана Матвієнко в етері Радіо Свобода розповіла про формат прийняття рішень щодо кадрових змін, їх комунікацію, а також те, на що суспільство має звертати виняткову увагу в цих процесах:

Так, певно жодна каденція міністрів, особливо під час повномасштабної війни, ще не минулася ідеально. Але за умов відчутного «кадрового голоду», який є наразі, і при небажанні людей йти на керівні посади — рішення про окремі звільнення видаються досить необґрунтованими.

Водночас чи відповідає пропозиція знову роз’єднати міністерства (інфраструктури та розвитку громад, територій) ідеї Уряду щодо оптимізації міністерств взагалі — можете вирішити, ознайомившись з нещодавнім матеріалом Лабораторії за посиланням.

Соціальні послуги є важливим компонентом для належної підтримки жителів громади, а відтак – всього суспільства. Після початку повномасштабного вторгнення їхня важливість зросла ще більше. Це повʼязано з тим, що величезна кількість людей втратили або покинули свої домівки через бойові дії і відсутність нормальних умов для проживання. В рази збільшилася кількість осіб з інвалідністю – так, за даними Міністерства соціальної політики, їхня кількість становить вже 3 мільйони осіб. Збільшилася і кількість військовослужбовців та їх родин, ветеранів, що потребують та потребуватимуть надалі різних соціальних послуг. Тому завданням держави залишається постійний аналіз потреб соціальних груп й перегляд державної політики у цій сфері. Як система соціальних послуг врегульована станом на сьогодні та які зміни необхідні для ефективного надання послуг?

Викладена інформація засновується на проміжних результатах дослідження про соціальні послуги, яке проводить Лабораторія законодавчих ініціатив з серпня 2023 року.

Лабораторія законодавчих ініціатив нещодавно аналізувала процедури надання соціальних послуг з акцентом на змінах в умовах війни. Ми детально розглянули, які послуги мають право отримати громадяни у мирний час та які з них передбачені в умовах воєнного стану. Водночас для того, щоб людина змогла отримати соціальну послугу, на яку вона має право згідно із законодавством, потрібні чіткі процедури, якими мають керуватися надавачі соціальних послуг на своєму рівні.

Загалом перелік соціальних послуг, які має право отримати особа, прописаний у Класифікаторі соціальних послуг. Окрім загального визначення, їх короткого опису та строків надання, у ньому поданий й перелік соціальних груп, які можуть отримати ту чи іншу послугу. Наприклад, є соціальна послуга «надання притулку» – отримати її можуть бездомні особи; особи, постраждалі від домашнього насильства; особи / сім’ї, яким завдано шкоду через пожежу, стихійне лихо, катастрофу, бойові дії, терористичний акт, тимчасову окупацію, збройний конфлікт та які залишились без житла, або проживання у їхньому житлі є неможливим.

З іншого боку, є Державні стандарти соціальних послуг. Це, фактично, деталізація Класифікатора, тобто для кожної окремої послуги повинні бути прописані кроки та заходи її надання. Простіше кажучи, Державний стандарт – це дорожня карта, де показані всі етапи надання соціальної послуги від звернення по допомогу до оцінки результату. Більше того, саме від Державного стандарту залежить визначення вартості послуг, оскільки там прописані обсяги заходів, які передбачені у рамках послуги. Тому видається логічним, що Державний стандарт має бути до кожної соціальної послуги (спойлер – це не так).

Візьмемо приклад соціальної послуги «консультування». Ця послуга є однією із найпоширеніших для всіх соціальних груп і передбачає проведення консультацій відповідно до індивідуальних проблем особи. Для цієї послуги розробили Державний стандарт, який був затверджений ще у 2015 році, тобто до прийняття у 2019 році нового ЗУ «Про соціальні послуги». Цей стандарт містить умови її надання:

1. підстави для рішення про надання цієї соціальної послуги та її припинення. Здебільшого, консультування надається при першому зверненні особи, що потребує послугу. Підстави для припинення послуги пов’язані як із досягненням цілі (тобто вирішенням проблеми, що була встановлена на етапі оцінки індивідуальних потреб), так і особистою відмовою отримувача або припинення дії договору (можуть бути і зовнішні фактори: смерть особи, наявність медичних протипоказань для надання послуги, невиконання умов договору отримувачем тощо);
2. надавач повинен провести індивідуальну оцінку потреб особи. Саме на основі цього має визначатися тип консультування та строк, складається індивідуальний план надання соціальної послуги, укладається договір;
3. описано яке має бути приміщення і обладнання для надання послуги. Наприклад, наявність технічного обладнання для дистанційного консультування (комп’ютер, інтернет тощо);
4. зазначається зміст послуги консультування, де передбачені заходи для її надання. Для кожного з заходів, що входять у Державний стандарт соціальної послуги консультування, встановлено також тривалість та періодичність (варіюється від 30 до 150 хв, може надаватись разово, за потреби або згідно графіку);
5. і останній етап– оцінка ефективності надання послуги. Тобто здійснюється обрахування кількісних і якісних показників, які мали б засвідчувати, що послуга надана якісно.

Як бачимо, Державний стандарт визначає послугу як дію з конкретним результатом. Це офіційні норми, які мали б допомогти визначити якість послуги і правильно обрахувати обсяг заходів у рамках однієї послуги. І їхня наявність важлива з декількох причин. По-перше, вони є певною гарантією для жителів громад щодо того, що певні типи послуг є доступними незалежно від фінансового становища, статусу тощо. Тобто вони є маркером мінімізації соціальної нерівності. По-друге, стандарти є гарантією і для місцевих органів влади, які відповідальні за планування, організацію та надання послуг. Саме наявність стандартів є підтвердженням, що послуги є легітимними, і виділені кошти на соціальні послуги витрачаються цільово. По-третє, стандарти дозволяють наглядати за якістю надання тієї чи іншої послуги, оскільки вони передбачають проведення оцінки якості послуги та вимірювання кількісних, якісних показників. І по-четверте, державні стандарти сприяють стійкості соціальних послуг, оскільки включають як процес планування послуги, так і моніторинг її надання. Це допомагає запобігти можливим зловживанням та недбалості, забезпечуючи жителям громад належну допомогу.

Хоч і видається, що у законодавчому полі наявні норми, які дозволяють виконувати і приймати легітимні рішення, на практиці громади стикаються з рядом проблем в імплементації законодавчих норм. Наведемо деякі проміжні результати дослідження про соціальні послуги, оскільки ці питання потребують врегулювання:

1) найперше, варто зазначити, що не для всіх соціальних послуг, які є в переліку Класифікатора, наявні Державні стандарти. Фактично, частину соціальних послуг громади не можуть надавати через відсутність державних стандартів, більше того – через це вони не можуть приймати програми заходів для надання послуг. Окрім того, деякі соціальні послуги можуть надаватися різним соціальним групам. Наприклад, надання притулку може бути для бездомних осіб, для постраждалих від домашнього насильства тощо, проте Державний стандарт цієї послуги не є уніфікованим для всіх категорій, а існує тільки для забезпечення цією послугою бездомних осіб. Отже, існує нагальна потреба у врегулюванні та узгодженні соціальних послуг, які затверджені у Класифікаторі, з Державними стандартами.

2) застарілість низки державних стандартів соціальних послуг. Із наявних державних стандартів частина є неактуальними. Це повʼязано з тим, що у 2019 році був прийнятий новий ЗУ «Про соціальні послуги», проте більшість державних стандартів так і не були оновлені, хоч і досі мають статус як «чинні». Як результат, ми маємо неузгоджені положення стандартів із нормами нового Закону. Наприклад, у Державному стандарті соціальної послуги консультування (і не тільки в цьому) зазначено, що рішення про надання соціальної послуги приймається надавачем, проте у ЗУ «Про соціальні послуги» визначено – «рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів приймає структурний підрозділ з питань соціального захисту населення уповноважених органів системи надання соціальних послуг. Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг надавачами соціальних послуг недержавного сектору приймає відповідний надавач» (ст. 21). Тобто, необхідно переглянути та оновити Державні стандарти– як для виконання норм Закону, так і для того, щоб уникнути хаосу в наданні послуг на рівні громад.

3) потреби людей часто не відповідають наявним у переліку Класифікатора послугам та заходам у стандартах. Кожна особа має індивідуальні потреби, більше того, враховуючи триваючу війну у людей з’явилися додаткові потреби. Наприклад, послуги для ветеранів, військовослужбовців та їхніх родин, послуга життєстійкості, послуга кар’єрного радника тощо. Ці послуги на сьогодні відсутні серед затверджених у Класифікаторі та не мають стандартів надання. Тому необхідно переглянути таоновити відповідно до потреб людей Класифікатор, тобто сам перелік всіх послуг. Він має бути гнучким, загальним і пристосованим до реальних потреб та умов. Має бути розподіл на загальні та спеціальні послуги (які конкретизують перші), й таким чином від загальних потреб можна буде досліджувати індивідуальні потреби особи. Наприклад, послуга інформування може бути загальною (оскільки передбачена для всіх соціальних груп), а послуга карʼєрного радника спеціальною, яка не тільки про надання інформації, але і про постійне супроводження людини на шляху пошуку роботи (ця послуга є актуальною для ВПО, ветеранів тощо).

4) проблема нечіткого опису соціальних послуг у Класифікаторі. Хоч і на перший погляд здається, що послуги є вичерпними, проте опис не відповідає практичним можливостям надання послуги на рівні громади. Наприклад, послуга «надання притулку», яка у Класифікаторі має матеріальний характер. Тобто це «надання ліжко-місця з комунально-побутовими послугами; забезпечення твердим, м’яким інвентарем, одягом, взуттям, харчуванням; створення умов для здійснення санітарно-гігієнічних заходів, дотримання особистої гігієни; організація збереження особистих речей; допомога в організації взаємодії з іншими фахівцями, службами». Натомість на практиці ця послуга – не тільки матеріальне забезпечення, але і про психологічну підтримку потребуючим особам, оскільки причиною надання послуги може бути насильство в сім’ї або ж кризові ситуації в житті особи.

5) опис послуг у Класифікаторі дублюється, що ускладнює надання послуг на рівні громад, і загалом прийняття надавачами соціальних послуг рішень про необхідні отримувачам послуги. Дублювання складових послуги призводить до хаосу як у плануванні послуг, виділенні коштів на рівні громад, так і моніторингу чи оцінці ефективності послуги. Наприклад, якщо у Класифікаторі є послуга «соціальна адаптація», то її заходи дублюються із заходами послуги «соціальна інтеграція та реінтеграція». Або ж заходи послуги натуральна допомога і догляд вдома, які є майже ідентичними. На практиці це ускладнює роботу надавачів соціальних послуг, оскільки однакові заходи передбачені двома послугами, а надають їх різні співробітники. Більше того, така зарегульованість стандартів призводить до того, що соціальні працівники виконують більше заходів і мають більше навантаження, але прозвітувати про виконану роботу не можуть.

6) виникає питання до наявних у Класифікаторі послуг, які стосуються тимчасового відпочинку для осіб, які здійснюють догляд за дітьми / особами з інвалідністю. Зазначено, що ця послуга надається тимчасово або одноразово. Проте послуги для цієї соціальної групи повинні надаватися безперервно, а тому має бути постійна можливість отримати цю послугу.

Таким чином, узгодження Класифікатора із стандартами важливо для планування, надання та оцінки соціальних послуг. На сьогодні встановлені законодавчі рамки не дозволяють у повному обсязі забезпечувати індивідуальні потреби і реалізовувати на практиці прописані заходи послуг. Більше того, як ми бачимо, для низки соціальних послуг стандарти є або застарілими, або взагалі відсутніми. Тому вже зараз необхідно переглядати потреби жителів і оновлювати перелік послуг. Стандарти соціальних послуг мають забезпечити високу якість наданих послуг, бути гнучкими і реальними для виконання як державними, так і недержавними надавачами. Це важливо і для формування та розвитку ринку послуг, тобто коли громади закуповують послуги в інших недержавних надавачів.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Під час нещодавньої пресконференції про підсумки 2023 року прем’єр-міністр Денис Шмигаль озвучив, що Уряд потребує більшої гнучкості та швидкості прийняття необхідних політичних рішень, а тому скорочення чиновників (і відповідне зменшення учасників ланцюжка погоджень проєктів актів) виглядає інтуїтивно правильним рішенням для платників податків. Серед інших причин було названо потребу у підвищенні якості координації між державними органами, яку планується досягти шляхом компактності міністерств та посилення так званого «центру Уряду», ідею якого поступово обговорюють й урядовці, й експертне середовище.

Частка населення, яке довіряє Уряду, скоротилася за останній рік вдвічі. Якщо у грудні 2022 року Уряду довіряли 52% респондентів, то у грудні 2023 року – лише 26%. 

Місяць тому було презентовано результати моніторингового звіту Програми SIGMA про стан державного управління в Україні станом на кінець 2023 року, в якому зазначено, що в системі державного управління «наявні основні функції та процедури формування та координації політики, у тому числі у сфері європейської інтеграції (ЄІ), але їх фактичне впровадження слід посилювати надалі». 

Саме в контексті подальшого реформування системи державного управління Секретаріатом КМУ було озвучено найближчі плани: посилення центру Уряду, удосконалення взаємодії між Кабінетом Міністрів та Верховною Радою, а також упорядкування структури апарату міністерств. 

На думку експертів Лабораторії законодавчих ініціатив, Уряду бракує комунікації та прозорості в частині пояснення своїх рішень. Адже в умовах, коли результати функціонального обстеження міністерств 2022 року є засекреченими, фінансування зарплат чиновників здійснюється коштом міжнародної підтримки в обмін на значний перелік реформ, — суспільству важливо пояснити, як саме озвучені прем’єр-міністром рішення підвищать стійкість державного апарату та забезпечать позитивний вплив урядових політик на якість життя громадян, їх безпеку та добробут. 

Перелік проблем, на якому зауважив прем’єр-міністр не є вичерпним. Нагальними та хронічними проблемами системи державного управління є висока плинність державних службовців (за підсумками 2023 року чистий відтік склав 6,8 тисячі осіб), відсутність конкурсних відборів на посади від початку повномасштабного вторгнення, а також неконкурентна та незбалансована оплата праці державних службовців, які негативно впливають на якість політичних рішень, ефективність бюрократичних процесів та результативність політик. Їх вирішення потребує часу та ресурсів, яких Уряду критично бракує. Додатковими викликами для системи державного управління є імплементація реформ в рамках макрофінансової підтримки Ukraine Facility, а також підготовка до обговорення та подальше виконання нових вимог щодо членства у ЄС, які потребуватимуть кратно більших зусиль та експертизи Уряду щодо позиції України за кожним напрямом переговорної рамки. 

1. Відновлення конкурсних відборів на посади державної служби та завершення впровадження системи КРІ для державних службовців.

Уряду безумовно потрібна «свіжа кров», адже результати початкової самооцінки (self-screening) щодо можливості приєднання до ЄС виявили значний розрив у спроможності якісно та своєчасно забезпечувати належну гармонізацію законодавства та відстоювати інтерес України під час перемовин з євробюрократами. Відновлення відбору на посади, що базується на заслугах, а не лояльності, допоможе залучити кращу експертизу для підготовки урядових рішень. Водночас це актуалізує питання справедливої та гідної оплати праці.

2. Забезпечення якісного переходу на нову систему оплату праці, розроблену НАДС. 

Понад 160 тисяч державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування вже декілька років чекають на прийняття законопроєкту №8222, що має врегулювати нову модель оплати праці, на якій вже багато років наполягають як експерти SIGMA, так і Європейська комісія. Обмежена спроможність органів влади та брак політичної волі вищого політичного керівництва країни призводять до розбалансування механізму оплати праці, подальшого звільнення державних службовців і розмивання інституційної пам’яті та спроможності органів державної влади. 

3. Лідерство вищого політичного керівництва щодо повного та комплексного впровадження реформи державного управління відповідно до схваленої Урядом Стратегії до 2025 року. 

Бюрократичний апарат не тільки в Україні є носієм консервативного (адміністративно-командного) підходу до розв’язання суспільних проблем, коли Уряд через зміни в нормативно-правових актах (правилах гри) уточнює норми поведінки суб’єктів певних суспільних відносин, а потім контролює їх виконання. Якісне і доброчесне врядування (good governance) в листопаді 2023 року було визначене Європейською комісією як один з п’яти ключових пріоритетів на шляху до членства в ЄС. 

Тому Уряд має зосередитися не на півмірах у вигляді швидких рішень зі скорочення міністерств, а на посиленні спроможності до якісного управління, орієнтованого на результат, яке ставить людину та її потреби в центр усіх політик. Інакше ми станемо свідками чергового колапсу системи державного управління, яке востаннє спостерігали наприкінці 2019 – початку 2020 року.

В умовах повномасштабної війни, вічна проблема «як забезпечити громаду соціальними послугами?» набуває нових розмахів. Фінансовий ресурс на це явно обмежений, але людей не можна позбавити їх права на допомогу від громади. Тож що робити?

Першим і найбільш очевидним варіантом видається отримання грантових коштів та інших форм благодійної допомоги. Проте навіть без залучення зовнішньої підтримки, у громад є інструмент, який може допомогти частково покрити витрати на сферу соціальних послуг. Мова йде про підхід, коли людина, що отримує соціальні послуги, повністю або частково їх оплачує. Це сприяє не тільки забезпеченню людей послугами, яких вони потребують, але й змінює уявлення про саму систему. Послуги перетворюються на продукт з визначеними параметрами та вартістю, а не розглядаються виключно як благодійність або безкоштовна допомога.

Часткова або повна оплата послуг не є інновацією і застосовується громадами з 2020 року. Однак після повномасштабного вторгнення деякі громади прийняли рішення про надання соціальних послуг повністю коштом місцевого бюджету всім, хто цього потребує. Це має своє пояснення, адже безпекова ситуація та скрутне матеріальне становище соціально незахищених верств населення не дозволяє органам місцевого самоврядування обмежити доступ до соціальної допомоги. Проте деякі громади вже повертаються до практики надання соціальних послуг за повну або часткову оплату. Серед них і Новгород-Сіверська міська територіальна громада, яка поділилися своїм досвідом у ході нашого дослідження про соціальні послуги.

Новгород-Сіверська громада знаходиться в Чернігівській області в зоні можливих бойових дій. Наразі найбільш численними категоріями, що потребують соціальних послуг, є особи з інвалідністю, літні люди, яким необхідна допомога, та внутрішньо переміщені особи. У громаді зазначають, що запит на соціальні послуги суттєво збільшився після повномасштабного вторгнення. Багато літніх жителів залишилися без необхідної підтримки, оскільки їхні родичі, які раніше надавали допомогу, виїхали в безпечніші місця та не можуть регулярно їх відвідувати.

Єдиним надавачем соціальних послуг є комунальна установа – Центр надання соціальних послуг Новгород-Сіверської міської ради.

Недержавних надавачів, як то громадських об’єднань та благодійних організацій, в громаді наразі немає. Більшість послуг, що надає Центр, є безоплатними для людей і фінансуються з місцевого бюджету. Наприклад, інформаційна підтримка з питань соціального захисту, консультації щодо можливостей вирішення складних життєвих ситуацій, соціального супроводу дітей, які проживають з прийомними батьками та низки інших. Однак частина послуг надається на умовах часткової або повної оплати людьми, що їх отримують. За оцінками Центру надання соціальних послуг приблизно 20% людей, що отримують соціальні послуги, частково чи повністю їх оплачують.

Здебільшого це стосується послуг допомоги вдома, натуральної допомоги та стаціонарного перебування у відділенні Центру. Для людей, що мають потребу через неможливість самостійно розв’язувати побутові питання, це спосіб отримати допомогу по господарству, у приготуванні їжі, прибиранні, організувати закупівлю та доставку харчових продуктів та ліків.

Також Центр надає послуги ремонту одягу та має у штаті перукаря. Для отримання таких послуг люди звертаються до Центру, де проводиться оцінка їхніх потреб, укладається договір, в якому фіксується перелік, періодичність та умови надання соціальних послуг, а також визначається форма оплати залежно від їх рівня доходів. Навіть за умови часткової або повної оплати, це дозволяє всім вразливим категоріям жителів отримати необхідні послуги та вирішити базові побутові справи. Таким чином, укладання договорів та отримання соціальних послуг за часткову або повну оплату стає певною гарантією необхідної допомоги, на яку люди можуть розраховувати.

Для Центру надання соціальних послуг у такий спосіб також має позитивний вплив. Адже це є можливістю частково покрити витрати установи. У Новгород-Сіверській громаді зазначають, що загальна сума надходжень від надання соціальних послуг наразі не є значною і не може вирішити всі потреби, як, наприклад придбання спеціалізованого автомобіля для «соціального таксі», що є актуальним для громади. Однак надання платних соціальних послуг все ж є надійним фінансовим підґрунтям. Отримані кошти дають можливість Центру планувати додаткові видатки або оперативно покривати неочікувані витрати. Додаткові ресурси громада також залучає через участь у соціальних проєктах і грантових конкурсах. Однак, як зазначають у Центрі надання соціальних послуг, саме укладання договорів на надання послуг за часткову або повну оплату є більш системним способом залучення додаткових коштів.

Позитивні ефекти цього підходу проявляються на різних рівнях. Це як і можливість зменшити навантаження на місцевий бюджет громади та отримати додаткові ресурси для функціонування Центру, так і стимули для збільшення відповідальності у людей, що отримують соціальні послуги, адже вони вкладають власні ресурси. А це дозволяє не тільки забезпечувати часткове самофінансування надавачів і задовольняти більшу кількість потреб вразливих категорій населення, але й сприяти розвитку більш ефективного та конкурентоспроможного ринку соціальних послуг.

Дослідження надання соціальних послуг в громадах здійснюється Лабораторією законодавчих ініціатив за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

Окупація та військові дії призвели до пошкоджень інфраструктури, включно зі школами, лікарнями, соціальними центрами та адміністративними установами, що ускладнило або унеможливило доступ жителів до основних публічних послуг. Окрім цього, громади стикнулися із браком кваліфікованих кадрів, зокрема медиків, вчителів, соціальних працівників. Ці точкові проблеми, які у кожній з деокупованих громад різняться, – вимагають різних підходів до їх вирішення. З іншого боку, в умовах війни, що триває, неможливо передбачити, коли саме тимчасово окуповані громади будуть звільнені, а тим більше – коли припиниться військова агресія росії, дії якої щоденно шкодять громадам.

Зважаючи на це, вже зараз необхідні інструменти для аналізу проблем, що існують у громадах у різних сферах, і які дозволять реагувати на них відразу після деокупації громади. На важливості підготовчого етапу наголошували і представники місцевого самоврядування, особливо прифронтових громад. За результатами дослідження, яке проводила Лабораторія законодавчих ініціатив у 2023 році, ми виявили, що оскільки оцінка пошкоджень та визначення пріоритетів, найімовірніше, не є можливими до моменту фактичного звільнення територій, доцільним є підготовчий етап, що має включати:

• організацію ресурсів та кадрів (волонтери, ГО, бізнес), які оперативно долучаться до відновлення відразу після деокупації;
• накопичення гуманітарних запасів на географічно близьких територіях (тобто якщо Україна звільняє територію Донецької області, важливим є наявність необхідної гуманітарної допомоги для жителів у найбільш наближеному регіоні та оперативне її доставлення на визначені території);
• забезпечення необхідною технікою, у тому числі комп’ютерною, будівельними матеріалами;
• підготовку команди фахівців з надання психологічних та медичних послуг;
• створення комісій з оцінки пошкоджень.

Підготовчий етап стосується відновлення різних сфер, зокрема і сфери публічних послуг. Отже, що з публічними послугами у громадах зараз та чому важливо здійснювати оцінку для подальшого моделювання їх відновлення?

Лабораторія законодавчих ініціатив зробила пілотне дослідження у 17 деокупованих громадах на основі розробленої методики оцінки стану публічних послуг. У процесі аналізу усіх зібраних даних ми виділили основні аспекти, що впливають на організацію та надання публічних послуг:

Першочергово відновлювали доступ до реєстру територіальної громади, який підв’язаний до Державної міграційної служби. Відкриття реєстрів допомогло оперативно оформляти прописки, виписки, довідки та інші необхідні документи. Друге – це доступи до «соціальної громади», тобто відновлення реєстрів для оформлення субсидій, виплат тощо. Враховуючи це, представники громад зауважують, що вже зараз потрібно готувати кадровий потенціал і відповідне технічне забезпечення, оскільки після деокупації особливо затребуваними будуть адміністративні та соціальні послуги.

Звісно, організація надання послуг у кожній із громад різниться залежно від безпекової ситуації, наближеності до зони активних бойових дій, кількості населення, кадрового потенціалу тощо. Проте і за таких умов адміністративні послуги надаються – у деяких громадах є мобільні ЦНАПи, або ж адміністратори виїжджають у населені пункти відповідно до встановленого графіку. Наприклад, якщо у населеному пункті проживає 500 осіб загалом, то немає необхідності у роботі адміністратора 24/7. Відповідно, є один прийомний день, коли адміністратор виїжджає у населений пункт і надає послуги. Також таке рішення приймається громадою для того, щоб не скупчувати людей в одному місці, оскільки на сьогодні це небезпечно. У населених пунктах, де є люди з інвалідністю, люди літнього віку, працюють старости – якщо виникають питання щодо підготовки документів, жителі звертаються до старости, який передає запити у ЦНАП.

Водночас система адміністративних послуг у деокупованих громадах зазнала перенавантаження. Це пов’язано, насамперед, із кількістю осіб, які потребують виготовлення документів, відновлення житла, консультацій тощо.

У деяких громадах це пов’язано з великою кількістю ВПО, у деяких – наявністю людей літнього віку, людей з інвалідністю, осіб у складних життєвих обставинах. Окрім цього, активна внутрішня міграція всередині регіонів збільшує диспропорції між громадами, що є очевидним у зв’язку із різною безпековою ситуацією. Швидка міграція також пов’язана із відсутністю координації та контролю гуманітарної допомоги, у зв’язку з чим жителі можуть переміщуватися як у межах громади, так і у межах певного регіону.

Соціальні послуги забезпечуються відповідно до звернень жителів та їхніх запитів. Частина послуг можуть не надаватися у зв’язку із відсутністю потребуючих осіб у таких послугах. До забезпечення послугами активно долучаються благодійні організації, волонтери, міжнародні партнери. Проте вони забезпечують здебільшого гуманітарною допомогою. Тому не можна ствердно зауважити про стійкість системи соціальних послуг у громадах. Більше того, в окремих громадах відсутні Центри надання соціальних послуг, бракує соціальних працівників. А у громадах, де наявні соціальні працівники, вони можуть виконувати різні задачі – від керування соціальними процесами до безпосередньо надання соціальних послуг.

Представники громад зауважують, що, по-перше, брак соціальних фахівців пов’язаний із низькими заробітними платами. Це впливає загалом на мотивацію працівників та неможливість залучення нових людей у штат у випадку «відкритих вакансій».

По-друге – це відсутність страхування. Для посилення роботи соціальних працівників необхідне страхування, оскільки вони мають виїзди у населені пункти, які знаходяться під постійними обстрілами. Окрім того, вони працюють з важкими випадками – людьми з інвалідністю, яким доводиться організовувати евакуацію, сім’ями у складних життєвих обставинах, літніми людьми тощо. У громадах наголошують на зміні підходу до соціальної політики загалом, оскільки соціальні послуги повинні надаватися для підтримки потребуючих, а не повного забезпечення їхнього проживання.

У деяких невеликих громадах здебільшого немає тимчасових приміщень для проживання ВПО. Тому людей тимчасово розміщують у тих будинках, які покинуті й не зруйновані, і власники яких дають дозвіл на проживання іншим особам. Проте як зазначають представники громад, значна частка місцевих жителів з часом повертаються у громади, і вільного житла стає недостатньо для розміщення ВПО.

Як зазначають представники громад, у надмірній залученості гуманітарних місій існують певні ризики. Зокрема, це стимулює небажання працювати у жителів громади, створює апатію та залежність.

Брак кадрів спостерігається у різних сферах. Міграція населення вплинула на відсутність кадрів. У такому разі доводиться залучати фахівців з інших громад, а то й регіонів. Або ж громади змушені залучати до термінових завдань різних працівників своєї громади, і фактично один фахівець працює в різних напрямках.

Ситуація із залученням соціальних фахівців різниться. Наприклад, навіть якщо хтось із фахівців із соціальної роботи виїхав, є особи, які зареєстровані у Центрі зайнятості і, відповідно, виконують обов’язки соціальних працівників. Водночас у деяких громадах обов’язки соціального працівника виконують громадські організації або представники різних ініціатив (наприклад, ініціатива «Армія відбудови»). Однак це не вирішує проблему «кадрового голоду», оскільки соціальні послуги – це не тільки гуманітарна допомога, а й оцінка потреб вразливих верств населення, надання відповідної соціальної послуги, моніторинг роботи з вразливими категоріями населення тощо. Зокрема, представники громад зазначали, що для того, щоб якісно оцінити потреби, необхідні фахові знання, тому на рівні громади бракує навчання для соціальних працівників.

Зокрема, приїжджають сімейні лікарі, терапевти, кардіологи, психотерапевти, партнери забезпечують громад технічним обладнанням тощо. Окрім цього, благодійні фонди фінансово сприяють відбудові фельдшерсько-акушерських пунктів. У деяких громадах функціонує телемедицина і паралельно працівники проходять навчання у громадських організаціях відповідного спрямування.

Важливим інструментом є укладання договорів між громадами для забезпечення населення медичними послугами. Наприклад, спільне фінансування на утримання первинної медичної допомоги. Таким чином, лікарі із однієї громади виїжджають у старостати іншої громади та надають послуги.

Сьогодні навіть землевпорядники не мають доступу до публічної кадастрової карти, бо вона не функціонує повноцінно. Обмеження таких доступів ускладнює виконання роботи і загалом не дозволяє рухати ніякі питання. Можливості забезпечувати цю послугу іншою громадою також немає, оскільки здебільшого громади укладають договір з Головним управлінням земельних ресурсів області. Зрештою, ця послуга не є необхідною на сьогодні у тих громадах, де території сильно постраждали та заміновані, проте у громадах зауважували, що є поодинокі випадки звернень за цією послугою.

Представники громад стверджують про додаткове навантаження на працівників через різні звітування про надання послуг. Причому, окрім обов’язкового стандарту звітування, які вимагаються центральними органами виконавчої влади, громади постійно отримують запити у розрізі категорій населення, населених пунктів, окремих видів послуг тощо. Це часто створює додаткове навантаження для працівників.

ОВА та РВА запитує інформацію щодо кількості наданих послуг, соціально-демографічних характеристик, фінансової ситуації. Часто ця інформація дублюється РВА та ОВА. А це, у свою чергу, вимагає значного часового ресурсу. Більше того, відсутня взаємодія між РВА та ОВА. Під час роботи з громадами, ми дізналися, що часто ОВА не отримує інформацію від РВА, яку їй передають ВА населених пунктів. Ймовірним рішенням представники громад вважають оптимізацію системи звітувань через цифровізацію процесу.

Це стосується не тільки підтримки жителів. Представники громад зазначали про необхідність консультацій з питань оподаткування, оскільки питань багато – а комунікація із податковою службою проходить лише для нарахування податків.