Коронавірус як ураган несеться світом. Він забирає життя, руйнує економіки, призводить до закриття державних кордонів, введення режиму надзвичайного стану та запровадження жорсткого карантину. Як же в цих умовах працюють ті, хто має боротися з ураганами? Як усесвітня турбулентність впливає на уряди окремих країн? 

Здавалося б, у сьогоднішній ситуації державні інститути кожної країни мають працювати злагоджено, як ніколи: об’єднатися заради спільної мети, оперативно розробити стратегію боротьби і виконувати кожен її крок. Натомість, у деяких країнах, замість чіткості і злагодженості, панує страх, розгубленість і відсутність комунікації – як всередині інститутів влади, так і назовні з суспільством. 

Для звичайних громадян пандемія коронавірусу є ураганом, проте для політиків цей ураган є черговою спіраллю можливостей та загроз. Одних це може винести вгору, а інших викинути з політичного небосхилу. Правлячі сили намагаються щосили стабілізувати ситуацію і зберегти своє положення, а опозиція таємно сподівається на урядові невдачі, що призведуть до зміни влади. 

В Україні коронавірусний ураган вже зніс двох міністрів. А голосування про призначення на їх місце нових осіб в перший раз не знайшло достатньої підтримки. Від монобільшості відкололася її п’ята частина, що поставило під загрозу отримання фінансової допомоги від МВФ. Урешті потрібну кількість голосів знайшли за допомогою інших фракцій, але розколота більшість в умовах кризи – це доволі небезпечний сигнал. Та Україна не самотня в політичній круговерті, викликаній коронавірусом.

На межі політичної кризи балансують Іспанія та Італія. В Іспанії уряд не зміг вчасно зреагувати на пандемію, яка насувалася, і попередити про неї своїх громадян. 

Наразі в Іспанії сформовано слабкий уряд меншості, тому прем’єр-міністр Педро Санчез не хотів ризикувати своїм крихким утриманням влади, вводячи жорсткі карантинні заходи тоді, коли вірус ще не завдав країні сильної шкоди. Тож на початку березня в Іспанії усе ще відбувалися футбольні матчі, на які збиралися тисячі людей. А 8 березня в країні не заборонили провести мітинг за права жінок, у якому взяли участь 120 тисяч людей. 

Разом із представниками влади серйозність захворювання не усвідомлювали і громадяни, які продовжували жити звичайним життям тоді, коли потрібно було не допустити поширення. У результаті, вірус заполонив Іспанію дуже швидко. Система охорони здоров’я, яка довгий час вважалася однією з найефективніших і найякісніших у світі, зараз не може впоратися з напливом інфікованих на COVID-19 пацієнтів. 

Президент Франції Емманюель Макрон оголосив пандемії коронавірусу війну і закликав громадян мобілізуватися. Разом з іншими європейськими країнами Франція оголосила карантин, громадянам країни дозволено покидати дім тільки для того, щоб купити харчів, відвідати лікаря чи дістатися на роботу. Крім того, під час гострої фази пандемії призупинено усі поточні реформи і перенесено другий тур муніципальних виборів.

Німеччина теж оголосила карантин.  В своєму зверненні канцлерка Ангела Меркель наголосила на серйозній небезпеці вірусу, що потребує мобілізації зусиль та ймовірно призведе до змін в звичайному укладі німецького життя. А що це означає для самої пані Меркель? Ще починаючи з 2018 року, вона заявляла, що ближче до 2021 року має намір повернутися до академічної діяльності, покинувши пост канцлерки. Але пандемія коронавірусу може скорегувати ці плани: можливим є сценарій перенесення чергових виборів та консервації нинішньої політичної конфігурації на період кризи та на час подолання її наслідків.

Хоча Францію та Німеччину критикували за повільну реакцію на пандемію, ці країни відносно спокійно «пішли» на карантин, ввівши екстраординарні, але необхідні обмеження задля боротьби з поширенням інфекції.

В Угорщині уряд на чолі з прем’єр-міністром Віктором Орбаном отримав карт-бланш. Парламент надав йому необмежені повноваження керувати надзвичайною ситуацією, яку запровадили через коронавірус. При цьому – повноваження надані на невизначений термін.

У результаті, через пандемію парламент закритий, майбутні вибори скасовано, в умовах надзвичайної ситуації проведення референдумів унеможливлено. Фактично, зараз в Угорщині уся влада зосереджена в руках тільки одного державного інституту – уряду. Тож угорська демократія опинилася в дуже хиткому становищі. Особливо, враховуючи, що введена надзвичайна ситуація передбачає тюремні строки за порушення епідеміологічних заходів і розповсюдження неправдивої інформації. Останнє, у свою чергу, загрожує незалежним медіа, проти яких уряд з необмеженою владою може почати боротьбу.

В Ізраїлі прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу, схоже, зміг використати коронавірус на свою користь. За неповний рік в Ізраїлі вже 3 рази переобирали Кнесет, а Нетаньягу висунули звинувачення в корупції. Проте пандемія дозволила 19 березня оголосити в країні надзвичайний стан. Тепер кримінальне переслідування та питання зміни прем’єра відкладені. 

Прикладом згуртованості в кризовий період стала Бельгія. З травня 2019 року у цій країні не могли сформувати новий уряд. Але спалах коронавірусної інфекції підштовхнув політичні сили до об’єднання – за короткий проміжок часу було створено тимчасовий уряд, який діятиме з єдиною метою – подолати коронавірус. 

Тимчасовий уряд в Бельгії отримав особливу владу. Він зможе ухвалювати необхідні для протидії пандемії закони без необхідності проходження повного законодавчого процесу і схвалення парламенту. Натомість, такі закони будуть оголошені королівськими указами і вступатимуть у дію негайно. Деякі бельгійські парламентарі висловлюють побоювання, що новий уряд зловживатиме владою для питань, не пов’язаних з боротьбою проти вірусу. Але чи справді це зашкодить демократії – буде зрозуміло згодом. Поки хороша новина в тому, що в Бельгії з’явилися урядовці, які взяли на себе відповідальність за протидію захворюванню. 

У розпал європейської пандемії, парламент, невизнаної Україною, «Республіки Косово» відправив у відставку тамтешній уряд, який встиг пропрацювати менше двох місяців. Це сталося після того, як коаліція не змогла домовитися щодо впровадження надзвичайного стану. Напередодні очільник уряду «Республіки Косово» звільнив міністра МВС, який закликав ввести надзвичайний стан. На думку прем’єр-міністра, такий різкий крок не виправданий, а глава МВС «сіяв паніку, заявивши, що кількість людей, постраждалих від коронавірусу, збільшується з кожною годиною». 

У результаті, партія, членом якої був «міністр МВС», ініціювала відставку усього тамтешнього «уряду». У країні почалася політична криза. Як тепер функціонуватиме «державний апарат» – невідомо. Адже «дострокові вибори» провести неможливо через поширення захворювання.

Утім, пандемія коронавірусу впливає не лише на внутрішню політику. Деякі країни намагаються використати вразливість інших держав з користю для себе. 

Росія направила в Італію, епіцентр коронавірусу в Європі, дезінфікуючі  засоби і військових генералів – фірмовий знак російської «гуманітарної допомоги». Імовірно, таким чином Росія намагається закріпитися на політичній сцені Італії, одного з своїх найбільших прихильників у Європейському Союзі, і посилити свої аргументи на користь зняття або, принаймні, пом’якшення санкцій через коронавірус – глобальну загрозу, яка, на думку росіян, затьмарює всі існуючі конфлікти.

Вплив Росії простежується і на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей України. Очільники МЗС Франції та Німеччини напередодні повідомили, що окупанти ОРДЛО використовують коронавірус як прикриття, щоб завадити роботі спостерігачів ОБСЄ. Зокрема, бойовики обмежили доступ Спеціальної моніторингової місії до окупованої території Донецької області через «карантин». Тож реальний стан справ щодо захворюваності в ОРДЛО приховано від міжнародних спостерігачів, і які насправді наміри цих «обмежень» – невідомо.

Коронавірусний ураган ще не закінчився, але вже допоміг одним країнам сформувати новий уряд та консолідуватися, другим – закріпити позиції старої влади, а в третіх навпаки зруйнував старий політичний ландшафт. Його вітри вже принесли нові практики дистанційної роботи в органи влади, виборчі та інші новації в політичне життя країн світу. Вочевидь, політична площина «післякарантинного світу» може зазнати не менш докорінних, незворотніх і непередбачуваних змін, ніж повсякденне життя людей. 

Надзвичайний стан є правовим режимом, який запроваджується тоді, коли держава не може усунути наявні загрози іншими, звичайними засобами. Це – крайній захід. Процедура запровадження надзвичайного стану в більшості проаналізованих держав не відрізняється від запровадження стану облоги чи воєнного стану. Тобто надзвичайний стан прирівнюється до оголошення війни. А в деяких державах (наприклад, Греція, Чилі, Бразилія, Аргентина) немає правового режиму під назвою «надзвичайний стан». Якщо в цих державах є надзвичайна загроза (навіть, якщо вона невоєнна), то там оголошується стан облоги.У цій статті в таких випадках стан облоги буде вважатися надзвичайним станом. Тобто правовий режим протидії як воєнним так і невоєнним загрозам – єдиний.

Серед проаналізованих країн окремо можна виділити федерації. В унітарних державах надзвичайний стан оголошується на національному рівні головою держави, урядом, чи парламентом.  У федераціях надзвичайний стан може бути запроваджений як на федеральному рівні, так і на рівні суб’єктів федерації. Наприклад, у Канаді надзвичайний стан може бути запроваджений як на рівні уряду Канади, так і на рівні уряду провінції Онтаріо чи Манітоби. Прикладами таких федерацій є Канада, США, Аргентина. Ця стаття концентрується на аналізі механізмів запровадження надзвичайного стану саме центральною владою.

Парламент, уряд та президент є суб’єктами, що вирішують питання запровадження надзвичайного стану. Процедура НС має виконувати одночасно два завдання: 1) швидке реагування на загрози і, одночасно, 2) збереження демократичного режиму, тобто недопущення диктатури. Саме з метою охорони демократії такий «неповороткий» орган, як парламент залучений до процедур оголошення надзвичайного стану. Залежно від процедури, конкретного алгоритму запровадження надзвичайного стану, можна виокремити 5 сценаріїв.

Парламент затверджує рішення виконавчої влади (президента чи уряду) про запровадження надзвичайного стану. Це відбувається у такий спосіб:

1. Уряд (у деякий країнах – президент) направляє до президента (або, відповідно, уряду) пропозицію про запровадження надзвичайного стану. Цей крок необов’язковий, законодавство частини держав не вимагає такої пропозиції.
2. Президент (в деяких країнах – уряд) приймає рішення про запровадження надзвичайного стану.
3. Парламент збирається на термінове засідання для затвердження рішення про запровадження надзвичайного стану. Зазвичай це має відбутися упродовж 1-2 днів.
4. Якщо парламент затверджує таке рішення президента, то надзвичайний стан запроваджується. Якщо питання запровадження надзвичайного стану не знаходить потрібної кількості голосів «за», то введення надзвичайного стану скасовується.

Є два варіанти того, коли саме запроваджується надзвичайний стан. Перший варіант – рішення про запровадження НС вступає в силу лише після затвердження такого рішення парламентом. Другий варіант – НС починає діяти відразу після підпису такого рішення президентом, але якщо парламент не затверджує це рішення, тоді воно втрачає силу.

Таку процедуру запровадження надзвичайного стану мають Україна, Словенія, Румунія, Португалія, Нова Зеландія, Латвія, Канада.

Парламент не скасовує рішення виконавчої влади (президента чи уряду) про запровадження надзвичайного стану. Процедура у цьому випадку має відбуватися так:

1. Уряд (в деякий країнах – президент) направляє до президента (відповідно, в деяких країнах – уряду) пропозицію про запровадження надзвичайного стану. Цей крок необов’язковий, законодавство частини держав не вимагає такої пропозиції.
2. Президент (в деяких країнах – уряд) приймає рішення про запровадження надзвичайного стану. Це рішення вступає в силу відразу після підписання. Щойно рішення про запровадження надзвичайного стану прийняте – він починає діяти.
3. Парламент збирається на засідання для обговорення рішення про запровадження надзвичайного стану. Зазвичай це має відбутися упродовж 1-5 днів.
4. Якщо парламент не погоджується з запровадженням надзвичайного стану, тоді він може проголосувати за скасування рішення президента. Пропозиція про скасування рішення щодо запровадження надзвичайного стану має набрати достатньо голосів «за», інакше – надзвичайний стан продовжує діяти.

Головна відмінність між першими двома способами полягає в тому, що для запровадження надзвичайного стану за Сценарієм №1 необхідна підтримка більшості депутатів, а за Сценарієм №2 – невтручання депутатів, неприйняття ними рішення про скасування. 

Прикладами країн, що мають таку процедуру запровадження надзвичайного стану, є США, Польща, Південна Корея, Індія.

Парламент приймає рішення про запровадження надзвичайного стану. Це відбувається усього в два кроки:

1. Парламент збирається на своє засідання та розглядає питання запровадження надзвичайного стану. Ця ініціатива може виходити як від уряду, так і від самого парламенту.
2. Надзвичайний стан запроваджується, якщо парламент ухвалює це рішення, зібравши необхідну кількість голосів «за».

Так впроваджують надзвичайний стан Сербія, Литва, Ізраїль, Угорщина, Греція, Естонія, Хорватія, Болгарія, Аргентина.

За Сценарієм №3, уся повнота влади щодо запровадження надзвичайного стану зосереджена в руках парламенту. Виникає питання – що робити, якщо парламент не може швидко зібратися? Це стосується і щодо держав, в яких рішення про запровадження надзвичайного стану потребує парламентського затвердження.

Деякі країни мають спеціальні процедури на випадок неспроможності парламенту зібратися для запровадження, чи затвердження надзвичайного стану. Вони полягають в тому, що інший суб’єкт влади отримує можливість оголосити надзвичайний стан. Важливе уточнення: навіть якщо інший суб’єкт ввів надзвичайний стан, парламент все одно має щонайшвидше зібратися на своє засідання та затвердити таке рішення. Надзвичайний стан, оголошений іншим суб’єктом, діє до першого засідання парламенту, і якщо парламент на цьому засіданні не затверджує рішення про введення НС, – то надзвичайний стан скасовується.

Спеціальні процедури повинні одночасно забезпечувати оперативне реагування на надзвичайні загрози і максимально убезпечувати країну від одноосібного управління. Тому важливими є критерії визначення того, що парламент дійсно не може зібратися і його владу щодо запровадження надзвичайного стану має здійснити інший суб’єкт. Найчастіше таким критерієм є перерва в пленарній роботі парламенту, несесійний час чи розпущений парламент.

Здебільшого суб’єктом, що перебирає на себе парламентські функції з запровадження надзвичайного стану є президент. У Словенії, Литві, Болгарії чи Аргентині, за парламентської неспроможності, надзвичайний стан оголошує президент одноосібно.

В Ізраїлі, якщо Кнесет не зібраний, то надзвичайний стан може оголосити уряд, а якщо і уряд не може зібратися, тоді надзвичайний стан може одноосібно оголосити прем’єр-міністр.

Щоб не допустити захоплення влади, запровадження надзвичайного стану може потребувати погодження такого рішення одразу декількома суб’єктами. Наприклад, у Сербії це президент, прем’єр та спікер. У Греції та Хорватії – президент та уряд, а в Угорщині президент може оголосити надзвичайний стан лише якщо неспроможність парламенту зібратися засвідчать одночасно спікер, прем’єр та голова конституційного суду.

Крім того, повноваження парламенту можуть бути передані до іншого парламентського суб’єкта, як наприклад в Португалії. У цій країні такі повноваження переходять до органу під назвою «Постійний комітет» (за способом формування нагадує українську Погоджувальну раду).

Надзвичайний стан запроваджується виконавчою гілкою влади, але лише парламент може продовжити надзвичайний стан. Процедура відбувається так:

1. Уряд, Президент, або Монарх вводять надзвичайний стан. Він вступає в силу одразу після підписання рішення про запровадження надзвичайного стану.
2. Надзвичайний стан діє певну кількість днів (зазвичай до 30 днів).
3. Продовжити надзвичайний стан може лише парламент. Той суб’єкт, який запровадив надзвичайний стан, не може продовжувати його дію.

У більшості країн парламент може достроково скасувати надзвичайний стан, але, на відміну від Сценарію № 2, за Сценарієм №4 він не має обов’язково збиратися та обговорювати доцільність запровадження надзвичайного стану.

Прикладами країн, що мають таку процедуру запровадження надзвичайного стану, є Південна Африка, Великобританія, Чехія.

Надзвичайний стан запроваджується виконавчою гілкою влади. Алгоритм дій включає всього два кроки:

1. Уряд і президент погоджують питання запровадження надзвичайного стану.
2. Влада оголошує рішення про запровадження надзвичайного стану. НС починає діяти одразу, його не потрібно затверджувати у парламенті.

Це найбільш жорсткий спосіб запровадження надзвичайного стану, який несе найбільше ризиків узурпації влади. Сценарій №5 діє, наприклад, у Перу.

Отже, є п’ять процедур запровадження надзвичайного стану. Усі вони відрізняються здебільшого роллю парламенту.

Кількість хворих на коронавірус в Україні, як і в усьому світі, – зростає.  Для боротьби з хворобою багато держав вводять режим надзвичайного стану. Серед тих, хто вже оголосив надзвичайний стан: Чехія, Естонія, Іспанія, Болгарія, Португалія, Італія, Сербія, Ліван більшість штатів США, цей список можна продовжувати. В Україні, станом на вечір 19 березня зафіксовано 26 випадків захворювання коронавірусом, а якщо ситуація буде погіршуватися, то ймовірним виглядає введення надзвичайного стану і в Україні.

Більше того, деякі ЗМІ вже говорять, що в трьох областях України введено надзвичайний стан. Насправді це не так. У Чернівецькій, Житомирській та Київській областях ввели надзвичайну ситуацію, а не надзвичайний стан. Вони мають різні способи введення та різні правові наслідки.

Лабораторія законодавчих Ініціатив нагадує правові особливості механізму введення надзвичайного стану.

Порядок введення надзвичайного стану врегульований Конституцією, Регламентом ВРУ та законом «Про правовий режим надзвичайного стану».

ВООЗ оголосила пандемію коронавірусу. Пандемія, яка створює загрозу життю і здоров’ю значних верств населення є, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану», однією з умов введення надзвичайного стану. Якщо цю загрозу безпеці громадян України неможливо усунути іншими способами, тоді має бути введено надзвичайний стан.

Якщо в Україні наявні умови (пандемія) для введення надзвичайного стану, то РНБОУ або КМУ надають пропозиції Президенту щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Президент видає Указ про введення надзвичайного стану. Цей указ має містити інформацію щодо:

1) обґрунтування необхідності введення надзвичайного стану, відповідно ст. 4 ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»;

2) межі території, на якій вводиться надзвичайний стан: це можуть бути окремі території, або вся територія України;

3) час, з якого вводиться надзвичайний стан, і строк, на який він вводиться: не більш як 30 днів для території всієї України і не більш як 60 днів для окремих територій України;

4) перелік і межі надзвичайних заходів, вичерпний перелік конституційних прав і свобод, які тимчасово обмежуються: переважно це стосується обмеження свободи пересування, руху транспортних засобів, обмеження масових зібрань, встановлення особливого порядку роботи підприємств та запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності. Права, визначені частиною другою ст. 64 Конституції, не можуть бути обмежені;

5) органи державної влади, органи військового командування та органи місцевого самоврядування, яким доручається здійснення заходів надзвичайного стану, та межі їх додаткових повноважень.

Після підписання указу Президент негайно звертається до ВРУ.

Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання на засідання, на якому розглядається питання затвердження указу Президента. Це питання не потребує попередньої підготовки в комітетах та не потребує включення до порядку денного сесії, розкладу пленарних засідань сесії, тижневого порядку денного пленарних засідань Верховної Ради. Проект закону щодо затвердження відповідного указу Президента розглядається за процедурою першого читання та прийняття закону в цілому.

Верховна Рада може прийняти повністю, частково з рекомендаціями та/або застереженнями або відхилити проект закону про затвердження відповідного указу Президента.

Затверджений указ про ведення надзвичайного стану негайно оголошується засобами масової інформації.

Одночасно Україна інформує держави, які підписали Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, про обмеження прав і свобод, закріплених в цьому пакті, на час надзвичайного стану.

У разі усунення загрози безпеці громадян, Президент своїм указом, може скасувати надзвичайний стан раніше строку, на який він вводився. Пропозиції про скасування надзвичайного стану подаються Президентові від ВРУ або КМУ.

У разі необхідності, надзвичайний стан може бути продовжений, але не більше ніж на 30 днів. Указ Президента про продовження надзвичайного стану має бути затверджений Верховною Радою України.

На тлі пропозицій КМУ щодо зміни механізму введення надзвичайного стану, варто наголосити на тому, що відповідно п. 31 ст. 85 та п. 21 ст. 106 Конституції (а Конституція вища за інші закони), затвердження Верховною Радою указу Президента про введення надзвичайного стану є обов’язковим. Без прийняття змін до Конституції, передача  Президенту повноважень на одноосібне введення надзвичайного стану є неконституційною.

Отже, надзвичайний стан вводиться за пропозицією РНБОУ чи КМУ через видання указу Президента, який має затвердити Верховна Рада. Надзвичайний стан може бути оголошений на території окремих місцевостей на 60 днів, або на території всієї України на  30 днів. Після цього він може бути продовжений ще на 30 днів. В разі усунення загрози безпеці громадян Президент може достроково припинити надзвичайний стан.

Перед виборами партійним штабам необхідно навчитися протистояти кібер-загрозам. Тому Лабораторія законодавчих ініціатив у партнерстві з Cybexer Technologies (Естонія) 9 липня провела у Києві тренінг «Майбутні вибори: запобігання кібер-ризикам» для представників комунікаційних відділів партій, відділів диджитал-маркетингу партій, відділів інформаційних технологій та безпеки партій, а також членів партій, які балотуються на цих виборах до парламенту.

«Забезпечення вільних і чесних виборів – це основа демократії. Європейський Союз продовжуватиме підтримувати Україну шляхом зміцнення її законодавчої бази, стратегії та координаційних механізмів, які відповідають законодавству ЄС та кращим практикам, зокрема Директиві ЄС щодо безпеки мережевих та інформаційних систем (Директива про ННД)», – резюмував Керівник Групи підтримки України в Європейській Комісії Петер Вагнер.

Під час тренінгу учасники дізналися про те, як найкраще захистити інформаційні системи компанії від маніпулювання, як підвищити обізнаність членів партії щодо таких цільових кібер-злочинів, як фішингові атаки та розвинені сталі загрози (APT), фейкові новини, витік інформації та програми-вимагачі.

Крім того, кожен партійний представник пройшов індивідуальне онлайн-навчання з цифрової грамотності та склав цифровий тест, який дає можливість визначити зони кібер-ризику в різних категоріях, як-от особисте ставлення, знання про технології, викриття соціальних медіа та організаційна культура. За результатами тестування учасники отримали рекомендації щодо того, як захистити себе та свою партію від конкретних кібер-загроз.

«Незалежно від роботи, віку або рівня відповідальності, усі ми потребуємо певної технологічної грамотності на індивідуальному рівні, якщо ми хочемо безпечно функціонувати у сучасному, залежному від цифрових технологій суспільстві і бути певними, що своєю поведінкою ми не створюємо ризиків», – зазначила виконавча віце-президентка естонської компанії із забезпечення протидії кібер-загрозам Cybexer Technologies Мерле Майгре.

Довідкова інформація:

Як продовження до заяви, що пролунала на саміті Україна-ЄС у 2018 році, Європейський Союз розпочав в Україні акцію з метою зміцнення потенціалу ключових учасників виборчого процесу. Тренінг проведено у продовження проекту Європейського Союзу «Підтримка кібер-безпеки парламентських виборів» в Україні.

Втрата контролю над Автономною Республікою Крим та частиною територій Луганської і Донецької областей виявили слабкість та неефективність національної безпекової політики України. У новому Policy Paper Європейського інформаційно-дослідницького центру аналізується діяльність центральних органів влади протягом 2014–2015 років: стратегії бюджетування, чинного законодавства, все, чим регулюється сектор безпеки України.

Андрій Парубій зазначив, що український парламент відіграв значну роль на етапі становлення українських військових добровольчих підрозділів на початку російської агресії два роки тому.

Доповідаючи про канадський досвід контролю в сфері безпеки і оборони, Сенатор Райнелл Андрейчук підкреслила,

25 – 26 вересня 2015 року в Сєвєродонецьку відбулось виїзне засідання Комітету ВРУ з питань запобігання і протидії корупції. Захід було організовано Лабораторією законодавчих ініціатив спільно з Програмою USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво» та Комітетом Верховної Ради України з питань запобігання та протидії корупції.

• боротьба з контрабандою,
• запуск логістичних центрів,
• проблематика пропускної системи в Луганській області
• робота правоохоронних органів.

У травні 2014 року Верховною Радою України були прийняті зміни до Закону «Про здійснення державних закупівель», які суттєво спростили проведення закупівель для силових відомств. Їм було надано право проводити закупівлі за переговорною процедурою, тобто без проведення відкритого конкурсу. Водночас, закон не надав права застосовувати переговорні процедури військовим частинам, підпорядкованим силовим структурам. Саме тому, значна кількість державних закупівель військових частин зриваються, адже проводяться на відкритих торгах, в яких бізнес не бажає брати активної участі.

Небажання бізнесу брати участь у закупівлях негативно впливає на здійснення державних закупівель для армії, адже в тому випадку, якщо участь у торгах бере менше двох учасників – торги мають бути відмінені. Низька мотивація бізнесу пов’язана як з корупцією серед замовників, так і з недовірою до держави як до партнера, який не виконує підписані договори та не сплачує рахунки.

Водночас, ті конкурси, які все ж таки закінчуються визначенням переможця, тривають місяцями, що в умовах війни є неприпустимим. Строки проведення закупівель на центральному рівні значно коротші, однак вони також є далекими від оптимальних. Це пов’язано з тим, що навіть проведення переговорної процедури здійснюється в порядку, який розроблявся для мирного часу, і тому не є адекватним в умовах війни. Адже в останньому випадку одним з ключових пріоритетів є саме швидкість проведення закупівель, чого чинний порядок не враховує.

У дослідженні аналізується поточний стан державних закупівель у сфері оборони; розглядаються ключові зацікавлені сторони процесу; досліджуються причини виникнення систематичного зриву та затягування строків державних закупівель у сфері оборони; розглядаються наслідки проблеми, їх масштаб та гострота; аналізується державна політика щодо вирішення проблеми; пропонуються альтернативні варіанти вирішення проблеми зриву та затягування строків державних закупівель у сфері оборони.

Підготовка аналітичних матеріалів у форматі Policy Paper  є частиною проекту, який реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.