Чекаю того моменту, коли всі жінки будуть проходити відповідну атестацію, де зможуть продемонструвати свої вміння, і відповідно до результатів отримуватимуть ті посади, які їм будуть точно під силу. Упевнена, знайдуться і такі жінки, які зможуть командувати підрозділами.
Семінар у рамках проєкту Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні
Сектор безпеки та оборони є, безумовно, одним із найважливіших, особливо у країні, де вже восьмий рік йде війна. Тому Лабораторія законодавчих ініціатив усіма силами намагається знайомити парламентарів та співробітників секретаріатів комітетів Верховна Рада України з новими інструментами та методиками для реформування сектору.
На минулому тижні, у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), Лабораторія законодавчих ініціатив у партнерстві з Parliamentary Centre (Канада) провела навчальний семінар «Оцінка законодавчого та регуляторного впливу та її застосування у законодавчому процесі для реформування сектору безпеки і оборони».
До участі у семінарі були запрошені члени/кині Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, Комітет ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки та Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу. Також були запрошені співробітники/ці секретаріатів вищезгаданих комітетів.
Метою навчального семінару було ознайомити народних депутатів/ок, членів/кинь комітетів та їх співробітників/ць з канадським та міжнародним досвідом оцінки законодавчого та регуляторного впливу та її застосування у законодавчому процесі реформування сектору безпеки й оборони, включаючи оцінку різного впливу законодавства на жінок та чоловіків.
На відкритті навчального семінару з вітальним словом виступила Нікола Кім, пані Перший секретар Посольства Канади в Україні (Embassy of Canada in Ukraine).
Спікерами навчального семінару були канадські експерти з багаторічним досвідом у сфері регуляторного та законодавчого впливу:
- Даніель Трнка, Заступник керівника, Відділ регуляторної політики, Директорат державного управління, Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD);
- Рік Стюарт, Виконавчий директор, Ініціатива щодо регуляторного управління (RGI), Співдиректор, Програма розвитку кар’єри для спеціалістів з регулювання (CDRP), Школа державної політики та управління, Карлтонський університет, Оттава;
- Майкл Преслі, Директор, Сертифікаційна програма з лідерства з усіх аспектів регулювання, Центр державного управління та політики, Оттавський університет; Колишній помічник заступника міністра (з питань регулювання), Секретаріат Ради Казначейства, Канада.
- Про досвід та практику України у застосуванні оцінки законодавчого та регуляторного впливу у законодавчому процесі розповіла Іванна Климпуш-Цинцадзе, Народна депутатка України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу, Членкиня групи з міжпарламентських зв’язків з Канадою.
Семінар провели у незвичному форматі – поєднуючи оффлайн та онлайн, що дозволило одночасно залучити канадських партнерів, які поділилися своїм досвідом, та налагодити комунікацію між депутатами різних комітетів.
У рамках проєкту ми плануємо проводити більше таких зустрічей, щоб і надалі залучити депутатів та канадських партнерів до тісної співпраці у різних форматах.
Проєкт «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine) – спільний проєкт Лабораторії законодавчих ініціатив та Парламентського центру (Канада), який реалізується за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs) та у партнерстві із Верховною Радою України.
Що жінки кажуть про ґендерну рівність у секторі безпеки й оборони?
8 березня – це не свято краси і квітів. Це – день, який нагадує про довготривалу боротьбу жінок за свої права нарівні з чоловіками. Конституція України гарантує усім громадянам рівні конституційні права і свободи та рівність перед законом. Однак усе ще ґендерна рівність залишається доволі формальним поняттям, закріпленим у документах, але не виконуваним у реальному житті.
Особливо ґендерного балансу поки бракує сектору безпеки й оборони, де жінки вкрай рідко мають можливість обіймати керівні посади та мати довіру й повагу від колег-чоловіків.
Лабораторія законодавчих ініціатив реалізовує проект «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» у партнерстві Канадським парламентським центром за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади та у рамках Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs). Одна з важливих складових проекту – вивчення ґендерного аспекту у секторі безпеки й оборони.
Тож до Міжнародного жіночого дня ми вирішили зануритися в тему глибше та опитати парламентарок, військових, волонтерок про те, які проблеми існують з ґендерною рівністю в секторі безпеки й оборони та як їх можна вирішити.
Думки, викладені у публікації, транслюють особисті переконання спікерів і не обов’язково відображають точку зору Лабораторії законодавчих ініціатив.
Іванна Климпуш-Цинцадзе, народна депутатка України, Голова Комітету ВРУ з питань інтеграції України до Європейського Союзу
Який має вплив на процес реформування сектору безпеки присутність жінок та дівчат у Верховній Раді України, зокрема, у Вашому Комітеті?
Коли ми говоримо про представництво жінок у процесах прийняття рішень, в першу чергу, ми маємо говорити про права людини та справедливість. Якщо до сьогодні ми не маємо паритетного представництва жінок та чоловіків у представницьких органах (а хочу нагадати, що жінок у нас майже 54% від всього населення України), то щось точно «іде не так». На сьогоднішній день, попри те, що чинна Верховна Рада України має найбільше представництво жінок-депутаток за всю історію України, все ж маємо ситуацію, коли з 23-х діючих Комітетів Верховної Ради України лише три Комітети очолюють жінки, ще в трьох Комітетах жінки займають посади перших заступників голови та 3 посади секретарів Комітетів. Тобто рівень представництва жінок на цих посадах приблизно дорівнює 13 % від загальної кількості посад.
Але і ті жінки, які мають у Верховній Раді керівні посади, не завжди можуть впливати на ухвалення рішень. Їхня роль часто номінальна, і це треба змінювати.
Для повноцінного представництва інтересів усіх груп виборців, як жінок, так і чоловіків, необхідно гарантувати повноцінну участь жінок-депутаток в роботі парламенту, в тому числі можливість брати участь та займати керівні посади в Комітетах Верховної Ради України тощо. Також важливо пам’ятати про наші міжнародні зобов’язання. Зокрема, в контексті реалізації Цілей сталого розвитку (Ціль №5. Ґендерна рівність. Завдання 5.4. Забезпечити рівні можливості представництва на вищих рівнях прийняття рішень у політичному та суспільному житті). Загалом, завжди збалансоване представництво жінок та чоловіків на рівні прийняття рішень, зокрема й у сфері безпеки та оборони, це краще врахування інтересів та потреб різних груп жінок та чоловіків. Відповідно – більш справедливі, ефективні та сталі рішення.
Чи спостерігаєте Ви прогрес щодо ґендерної рівності у своєму особистому та професійному житті?
У моїй родині із самого початку склалися партнерські стосунки, тому я можу реалізовувати себе професійно і розвиватися. Щодо професійного життя, то бачу прогрес на прикладі місцевих виборів. Багато чоловіків мали скепсис стосовно квот і того, чи знайдеться необхідна кількість фахових жінок. Та вони не лише знайшлися, а й обійшли багатьох чоловіків. Нарешті, вони змогли реально конкурувати з чоловіками, і ми повинні й надалі забезпечувати для жінок цю можливість самореалізації та реального впливу на рішення.
Що запропонували б змінити, аби сектор безпеки й оборони був більш ґендерно збалансованим?
Питання ґендерної рівності у секторі безпеки є комплексним, і на нього важливо дивитись саме так. Питання рівності – це не лише про цифри, статистику та представництво, це також про вміння та цінності, про механізми, інституції та звісно ж нормативно-правову роботу.
Наразі в українській армії служать і працюють близько 57 тисяч військовослужбовців-жінок та цивільних. Ми маємо забезпечити для них рівні можливості у просуванні по службі, рівноцінну оплату праці, захист від сексуальних домагань тощо.
І тут надихаючим для нас є досвід виконання НАТО порядку денного «Жінки, мир, безпека». Більше ніж 90% країн НАТО відкрили всі військові спеціальності та посади для жінок. Наприклад, Норвегія це зробила ще у 1985 р. Вголос говориться про проблеми домагань та вироблено чіткі механізми протидії ґендерно зумовленому насильству.
Серед першочергових проблем, які потребують вирішення, можна відзначити такі:
- низьке представництво жінок у процесах, спрямованих на досягнення миру;
- культурні, ціннісні, інфраструктурні та побутові бар`єри, що перешкоджають жінкам повністю реалізовували себе в секторі безпеки й оборони;
- низьке представництво жінок на керівних посадах сектору безпеки й оборони;
- відсутність ефективного системного моніторингу і контролю виконання вже ухвалених документів;
- несвоєчасність ухвалення нормативно-правових документів, спрямованих на забезпечення ґендерної рівності в секторі безпеки й оборони (приклад – Річна національна програма під егідою Комісії Україна – НАТО на 2020 рік, яка була підготовлена наприкінці 2019 року, але ухвалена аж у кінці травня 2020-го);
- сексизм і безкарність за сексуальні домагання;
- відсутність визначення сексуального насильства під час конфлікту;
- ґендерно-сліпі програми підтримки ветеранів/нок, ВПО, політв’язнів, заручників та військовополонених, які не враховують специфічних потреб та інтересів жінок та чоловіків.
Який Ваш меседж для дівчат та жінок в Міжнародний жіночий день?
Кожен рік ООН визначає тему Міжнародного жіночого дня. У 2021 році – це «Жіноче лідерство: наближаючись до рівноправного майбутнього у світі в часи пандемії».
В Україні медсестри, лікарки, соціальні службовиці, поштарки, продавчині, фармацевтки, вчительки – сотні тисяч жінок та дівчат кожен день перемагають хворобу та обставини і вже є лідерками свого життя.
Я знаю, що буває важко, і виникає необхідність приймати непрості рішення, що навколо може бути багато критиканів та «радників» та не так багато помічників та помічниць, як би нам хотілось. Але я вірю, що нам все вдасться. Подолати кризу, побороти обмеження та вийти переможницями. Кожна у своїй сфері, на своєму шляху.
Тільки треба не зупинятися, щодня вчитися, вдосконалюватися, не розслаблятися і ставити перед собою дедалі амбітніші цілі, навіть якщо вони комусь здаються наразі недосяжними.
А ще дуже важливою є підтримка одна одної. Ми в платформі «Безпека. Жінки. Мир» розуміємо цінність такої солідарності та мережування. Така віра та підтримка надає сил та наснаги рухатись вперед.
Мар’яна Безугла, народна депутатка України, членкиня Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки
Який має вплив на процес реформування сектору безпеки присутність жінок та дівчат у Верховній Раді України, зокрема, у Вашому Комітеті?
Численні дослідження показують, що змішані колективи найбільш продуктивні і збалансовані. Відповідно, те саме стосується парламенту і нашого Комітету. Певний фокус, сприйняття, унікальність досвіду, які відрізняються у чоловіків та жінок, додають цінності.
Ми приділяємо увагу ґендерній рівності у секторі безпеки й оборони. Зокрема, нещодавно була представлена спільна ініціатива, щоб виправити певні неузгодженості у законодавстві і відкрити жінкам доступ до усіх посад і можливостей у секторі безпеки. Щоб можливості залишалися на вибір жінки.
Чи спостерігаєте Ви прогрес щодо ґендерної рівності у своєму особистому та професійному житті?
Протягом життя я не відчувала особливо перепони для роботи. Однак додаткові виклики є. Я зустрічала несерйозне сприйняття з боку чоловіків, особливо у 2014 році, коли проходила мобілізація, потім під час роботи у Міністерстві оборони, далі у парламенті. Я опікуюся реформою розвідувальних органів Служби безпеки України, а це взагалі «негласна каста», де немає жінок на керівних ролях. Крім одного винятку – теперішньої міністерки у справах ветеранів. Тим не менш, винятки тільки підтверджують правило.
Коли ми готували реформу, я зіштовхувалася з булінгом у Telegram-каналах від співробітників СБУ. Здебільшого цькування відбувалося через акцентування на моїй статі та віці. Але працювати з цим можна. Тут питання поступальної зрілості суспільства.
Я не вважаю, що у нашому суспільстві є критичні перепони, зокрема у секторі безпеки й оборони, які треба форсовано вирішувати. Головне – поступовий розвиток.
Що запропонували б змінити, аби сектор безпеки й оборони був більш ґендерно збалансованим?
Ґендерний баланс потрібен скрізь. Але він має бути природнім. Хотілося б також більше відповідальності від самих жінок. На жаль, маємо часто ситуації у секторі безпеки й оборони, коли дружина, умовно, командира бригади займає зручну посаду, яка не потребує особливої активності, у фінансах, кадрах тощо. Такий різновид непотизму поширений у секторі безпеки. Це формує упередження та певний негативний образ жінки. І ті дівчата та жінки, які все життя мріяли бути на бойових посадах, мають додаткові перешкоди через той негативний образ.
У 2015 році, коли я була мобілізована, я зустрічала неприйняття своєї активної ролі саме від жінок. Відповідальність за те, щоб жінки отримували більше можливостей і прав у секторі безпеки й оборони, лежить не тільки на чоловіках чи громадських організаціях, а й на самих жінках.
Який Ваш меседж для жінок і дівчат у Міжнародний жіночий день?
Ніколи не здавайся!
Анна Гвоздяр, волонтерка
З якими проблемами, пов’язаними з ґендерною рівністю, Ви зіштовхувались під час волонтерства?
Особисто я в умовах війни відчувала переважно підвищений рівень турботи та бажання захистити. Інший бік медалі – це несприйняття жінки, як особи, яка може бути обізнана у військових справах. Таке зустрічається часто, переважно в середнього та вищого складу командування. Це більше данина радянському спадку, що дівчина не може бути компетентна у військовій справі. Тут все вирішується часом та прикладами жінок, які досягли високого рівня компетентності та реальних здобутків під час бойових дій.
Захищати свою державу – це обов’язок кожного, незалежно від статі?
Маючи досвід подій, які почалися в 2014 році, бачимо, що місце в «захисті» Батьківщини знайшлося кожному. Хтось займався медициною, хтось забезпеченням, хтось психологічною підтримкою. Тому тут важлива готовність ще зі школи, щоб діти росли зі знаннями, адже це їм може стати в пригоді. Мені, наприклад, дуже допомогли навички перев’язування, які я отримала на уроках Медицини в 10-11 класі.
На Вашу думку, яким чином потрібно розширювати можливості жінок та дівчат в оборонному секторі? Як можна змінити ситуацію у цьому явно не ґендерно збалансований сектор?
Я вважаю шо нав’язувати жінок в підрозділи, особливо на бойові посади чи посади з підвищеним ризиком, не варто. Номінальна присутність жінок на посаді виключно для ґендерної рівності не грає на користь обороноздатності країни. Маємо випадки, коли жінки відмоляються від частини обов’язків, передбачених Статутом, посилаючись, наприклад, на «критичні дні» щотижня абощо, тим самим користуючись необізнаністю та обережним ставленням до себе з боку чоловіків.
Ідея рівності в армії повинна відкрити рівні умови відбору. Тобто, щоб не було посад для лише для чоловіків чи лише для жінок, бо так ми теж втрачаємо цінні кадри. Відбір повинен бути якісним. Якщо жінка хоче бути, наприклад, снайперкою, вона повинна мати можливість пройти повний відбір і навчання та виконувати всі посадові обов’язки.
Маємо, наприклад, досвід у морпіхів, коли дівчата, серед яких Олександра Безсмертна, подолали разом з усіма смугу перешкод та отримали «чорний берет» морських піхотинців в рівних з чоловіками умовах.
Які проблеми жінок та дівчат в оборонці потребують вирішення?
Необхідно передбачити для жінок окремі нормальні казарми зі зручностями. Крім того, важливим є питання «декрету» військовослужбовиць, яке досі не врегульоване нормально. Якщо ми говоримо про рівність в армії, то ці проблеми потрібно вирішувати одними з найперших.
Ольга Бенда, ветеранка АТО
З якими проблемами, пов’язаними з ґендерною рівністю, Ви зіштовхувались в армії?
Коли тільки йшла на військову службу і проходила навчання у Старичах, з боку чоловіків чула слова: «Чого ти сюди прийшла? Твоє місце – вдома варити борщ та доглядати за чоловіком і дітьми». У більш старшого покоління військових були упередження, що до дівчат ставляться з поблажками. Але ми, дівчата, проходили підготовку на рівні з усіма, все виконували, що нам говорили. Не було ніяких плачів, як чоловіки очікували. Та це було у 2016 році. Потім ставлення змінилося.
Захищати свою державу – це обов’язок кожного, незалежно від статі?
Так. Україна – це наш дім, і ми повинні його обороняти.
На Вашу думку, яким чином потрібно розширювати можливості жінок та дівчат в оборонному секторі?
Зараз до жінок в армії ставляться набагато краще. Раніше жінки мали посади тільки кухарів, медиків, зв’язкових. Зараз же дівчата можуть бути командирами взводів. У 2016 році дівчат дуже вибірково пускали на військову службу, тому що командири не хотіли брати жінок в АТО. Коли моє навчання тоді, у 2016 році, закінчилося, і мене мали переводити на постійну дислокацію для військової служби, до однієї з бригад мене не взяли, бо «командир заборонив брати дівчат».
Які проблеми жінок та дівчат в оборонці потребують вирішення?
В АТО я починала з кухаря, потім стала старшим кухарем, хотіла стати начальником відділення кухарів. Але тоді цю посаду займав хлопець, який навіть не вмів готувати. Він був водієм. Я запитувала у нашого командира Петровича, чи можу стати начальником відділення кухарів. На що отримала відповідь: «Ти хлопець? Ти вмієш водити машину? Начальником відділення має бути хлопець». Так мої амбіції одразу «обрубили».
Уже після поранення (яке Оля отримала у 2017 році, після чого їй ампутували ногу, – ред.) я продовжувала військову службу у військкоматі. Я була старшим солдатом. Тоді у мене було велике бажання навчатися, отримати звання офіцера і служити далі.
Але мені сказали, що з пораненнями мені буде дуже важко потрапити на навчання, адже треба здавати екзамен з рівня фізичної підготовки нарівні з усіма, ніхто не буде брати до уваги відсутність ноги. Я хотіла пов’язати своє життя з армією, але мені чітко відмовили через інвалідність. Тож я звільнилася.
Юлія Громова, військовослужбовиця
З якими проблемами, пов’язаними з ґендерною рівністю, Ви зіштовхувались під час військової служби?
Я пришла в армію з вагою у 37 кг, але у свій бік я жодного разу не почула, що я жінка і «це не моя справа».
Захищати свою державу – це обов’язок кожного, незалежно від статі?
Безумовно. Я вважаю, таких питань взагалі не повинно виникати ніколи. Неважливо, якої людина статі, фахівцем якої справи є.
На Вашу думку, яким чином потрібно розширювати можливості жінок та дівчат в оборонному секторі? Як можна змінити ситуацію у цьому явно не ґендерно збалансований сектор?
Ґендерна рівність – це не посада, не звання, не стать. Це, у першу чергу, знання та вміння.
На жаль, наразі трапляється так, що жінки, як правило (якщо ідеться про бойові частини), делегують свої обов’язки на головних сержантів взводів.
Які проблеми жінок та дівчат в оборонці потребують вирішення?
Жінки вже давно можуть займають різні посади. Просто не кожна з них до кінця розуміє, що таке ґендерна рівність в оборонному секторі.
Я б запропонувала змінити підхід. Хочеш бути навідником танка – нема питань. Проходиш 45 днів навчання, самостійно заряджаєш, обслуговуєш танк – і все, посада твоя. А чи кожна жінка сама зможе зарядити гармату, снаряд якої важить 45 кг?
Наразі немає проблеми для жінки стати командиром танка. Є проблема фізичної та моральної підготовки. Скажу чесно, я дуже хочу щоб в нас якісно відбирали кадри. Щоб не за гарні очі, а за розуміння справи та відповідальності, яку на себе береш.
Онлайн-відкриття проєкту Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні
Цей проєкт покликаний сприяти миру та стабільності в Україні через підтримку Верховної Ради в її центральній ролі у формулюванні, реалізації, моніторингу та реформуванні сектору безпеки.
У заході взяли участь основні стейкхолдери проєкту. Зокрема, представники двох парламентських комітетів Верховної Ради, з якими тісно співпрацюватиме Лабораторія під час проєкту, – члени Комітету з питань безпеки, оборони і розвідки та Комітету з питань правоохоронної діяльності – а також народні депутати України, парламентарі Канади, Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в України та Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді.
Під час заходу учасники висловили сподівання на плідну співпрацю між канадською та українською стороною заради досягнення миру, безпеки і стабільності в Україні.
Дмитро Разумков, Голова Верховної Ради України, зазначив, що питання національної безпеки стали одними з ключових в порядку денному як суспільства, так і держави в Україні.
Голова Верховної Ради України Дмитро Разумков
“Парламент закріпив курс на НАТО і ЄС в Конституції, і цей вектор не буде змінюватися. Тим не менше, дуже важливо продовжувати реформи в секторі безпеки й оборони. І це стосується не тільки фронту й української армії, а також правоохоронної діяльності всередині держави. Я впевнений, що в подальшому саме завдяки спільній допомозі, додатковим рекомендаціям і пропозиціям, обміну досвідом ми зможемо виконати ті завдання, які ми перед собою ставимо”
Олена Кондратюк, Заступниця Голови Верховної Ради України наголосила на важливості врахування ґендерного аспекту під час проведення реформи оборонного сектору. Спікерка зауважила, що Україна послідовно реалізує Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, Мир, Безпека», який покладений в урядову стратегію. Парламент минулого скликання ухвалив низку законів, які відкрили для жінок більше можливостей реалізовувати себе на військовій службі.
Олена Кондратюк, Заступниця Голови Верховної Ради України
“Водночас я хочу звернути увагу на досі нерівну участь жінок і чоловіків у процесі мирного врегулювання та в ухваленні рішень в оборонній галузі. Для України є актуальним впровадження ґендерних квот у керівництві та Наглядових радах усіх держпідприємств, зокрема і в оборонному секторі. Важливим є запровадження гендерно орієнтованого бюджетування в секторі безпеки й оборони, врахування на фінансовому та організаційному рівні усіх чутливих та особливих потреб жінок-військовослужбовців, ветеранок бойових дій”
У свою чергу, Лариса Ґаладза, Надзвичайна і Повноважна пані Посол Канади в Україні, упевнена, що канадський досвід допоможе Україні у реформі оборонного сектору. Крім того, вона відмітила особливу роль парламенту у процесі реформування.
Лариса Ґаладза, Надзвичайна і Повноважна пані Посол Канади в Україні
“Канада підтримує цей проєкт, тому що ми розуміємо: безпека, оборона і правоохоронна діяльність – не лише ланки виконавчої влади. Саме в цих галузях, де держава володіє її найсильнішою владою, необхідно забезпечити також сильний демократичний контроль. Цей контроль потрібен не лише постфактум, а й на етапі формулювання, імплементації і реформування політики у секторі безпеки”
Андрій Шевченко, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді, теж вважає, що проєкт «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» матиме позитивний вплив для обох сторін.
Андрій Шевченко, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді
“Я бачу дуже багато користі від цього проєкту і для України, і для Канади. По-перше, проєкт є доповненням до існуючої співпраці у сфері безпеки. По-друге, проєкт має посилити український парламентаризм – і на рівні розробки політики, і на рівні змін до законодавства, і на рівні контрольної функції парламенту”
Том Кормієр, Виконавчий директор Парламентського центру, розповів про місію Канадського парламентського центру і підкреслив важливість допомоги парламентам демократичних країн.
Том Кормієр, Виконавчий директор Парламентського центру
“Парламенти мають потенціал робити важливі зміни, які можуть допомогти побороти найбільші виклики, з якими зіштовхується суспільство. Особливо якщо ці парламенти мають зв’язок з людьми, для яких вони працюють, якщо вони підтримані професійними працівниками, поінформовані через доказові дослідження, співпрацюють зі своїми колегами з інших країн і мають конструктивні відносини з виконавчою владою. Ми раді, що цей проєкт буде сфокусований на досягненні усіх цих важливих цілей”
Світлана Матвієнко, Виконавча директорка Лабораторії законодавчих ініціатив, зазначила, що ідею проєкту розробляли тривалий час разом з представниками Верховної Ради України, аби проєкт мав якнайбільшу користь для парламенту цього і майбутніх скликань.
Світлана Матвієнко, Виконавча директорка Лабораторії законодавчих ініціатив
“Ми дуже раді цьому партнерству. Лабораторія вже понад два десятиліття тісно займається українським парламентом. Сподіваємося, що цей проєкт не просто матиме вплив на процеси, які відбуваються в Україні зараз, а напрацювання проєкту будуть передаватися наступним скликанням. Міжпарламентський діалог є надзвичайно важливим”
Свої очікування щодо розпочатого проєкту висловили також Голова Комітету ВРУ з питань безпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич та Голова Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський.
“Ми розуміємо, яку відповідальність має наш комітет у реформі сектору безпеки й оборони. Найбільш відомі проблеми зараз – це реформування Укроборонпрому, створення ефективної системи управління в сфері оборони і промисловості, реформування СБУ, спецслужб, а також розбудова оборонних і безпекових спроможностей на основі стандартів НАТО. Сподіваюся, що цей проєкт буде однією зі сходинок у співпраці з громадянським суспільством та зробить свій внесок у розбудову системи цивільного контролю”
Голова Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський також підкреслив важливість посилення парламентського контролю як одного з важелів в процесі реформи.
Голова Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський
“Наш комітет розглядає сотні законопроєктів протягом сесії. Звичайно, постійно виникає питання посилення парламентського контролю та спроможності комітету цей контроль здійснювати. Наш комітет та інші народні депутати готові до співпраці. Я думаю, що згодом ми зможемо сказати про успіхи щодо конкретних законопроєктів, які допоможуть підвищити ефективність правоохоронних органів в Україні”
Колега українських парламентарів з Канади Іван Бейкер, Член Палати громад Канади та Голова Парламентської групи дружби Канади та України, заявив, що Канада завжди підтримує Україну, особливо в питаннях безпеки і збереження суверенітету держави Україна.
Іван Бейкер, Член Палати громад Канади та Голова Парламентської групи дружби Канади та України
“Віце-прем`єр-міністерка Канади Христя Фріланд часто каже: «Канадські парламентарі з різних партій не погоджуються у багатьох питаннях, але ми всі об’єднані у нашій підтримці для України». Канада співпрацює з Україною у багатьох галузях: економічному розвитку, підтримка армії, торгівля й інвестиції тощо. Одна з причин таких глибоких зв’язків між Україною і Канадою – чисельна українська діаспора, представники якої дуже переживають за те, що відбувається в Україні”
Іванна Климпуш-Цинцадзе, Народна депутатка України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу, Членкиня групи з міжпарламентських зв’язків з Канадою, також зауважила, що Україні необхідна змістовна експертна підтримка від канадської сторони, щоб продовжити шлях реформи усебічно.
Іванна Климпуш-Цинцадзе, Народна депутатка України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу, Членкиня групи з міжпарламентських зв’язків з Канадою
“Важливо продовжувати парламентську роботу і вдосконалювати механізми контролю й їхнє використання. Окрім цього, ґендерна рівність – це не суто про статистику, представництво і кількісні показники. Це і про ціннісну складову, інституції та зміну культури, тому це завдання не на один і не на два роки”
Аніта Ванденбельд, Депутатка Палати Громад Канади, Парламентська секретарка Міністра оборони Канади, зазначила, що співпраця у рамках проєкту є дуже важливою, тому що таким чином канадські та українські парламентарі зможуть поділитися найкращими практиками у двосторонньому порядку. Крім того, вона закликала включати до обговорень про реформу оборонного сектору ґендерну складову, адже включення жінок до діалогу може допомогти подивитися на проблему під іншим кутом і знайти нові рішення.
Аніта Ванденбельд, Депутатка Палати Громад Канади, Парламентська секретарка Міністра оборони Канади
“Чому важливо згадувати про ґендер, коли ми говоримо про безпеку й оборону? Жінки по-іншому переживають військові конфлікти. На жінок і дітей військова агресія має найбільший вплив. Жінки також відіграють ключову роль у постконфліктному відновленні. Це підтверджено статистично: коли жінки беруть участь у переговорах щодо миру, домовленості щодо миру і стабільність тривають значно довше. Це працює також в інший бік – потрібно залучати чоловіків до роботи в Комітетах, пов’язаних з проблемами жінок. Різні бекграунди, різні досвіди справді важливі для вирішення комплексних проблем”
Наприкінці заходу Директор аналітичного відділу Лабораторії Олександр Заславський та Директор Програми розвитку та партнерства Парламентського центру Канади Іво Балінов детальніше розповіли про суть, етапи і компоненти проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні».
Директор аналітичного відділу Лабораторії Олександр Заславський
“Важлива складова проєкту – підтримка процесу вироблення рішень, значна частина якого пролягає через Верховну Раду України. Ключову роль у реформі сектору безпеки з боку Верховної Ради мають два комітети – Комітет з питань безпеки, оборони та розвідки і Комітет з питань правоохоронної діяльності. Ми свідомі того, що змістовно це дві різні реформи. Однак їх об’єднує одна мета – забезпечення миру, стабільності і територіальної цілісності в Україні, у тому числі шляхом просування України в євроатлантичному напрямку”
У свою чергу, Іво Балінов зауважив, що Лабораторія і Парламентський центр готові до співпраці з іншими проєктами, які Канада впроваджує в Україні щодо сектору безпеки й оборони.
Директор Програми розвитку та партнерства Парламентського центру Канади Іво Балінов
“В Україні функціонують багато проєктів – за підтримки Канади та інших євроатлантичних партнерів – які фокусуються на різних аспектах реформи оборонного сектору. Це – проєкти, які співпрацюють з Національною поліцією, та проєкти, спрямовані безпосередньо на оборонну галузь. Тож ми відкриті до співпраці з цими проєктами заради користі для України”
Учасники заходу висловили готовність до плідної співпраці під час реалізації проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні». Усе задля того, щоб реформа безпекового сектору в Україні продовжувала рухатися у правильному напрямку, а оборонна галузь продовжувала свій розвиток за найкращими міжнародними стандартами.
Аналітика дня: Корпоратизація підприємств оборонної галузі у законопроекті №3822 – що і навіщо?
Що ж є ціллю та головним завданням законопроєкту №3822 «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності»?
Як зазначено у преамбулі, головна мета – визначити особливості правового, економічного та організаційного регулювання перетворення Державного концерну «Укроборонпром» в акціонерне товариство, державних унітарних підприємств, у тому числі казенних підприємств, що входять до складу «Укроборонпрому» – у господарські товариства, а також запровадження корпоративної моделі управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі (далі – ОПК).
Іншими словами – законопроєкт №3822 впроваджує ідею розширення повноважень Укроборонпрому як управляючої господарської структури в ОПК разом з розширенням повноважень його Наглядової Ради.
Фактично, саме цей законопроект стане першим, але дуже важливим кроком у трансформації оборонної галузі, адже він забезпечить правовий фундамент для перетворення оборонних підприємств на державні акціонерні товариства.
Проєкт регулює, як має проводитися реформування Концерну та його учасників у три етапи:
- перший етап реформування передбачає підготовку учасників Концерну до реорганізації.
- другий етап реформування передбачає утворення господарських товариств двома альтернативними шляхами: перетворення учасника Концерну на господарське товариство в організаційно-правовій формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю; або ж приєднання учасників Концерну до іншого учасника та одночасне перетворення такого учасника на господарське товариство за спеціальною процедурою.
- третій етап реформування передбачає перетворення Концерну в акціонерне товариство, яке включатиме такі дії:
- Кабінет Міністрів України має прийняти рішення про реорганізацію Концерну через його перетворення в акціонерне товариство та затвердження статуту;
- на підставі рішення Кабінету Міністрів України – внесення до статутного капіталу акціонерного товариства пакетів акцій (часток) господарських товариств, утворених на другому етапі;
- за погодження з Кабміном на підставі рішення акціонерного товариства пакети акцій господарських товариств, утворених на другому етапі, можуть бути внесені до статутного капіталу іншого господарського товариства, утвореного в результаті перетворення учасника Концерну, яке здійснюватиме функції акціонера та управлятиме корпоративними підприємствами.
19 січня 2021 року було оприлюднено негативний висновок Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради щодо цього законопроєкту.
ГНЕУ вважає, що законопроєкт потребує доопрацювання від термінології до концептуальних положень, які можуть призвести до негативних наслідків. Висновок складається з 12 пунктів, у яких вказується на створення спеціальних умов для Укроборонпрому та на надання безпідставних переваг підприємствам або посадовим особам Укроборонпрому, які не узгоджуються з чинним законодавством.
«Подібне розпорядження державною власністю створює можливості для фактичної приватизації державних підприємств ОПК та утворених на їх основі товариств поза межами Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», – стверджується, зокрема, у висновку.
Крім того, ГНЕУ рекомендує парламенту отримати експертний висновок від Кабміну.
20 січня 2021 року Комітет ВР з питань нацбезпеки, оборони та розвідки розглянув законопроєкт та рекомендував включити його до порядку денного сесії та прийняти за основу. Зазначається, що, згідно з проєктом закону, запроваджується сучасна модель корпоративного управління на підприємствах концерну, яка убезпечить їх від корупційних ризиків, конфлікту інтересів та прямого політичного впливу. Крім того, відбудеться оздоровлення підприємств Укроборонпрому на всіх рівнях: фінансовому, соціальному та виробничо-технологічному.
В останній день четвертої сесії Верховної Ради, 29 січня, парламент прийняв законопроект у першому читанні. Тепер проєкт закону очікує внесення правок від народних депутатів.
У самому ж «Укроборонпромі» вважають, що законопроєкт може бути ухвалений до 30 квітня 2021 року, після чого, до кінця червня 2021 року, відбудеться ліквідація Концерну. На базі його 65 найперспективніших підприємств буде створено новий оборонний холдинг у формі акціонерного товариства. Крім того, будуть створені галузеві бізнес-одиниці (ГБО) у формі акціонерних товариств, об’єднані за напрямами: авіаремонтний, бронетехніки, радарних систем, морських систем, високоточного озброєння, боєприпасів і спецхімії.
Корпоратизація ДК «Укроборонпром» – крок, який відповідає Керівним принципам ОЕСР (Організації економічного співробітництва і розвитку, з якою співпрацює Україна).
Керівні принципи ОЕСР визначають загальновизнані міжнародні стандарти корпоративного управління. Якщо трансформувати Укроборонпром відповідно до цих рекомендацій ОЕСР, зокрема, шляхом ухвалення законопроекту №3822 і впровадженням прописаних кроків, це означатиме, що Україна отримає можливості для прозорого і підзвітного управління в оборонно-промисловому секторі і, як наслідок, для співпраці з міжнародними партнерами і залучення інвестицій.
Аналітика дня: Чому Україна досі не в НАТО?
Чому Україна досі не в NATO? Хоче спитати президент України Володимир Зеленський у нового президента США Джо Байдена. Але американський президент навряд чи має відповідь на це питання. Адже він не може натиснути чарівну кнопку, аби Україна стала країною-членом у Північноатлантичному альянсі. Цієї кнопки немає взагалі. Натомість – є багато завдань для України, щоб питання її повноправного членства в НАТО розглядалося всерйоз.
Україна почала співпрацювати з НАТО майже одразу після проголошення незалежності. Ми були однією з перших країн пострадянського простору, яка долучилася до програми НАТО «Партнерство заради миру». Відтоді почалася плідна співпраця між Україною і Північноатлантичним альянсом, яка у 2005-2008 роках цілком могла перерости у більш серйозні розмови щодо членства. Україна офіційно заявляла про наміри стати членом Альянсу.
Але у 2010 році, за президентства Віктора Януковича, зовнішньополітичний курс України було змінено – тодішня влада передумала й обрала позаблоковий статус для України + дистанціювання від НАТО + зближення з Росією. Повернутися до курсу «на вступ до НАТО» Україна змогла тільки 2014 року, коли вже почалася війна з Росією. У 2019 році цей курс було закріплено в Конституції. Але для членства в Північноатлантичному альянсі цього замало.
Україна має підтвердити свої наміри конкретними вчинками і показниками. Для цього Україна щороку затверджує Річну національну програму Україна-НАТО. У цій програмі прописано заходи впровадження реформ, які відповідають стандартам Альянсу. Якщо Україна справно виконуватиме заходи Річних національних програм, вона зможе долучитися до програми «План дій щодо членства в НАТО», щоб підготуватися до потенційного членства та продемонструвати свою здатність виконувати зобов’язання. Але й участь у цій програмі не є гарантією членства ні для України, ні для будь-якої іншої країни.
Рішення ж про запрошення країни стати повноправним членом НАТО приймає Північноатлантична рада на основі консенсусу між усіма членами Альянсу. Тобто – аж ніяк не американський президент наодинці.
20-та річниця резолюції Ради Безпеки ООН «Жінки, мир, безпека»
Рівно 20 років тому, 31 жовтня 2000 року, була прийнята резолюція Ради Безпеки ООН № 1325, більш відома як резолюція «Жінки, мир, безпека». Хочемо розповісти про основні її положення та важливість для нашої країни.
Хоча резолюція прийнята 20 років тому, світова спільнота, а саме Рада Безпеки ООН, активно її вдосконалює. На підтримку виконання цієї резолюції у 2008-2019 роках було прийнято ще 9 резолюцій РБ ООН під номерами: 1820, 1888, 1889, 1960, 2106, 2122, 2242, 2467, 2493.
Україна, як член ООН, теж має впроваджувати положення резолюції. Зокрема, у лютому 2016 року, Україна прийняла Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020 року. Напередодні 20-ї річниці Україна ухвалила другий такий Національний план.
Якими є основні положення резолюції?
- Відзначається особлива важливість врахування потреб жінок та дівчат у конфліктних ситуаціях та особлива вразливість жінок перед негативними наслідками конфліктів.
- Рада Безпеки закликає держави-члени ООН активно залучати жінок до прийняття рішень на всіх рівнях в рамках національних, регіональних та міжнародних інститутів та механізмів запобігання, регулювання та вирішення конфліктів.
- Держави-члени ООН закликають включати гендерний компонент в польові операції, зокрема активніше залучати жінок у складі військових та поліцейських сил.
Подальші резолюції РБ ООН, на підтримку резолюції 1325, були спрямовані на протидію сексуальному насильству під час конфліктів, збільшенню залученості жінок до врегулювання конфліктних та пост-конфліктних ситуацій тощо.
Чому ця резолюція важлива?
Резолюція стала інституційною рамкою для інтеграції жінок до безпекового сектору. Вже більше 60 держав (серед яких і Україна) прийняли національні плани дій на виконання резолюції 1325. Плани дій прийняли також НАТО та ЄС. Залучення жінок до прийняття рішень та збільшення представлення жінок в армії та поліції значно підвищує ефективність протидії ґендерно зумовленому насильству та покращує врахування потреб жінок в ситуації конфлікту.
Україна вже має перші здобутки від імплементації резолюції 1325. У навчальних закладах сфери безпеки та оборони створюються посади гендерних радників, прийнято закон щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у ЗСУ, розширено перелік військових спеціальностей, які можуть займати жінки, а понад 27 тисяч жінок служать в ЗСУ.
Утім, українську імплементацію резолюції також критикують: жінки переважно займають фемінізовані посади в сферах забезпечення, логістики, медичної служби. Попри формальне розширення списку військових спеціальностей, існує неформальний опір збільшенню кількості жінок в секторі безпеки та оборони, а серед керівного складу (особливо на рівні звання «полковник» і вище) жінок майже немає.
Резолюція 1325 та інші резолюції, спрямовані на її підтримку (остання з яких прийнята у 2019), плани дій, демонструють зусилля щодо інтеграції жінок до миротворчих та безпекових процесів, але також вони є сигналом недостатності таких зусиль. Проблеми, на які спрямована резолюція 1325, досі не вирішені. Тому зараз, через 20 років після прийняття резолюції «Жінки, мир, безпека», потрібно збільшувати зусилля з її виконання.
Надзвичайний стан: гарантії стабільності
В умовах надзвичайних загроз, коли єдиним засобом протистояти таким загрозам є надзвичайний стан, важливо забезпечити стабільне функціонування ключових для держави інституцій. Адже саме вони мають вживати заходи задля боротьби з загрозами. З цією метою законодавство більшості держав містить положення, які забезпечують таке стабільне функціонування в умовах надзвичайного стану. Якими є ці гарантії?
- Якщо парламент розпущений, а нові вибори ще не були проведені, то на час надзвичайного він відновлює свої повноваження.
- Повноваження парламенту та президента (якщо президент обирається громадянами) не припиняються на час дії надзвичайного стану. Якщо термін його/її повноважень має закінчитися під час надзвичайного стану, то його/її повноваження продовжуються на весь час надзвичайного стану або навіть на 2-3 місяці після його закінчення.
- Якщо парламент не в сесійному режимі, то під час надзвичайного стану він збирається на позачергову сесію і працює в сесійному режимі весь впродовж всього терміну дії надзвичайного стану.
- Парламент не може бути розпущений під час надзвичайного стану.
- Вибори (особливо парламентські та президентські) під час надзвичайного стану не проводяться. Вони відкладаються або на весь час надзвичайного стану або навіть на 1-2 місяці після надзвичайного стану.
- Якщо країна має практику проведення референдумів, то питання запровадження або закінчення надзвичайного стану заборонено виносити на референдум. Референдуми під час надзвичайного стану не проводяться.
- Внесення змін до ключових законів заборонена під час надзвичайного стану. Це стосується Конституції та закону про надзвичайний стан, якщо питання надзвичайного стану врегульовані окремим законом. Деякі країни також забороняють під час надзвичайного стану вносити зміни до деяких інших законів, як, наприклад, закону про вибори чи про референдум.
Тож гарантіями стабільного функціонування ключових інституцій під час надзвичайного стану є заборона змінювати головні «правила гри» – Конституцію та положення, що забезпечують незмінність влади, яка має займатися ліквідацією загроз.
Парламентський нагляд та контроль за виконавчою владою
Надзвичайний стан вважається небезпечним для демократії заходом. Часто в історії він використовувався для встановлення диктатури. Для того, щоб не допустити зловживання надзвичайними повноваженнями, законодавство деяких країн містить положення щодо парламентського нагляду. Крім запобіганню узурпації, парламентський нагляд має на меті контролювати і «менші» загрози, такі як місцеві «перегиби» виконавчої влади.
В абсолютній більшості проаналізованих країн парламент має бути постійно в стані сесійної роботи, він не може бути розпущений, має повноваження на затвердження надзвичайного стану (чи надзвичайного законодавства), його дострокове скасування, чи непродовження або ж самостійне запровадження надзвичайного стану. Власне, такі положення спрямовані на протидію узурпації влади, а дрібніші зловживання мають іншу форму контролю, яка переважно полягає у звітуванні і реагуванні парламенту на виявлені у звітах порушення.
У португальській конституції є положення, що парламент здійснює нагляд за впровадженням надзвичайного стану протягом всього терміну дії надзвичайного стану.
У Перу президент протягом надзвичайного стану має постійно направляти до парламенту звіти про свою діяльність.
В Ізраїлі всі надзвичайні регуляції (надзвичайне законодавство), що приймаються виконавчою владою мають бути негайно передані на розгляд парламентських комітетів.
В Угорщині президент повинен інформувати спікера парламенту про всі видані надзвичайні регуляції.
У Бразилії під час надзвичайного стану створюється комітет, який займається моніторингом здійснення як оборонного, так і облогового станів. Після того, як оборонний чи облоговий стан закінчилися, президент доповідає конгресу про свої дії.
Крім парламентського є й судовий контроль виконавчої влади. Наприклад, у Словаччині конституційний суд може винести рішення про неконституційність запровадження надзвичайного стану, або певних надзвичайних заходів. А в Чилі, якщо президент оголошує стан облоги без погодження з конгресом, то його дії можуть бути предметом розгляду трибуналу юстиції.
Аналітика дня: Виняткові режими надзвичайного стану
Є звичайний, нормальний правовий стан та стан, коли зі звичайних норм робиться виняток. Такими винятковими режимами зазвичай є або 1 режим (як надзвичайний стан чи стан облоги) або 2 режими (наприклад: надзвичайний стан та воєнний стан). 2 режими зазвичай застосовуються для реагування на воєнну та невоєнну загрози.
Деякі ж держави мають більше виняткових правових режимів. Ці режими можуть мати різні способи запровадження та різні правові наслідки.
У Канаді є 4 надзвичайні режими, що мають протидіяти 4 різним загрозам:
- Загроза суспільному благополуччю.
- Загроза публічному порядку.
- Міжнародна загроза.
- Воєнна загроза.
В Іспанії таких режими три:
- Стан загрози. Запроваджується на 15 днів декретом уряду. Якщо парламент його не затверджує, тоді стан загрози не продовжується.
- Надзвичайний стан. Запроваджується на 30 днів декретом уряду за попереднім затвердженням парламенту. Заходи, тривалість та територія, на яку буде поширюватися надзвичайний стан, визначаються урядом.
- Стан облоги. Уряд надсилає пропозицію парламенту про запровадження стану облоги, парламент має підтримати цю пропозицію абсолютною більшістю голосів. Парламент визначає заходи, тривалість, умови та територію, на яку буде поширюватися стан облоги.
У Чилі є 4 режими:
- Стан зібрання (готовності).
- Стан винятку. Оголошується президентом на 15 днів. Продовження стану винятку потребує затвердження конгресом. Може бути обмежена свобода пересування та свобода зібрань.
- Стан катастрофи. Оголошується президентом. Конгрес має право його відмінити через 180 днів. Зони, в яких оголошений стан катастрофи переходять під юрисдикцію голови (начальника) національної оборони, що призначається президентом. Може бути обмежена свобода пересування та свобода зібрань. Можуть застосовуватися конфіскація, обмеження права власності, екстраординарні заходи адміністративного характеру.
- Стан облоги. Оголошується президентом за погодженням з конгресом. Може бути обмежена свобода пересування та арешт громадян у власних помешканнях чи інших місцях, окремих від місць утримання в’язнів та в’язниць. Президент може також одноосібно оголосити стан облоги, але в такому разі він може обмежити лише свободу пересування.
Бразилія має всього 2 режими, але вони доволі незвичні:
- Стан оборони. Оголошується президентом і затверджується конгресом. Триває 30 днів. Можуть бути обмежені свобода зібрань, таємність комунікації, застосовано арешт та ув’язнення без рішення суду строком до 10 днів.
- Стан облоги. Запроваджується у разі, якщо стан оборони не може впоратися із загрозою або у разі війни. Уряд або рада оборони надсилають президентові пропозицію щодо стану облоги, президент просить конгрес запровадити такий стан, конгрес на своєму засіданні це робить. Крім обмежень стану оборони, за стану облоги можуть бути додатково здійснені реквізиції, запроваджено обов’язок залишатися у визначених місцях, може відбуватися утримання громадян в окремих від в’язнів будівлях та обмежено широке коло конституційних прав та свобод.
Отже, якщо держава має декілька виняткових правових режимів, тоді способи їх запровадження, їх тривалість, перелік заходів та перелік обмежених прав та свобод будуть різнитися.
Аналітика дня: Заходи надзвичайного стану, обмеження прав і свобод
Заходи на період дії надзвичайного стану
Процедура запровадження надзвичайного стану є складною не просто так. Надзвичайний стан дозволяє органам влади впроваджувати такі заходи, на які за звичайних умов вони не мають права. Ці надзвичайні заходи потрібні для протидії особливо небезпечним загрозам.
Типовим набором заходів, які можуть бути запроваджені на час надзвичайного стану, є обмеження конституційних прав та свобод громадян, вилучення майна, реквізиції, евакуація, особливий порядок розподілу продуктів харчування та товарів першої необхідності. Армія, яка в звичайних обставинах має використовуватися для війни та протидії ворогам, за надзвичайного стану може бути залучена для протидії загрозам всередині країни.
За надзвичайного стану можливі і особливі фінансові заходи: наприклад, перевищення лімітів державного боргу чи лімітів дефіциту бюджету. До слова, ці питання врегульовані таким чином в Іспанії та Індії.
Крім всього вищезгаданого, у деяких державах надзвичайний стан дозволяє ще й приймати надзвичайне законодавство. Сфера регулювання надзвичайного законодавства варіюється і може бути досить широка.
Акти надзвичайного законодавства можуть:
- Збільшувати конституційну компетенцію виконавчої та/або законодавчої гілок влади.
- Вносити зміни до майже будь яких нормативних актів (ці зміни здійснюються в обхід звичайної процедури).
- Зупиняти дію нормативних актів.
- Запроваджувати надзвичайні суди.
- Запроваджувати додаткові податки та збори.
- Здійснювати надзвичайні бюджетні заходи.
- Запроваджувати додаткові санкції за порушення правил.
У випадку ж федерацій, надзвичайні заходи можуть полягати у можливості впровадження прямого управління, коли центральні (федеральні) органи влади беруть на себе повноваження органів влади суб’єктів федерації (наприклад, як в Індії).
Зазвичай надзвичайне законодавство втрачає свою силу разом із закінченням дії надзвичайного стану. Проте в деяких країнах воно може мати силу ще до 2 місяців вже після закінчення строку надзвичайного стану.
Загалом, у демократичних країнах можна виокремити два типові режими видання надзвичайного законодавства:
- Виконавча влада видає надзвичайне законодавство, з подальшим затвердженням такого законодавства парламентом. Такий механізм діє, наприклад, в Словенії та Греції.
- Виконавча влада видає надзвичайне законодавство. Одночасно з виданням надзвичайного законодавства виконавча влада інформує парламент про те, яке законодавство було запроваджено. Якщо парламент вважає запроваджене надзвичайне законодавство недоцільним, то скасовує його своїм рішенням. Прикладами країн з таким режимом видання надзвичайного законодавства є Південна Африка, Ізраїль, Угорщина, Канада.
Надзвичайне законодавство може надавати владі дуже широкі повноваження і для її контролю парламент має можливість не затверджувати чи скасовувати таке законодавство.
Обмеження прав і свобод
Одним з основних заходів надзвичайного стану є обмеження гарантованих конституцією прав та свобод. Є два способи визначення того, які саме права та свободи будуть обмежені.
Захищені права і свободи
1. Є перелік захищених прав та свобод. Вони не можуть бути обмежені під час надзвичайного стану. Натомість, обмеженти можна всі інші права та свободи.
Перелік таких захищених прав може різнитися, але є 2 права, які захищають всі держави. Це – 1) право на життя та 2 ) комплекс гарантій стандарту правосуддя, який полягає у забороні зворотної сили закону, праві не свідчити проти себе, праві на захист, доступ до суду, обґрунтованості обвинувачень тощо.
Нижче представлена таблиця порівняння захищених прав деяких держав.
Україна, як можна побачити, має доволі великий перелік захищених прав. Із загального тренду вибиваються лише свобода віросповідання та свобода совісті, які в Україні не належать до захищених статей.
Частина держав впроваджує ще один рівень захисту прав громадян. Хоча можна обмежувати усі права та свободи, крім захищених, але зазначається, що такі обмеження не мають бути заснованими на расовій, статевій, мовній, релігійній, національній приналежності чи соціальному походженні, деяких інших ознаках. Прикладами таких держав є Сербія, Південна Африка, Польща, Естонія, Хорватія, Україна.
Права і свободи, яку можуть бути обмежені
2. Є перелік прав та свобод, що можуть бути обмежені. Ми проаналізували і зібрали вичерпний перелік прав і свобод, які можуть можуть бути обмежені чи призупинені на час надзвичайного стану. Наголошуємо: будь-які інші права та свободи не можуть бути обмежені чи призупинені.
Особливе місце серед дозволених та заборонених речей під час надзвичайного стану займає питання надзвичайних судів. Конституції деяких країн містять положення, які прямо забороняють утворення надзвичайних судів чи застосування військових судів щодо цивільних осіб. Водночас деякі країни (як, наприклад, Греція, Латвія, Південна Корея) дозволяють на час надзвичайного стану створення надзвичайних судів або ж застосування військових судів шодо цивільного населення.
Надзвичайний стан: строки, продовження і дострокове скасування
Рішення про запровадження надзвичайного стану найчастіше повинно охоплювати 4 пункти:
- територія надзвичайного стану;
- термін дії надзвичайного стану;
- перелік надзвичайних заходів;
- перелік обмежених конституційних прав та свобод.
Сьогодні ми поговоримо про терміни.
Зазвичай держави визначають строки, на які може бути першопочатково запроваджено надзвичайний стан. Цей термін встановлюється у вигляді верхньої планки, тобто «не більше Х днів». Кількість днів, на які одноразово запроваджується надзвичайний стан, сильно різниться у різних країнах.
Нижній поріг надзвичайного стану – 15 днів (два тижні). Він наявний у Португалії, Греції, Чилі.
У Південній Африці це вже 21 день (три тижні).
Найпоширенішим є термін в 30 днів (1 місяць). Стільки надзвичайний стан може тривати, наприклад, у Великій Британії, Іспанії, Індії, Чехії, Бразилії і в Україні також.
У Перу надзвичайний стан може запроваджуватися на 60 днів (2 місяці).
Популярним є і термін в 90 днів (3 місяці). Він наявний у Сербії, Польщі, Естонії, Канаді.
У Литві надзвичайний стан може бути запроваджений на 180 днів (6 місяців).
Найбільший термін запровадження надзвичайного стану зафіксовано в Ізраїлі та США. Там він становить 1 рік.
Важливо, що час, на який запроваджується надзвичайний стан, може бути продовжений, скорочений або залишений без змін.
Процедура запровадження та процедура продовження терміну дії надзвичайного стану зазвичай не відрізняються (якщо не рахувати Сценарій №4). Тобто, якщо для запровадження надзвичайного стану потрібно, щоб парламент затвердив рішення президента, то продовження буде відбуватися за таким же алгоритмом.
Але у кожному правилі є винятки. У більшості країн як запровадження, так і продовження надзвичайного стану потребує абсолютної більшості депутатських голосів (мінімум 50% + 1 голос). Але, наприклад, у Хорватії кількість депутатів, що має проголосувати за обмеження конституційних прав, дорівнює 2/3 складу парламенту. У Греції запровадження надзвичайного стану потребує 3/5 голосів депутатів, а для продовження потрібна проста більшість. У Південній Африці, навпаки, перше продовження може бути здійснене простою більшістю, а подальші продовження потребують 3/5 голосів.
Якщо загроза, для протидії якій вводився надзвичайний стан, була ліквідована, тоді надзвичайний стан може бути достроково скасований. Повноваження на дострокове скасування надзвичайного стану має суб’єкт, який ввів надзвичайний стан. Утім, навіть якщо надзвичайний стан був запроваджений не парламентом, в більшості випадків, парламент все одно має повноваження на дострокове скасування надзвичайного стану. Частина держав навіть спеціально прописують процедуру скликання засідання парламенту, на якому має розглядатися питання дострокового скасування.
Зокрема, в Індії засідання щодо скасування надзвичайного стану може бути скликане на вимогу 1/10 складу нижньої палати парламенту (в Індії право скасування НС має саме нижня палата). У Канаді таке засідання має бути скликане на вимогу 10 сенаторів, або 20 членів палати громад.