17 квітня ЛЗІ провела зустріч з нашими друзями та партнерами з Protect 2 та Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

Такі зустрічі завжди допомагають звірити напрями руху та подальші кроки у нашій співпраці. PASS Ukraine та Protect 2 і надалі готові надавати підтримку та реагувати на запити наших партнерів, зокрема щодо визначення конкретних законодавчих прогалин, способів їх вирішення та допомоги на шляху України до євроатлантичної інтеграції.

Зустріч відбулася у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада)  у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Лабораторія завжди сприяла євроатлантичній інтеграції України та докладає багато зусиль для розвитку парламентської дипломатії. Цього тижня ми, разом з Embassy of Ukraine in Canada / Посольство України в Канаді та Parliamentary Centre, організували панельну дискусію «На шляху до членства України в НАТО: зміцнення євроатлантичної безпеки» у Парламенті Канади.

Метою заходу було обговорити майбутнє України, її безпеку та безпеку всієї євроатлантичної спільноти. Розглянути шлях України до НАТО – як швидко ми просуваємося, які реформи впроваджуються, а які тільки плануються, якої підтримки, у законодавчій площині, ми потребуємо від союзників та як вступ України до НАТО посилить Альянс та зміцнить євроатлантичну безпеку загалом.

До дискусії долучилися канадські парламентарі, заступник голови Комітет ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки, Голова Постійної Делегації України у Парламентській Асамблеї НАТО Єгор Чернєв, Заступник міністра оборони з питань європейської інтеграції Андрій Шевченко та представники дипломатичного корпусу, серед яких Надзвичайна і Повноважна Пані посол України в Канаді Її Високоповажність Юлія Ковалів та Надзвичайний і Повноважний посол Фінляндії в Канаді Його Високоповажність Рой Ерікссон.

Захід проходив у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Parliamentary Centre у співпраці з Верховна Рада України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади Canada’s Foreign Policy—Global Affairs Canada в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

У межах проєкту PASS Ukraine народні депутати України Іванна Климпуш-Цинцадзе, Марія Іонова та Єгор Чернєв відвідали Канаду для посилення зв’язків з канадськими парламентарями.

Канада – важливий партнер України, чия роль та підтримка значно зросли з початку повномасштабного вторгнення. Тому надзвичайно важливо підтримувати діалог та ділитися поглядами на те, як саме канадська підтримка України може бути збережена та адаптована до сьогоднішніх потреб. Окрему значущу роль у цьому напрямі відіграє співпраця Верховної Ради з парламентами інших країн, аби на найвищому рівні розповідати нашим партнерам правду, переконувати у важливості підтримки України та не давати ігнорувати злочини, які росія вчиняє щодо українського народу.

Під час візиту Іванна Климпуш-Цинцадзе та Марія Іонова вже зустрілися з членами міжпарламентської групи дружби Україна-Канада, щоб розповісти про розвиток ситуації в Україні та конкретні кроки, які робить парламент для невійськового опору російській агресії. Також парламентарки мали можливість поговорити зі Спікером Палати громад Канади Високоповажним Ентоні Ро́та та Амбасадором Канади у справах жінок, миру і безпеки Жаклін О’Ніл.

Агресія росії може бути загрозою для всього світу навіть після перемоги України у цій війні. Саме тому Україна зараз шукає шляхів, як посилити обороноздатність країни і створити умови для стабільності та безпеки в умовах війни і після її завершення.

Один з таких шляхів – вступ України до НАТО, про що українські посадовці говорять на усіх рівнях з міжнародною спільнотою. Минулого тижня, у рамках проєкту PASS Ukraine, Голова Постійної делегації України у Парламентській Асамблеї НАТО, народний депутат України Єгор Чернєв обговорив питання безпеки та оборони з канадськими колегами.

Зміцнення міжпарламентських зв’язків дозволяє Україні формувати потужні лобістські групи у західних парламентах та добиватися збільшення нам військової, фінансової та гуманітарної допомоги. Для цього українські депутати та громадянське суспільство докладають максимум зусиль.

Лабораторія законодавчих ініціатив і надалі продовжить співпрацювати з канадськими партнерами для допомоги з реформами та налагодження діалогу між парламентами України та Канади.

Візит народних депутатів України до Канади відбувся в рамках спільного проєкту ЛЗІ та Парламентського центру (Канада) «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який реалізується за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади та Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs) у партнерстві із Верховною Радою України.

Дослідження було підготовлене в рамках спільного проєкту Лабораторії та Парламентського центру (Канада) – «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який реалізується за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади (Global Affairs Canada) та Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs) у партнерстві із Верховною Радою України.

Проєкт приділяє особливу увагу інклюзивним практикам та ґендерній рівності в процесі реформування сектору безпеки і оборони.

Метою аналізу було визначити тодішні потреби та прогалини на шляху впровадження ґендерної рівності та реформування сектору безпеки як цілісних концепцій у контексті розробки, реалізації та нагляду за дотриманням законодавства у сфері безпеки та оборони.

В основу дослідження лягли результати інтерв’ю та опитування, які були проведені з цільовими для проєкту комітетами ВРУ – з питань національної безпеки, оборони та розвідки, з питань правоохоронної діяльності, з питань інтеграції України до Європейського Союзу, а також організаціями громадянського суспільства (ОГС), які займаються питаннями забезпечення рівних прав та можливостей жінок та дівчат і чоловіків та хлопців у секторі безпеки та оборони України.

Результати цього дослідження ґрунтуються на:

1) оцінці та самооцінці законодавчої, наглядової та організаційної спроможності комітетів Верховної Ради України, включаючи питання ґендерної рівності та;

2) первинному дослідженні зібраних даних (з березня по серпень 2021 року) у комітетів Верховної Ради України та організацій громадянського суспільства (ОГС) щодо ґендерної рівності в процесі реформування сектору безпеки і оборони.

Проблема:

Одним з ключових аспектів цього ґендерного аналізу було визначення того, якою мірою законодавчі та наглядові функції комітетів ВРУ охоплюють аналіз ґендерної рівності в процесі реформи сектору безпеки і оборони – чи цей аналіз відбувається на регулярній основі, чи в контексті безпосередньо пов’язаного законодавства та наглядових повноважень.

Що показало дослідження:

Урядові програми, концепції, процедури та вказівки, видані протягом останнього часу, окреслюють обов’язок державних органів здійснювати ґендерний аналіз та просувати ґендерну рівність, серед іншого, у контексті реформи сектору безпеки і оборони.

Утім, результати дослідження продемонстрували явну прогалину в практичних зусиллях комітетів щодо врахування ґендеру та просування ґендерної рівності. На думку членів та членкинь досліджуваних комітетів, питання ґендеру враховано в достатній мірі, і в більшості випадків це не є необхідністю. Однією з основних проблем цієї прогалини є наразі недостатність людських ресурсів в комітетах для виконання законодавчої та наглядової функцій.

Проблема:

Забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у секторі безпеки та оборони відповідно до стандартів НАТО є вимогою євроатлантичної інтеграції та заявленим пріоритетом Кабінету Міністрів України з 2020 року.

Що показало дослідження:

Були докладені певні зусилля для інтеграції ґендерної рівності в контекст реформи сектору безпеки та оборони, принаймні на рівні розробки політики та риторики. Зокрема, ці зусилля були спрямовані на:

• впровадження європейських стандартів рівності жінок та чоловіків;
• створення умов для забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків в усіх сферах суспільства;
• реалізацію пріоритетів відповідно до Резолюції Ради Безпеки ООН «Жінки, мир, безпека»;
• зміцнення інституційних та координаційних механізмів національного органу з питань ґендерної політики;

Деякі конкретні результати:

• у 2020 році були опубліковані «Методичні рекомендації щодо впровадження ґендерних підходів у систему підготовки кадрів для сектору безпеки та оборони України»;
• Кабінет Міністрів України також затвердив Концепцію комунікації у сфері ґендерної рівності до 2025 року;
• пріоритети політики ґендерної рівності включені до плану дій Уряду;
• президент України зобов’язався боротися з ґендерним та домашнім насильством.

АЛЕ незважаючи на те, що були здійснені ці, безсумнівно, важливі кроки, імплементація програмних документів все ще триває, і заплановані результати досягнути не повністю.

Проблема:

Неурядові організації (НУО), які займаються питаннями забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків у секторі безпеки і оборони, здійснюють боротьбу проти ґендерного насильства, займаються просуванням ґендерної рівності та прав людини, сприяють реформуванню сектору безпеки, а також розв’язанню конфліктів, розбудові миру та стабільності, вважають себе критичною силою, яка стоїть за реформою безпеки та оборони.

Що показало дослідження:

1. Неурядові організації стверджують, що їхня участь у розробці та впровадженні законодавчих документів, а також у нагляді за їх дотриманням, сприяє підвищенню обізнаності та відкритості виконавчої й законодавчої гілок влади щодо цілісних концепцій ґендерної рівності та реформи сектору безпеки і оборони.
2. Неурядові організації мають відповідну експертизу і готові підтримувати реформу безпеки та оборони.
3. Неурядові організації намагаються впливати на законодавчі ініціативи, але повідомляють про перешкоди при взаємодії з комітетами ВРУ.

1. Важливо, аби співробітники комітетів та експертних управлінь Апарату ВРУ мали достатній рівень знань для регулярного проведення ґендерного (та безпекового) аналізу.
2. Потрібно забезпечити призначення та / або визначення ґендерних радників зі спеціальними знаннями з питань ґендерної рівності та реформи сектору безпеки і оборони у профільних безпекових міністерствах.
3. Важливо залучати неурядові організації до проведення аналізу гендерного впливу на законодавчі ініціативи щодо просування ґендерної рівності та нагляду за її впровадженням у секторі безпеки та оборони.

Цю публікацію підготовано також за фінансової підтримки Швеції.

Учасники:

• Девід Донат Каттін, Генеральний секретар, Міжнародна мережа Парламентарі за «Глобальну дію» (PGA);
• Алі Ехсассі, Член Парламенту (Канада), Голова Всепартійної парламентської групи із запобігання геноциду та іншим злочинам проти людства; Голова Національної групи Міжнародна мережа Парламентарі за «Глобальну дію» (PGA Canada) та член правління PGA;
• Аніта Ванденбелд, Членкиня Парламенту (Канада), Парламентський секретар міністра міжнародного розвитку;
• Євгенія Кравчук, Народна депутатка України, Членкиня PGA, Заступниця Голови фракції «Слуга народу» у Верховній Раді України, Заступниця Голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики;
• Іванна Климпуш-Цинцадзе, Народна депутатка України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу, Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України (2016 – 2019);
• Марина Бардіна, Народна депутатка України, Членкиня PGA, Заступниця Голови Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, Голова підкомітету з питань дотримання Україною міжнародних зобов’язань у сфері прав людини та гендерної політики;
• Кастурі Патто, Членкиня Парламенту (Малайзія), Президентка PGA.

12 травня на 78 день повномасштабної війни, яку розв’язала російська федерація проти України ми провели захід, метою якого було донесення інформації про нескінченні воєнні злочини проти народу України, поточну ситуацію та позицію ЛЗІ та українських парламентарів до світової спільноти з «перших вуст».

Тому, в контексті своєї діяльності та враховуючи, конституційно визначену роль Парламенту (Верховної Ради України) у питаннях війни та миру, територіальних змін та ратифікацій міжнародних угод, Лабораторія законодавчих ініціатив у партнерстві з Парламентським центром (Канада) в рамках проекту «Парламентська підзвітність сектору безпеки і оборони України» (PASS Ukraine), який реалізовується за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади (Global Affairs Canada), Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs) разом з міжнародною мережею – Парламентарі за «Глобальну дію» (Parliamentarians for Global Action (PGA)), організували та залучили українських, канадських та інших парламентарів країн-членів (PGA), щоб обговорити розвиток подій, роботу та роль українських парламентарів, перспективи протистояння майбутнім загрозам, а також потреби та варіанти міжнародної підтримки в умовах війни.

Міжнародна мережа – Парламентарі за «Глобальну дію» (Parliamentarians for Global Action (PGA)) – платформа, яка об’єднує парламентарів всього світу, як і багато інших майданчиків, що вже використовуються, відіграє свою роль у формуванні єдиного правильного, єдиного можливого ставлення до росії як до країни агресора, країни, якій не місце в сучасному світі, і якої треба позбутися задля спасіння не тільки вже досягнутого світовою цивілізацією, але і всього живого.

Зараз парламентарі, які піддаються все більшому ризику відіграють ключову роль у об’єднанні союзників і друзів з усього світу в спільний об’єднаний фронт: прагнення до миру, справедливості та підзвітності та захисту демократії, її принципам та інститутам. Для цього у заході взяли участь українські парламентарки, дві з яких є членами PGA, – це Євгенія Кравчук та Марина Бардіна, а також Іванна Климпуш-Цинцадзе розповіли своїм закордонним колегам з якими труднощами вони зараз стикаються у своїй роботі, які подальші плани та яка ключова допомога зараз потрібна, як Україні в цілому, так і Парламенту, зокрема.

Українські депутатки наголосили на необхідності термінового надання Україні подальшої військової та фінансової допомоги, а також введення додаткових санкцій проти російської економіки. Також зачепили тему гуманітарної катастрофи, що розгортається в Україні, відзначивши, що руйнування та людські жертви є немислимими для тих, хто спостерігають здалеку в мирі та безпеці і наголосили, що російське вторгнення завдає шкоди, зокрема українським жінкам, зазначивши, що сексуальне насильство є одним із військових злочинів, які вчиняють російські солдати.

Світлана Матвієнко, виконавча директорка ЛЗІ, проінформувала та нагадала усім учасникам про те, що відбувається зараз у цей час у ці хвилини у нашій країні:

Публікуємо переклад тексту наших партнерів – Парламентського центру.

П’ятеро високопоставлених депутатів українського парламенту 1 квітня завершили дводенний візит до Оттави, який включав низку зустрічей на високому рівні з представниками уряду та парламенту Канади. У постійному заклику до підтримки з боку Канади їхня позиція була послідовною: вдячність Канаді за підтримку України та прохання її розширити.

Делегація на чолі з народною депутаткою від партії «Слуга народу» і головою підкомітету з державних видатків бюджетного комітету Лесею Забуранною провела закриту зустріч з прем’єр-міністром Канади Джастіном Трюдо та віцепрем’єр-міністром Христею Фріланд. Також провели окремі зустрічі з міністром міжнародного розвитку Гарджіт Саджан; послом Канади у справах жінок, миру та безпеки Жаклін О’Ніл; сенаторами Бемом (голова) і Хардером (заступник голови) постійної комісії Сенату із закордонних справ і міжнародної торгівлі; та з депутатами від парламентської групи Канадсько-української дружби.

Делегація також взяла участь у спеціальному засіданні Постійної комісії Палати громад із закордонних справ та міжнародного розвитку, де поінформувала про ситуацію воєнного часу в Україні.

Окрім депутатки Забуранної, до складу делегації увійшли депутатка Євгенія Кравчук, заступниця голови партії «Слуга народу», заступнця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики; народна депутатка Анастасія Радіна, також із «Слуги народу», голова Комітету з питань антикорупційної політики; народна депутатка Іванна Климпуш-Цинцадзе від партії «Європейська солідарність», голова Комітету з питань євроінтеграції, колишня віцепрем’єр-міністр України; та народна депутатка Марія Іонова, також від «Європейської солідарності», голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення реалізації Стратегічного курсу держави на повне членство в ЄС та НАТО та членкиня парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва.

У п’ятницю на організованій канадськими парламентарями прес-конференції українські депутати наголосили на гуманітарній катастрофі, що розгортається в Україні, відзначивши, що руйнування та людські жертви є немислимими для канадців, які спостерігають здалеку в мирі та безпеці. Депутати наголосили на необхідності термінового надання Україні подальшої військової та фінансової допомоги, а також введення додаткових санкцій проти російської економіки. Українська делегація прямо просила випровадити російських дипломатів з Канади та з багатосторонніх організацій, членом яких є Канада.

Делегація закликала посилити підтримку України, зокрема надати більше важкої військової техніки, посилити санкції та пришвидшити оформлення тимчасово переміщених осіб. Вони також закликали Канаду до пильності щодо моніторингу та повідомлення про військові злочини, вчинені російськими збройними силами.

Під час прес-конференції депутатки наголосили, що російське вторгнення завдає шкоди, зокрема українським жінкам, зазначивши, що сексуальне насильство є одним із військових злочинів, які вчиняють російські солдати.

Окрім офіційних зустрічей, депутатки приділили багато уваги канадським ЗМІ, щоб донести інформацію про те, що Україні життєвонеобхідна додаткова допомога, і Канада має надати більше підтримки.

Парламентський центр (Канада) та Лабораторія законодавчих ініціатив співпрацюють у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки і оборони в Україні» (PASS Ukraine), який реалізується за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади (Canada’s Foreign Policy—Global Affairs Canada) у межах Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs).

Цю публікацію підготовано також за фінансової підтримки Швеції.

Ключова ідея цього аналізу – окреслити процедурні особливості формування сил національного спротиву у громадах та актуальні виклики у процесі реалізації. Адже у зв’язку із початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, громади змушені швидко мобілізувати свої ресурси для максимальної оборони своїх територій.

У цьому аналітичному документі розглянуто:

• основні законодавчі норми, які стосуються формування сил національного спротиву (див. додаток 1)
• практики реалізації норм законодавства
• поширені виклики та проблеми, які виникли у громадах у процесі формування та комплектування сил спротиву
• короткий дороговказ налагодження системи формування сил спротиву

Висновки засновуються на аналізі нормативно-правових актів, офіційних веб-сторінок обласних військових адміністрацій та глибинних напівструктурованих інтерв’ю з представниками органів місцевого самоврядування.

24 лютого 2022 року російські війська почали атакувати територію України – як військові об’єкти, так і мирні житлові райони. З того часу міста, селища, села України живуть в жорстоких умовах, які диктує їм війна. Збройні Сили України ще з 2014 року працюють в умовах особливого періоду. Станом на сьогодні це стосується і Сил територіальної оборони. Для захисту кожного міста, селища, села «на місцях» утворилися різні групи, які створюють максимальну безпеку для мешканців громад – територіальна оборона, добровольчі батальйони, волонтерські спільноти.

Саме після ухвалення Президентом рішення про запровадження в Україні воєнного стану завдання, які виконує територіальна оборона, пов’язані із:

• захистом території, населення від загроз;
• охороною важливих стратегічних і комунікаційних об’єктів, критично важливої інфраструктури;
• участю у боротьбі з диверсійно-розвідувальними силами та іншими збройними формуваннями агресора;
• ліквідацією наслідків ведення бойових дій.

Актуальні практики формування територіальної оборони в українських громадах

З початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, громади зіштовхнулися із певними труднощами у формуванні та комплектуванні сил спротиву на своїй території. Для проведення пілотного дослідження щодо процедурних особливостей формування сил спротиву у громадах було здійснено:

1. Контент-аналіз офіційних веб-сторінок обласних військових державних адміністрацій (24 області). Зокрема, аналіз інформації щодо періоду формування національних сил спротиву на території області (до початку війни чи у період війни), проведення навчання для добровольців, комплектування блокпостів, проведення інформаційної кампанії щодо доцільності формування територіальної оборони.
2. Три глибинні напівструктуровані інтерв’юУмови воєнного стану на всій території України не дозволили провести опитування достатньої кількості респондентів, особливо представників органів місцевого самоврядування, тому дослідження не претендує на репрезентативність та є пілотним етапом. з представниками органу місцевого самоврядування. Це сприяло визначенню точкових проблем громад у формуванні та комплектуванні територіальної оборони, а також процедурних особливостей її створення та юридичного закріплення. Питання стосувалися практики організації тероборони у громаді, управлінської координації, проведення навчання для добровольчих формувань, забезпечення зброєю та іншими необхідними матеріально-технічними засобами, надання соціальних гарантій для добровольчих формувань.

Загалом, в усіх областях України територіальна оборона формувалася до початку повномасштабного вторгнення російської армії. Концепція розгортання сил спротиву виглядала наступним чином – спочатку в областях формувалися батальйони територіальної оборони в окремих районах, а наступним етапом було утворення добровольчих формувань у громадах. Комплектування підрозділів територіальної оборони відбувалося у плановому порядку. На офіційних веб-сторінках обласних державних адміністрацій подана інформація про норми ЗУ «Про основи національного спротиву», у положенні якого закріплена процедура створення територіальної оборони. Із того часу на рівні громад розпочалися як системне налагодження управління штабами, закріплення відповідальних органів, так і черговий порядок прийому осіб до бойових частин. Зокрема, прийом здійснювався на базі Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які на сьогодні замінюють собою радянську систему військових комісаріатів.

Окрім цього, 11 лютого 2022 року був проведений Конгрес місцевих і регіональних влад, у якому взяли участь Президент, центральні органи влади та органи місцевого самоврядування. Під час заходу обговорювалися процедурні особливості побудови ефективної моделі територіальної оборони і національного спротиву – зокрема, щодо повної взаємодії влади всіх рівнів і зони відповідальності. Таким чином, формування сил національного спротиву та система управління територіальною обороною були  важливими й актуальними питанням для всіх регіонів України, особливо після набуття чинності ЗУ «Про основи національного спротиву».  

Також проводилася активна інформаційна політика у регіонах щодо ролі територіальної оборони та важливості спротиву у кожному місті, селищі, селі, тим самим підвищувався рівень мотивації мешканців до здійснення оборони своїх територій. Чітке розуміння мешканцями громад системи оборони сприяло формуванню добровольчих груп та можливості для громадян, які мають цивільний статус, у добровільному порядку долучатися до тероборони.

Системна комунікація органів влади всіх рівнів також дозволила забезпечити і зосередити увагу керівників місцевих органів влади на тому, що в кожному батальйоні територіальної оборони мають бути приміщення для зберігання зброї, боєприпасів та інших документів. Відповідно, органи місцевого самоврядування у процесі підготовки та комплектування батальйонів, добровольчих формувань мали змогу підготувати фінансово-економічну та майнову частини.

Вчасне формування груп територіальної оборони у регіонах сприяло початку проведення масових вишколів з резервістами та військовозобов’язаними Сил територіальної оборони із залученням громадян за адміністративно-територіальним принципом. Знову ж таки чітка комунікація органів влади на всіх рівнях сприяла проведенню таких заходів.

Тому станом на лютий 2022 року загалом комплектування підрозділів територіальної оборони відбувалося за графіком. Найгірший стан виконання плану спостерігався у Києві та Київській області, Маріуполі, Одесі, Рівному. Також батальйони територіальної оборони в 13 прикордонних областях були укомплектовані не менше ніж на 70%. Попередньо планувалося до кінця березня довести цей показник до 90%. Крім того, на кінець березня планувалося мати не менше 70% резервістів, що проходитимуть службу в батальйонах тероборони. Відповідно, повне комплектування територіальної оборони відбувалося вже в умовах війни, оскільки 24 лютого росія здійснила повномасштабне вторгнення в Україну.

У зв’язку з цим громади зіштовхнулися із викликами, які пов’язані як із необхідністю оперативної організації оборони своїх території, так і потоком внутрішньо переміщених осіб, які масово почали виїжджати у західні регіони України з міст, де ведуться активні бойові дії. На основі проведеного пілотного дослідження шляхом опитування представників органів місцевого самоврядування виокремлено наступні виклики, пов’язані із організацією територіальної оборони:

1. Тривалість процедури офіційного затвердження сил спротиву не дозволяла швидко мобілізувати осіб. Належне юридичне закріплення територіальної оборони вимагає довготривалого процесу – від ініціювання з нижчого рівня до затвердження на рівні центральної влади. Це вплинуло на інші проблеми, з якими зіштовхнулися громади в організації сил спротиву на своїх територіях.
2. Системність координації діяльності добровольчих батальйонів, військових адміністрації, правоохоронних органів. Зокрема, у деяких областях створено незліченна кількість блокпостів, які виконують роль як спостережні, проте діють як добровольчі формування. Така некоординована діяльність впливає на логістику для доставки гуманітарної допомоги та інші транспортні потреби мешканців. Наприклад, станом на 10 березня 2022 року на Львівщині встановлено 544 блокпости. І їхню кількість зменшать до 100, оскільки більшість із них збудовані самовільно та перешкоджають руху екстрених служб та гуманітарних вантажів. Таке упорядкування є важливим на території тих областей, які знаходяться далеко в тилу, адже їхня роль у період воєнного стану – якісно та швидко доставляти необхідні харчі, ліки та амуніцію українцям та воїнам у регіони, де триває активна боротьба з агресором.
3. Ідентифікація певних груп як добровольчих формувань. Офіційне затвердження добровольчих формувань вимагає часового ресурсу, і відповідно добровольчі формування у деяких громадах діють без юридичного закріплення, що викликає труднощі у їхній ідентифікації. Це також ускладнює роботу працівників правоохоронних органів та силових структур. Для цього громадам необхідно погодити посвідчення для бійців добровольчих формувань територіальної оборони, а також карточки на зброю. Адже посвідчення буде підтверджувати те, що особа дійсно входить до складу добровольчих формувань територіальної оборони та має право носити зброю і виконувати завдання (наприклад, охороняти об’єкти, патрулювати тощо).
4. У повному обсязі територіальна оборона у регіонах була сформована у середньому в кінці лютого-початку березня, тобто у період бойових дій. На цьому етапі громади зіштовхнулися із проблемою забезпечення всім необхідним озброєнням, швидкого розподілу завдань, організації навчання для добровольців та видачі їм зброї. Для цього необхідно було вносити низку змін до бюджетів громад для закупівлі всіх матеріально-технічних засобів та мобілізувати сили в тилу, зокрема волонтерські.
5. Забезпечення приміщенням для розміщення підрозділів територіальної оборони.  Представники органів місцевого самоврядування зазначали про те, що на місцях виникали труднощі як з коштами, так і з розміщенням підрозділів тероборони у посиленому режимі на початку війни. Адже деякі приміщення громад вимагали ремонту та великих капіталовкладень.
6. Порядок організації, забезпечення та проведення підготовки добровольчих формувань територіальних громад до виконання завдань територіальної оборони передбачає навчання осіб. І це очевидно, оскільки добровольчі групи формуються із цивільних осіб, які не мають військового досвіду. Підготовка членів добровольчих формувань здійснюється на добровільній основі у визначений час. Індивідуальна підготовка проводиться за предметами навчання з членами добровольчих формувань. Колективна підготовка (забезпечення злагоджених дій добровольчих формувань) здійснюється безпосередньо командиром добровольчого формування за територіальним принципом. Після завершення колективної підготовки проводиться тактичне навчання. Деякі регіони, які укомплектували територіальну оборону у повному обсязі у період війни, визначали місця, де мали проводитися такі навчання. І вони організовувалися паралельно із процедурою юридичного закріплення цих формувань. Тобто громада, яка хотіла сформувати свій добровольчий батальйон, подавала списки і зв’язувалася безпосередньо із керівником територіальної оборони. Ті особи, які вступали до лав добровольчих формувань, залучалися до навчання, незважаючи на відсутність офіційного членства у цих формуваннях.
7. Забезпечення добровольчих батальйонів зброєю. Процедура офіційного затвердження та узаконення добровольчих батальйонів є необхідною для передачі зброї на місця. Проте на рівні громад виникали труднощі в отриманні зброї, зокрема її видавали у ті регіони, де ситуація загострена та ведуться бойові дії. Тому у деяких областях повне комплектування добровольчих батальйонів відбувалося силами самих мешканців громади, які мали власну зброю, та волонтерськими організаціями.
8. Соціальні гарантії для добровольців. На членів добровольчих формувань під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, які передбачені ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».  І право на таку допомогу має родина військовослужбовця і родина добровольця, який уклав контракт. Норми КЗпП також передбачають, що на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи, посади і середнього заробітку. Таким чином, на час виконання завдань територіальної оборони зберігається місце роботи і надаються соціальні гарантії. Знову ж таки, у деяких громадах створені самовільні добровольчі формування, які допомагають правоохоронним органам підтримувати правопорядок, охороняти об’єкти інфраструктури тощо. Якщо такі громадяни не укладали контракти у підрозділі добровольчих формувань територіальних громад, гарантії, передбачені законодавством, на них не поширюються. Проте представники органів місцевого самоврядування зазначали, що спостерігаються практики, коли роботодавці самостійно приймали рішення про збереження за добровольцями місця роботи та заробітку. Навіть якщо цей доброволець не уклав контракт, але долучається до оборони своєї території.

Звичайно, створення сил територіальної оборони громад є допоміжною силою до Збройних Сил України. Функції цих сил є як превентивними, так і оборонними. Адже, по-перше, розгортання територіальної оборони є одним із способів запобігання зовнішній агресії, оскільки українська армія готова до раптового вторгнення у певний регіон. По-друге, територіальна оборона впливає на підтримку і контроль порядку та безпеки в тилу, адже кожне місто, селище, село стає захищеним. Це дозволяє концентрувати сили армії на пріоритетних напрямках, що створює нову якість оборони, адже сотні тисяч цивільних громадян підготовлені і можуть захищати свої території.

Сама процедура формування територіальної оборони, яка закріплена законодавчо, є чіткою та розподіленою на етапи, адже передбачає залучення як військових, так і цивільних осіб. Проте на практиці громади зіштовхуються із труднощами у реалізації цієї процедури. Тому це вимагає рішень, що повинні супроводжуватися чітким розподілом обов’язків на рівні органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій, центральних органів влади. Ті регіони, де не ведуться активні бойові дії, налагодили систему координації саме таким шляхом – лінія управління вибудувалася обласними військовими адміністраціями, які координують виконання правових заходів воєнного стану у регіоні. Відповідно, такий підхід сприяв вирішенню проблем, що стосуються реалізації сил спротиву у громадах:

1. напрацьований чіткий алгоритм для швидкого отримання необхідних документів для зарахування до лав територіальної оборони;
2. узгоджено механізм оперативного проходження особами всіх необхідних перевірок для вступу до територіальної оборони;
3. відбувається системна співпраця та постійна комунікація сільських, селищних, міських голів громад із керівниками військових адміністрацій, адже саме громади на своєму рівні ініціюють створення добровольчих формувань;
4. створено волонтерські штаби. Волонтери проводять активну діяльність щодо забезпечення територіальної оборони всім необхідним: харчовими продуктами, медичними засобами, бронежилетами тощо. Окрім цього, волонтери залучаються до доставки гуманітарної допомоги своїми транспортними засобами;
5. налагоджена співпраця із центральними органами влади та міжнародними партнерами. Зокрема, Міністерство розвитку громад та територій системно ініціюють зустрічі представників органів місцевого самоврядування та обговорюють найбільш критичні проблеми громад у воєнний період. Окрім цього, за підтримки гуманітарного штабу з координації гуманітарної допомоги Офісу Президента України створено платформу Співдія, де передбачено об’єднання волонтерських та державних ініціатив для гуманітарної допомоги в час війни. 

Додаток 1

Як створюються сили національного спротиву у громадах: огляд нормативно-правових актів

Правові та організаційні засади національного спротиву, особливості його підготовки та ведення визначаються нормами ЗУ «Про основи національного спротиву». Національний спротив включає комплекс заходів, що організовуються і здійснюються для оборони України шляхом максимального залучення громадян. Складовими національного спротиву є територіальна оборона, рух опору та підготовка громадян України до національного спротиву. Загальне керівництво національним спротивом здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України через Міністра оборони України. Безпосереднє керівництво територіальною обороною здійснюється на всій території України Головнокомандувачем Збройних Сил України через Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України. А відповідно, у межах зон та районів територіальної оборони – керівниками через штаби територіальної оборони.

Всі військові формування, які утворюються у громадах у період воєнного стану, узгоджуються із Генеральним штабом Збройних Сил України. Завдання цих військових формувань – сприяти здійсненню відповідних заходів щодо оборони території України та правового режиму воєнного стану. Місцеві державні адміністрації забезпечують на відповідних територіях громад виконання завдань оборони – організація територіальної оборони, цивільного захисту, надання службових приміщень у воєнний час, фінансування підрозділів територіальної оборони тощо.

Функції територіальної оборони полягають у забезпеченні захисту населення на визначеній місцевості, державного кордону, умов для безпечного функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та військового управління. Територіальна оборона громад діє згідно із заходами правового режиму воєнного стану та бореться із збройними формуваннями агресора, у тому числі із інформаційними операціями противника.

Процедурно підставою для розгортання територіальної оборони є введення в дію Зведеного плану територіальної оборони України або планів територіальної оборони в окремих її місцевостях. Рішення про введення в дію Зведеного плану територіальної оборони України чи окремих її місцевостей приймається Радою національної безпеки і оборони України за поданням Головнокомандувача Збройних Сил України. У цьому плані обґрунтовується його необхідність; межі території; час введення і строк, на який він вводиться; розподіл завдань органів управління теробороною, органів державної влади та місцевого самоврядування. Рішення РНБО про введення в дію Зведеного плану територіальної оборони України або планів територіальної оборони в окремих її місцевостях закріплюється Указом Президента України і оголошується через ЗМІ та публічно оприлюднюється.

На місцях у громадах діють штаби територіальної оборони. Основна їхня функція – аналізувати поточну ситуацію на територіях, і відповідно до цього здійснювати планування територіальної оборони в межах району; підтримувати взаємодію між штабами районів територіальної оборони та військовими частинами, підрозділами під час виконання завдань; здійснювати контроль за готовністю сил і засобів, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони. Під час виконання завдань територіальної оборони надається право застосовувати зброю та бойову техніку. Також до загальної оборони територій громад долучаються Національна поліція України, Національна гвардія України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державна спеціальна служба транспорту, Управління державної охорони України. 

Територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових. Військова складова територіальної оборони включає органи військового управління, частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Основну роль в процесі організації та реалізації всіх завдань територіальної оборони виконують Сили територіальної оборони Збройних Сил України. До них належать Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України; регіональні органи військового управління Сил територіальної оборони Збройних Сил України;  бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України; батальйони зі складу бригад Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Склад сил і засобів, які залучаються до територіальної оборони, визначається Головнокомандувачем Збройних Сил України за узгодженням з керівниками органів управління відповідних сил оборони.

Цивільна складова територіальної оборони включає державні органи, органи місцевого самоврядування, які залучаються до територіальної оборони. Військово-цивільна складова територіальної оборони включає штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до оборони.

Щодо добровольчих формувань, то вони утворюються з урахуванням ресурсних та людських можливостей відповідних територіальних громад. Організація та комплектування добровольчих формувань територіальних громад здійснюється на добровільній основі відповідно до Порядку організації, забезпечення та проведення підготовки добровольчих формувань територіальних громад до виконання завдань територіальної оборони та Положення про добровольчі формування територіальних громад.

Добровольче формування – це воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають на території певної громади, та який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони. Наприклад, особа, яка за станом здоров’я чи віком не може бути прийнята до територіальної оборони на умовах контрактної служби, проте вмотивована захищати територію своєї громади, має право разом з органами місцевого самоврядування ініціювати створення добровольчої групи. Тобто члени такого добровольчого формування не є військовослужбовцями.

Добровольчі формування утворюються зборами ініціативної групи жителів територіальної громади (не менше п’яти осіб) у присутності командира військової частини Сил територіальної оборони ЗСУ та уповноважених представників органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади. На зборах також обирають командира формування, якого має погодити орган місцевого самоврядування. Проте призначає і затверджує командира добровольчого формування Командувач Сил територіальної оборони ЗСУ, який також визначає загальну кількість та місця розташування добровольчих формувань територіальних громад. Діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом.

Добровольчі формування можуть допомагати Збройним Силам України, чергувати на блокпостах, охороняти державний кордон, протидіяти диверсантам, надавати допомогу під час надзвичайних ситуацій, брати участь у забезпеченні умов безпечного функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військового управління.

Члени добровольчих формувань територіальних громад мають право застосовувати особисту мисливську зброю, стрілецьку зброю для виконання завдань територіальної оборони. Забезпечення добровольчих формувань індивідуальною штатною зброєю та боєприпасами до неї здійснюється в загальній системі забезпечення Збройних Сил України. Тому тільки опісля офіційного затвердження добровольчої групи, її члени можуть отримати всі необхідні засоби. Для розміщення усіх військових частин Сил територіальної оборони ЗСУ в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць використовуються інфраструктурні об’єкти як Збройних Сил України, так і органів місцевого самоврядування.

Цей матеріал підготовано за фінансової підтримки Швеції.

3 лютого ми спільно з нашими партнерами Парламентським центром провели ще однин, вже п’ятий, тренінг для співробітників секретаріатів Комітетів ВРУ, у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки і оборони в Україні» (PASS Ukraine).

Цього разу метою тренінгу був обмін досвідом щодо оцінювання роботи працівників Секретаріатів Парламентських Комітетів між представниками України, Канади та Литви.

Перша частина онлайн-заходу пройшла у форматі виступів експертів від України, Литви та Канади:

Загалом, мета такого оцінювання не тільки визначення якості роботи державних службовців та забезпечення ними діяльності ВРУ, а також полегшити прийняття рішення щодо їх просування по кар’єрній драбині та виплати премій.

Таким чином оцінювання сприяє поліпшенню якісного складу, визначенню потенціалу кадрів, плануванню кар’єри та дисциплінованості персоналу. А проходить оцінювання в три етапи:

• Визначення завдань та показників
• Визначення результатів виконання завдань
• Затвердження висновку.

Так само як і в Україні, у Литві Парламентська служба є частиною державної служби, але для працівників Сейму немає специфічних правил при оцінюванні.

Всі державні службовці проходять щорічну оцінку діяльності, яка проходить у чотири етапи:

• Самооцінка
• Співбесіда
• Розгляд оціночної форми безпосереднім керівником
• Рішення Генсекретаря щодо заохочень або прийняття необхідних дій

Під час цих етапів оцінюють три основні характеристики – результативність (чи досягнув державний службовець всіх цілей, які поставили перед ним на початку року), здатність виконувати свої обов’язки та професійні навички.

Головна мета оцінювання роботи співробітників у Канаді – сформувати очікування, визначити потреба у професійній підготовці та підвищенні кваліфікації, а також розпочати діалог між керівниками та співробітниками, що сприяє загальному прогресу служби.

Важлива відмінність між Канадою та Україною в цьому питанні, це відділення Парламентської служби від державної служби.

Оцінка діяльності щорічна і проходить з 1 квітня до 31 березня, або з 1 вересня до 31 серпня, а можливими результатами цієї оцінки може бути просування по службі або створення плану підвищення продуктивності.

Після цього відбулася Q&A-сесія, де всі учасники заходу могли поділитися своїми думками та задати питання міжнародним експертам. І обговорити практики та виклики, які виникають в роботі Комітетів. Під час цієї дискусії ми отримали цінні коментарі від учасників заходу, що вкотре говорить про користь існування такого майданчику для обміну думками та досвідом між співробітниками парламентів України та Канади та сприяє покращенню роботи секретаріатів Комітетів ВРУ.

Проєкт «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine) – спільний проєкт Лабораторії законодавчих ініціатив та Парламентського центру (Parliamentary Centre), який реалізується за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади (Canada’s Foreign Policy—Global Affairs Canada) у рамках Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs) та у партнерстві із Верховна Рада України.

Цю публікацію підготовано також за фінансової підтримки Швеції.

Продовжуємо співпрацювати з Верховною Радою!

8 грудня Лабораторія разом з Parliamentary Centre (Канада) презентували результати дослідження «Ґендерний аналіз перешкод, з якими зіштовхуються цільові групи реформування сектору безпеки і оборони в Україні: зведений звіт оцінки комітетів Верховної Ради України та дослідження за участі організацій громадянського суспільства».

Це дослідження підготоване в рамках спільного проєкту Лабораторії та Parliamentary Centre (Канада) – «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який реалізується за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади та Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs) у партнерстві із Верховною Радою України.

Проєкт приділяє особливу увагу інклюзивним практикам та ґендерній рівності в процесі реформування сектору безпеки і оборони. Тому однією зі складових проекту було дослідження, яке мало на меті виявити проблеми та перешкоди, з якими зіштовхуються цільові групи в процесі реформування сектору безпеки і оборони України.

В основу дослідження лягли результати інтерв’ю та опитування, проведені з депутатами, працівниками секретаріатів комітетів та організаціями громадянського суспільства (ОГС), що займаються питаннями забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, хлопців і дівчат у секторі безпеки та оборони України.

Результати цього дослідження ґрунтуються на:

• оцінці та самооцінці законодавчої, наглядової та організаційної спроможності комітетів Верховної Ради України, включаючи питання ґендерної рівності;
• первинному дослідженні зібраних даних (з березня по серпень 2021 року) у комітетів Верховної Ради України та організацій громадянського суспільства (ОГС) щодо ґендерної рівності в процесі реформування сектору безпеки і оборони.

Презентувала дослідження Хезер Хухтанен – експертка з ґендерних питань та реформування сектору безпеки.

В обговоренні дослідження взяли участь також:

• Аніта Ванденбельд, Членкиня парламенту Канади, пані Парламентський секретар, Міністерство міжнародного розвитку Канади;
• Олександр Корнієнко, Перший заступник Голови ВРУ;
• Олена Кондратюк, Заступниця Голови ВРУ;
• Іванна Климпуш-Цинцадзе, Голова Комітету ВРУ з питань інтеграції України до Європейського Союзу, Членкиня групи з міжпарламентських зв’язків з Канадою;
• Катерина Павліченко, Заступниця міністра МВС;
• Марина Лазаренко, Виконавча директорка ГО «Інститут ґендерних програм».

Під час дискусії ми отримали цінні коментарі від усіх учасників заходу, які будуть імплементовані у фінальну версію дослідження. Планується, що дослідження буде поширене для глибшого ознайомлення серед цільових сторін процесу реформування сектору безпеки і оборони.

Як і обіцяли, Лабораторія законодавчих ініціатив та Парламентський центр (Канада) розпочали практичні заходи для розвитку знань та навичок парламентарів та співробітників секретаріатів Комітетів Верховна Рада України щодо того, як краще структурувати та керувати роботою комітетів і розробляти формалізовані відповідні процедури. Ці заходи проводяться в рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine).

Нещодавно між співробітниками секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності та представниками Палати громад Канади відбулася онлайн-зустріч, де вони обмінялися знаннями, досвідом та практиками щодо побудови та управління роботою секретаріатів.

Участь у зустрічі взяли: Керівник секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності Богдан Драп’ятий та його заступники від української сторони та колишні Клерки Палати громад – від канадської сторони.

Ця зустріч стала першою із серії діалогів між колегами з Верховної Ради України та Парламенту Канади, спрямованих на практичну підтримку комітетів Верховної Ради щодо покращення управління їх роботою.

Під час заходу представники секретаріату ознайомилися із організаційною структурою та адміністративною підтримкою Палати громад – типами персоналу комітетів та їхніми ролями, їхньою взаємодією з керівником комітету та іншими співробітниками та системою кар’єрної ротації.

Представники українського та канадського парламентів обговорили зв’язок між роботою та досвідом співробітників секретаріатів комітетів у Верховній Раді та Палаті громад й обмінялися думками щодо викликів та шляхів їх вирішення.

Проєкт «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine) – спільний проєкт Лабораторії законодавчих ініціатив та Парламентського центру (Канада), який реалізується за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs) та у партнерстві із Верховною Радою України.