Традиційна маскулінність, а також консервативні погляди на гендер та сексуальність лежать в основі стратегії гібридної війни росії проти України. Виступаючи проти рівних прав, росія намагається виправдати свою агресію. Стверджуючи, що «чоловіки сильні, а жінки слабкі» або, «чоловіки роблять те, що можуть, а жінки — те, що повинні», росія хоче сказати, що це «нормально», коли «сильні роблять те, що можуть, а слабкі терплять те, що повинні». Своєю послідовною антигендерною політикою росія намагається відокремити Україну від європейського ціннісного та культурного виміру. В обох розуміннях росія створює простір, який використовує для дезінформації та пропаганди, спрямованої на розкол України та міжнародної спільноти.

Отже, мета цього дослідження — з’ясувати, як народні депутати/ки Верховної Ради розуміють і підтримують гендерну рівність, а також чи є це розуміння достатнім захистом від складника гібридної війни росії, спрямованого проти гендерної рівності.

1. Гендерні стереотипні ролі в законотворчій діяльності: у той час, як жінки починають більше працювати з «чоловічими» темами, чоловіків рідко сприймають як таких, що працюють з «жіночими» темами. Цей варіант гендерної рівності переважно передбачає залучення жінок до сфер, які традиційно вважаються чоловічими, а не навпаки.
2. Гендерні стереотипні ролі у сім’ї: чоловіки та жінки висловлювали занепокоєння через надмірний тиск, який відчувають жінки під час догляду за дітьми та сім’єю, особливо в умовах евакуації та розлуки. Однак мало хто згадував про те, що й чоловіки можуть мати труднощі з виконанням сімейних обов’язків.
3. Визнання ворожого, а не «доброзичливого» сексизму: законодавці визнають шкідливий, агресивний сексизм проблемою. Однак вони часто не усвідомлюють, що ідеалізація жінок або фокус лише на їхніх ролях матерів і доглядальниць також обмежує гендерну рівність.

• Якісне дослідження ґрунтується на 14 глибинних напівструктурованих інтерв’ю з народними депутатами/ками: дев’ятьма жінками та п’ятьма чоловіками. Опитані депутати/ки представляли чотири парламентські партії: семеро — від партії більшості, семеро — від опозиційних партій.
• Інтерв’ю були проаналізовані та зіставлені за допомогою індуктивного наративного аналізу, що дало змогу виявити патерни й теми у стенограмах інтерв’ю, а також за допомогою дискурс-аналізу, який дозволив виділити загальні значення в соціокультурному, політичному й історичному контексті повномасштабного вторгнення.

Більше про гендерну (не)рівність в українському парламенті — читайте у новому дослідженні ЛЗІ.

Дослідження підготоване у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Зберігати та розбудовувати цю взаємодію навіть в умовах воєнного стану — важлива задача як для української влади, так і для громадянського суспільства. 

Власне коли, як не зараз, розвивати системну співпрацю на різних рівнях, з різними інституціями, зокрема — з комітетами Верховної Ради України? Адже парламентські комітети, як ключові суб’єкти законодавчої діяльності, відіграють важливу роль у проведенні консультацій з громадськістю. А залучення неурядових організацій (НУО) до законотворчого процесу є усталеною практикою, що передбачена в документах Ради Європи, Угоді про асоціацію України з ЄС та інших міжнародних договорах. 

То як організована співпраця між неурядовими організаціями та парламентськими комітетами в Україні? Яким чином забезпечується відкритість та інклюзивність під час співпраці? Як нові неурядові організації можуть почати співпрацю з комітетами Верховної Ради? І як на ці процеси впливає повномасштабна війна? На цьому фокусується нове дослідження Лабораторії законодавчих ініціатив про співпрацю парламентських комітетів з неурядовими організаціями в Україні. 

Парламент має різні форми залучення громадськості, що складаються з 5 етапів: інформування, навчання, комунікація, консультації та участь. Зі свого боку неурядові організації, відіграють значну роль зокрема й у розробці законодавства та забезпеченні Верховної Ради України аналітичною підтримкою. 

До прикладу, Рада Європи визначаєCode of Good Practice for Civil Participation in the Decision-Making Process. принципи інклюзивності, відкритості та прозорості як ключові для побудови ефективних механізмів співпраці між державними органами та громадянським суспільством. А процеси ухвалення рішень — такими, що мають бути відкритими задля забезпечення врахування різних поглядів та створення збалансованих політик. 

Тож врахування експертності, досвіду та репутації організацій, їхньої готовності до тривалої співпраці є пріоритетними у процесах побудови співпраці з неурядовими організаціями, а такий інклюзивний підхід, підкріплений практичними рішеннями, дозволяє формувати якісніші законодавчі ініціативи, які відповідають реальним потребам суспільства.

Згідно з дослідженням ЛЗІ, неурядові організації визнають важливість тих самих критеріїв, які застосовують парламентські комітети — експертність, репутація та досвід. Оскільки саме ці фактори визначають рівень довіри до організацій та їхню спроможність впливати на формування політики: експертність організацій, що надають якісні аналітичні матеріали, дозволяє враховувати їхні глибокі знання у галузі, а репутація НУО залежить від попередньої діяльності, прозорості фінансування та участі у значущих проєктах.

Звісно ж, чинні нормативні акти, наприклад, закони «Про комітети Верховної Ради України» та «Про правотворчу діяльність» передбачають різноманітні форми співпраці — парламентські слухання, круглі столи, робочі групи та публічні консультації. Водночас вони не завжди деталізують процедури їх застосування, а це створює прогалини у практичній реалізації. До прикладу, індивідуальні консультації чи неформальне спілкування з експертами, залишаються поза чітким нормативним регулюванням. Водночас ефективність співпраці між комітетами ВРУ та НУО базується на взаємній прозорості, залученні широкого кола стейкхолдерів та орієнтації на практичні результати. Адже для комітетів це можливість створювати якісні законодавчі ініціативи, які враховують потреби суспільства, а для НУО така співпраця стає способом впливу на процес ухвалення рішень, що відповідають інтересам громадськості.

На основі інформації, зібраної у результаті анкетування та інтерв’ю з представниками парламентських комітетів та неурядових організацій, ми виокремили ключові критерії для того, щоб налагодити ефективну співпрацю з комітетами Верховної Ради. Чекліст може стати орієнтиром у тому, які саме характеристики та спроможності очікують побачити комітети у потенційних партнерських організаціях — і допомогти оцінити свою готовність до співпраці.

Дотичність до сфери діяльності комітету (високий пріоритет):

• Чи відповідає діяльність НУО основній тематиці та завданням комітету?

Фаховість та експертиза (високий пріоритет):

• Чи має НУО підтверджений досвід роботи у відповідній сфері?
• Чи представляє НУО інтереси певної соціальної групи (для стейкхолдерів)?
• Чи має НУО потенціал для проведення якісного аналізу (для аналітичних центрів)?
• Чи має НУО публікації, що демонструють експертність у галузі?

Рівень організаційної спроможності (середній пріоритет):

• Чи виявляє НУО готовність до довготривалої співпраці у рамках однієї теми?
• Чи має НУО достатні ресурси (людські, технічні, фінансові тощо) для виконання спільних завдань?
• Чи здатна організація оперативно реагувати на запити комітету?
• Хто є донорами організації, чи бере вона участь у великих проєктах?

Комунікаційна спроможність (середній пріоритет):

• Чи здатна НУО ефективно комунікувати результати співпраці з комітетом?

Попередній досвід співпраці з владою (високий пріоритет):

• Чи має НУО досвід роботи з державними органами або участі у парламентських слуханнях?

Ініціативність (високий пріоритет):

• Чи ініціює НУО співпрацю та самостійно пропонує ідеї та заходи? 

Мережа партнерств (низький пріоритет):

• Чи має організація налагоджені зв’язки з іншими НУО або міжнародними організаціями?

А з рекомендаціями для парламентських комітетів та для неурядових організацій пропонуємо ознайомитися у дослідженні ЛЗІ.

Роками війна накладає відбитки на існування держави. Змушує до швидкої адаптації органів прийняття рішень до нових реалій. Законодавчі пріоритети, можливі формати законодавчої діяльності, роль парламентської дипломатії, взаємодія з виборцями — усе, що становило основу звичної роботи Верховної Ради України, змінилось. На тлі помітних трансформацій Лабораторія законодавчих ініціатив вирішила дослідити зміни у роботі парламенту через особистий досвід депутатів.

Дослідження ЛЗІ містить гендерний аспект, який дозволяє роздивитися у роботі ВРУ досвід депутатів та депутаток у критичний для України момент, а також вплив надзвичайних обставин на життя та роботу людей «у серці» української демократії.

1. Основні зміни у парламентській діяльності під час повномасштабного вторгнення;
2. Вплив повномасштабної війни на законотворчу діяльність;
3. Парламентська дипломатія в умовах повномасштабної війни;
4. Контрольна функція;
5. Образ депутатів та депутаток у медіа під час повномасштабної війни;
6. Позитивні й негативні практики та рішення.

Дослідження проведено з використанням кількісних та якісних методів.

• Кабінетні дослідження включали аналіз законодавства та політик щодо гендерної рівності у Верховній Раді України, аналіз закордонних досліджень.
• У межах емпіричної частини дослідження проведено 14 глибинних напівструктурованих інтерв’ю. Опитані депутати/ки є представниками чотирьох парламентських фракцій. Інтерв’ю аналізувалися методом відкритого кодування, що дозволило виявити особливості у висвітленні та сприйнятті діяльності парламентарок та парламентарів.

Ми переконані, що результати дослідження дозволять глибше зрозуміти різноманітний персональний досвід депутатів та депутаток. Цей досвід, включно із проблемами та знайденими рішеннями, стане важливим джерелом інформації для парламентарів та парламентарок світу в сучасному світі.

Більше про роботу парламенту у часи війни — читайте у новому дослідженні ЛЗІ.

Дослідження підготоване у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

У всьому світі, зокрема й в Україні, парламентські комітети, як ключові суб’єкти законодавчої діяльності, відіграють важливу роль у проведенні обговорень з громадськістю. Комітети вдаються до різноманітних форм взаємодії з суспільством та сприяють створенню майданчиків для участі громадян у законодавчому процесі. Водночас неурядові організації (НУО), відіграють значну роль у забезпеченні Парламенту аналітичною підтримкою. Звісно, залучення НУО не обмежується лише участю в обговоренні законопроєктів, а охоплює широкий спектр діяльності — від організації заходів та подій для комітетів до надання експертних оцінок та проведення навчань. Загалом взаємодія державних інституцій та громадянського суспільства є органічним складником демократичного урядування.

Дослідження ЛЗІ детально розкриває саме цей аспект громадянсько-державної взаємодії — процес співпраці між комітетами Верховної Ради та неурядовими організаціями.

1. Як організована співпраця між неурядовими організаціями та парламентськими комітетами в Україні?
2. Як під час співпраці парламентських комітетів та неурядових організацій забезпечується відкритість та інклюзивність?
3. Як нові неурядові організації можуть почати співпрацю з комітетами Верховної Ради?

На основі отриманих даних ми сформували чекліст критеріїв відбору неурядових організацій для ефективної співпраці з комітетами Верховної Ради України.

У дослідженні група дослідників з України та Канади послуговувалась:

• Аналізом міжнародного досвіду співпраці між парламентськими комітетами з неурядовими організаціями;
• Емпіричною частиною щодо співпраці між комітетами Верховної Ради та неурядовими організаціями: анкетуванням та глибинними інтерв’ю з представниками секретаріатів комітетів Верховної Ради та неурядових організацій, які залучені до співпраці з цими комітетами.

Більше про співпрацю між парламентом і громадськістю — читайте у нашому дослідженні.

Дослідження підготоване у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Окремо зупинилися на презентації та обговоренні дослідження «Статус депутатів місцевих рад», яке ЛЗІ підготувала на запит профільного Комітету, та вже презентувала раніше. Дослідження включає аналіз практик застосування діючого законодавства під час виборів 2020 року, а також результати опитування представників ОМС, у якому взяли участь 2279 посадовців з різних регіонів України.

Олена Бойко, залучена експертка Лабораторії законодавчих ініціатив, представила основні результати дослідження щодо законодавчого вдосконалення статусу депутатів місцевих рад. У фокусі презентації були такі аспекти, як виклик військової агресії рф, питання дострокового припинення повноважень, неналежного представництва у місцевих радах, імперативного мандату, гарантій діяльності депутата, комунікації з депутатами місцевих рад, а також підзвітності, підконтрольності та відповідальності депутатів місцевих рад.

До обговорення долучилися народні депутати України: Олег Дунда, Дмитро Микиша, Дмитро Чорний, Олександр Аліксійчук, Андрій Клочко, Олексій Устенко, Костянтин Касай; представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування з різних громад Полтавської області: Володимир Когут, тимчасово виконуючий обов’язки голови Полтавської обласної державної адміністрації, виконуючий обов’язки начальника обласної військової адміністрації, Олександр Біленький, голова Полтавської обласної ради, Микола Різник, Опішнянський селищний голова; депутати місцевих рад різних рівнів, представники провідних асоціацій місцевого самоврядування, а також експертного середовища та міжнародних партнерів.

Віталій Безгін, Голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування профільного Комітету Верховної Ради, наголосив на важливості підтримки зворотного звʼязку та зрозумілого діалогу між представниками влади на всіх рівнях.

Під час панельної дискусії учасники обговорили актуальні питання, що стосувалися:

• особливостей роботи місцевих рад в умовах воєнного часу;
• проблематики набуття та дострокового припинення повноважень депутатів місцевих рад;
• впливу заборони окремих політичних партій на роботу місцевих рад;
• гарантій діяльності депутата місцевої ради;
• відповідності статусу депутата місцевої ради європейським стандартам;
• забезпечення належного представництва у місцевій раді;
• унормування питань депутатської етики;
• проблемних аспектів роботи депутатів у місцевій раді та виборчому окрузі;
• посилення підзвітності та відповідальності депутатів місцевих рад перед виборцями тощо.

Олександр Заславський, заступник Виконавчої директорки Лабораторії законодавчих ініціатив, зауважив на необхідності консолідованої роботи щодо усіх ключових питань, які стосуються статусу депутатів місцевих рад, а також застосування на практиці такого механізму, як публічні консультації щодо законодавчих ініціатив.

У такому контексті дослідження ЛЗІ має особливу цінність, оскільки методологічно містить польовий компонент, а саме — опитування представників органів місцевого самоврядування, тобто не просто стейкхолдерів, а однієї з цільових груп майбутніх законодавчих змін.

Олена Шуляк, голова Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, акцентувала на важливості розвʼязання питань, які повʼязані з відповідальністю і підзвітністю депутатів місцевих рад. Утім, досі залишається неврегульованою тема депутатської етики — як на національному, так і на місцевому рівнях.

Нагадаємо, що наприкінці 2022 року у парламенті було зареєстровано законопроєкт щодо правил етичної поведінки народних депутатів України (Етичного кодексу). Серед його співавторів, зокрема, є експерти Лабораторії законодавчих ініціатив. Але далі реєстрації законодавчої ініціативи, на жаль, процес поки не зрушив.

Запис круглого столу доступний за посиланням.

Круглий стіл відбувся у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Захід відбувся зокрема і за підтримки Програми «U-LEAD з Європою».

Під час тренінгу учасники й учасниці розглянули питання інтеграції методик оцінок законодавчого впливу та гендерного аналізу в законодавчому процесі, дізналися, як підходи та інструменти використовуються у різних країнах, а також на рівні Європейського Союзу. У практичній частині учасники й учасниці тренінгу мали можливість спробувати використання різних методик гендерного аналізу на прикладі конкретних законопроєктів.  

Михайло Теплюк, Заступник Керівника Апарату Верховної Ради України — Керівник Головного юридичного управління, зауважив на подіях, які відбулися нещодавно та сприятимуть гармонізації законодавства з конституційними нормами. Він зауважив, що коли ми згадуємо про Конституцію, то обовʼязково звертаємо увагу на те, що однією з ключових є стаття 3. Згідно з цією статтею права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а держава — відповідальна за результати своєї діяльності. 

Модерував захід Заступник Виконавчої директорки Лабораторії законодавчих ініціатив Олександр Заславський. Він зауважив на необхідності впровадження гендерного аналізу й оцінки впливу, адже це допоможе Україні як у контексті європейської інтеграції, так і у вдосконаленні внутрішніх процесів прийняття рішень.

Про досвід апробації та адаптації методології гендерно-сенситивної оцінки впливу у Верховній Раді учасникам і учасницям тренінгу розповів керівник аналітичного відділу Лабораторії законодавчих ініціатив Володимир Скрипець. Посібник з проведення Оцінок законодавчого впливу, що є спільним напрацюванням ЛЗІ з чотирма комітетами Верховної Ради, майже півсотні оцінок законодавчого впливу, європейський досвід, напрацювання Європейської комісії, аналіз закону «Про правотворчу діяльність» — у цьому блоці охопили різне законодавче підґрунтя, інструменти політик та методології гендерно-сенситивної оцінки впливу.

Також на тренінгу розглядалося спільне та відмінне у підходах до гендерного аналізу в різних країнах — Швеції, Канади, низці країн Європейського Союзу, світові приклади гендерних підходів та інструментів аналізу, їх поетапність. Про необхідність таких кроків наголошували й учасники заходу, зокрема експертка з гендерного аналізу Олена Зайцева.

Також у цьому блоці тренінгу відбувся практикум із застосування гендерних методик до аналізу конкретних зареєстрованих законопроєктів у різних сферах. 

Тренінг проходив у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

23 квітня 2025 року між парламентськими службовцями Верховної Ради України, Парламенту Молдови та Національних Зборів Вірменії відбувся обмін досвідом на тему: «Статус парламентського службовця. Міжнародний досвід та винесені уроки». 

У межах зустрічі учасники обговорили статус парламентських службовців, включаючи законодавчу базу, подібності та відмінності між парламентською та державною службою у своїх країнах. Особливо важливим у цьому контексті стало питання регулювання діяльності парламентських службовців у таких аспектах, як законодавча база, незалежність та відокремленість від державної служби.

Про статус парламентської служби в Україні — поточну ситуацію, стан реформування, виклики та можливості колегам розповів Заступник керівника Апарату Верховної Ради України Артем Янчук. Він зауважив, що окрема парламентська державна служба забезпечує більший захист інституційної незалежності парламенту та дозволяє встановити особливі умови для парламентських державних службовців. 

Зокрема він звернув увагу на те, що в Україні питання статусу парламентського службовця є частиною дорожньої карти з внутрішньої реформи Верховної Ради й згадується у парламентській Постанові «Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України». І Україна рухається у цьому напрямі — у 2020 році було зареєстровано законопроєкт «Про парламентську службу», який згодом було прийнято за основу.

Власне, питання полягає не в тому, чий підхід кращий — багато чинників лежать у площині юридичної системи, населення, ресурсів тощо. Але дізнаватися, як це працює у країнах, що знаходяться на шляху євроінтеграції — корисно для усіх представників парламентів, тож заходи з обміну досвідом можуть стати ефективною платформою для обговорення ключових питань регулювання парламентської служби.

На виконання відповідних рекомендацій Місії Європейського Парламенту у грудні 2020 року у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт Закону № 4530 «Про парламентську службу», який за результатами першого читання у січні 2021 року було прийнято за основу. Метою цього законопроєкту є визначення особливостей правових засад проходження парламентської служби та правового статусу парламентських державних службовців, забезпечення ефективної роботи Апарату Верховної Ради України.

Захід відбувся у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

На початку квітня делегація Апарату Верховної Ради України здійснила студійний візит до Канади задля вивчення досвіду у сферах, повʼязаних із забезпеченням сталої роботи парламенту.

Статус працівників парламенту, його подібності та відмінності з державною службою, робота з парламентарями, питання Регламенту пленарних засідань та засідань комітетів, інструменти та процеси, що використовуються для перекладу документів і поточної роботи — під час візиту для представників Апарату провели багато тематичних зустрічей і тренінгів. У Канаді зараз триває підготовка до проведення парламентських виборів, тож подивитися, як відбуваються подібні процеси в іншій країні — дуже цінна можливість.

Для України важливо підтримувати сталість інституцій, тому під час поїздки особлива увага приділялася аспектам безперервності роботи парламенту. Це залишається пріоритетом через численні виклики у сфері безпеки, з якими зіткнувся український парламент під час воєнного стану. Робота парламенту не припинялася навіть у найбільш критичний період — початок повномасштабного вторгнення рф. Верховна Рада змогла адаптуватися та напрацювати організаційні процеси в умовах воєнного стану — що, безумовно, є важливим етапом для інституційного розвитку. Тож, зокрема і в межах проєкту PASS Ukraine вже були розроблені документи та плани щодо забезпечення безперервності діяльності Верховної Ради, які перебувають у процесі впровадження та прийняття. 

У контексті парламентської реформи та необхідності збалансувати потреби українська делегація отримала цінний досвід від канадських колег і щодо питань законодавчо-дослідницької підтримки парламентарів, а також професійних навчальних програм для працівників парламенту. Власне, тематика візиту ґрунтувалася на запитах та викликах для Верховної Ради: продовження парламентської реформи, процесу вступу України до Європейського Союзу та російської агресії проти України. Усі ці теми залишаються надзвичайно актуальними для покращення різних аспектів парламентської роботи, особливо у воєнний час.

Візит проходив у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

911 днів — рівно стільки минуло від першого засідання Верховної Ради України дев’ятого скликання до дня, коли парламент затвердив укази президента України про оголошення воєнного стану та загальну мобілізацію. 3 вересня 2024 року, коли ВРУ відкрила дванадцяту сесію своєї роботи, минуло 923 дні від моменту оголошення воєнного стану 2022 року. Тобто Верховна Рада України вже більше часу працює в режимі дії воєнного стану, ніж у звичайному форматі. Безперечно, війна в Україні триває з 2014 року, але виклики, що виникли з 24 лютого 2022 року, були безпрецедентними.

Тоді парламент був змушений адаптуватися до нового життя, і це відобразилося не лише на змісті законодавчих ініціатив, а й на самій структурі законотворчого процесу. За останні три сесії не більш як 5% ухвалених законопроєктів були зареєстровані до початку повномасштабного вторгнення. Фактично Верховна Рада сформувала новий порядок денний, адаптований до воєнних умов. Проте він поступово втрачає «екстрений» характер і набуває рис звичайного парламентського процесу. Лабораторія законодавчих ініціатив провела моніторинг роботи Верховної Ради з вересня 2024 року до лютого 2025-го. Нижче — ключові висновки й тенденції.

Парламент повернувся до «мирних» темпів роботи, які були до початку повномасштабного вторгнення. Значно зросли середні терміни ухвалення законопроєктів і час, витрачений на обговорення в залі пленарних засідань.

Одна з найпомітніших змін у роботі Верховної Ради — поступове повернення до довоєнного темпу розгляду законопроєктів. На початку повномасштабного вторгнення (сьома сесія ВРУ) законопроєкти ухвалювали швидко, консенсусно й ефективно, тоді 90% законопроєктів у першому читанні депутати розглядали менш як по дві хвилини.

Протягом трьох років повномасштабки середня тривалість проходження законопроєктів від реєстрації до ухвалення в другому читанні поступово зростала. За цей час накопичилося так багато законопроєктів «воєнного» порядку денного, що середня тривалість їх проходження сягнула рекордних 335 днів — найдовший показник за все дев’яте скликання. Це означає, що швидкість ухвалення законів, яка була дуже високою в перші місяці повномасштабної війни, зараз повернулася до стандартного рівня.

Ще одним підтвердженням повернення до довоєнного режиму роботи є зростання тривалості обговорень законопроєктів у сесійній залі. Обговорення повернулися до Верховної Ради — й вони дедалі триваліші. Частина показників за останні півтора року вже демонструє навіть вище значення за витраченим часом, ніж до вторгнення. Інколи депутати дискутують у сесійній залі по три години чи більше про один законопроєкт. Якщо така тенденція збережеться, то незабаром ми зможемо говорити про нові рекорди для дев’ятого скликання.

Якщо в перші пів року війни була необхідність швидко адаптувати законодавство до умов воєнного стану та реалій повномасштабної війни, то зараз парламенту вже не потрібно ухвалювати закони в екстреному порядку. Тепер Верховна Рада має більше часу на опрацювання й обговорення законопроєктів. Крім того, до порядку денного повернулися питання, які не мають прямого стосунку до воєнного стану.

По-друге, зменшилася частка законопроєктів, які отримують консенсусну підтримку. У перші місяці війни депутати ухвалювали більшість рішень майже одностайно, оскільки вони стосувалися нагальних потреб безпеки та оборони. Наразі цей період «єдності» вже завершився, парламент дедалі частіше стикається з дискусійними питаннями, що зумовлює набагато триваліші обговорення.

По-третє, послаблення інформаційних обмежень на висвітлення роботи Верховної Ради сприяє поверненню довших пленарних засідань. Депутати знову почали активно використовувати парламентську трибуну як майданчик для донесення своїх позицій. Якщо в перші місяці повномасштабного вторгнення пленарні засідання відбувалися в умовах максимальної закритості, то зараз до парламенту повернулися журналісти, а політичні заяви стали невід’ємною частиною роботи Верховної Ради, хоча онлайн-трансляції засідань досі не відновлено.

І, нарешті, питання безпеки. 2022 року засідання Верховної Ради відбувалися в умовах високого рівня загрози, тому обмеження тривалості обговорень було важливим кроком із погляду безпеки. Тепер, коли на Київ більше не сунуться російські війська, депутати почуваються впевненіше й можуть дозволити собі триваліші дискусії.

Ситуація із законодавчим спамом в українському парламенті є доволі неоднозначною. Загалом можна говорити про позитивні тенденції, що спостерігаються протягом останнього року. Кількість зареєстрованих законопроєктів поступово зменшується. Дедалі більше ініціатив є результатом колективної роботи, а не індивідуальної діяльності депутатів. І це добре, адже ми вкотре наголошуємо: велика кількість зареєстрованих законопроєктів не є ознакою ефективності народного депутата. Радше навпаки — це створює колосальне навантаження на парламент без реального ефекту. Яскравим прикладом є депутатська група «Відновлення України».

Ця група парламентарів укотре демонструє непропорційну активність. За дванадцяту сесію вони зареєстрували 20% від усіх законопроєктів (більша за кількістю депутатів група «Довіра» зареєструвала 0,7%). У середньому кожен депутат цієї групи реєстрував майже по пʼять законопроєктів, це у п’ять із половиною разів більше, ніж будь-яка інша фракція чи група.

І яким є результат? Попри надзвичайну «продуктивність» у реєстрації законопроєктів жоден з них так і не був ухвалений протягом дванадцятої сесії. Це свідчить не про якісну законотворчу діяльність, а про спроби окремих депутатів створювати видимість активної роботи, не маючи реальної підтримки в парламенті.

Такі ініціативи заповнюють порядок денний, створюючи хаос у законотворчому процесі. Водночас інші фракції рухаються до реєстрації узгоджених пропозицій, які мають вищі шанси на ухвалення. Проблема законодавчого спаму не лише перевантажує парламентські комітети, а й відвертає увагу та ресурси на малоперспективні ініціативи.

Протягом дванадцятої сесії Верховної Ради України частка порушень конституційних термінів на підписання законів припинила зростати, як це відбувалося з початку повномасштабного вторгнення. Частка порушень на останній сесії становила 44% законопроєктів. Тобто ледь не кожен другий ухвалений закон у цей період був підписаний президентом із порушенням 15-денного терміну або не був підписаний (чи ветований) узагалі. Це не просто статистика, а показник того, як використання однієї неузгодженості в законодавстві може заблокувати весь законодавчий процес країни. Конституція передбачає, що після ухвалення закону Верховною Радою президент має два тижні на його підписання або повернення з пропозиціями. Якщо ж він цього не робить — закон вважається схваленим. Проте в реальності цей законопроєкт не може набрати чинності.

Ця ситуація не нова, вона вже протягом тривалого часу створює серйозні проблеми. Попередні президенти України також часто нехтували визначеними в Конституції термінами підписання. Нині ж деякі закони взагалі не отримують підпису глави держави, й це означає, що вони фактично зависли в законодавчому вакуумі без можливості реалізації.

Використання «тихого вето» стосується як скандального законопроєкту №5655 від 11 червня 2021 року, так і законопроєкту №11090 від 18 березня 2024 року про підвищення акцизів. Останній з них Володимир Зеленський підписав із запізненням на 3,5 місяця. Через це, за оцінками народного депутата Ярослава Железняка, з 1 січня бюджет недоотримав 2116,8 млн грн (понад 2 млрд грн).

Що можна зробити в такій ситуації? Практично нічого. Конституція не передбачає механізму примусу президента України до підписання закону. На відміну від процедури подолання вето, коли парламент може повторно проголосувати за законопроєкт двома третинами голосів, якщо президент не підписує й не повертає з пропозиціями законопроєкту, документ просто залишається в підвішеному стані. Це і є «тихе вето» — інструмент, який дає змогу фактично ігнорувати рішення, ухвалені Верховною Радою.

Відсутність реакції президента на такі закони не лише може гальмувати важливі рішення, а й підриває самі принципи законодавчої діяльності. Систематичні порушення закону й експлуатація неврегульованих норм законодавства порушують питання непропорційної влади глави держави.

Єдиний спосіб виправити цю ситуацію — зміни до Конституції, які чітко визначать, що робити, якщо президент не підписує законопроєкту в установлений термін. Проте під час воєнного стану вносити зміни до Основного Закону неможливо, тож проблема залишатиметься на порядку денному ще протягом невизначеного часу.

Україну на заході представляли заступниця голови Комітету з питань правоохоронної діяльності Галина Михайлюк, голова Комітету з питань антикорупційної політики Анастасія Радіна, народна депутатка Юлія Світлична.

Окрім різних панелей, присвячених викликам, з якими вони зіткаються у професійній діяльності, українські депутатки взяли участь у низці стратегічних дискусій щодо:

• ролі жінок-парламентарок у врегулюванні конфліктів і постконфліктних процесах;
• важливості долученості до процесів ухвалення рішень, зокрема у питаннях мирних переговорів тощо;
• кампаній дезінформації та їх впливу на діяльність жінок у парламентах; 
• Кодексів етики в парламентах та механізмів просування ґендерної рівності.

Зокрема, народні депутатки розповіли про особливості роботи ВРУ під час дії режиму воєнного стану в Україні, спираючись на матеріали дослідження, яке готує Лабораторія законодавчих ініціатив у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine). У ньому ми досліджуємо такі аспекти, як зміни у житті депутатів та депутаток після повномасштабного вторгнення, ґендерні відмінності та ґендерна рівність у парламенті з огляду сучасних викликів, зміни у роботі Верховної Ради і законотворчій діяльності під час воєнного стану.

Адже зараз особливо важливо знайомити з непересічним досвідом українського Парламенту — через глобальні виклики для всієї держави та особисті історії й професійні виклики, з якими зіткнулися парламентарі, які сприятимуть поглибленню міжпарламентського співробітництва та кращому розумінню контексту, у якому живе Україна й функціонує українська демократія.

Жіноча парламентська мережа у сфері оборони, безпеки та мир (WLID) — це платформа для взаємопідтримки жінок-парламентарок, спрямована на усунення бар’єрів для їхньої участі у прийнятті рішень, зокрема у сфері безпеки, оборони та миротворчості.

Щорічна Канадсько-азійська конференція (CIAC) — це багатовекторна платформа взаємодії для канадських та азійських установ, компаній, університетів та урядів. CIAC обʼєднує бізнес-лідерів, експертів, інвесторів, політиків, дослідників та інноваторів задля обміну думками, знаннями та ідеями з метою сприяння розвитку спільних партнерств.

Захід проходив у межах співпраці Лабораторії законодавчих ініціатив, Парламентського центру (Канада) та Азійсько-Тихоокеанського фонду Канади за фінансової підтримки Міністерства міжнародних справ Канади.