В останні місяці відбулось підвищення рівня довіри громадян до Верховної Ради України – про це свідчать результати соціологічних дослідженьЛабораторії законодавчих ініціатив (виконавець – TNS Україна). Крім того, соціологічні виміри стосувалися ставлення громадян України до обсягу депутатського імунітету, приєднання опозиційних депутатів до парламентської коаліції, комунікації народних обранців з виборцями а такожосновних причин недовіри до парламенту. Це вже друге дослідження щодо довіри громадян України жо свого парламенту. Перше проводилося у лютому 2010 року

1. Загальний рівень суспільної довіри до Верховної Ради України

Рейтинг довіри до українського парламенту за 7 останніх місяців виріс на 4,1%. Якщо у лютому цього року на питання «Наскільки ви довіряєте Верховній Раді України» лише  2,6% українців відповіли «повністю довіряю», то у вересні таких нараховується вже 6,7% громадян. Якщо ж об’єднати даний показник з кількістю тих респондентів, хто «скоріше довіряє, ніж не довіряє» парламенту, то підвищення рейтингу довіри стає ще більш суттєвим: з 12,1% у лютому до 21,4% у вересні. Скоріше не довіряють Верховній Раді 29,5% громадян, повністю не довіряють парламенту 40,8%, ще 8,4% не змогли відповісти.

Більше всього Верховній Раді довіряють (тобто, відповіли «повністю довіряю» або «скоріше довіряю, ніж ні») жителі Північного Заходу (39,1%),Південного Сходу (33,8), Сходу (26,4) та Криму (25%). Цікаво також подивитись на динаміку зростання рейтингу довіри до парламенту: на Південному Сході він за 7 місяців зріс з 9,4% до 33,8%, на Сході – з 6,9% до 26,4%, а у Криму – з 6,6% до 25%. Найменше довіряють парламенту в Києві (тут повністю або переважно довіряють Верховній Раді лише 7,5% жителів), на Заході (8,8%) та на Півночі України (10,1%). Якщо на Заході й Півночі країни спостерігається певна негативна динаміка рейтингу довіри до Верховної Ради – він знизився на кілька позицій – то в Києві цей рейтинг стабільний – й стабільно найменший по країні.

На довіру до парламенту практично не впливає рівень доходів українців – для кожної майнової групи він однаково низький. Єдину закономірність, яку тут варто відмітити – повністю довіряти Верховній Раді все ж більше схильні люди з низьким доходом – 8,7% т.зв. «бідного населення» засвідчили свою повну довіру до законодавчого органу, в той час як аналогічний показник серед громадян, що визначили свій рівень доходів як «високий», становить 3,4%.

Найбільше Верховній Раді України довіряють люди віком понад 60 років – 29,7% таких респондентів висловили повну або переважну довіру парламенту. Найменше довіряють громадяни вікової групи «40-59 років» – лише 17,1%.

2. Довіра громадян до суспільних інститутів

Традиційно для нашої країни, найбільше громадяни довіряють Церкві – 68,2% українців засвідчили повну або ж переважу довіру їй. Також значний рейтинг довіри мають вітчизняні ЗМІ – 50,8%, збройні сили – 43,5% та російські ЗМІ – 41,4%. Після ЗМІ Російської Федерації за рівнем суспільної довіри йде Президент України – 41,3%. Варто відзначити, що саме Президент має найвищий рейтинг серед усіх інших владних інститутів. Далі суспільні інститути за рівнем повної або переважної довіри громадян розподілились наступним чином: місцеві ради (35,4%), СБУ (35%), західні ЗМІ (33,6%), місцеві державні адміністрації (32,6%) та Уряд (29,7%). Найменше українці довіряють профспілкам (25,1%), міліції (25%), прокуратурі(22,7%), судам (21,6%) та, нарешті, Верховній Раді (21,4%).

Тож, незважаючи на ріст довіри громадян до парламенту протягом останніх 7 місяців, Верховна Рада залишається непопулярним суспільним інститутом. Баланс довіри-недовіри негативний: 21,4% респондентів повністю або переважно довіряють законодавчому органу, в той час як 70,3% наших співвітчизників повністю або ж переважно не довіряють йому.

Наскільки ви довіряєте кожному з цих соціальних інститутів та організацій?
(повна та переважна довіра)

3. Основні причини недовіри Верховній Раді України

Основною причиною респонденти назвали корумпованість депутатів – 34,6% опитаних відзначили цей пункт. Корумпованість була головною причиною недовіри до парламенту і в лютому, тобто проблема нікуди не зникла. Далі йдуть наступні фактори: непрозорість діяльності Верховної Ради – 13,2%, відсутність зв’язку з виборцями – 10,4%, некомпетентність депутатів – 9,7% і залежність депутатів від інших органів влади – 6,5%.

4. Відсутність комунікації між депутатами і виборцями

Проблемою залишається відсутність комунікації між депутатами та виборцями, яка була загострена внаслідок введення чистої по пропорційної виборчої системи. На питання «Чи   є   в   парламентi   депутати,   якi   пiдтримують   зв’язки   з   виборцями   Вашого   мiста/селища/села?» (яке в своєму дослідженні поставили респондентам наші партнери Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та  соціологічна  служба  Центру  Разумкова  в червні  2010 року) лише понад 12% українців відповіли ствердно. Натомість 51,7% респондентів взагалі нічого не чули про таких депутатів, а 35,4% прямо стверджують, що таких депутатів немає взагалі.

5. Ставлення до обсягу депутатської недоторканості

На питання щодо обсягу імунітету народних обранців лише 3,4% українців відповіли, що він має залишатися в тому обсязі, в якому існує зараз. 31,9% респондентів висловилися за те, щоб обмежити депутатський імунітет, а 62,8% громадян вважають, що така недоторканість має бути скасованою взагалі. Все це свідчить про суспільний запит на реформу законодавства щодо статусу народних депутатів, а також очевидно корелює з рівнем довіри громадян до парламенту.

6. Ставлення до опозиційних депутатів, які приєднались до коаліції

На питання «Чи повинен окремий депутат мати право приєднуватися до парламентської коаліції всупереч волі керівництва політичної партії або блоку?» 32,8% респондентів відповіли ствердно, в той час як 63,1% висловилися проти. Таким чином, можемо стверджувати, що в українському суспільстві існує певне сумнівне ставлення до того способу, завдяки якому була утворена діюча у Верховній Раді коаліція.

PowerPoint презентація результатів соціологічного дослідження

Під час звернення до українського народу з нагоди Дня Конституції президент України Віктор Янукович розкритикував (й цілком небезпідставно) ключові положення конституційної реформи 2004 року як такі, що не витримали випробування часом. Пізніше, під час відкриття чергової сесії Верховної Ради України, він наголосив на необхідності злагодженої роботи парламенту, уряду та президента задля реалізації ключових реформ і підвищення рівня життя громадян. Назріває закономірне припущення: невже Україну вкотре чекає новий етап дебатів про зміну балансу повноважень між різними гілками влади (себто про багатостраждальну конституційну реформу), та, як наслідок — політичної нестабільності, що традиційно супроводжує такі процеси в нашій країні?

Найчастіше зараз мова йде про повернення до того варіанту конституції, який був схвалений 1996 року. Утім, загроза нинішньої ситуації полягає в тому, що риторика про повернення до президентської форми правління шляхом відміни конституційної реформи 2004 року, а також можливість реалізації цього сценарію на практиці може не лише вкотре дестабілізувати систему влади, а й суттєво нівелювати демократичні здобутки України. Тож хотілося б напередодні можливого повернення до старих «правил гри» відзначити: світова практика свідчить, що саме сильний парламент є необхідною умовою побудови демократії та належного державного управління. Невипадково більшість демократичних країн світу є парламентськими республіками. Їхні законодавчі органи ефективно представляють інтереси народу та виконують покладені на них обов’язки. Відповідно критерій ефективності має служити мірилом збалансованості роботи владних органів.

Що є підставою для оцінки ефективності парламенту як інституції? По-перше, він покликаний нормально здійснювати свої функції: формувати законодавче поле, контролювати виконавчу владу, брати участь у кадрових призначеннях. По-друге, саме парламент є тим публічним майданчиком, де формується логіка політичного процесу в державі. В Україні ж законодавчий процес є непередбачуваним (згадаймо, наприклад, тривалі блокування роботи парламенту як більшістю, так і меншістю), механізми парламентського контролю належним чином не використовуються, а рішення про кадрові призначення приймають партійні лідери внаслідок кулуарних переговорів, а не відкритих дебатів. Крім того, Верховна Рада України наразі фактично перестала бути місцем узгодження різних позицій, перетворившись на поле відкритої політичної боротьби. Часто трапляється так, що особливості протистояння у стінах законодавчого органу поширюються на політичне протистояння в державі в цілому. Згадаємо конфлікти по лінії «президент — парламент» впродовж 2008—2009 років. Як наслідок, Верховній Раді зараз, згідно з нещодавніми соціологічними дослідженнями, довіряє менше 3% громадян, а не довіряє — майже 60%.

За таких умов, найбільш конструктивним шляхом може бути не повернення до президентської форми правління, а проведення системних реформ, спрямованих на забезпечення реального функціонування парламенту як представницького органу. Для цього, в першу чергу, необхідно персоніфікувати виборчу систему через запровадження пропорційних виборів із голосуванням за відкриті списки кандидатів. Крім цього потрібно змінити законодавство про політичні партії з метою запровадження прямого державного фінансування, обмеження приватного партійного фінансування, а також забезпечення прозорості фінансів партій. Імперативний мандат також є недемократичним рудиментом, який варто скасувати. Парламент має бути наділений реальними інструментами контролю уряду. Важливе питання — удосконалення законодавчого процесу шляхом закріплення права законодавчої ініціативи за певною кількістю виборців, а також запровадження обов’язкової експертизи законопроектів Кабінетом Міністрів (це елементарно дозволить нам отримати більш якісні закони). Також у цьому контексті слід розглянути можливість введення заборони внесення законопроектів на заміну раніше поданих, посилення експертизи законопроектів у частині оцінки наслідків їх прийняття, та забезпечення громадського впливу на законотворчість.

Отже, чим має позначитися новий політичний сезон в Україні? Черговим раундом політичних і громадських дискусій про конституційну реформу? Сезонним нападом політичного паралічу? Запровадженням нових правил гри у владному трикутнику? Чи все ж таки — конструктивними кроками на шляху до підвищення інституційної ефективності влади? Час покаже. Утім уже зараз слід задуматися: який із шляхів буде для нас оптимальним.

ОЛЕНА ЧЕБАНЕНКО,
програмний координатор, експерт
Лабораторії законодавчих ініціатив

Лабораторія законодавчих ініціатив підготувала збірку кращих досліджень, які взяли участь у Першій щорічній міжнародні конференції «Парламентські читання». Тематика робіт – діяльність та місце парламенту у політичній системі України й інших країн, проблеми функціонування парламентаризму та пропозиції щодо їх усунення. Автори – молоді науковці, юристи та політологи, з України, Білорусі та Росії. Крім того, в публікації містяться доповідь директора Академії політичної освіти (Німеччина) Генріха Оберройтера «Парламентаризм: міжнародний досвід» та заступника голови парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Юрія Ключковського «Концепція парламентаризму: український контекст».

Перша щорічна міжнародна конференція «Парламентські читання» відбулась в жовтні 2010 року в стінах Національного університету «Києво-Могилянська академія». Конференція започаткована до двадцятиріччя українського парламенту та ініційована Лабораторією законодавчих ініціатив й студентським науковим товариством правників «Scholaris», Факультетом правничих наук й Факультетом соціальних наук та соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія». Проект відбувся завдяки підтримці Програми розвитку законотворчої політики України Програми сприяння парламенту України (ПСП ІІ). Партнерами виступили юридична компанія «Ващенко, Бугай та партнери», Інститут виборчого права, Фонд Конрада Аденауера, а також Студентський Юридичний журнал.

Найбільше прийнятих протягом шостої сесії законів стосувалися галузевої, правової та економічної політик; найменше – культури і освіти. В цілому, за сферами регулювання прийняті протягом шостої сесії закони можна поділити на такі основні групи:

• Правова політика (30 законів);
• Галузева політика (30 законів);
• Економічна політика (25 законів);
• Соціальна політика (11 законів);
• Державне будівництво (8 законів);
• Національна безпека і оборона (6 законів);
• Інформаційна політика ( 5 законів);
• Політика культури і освіти (3 закони).

Як і під час попередніх сесій, найбільш продуктивним суб’єктом законодавчої ініціативи виявилися народні депутати України, які ініціювали 66 законів. Найбільш активно право законодавчої ініціативи реалізовували представники фракції Партії регіонів. Самостійно вони виступили ініціаторами 20-ти законопроектів, п’ять з яких стосуються економічної політики, по 4 законопроекти регулюють питання державного будівництва та галузевої політики, по 3 закони спрямовані на вдосконалення соціальної та правової політики і один стосується політики культури і освіти. Також були прийняті 12 законів, які були самостійно ініційовані представниками фракції БЮТ (6 законів у сфері правової політки, по 2 стосуються галузевої та соціальної політики і по одному законопроекту, що регулюють питання державного будівництва та економічної політики). Представники фракції “Наша Україна – Народна Самооборона” ініціювали 6 законів, з яких 2 стосуються правової політики, по одному – соціальної, інформаційної, галузевої політики, а також політики в сфері культури. Найменше реалізували своє право законодавчої ініціативи представники фракцій КПУ (по одному закону у сфері соціальної та правової політики) та Блоку Литвина (по одному закону у сфері соціальної, економічної та галузевої політики). Однак більшість прийнятих депутатських законопроектів була ініційована міжфракційними депутатськими групами найрізноманітніших комбінацій. З 21-го такого законопроекту 7 стосуються галузевої політики, 6 – правової, 3 – економічної, 2 – інформаційної політики, і по одному – соціальної політики, державного будівництва та культури і освіти.

Також Верховна рада підтримала 46 законопроектів, ініційованих урядом. При цьому була прийнята значна кількість проектів, поданих ще попереднім Кабінетом Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко. В цьому контексті вартий уваги той факт, що більшість таких проектів була підтримана новою коаліцією, і не знайшла підтримки серед більшості представників фракції БЮТ. Серед ініційованих урядом і підтриманих Верховною Радою України законів 14 стосуються галузевої політики, 9 – економічної політики, 9 – правової політика, 5 – національної безпеки і оборони, 4 – соціальної політики і 1 – інформаційної політики.

Крім того, було підтримано 6 ініціатив Президента України (3 законопроекти Віктора Ющенка і 3 – Віктора Януковича), з яких 3 стосувалися державного будівництва, 2 – галузевої політики, і 1 – національної безпеки та оборони.

З 118 ухвалених протягом шостої сесії законів лише 14 були підтримані всіма парламентськими фракціями. Найбільше таких законопроектів було ініційовано міжфракційними групами депутатів («Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи)», «Про внесення змін до Закону України “Про молоко та молочні продукти” (щодо відповідності якості та безпеки молочних продуктів показникам, які встановлені законодавством і стандартами України)», «Про внесення змін до статті 11 Закону України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України»). Також всіма фракціями були підтримані такі законопроекти, ініційовані фракцією Партії Регіонів («Про внесення зміни до пункту 1 розділу ІI “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення охорони родючості грунтів”», «Про внесення змін до Закону України “Про кінематографію” (щодо державної підтримки виробництва національних фільмів)»), фракцією БЮТ («Про внесення змін до Сімейного кодексу України (щодо врегулювання порядку визначення розміру аліментів)», «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо права свідка на адвоката)»), фракцією НУНС («Про внесення зміни до статті 707 Цивільного кодексу України (щодо правового регулювання обміну товарів неналежної якості)», «Про внесення змін до переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України “Про Перелік пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації”») та фракцією КПУ («Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок»). Крім того, всі парламентські фракції підтримали також 1 законопроект колишнього Президента України Віктора Ющенка («Про затвердження Указу Президента України “Про оголошення територій міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації”») та 3 урядові законопроекти («Про внесення змін до статті 9 Закону України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”» (Кабінет Міністрів Юлії Тимошенко), «Про внесення зміни до статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість” (щодо оподаткування при проведенні в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу)», «Про засади функціонування ринку природного газу» (ініційовані діючим Кабінетом Міністрів)).

Протягом шостої сесії представники фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» виступили «проти» 99-ти прийнятих в цілому законопроектів. При цьому від 10% до 50%  від складу фракції підтримували той чи інший законопроект, а у багатьох випадках не вистачало кілька голосів для того, щоб віднести фракцію до таких, що підтримали законопроект (більшість від складу фракції). Представники фракції БЮТ також виявили свою незгоду зі значною кількістю законопроектів (65 голосувань «проти» прийнятих в цілому законопроектів). Варто зауважити, що серед непідтриманих більшістю складу фракції БЮТ законопроектів було чимало таких, які ініціював Кабінет Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко або які були ініційовані представниками фракції БЮТ. 12 законопроектів не були підтримані фракцією КПУ і 3 законопроекти – фракцією Блока Литвина. Лише фракція Партії регіонів підтримала всі 118 ухвалених протягом 6-ї сесії законопроектів. При цьому, можна стверджувати, що принципові позиції «проти» займали лише фракції КПУ та Блок Литвина, в той час як невизначена позиція фракції НУНС (коливається в межах 10-60% від складу фракції) зумовлена проблемами внутрішньофракційної дисципліни. Крім того, позиція фракції БЮТ швидше покликана відображати її новий опозиційний статус. Також варто звернути увагу, що при загальній позиції фракції БЮТ «проти», до 40% її депутатів підтримували той чи інший проект разом з Партією регіонів.

Найпродуктивнішим місяцем шостої сесії виявився червень, протягом якого було ухвалено майже 40% всіх законопроектів, ухвалених за сесію. Найменш продуктивними виявилися березень та квітень: в цей період було ухвалено лише 12 законопроектів. Це пояснюється тим, що в цей час відбувалася зміна політичного керівництва держави (зокрема – уряду), тому основним напрямком роботи парламенту було звільнення та призначення посадовців.

З 44 ухвалених у липні законів 33 вже набули чинності, а також вступили в дію ще 4 закони, ухвалені у червні цього року. Найбільше прийнятих законів стосуються галузевої, правової та економічної політики (по 9 законів); 6 законів спрямовані на удосконалення соціальної політики; по 4 закони було прийнято у сфері державного будівництва та національної безпеки й оборони; 2 стосується інформаційної політики; 1 закон регулює питання у сфері науки і освіти.

Найпродуктивнішим суб’єктом законодавчої ініціативи виступили народні депутати України – за місяць було підтримано 24 законопроекти парламентарів. Найактивніше право законодавчої ініціативи реалізовували представники фракції Партії регіонів – ними було ініційовано 9 прийнятих у липні законів (по 3 закони, які стосуються економічної та соціальної політки, та по одному закон у сфері галузевої та правової політики, а також державного будівництва). Було підтримано 6 законів, ініційованих фракцією Блоку Юлії Тимошенко (3 закони стосуються правової політики, та по одному закону у сфері економічної та галузевої політики, а також державного будівництва). Також було прийнято по одному закону від фракції Комуністичної партії України (правова політка), фракції «Блоку Литвина» (економічна політка). З ініціативи міжфракційних депутатських груп було прийнято ще 7 законів, з яких 4 стосуються галузевої політики, і по одному – галузевої та інформаційної політики, а також політики у сфері науки і освіти. Міжфракційні групи мали наступний формат: «ПР – БЮТ» (ініційовано 3 законопроекти), «ПР – БЮТ – НУНС» (2 законопроекти) та «ПР – КПУ – Блок Литвина» й «ПР – БЮТ – НУНС – КПУ – Блок Литвина» -(по одному законопроекту).

Також Верховна Рада України ухвалила 17 урядових законів, з яких 13 були ініційовані ще урядом Юлії Тимошенко (4 закони у сфері національної безпеки і оборони, по 2 закони, що регулюють галузеву, соціальну і правову політику, та один закон щодо сфери інформації) і 4 – урядом Миколи Азарова (2 стосуються економічної політики, 1 – соціальної і 1 – галузевої політики). Крім того, було ухвалено 3 президентські законопроекти: «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про судоустрій і статус суддів» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Національного банку України».

Одностайність прийняття рішень парламентські фракції продемонстрували під час голосування за такі закони: «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо права свідка на адвоката)» (ініційований представником фракції БЮТ) та «Про засади функціонування ринку природного газу» (ініційований діючим Кабінетом Міністрів).

Як і в попередні місяці, найчастіше «проти» підтриманих в цілому Верховною Радою України висловлювалися представники фракції «Наша Україна – Народна Самооборона». Ця фракція підтримала лише 4 законопроекти з 44 (при чому за 2 з цих законопроекти проголосувала рівно половина фракції). В більшості випадків депутати фракції НУНС голосували солідарно з представниками фракції БЮТ, які також виявили свою незгоду при голосуванні за переважну більшість законопроектів (30 голосувань «проти»). Як і в червні, серед не підтриманих більшістю складу фракції БЮТ законопроектів було багато таких, які ініціював минулий Кабінет Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко: «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення вимог до статутного капіталу професійних учасників фондового ринку», «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», «Про внесення змін до Закону України “Про державне оборонне замовлення”», «Про внесення змін до Закону України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання”», «Про доповнення Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (щодо безкоштовної стоянки транспортних засобів)»,  «Про внесення змін до Закону України “Про державну таємницю”», «Про внесення змін до деяких законів України щодо видачі експлуатаційних дозволів». Представники фракції Комуністичної партії України не підтримали лише 4 законопроекти: «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів», «Про внесення змін до Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” щодо здійснення господарської діяльності на підставі подання декларації», «Про внесення змін до Закону України “Про радіочастотний ресурс України” (щодо повноважень Національної комісії з питань регулювання зв’язку (НКРЗ)» та «Про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами».

З 20 ухвалених у червні законів 13 вже набули чинності, а також вступили в дію ще 9 законів, ухвалених у травні цього року. Найбільше прийнятих законів стосуються галузевої політики (10 законів); 4 закони спрямовані на удосконалення правової політики; 3 закони регулюють питання економічної політики; у сфері соціальної політики було ухвалено 2 закони; 1 закон стосується інформаційної політики.

Найпродуктивнішим суб’єктом законодавчої ініціативи виступили народні депутати України – за місяць було підтримано 11 законопроектів парламентарів. Однаково активно право законодавчої ініціативи реалізовували представники фракції Партії регіонів (2 закони, які стосуються галузевої політки) та фракції Блоку Юлії Тимошенко (по одному закону у сфері соціальної та галузевої політики). Також було прийнято по одному закону від фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» (правова політка), фракції Комуністичної партії України (соціальна політка), фракції Блоку Литвина (галузева політика). З ініціативи міжфракційних депутатських груп (БЮТ–НУНС (в такому форматі було ініційовано два законопроекти), БЮТ – Блок Литвина – КПУ, ПР – БЮТ – НУНС – Блок Литвина) було прийнято ще 4 закони, з яких 2 стосуються правової політики, один – галузевої, і один – інформаційної. Також Верховна Рада України ухвалила 9 урядових законів, з яких 6 були ініційовані урядом Юлії Тимошенко (3 галузевих закони і 2 закони у сфері економічної політики, а також один закон, що регулює правову політику) і 2 – урядом Віктора Януковича (обидва стосуються галузевої політики). Діючим урядом був ініційований 1 законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо митного оформлення товарів, призначених для підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу».

Одностайність прийняття рішення парламентські фракції продемонстрували під час голосування за 3 законопроекти: «Про внесення зміни до пункту 1 розділу ІI “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення охорони родючості грунтів”» (ініціатор – фракція Партії регіонів), «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи)» (ініціатори – фракції БЮТ та НУНС),  «Про внесення змін до Сімейного кодексу України (щодо врегулювання порядку визначення розміру аліментів)» (ініціатор – фракція БЮТ)

Найчастіше «проти» підтриманих в цілому Верховною Радою України висловлювалися представники фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» (17 непідтриманих законопроектів з 20 ухвалених в цілому). При цьому,  в кількох випадках депутати фракції НУНС голосували солідарно з представниками фракції БЮТ, які також виявили свою незгоду при голосуванні за 8 законопроектів. Вартим уваги є той факт, що фракція БЮТ не підтримала 5 з 6 законопроектів, ініціатором яких виступив Кабінет міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко. Представники фракції Комуністичної партії України не підтримали лише 2 законопроекти: «Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про дипломатичну службу” (щодо регламентування правового статусу та порядку присвоєння дипломатичних рангів)» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного нагляду в галузі зв’язку».

З 23 ухвалених у травні законів 12 вже набули чинності, а також вступили в дію 5 з 6 законів, ухвалених у квітні. Найбільше прийнятих законів стосуються правової політики (7 законів); 6 законів спрямовані на удосконалення галузевої політики; 5 законів регулюють питання економічної політики; у сфері соціальної політики було ухвалено 3 закони; по 1 закону стосуються інформаційної політики, а також національної безпеки і оборони.

Найпродуктивнішим суб’єктом законодавчої ініціативи виступили народні депутати України – за минулий місяць було підтримано 12 законопроектів парламентарів. Однаково активно право законодавчої ініціативи реалізовували представники фракції Партії регіонів (2 закони, які стосуються галузевої та правової політки), фракції Блоку Юлії Тимошенко (по одному закону у сфері соціальної і правової політики), фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» (один галузевий закон і один закон з правової політки), фракції Комуністичної партії України (по одному закону у сфері правової та інформаційної політки); представники Блоку Литвина ініціювали один соціальний закон. З ініціативи міжфракційних депутатських груп – БЮТ–Блок литвина, Партія Регіонів–БЮТ (в такому форматі було ініційовано два законопроекти) – було прийнято ще 3 закони, з яких 2 стосуються правової політики і один – галузевої. Також Верховна Рада України ухвалила 10 урядових законів, 6 з яких були ініційовані ще попереднім урядом Юлії Тимошенко (2 галузевих закони і 2 закони у сфері економічної політики, а також по одному закону, що регулюють соціальну та правову політику). 3 з 4 законів, ініційованих діючим урядом, спрямовані на розвиток економічної політики. Крім того, було ухвалено один президентський закон, що стосується національної безпеки та оборони «Про схвалення рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на території України у 2010 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях»

Одностайність прийняття рішення парламентські фракції продемонстрували під час голосування за такі законопроекти: «Про внесення зміни до статті 707 Цивільного кодексу України (щодо правового регулювання обміну товарів неналежної якості)» (ініціатор – фракція НУНС), «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок» (ініціатор – фракція КПУ),  «Про внесення зміни до статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість” (щодо оподаткування при проведенні в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу)» (ініціатор – Кабінет Міністрів під керівництвом Азарова М.Я.).

Найчастіше «проти» підтриманих в цілому Верховною Радою України висловлювалися представники фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» (19 непідтриманих законопроектів з 23 ухвалених в цілому). При цьому у багатьох випадках не вистачало кілька голосів для того, щоб віднести фракцію до таких, що підтримали законопроект (більшість від складу фракції). Переважно ж законопроекти підтримувало в середньому від 10 до 30 представників фракції НУНС. Представники фракції БЮТ також виявили свою незгоду при голосуванні за значну кількість законів – 11 голосувань «проти». При чому один закон з цих 11 був ініційований Кабінетом Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко, а ініціаторами 3-х законів були представники фракції БЮТ. Представники фракції Комуністичної партії України не підтримали лише 2 законопроекти: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» та «Про схвалення рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на території України у 2010 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях».

Лабораторія законодавчих ініціатив протягом 10 років свого існування розробила цілу низку пропозицій щодо підвищення ефективності роботи українського парламенту. Всі вони були систематизовані в Концепції змін до законодавчих актів України щодо підвищення ефективності функціонування Верховної Ради України («Біла книга» українського парламентаризму). Концепція покликана підвищити ефективність роботи Верховної Ради України через усунення конкретних недоліків у її діяльності, зокрема, у сфері законотворення, зв’язку з виборцями, парламентського контролю, статусу народних депутатів, організації роботи парламенту тощо. Важливо відзначити, що Концепція готувалася в ході численних консультацій з народними депутатами, представниками апарату Верховної Ради, провідними експертами з усіх регіонів України та інших країн, що додає легітимності документу.

«Важливо зазначити, що «Біла книга» – це стратегічне бачення парламентської реформи, а не законопроект, який треба сьогодні чи завтра ухвалювати. Це скоріше покрокова стратегія реалізації реформи Верховної Ради України», – зазначила програмний координатор Лабораторії законодавчих ініціативОлена Чебаненко.

Виходячи з усього вищезазначеного автори Концепції закликали народних депутатів України створити в парламенті робочу групу, яка б займалася питаннями підготовки та реалізації парламентської реформи. В свою чергу Лабораторія законодавчих ініціатив та інші громадські організації, які виявлять бажання взяти участь у підготовці парламентської реформи, беруть на себе надання організаційної, інформаційної та експертно-аналітичної підтримки такій робочій групі.

Крім того, автори «Білої книги» звернулися до громадськості та засобів масової інформації з тим, щоб створити громадський тиск на Верховну Раду задля віднайдення політичної волі народних обранців до здійснення реформи парламенту. Директор правових програм Лабораторії законодавчих ініціатив Денис Ковриженко наголосив на ролі ЗМІ в даному процесі: «Саме мас-медіа мають формувати відповідний політичний тиск громадськості на депутатів, акцентуючи увагу своїх читачів та глядачів на системних недоліках в роботі парламенту та можливостях їх усунення, а не на поверхових аспектах політичної боротьби».

«Біла книга» українського парламентаризму стала результатом співпраці Лабораторії законодавчих ініціатив і Вестмінстерської Фундації за Демократію в межах проекту «Формування консенсусу між народними депутатами України, незалежними експертами та організаціями громадянського суспільства щодо шляхів покращення парламентських процедур і практик через процес консультацій та обговорення Зеленої та Білої книг українського парламентаризму». Повний текст «Білої книги» розміщено на веб-сайті Лабораторії законодавчих ініціатив (розділ «Експертні матеріали»), а також в журналі «Часопис Парламент» (№ 1/2010).

Статті по темі:

Як зробити з ВР більш ефективний парламент?

Як зробити з ВР більш ефективний парламент – рекомендації експертів

Аналіз законів охоплює період за три місяці з огляду на те, що протягом березня та квітня Верховна Рада ухвалила лише 12 законів. Це пояснюється тим, що в цей час відбувалася зміна політичного керівництва держави (зокрема – уряду), тому основним напрямком роботи парламенту було звільнення та призначення посадовців (ухвалено 42 постанови щодо звільнення чи обрання суддів та посадовців включно з постановами щодо дострокового припинення депутатських повноважень).

Найбільше прийнятих законів стосуються правової політики (10 законів); також прийнято 6 галузевих законів та 7 законів в сфері економічної політики; 4 закони спрямовані на удосконалення політики в сфері державного будівництва. Найменше уваги було приділено соціальній сфері та сфері культури (по 2 закони), а також інформаційній політиці та політиці в сфері національної безпеки та оборони (по 1 закону).

Найпродуктивнішим суб’єктом законодавчої ініціативи виступили народні депутати України – за три місяці було підтримано 21 законопроект парламентарів. Найбільш активно право законодавчої ініціативи реалізовували представники фракції Партії регіонів. Самостійно вони виступили ініціаторами 7 законопроектів, 3 з яких регулюють питання державного будівництва, 2 стосуються економічної політики, і по одному закону було ухвалено з правової політики та політики у сфері культури. Також були прийняті 4 закони, самостійно ініційовані представниками фракції НУНС (по одному закону в сфері правової, соціальної, інформаційної політики, а також – в сфері культури). Два прийняті закони були ініційовані депутатами від фракцій БЮТ (правова політика).  З ініціативи міжфракційних депутатських груп (Партія Регіонів – КПУ, БЮТ – КПУ, БЮТ – Партія регіонів, НУНС – КПУ, Партія регіонів – БЮТ – НУНС – КПУ – Блок Литвина (в останньому форматі міжфракційних груп було ініційовано 2 законопроекти)) було прийнято ще 7 законів, з яких 3 стосуються економічної політики (ініціювали представники всіх фракцій), 2 – галузевої і по одному – соціальної та правової політики. При цьому було підтримано законопроект № 0923 «Про внесення змін до Закону України “Про молоко та молочні продукти” (щодо відповідності якості та безпеки молочних продуктів показникам, які встановлені законодавством і стандартами України)», ініційований міжфракційною групою депутатів попереднього скликання Верховної Ради України. Крім того, було прийнято Закон «Про внесення змін до Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” (щодо запрошення на пленарне засідання та прав парламентської опозиції)», ініційований позафракційним депутатом Кисельовим В.О. Також Верховна Рада України ухвалила 10 урядових законів, 5 з яких стосуються  правової політики, по 2 – галузевої та економічної політики, і 1 – політики в сфері національної безпеки і оборони. Крім того, було ухвалено 2 галузевих закони, ініційовані президентом Віктором Ющенком.

Одностайність прийняття рішення всі парламентські фракції продемонстрували під час голосування за законопроекти, ініційовані: Кабінетом Міністрів України («Про внесення змін до статті 9 Закону України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”»), міжфракційними групами у складі представників всіх фракцій парламенту («Про внесення змін до статті 11 Закону України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України») та групою депутатів попереднього скликання Верховної Ради України («Про внесення змін до Закону України “Про молоко та молочні продукти” (щодо відповідності якості та безпеки молочних продуктів показникам, які встановлені законодавством і стандартами України)»), Президентом України («Про затвердження Указу Президента України “Про оголошення територій міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації”»), представником фракції НУНС («Про внесення змін до переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України “Про Перелік пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації”») та представником фракції Партії регіонів («Про внесення змін до Закону України “Про кінематографію” (щодо державної підтримки виробництва національних фільмів)»).

Найчастіше «проти» підтриманих в цілому Верховною Радою України висловлювалися представники фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» (23 голосування «проти»); представники фракції БЮТ також виявили свою незгоду зі значною кількістю законопроектів (16 голосувань «проти»), з яких 6 були ініційовані Кабінетом міністрів України Тимошенко Ю.В., 4 законопроекти не були підтримані фракцією КПУ і 3 законопроекти – фракцією Блока Литвина. Лише фракція Партії регіонів підтримала всі 33 ухвалені за означений період законопроекти. При цьому, можна стверджувати, що принципові позиції «проти» займали лише фракції КПУ та Блок Литвина, в той час як невизначена позиція фракції НУНС (коливається в межах 40-60% від складу фракції) зумовлена проблемами внутрішньофракційної дисципліни. Крім того, позиція фракції БЮТ швидше покликана відображати її новий опозиційний статус. Також варто звернути увагу, що при загальній позиції фракції БЮТ «проти», близько сімдесяти її депутатів підтримували той чи інший проект разом з Партією регіонів.

Аналіз законів України, прийнятих Верховною Радою України  шостого скликання протягом квітня 2010 року

Аналіз законів України, прийнятих Верховною Радою України  шостого скликання протягом березня 2010 року

Аналіз законів України, прийнятих Верховною Радою України  шостого скликання протягом лютого 2010 року

У цьому випуску:

1. Інформаційний супровід роботи сучасних парламентів.
2. Матеріали Парламентських читань.
3. Інтерв`ю політолога др. Сари Вітмор (Великобританія) про стан українського парламентаризму.