1. Строки виборчої кампанії повинні встановлюватися з урахуванням організаційних потреб та конституційних засад виборчого процесу. Так, для належного виконання основних організаційних заходів з підготовки та проведення виборів, забезпечення належної реалізації права на оскарження рішень, дій та бездіяльності, пов’язаних з виборами, загальна тривалість виборчого процесу повинна складати не менше 120 днів.

2. Участь блоків у виборчій кампанії повинна бути врегульована Законом „Про вибори народних депутатів України” з урахуванням низького рівня корпорації всередині фракцій, сформованих на основі блоків, у післявиборчий період. Крім того, формування окружних та дільничних виборчих комісій на засадах збалансованого партійного представництва неможливе за умови виділення квот для фракцій, адже партії, що входять до складу блоків, конкурують між собою, а партії, які сформували фракції самостійно, отримують невиправдані переваги при формуванні складу відповідних виборчих комісій. Заборона висування кандидатів на виборах виборчими блоками стимулюватиме зміцнення партійної системи України, однак, по-перше, закріплення такої заборони є недостатньо демократичним, по-друге, норми Закону, якими б передбачалось її закріплення, мали б набути чинності після чергових виборів народних депутатів України 2012 р. У зв’язку з цим, для чергових виборів народних депутатів України вбачається необхідним не повністю заборонити висування кандидатів виборчими блоками, а стимулювати партії до самостійної участі у виборах шляхом встановлення для блоків політичних партій виборчого бар’єру, який би у два рази перевищував виборчий бар’єр для політичних партій. Крім того, з метою розвитку внутрішньопартійної демократії та стимулювання виборців до підтримки на виборах партійних ідеологій та програм, а не окремих відомих у суспільстві діячів (у тому числі й політиків), вбачається доцільним закріпити у Законі заборону на утворення блоків, назви яких містять зазначення імен, прізвищ та по-батькові кандидатів у депутати або інших осіб.

3. Територіальна організація виборів повинна визначатись з урахуванням типу виборчої системи, яка застосовуватиметься на виборах народних депутатів України. Закон повинен забезпечувати можливість належної реалізації активного виборчого права громадянам, що проживають за межами України, а також можливість оскарження ними рішень, дій та бездіяльності, пов’язаних з підготовкою та проведенням виборів. Межі територіальних виборчих округів повинні враховувати кількість зареєстрованих виборців таким чином, аби було дотримано принцип рівного виборчого права. Крім того, при визначенні цих меж необхідно враховувати місця компактного проживання національних меншин. Закон повинен передбачати поділ виборчих дільниць на постійні та тимчасові. Кількість виборців, що належать до виборчої дільниці, доцільно зменшити до 1500, що забезпечуватиме належну організацію голосування та підрахунку голосів.

4. Формування окружних та дільничних виборчих комісій має здійснюватися за принципом рівного представництва як для партій, представлених у парламенті, так і для позапарламентських партій – 50% місць у складі виборчих комісій має відводитись для заміщення кандидатурами, запропонованими представленими у парламенті партіями, 50% місць – для заміщення кандидатурами, запропонованими позапарламентськими партіями. При цьому, зважаючи на політичну конфігурацію діючого парламенту, який складається з одно- та багатопартійних фракцій, розподіл місць в окружних та дільничних виборчих комісіях повинен здійснюватися через окреме жеребкування на заповнення квот відповідно парламентських та позапарламентських партій. Таким чином буде забезпечено збалансоване представництво партій, представлених у Верховній Раді України, і забезпечено рівноправну участь у формуванні комісій потенційно конкуруючих суб’єктів зі складу одного блоку. Процедуру жеребкування необхідно здійснити для кожної окружної виборчої комісії (згодом і для ДВК) окремо. Таким чином не буде допущено повторення ситуації, яка виникла під час місцевих виборів 2010 р., коли партії, які отримали перші номери за результатами єдиного жеребкування, забезпечили собі більшість місць у складі виборчих комісій.

5. Розподіл керівних посад (голова, заступник, секретар) у виборчих комісіях різних рівнів доцільно здійснювати методом жеребкування між кандидатами на відповідні посади без урахування досвіду їх роботи у складі виборчих комісій. Як показала практика, поняття досвіду роботи у складі виборчих комісій може тлумачитись неоднозначно, в той час як провести перевірку інформації про наявність у претендентів на посади у складі виборчих комісій досвіду відповідної роботи практично неможливо. На останніх місцевих виборах обов’язковість призначення на керівні посади у комісіях осіб, що мають досвід роботи у складі виборчих комісій, призвела до того, що окремі партії отримали суттєві переваги при розподілі керівних посад у складі комісій. Відповідно до рекомендацій Місій БДІПЛ/ОБСЄ Закон повинен передбачати обов’язковість проходження навчання з питань виборів членами окружних та дільничних виборчих комісій, яке мають організовувати відповідно ЦВК та окружні комісії. Методика такого навчання має здійснюватись за затвердженою ЦВК програмою. Прослуховування членами відповідних виборчих комісій навчальних курсів (тривалістю до 1 тижня, враховуючи короткі строки перебігу основних етапів виборчого процесу), має передувати складанню ними присяги. Підстави дострокового припинення повноважень членів виборчих комісій за ініціативою суб’єктів, які запропонували їхні кандидатури, мають бути вичерпно визначені Законом, що сприятиме підвищенню рівня незалежності членів комісій від партій та кандидатів.

6. При вирішенні питання про оптимальний кворум для легітимності засідань та прийняття виборчими комісіями рішень необхідно враховувати практику українських виборів та логіку процесу, щоб визначити найприйнятніший кворум для засідань дільничних та окружних виборчих комісій. Вимога присутності 2/3 членів комісії на її засіданні може бути використана для його зриву у разі неявки на засідання більш ніж третини членів комісії, що є особливо небезпечним у день день голосування, при підрахунку голосів та встановленні результатів голосування. Спрощення цієї жорсткої вимоги перед проведенням повторного голосування під час виборів Президента України 2010 р. та виборів до органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських голів 31 жовтня 2010 року призвела до максимальної мобілізації членів комісій від полярних кандидатів, які усвідомили, що й за їх відсутності підготовка до голосування (у день його проведення), а також процедура підрахунку голосів відповідатимуть чинному законодавству. Тож вимога присутності на засіданнях абсолютної більшості членів виборчих комісій – достатня та виправдана. Проте вона повинна поширюватись і на засідання комісій, які проводяться у день голосування , а не звужуватися до присутності 3-х членів комісії, як це було передбачено під час останніх місцевих виборів. Рішення на засіданні повинні прийматися більшістю від присутніх, що забезпечить необхідний баланс рівності можливостей для партій парламентської більшості, меншості та позапарламентських політичних сил.

7. Ефективне спостереження за виборами українськими громадськими організаціями, що наділятимуться широкими повноваженнями, забезпечить незаангажовану оцінку підготовки та проведення виборів, дозволить зафіксувати порушення вимог законодавства та сприятиме їх усуненню. Спостерігачі від громадських організацій повинні бути прирівняні до офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу, та мати право на: 1) отримання копії протоколу про підрахунок голосів та встановлення офіційних результатів виборів; 2) звернення до відповідної виборчої комісії або суду з письмовою заявою про усунення порушень закону у разі їх виявлення; 3) складання акту про виявлене порушення закону, що підписується ним та не менш ніж двома виборцями, які засвідчують це порушення; 4) присутність під час волевиявлення виборців поза приміщенням для голосування (на дому); 5) присутність під час засідань виборчих комісій різного рівня при підрахунку голосів, встановленні результатів волевиявлення. Всеукраїнські та місцеві громадські організації, зареєстровані не пізніше ніж за 3 роки до дня виборів, і статутні документи яких передбачають організацію та проведення спостереження під час виборів народних депутатів, акредитуються Центральною виборчою комісією на підставі відповідних заяв, підписаних їх керівниками, копій свідоцтв про реєстрацію та статутів, засвідчених нотаріально. Реєстрація та видача посвідчень окремим спостерігачам – громадянам України здійснюється ЦВК та відповідними окружними виборчими комісіями, до яких звернувся представник акредитованої організації з довіреністю на здійснення представницьких функцій в межах округу чи України, списком кандидатів на спостереження, який додається, завіреною печаткою організації копією документу від ЦВК про акредитацію, оригіналами заяв від кандидатів у спостерігачі.

8. Реєстрація кандидатів. Підстави для відмови у реєстрації кандидатів повинні бути чітко та вичерпно визначені в законі і не створювати можливостей для неоднозначного тлумачення відповідних норм виборчими комісіями. Закон повинен відводити достатній час для виправлення недоліків у поданих на реєстрацію документах та можливість їхнього повторного подання до завершення відведеного граничного строку. Можливість скасування реєстрації кандидатів повинна передбачатись лише у виняткових випадках, визначених чинним Законом «Про вибори народних депутатів України». Повторне вчинення суб’єктом виборчого процесу правопорушення не повинне бути підставою для скасування його реєстрації (у цьому випадку необхідно застосовувати інші санкції, наприклад, штрафи, розмір та підстави накладання яких мають визначатись законом). Закон не повинен передбачати подання підписних листів на підтримку висування кандидатів; розмір виборчої застави не повинен обмежувати можливість висування кандидатів невеликими партіями, які не мають у своєму розпорядженні значних фінансових ресурсів. Закон повинен передбачати обов’язковість подання декларацій про доходи та майновий стан кандидатів, а також обов’язковість їхнього оприлюднення на веб-сайті ЦВК.

9. Фінансування виборчих кампаній повинне здійснюватись за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фондів суб’єктів виборчого процесу; а у разі проведення позачергових виборів – з резервного фонду Кабінету Міністрів України. Одночасно з прийняттям нової редакції Закону «Про вибори народних депутатів України» необхідно внести зміни до Закону «Про політичні партії в Україні», які передбачатимуть: а) запровадження прямого державного фінансування діяльності політичних партій та встановлення заборони їх фінансування юридичними особами; б) узгодження розміру внесків на користь партій з розміром внесків до виборчих фондів; в) обов’язкове оприлюднення на веб-сайті ЦВК річних звітів про доходи та видатки партій (вимоги до змісту таких звітів повинні визначатись безпосередньо у законі), а також звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів (вимоги до змісту таких звітів та меж розкриття відображеної у них інформації повинні визначатись безпосередньо у законі); г) відображення у звітах інформації про осіб, які здійснили внески на користь партій або до виборчих фондів, що перевищують певну величину, визначену законом; д) закріплення за ЦВК права здійснювати контроль не лише за надходженням і використанням коштів виборчих фондів, а й фінансуванням партій в цілому; е) ефективні та пропорційні санкції за правопорушення у сфері фінансування партій та передвиборної агітації.

10. Складання та уточнення списків виборців. До Закону України «Про Державний реєстр виборців» необхідно внести зміни, які передбачатимуть можливість надання партіям декількох електронних копій бази даних Державного реєстру виборців, що сприятиме більш оперативному проведенню перевірки повноти і достовірності бази даних Державного реєстру виборців, а відтак – підвищуватиме ефективність контролю партій за веденням Державного реєстру виборців. Порядок складання та уточнення списків виборців на виборах народних депутатів України повинен базуватись на нормах Закону «Про Державний реєстр виборців», при цьому: а) попередні списки виборців повинні передаватись органами ведення Державного реєстру виборців безпосередньо дільничним виборчим комісіям; б) дільничні виборчі комісії повинні бути позбавлені права внесення змін до списків виборців – такі зміни мають вноситись виключно відповідними органами ведення Державного реєстру виборців, у тому числі – на підставі рішень суду; в) виборчі комісії не повинні розглядати скарги на порушення, пов’язані зі складанням і уточненням списків виборців, – відповідні скарги мають розглядати органи ведення Державного реєстру виборців; закон повинен передбачати можливість ефективного оскарження рішень органів ведення державного реєстру виборців в адміністративному та судовому порядку; г) уточнення списків виборців та розгляд скарг, позовних заяв щодо невнесення, неправильного внесення виборців до списків виборців має завершитись не пізніше ніж за 2 дні до дня голосування, після чого будь-які зміни до списків виборців вноситись не повинні; д) кожному виборцю у встановлений законом строк до дня виборів має бути надіслане іменне запрошення із зазначенням відповідних даних, необхідних для голосуванні реалізації права голосу на виборах; е) закон не повинен передбачати можливість голосування виборців на підставі відкріпних посвідчень – у разі неможливості голосування на виборчій дільниці, до якої віднесено виборця, він повинен мати можливість звернутись до органу ведення Державного реєстру виборців для зміни місця голосування (виборчої дільниці) без зміни виборчої адреси, як передбачено Законом „Про Державний реєстр виборців”.

11. Передвиборна агітація. У новій редакції Закону «Про вибори народних депутатів України» необхідно чітко визначити поняття передвиборної агітації, політичної реклами, офіційного повідомлення про дії кандидатів у депутати. У випадку реклами продукції (комерційної реклами) з використанням символіки, зображень, назв (імен) суб’єктів виборчого процесу така реклама повинна вважатись політичною. З метою забезпечення рівних можливостей суб’єктів виборчого процесу у здійсненні передвиборної агітації необхідно скасувати квоти на політичну рекламу, встановлені Законом «Про рекламу». У відповідності до рекомендацій ОБСЄ/БДІПЛ, виборчі комісії мають бути звільнені від обов’язку сприяння суб’єктам виборчого процесу у здійсненні ними передвиборної агітації. Правове регулювання права на відповідь має бути приведене у відповідність до європейських стандартів; зокрема Закон повинен передбачати можливість відмови ЗМІ у забезпеченні права на відповідь (за наявності чітко визначених законом підстав) з можливістю оскарження такої відмови у судовому порядку. Граничний строк оприлюднення результатів опитувань громадської думки має бути скорочений до 7 днів до дня голосування, що відповідатиме кращій зарубіжній практиці. У Законі не повинні закріплюватись положення чинного Закону «Про вибори народних депутатів України», які мають недемократичний характер, зокрема щодо заборони проведення передвиборної агітації у ЗМІ з часткою іноземної власності понад 50%, заборони коментування чи оцінювання змісту передвиборної агітаційної програми протягом 20 хвилин до і після її трансляції тощо.

12. Контроль за друком та транспортуванням бюлетенів. Відсутність належного контролю за виготовленням і використанням виборчих бюлетенів може призвести до поглиблення недовіри до виборчого процесу загалом. Саме тому виборче законодавство має гарантувати можливість обов’язкової присутності членів відповідних виборчих комісій, уповноважених осіб всіх суб’єктів виборчого процесу та представників правоохоронних органів під час виготовлення бюлетенів, знищення друкарських форм, поліграфічного браку, транспортування виборчої документації, її передачі відповідним виборчим комісіям. Закон про вибори повинен передбачати можливість перевищення кількості виборчих бюлетенів – кількості виборців, включених до списків виборців на дільниці, не більш ніж на 0,5%. Правоохоронні органи повинні забезпечувати надійне зберігання виборчої документації.

13. Таємниця голосування – не лише право, а й обов’язок, невиконання якого повинне бути покаране шляхом визнання недійсним будь-якого виборчого бюлетеня, зміст якого став відомим іншим. Порушення таємниці голосування повинно мати наслідком накладання санкцій на члена виборчої комісії у разі порушення або незабезпечення ним таємності голосування, а також на виборця, дії якого створили передумови для розголошення змісту заповненого бюлетеню.

14. Оскарження рішень, дій та бездіяльності, пов’язаних з виборами. Порядок судового розгляду виборчих спорів повинен визначатись виключно Кодексом адміністративного судочинства України, а не виборчим законодавством. Положення КАС та Закону «Про вибори народних депутатів України» повинні: а) передбачати поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, пов’язані з виборами; можливість вжиття судами заходів із забезпечення позову; б) встановлювати такі строки подання та розгляду скарг і позовних заяв, які дозволятимуть ефективно захищати порушені права та належним чином вирішувати виборчі спори з урахуванням швидкого перебігу етапів виборчого процесу; в) передбачати можливість перегляду всіх судових рішень у виборчих спорах в апеляційному порядку.

15. Зміст виборчого бюлетеню повинен відповідати списку зареєстрованих партій в єдиному багатомандатному виборчому окрузі та переліку кандидатів, зареєстрованих у кожному з одномандатних мажоритарних виборчих округах. Послідовність розташування кандидатів та партій у виборчих бюлетенях має визначатись жеребкуванням на спеціальному засіданні відповідної виборчої комісії. У разі виявлення неточностей чи помилкового невключення до бюлетеня одного з кандидатів або партій, весь наклад таких бюлетенів необхідно знищити та забезпечити оперативне виготовлення повторного накладу.

16. Протокол про підрахунок голосів на виборчих дільницях повинен враховувати та відтворювати всі процедурні дії її членів. Так, необхідно фіксувати кількість бюлетенів у кожній зі скриньок для голосування, результати волевиявлення під час голосування за межами приміщення для голосування (за місцем проживання виборця), кількість контрольних талонів, зіпсованих та недійсних бюлетенів тощо. Таким чином можна проаналізувати всі позаштатні ситуації, які трапляються на дільниці, але можуть бути приховані підсумковими сумарними даними. Крім того, закон повинен закріплювати обов’язковість підписання протоколів про підрахунок голосів на дільниці, про встановлення результатів голосування в межах територіального виборчого округу, протоколу про встановлення результатів виборів всіма членами відповідних виборчих комісій. Легітимним має вважатись протокол, підписаний не менш ніж 2/3 від присутніх членів ДВК, але не менш ніж половиною членів від її загального складу. Кримінальний кодекс України повинен встановлювати кримінальну відповідальність не лише за виніс печатки за межі приміщення для голосування, але й за бездіяльність представників правоохоронних органів та членів окружних виборчих комісій, які відмовляються фіксувати непоодинокі факти переписування протоколів про підрахунок у приміщенні ОВК.

17. Забезпечення інформаційного компоненту виборчого процесу. Принцип вільних виборів передбачає не лише право бути обраним, а й право обирати. Воно реалізується, зокрема, на основі володіння якомога повнішою інформацією про виборчий процес і про кандидатів, хоч би яка виборча модель не застосовувалася. Виборець має право знати, кому він делегує своє право на управління, хто ухвалює законодавчі рішення у державі від його імені. Держава повинна забезпечити доступ до публічно важливої інформації, у тому числі у виборчому процесі. Саме тому необхідно підняти на якісно новий рівень інформування виборців щодо кандидатів. Мінімальний набір відомостей, який дозволить здійснювати усвідомлений вибір, включає в себе біографічні дані, громадянство, відомості про освіту, попередню діяльність (у т.ч. на виборних посадах), місце роботи, місце проживання, декларацію про майновий стан та доходи, передвиборчу програму, відомості про наявність судимості, звіт про використання коштів виборчого фонду. У разі застосування змішаної системи в частині багатомандатного округу передбачити публічне подання партіями інформації щодо повного складу списку кандидатів. Така інформація повинна розміщуватися та оперативно оновлюватися на сайті ЦВК.

Пропозиції консорціуму громадських організацій щодо удосконалення виборчого законодавства (pdf)

Proposals on electoral legislation improvement by the NGO consortium

Експерти Лабораторії законодавчих ініціатив проаналізували законодавчі підсумки роботи Верховної Ради України у березні 2011 року. Протягом цього періоду було прийнято 22 закони. З них лише один вже набув чинності («Про внесення зміни до Закону України “Про Митний тариф України” щодо ставки на деякі зернові культури»).Найбільше прийнятих законів стосуються галузевої (9 законів) та правової (6 законів) політики; 3 закони спрямовані на удосконалення соціальної політики; 2 закони було ухвалено у сфері державного будівництва, а також по одному закону було ухвалено у сферах економічної політики та політики національної безпеки та оборони.

Найпродуктивнішим суб’єктом законодавчої ініціативи виступив Кабінет Міністрів України – за місяць було підтримано 11 урядових законопроектів, з яких один був ініційований ще урядом  під керівництвом Юлії Тимошенко («Про внесення змін до Закону України “Про електроенергетику” (щодо вдосконалення законодавства з питань електроенергетики в частині встановлення та розмежування відповідальності суб’єктів)»). З 10-ти ініційованих у березні урядом Азарова законів 5  законів стосуються галузевої політки, 4 закони – правової політки, і один закон – політики у сфері національної безпеки та оборони.

У березні Верховна Рада України ухвалила також 8 законопроектів парламентарів. Так, було ухвалено один економічний і один правовий закони, самостійно ініційовані депутатами від фракції Партія регіонів. Також був прийнятий в цілому один соціальний закон ініційований представником фракції БЮТ – Батьківщина, і один галузевий, ініційований членом фракції НУНС. З ініціативи міжфракційних груп (ПР–РЗМ, БЮТ-КПУ, ПР-БЮТ) було ухвалено два галузевих і один соціальний закони. Крім того, був ухвалений один правовий законопроект, ініційований позафракційним депутатом Писаренко В.В. («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо підсудності спорів)»)

Також Верховна Рада ухвалила у березні три президентські закони: «Про внесення зміни до Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” щодо виплати допомоги при народженні дитини», «Про внесення змін до Закону України “Про Кабінет Міністрів України” (щодо повноважень)», «Про центральні органи виконавчої влади»

За березень жоден законопроект не здобув підтримку всіх парламентських фракцій. Фракції «БЮТ – «Батьківщина» та «Наша Україна – Народна самооборона» не підтримали жодного з 22-х законопроектів, прийнятих Верховною Радою протягом цього місяця. Фракція КПУ також не підтримала 3 прийнятих в цілому законопроекти: «Про внесення змін до Закону України “Про електроенергетику” (щодо вдосконалення законодавства з питань електроенергетики в частині встановлення та розмежування відповідальності суб’єктів)» (ініційований Кабінетом Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко), «Про внесення змін до Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”» (ініційований діючим урядом) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо підсудності спорів)» (ініційований позафракційним депутатом Писаренко В.В.)

У березні знову змінювався склад фракцій Партії регіонів, «БЮТ – «Батьківщина» та НУНС. Станом на 21 березня, до складу парламентської фракції Партії регіонів входить 189 депутат, «БЮТ – «Батьківщина» – 105, Блоку «Наша Україна – Народна самооборона» – 68, Комуністичної партії – 25, Народної Партії – 20; «Реформи заради майбутнього» – 20, кількість позафракційних – 23 депутати.

У цьому випуску:

1. Запобігання конфлікту інтересів та корупції в депутатській діяльності: досвід країн ЄС та пропозиції для України.
2. Етика парламентарів, або що робити щоб законослухняність не втратила сенс.
3. Підсумки 8 сесії Верховної Ради України VI скликання.
4. Довіра до влади. Ставлення до виборчої реформи (результати соціологічного дослідження).

З 28-и ухвалених у лютому законів 6 вже набули чинності. Найбільше прийнятих законів стосуються галузевої та правової політики (по 10 законів); 4 закони спрямовані на удосконалення економічної політики; 3 закони було ухвалено у сфері національної безпеки та оборони, а також один закон було ухвалено у сфері державного будівництва.

Серед ухвалених у лютому законопроектів були закони, прийняті в цілому під час 7-ї сесії, але повернуті на повторний розгляд з пропозиціями Президента:

• «Про внесення змін до Закону України “Про акціонерні товариства” щодо вдосконалення механізму діяльності акціонерних товариств» з пропозиціями Президента України від 11.01.2011
• «Про внесення змін до законів України “Про здійснення державних закупівель” та “Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні”» з пропозиціями Президента України від 11.01.2011
• «Про регулювання містобудівної діяльності» з пропозиціями Президента України від 03.02.2011
• «Про внесення змін до Закону України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” щодо декларування наявності цукру» з пропозиціями Президента України вiд 11.01.2011

Найпродуктивнішим суб’єктом законодавчої ініціативи виступили народні депутати України – за місяць було підтримано 16 законопроектів парламентарів. Як і в попередні  місяці, найактивніше право законодавчої ініціативи вдалося використати депутатам від фракції Партії регіонів: парламент підтримав 7 ініційованих представниками цієї політичної сили законів, що стосуються правової (3 закони), економічної (3 закони) та галузевої (1 закон) політики. Також були прийнятий в цілому 3 закони, ініційований представником фракції БЮТ – “Батьківщина”: 2 правових і один галузевий закони. Крім того, був ухвалений Закон «Про правовий режим земель охоронних зон об’єктів магістральних трубопроводів», ініційований представниками фракції КПУ. З ініціативи міжфракційних груп (КПУ-ПР-НП, НУНС-ПР-БЮТ, БЮТ-ПР) було ухвалено ще 5 законів, які стосуються правової політики (3 закони), а також політики у сфері державного будівництва і національної безпеки та оборони (по одному закону).

В лютому Верховна Рада України ухвалила також 10 урядових законів, з яких один був ініційований ще урядом  під керівництвом Юлії Тимошенко («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення попереднього документального контролю у пунктах пропуску через митний кордон»). З 9-ти ініційованих урядом Азарова законів, що в були ухвалені в лютому, 6 стосуються галузевої політки, 2 закони – правової політки, і один закон – політики у сфері національної безпеки та оборони.

Також Верховна Рада ухвалила у лютому один президентський закон: «Про схвалення рішення Президента України щодо направлення миротворчого контингенту для участі України в наданні підтримки Операції ООН у Кот-д’Івуарі»
–
Крім того, парламент підтримав один закон – «Про внесення змін до статті 75 Закону України “Про банки і банківську діяльність” (щодо строку повноважень тимчасової адміністрації)», – ініційований Національним банком України.

За лютий жоден законопроект не здобув підтримку всіх парламентських фракцій. Найчастіше «проти» підтриманих в цілому Верховною Радою України висловлювалися представники фракції «Наша Україна – Народна самооборона» (єдиний підтриманий цією фракцією закон: Закон «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», ініційований міжфракційною групою депутатів). Фракція БЮТ-“Батьківщина” також не підтримала 17 прийнятих законопроектів, а фракція КПУ виступила проти 3-х законопроектів.

У лютому продовжилися зміни у фракційній структурі Верховної Ради України. Так, позафракційні депутати утворили фракцію «Реформи заради майбутнього», до якої увійшло 20 депутатів. Крім того, змінився склад фракцій Партії регіонів, БЮТ-Батьківщина  та НУНС. Станом на 18 лютого, до складу парламентської фракції Партії регіонів входить 181 депутат, БЮТ- “Батьківщина” – 106, Блоку «Наша Україна – Народна Самооборона» – 69, Комуністичної партії – 25, Народна Партія – 20; «Реформи заради майбутнього» – 20, кількість позафракційних депутатів – 29.

Верховною Радою України шостого скликання протягом минулого сесійного року (2010-й сесійний рік включає шосту та сьому сесії Верховної Ради України: з лютого 2010 року по січень 2011 року) було прийнято 224 закони. Аналіз законів не включає ратифікаційних законів та законів про внесення змін до Державного бюджету.

Найбільше прийнятих законів стосувалося галузевої, економічної та правової політики; найменше – політики культури і освіти. В цілому, за сферами регулювання прийняті протягом двох сесій закони можна поділити на такі основні групи:

• Державне будівництво (16 законів);
• Соціальна політика (27 законів);
• Економічна політика (55 законів);
• Інформаційна політика (10 законів);
• Національна безпека та оборона (11 законів);
• Правова політика (43 законів);
• Галузева політика (57 закони);
• Політика культури та освіти (4 закони).

Як і під час попередніх сесій, найбільш продуктивним суб’єктом законодавчої ініціативи виявилися народні депутати України, які ініціювали 116 законів. Найбільш активно право законодавчої ініціативи реалізовували представники фракції Партії регіонів. Самостійно вони виступили ініціаторами 45-и законопроектів, 15 з яких стосуються економічної політики, 9 законопроектів регулюють питання галузевої політики, 8 законів спрямовані на вдосконалення соціальної політики,  6 законів стосуються правової політики, 5 законів регулюють питання у сфері державного будівництва та по одному закону спрямовані на вдосконалення інформаційної політики, а також політики культури і освіти. Крім того, були прийняті 17 законів, самостійно ініційовані представниками фракції БЮТ (8 законів у сфері правової політки, 3 закони у сфері галузевої політики, по 2 стосуються соціальної політики та політики державного будівництва і по одному законопроекту, що регулюють питання інформаційної та економічної політики). 12 законів були самостійно ініційовані депутатами від фракції НУНС, з яких по 4 стосуються галузевої та правової політики, по 2 закони регулюють питання у сфері соціальної політики і по одному закону спрямовані на вдосконалення інформаційної політики та політики у сфері культури й освіти. Найменше реалізували своє право законодавчої ініціативи представники фракцій КПУ (по одному закону у сфері соціальної, економічної та правової політики) та Блоку Литвина/Народної партії (2 галузевих закони, один соціальний і один економічний). Значна кількість прийнятих депутатських законопроектів була ініційована міжфракційними депутатськими групами найрізноманітніших комбінацій. З 34-х таких законопроектів 12 стосуються галузевої політики, 8 – економічної, 7 – правової, 3 – інформаційної політики, 2 – політики у сфері державного будівництва і по одному – соціальної політики та політики культури й освіти. Крім того, Верховною радою був в цілому ухвалений Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності садівницьких товариств та дачних кооперативів», який ініціював наразі позафракційний Голова Верховної Ради України.

Також Верховна рада підтримала 93 законопроекти, ініційованих урядом. При цьому була прийнята значна кількість проектів, поданих ще попереднім урядом під керівництвом Юлії Тимошенко. В цьому контексті вартий уваги той факт, що більшість таких проектів була підтримана новою коаліцією й, разом з тим, не знайшла підтримки серед представників фракції БЮТ. Серед ініційованих урядом і підтриманих Верховною Радою України законів 25 стосуються економічної політики, 23 – галузевої політики, 16 – правової політика, 11 – соціальної політики, 9 – національної безпеки і оборони, 5 – політики державного будівництва, і по 2 закони – інформаційної політики та політики культури та освіти.

Крім того, було підтримано 14 ініціатив Президента України (3 з яких ініційовані ще президентом Віктором Ющенком). З них 6 стосувалися галузевої політики, по 3 закони – політки національної безпеки і оборони та  державного будівництва, та по одному закону – соціальної та правової політики.

Також парламент підтримав в січні Закон «Про внесення змін до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (щодо скасування збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкових валют)», ініційований Національним банком України.

З 224 ухвалених протягом 2010-го року законів лише 17 були підтримані всіма парламентськими фракціями. Найбільше таких законопроектів було ініційовано міжфракційними групами депутатів («Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи)», «Про внесення змін до Закону України “Про молоко та молочні продукти” (щодо відповідності якості та безпеки молочних продуктів показникам, які встановлені законодавством і стандартами України)», «Про внесення змін до статті 11 Закону України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)»). Також всіма фракціями були підтримані законопроекти, ініційовані фракцією Партії Регіонів («Про внесення зміни до пункту 1 розділу ІI “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення охорони родючості грунтів”», «Про внесення змін до Закону України “Про кінематографію” (щодо державної підтримки виробництва національних фільмів)»),фракцією БЮТ («Про внесення змін до Сімейного кодексу України (щодо врегулювання порядку визначення розміру аліментів)», «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо права свідка на адвоката)», «Про доступ до публічної інформації»), фракцією НУНС («Про внесення зміни до статті 707 Цивільного кодексу України (щодо правового регулювання обміну товарів неналежної якості)», «Про внесення змін до переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України “Про Перелік пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації”»), «Про мораторій на видалення зелених насаджень на окремих об’єктах благоустрою зеленого господарства м. Києва») тафракцією КПУ («Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок»). Крім того, всі парламентські фракції підтримали також 1 законопроект колишнього Президента України Віктора Ющенка («Про затвердження Указу Президента України “Про оголошення територій міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації”») та 3 урядові законопроекти («Про внесення змін до статті 9 Закону України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”» (Кабінет Міністрів Юлії Тимошенко),«Про внесення зміни до статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість” (щодо оподаткування при проведенні в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу)», «Про засади функціонування ринку природного газу» (ініційовані діючим Кабінетом Міністрів)).

Протягом 2010-го року представники фракції «Наша Україна – Народна самооборона» виступили «проти» 195-ти прийнятих в цілому законопроектів – цей найвищий відповідний показник серед фракцій. При цьому від 10% до 50%  складу фракції підтримували той чи інший законопроект разом з коаліцією, а у багатьох випадках не вистачало кілька голосів для того, щоб віднести фракцію до таких, що підтримали законопроект (більшість від складу фракції). Представники фракції БЮТ також виявили свою незгоду зі значною кількістю законопроектів (156 голосувань «проти» прийнятих в цілому законопроектів). Як зазначалося, серед непідтриманих більшістю складу фракції БЮТ законопроектів було чимало таких, які ініціював Кабінет Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко або які були ініційовані представниками фракції БЮТ. 26 законопроектів не були підтримані фракцією КПУ і 4 законопроекти – фракцією Блока Литвина/Народної Партії. Лише фракції Партії регіонів підтримала всі 224 ухвалені протягом 2010-го року законопроекти. При цьому, можна стверджувати, що принципові позиції «проти» займали лише фракції КПУ та Блок Литвина, в той час як невизначена позиція фракції НУНС (коливається в межах 10-60% від складу фракції) зумовлена проблемами внутрішньофракційної дисципліни. Крім того, позиція фракції БЮТ швидше покликана відображати її новий опозиційний статус.

Найпродуктивнішими місяцями 2010 р. виявилися липень (44 закони) та грудень (54 закони), протягом яких було ухвалено майже 44% всіх законопроектів, прийнятих за сесійний рік. Найменш продуктивними виявилися березень та квітень: в цей період було ухвалено лише 12 законопроектів. Це пояснюється тим, що в цей час відбувалася зміна політичного керівництва держави (зокрема – уряду), тому основним напрямком роботи парламенту було звільнення та призначення посадовців.

Зміни фракційної структури за 2010 сесійний рік

Принципово змінили структуру парламенту зміни до регламенту ВРУ, відповідно до яких коаліція повинна складатись з депутатів, а не з фракцій. Це призвело до першої хвилі переходу депутатів  в провладну парламентську коаліцію (фракції, що орієнтувались на президента і його партію). Друга хвиля відбулася у вересні, коли було оголошено про виключення з фракції БЮТ 28 народних депутатів, які раніше підтримували коаліцію під час голосувань. На 23 вересня 2010 року кількість членів фракції БЮТ налічувала вже 124 депутати. Це в свою чергу значно вплинуло на одностайність голосувань фракції БЮТ.

В жовтні відбулися інші зміни у фракційному складі парламенту. Голова Верховної Ради Володимир Литвин, його перший заступник Адам Мартинюк і заступник Микола Томенко з 16 жовтня стали позафракційними депутатами, у відповідності до вимог зміненого Регламенту Верховної Ради. Станом на 21 жовтня, до складу парламентської фракції Партії регіонів входло 180 депутатів, БЮТ – 121, Блоку «Наша Україна – Народна Самооборона» – 71, Комуністичної партії – 26, Блок Литвина – 20; кількість позафракційних – 32 депутати.

Крім того, були ініційовані зміни у назвах фракцій. Так, Фракція Блоку Литвина з листопада має назву Фракція Народної Партії, а Фракція БЮТ – «БЮТ-Батьківщина».

В грудні знову відбулися зміни у фракційному складі парламенту, які й сформували фракційну структуру Верховної Ради до кінця сесії. Станом на 14 січня, до складу парламентської фракції Партії регіонів входило 180 депутатів, БЮТ- Батьківщина – 113, Блоку «Наша Україна – Народна самооборона» – 71, Комуністичної партії – 25, фракції Народної Партії – 20; кількість позафракційних депутатів становила – 41 депутат.

До найрезонансніших  законів, прийнятих Верховною Радою протягом 2010 року можна віднести Закони України:
«Про затвердження змін до статті 61 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” (щодо порядку утворення коаліції депутатських фракцій)» від 9.03.2010;
«Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України» від 27.04.2010;
«Про внесення змін до Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (щодо забезпечення прозорості та демократичності місцевих виборів)» від 30.08.2010;
«Податковий кодекс України» від 2.12.2010;
«Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011.

У цьому випуску:

1. Оцінка стану українського парламентаризму на основі керівних принципів демократичних парламентів.
2. Адміністративно-територіальні реформи у країнах Вишеградської групи: висновки для України.

Верховною Радою України шостого скликання протягом сьомої сесії було прийнято 114 законів, що на 4 закони менше, ніж за попередню сесію (аналіз законів не включає ратифікаційних законов та законів про внесення змін до Державного бюджету). Зі 114 ухвалених законів 22 ще не були підписані Президентом. Крім того, ще один прийнятий за цю сесію закон був відхилений за пропозицією Президента («Про внесення змін до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»).

Найбільше прийнятих протягом сьомої сесії законів стосувалися економічної та галузевої  політик; найменше – політики в галузях культури і освіти. В цілому за сферами регулювання прийняті протягом сьомої сесії закони можна поділити на такі основні групи:

• Економічна політика (31 законів);
• Галузева політика (28 закони);
• Соціальна політика (16 законів);
• Правова політика (15 законів);
• Державне будівництво (10 законів);
• Національна безпека і оборона (7 законів);
• Інформаційна політика (5 законів);
• Політика культури і освіти (2 закони).

Під час 7-ї сесії вирішилася доля ще 9-ти законопроектів, прийнятих Верховною Радою протягом минулої сесії. Так, були ухвалені з врахованими пропозиціями президента такі законопроекти:

• Проект № 3003 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо посилення заходів з боротьби з браконьєрством)» (ухвалений парламентом 15.04.2010);
• Проект № 3190 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» (ухвалений парламентом 11.05.2010);
• Проект №0937 «Про внесення змін до Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”» (ухвалений парламентом 1.06.2010);
• Проект №4785 «Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про дипломатичну службу” (щодо регламентування правового статусу та порядку присвоєння дипломатичних рангів)» (ухвалений парламентом 1.06.2010);
• Проект № 2581 «Про внесення змін до Закону України “Про державне оборонне замовлення”» (ухвалений парламентом 1.07.2010);
• Проект № 4123 «Про внесення змін до Закону України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання”» (ухвалений парламентом 1.07.2010);
• Проект №5376 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування угод про розподіл продукції» (ухвалений парламентом 8.07.2010).
  Ще 2 законопроекти були відхилені за пропозицією президента:
• Проект № 2702 «Про внесення змін до Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” (щодо строку перебування на посаді)» (ухвалений парламентом 26.06.2010);
• Проект №2486 «Про внесення зміни до статті 18 Закону України “Про міський електричний транспорт”» (ухвалений парламентом 1.07.2010).

Як і під час попередніх сесій, найбільш продуктивним суб’єктом законодавчої ініціативи виявилися народні депутати України, які ініціювали 54 закони. Аналогічно до результатів 6-ї сесії, найбільш активно право законодавчої ініціативи реалізовували представники фракції Партії регіонів. Самостійно вони виступили ініціаторами 28-и законопроектів (більше половини від частки ініційованих народними депутатами законопроектів), 11 з яких стосуються економічної політики, по 5 законопроектів регулюють питання соціальної та галузевої політики, 3 закони спрямовані на вдосконалення правової політики, і по одному стосуються інформаційної політики та державного будівництва. Шість законів були ініційовані депутатами від фракцій НУНС, 3 яких стосуються галузевої політики, 2 спрямовані на вдосконалення правової політики, і один – соціальної політики. Також були прийняті 5 законів, самостійно ініційовані представниками фракції БЮТ-Батьківщина (2 закони у сфері правової політки, по 1 стосуються галузевої політики, державного будівництва та інформаційної політики). Найменше реалізували своє право законодавчої ініціативи представники фракцій КПУ (один економічний закон) та Народнох Партії (один галузевий закон). Значна кількість прийнятих депутатських законопроектів була ініційована міжфракційними депутатськими групами найрізноманітніших комбінацій (БЮТ-ПР-НУНС, ПР-НУНС, БЮТ-ПР, НУНС-КПУ, НП-КПУ, ПР-НП-КПУ, ПР-БЮТ,  ПР-БЮТ-НУНС-НП, ПР-НП, НП-НСНУ). З 13-ти таких законопроектів по 5 стосуються галузевої та правової політики, і по одному – правової та інформаційної політики, а також  державного будівництва. Крім того, Верховною радою був в цілому ухвалений Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності садівницьких товариств та дачних кооперативів», який ініціював наразі позафракційний Голова Верховної Ради України.

Також Верховна рада підтримала 51 законопроект, ініційований урядом. При цьому була прийнята значна кількість проектів, поданих ще попереднім урядом під керівництвом Юлії Тимошенко (10 законопроектів: 4 у сфері економічної політики, 3 стосуються національної безпеки і оборони, і по одному спрямовано на вдосконалення соціальної та правової політики, а також політики культури і освіти). Як і під час минулої сесії має місце ситуація, коли  значна кількість таких проектів була підтримана новою коаліцією, і не знайшла підтримки серед більшості представників фракції БЮТ-Батьківщина. Серед ініційованих урядом Азарова і підтриманих Верховною Радою України законів 12 стосуються економічної політики, 8 – галузевої політики, по 6 – правової і соціальної політика, 5 – державного будівництва, і по одному – інформаційної політики, національної безпеки і оборони , а також політики культури і освіти.

Крім того, було підтримано 8 ініціатив Президента України, з яких 4 стосувалися галузевої політики, 2 – національної безпеки та оборони, і по одному – правової і соціальної політики.

Також парламент підтримав в січні Закон «Про внесення змін до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (щодо скасування збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкових валют)», ініційований Національним банком України.

З 114 ухвалених протягом 7-ї сесії законів лише 3 були підтримані всіма парламентськими фракціями. Так були прийняті Закон «Про мораторій на видалення зелених насаджень на окремих об’єктах благоустрою зеленого господарства м. Києва» (ініційований представниками фракції НУНС), Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)» (ініційований міжфракційною групою ПР-НУНС) та Закон «Про доступ до публічної інформації» (ініційований представником фракції БЮТ-Батьківщина).

Протягом 7-ї сесії представники фракції «Наша Україна – Народна самооборона» виступили «проти» 105-ти прийнятих в цілому законопроектів – це найбільший серед фракцій. Представники фракції БЮТ-Бютьківщина також виявили свою незгоду зі значною кількістю законопроектів (97 голосувань «проти» прийнятих в цілому законопроектів). 15 законопроектів не були підтримані фракцією КПУ і 1 законопроект – фракцією Народної Партії. Лише фракції Партії регіонів підтримала всі 114 ухвалених протягом 7-ї сесії законопроектів.

Враховуючи незначну кількість законів, підтриманих опозиційними фракціями, їх всі можна перелічити. Отже, закони, підтримані фракцією БЮТ-Батьківщина: Закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення відповідальності за злочини проти дітей)», Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності», Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо запровадження системи електронної державної реєстрації суб’єктів господарювання)», («Про схвалення рішення Президента України щодо участі миротворчого контингенту України в наданні оперативної підтримки Місії ООН у Кот-д’Івуарі», «Про внесення змін до статті 14 Закону України “Про інформацію” (щодо захисту інформації)», Закон «Про доступ до публічної інформації», Закон «Про внесення зміни до статті 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” (щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій)» (ініційований урядом Азарова), Закон «Про внесення змін до Закону України “Про дитяче харчування” (щодо посилення вимог до виробництва та обігу продуктів дитячого харчування)» та Закон «Про внесення змін до статті 9 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” (щодо слідчих підрозділів)» (ініційовані депутатом від фракції Партії регіонів), «Про про внесення змін до Закону України “Про жертви нацистських переслідувань” (щодо капітального ремонту квартир)», «Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання військового обов’язку», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань міграції», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності садівницьких товариств та дачних кооперативів», «Про внесення змін до статті 32 Кримінально-процесуального кодексу України (щодо терміну “близькі родичі”)».

Закони, підтримані фракцією «Наша Україна» – Народно Самооборона: Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо факторингу», Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності», Закон «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом “єдиного вікна”», («Про схвалення рішення Президента України щодо участі миротворчого контингенту України в наданні оперативної підтримки Місії ООН у Кот-д’Івуарі», Закон «Про доступ до публічної інформації», Закон «Про доступ до публічної інформації», «Про культуру» (ініційований урядом Азарова) та Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо компетенції правоохоронних органів у питаннях охорони підводної культурної та археологічної спадщини» (ініційований представником фракції НУНС), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)».

Найпродуктивнішим місяцем 7-ї сесії виявився грудень, протягом якого було ухвалено майже 47% всіх законопроектів сесії. Найменш продуктивними виявилися листопад та жовтень: в цей період було ухвалено лише 18 законопроектів.

Під час 7-ї сесії також відбулися зміни у фракційному складі парламенту. Голова Верховної Ради Володимир Литвин, його перший заступник Адам Мартинюк і заступник Микола Томенко з 16 жовтня стали позафракційними депутатами парламенту, у відповідності до вимог зміненого Регламенту Верховної Ради. Станом на 27 січня, до складу парламентської фракції Партії регіонів входить 180 депутатів, БЮТ- Батьківщина – 113, Блоку «Наша Україна – Народна самооборона» – 71, Комуністичної партії – 25, Блок Литвина – 20; кількість позафракційних депутатів – 41.

Наразі з 21 ухвалених у січні законів лише 2 набули чинності. Найбільше прийнятих законів стосуються галузевої політики (6 законів); 4 закони спрямовані на удосконалення економічної політики; по 3 закони було ухвалено у сферах економічної, соціальної та інформаційної політики регулюють питання економічної політики; по одному закону було прийнято у сфері державного будівництва та національно безпеки і обори.

Найпродуктивнішим суб’єктом законодавчої ініціативи виступили народні депутати України – за місяць було підтримано 15 законопроектів парламентарів. Як і попередні  місяці, найактивніше право законодавчої ініціативи вдалося використати депутатам від фракції Партія регіонів: парламент підтримав 8 ініційованих представниками цієї політичної сили законів, що стосуються соціальної, правової та економічної політики (по 2 законопроекти), а також регулюють питання у сфері державного будівництва та галузевої політики (по одному законопроекту). Також були прийнятий в цілому Закон «Про доступ до публічної інформації», ініційований представником фракції БЮТ – Батьківщина,  Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо компетенції правоохоронних органів у питаннях охорони підводної культурної та археологічної спадщини» (з пропозиціями Президента), ініційований депутатом від фракції НУНС, а також Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності садівницьких товариств та дачних кооперативів», який ініціював наразі позафракційний Голова Верховної Ради України. З ініціативи міжфракційних груп (ПР-БЮТ-НУНС-НП, ПР-НП, НП-НСНУ) було ухвалено ще 4 закони, які стосуються галузевої та інформаційної політики (по 2 закони). В січні Верховна Рада України ухвалила також 5 урядових законів, які спрямовані на вдосконалення економічної політики (2 закони), а також регулюють питання у сферах національної безпеки і оборони, галузевої та правової політики (по одному законопроекту). Крім того, парламент підтримав в січні Закон «Про внесення змін до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (щодо скасування збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкових валют)», ініційований Національним банком України.

Одностайно були підтримані два законопроекти щодо інформаційної політики: Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)» (ініційований міжфракційною групою ПР-НУНС) та Закон «Про доступ до публічної інформації» (ініційований представником фракції БЮТ).

Найчастіше «проти» підтриманих в цілому Верховною Радою України висловлювалися представники фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» (19 непідтриманих законопроектів з 21 ухвалених в цілому). Фракція БЮТ також не підтримала 14 прийнятих законопроектів, а фракція КПУ лише один: Закон «Про внесення змін до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (щодо скасування збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкових валют)».

Кадрових змін у складі парламентських фракцій протягом січня не відбувалось.

У цьому випуску:

1. Правове регулювання законодавчого процесу: досвід країн ЄС та пропозиції для України.
2. Результати моніторингу роботи Верховної Ради України шостого скликання протягом 6 та 7 сесій.
3. Інтерв`ю політолога Річарда Янгса: «Потрібно було чітко й недвозначно вказати Україні, що вона одного дня приєднається до ЄС».

Експерти Лабораторії законодавчих ініціатив підготували аналітичний огляд «Інформаційний супровід роботи сучасних парламентів». Метою цього дослідження є вивчення основних способів інформування громадськості про парламентську роботу, шляхів забезпечення зворотного зв’язку, а також особливостей і каналів внутрішньої парламентської комунікації з метою пошуку напрямів підвищення якості здійснення парламентом його функцій. В огляді розглядаються основні механізми парламентської комунікації в Україні та світі, прозорість роботи Верховної Ради України, бібліотечне та експертно-правове забезпечення діяльності українського парламенту. У дослідженні висвітлюються основні проблемні моменти, які існують в Україні в даному контексті, та наводяться пропозиції щодо їх можливого вирішення (з залученням міжнародного, зокрема – Британського, досвіду).

Дослідження здійснене за підтримки «Програми сприяння парламенту ІІ. Програми розвитку законотворчої політики».