Упродовж 14-ї сесії на розгляд законопроєктів у сесійній залі витрачено 48 годин, що є найменшим значенням для 9–14-ї сесій IX скликання.

7,4% пленарного часу на 14-й сесії витрачено на розгляд законопроєктів, ініційованих не представниками влади. 

Законопроєкти, обидва читання яких припали на 14-ту сесію, мають найвищі показники середнього та медіанного часу розгляду за весь період IX скликання. 

Загалом законопроєкти обговорювалися значно довше, ніж на інших сесіях, натомість рекордно низька витрата пленарного часу зумовлена саме невеликою кількістю ухвалених законопроєктів.

Для розрахунку показників пленарного часу використовувалися лише дані щодо часу, витраченого на розгляд законопроєктів. Час на реєстрацію, оголошення запитів, «годину запитань до Уряду», постанови тощо не враховувався. 

Упродовж 14-ї сесії народні депутати витратили майже 48 годин пленарного часу на розгляд законопроєктів. Це новий антирекорд Верховної Ради, адже це найменша кількість часу за період 9–14-ї сесій, протягом якого народні депутати обговорюють законопроєкти. Можна припустити ймовірне закінчення тенденції на зростання витраченого пленарного часу, яке почалося під час 9-ї сесії. 

Упродовж 14-ї сесії 92,6% пленарного часу присвячено розгляду законопроєктів влади — фракції «Слуга народу», Уряду та Президента. Це доволі стандартна ситуація для останніх сесій, адже зазвичай це значення складає понад 90%.

14-та сесія Верховної Ради демонструє подальше збільшення середнього та медіанного часу, витраченого на обговорення законопроєктів, як порівняти з попередніми сесіями. Середній та медіанний час розгляду є другим найвищим показником для IX скликання та найвищим для періоду повномасштабного вторгнення. Це свідчить про продовження тенденції до відновлення тривалішого розгляду законопроєктів. Для 70% ухвалених законопроєктів у першому читанні та в цілому кількість витраченого пленарного часу збільшилася, хоча середній час дещо нижчий за піковий показник 6-ї сесії (701 секунда). Ці дані демонструють повернення до довоєнного формату розгляду законопроєктів.

Законопроєкти, які розглядалися лише в другому читанні протягом 14-ї сесії, розглядалися в залі засідань удвічі довше, ніж протягом попередніх трьох сесій, і навіть перевищили показники деяких довоєнних сесій. Для 80% законопроєктів, прийнятих у другому читанні та в цілому (перше читання яких відбулося до 14-ї сесії), пленарний час збільшився. 

Законопроєкти, обидва читання яких припали на 14-ту сесію, розглядалися в середньому найдовше за все IX скликання. Середній час розгляду законопроєктів становить орієнтовно 123 хвилини, а медіанний показник — 40 хвилин. Це свідчить про значне збільшення часу, яке частково зумовлене тривалим розглядом державного бюджету на 2026 рік, який сумарно склав майже 12 годин. Отже, за форматом розгляду законопроєктів у сесійній залі 14-та сесія значно перевищила показники довоєнних сесій. Для 100% законопроєктів пленарний час для обох читань збільшився, як порівняти з 13-ю сесією. 

П’ять найдовших за кількістю часу розгляду в залі пленарних засідань законопроєктів представлені в додатку 6. 

47,6% законопроєктів ухвалено після першого читання, 52,4% — після другого читання, третє читання не застосовувалося.

Лише 3 із 63 ухвалених протягом 14-ї сесії законів зареєстровано до 24 лютого 2022 року, що вказує на домінування порядку денного воєнного стану.

Основні строки проходження законопроєктів (середні значення):

• від реєстрації до ухвалення в першому читанні та в цілому — 63 дні;
• між першим читанням та ухваленням його в другому читанні та в цілому — 264 дні;
• від реєстрації до ухвалення в другому читанні та в цілому — 382 дні.

Строки проходження законопроєктів встановили три найповільніші рекорди.

Середній строк від реєстрації до ухвалення законопроєктів у другому читанні становить 382 дні, найбільше за період 4–14-ї сесій. Тобто в середньому Верховній Раді потрібен понад рік, аби ухвалити законопроєкт у першому читанні. З огляду на те, що дві третини ухвалених законопроєктів зареєстровано під час 13-ї та 14-ї сесій, це свідчить про уповільнення законодавчої активності Парламенту.

Інші два рекорди також пов’язані з ухваленням законопроєктів у другому читанні та належать депутатським ініціативам. Депутатські законопроєкти мають найбільший середній строк кількості днів від реєстрації до ухвалення законопроєктів у другому читанні та в цілому (433 дні) і від ухвалення в першому читанні до ухвалення в другому читанні та в цілому (308 днів) за період 4–14-ї сесій IX скликання.

1. 30 — ухвалено в цілому після першого читання (47,6%);
2. 33 — ухвалено в цілому після другого читання (52,4%);
3. 0 — ухвалено в цілому після третього читання (0%).

14-та сесія припинила попередній тренд на розподіл ухвалених законів за читаннями ухвалення. Якщо на попередніх сесіях майже дві третини законів ухвалено в другому читанні та в цілому, то на 14-й сесії розподіл законів, ухвалених у цілому в першому та другому читанні, майже однаковий: 47,6% та 52,4% відповідно. Схожа ситуація була зафіксована під час 3-ї, 4-ї та 7-ї (пів року війни) сесій. Тренд із незастосування третього читання не змінився — жоден законопроєкт не пройшов три читанняВідповідно до ч. 1 ст. 102 Регламенту, законопроєкти розглядаються Верховною Радою, як правило, за процедурою трьох читань.. Нагадаємо, що два читання дають змогу краще підготувати законопроєкт, виправити недоліки та помилки, виявлені під час першого читання. Однак два читання потребують також і більше часу.

Під час розгляду інформації щодо комітетів варто брати до уваги, що цей моніторинг ґрунтується на кількості висновків головних комітетів. Ця методика використовується з огляду на доступність даних. Саме інформація про висновки головних комітетів постійно доступна на сайті Верховної Ради, регулярно оновлюється та наявна щодо всіх висновків головних комітетів. Однак комітети, звісно ж, виконують багато інших функцій та завдань, крім надання висновків головних комітетів. Три комітетиКомітет з питань бюджету, Комітет з питань антикорупційної політики та Комітет з питань інтеграції України до Європейського Союзу. мають надавати обов’язкові висновки до всіх законопроєктів, на комітети може покладатися завдання з підготовки висновків як допоміжних комітетів, комітети розглядають та ухвалюють рішення в рамках контрольної функції, розглядають листи та звернення, проводять конференції, круглі столи тощо. Однак уся ця інформація публікується лише фрагментарно, тому вона не може бути використана для формату регулярного моніторингу. Однак якщо ця інформація доступна в прийнятному для системного моніторингу форматі, вона використовується. Наведені обмеження варто брати до уваги, переглядаючи подану нижче інформацію, яка ґрунтується на висновках головних комітетів.

Час надання висновків головних комітетів на законопроєктиНаведені дані стосуються лише тих випадків, коли висновки надавалися. Розраховувався час між датою реєстрації законопроєкту та датою надання першого висновку головного комітету, беручи до уваги висновки про включення до порядку денного. Цей різновид висновків взято до уваги, оскільки часто під час попереднього опрацювання комітет фактично вже розглядає законопроєкти по суті. дає змогу оцінити відразу декілька важливих показників. У розрізі комітетів час від реєстрації до надання першого висновку характеризує навантаження на комітети, а також надає можливість загалом спрогнозувати швидкість попереднього опрацювання того чи іншого законопроєкту залежно від його головного комітету. У розрізі ініціаторів час надання висновків характеризує прихильність членів комітетів до того чи іншого ініціатора та поглиблює прогностичні можливості швидкості попереднього опрацювання. Зрештою, час, потрібний для отримання першого висновку головного комітету, разом із даними щодо загального проходження законопроєктів дає змогу краще зрозуміти цілісну динаміку проходження законопроєктів. 

Комітети надавали висновок до першого читання в середньому за 101 день, а половину всіх висновків надали за 43 дні.

Швидкість надання висновків дуже різниться залежно від комітету. Різниця подекуди майже досягає 50-кратного розміру. Якщо порівнювати показники 14-ї сесії та показники попередньої 13-ї сесії, то майже для половини комітетів середній час на надання першого висновку зменшивсяЯкщо впродовж 13-ї сесії середня кількість днів від реєстрації до надання першого висновку для Комітету з питань транспорту та інфраструктури становила 755 днів, то на 14-й сесії цей показник зменшився до 207 днів. (для одного комітету — майже на півтора року). Для більшості інших комітетів зростання було помірне, у межах одного-двох місяців, лише один комітет мав зростання середнього часу в понад пів року.

Загалом навантаження і швидкість надання висновків здебільшого співвідносяться. Наприклад, Комітет з питань економічного розвитку надав найбільшу кількість висновків (22), водночас він має найвищий середній показник тривалості надання висновку — 399 днів; Комітет з питань бюджету надав лише 4 висновки, але й підготував їх найшвидше — у середньому за 8 днів. Однак подекуди навантаження і швидкість надання висновків не співвідносяться. Так, Комітет з питань молоді та спорту, попри малу кількість наданих висновків (лише 3), надавав їх у середньому протягом 157 днів. 

*Нагадаємо, медіана — це значення, яке ділить усі дані навпіл, тобто половина всіх спостережень буде меншою, ніж медіана, а половина — більшою. 

Якщо порівняти з 13-ю сесією, середня кількість днів на надання першого висновку комітету до першого читання майже вдвічі збільшилася для Президента, однак ще не досягла рівня 12-ї сесії. Для Кабміну середній строк надання висновку зменшився більш ніж на половину (на 56 днів), водночас для депутатів середній строк надання висновку зріс на 19 днів. Уже шосту сесію поспіль середній строк надання перших висновків до урядових законопроєктів менший за середній строк надання перших висновків до депутатських законопроєктів. 

Медіанний час надання першого висновку на урядові законопроєкти значно менший за середній строк надання висновку на депутатські законопроєкти. Якщо порівнювати з 13-ю сесією, то медіанний час для урядових законопроєктів зменшився, а для депутатських — значно зріс (на 15 днів). Водночас медіанний час надання першого комітетського висновку на президентські законопроєкти значно менший за медіанний час надання першого висновку на урядові та депутатські законопроєкти. Законопроєкти Президента, як і зазвичай, найшвидше отримують перші висновки комітетів, половина таких законопроєктів отримує перший комітетський висновок за два тижні.

Законопроєкти більшості фракцій та груп протягом 14-ї сесії отримували висновки швидше, ніж під час 13-ї сесії, для деяких фракцій середня швидкість зросла майже вчетверо. Однак для законопроєктів, ініційованих депутатами від фракцій «Слуга народу», «Батьківщина» та групи «Відновлення України», швидкість надання перших висновків, навпаки, зменшилася. Для законопроєктів, ініціаторами яких були народні депутати фракції «Європейська солідарність», не надано жодного висновку комітету до першого читання. 

П’ять найдовших законопроєктів за кількістю днів проходження від реєстрації до надання першого висновку головного комітету представлені в додатку 1. 

Швидкість надання висновківРозраховувалася кількість днів між датою ухвалення законопроєкту в першому читанні та датою надання першого висновку комітету до другого читання (хоча висновків може бути кілька). комітетів до другого читання є менш показовою через малу кількість цих висновків на один комітет. До цих данихЧерез малу кількість висновків до другого читання тут використовується лише середнє значення. Лише два комітети надати п’ять або більше висновків до другого читання впродовж 14-ї сесії. треба ставитися обережно, однак вони теж варті уваги. Шість із одинадцятиЩе 13 комітетів не надали жодного висновку до другого читання.комітетів (тобто більш як половина) збільшили (як порівняти з попередньою 13-ю сесією) час, за який вони в середньому надавали висновки до другого читання, ще три комітети збільшили час надання висновку до другого читання на рік чи більше. 

Час від ухвалення законопроєкту в першому читанні до надання висновку до другого читання в середньому склав 259 днів, що вдвічі більше, ніж протягом 13-ї сесії, а половину всіх висновків комітети надали менш ніж за 114 днів. 

*Комітети не надавали висновки до законопроєктів Президента України до другого читання протягом 14-ї сесії. Тому цей субʼєкт виділений у таблиці сірим кольором.

Швидкість надання першого висновку комітету до другого читання демонструє, що середній час на надання висновків, як порівняти з 13-ю сесією, для урядових законопроєктів збільшився майже у два з половиною рази, а для депутатських законопроєктів — майже вдвічі. Протягом 14-ї сесії для законопроєктів Президента комітети не надали жодного висновку до другого читання. Для депутатів фракції «Слуга народу» час на надання першого висновку комітету до другого читання теж збільшився (на 36 днів). 

*Варто брати до уваги, що велику кількість висновків (понад п’ять) надано лише щодо законопроєктів Уряду та депутатів фракцій «Слуга народу». Для інших фракцій та груп кількість законопроєктів, на які надано висновки, становить менш як п’ять. Вони позначені в таблиці сірим кольором. Для цих категорій вказане значення можна пояснити збігом обставин. 

П’ять найдовших законопроєктів за кількістю днів проходження від першого читання до надання першого висновку головного комітету до другого читання, а також п’ять найшвидших законопроєктів представлені в додатку 2.

Строк на ухвалення законів незалежно від того, у якому читанні вони були ухвалені, у середньому становить 230 днів, медіана складає 106 днів (тобто половину законопроєктів ухвалено більш ніж за 106 днів, а половину — менш ніж). 

Для 90% законопроєктів строки, потрібні для ухвалення законопроєкту в першому читанні та в цілому, зросли. Унаслідок цього медіанний час збільшився проти 13-ї сесії. Усі законопроєкти, ухвалені в першому читанні та в цілому, зареєстровано після 2025 року. Така тенденція загалом відповідає стандартній логіці використання першого читання як швидкого треку з ухвалення найбільш термінових законопроєктів. 

Експериментальний показник «темп зростання» збільшився орієнтовно на 7 днів — отже, відбулося збільшення швидкості зростання часу, потрібного для ухвалення законопроєкту в першому читанні та в цілому. Нагадаємо, що темп зростання розраховується як середня різниця між різницею децилів кількості днів від реєстрації до ухвалення 13-ї та 12-ї сесій та різницею децилів кількості днів від реєстрації до ухвалення 14-ї та 13-ї сесій. 

У першому читанні та в цілому ухвалено 10 урядових законопроєктів, 8 депутатських та 12 президентських. Половину урядових законопроєктів складали ратифікації. Водночас усі (окрім одного) президентські законопроєкти, ухвалені в першому читанні та в цілому, були схваленнями указів та ратифікаціями.

Строк проходження урядових законопроєктів від реєстрації до ухвалення в першому читанні та в цілому збільшився на 21 день. Середній строк проходження депутатських законопроєктів складає 91 день і є третім найвищим показником за період 4–13-ї сесії IX скликання. Цікавим є те, що для депутатських законопроєктів зріс як середній, так і медіанний строк. Це означає, що частина депутатських законопроєктів стала проходити від реєстрації до ухвалення у першому читанні та в цілому набагато довше, зокрема внаслідок розгляду певної кількості старих законопроєктів.

Для президентських законопроєктів середній строк збільшився та повернувся на рівень 9-ї сесії. Збільшився також і медіанний строк, що означає, що президентські законопроєкти почали проходити від реєстрації до ухвалення в першому читанні та в цілому повільніше.

П’ять найдовших законопроєктів за кількістю днів проходження від реєстрації до ухвалення в першому читанні та в цілому, а також п’ять найшвидших законопроєктів представлені в додатку 3. 

Протягом 14-ї сесії Парламент збільшив строк проходження законопроєктів від реєстрації до ухвалення в другому читанні та в цілому. У середньому час на проходження від реєстрації до ухвалення в другому читанні та в цілому збільшився на 73 дні, як порівняти з 13-ю сесією, та збільшився на 47 днів, як порівняти з 12-ю сесією. Середнє значення строку від реєстрації до ухвалення законопроєкту в другому читанні та в цілому є найбільшим за весь період IX скликання. Медіанне значення збільшилося на 65 днів і повернулося до рівня показників 12-ї сесії. Для 70% законопроєктів строки, потрібні для ухвалення законопроєкту в другому читанні та в цілому, збільшилися. Лише 3 із 33 (9%) законопроєктів, ухвалених у другому читанні та в цілому, зареєстровано до 24 лютого 2022 року. Це означає, що протягом 14-ї сесії ухвалювали майже виключно закони, що відповідали порядку денному воєнного стану. Такі показники демонструють, що за три роки та вісім сесій воєнного стану Верховна Рада фактично напрацювала новий порядок денний із новим обсягом законопроєктів.

Темп зростання часу від реєстрації до ухвалення в другому читанні та в цілому збільшився, перервавши тенденцію останніх двох сесій. Строки ухвалення законопроєктів на 14-й сесії зросли, проте темпи цього зростання суттєво впали, як порівняти з попередніми періодами.

*Верховна Рада України ухвалила два президентські законопроєкти в другому читанні та в цілому протягом 14-ї сесії. Тому цей субʼєкт виділений у таблиці сірим кольором.

Урядові законопроєкти зменшили (як порівняти з 13-ю сесією) середній час проходження від реєстрації до ухвалення в другому читанні та в цілому та досі вперше після 10-ї сесії проходять цей шлях швидше за законопроєкти народних депутатів. Депутатські ж законопроєкти поставили новий рекорд на 14-й сесії — їхній шлях від реєстрації до ухвалення складає 433 дні, найповільніше за період 4–14-ї сесій. 

Під час 14-ї сесії ухвалено 2 президентські законопроєкти, які пройшли шлях від реєстрації до ухвалення в середньому за 127 днів, однак із цього не можна робити висновки про вплив Президента як суб’єкта законодавчої ініціативи на законотворчий процес через малу кількість ухвалених законів. 

П’ять найдовших за кількістю днів проходження від реєстрації до ухвалення в другому читанні та в цілому законопроєктів, а також п’ять найшвидших законопроєктів представлені в додатку 4.

*Верховна Рада України ухвалила лише два президентські законопроєкти в другому читанні та в цілому протягом 14-ї сесії. Тому цей субʼєкт виділений у таблиці сірим кольором.

Процес проходження законопроєктів від ухвалення в першому читанні до ухвалення в другому читанні та в цілому протягом 14-ї сесії повернув тенденції 8-ї, 9-ї та 12-ї сесії, коли депутатські законопроєкти мали довший час проходження від першого читання до ухвалення в другому читанні та в цілому, ніж урядові ініціативи. Однак якщо порівняти з 13-ю сесією, строк проходження депутатських законопроєктів збільшився більш ніж удвічі та поставив новий рекорд. Строк проходження депутатських законопроєктів трохи зменшився, як порівняти з 13-ю сесією, однак усе ще не досяг рівня 12-ї сесії. Аналогічна ситуація — і з законодавчими ініціативами Президента. 

Строк між першим читанням та ухваленням у другому збільшився для 100% законопроєктів. 

П’ять найдовших за кількістю днів проходження від ухвалення законопроєкту в першому читанні до ухвалення в другому читанні та в цілому, а також п’ять найшвидших законопроєктів представлені в додатку 5.

Зареєстровано 389 законопроєктів. З них:

1. 7 (1,8%) євроінтеграційних законопроєктів;
2. 17 (4,4%) законопроєктів про надання згоди або денонсацію міжнародних договорів;
3. 1 (0,3%) невідкладний законопроєкт.

Ухвалено в цілому 63 закони. З них:

1. 2 (3,2%) євроінтеграційні закони;
2. 10 (16%) законів про ратифікацію міжнародних угод;
3. 5 (8%) законів Президент визначив як невідкладні.

14-та сесія Верховної Ради України характеризується подальшим зниженням законотворчої активності: зареєстровано 389 законопроєктів, що є одним із найнижчих показників за все IX скликання і продовжує спадний тренд, який сформувався після 9-ї сесії. Аналогічна динаміка спостерігається і щодо результативності — ухвалено лише 63 закони, що є найнижчим показником для цього скликання. 

Показники 14-ї сесії свідчать про часткове зниження законодавчого спаму насамперед через скорочення загальної кількості зареєстрованих законопроєктів та зменшення частки ініціатив з одним підписантом. Одночасно зросла частка законопроєктів із 8–22 підписантами, що може вказувати на вищий рівень міжфракційної співпраці та кращу попередню підготовку документів. Водночас проблема спаму не зникає повністю. Група «Відновлення України» зберігає аномально високий показник законопроєктів у перерахунку на одного депутата, попри його значне зниження, що й надалі є структурним ризиком для якості законодавчого процесу.

Протягом 14-ї сесії зареєстровано 389 законопроєктів — на 47 менше, ніж за попередню осінню (12-ту) сесію. Загалом 14-та сесія є однією з найнижчих за кількістю зареєстрованих законопроєктів за все IX скликання, менше (на чотири законопроєкти) зареєстровано лише протягом 8-ї сесії. Такий результат повертається в тренд поступового зниження кількості зареєстрованих законопроєктів, що тривав з 9-ї до 13-ї сесії. Такий обсяг зареєстрованих законопроєктів демонструє потенційне зменшення обсягу законодавчого спаму або принаймні зменшення законотворчої активності. 

Протягом 14-ї сесії зареєстровано 7 євроінтеграційнихЄвроінтеграційними законопроєктами є такі, що отримали відповідний статус за рішенням Комітету з питань євроінтеграції. Таким чином, кількість євроінтеграційних законопроєктів за 14-ту сесію може змінюватися і не відповідати даним, наведеним у Моніторингу. Це може статися, якщо Комітет з питань євроінтеграції визнає законопроєкти, зареєстровані за 14-ту сесію, євроінтеграційними вже після публікації Моніторингу за цю сесію. Наведені тут дані щодо кількості зареєстрованих євроінтеграційних законопроєктів є актуальними станом на 03.02.2026. законопроєктів. Це 1,8% від усіх зареєстрованих законодавчих ініціатив. 

Протягом 14-ї сесії зареєстровано 17 законопроєктів про надання згоди або денонсацію міжнародних договорів. Це 4,4% від усіх зареєстрованих законодавчих ініціатив. 

Протягом 14-ї сесії зареєстровано 1 невідкладний законопроєкт. Це 0,3% від усіх зареєстрованих законодавчих ініціатив. 

*Для спрощення тут і далі в подібних таблицях використовується термін «Ініціатор». Це насправді так, якщо йдеться про Уряд та Президента. Фракції ВРУ не мають права законодавчої ініціативи, тому, коли йдеться про фракції, це треба розуміти як те, до якої фракції чи групи належить перший підписант (ініціатор) з-поміж народних депутатів.

Для більшості фракцій та груп Верховної Ради України показники 14-ї сесії залишаються порівняно стабільними, демонструючи тенденції, подібні до попередніх сесій (10–13-та). «Батьківщина» (4,4%) та «Європейська солідарність» (3,3%) зареєстрували від 13 до 17 законопроєктів, що відповідає їхній попередній активності. Частка законопроєктів «Слуги народу» (39,3%) майже не змінилася та залишається на доволі низькому для себе рівні. Проте є кілька помітних змін та особливостей, які варто виокремити:

1. Частка законопроєктів, ініційованих Кабінетом Міністрів України, зменшилася до 20,3% проти 22,7% упродовж 13-ї сесії. Утім, така частка досі є вищою за стандартні для Кабміну. Якщо за попередньої сесії такі високі значення реєстрації були наслідком перереєстрації законопроєктів, то щодо цієї сесії можна говорити про зростання реальної законодавчої активності Уряду.
2. Частка законопроєктів Президента сягнула рекордно низького рівня для IX скликання. Це могло б вказувати на принаймні формальне дистанціювання Президента від внутрішньої політики, утім, доволі висока частка ухвалених законів Президента вказує на протилежне.
3. Фракція «Голос» продовжує нарощувати свою активність (4% проти 3% упродовж 13-ї сесії та 1,6% — 12-ї), але залишається на досить низькому рівні, як порівняти із сесіями до повномасштабного вторгнення.
4. Частка законопроєктів групи «Відновлення України» зросла після значного зменшення протягом 13-ї сесії. Група залишається однією з найактивніших, обходячи більшість фракцій та груп, що підтверджує тенденцію до можливого законодавчого спаму. Однак зростання частки зумовлене радше загальним падінням показників, адже якщо розглядати ситуацію в абсолютних значеннях, то група навпаки зменшила активність майже вдвічі (протягом п’яти попередніх сесій кількість законопроєктів трималася на рівні, близькому до 90 за сесію).
5. Наростили частку зареєстрованих законопроєктів позафракційні депутати: якщо впродовж 13-ї сесії вона складала 6%, то зараз — понад 8,7%. Таке зростання насамперед пояснюється зменшенням кількості зареєстрованих законопроєктів від інших фракцій та груп.

Належність законопроєкту визначалася за фракційною належністю ініціатора. Для депутатів ініціатором вважається перший підписант законопроєкту. Цей метод має свої обмеження, однак саме ним користуються, зокрема, і в Апараті ВРУ. До того ж ч. 3 ст. 90 Регламенту прямо визначає ініціатором законопроєкту того депутата, чий підпис зазначено першим. 

Кількість зареєстрованих законопроєктів у перерахунку на одного депутатаВарто наголосити, що кількість законопроєктів на одного депутата не може бути показником ефективності фракцій чи груп. Це радше показник, що дає змогу краще зрозуміти загальні тенденції роботи Верховної Ради. Тут свідомо не наводиться кількість законопроєктів конкретних депутатів, оскільки це часто сприймається ними як показник ефективності власної роботи, що спонукає їх реєструвати більше законопроєктів, нехтуючи якістю, що і є однією з причин законодавчого спаму. для більшості фракцій та груп у межах 14-ї сесії демонструє доволі суттєве зниження, як порівняти з 13-ю сесією. Головною причиною є те, що 14-та сесія є найменш активною, тоді як 13-та — однією з найбільш активних (за часи вторгнення) за кількістю законопроєктів.

Як і протягом 12-ї сесії, на більшість фракцій та груп припадає менш ніж 1 законопроєкт на 1 депутата, двома винятками є позафракційні депутати та група «Відновлення України». Якщо порівнювати з 12-ю сесією, то фракції «Батьківщина», «Голос», група «За майбутнє» та позафракційні депутати збільшили кількість зареєстрованих законопроєктів на одного депутата. Особливо це можна простежити на прикладі фракції «Голос», яка вдвічі збільшила кількість законопроєктів на одного депутата (0,79 протягом 14-ї сесії проти 0,35 — протягом 12-ї). Загалом усі чотири згадані фракції та групи мають за період 13-ї та 14-ї сесії вищі показники, ніж за період 12-ї. Середня кількість законопроєктів на 1Логічно припустити, що законопроєктна робота в партіях, що формують фракції, налагоджена краще, ніж у групах, сформованих мажоритарниками, з огляду на наявну сталу організаційну структуру та змогу налагодити роботу депутатського об’єднання як суб’єкта права законодавчої ініціативи. Це, вочевидь, і впливає на спроможність розробляти групові законопроєкти. депутата становить 0,9.

Найбільше, уже сьому сесію поспіль, вибивається група «Відновлення України». Попри значне зменшення цього показника впродовж 14-ї сесії (3,24 проти 5,71 за період 13-ї сесії та 4,94 — за період 12-ї), ця група залишається лідером. Така кількість законопроєктів у перерахунку на одного депутата все ще перевищує показники всіх інших фракцій та груп за будь-яку іншу сесію і є ознакою законодавчого спаму.

У контексті цього показника варто зазначити поступове зменшення кількості депутатів у Верховній Раді. Так, з 11-ї до 14-ї сесії їхня кількість зменшилася від 401 до 393.

У контексті кількості підписантів законопроєктів 14-та сесія повертається до тренду періоду 12-ї сесії — зменшення кількості законопроєктів з одним ініціатором, велика кількість яких опосередковано свідчить про наявність законодавчого спаму. Частка законопроєктів, що мають одного підписанта, зменшилася проти 13-ї сесії, утім, досі є вищою за 11-ту та 12-ту сесії. Натомість частка груп законопроєктів із 4–7 та 8–22 підписантами продемонструвала зростання. Це може свідчити про вищий рівень співпраці депутатів між собою та потенційно дещо вищу якість законопроєктів. Водночас відбулося зниження частки законопроєктів, що мають понад 23 підписанти.

У цьому розділі парламентського моніторингу автори виходять із припущення, що більша кількість підписантів позитивно корелює із кращою пропрацьованістю законопроєктів, вищим рівнем консенсусу та є ознакою зменшення законодавчого спаму. 

Найбільше підписантів — 183 — має законопроєкт про внесення змін до Цивільного кодексу № 14057 від 21 вересня 2025 року. 

Упродовж 14-ї сесії ухвалено в цілому 63 закони. Це найнижчий показник для IX скликання. Водночас він трохи менший за результат 10-ї сесії, який дотепер був мінімальним за кількістю ухвалених законів. Зважаючи на рекордно низьку кількість зареєстрованих законопроєктів, можна констатувати значне зменшення законотворчої активності.

Протягом 14-ї сесії ухвалено 2 євроінтеграційні закони. Це 3,2% від усіх ухвалених законів. 

Протягом 14-ї сесії Верховна Рада ухвалила 10 законів про надання згоди щодо міжнародних договорів. Це 16% від усіх ухвалених законів. З 10 договорів, ратифікованих Верховною Радою протягом 14-ї сесії, 1 — багатостороння угода та 9 — двосторонні. Серед усіх цих угод ратифіковано по 2 — з Європейським інвестиційним банком та Італією.

П’ять законопроєктів (8%), ухвалені протягом 14-ї сесії, Президент України визначив як невідкладні. 

Президент один раз накладав вето (і надавав свої пропозиції) на законопроєкт. Наразі цей законопроєкт готується до розгляду.

По-перше, депутати фракції «Слуга народу» продемонстрували найнижчу за все IX скликання частку від усіх ухвалених законопроєктів (39,7%). Для прикладу, середнє значення за всі сесії воєнного стану для цієї фракції — 48%. Частка ухвалених законопроєктів Слуги народу зростала з 10-ї сесії. 

По-друге, частка прийнятих законів, ініційованих Президентом України, значно зросла (22,2%), як порівняти з результатами 13-ї (12%) та 12-ї (15%) сесій. Така частка ухвалених законів, ініційованих Президентом, є найвищою для IX скликання. Кабінет Міністрів України вперше за останні чотири сесії поспіль демонструє незначне зростання частки ухвалених законів, утім, це зростання і справді мінімальне — менше за 1%.

По-третє, частка законів, ініційованих депутатами фракцій меншості та позафракційними, сукупно становить 12%, що нижче, ніж за період 13-ї сесії (16%). Таке значення є більш стандартним для IX скликання. Зокрема, зменшення цього показника може бути спричинене тим, що (1) частка законопроєктів Президента значно зросла та (2) зменшилася кількість фракцій та груп, які мають ухвалені законопроєкти загалом. 

14-та сесія посилила позитивні тенденції попередніх сесій. Так, якщо порівняти з попередньою 13-ю сесією, то суттєво зросла частка ухвалених законів, що мають понад 8 підписантів. Загалом законопроєкти з 8–22 підписантами складають майже третину, а ті, що мають понад 23 підписанти — більш ніж половину від усіх ухвалених. 

Частка законопроєктів із 23+ підписантами вже впродовж другої сесії поспіль є не тільки рекордною, а й найвищою серед інших груп. Водночас частка законопроєктів, що мають менш ніж 8 підписантів, демонструє зниження. Так, 84% ухвалених законів мають понад 8 підписантів, за період 13-ї сесії це значення становило 64%. 

Найбільше підписантів — 65 — має законопроєкт про академічну доброчесність № 10392 від 08 січня 2024 року, ухвалений Верховною Радою 18 грудня 2025.

Основні показники роботи Верховної Ради України протягом 14-ї сесії IX скликання:

Зареєстровано 389 законопроєктів. З них:

1. 7 (1,8%) євроінтеграційних законопроєктів;
2. 17 (4,4%) законопроєктів про надання згоди або денонсацію міжнародних договорів;
3. 1 (0,3%) невідкладний законопроєкт.

Ухвалено в цілому 63 закони. З них:

1. 2 (3,2%) євроінтеграційні закони;
2. 10 (16%) законів про ратифікацію міжнародних угод;
3. 5 (8%) законів Президент визначив як невідкладні.

30 законопроєктів ухвалено в першому читанні (47,6%), ще 33 законопроєкти ухвалено в другому читанні (52,4%). 

Моніторинг роботи Верховної Ради України протягом 14-ї сесії IX скликання зафіксував п’ять ключових тенденцій: 

Законотворча активність Верховної Ради протягом 14-ї сесії суттєво знизилася як за кількістю зареєстрованих, так і за кількістю ухвалених законів. Зареєстровано 389 законопроєктів — один із найнижчих показників за все IX скликання, а ухвалено лише 63 закони, що є абсолютним мінімумом для цього скликання. Така динаміка продовжує спадний тренд, який сформувався після 9-ї сесії, і вказує не лише на скорочення законодавчого навантаження, а й на загальне уповільнення парламентського законодавчого процесу. Окрім того, за цю сесію встановлено антирекорд щодо витраченого пленарного часу на обговорення законів — 48 годин. Це найнижче значення за останні три роки. 

Зменшення кількості ухвалених законів відбувається на тлі рекордно тривалих строків їх проходження, що додатково підсилює ефект зниження результативності законотворчої діяльності. Середній строк від реєстрації до ухвалення законопроєктів у другому читанні становить 382 дні, найбільше за період 4–14-ї сесії. Тобто в середньому Верховній Раді потрібен понад рік, аби ухвалити законопроєкт у другому читанні. Збільшилися також строки проходження законопроєктів від їх ухвалення за основу до ухвалення в другому читанні. Фактично це демонструє, що законопроєкти опрацьовуються дуже довго або ж є проблеми з пошуком голосів для їх ухвалення.

Причинами такого зниження активності можуть бути як загальне виснаження Парламенту, так і наслідки скандалів, пов’язаних із діяльністю антикорупційних органів. Не варто також виключати фактор надскладних обставин осені та зими 2025–2026 років. Велика кількість повітряних тривог та атак на об’єкти критичної інфраструктури могли вплинути на роботу державних установ, зокрема Парламенту. Таке падіння показників особливо привертає увагу з огляду на зміну Уряду наприкінці минулої сесії: 14-та сесія мала б бути більш активною, наповненою законодавчою діяльністю нового Кабміну впродовж його «100 перших днів», утім, цього не сталося. 

Варто звернути увагу на євроінтеграційний трек. Протягом 14-ї сесії ухвалено лише два євроінтеграційні закони. Це найнижча частка та кількість ухвалених євроінтеграційних законів від 7-ї сесії (перша сесія, де ввели позначення законопроєктів як євроінтеграційних). Такі темпи є загрозливими для євроінтеграційних перспектив України.

Антирекордом є і зменшення кількості народних депутатів, адже на початок 15-ї сесії їх залишилося 393. Це, звісно, теж мало вплив на законотворчу активність і спроможність Парламенту ухвалювати закони. 

Упродовж 14-ї сесії зафіксовано зменшення кількості порушень регламентних процедур як під час розгляду законопроєктів у першому, так і в другому читанні. Як порівняти з 13-ю сесією, частка процедурних порушень у процесі проходження законопроєктів знизилася на 30%, що свідчить про більш стриманий та формалізований підхід до розгляду законодавчих ініціатив. Це дає змогу відстежити певну закономірність у роботі Верховної Ради: частка порушень зменшилася саме тоді, коли знизилася загальна законодавча активність. І навпаки: що більшою є кількість законів, то більше порушень Регламенту фіксується. Водночас відбулося лише незначне зменшення порушень конституційної процедури підписання законів Президентом. Попри невелику позитивну динаміку цього показника, масштаб порушень залишається суттєвим, що унеможливлює однозначні висновки про стійке покращення дотримання конституційних вимог і радше вказує на тимчасову флуктуацію, ніж на системну зміну практики.

Окремо варто зауважити про ознаки зниження законодавчого спаму. Зменшення загальної кількості зареєстрованих законопроєктів поєднується зі скороченням частки ініціатив з одним підписантом та зростанням частки законопроєктів, поданих групами з 8–22 підписантами. Така структура подання законопроєктів може свідчити про дещо вищий рівень попередньої координації народних депутатів. Водночас проблема законодавчого спаму не зникає повністю: деякі депутатські групи, зокрема «Відновлення України», і далі демонструють аномально високі показники законопроєктної активності в перерахунку на одного депутата, що зберігає структурні ризики для якості законодавства.

Зменшення активності народних депутатів відобразилося і на даних щодо здійснення ними контрольної функції. За період 14-ї сесії народні депутати подали лише 218 депутатських запитів, що майже у півтора раза менше, ніж за період 13-ї сесії. Вони також провели менше «годин запитань до Уряду» та поставили менше запитань (виступів), ніж під час попередніх сесій після їх відновлення (за винятком 10-ї сесії).

Цей моніторинг роботи Верховної Ради України IX скликання упродовж 14-ї сесії складається з резюме, шести блоків та додатків. *Для ознайомлення з кожним блоком — перейдіть за посиланнями нижче:

1. законотворчу активність: загальна кількість зареєстрованих законопроєктів та законів, їх розподіл за ініціаторами та групами підписантів;
2. проходження законопроєктів: розподіл законів за читаннями ухвалення, строки надання висновків головних комітетів, строки від реєстрації до ухвалення закону, зокрема за читаннями та ініціаторами;
3. пленарний час: загальна кількість часу, витраченого на розгляд законопроєктів у ВРУ, розподіл часу на розгляд законопроєктів відповідно до ініціатора та кількість часу, необхідного для розгляду законопроєкту в сесійній залі;
4. комітети: загальна кількість та розподіл за ініціаторами висновків про відхилення, кількість засідань комітетів та їхнє навантаження відповідно до кількості зареєстрованих законопроєктів і наданих висновків на законопроєкти, включно з навантаженням на одного члена комітету;
5. порушення Регламенту: кількість порушень Регламенту щодо законопроєктів та пропозицій Президента України;
6. контрольну функцію Верховної Ради: показники проведення «години запитань до Уряду», кількість тимчасових комісій, кількість депутатських запитів.

У додатках подані переліки п’яти законопроєктів, що входять до рейтингу за різними кількісними показниками (наприклад, за кількістю днів від реєстрації до ухвалення).

Верховна Рада України почала 2026 рік не надто активно, але «яскраво» — найбільшу зацікавленість у роботі депутатів демонструють антикорупційні органи. Це не може не впливати на спроможність парламенту, його здатність ухвалювати законопроєкти, зокрема євроінтеграційні. А також вкотре підіймає запитання: чи здатна Верховна Рада не тільки ухвалювати рішення, а й здійснювати ефективний контроль за виконавчою владою. 

Увага Національного антикорупційного бюро і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до діяльності народних депутатів напряму пов’язана із виконанням депутатами своїх прямих обов’язків — хабарі за «потрібні голосування», недостовірне декларування, обвинувачення у привласненні землі тощо. Цього разу працівники НАБУ і САП не оминули увагою і голову фракції «Батьківщина» Юлію Тимошенко.

Весь цей антикорупційний трек (включно із корупційним скандалом в енергетичній сфері) не могли не вплинути на «новорічний» порядок денний парламентарів. І, що найважливіше, вочевидь це вплинуло і на результативність перших засідань. 

Спочатку парламент звільнив двох міністрів і лише з другої спроби — ухвалив рішення про призначення Дениса Шмигаля та Михайла Федорова на інші посади: першого віцепрем’єр-міністра України — міністра енергетики України та міністра оборони України відповідно. Однак нардепи і досі не голосували за нового голову Служби безпеки України, а також зміни у Міністерстві юстиції. 

Якщо говорити про законодавчу діяльність, то з 1 січня до 2 лютого 2026 року народні депутати розглянули лише 12 законопроєктів, з яких ухвалили шість. Загальний пленарний час за цей період склав 11 годин. За аналогічний період 2025 року Верховна Рада розглянула 46 законопроєктів, а пленарний час в залі склав майже 18 годин.

Щоправда, Президент теж не відзначився продуктивністю у законодавчій сфері з початку січня до 2 лютого: мав підписати або надати пропозиції до 13 законів. Однак чотири закони так і не отримали жодної реакції Президента (станом на 17 лютого 2026 року два з них вже підписані), попри завершення 15-денного терміну. Серед них — законопроєкт № 3195 про запровадження обовʼязкового звітування членів уряду перед звільненням. 

У контексті цього законопроєкту проаналізуємо у матеріалі, чи є шанс на дієвий парламентський контроль протягом 15 сесії Верховної Ради. А також – чому парламентський контроль не працює і як це виправити.

17 грудня 2025 року переважна більшість народних депутатів підтримали в цілому законопроєкт № 3195, який зобовʼязує міністрів звітувати перед комітетами та, власне, парламентом при розгляді питання про їх відставку. 285 голосами «за» Верховна Рада ІХ скликання спробувала утвердити/посилити/відновити власну суб’єктність через посилення парламентського контролю. Те, що законопроєкт № 3195 підтримали фактично всі фракції і групи, можна розглядати як інституційний запит на посилення контролю.

Звільнення міністра юстиції Германа Галущенка та міністерки енергетики Світлани Гринчук, які відбулися без їхньої присутності в Раді, вчергове продемонструвало прірву у взаємодії між урядом і парламентом. Цілого арсеналу інструментів недостатньо, щоби забезпечити міністерську підзвітність та відповідальність перед парламентом.

Після енергетики сектор безпеки та оборони — наступна сфера, де можна очікувати нових скандалів із ще масштабнішими наслідками як для обороноздатності країни, так і для суспільно-політичної стійкості. Тут парламентський контроль за урядом традиційно нічим не відрізняється від інших сфер.

Хоча останні моніторинги роботи Верховної Ради фіксують значне збільшення кількісних показників, зокрема, зростання кількості запитів і звернень від нардепів, це не завжди свідчить про реальний парламентський контроль. Багато в чому це тиск чи особистий зиск. Зокрема, з плівок операції «Мідас» стало відомо, що злочинна група просила у народних депутатів направляти певні запити.

За діалогом урядовці та парламентарі провели дев’ять «годин запитань до уряду», що не залишилося непоміченим і в звіті Європейської Комісії.

Втім, незважаючи на те, що енергетична інфраструктура була найбільш обговорюваною темою «годин запитань до уряду», помітити завчасно проблеми, які в результаті вилилися у найбільший корупційний скандал, як мінімум з часів початку повномасштабної війни, Верховній Раді не вдалося.

Це ще раз підкреслило слабкість та недієвість цього механізму. Україна має чимало прописаних норм і практик для збереження рівноваги у владному трикутнику, що тотожні загальноєвропейським та євроатлантичним відповідникам. На практиці ж застосування цих інструментів не приносить результатів. Спроби запровадити штрафи за ігнорування запрошення на парламентське засідання у законопроєкті № 11387 ветував Президент.

Коли говоримо про забезпечення парламентського контролю та підзвітність виконавчої влади, то дедалі помітнішими стають структурні обмеження. Виконувати ці функції складно у системі, де ключовим центром ухвалення рішень є Президент — як у сприйнятті урядовців, так і часто самих нардепів. У такій конфігурації питання підзвітності відкрите: навіщо звітувати перед парламентом, якщо фактично не він визначає твою міністерську долю? Як наслідок, інструменти парламентського контролю продовжують існувати на папері, однак у реальності — залишаються формальністю.

Говорячи про посилення парламентського контролю в Україні, часто звертаються до міжнародного досвіду у пошуках швидких і ефективних рішень. Попри те, що закордонні практики і регуляції у сфері парламентського контролю можуть суттєво відрізнятися, а відповідні країни наразі не перебувають у стані війни, ознайомлення із роботою цих механізмів в інших країнах дозволить краще зрозуміти, чому запропонований українськими законодавцями підхід навряд спрацює як очікується. 

Як правило, прем’єр-міністр та інші міністри мають право подати у відставку з власної ініціативи. У розвинених демократіях звітування уряду перед парламентом — один із компонентів ширшої архітектури контролю і здебільшого є добровільним. У деяких країнах відставка міністра взагалі не передбачає обов’язкового обговорення — як, наприклад, у Північній Македонії або Сербії.

Уряд Фінляндії щороку подає парламенту звіт про свою роботу, окремо — про стан економіки та виконання бюджету. Парламентарі також можуть вимагати тематичні звіти. Їх розгляд може завершуватися або схваленням, або вотумом недовіри уряду чи окремому міністру.

У Великій Британії міністри зобов’язані звітувати за свою роботу, а також — їхніх департаментів і агенцій. Щобільше — за дії останніх можуть понести відповідальність. Інструментами контролю є парламентські питання й комітетські слухання. У разі незадовільних результатів звіту міністр може бути звільнений з посади прем’єром або подати заяву про відставку.

У Швеції уряд щороку представляє парламенту програму, яка визначає його основні пріоритети та завдання, та подає звіт про виконання бюджету. Окрім того, також звітує про роботу комісій, які створює для розробки пропозицій щодо розвʼязання актуальних проблем. Додатково уряд може надати парламенту заяву або доповідь з питання, яка стосується управління країною або міжнародних відносин. Розгляд такої заяви може завершитися висловленням недовіри Уряду або міністру.

Польський уряд теж щороку звітує про виконання бюджету. За результатами його розгляду ухвалюється резолюція про надання або відмову у наданні згоди на подальшу діяльність уряду. Також існують тематичні звіти (стан системи охорони здоров’я, екологічна політика тощо), які парламент може схвалити або відхилити. Відхилення звіту не означає автоматичної відставки члена уряду, відповідального за відповідну державну політику.

Регламенти деяких країн також передбачають інтерпеляції. Інтерпеляція — це коли парламент викликає представників уряду, а урядовці мають пояснити свою політику, певні документи чи дії. За результатами інтерпеляції член уряду отримує імунітет на певний короткий термін або починається процедура його звільнення. Наприклад, у Чехії є усні та письмові інтерпеляції.

Ефективний парламентський контроль за кордоном ґрунтується не на поодиноких процедурах, а на цілісній системі інструментів, які забезпечують регулярний доступ парламенту до інформації та підзвітність уряду. Саме з цього аспекту варто розглянути законопроєкт № 3195 — чи доповнює він наявний арсенал інструментів парламентського контролю в Україні та чи здатен його реально посилити.

Законопроєкт № 3195 передбачає, що міністр, який подає заяву про відставку, має особисто бути присутнім і відзвітувати про свою роботу під час розгляду питання про його звільнення. Як на засіданні профільного комітету, так і в сесійній залі. Автори також пропонують привести у відповідність до Конституції окремі положення Регламенту Верховної Ради у частині призначення членів Кабінету Міністрів.

Однак у чинній редакції законопроєкт № 3195 навряд посилить контрольну функцію парламенту, оскільки містить низку недоліків.

Наприклад, вимога про звітування не поширюється на звільнення за поданням прем’єр-міністра, Президента або за ініціативою самої Верховної Ради. 

Законопроєкт № 3195 також не встановлює жодних вимог до структури, змісту чи стандартів такого звіту. Тобто міністр зможе самостійно визначати, що саме і в якій формі потрібно повідомити парламенту. Тож, це перетворює і усне, і письмове звітування на формальність.

Парламентський контроль має працювати в комплексі з усіма наявними інструментами, адже тільки тоді він буде ефективним. Зокрема, розширити цей арсенал допоможе інтерпеляція. Однак зареєстровані у ВРУ законопроєкти № 3499 і № 13596 щодо цього так і не були винесені на розгляд парламенту. Головне наукове-експертне управління та комітети Верховної Ради висловили до них суттєві зауваження, утім важливо здійснити оцінку інтерпеляції як потенційного засобу парламентського контролю.

Саме лише звітування про свою діяльність перед відставкою міністра є недостатнім. Це радше символічний жест, ніж ефективний інструмент контролю. Він не здатен замінити системні механізми — інтерпеляції, регулярні та позачергові звіти, розвинену комітетську роботу тощо.

Законопроєкт № 3195 позиціює звітування міністра як санкцію, яка вмикається наприкінці, коли міністр йде у відставку, замість того, щоби бути інструментом регулярної підзвітності. Тобто міністра фактично карають звітом — у момент звільнення роблять для нього публічний «екзамен». Такий підхід перетворює посаду міністра з апогею політичної кар’єри на вимушені «громадські роботи», з яких без звіту ще й не відпустять. 

Якщо прагнення посилити парламентський контроль — реальна ціль, а не лише імітація, то діяти потрібно системно, а не вибірково. Висмикування з усього набору інструментів лише один — звітування — і його ситуативне застосування не розвʼяже проблеми. Особливо в контексті скандалів у секторі безпеки і оборони — тут парламентський контроль і підзвітність критично необхідно посилити. Законопроєкт № 3195 цього не розвʼязує, натомість парламент вкотре намагається прийняти точкове рішення, яке не відповідає масштабу проблеми.

Обмежений парламентський контроль погано вкладається в рамку європейської та євроатлантичної інтеграції. Саме через контрольну функцію парламент може гарантувати баланс між безпекою та свободою, дотримання демократичних принципів та прав людини, що є основами вступу до ЄС. 

Для країни у стані війни це має особливе значення, коли мова йде про сектор безпеки та оборони. Це традиційно закрита сфера, яка потребує нагляду, узгодження безпекових та політичних цілей, встановлення запобіжників зловживань з боку виконавчої влади. Парламент, здійснюючи контроль за безпековим сектором, забезпечує його ефективність, прозорість та підзвітність, нагляд за належним використанням коштів. Втім, поки Верховна Рада не може перетворити сукупність наявних інструментів в інституційно розвинений контроль, то й сектор безпеки не поспішає йому підпорядковуватися. Чи можливо це змінити? У Зеленій книзі експерти ЛЗІ аналізують, чи в умовах воєнного стану Верховна Рада використовує наявні інструменти парламентського контролю повною мірою, наскільки ця функція парламенту обмежується в умовах війни і що з практик країн-членів НАТО варто перейняти в майбутньому.

Зокрема, європейські партнери наголошують на необхідності реформи СБУ, що контроль за ключовим органом нацбезпеки потрібно посилити, так само як і перезавантажити Державне бюро розслідувань (ДБР) та центральні і регіональні підрозділи Національної поліції. Не оминають згадкою і політичні ризики, пов’язані з роботою нещодавно об’єднаних Агенції оборонних закупівель та Державного оператора тилу. 

У Верховній Раді реакція, на жаль, уповільнена. Депутатські законопроєкти № 13602 про перезавантаження ДБР (зареєстрований у серпні 2025 року) і № 4210 про демократичний цивільний контроль припадають пилом. Створення комітету з нагляду за органами спеціального призначення, який матиме розширені можливості парламентського контролю, ініціювали з IV cкликання, воно передбачене чинним законодавством. Однак і це рішення вже декілька років не ухвалюють, хоча воно залежить виключно від Верховної Ради.

Без комплексного підходу Верховна Рада й надалі матиме формальні повноваження, але буде обмеженою у спроможності реально ними користуватися. А саме ця спроможність, зокрема щодо контролю за сектором безпеки і оборони, є маркером зрілої демократії — і ключовою умовою європейського майбутнього України.

Значна частина проблем, свідками яких сьогодні є українське суспільство та міжнародні партнери, є наслідком рішень, які відклали питання підзвітності й контролю (як і багато інших) «на після війни» та/або щоб передати їх розвʼязання своїм наступникам. Втім, здається, «зависнути» у гіпотетичному очікуванні можна ще на дуже довго. Чи зміниться найближчим часом Президент і парламент? Вочевидь, ні. Втім від розвʼязання описаних проблем саме цим парламентом і цим Президентом залежить, коли і як настане довгоочікуваний момент post bellum.

Оцінка законодавства є важливим складником законотворчого процесу, який дає можливість виявити недоліки та прогалини в законодавчих актах та оцінити їхній вплив на різні аспекти суспільного життя. Крім того, аналіз практичного впровадження законів сприяє розбудові відкритого діалогу між законотворцем та стейкхолдерами.

У європейських країнах оцінка законодавства застосовується, щоб оцінити досягнення поставлених цілей, виявити недоліки, непередбачені наслідки, а також змінити законодавство для підвищення його ефективності. 

В українській практиці увага парламентарів зосереджується переважно на факті ухвалення законодавчих рішень, натомість здатність законодавства досягати задекларованих цілей та ефективність його застосування залишаються без відповідної оцінки. Водночас відсутність системного підходу до оцінки законодавства ускладнює своєчасне виявлення проблем, а також знижує ефективність законотворчої діяльності загалом.

З серпня 2019 року до червня 2025 року включно ВРУ ухвалила низку законів у сфері місцевого самоврядування та регіонального розвитку, спрямованих на продовження процесу децентралізації. Не всі вони аналізувалися на предмет практики застосування. А в умовах війни громади стикаються з новими викликами, що своєю чергою зумовлює необхідність оперативного та якісного перегляду законодавства.

Тому метою цього дослідження став аналіз окремих законів у сфері місцевого самоврядування та регіонального розвитку, ухвалених протягом серпня 2019 року — червня 2025 року включно, та оцінка практики їх реалізації.

1. які чинники впливають на якість та ефективність законодавчих норм;
2. наскільки ухвалене законодавство відповідає потребам територіальних громад;
3. як покращення комунікації між законотворцем та ОМС може сприяти вдосконаленню законодавчого процесу та підвищенню ефективності застосування законів.

Дослідження містить також низку рекомендацій для законодавців, органів місцевого самоврядування та центральних органів виконавчої влади для напрацювання системного підходу до застосування та оцінювання законодавства.

Попри те, що в Україні вимога про оцінювання законодавства набуде чинності лише після завершення воєнного стану, у дослідженні ми наводимо рекомендації, які можна застосовувати вже зараз. 

Більше про оцінку законодавства у сфері місцевого самоврядування та регіонального розвитку — у новому випуску Часопису «Парламент» від ЛЗІ.

Це дослідження підготовлено за підтримки Швеції. Зміст документа є винятковою відповідальністю ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив» та не обов’язково відображає позицію Швеції.

Перший План законопроєктної роботи (ПЗР) Верховна Рада ухвалила у 2020 році. Ця практика мала стати інструментом планування законопроєктної роботи, аби посприяти покращенню якості поданих законопроєктів та зменшенню кількості тих, які реєструють у Верховній Раді. Однак Парламент так і не запровадив ефективних інструментів координації, моніторингу та оцінки реалізації відповідних Планів. Комітети хоч і надають звіти Верховній Раді, однак їх не публікують, а аналіз причин (не)виконання завдань не проводиться. 

План законопроєктної роботи на 2024 рік містить 481 завдання, із них 95 — спрямовані на європейську інтеграцію. Астрономічна кількість завдань у Планах, особливо з огляду на реальну спроможність Верховної Ради ухвалювати закони, не сприяє виконанню ПЗР. За підрахунками експертів Лабораторії законодавчих ініціатив (ЛЗІ), виконано лише 60 завдань Плану або 12%. Лише кожен четвертий закон ухвалювався Верховною Радою у межах виконання Плану законопроєктної роботи. Якщо взяти до уваги всі показники ПЗР: вчасність внесення нових проєктів законів, дотримання строків розгляду тощо, то лише 11 завдань можна визначити як такі, що повністю відповідають Плану. 

Невиконаними є 293 завдання, що становить 61% від загальної кількості. Можна виділити дві причини, чому певне завдання не було виконане: 1) відповідальний суб’єкт подання не вніс новий законопроєкт на виконання завдання; 2) Верховна Рада не розглядала у звітному періоді вже зареєстрований проєкт закону. 

План законопроєктної роботи на 2024 рік є урядоцентричним — тобто саме Уряд повинен зареєструвати або вже зареєстрував більшість законопроєктів, які необхідно ухвалити на виконання завдань. Невнесення Кабміном нових проєктів законів є однією з причин низького рівня виконання Плану. 

Моніторинг ЛЗІ також аналізує те, як План виконують комітети, адже саме вони надають пропозиції до його формування, а також як головні комітети розглядають законопроєкти, зареєстровані на виконання ПЗР. У середньому один комітет відповідальний за виконання 22 завдань, а медіаною є 16 завдань. 

П’ять комітетів, які мають найбільшу кількість завдань, відповідальні за виконання половини Плану. Найбільше завдань у Плані законопроєктної роботи передбачено для комітету з питань правоохоронної діяльності (64 завдання). Найбільше виконаних (18 завдань) у комітету з питань фінансів.

Наразі План законопроєктної роботи як документ, який би мав забезпечувати плановий законодавчий процес, грає у ньому лише номінальну роль, не в останню чергу через недостатній рівень координації між суб’єктами законодавчої ініціативи та слабкий парламентський контроль. 

Існують деякі недоліки підготовки Плану, наприклад, встановлення строку внесенняВерховна Рада затверджує План законопроєктної роботи на початку чергової сесії, яка починається першого вівторка лютого. нових законопроєктів у січні 2024 року — ще до його ухвалення. Тобто суб’єкт законодавчої ініціативи повинен у межах Плану зареєструвати законопроєкт «наперед». Іншою крайністю є встановлення строку внесення нових законопроєктів у грудні 2024, що як мінімум є недалекоглядним, оскільки Верховна Рада не встигає розглянути та проголосувати відповідний проєкт закону. 

Потрібно змінити підхід до підготовки Плану законопроєктної роботи та ролі комітетів у його виконанні. Плани на декілька сотень завдань і законопроєктів не враховують показники роботи Верховної Ради: кількість ухвалених законів, середній час розгляду законопроєктів, активність комітетів у підготовці висновків до них тощо.

Цей моніторинг виконання Плану законопроєктної роботи (ПЗР) на 2024 рік має на меті визначити ефективність цього інструменту планування законопроєктної діяльності Верховної Ради України, а також дослідити діяльність парламентських комітетів у контексті виконання Плану законопроєктної роботи на 2024 рік.

Моніторинг складається з двох частин:

1. Інформації про стан виконання Плану законопроєктної роботи на 2024 рік: вчасність ухвалення; структура та кількість завдань; реєстрація законопроєктів та їх розгляд.
2. Діяльності парламентських комітетів у контексті виконання ПЗР на 2024 рік. 

Стан виконання завдань Плану законопроєктної роботи на 2024 рік визначений на підставі звітів комітетів Верховної Ради, наданих за запитом на публічну інформацію. 

Хоча ПЗР затверджується на рік, через особливості графіка роботи Верховної Ради ПЗР варто розглядати саме в контексті сесійності Парламенту, про що свідчить, по-перше, час ухвалення ПЗР (на початку чергової сесії, яка починається першого вівторка лютого), по-друге, строк звітування комітетами щодо виконання ПЗР (у січні поточного року наприкінці чергової сесії). Отже, строк планування ПЗР охоплює дві чергові сесії Верховної Ради, водночас у Плані наявні завдання, які мають строк виконання в січні 2024 року. Через це моніторинг виконання ПЗР охоплює 13 місяців: із січня 2024 року до січня 2025 року включно. 

Моніторинг здійснюється відповідно до таких індикаторів, як-от: 

1. Виконано: на виконання завдання був ухвалений закон.
2. Частково виконано: на виконання завдання був зареєстрований законопроєкт; законопроєкт розглянуто Комітетом та підготовлено висновок у звітному періоді; розглянуто Верховною Радою України у звітному періоді.
3. Не виконано: на виконання завдання не було зареєстровано законопроєкт; законопроєкт не розглянуто Комітетом у звітному періоді (немає висновку до законопроєкту); за наявності раніше прийнятого висновку (до включення законопроєкту в План), але не розглянуто Верховною Радою України у звітному періоді.
4. Знято з розгляду: законопроєкт було відхилено у звітному періоді або не включено до порядку денного. 

За План законопроєктної роботи на 2024 рік проголосували вчасно, 6 лютого 2024 року, після відкриття чергової 11-ї сесії Верховної Ради IX скликання. 

ПЗР на 2024 рік складається з двох розділів: перший містить перелік питань, спрямованих на виконання міжнародно-правових зобов’язань України у сфері європейської інтеграції, другий — усі інші питання, що потребують врегулювання. Розділи розбиті на підрозділи, теми яких відповідають назвам комітетів. ПЗР на 2023 рік та ПЗР на 2024 рік мають схожу структуру, тому можна говорити про досягнення певного стандарту викладення Плану.

ПЗР на 2024 рік містить 481 завдання, із них 95 завдань — у першій частині, виконання яких спрямоване на європейську інтеграцію. Хоча кількість завдань у Планах поступово зменшується з 2020 року (виняток становить 2021 рік, який містить найменшу кількість завдань за п’ять років — 376 завдань), виконання Плану все ще є нереалістичним, особливо проти кількості ухвалених законів за той самий період.

Виконання завдання за ПЗР не завжди означає ухвалення вже зареєстрованого старого законопроєкту. Частина завдань передбачає внесення і реєстрацію нового законопроєкту. План передбачає необхідність внесення законопроєктів на виконання 279 завдань (58% від загальної кількості), ще 202 завдання (42%) уже містять номери законопроєктів, які необхідно ухвалити. ПЗР є урядоцентричним, оскільки покладає на Уряд обов’язок зареєструвати нові законопроєкти на виконання 213 завдань. 

Парламент повністю виконав 60 завдань, що становить лише 12% від загальної кількості завдань, ще 128 завдань були виконані лише частково (27%). Отже, ПЗР на 2024 рік був виконаний лише на 39%. Якщо взяти до уваги всі показники ПЗР: вчасність внесення нових законопроєктів, дотримання строків розгляду законопроєкту тощо, то лише 11 завдань можна визначити як такі, що повністю відповідають Плану. У першому євроінтеграційному розділі виконано лише 19 завдань (20% від кількості завдань у розділі).

На виконання 60 завдань Рада протягом січня 2024 — січня 2025 року ухвалила 60 законів, тоді як загалом за цей період було ухвалено 236 законів. Тобто лише кожен четвертий законопроєкт був спрямований на виконання завдань ПЗР на 2024 рік. З 60 ухвалених законів 17 є євроінтеграційними. Здебільшого ініціаторами законів, зокрема євроінтеграційних, були народні депутати. 

Невиконаними є 293 завдання, що становить 61% від усієї кількості завдань. 

Найбільше завдань у ПЗР на 2024 рік передбачено для комітету з питань правоохоронної діяльності (64 завдання). П’ять комітетів, які мають найбільшу кількість завдань, відповідальні за виконання половини всіх завдань Плану. Комітет з питань фінансів має 18 виконаних завдань, найбільше серед усіх комітетів. Найбільше невиконаних завдань — 40 завдань — має комітет з питань екологічної політики. Комітет з питань Регламенту є єдиним комітетом, який не має жодного виконаного чи частково виконаного завдання. 

Процес підготовки Плану законопроєктної роботи, його наповненість, а також підхід комітетів до формування пропозицій до Плану вимагає суттєвого перегляду, аби насправді забезпечити можливість Верховної Ради та комітетів його виконувати. Оптимальним є зменшення кількості завдань, яке відповідає реальним спроможностям Верховної Ради ухвалювати закони, а комітетів — готувати законопроєкти до розгляду. Налагодження потребує також комунікація з Урядом, особливо щодо розв’язання проблеми невнесення нових законопроєктів, оскільки це є однією з причин, що посприяла високому показнику невиконання Плану.

Регламент ВРУ передбачає, що Парламент затверджує План законопроєктної роботи щорічно на початку чергової сесії, яка починається першого вівторка лютого. У 2024 році ПЗР був ухвалений вчасно, 6 лютого, після відкриття чергової 11-ї сесії Верховної Ради IX скликання. «За» проголосували 262 обранці із шести депутатських фракцій та груп, а також позафракційні народні депутати.

Депутатські фракції «Батьківщина» та «Європейська солідарність»Члени депутатської фракції «Європейська солідарність» також жодного разу не голосували «за» ПЗР за попередні роки. До свого розпуску парламентська фракція «ОПЗЖ» також не голосувала «за» ПЗР у 2020–2022 роках. не дали жодного голосу на підтримку ПЗР на 2024 рік. 

ПЗР на 2024 рік складається з двох розділів: перший містить перелік питань, що потребують законодавчого регулювання, спрямованих на адаптацію законодавства України до положень права Європейського Союзу (acquis ЄС) у частині виконання міжнародно-правових зобов’язань України у сфері європейської інтеграції, другий — інші питання, що потребують законодавчого регулювання. Розділи розбиті на підрозділи, теми яких відповідають назвам комітетів (наприклад, антикорупційна політика чи фінанси, податкова та митна політика тощо).

Структура ПЗР попередніх років була іншою. У 2020 році перший ухвалений ПЗР мав два розділи (основна та додаткова частина), а розподілу за темами чи комітетами не було. ПЗР на 2021 рік був поділений на 20 тематичних розділів, які своєю чергою були поділені на підрозділи, а за виконання завдань у межах одного розділу чи підрозділу були відповідальними декілька різних комітетів. 

ПЗР на 2022 рік містить 12 тематичних розділів, однак, як і у ПЗР на 2021 рік, у межах одного розділу було визначено декілька головних комітетів. ПЗР на 2023 рік, на відміну від ПЗР на 2024 рік, не має окремої євроінтеграційної частини, але також розділений на тематичні підрозділи. Відтак можна говорити про досягнення певного стандарту викладення завдань Плану та його структурних частин.

ПЗР на 2024 рік має 481 завдання, з них 95 завдань — у першій євроінтеграційній частині.

У попередні роки кількість завдань була набагато більшою. Наприклад, План на 2020 рік, затверджений уперше після внесення відповідних змін до Регламенту Верховної Ради, містив рекордні 878 завдань, а найменше містив ПЗР на 2021 рік — 376 завдань. 

У 2022 році кількість завдань у Плані досягла 662. Попри те, що наступними роками спостерігається тенденція до зменшення кількості завдань у ПЗР, їхня кількість усе ще становить декілька сотень. У порівнянні між спроможністю Верховної Ради ухвалювати закони та кількістю завдань у ПЗР стає очевидною нереалістичність таких Планів. 

Наприклад, за період 2020 року Верховна Рада ухвалила 221 законопроєкт, що майже вчетверо менше, ніж передбачено Планом. У 2023 році кількість ухвалених законопроєктів була вдвічі меншоюЗа загальним правилом ухвалення одного законопроєкту означає виконання одного завдання. Однак, навіть з огляду на ймовірність того, що на виконання декількох завдань було ухвалено один закон, їхня кількість усе ще завелика для того, аби ПЗР відповідав реальним спроможностям Верховної Ради. , ніж кількість завдань. За січень 2024 — січень 2025 року Верховна Рада ухвалила 236 законів (ПЗР містить 481 завдання), тобто навіть якби кожен ухвалений закон був спрямований на виконання Плану (що не так), то частка виконання Плану однаково не досягла б і половини. 

Виконання завдання ПЗР не завжди означає ухвалення вже зареєстрованого старого законопроєкту. Частина завдань передбачає внесення і реєстрацію нового законопроєкту, наприклад, коли комітет вважає, що певне питання потребує врегулювання. До прикладу, комітет з питань національної безпеки вважає за необхідне розробити проєкт законуПункт 193 Розділу II Плану законопроєктної роботи на 2024 рік. про розвиток оборонно-промислового комплексу. У такому разі замість номера та дати реєстрації законопроєкту зазначено строк подання нового законопроєкту до ВРУ, наприклад, грудень чи червень, а також визначено суб’єкта подання, який повинен зареєструвати новий законопроєкт.

План передбачає необхідність внесення нових законопроєктів на виконання 279 завдань (58% від загальної кількості), ще 202 завдання (42%) уже містять законопроєкти, які необхідно ухвалити. 

Право законодавчої ініціативи мають лише три суб’єкти: народні депутати, Уряд та Президент — саме щодо них буде обраховуватися частка внесенняДва завдання (п.п. 372, 375 Розділу II) не мали визначеного Конституцією суб’єкта законодавчої ініціативи. нових законопроєктів.

План однозначно можна назвати урядоцентричним, оскільки він покладає на Уряд обов’язок внесення законопроєктів на виконання 213 завдань (майже 45% від кількості всіх завдань). КМУ зареєстрував законопроєкти лише на виконання третини завдань. Саме невнесення Урядом нових законопроєктів посприяло високому показнику невиконання ПЗР.

Народні депутати повинні подати законодавчі ініціативи щодо 56 завданьДва завдання визначали відповідальними за внесення як народних депутатів, так і Уряд, а тому були зараховані до обох суб’єктів. , а зареєструвати нові законопроєкти на виконання власних 22 завдань. Однак частими є випадки, коли народні депутати реєструють законопроєкти щодо завдань, у яких Планом передбачений інший суб’єкт законодавчої ініціативи, або реєструють альтернативні та доопрацьовані законопроєкти. Загалом у межах завдань ПЗР народні депутати внесли 73 законопроєкти.

Щодо Президента, то він відповідальний за внесення законопроєктів лише для виконання 10 завдань, з них він вніс п’ять законопроєктів, які здебільшого стосуються зовнішніх відносин, як-от ратифікація міжнародних угод.

Є випадки, коли на дату ухвалення ПЗР уже зареєстрований законопроєкт, спрямований на виконання завдання, однак у ПЗР міститься інформація про необхідність внесення нового законопроєкту. З 28 таких випадків 22 випадки можна пояснити часом підготовки та ухвалення Плану, якщо законопроєкти були зареєстровані в грудні 2023 чи січні 2024 року. Комітети подають пропозиції до ПЗР у грудні, а тому, скажімо, пропозиції, подані в першій половині грудня, уже не будуть враховувати законопроєкти, зареєстровані в другій половині грудня чи в січні, хоча вони й можуть бути спрямовані на виконання завдань, визначених у Плані. 

Для 25 завдань План визначає строк внесення нового законопроєкту в січні, що є дивним, оскільки власне План Верховна Рада ухвалює лише в лютому. Тобто суб’єкт законодавчої ініціативи повинен у межах Плану зареєструвати законопроєкт «наперед», у січні 2024 року. 

Іншою крайністю є встановлення строку внесення нових законопроєктів у грудні 2024 року — таких 27 завдань. Оскільки середній час ухвалення законопроєктів від реєстрації до ухвалення становить11-та сесія Верховної Ради тривала з 06.02.2024 до 03.09.2024, 12-та сесія тривала з 03.09.2024 до 04.02.2025. 211 днів для 11-ї сесії та 254 днів для 12-ї сесії, рішення про реєстрацію законопроєктів у грудні з подальшим їх розглядом є, як мінімум, недалекоглядним. Верховна Рада в межах виконання ПЗР не ухвалила жодного законопроєкту, зареєстрованого в грудні 2024 року.

Подібні положення в ПЗР дають підстави зробити висновок, що комітети, які подають пропозиції до нього, та народні депутати сприймають План радше як формальність, ніж реальний інструмент планування законотворчої діяльності. 

Парламент повністю виконав 60 завдань, що становить лише 12% від загальної кількості завдань, ще 128 завдань були частково виконані (27%). Отже, ПЗР на 2024 рік був виконаний трохи більш ніж на третину — 39%. 

У першому євроінтеграційному розділі виконано 19 завдань (20% від кількості завдань у розділі), а ще 20 завдань (21%) виконано частково. Другий розділ має 41 виконане завдання (11% від кількості завдань у розділі), ще 108 завдань виконано частково (22%).

На виконання 60 завдань Рада протягом січня 2024 — січня 2025 року ухвалила 60 законівНе завжди виконання одного завдання означає ухвалення одного закону. Виконання одного завдання може потребувати ухвалення декількох законів або навпаки — іноді ухвалення одного закону може означати виконання декількох завдань., тоді як загалом за цей період було ухвалено 236 законів. Тобто лише кожен четвертий законопроєкт був спрямований на виконання завдань ПЗР на 2024 рік. 

Здебільшого ухвалені законопроєкти ініціювали народні депутати (53%), трохи менше зареєстрував Уряд (45%). Єдиний ухвалений законопроєктПроєкт Закону про ратифікацію Угоди між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, з іншої сторони, про участь України в програмі Союзу щодо боротьби із шахрайством № 0281 від 21.06.2024., який зареєстрував Президент (2%), стосувався ратифікації Угоди про участь України в програмі Європейського Союзу щодо боротьби із шахрайством.

З 60 ухвалених законів 17 є євроінтеграційнимиТобто мали відповідну позначку на сайті. (28% від загальної кількості ухвалених законів). Ініціаторами 11 євроінтеграційних законів є народні депутати, ще шість законопроєктів зареєстрував Уряд. Усього ВРУ за період моніторингу виконання ПЗР на 2024 рік ухвалила 28 євроінтеграційних законів, тобто майже дві третини (61%) євроінтеграційних законів було включено до ПЗР. 

Найдовше на своє ухвалення чекав законопроєкт № 3356-дПроєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов’язковості використання рідкого біопалива (біокомпонентів) у галузі транспорту № 3356-д від 05.11.2020., зареєстрований у листопаді 2020 року: від моменту реєстрації до ухвалення його в цілому пройшло 1 307 днів. Найшвидше законодавчий процес пройшов законопроєкт № 12232Проєкт Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо здійснення правочинів з умовними зобов’язаннями № 12232 від 22.11.2024.: від реєстрації до ухвалення пройшло лише 11 днів. 

Перелік п’яти законопроєктів, які мають найменший та найбільший час від реєстрації до ухвалення — у Додатку 1.

Невиконаними є 293 завдання, що становить 61% від усієї кількості завдань.

Можна виділити дві причини, чому певне завдання не було виконане: 

• відповідальний субʼєкт подання не вніс законопроєкт на виконання завдання;

ПЗР на 2024 рік передбачає внесення нових законопроєктів на виконання 279 завдань, з них щодо 213 завдань доручення внести новий законопроєкт покладається на Уряд. Однак КМУ вніс законопроєкти на виконання лише 68 завдань, третину від запланованого (32%). Саме невнесення Урядом нових законопроєктів посприяло високому показнику невиконання ПЗР.

Народні депутати мали зареєструвати законопроєкти на виконання 56 завдань, однак внесли законопроєкти лише щодо 22 (39%). Однак непоодинокими є випадки, коли народні депутати реєструють законопроєкти щодо завдань, у яких Планом передбачений інший суб’єкт законодавчої ініціативи, або реєструють альтернативні та доопрацьовані законопроєкти. За Президентом залишалася реєстрація 10 законопроєктів, з яких внесено лише п’ять (50%).

Загалом через те, що відповідальний суб’єкт законодавчої ініціативи не вніс законопроєкт, було не виконано 162 завдання — понад третина завдань (34%). 

• Верховна Рада не розглядала у звітному періоді вже зареєстрований законопроєкт. 

Така причина невиконання 117 завдань (24% від загальної кількості), коли законопроєкт уже зареєстрований, однак із якихось причин комітет чи Парламент не виносить його на розгляд.

Найстарішим невиконаним із цієї причини виявився законопроєкт № 1193-1Проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо приведення їх у відповідність із законодавством Європейського Союзу у сфері перевезення небезпечних вантажів № 1193-1 від 20.09.2019., зареєстрований народними депутатами ще у вересні 2019 року. Перелік п’яти законопроєктів, що зареєстровані та залишаються без розгляду найдовше — у Додатку 2.

Ще законопроєкти щодо 14 завдань (3%) були відхилені чи зняті з розгляду. Цікавим є один випадок, коли відхилення законопроєкту не призвело до невиконання завдання. Законопроєкт № 6004-д, який мав започаткувати реформу промислового забруднення і був однією з умов отримання фінансування за Ukraine Facility, не набрав необхідної кількості голосів у другому читанні (не вистачило одного голосу). Через це того самого дня народні депутати зареєстрували новий законопроєкт № 11355, майже ідентичний відхиленому № 6004-д. Згодом Верховна Рада ухвалила новий зареєстрований законопроєктПункт 20 Розділу І Плану законопроєктної роботи на 2024 рік. — і відповідно виконала завдання.

Планом законопроєктної роботи визначено, коли те чи інше завдання має бути виконане. За перший квартал (січень–березень) ПЗР передбачає виконання 83 завдань (17% від загальної кількості), за другий — 140 (26%). За третій квартал Верховна Рада має виконати 86 завдань (18%), однак найбільша кількість завдань — 172 (36%) — залишилася на четвертий квартал. Частково такі строки розгляду законопроєктів відображають особливості роботи ВРУ, адже менше навантаження розподілено на квартали, у яких Верховна Рада «йде на канікули»Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються відповідно не пізніше як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії..

Найбільше завдань — третина — було виконано протягом IV кварталу. Співвідношення кількості виконаних завдань до запланованих вкотре демонструє реальні спроможності Верховної Ради реалізовувати План. Ще чотири завдання, тобто ухвалення відповідного законопроєкту, були виконані в січні 2025 року, а одне завдання було виконане набагато ранішеПункт 72 Розділу І передбачає ухвалення законопроєкту № 3716, що зареєстрований у червні 2020 року та прийнятий за основу ще в лютому 2021 року (Головний комітет — комітет з питань транспорту та інфраструктури). Однак у липні 2023 року був ухвалений законопроєкт № 8185 (Головний комітет — комітет з питань правоохоронної політики), який фактично дублює положення законопроєкту № 3716. — у липні 2023 року, ще до ухвалення Плану. 

Встановлені Планом строки розгляду після аналізу його виконання здаються лише умовностями: із 60 виконаних завдань лише 17 були виконані в передбачені Планом строки, ще 34 закони були ухвалені пізніше, ніж заплановано.

Найбільше запізнилися з ухваленням законопроєкту № 10017Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування № 10017 від 06.09.2023.: законопроєкт, який передбачалося ухвалити ще в першому кварталі, став законом лише через 262 дні, у грудні. Найменше запізнилися з ухваленням законопроєкту № 11159Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння розвитку волонтерства серед здобувачів освіти № 11159 від 09.04.2024., він став законом лише через вісім днів після запланованого у IV кварталі, хоча й був ухвалений уже в січні 2025 року. У середньому законопроєкти ухвалювалися із запізненням у 103 дні. 

Перелік п’яти законопроєктів, які мають найбільший час від запланованого строку розгляду до часу ухвалення — у Додатку 3. 

Дев’ять законів мають зворотну ситуацію — вони ухвалені раніше, ніж планувалося. Найраніше ухвалили законопроєкт № 10337Проєкт Закону про доброчесне лобіювання № 10337 від 13.12.2023.: врегулювати питання лобіювання Верховна Рада за Планом мала лише у IV кварталі, однак закон був ухвалений у лютому 2024 року, на 221 день раніше.

Моніторинг передбачає аналіз виконання Плану комітетамиКількість завдань комітету рахується за наслідками виконання ПЗР, а не на момент його ухвалення, оскільки певна кількість законопроєктів, які розглядає Верховна Рада в межах виконання завдань ПЗР, після реєстрації може мати інший головний комітет, ніж той, який був зазначений у ПЗР початково. Наприклад, п. 317 Розділу II ПЗР на 2024 рік передбачає, що Головним комітетом буде комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, однак після реєстрації законопроєкту (№ 11159 від 09.04.2024) головним комітетом було визначено комітет з питань освіти, науки та інновацій. Отже, виконання цього пункту ПЗР зарахується до комітету з питань освіти, науки та інновацій., адже саме вони надають пропозиції до формування Плану законопроєктної роботи, а також як головні комітети розглядають законопроєкти, зареєстровані на виконання ПЗР. 

У середньому один комітет відповідальний за виконання 22 завдань, а медіаною є 16 завдань. Це означає, що половина комітетів є відповідальними за менш ніж 16 завдань, а половина — за більш ніж 16 завдань.

Найбільше завдань у ПЗР на 2024 рік передбачено для комітету з питань правоохоронної діяльності (64 завдання). Ще понад 40 завдань мають три комітети: комітет з питань економічного розвитку (53 завдання), комітет з питань екологічної політики (48 завдань) і комітет з питань фінансів (44 завдання). Ці чотири комітети разом із комітетом з транспорту та інфраструктури відповідальні за виконання половини завдань Плану на 2024 рік. 

П’ять комітетів є головними щодо виконання менш як 10 завдань. Це комітет з питань цифрової трансформації (вісім завдань), комітет з питань Регламенту, комітет з питань прав людини та комітет з питань бюджету (по шість завдань) і комітет з питань інтеграції до ЄС (два завдання). 

Комітет з питань фінансів має 18 виконаних завдань, найбільше серед усіх комітетів. Усі інші мають менш як 10 виконаних завдань. П’ять комітетів не мають жодного виконаного завдання. Це комітет з питань Регламенту, комітет з питань молоді та спорту, комітет з питань антикорупційної політики, комітет з питань гуманітарної політики та комітет з питань зовнішньої політики. 

Однак у відсотковому співвідношенні виконаних завдань до загальної їхньої кількості лідерами з виконання завдань є інші комітети. Комітет з питань фінансів із 18 виконаними завданнями (41%) є лише третім найефективнішим комітетом. 83% виконаних завдань має комітет з питань бюджету, а комітет з питань інтеграції до ЄС має показник у 50% виконання. Водночас такі високі показники досягаються через невелику кількість завдань. Наприклад, комітет з питань бюджету має всього шість завдань, а комітет з питань євроінтеграції — взагалі лише два завдання. 

З іншого боку, невелика кількість завдань необов’язково забезпечує їх подальше виконання. Комітет з питань Регламенту та комітет з питань цифрової трансформації теж мають невелику кількість завдань — шість та вісім відповідно, однак це не посприяло вищій частці виконання Плану. Так, комітет з питань Регламенту взагалі не має виконаних завдань, а в комітету з питань цифрової трансформації виконання становить 13% (виконаним є лише одне завдання). 

Найбільше невиконаних завдань має комітет з питань екологічної політики — 40 невиконаних завдань. Трохи менше мають комітет з питань правоохоронної діяльності (38 невиконаних завдань) та комітет з питань економічного розвитку (37 невиконаних завдань). Половина комітетів має 10 і менше невиконаних завдань. Частково це може бути зумовлено кількістю завдань, передбаченими за цими комітетами. Найбільше невиконаних завдань мають комітети, які загалом мають найбільшу кількість передбачених за ними завдань.

Комітет з питань Регламенту також не має жодного частково виконаного завдання, що робить його єдиним комітетом, який має 100% невиконання всіх завдань. А єдиним комітетом, який не має невиконаних завдань, є комітет з питань бюджету. Ще п’ять комітетів мають менш як половину невиконаних завдань у відсотковому співвідношенні. Це комітет з питань прав людини (33%, або два невиконані завдання), комітет з питань цифрової трансформації (38%, або три невиконані завдання), комітет з питань фінансів (41%, або 18 невиконаних завдань), комітет з питань освіти (44%, або сім невиконаних завдань) та комітет з питань молоді та спорту (45%, або п’ять невиконаних завдань). Усі інші 16 комітетів не виконали більш ніж половину від запланованого в ПЗР.

Розрахунок кількості завдань та виконаних завдань на комітет допоможе визначити навантаження на одного народного депутата-члена комітету. 

Найбільше навантаження в контексті ПЗР мають депутати-члени комітету з питань економічного розвитку — 3,31 завдання на одного члена комітету. Ще велике навантаження (понад два завдання) мають члени трьох комітетів: комітету з питань екологічної політики (3,00 завдання), комітету з питань правоохоронної діяльності (2,91) та комітету з питань соціальної політики (2,50). Незначне навантаження (менш як 0,5 завдання) мають члени комітету з питань бюджету (0,16) та комітету з питань інтеграції до ЄС (0,25). Таке низьке навантаження можна пояснити малою кількістю завдань та великою кількістю членів комітету. 

Усі комітети мають навантаження виконаних завдань на одного депутата менше одиниці. Найбільший показник — 0,58 виконаного завдання на одного народного депутата — у комітету з питань фінансів, що досягається завдяки великій кількості виконаних завдань. 

Найбільше невиконаних завдань на одного депутата має комітет з питань економічного розвитку — 2,31 завдання, трохи менше — 2,19 завдання — має комітет з питань екологічної політики. Понад одне невиконане завдання на члена комітету мають ще чотири комітети: комітет з питань правоохоронної діяльності (1,59), комітет з соціальної політики (1,40), комітет з питань транспорту та інфраструктури (1,09) та комітет з питань зовнішньої політики (1,00).

Аналіз моніторингу виконання Плану законопроєктної роботи на 2024 рік дає підстави вважати, що Верховна Рада не керується ним у своїй роботі. Якщо взяти до уваги всі показники ПЗР: вчасність внесення нових законопроєктів, дотримання строків розгляду законопроєкту тощо, то лише 11 завдань можна визначити як такі, що повністю відповідають Плану. Окрім того, Регламент ВРУ не зобов’язує комітетиЗвіт про виконання ПЗР на 2024 рік опублікував, наприклад, Комітет з питань правової політики, однак Регламент не зобов’язує комітети публікувати такі звіти. публікувати звіти про виконання Плану, а тим паче аналізувати стан його виконання, а обіцяний інструмент відстеження законопроєктів, включених до ПЗРУ Верховній Раді України вдосконалюють планування законопроєктної роботи // РАДА. Верховна Рада України ONLINE: Офіційний вебпортал парламенту України. 28.05.2020., так і не був розроблений. 

Процес підготовки Плану законопроєктної роботи, його наповненість, а також підхід комітетів до формування пропозицій до Плану вимагає суттєвого перегляду, аби насправді забезпечити спроможність Верховної Ради та комітетів його виконувати. 

Насамперед варто переглянути кількість завдань у Плані законопроєктної роботи, яка б відповідала реальним можливостям Верховної Ради ухвалювати законопроєкти. Очевидно, Плани на декілька сотень завдань і законопроєктів не враховують об’єктивну реальність і показники роботи Верховної Ради: кількість ухвалених законів, середній час розгляду законопроєктів, активність комітетів у підготовці висновків до законопроєктів тощо. 

Комітети мають переглянути підходи до надання пропозицій до Плану законопроєктної роботи. Найбільше невиконаних завдань мають комітети з найбільшою кількістю передбачених за ними завдань. Окрім того, у звітах комітетів є випадки, коли стан виконання одного й того ж завдання два комітети оцінюють по-різному, що знов-таки свідчить про різну практику в парламентських комітетах. 

Налагодження потребує також комунікація з Урядом, особливо щодо внесення нових законопроєктів. 

Регламент Верховної Ради передбачає, що комітети подають пропозиції до Плану законопроєктної роботи з урахуванням Програми діяльності та орієнтовного плану законопроєктної роботи Кабінету Міністрів України. Однак положення про орієнтовний план були виключені з Регламенту Кабінету Міністрів через декілька днів після ухвалення закону, який впровадив План законопроєктної роботи, а Програми діяльності останніх двох Урядів так і не були схвалені. 

На практиці для формування пропозицій до ПЗР проводяться консультації між міністрами та комітетами ВРУ, під час яких визначаються питання, які потребують законодавчого врегулювання протягом наступного року, та розподіляються завдання щодо підготовки законопроєктів між міністерствами та комітетами. Усі пропозиції міністерств та комітетів ВРУ узгоджуються на засіданні профільних комітетівЗаконотворчий процес в оборонній сфері: ЛЗІ підготувала дослідження // ЛЗІ. 13.08.2025.. Тобто потреба реєстрації нових законопроєктів не є несподіванкою для Уряду. 

Поки що ПЗР як документ, який мав би забезпечувати плановий законодавчий процес, грає лише номінальну роль у ньому, не в останню чергу через недостатній рівень координації між суб’єктами законодавчої ініціативи та слабкий парламентський контроль. 

Цей моніторинг підготовлено за підтримки Швеції. Зміст документа є винятковою відповідальністю ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив» та не обов’язково відображає позицію Швеції.

Український Парламент увійшов у 14 сесію із багажем викликів, які нависли над ним зі всіх боків. З одного — дедлайни євроінтеграційних зобов’язань і постійний тиск зовнішніх партнерів, які очікують від Верховної Ради рішень. З іншого — внутрішні кризи: недовіра від суспільства та ряд політичних скандалів. 

Кількісні показники парламентської роботи лише підкреслюють цей стан напруги. Зокрема, збільшилася кількість процедурних порушень і зареєстрованих законопроєктів з одним підписантом. Зовні це може здатися сплеском активності, проте за цифрами дедалі частіше ховається не результативність, а перевантаження системи. Парламент опиняється у ситуації, де має підтримувати темп реформ на фоні низької спроможності оновити власні механізми роботи.

Експерти Лабораторії законодавчих ініціатив проаналізували ці процеси у Верховній Раді за 13 сесію через кількісні дані. Розбираємося, як цифри показують реальний стан законодавчої машини, як змінюється динаміка її роботи під тиском війни, євроінтеграції та суспільної недовіри. А також — чи вдається Парламенту  залишатися ефективним центром ухвалення рішень у таких умовах. Детальніше про основні особливості роботи Верховної Ради за 13 сесію — у парламентському Моніторингу Лабораторії законодавчих ініціатив.

Парламентська динаміка 2025 року виглядає стримано — і ця стриманість не випадкова, це підтверджують кількісні показники. Після кризи, спричиненої спробою ліквідації незалежності антикорупційних органів у липні 2025 року, Верховна Рада увійшла у фазу певного спаду: серпень традиційно малопродуктивнийДо початку повномасштабного вторгнення серпень був місяцем відпусток для народних депутатів. Після початку повномасштабного вторгнення, народні обранці офіційно відпусток не мають, але практика перерви у роботі на частину серпня зберігається. Так, у 2025 році, Парламент планував взяти перерву з 22 липня до 20 серпня.. Тривожніші сигнали ж нікуди не зникли і восени.

За вересень–листопад 2025 року Парламент ухвалив лише 38 законівДані за 14 сесію розглядаються за період з 2 вересня до 10 листопада 2025 року. — суттєво менше, ніж за аналогічний період 2024 року (58 законів). Для порівняння: за цей же період 2023 року (10 сесія) ухвалено 46 законів, це сесія, яка мала рекордно низьку кількість ухвалених. Тобто навіть за мірками воєнного часу нинішній результат свідчить про спад, який сигналізує про поступове виснаження Верховної Ради або ж про те, що криза після липневих подій триває. 

Втім цифри показують, що цей спад виник не на порожньому місці. Під час 13 сесії, Рада показала найнижчу продуктивність за усі «весняні» сесії. І, якщо тенденції продовжуватимуться, 14 сесія закріпить новий рівень «нормальності»: коли менша кількість ухвалених рішень уже не виглядає винятком, а стає правилом. Втім навіть за таких умов Парламент здатний ухвалювати стратегічно важливі рішення. Серед прийнятих законів — № 14048 (щодо забезпечення законності та прозорості діяльності органів місцевого самоврядування), необхідний для отримання фінансової підтримки від ЄС у межах Ukraine Facility, та ще один євроінтеграційний законопроєкт — № 13202-1. 

Загалом ці показники свідчать про функціональну спроможність  Парламенту виконувати свої законодавчі функції. Верховна Рада здатна діяти, проте в умовах постійного навантаження та політичної втоми — щоразу з меншим запасом енергії і з необхідністю більшого обсягу часу.

Коли Україна у червні 2022 року отримала статус кандидата на членство в ЄС, Парламент опинився на порозі великого перетворення. Від Верховної Ради очікували не просто політичної підтримки курсу на ЄС, а щоденної, системної роботи — ухвалення десятків законів, які мали б наблизити українське законодавство до acquis Європейського Союзу. Більш ніж через два роки після початку переговорів про вступ треба подивитися правді в очі: швидкий старт не гарантує такого ж темпу проходження всієї дистанції.

Щоб прискорити євроінтеграційний процес, у липні 2022 року Рада ухвалила постанову № 2483, яка запровадила окрему процедуру для розгляду відповідних законопроєктів. У кожному комітеті мали з’явитися підкомітети з питань адаптації законодавства до права ЄС. Це був важливий, але проміжний крок — своєрідна «надбудова» над Регламентом, яка так і не зазнала офіційних змін. 

Паралельно Парламент намагався прискорювати розгляд євроінтеграційних ініціатив іншими засобами: знято вимогу про проведення аналізу регуляторного впливу, у планах законопроєктної роботи 2024 та 2025 років з’явилися окремі розділи, присвячені адаптації до права ЄС, а після оновлення сайту ВРУ у 2025 році з’явилася можливість відстежувати проходження законопроєктів із євроінтеграційною позначкою. Ці рішення дійсно допомогли частково прискорити процес на перших етапах. Однак доволі швидко стало зрозуміло, що без законодавчої зміни у Регламенті, такий «прискорювач» не працюватиме вічно.

Наприклад,  в 2022–2023 роках Парламент ухвалював десятки євроінтеграційних законів (26 за восьму сесію, 22 — за девʼяту). Але кожною наступною сесією їх ставало все менше: лише чотири за 10, 16 за 11, 12 за 12, дев’ять за 13, і лише один — за першу половину 14 сесії. Водночас середній час розгляду таких законопроєктів поступово зростає. Це може бути ознакою втоми (про що також говорять народні депутати), втрати консенсусу та постійного зростаючого рівня складності рішень.

«Очевидні» євроінтеграційні рішення вже ухвалено. Далі залишаються складніші, технічно насичені законопроєкти, які вимагають довшого погодження як всередині Парламенту, так і за його межами. Тривалість проходження таких законопроєктів також зросла. Якщо на восьмій сесії від реєстрації до ухвалення проєкти законів в середньому проходили за 403 дні, то на 13 — вже за 573 дні. Протягом 14 сесії ухвалено наразі лише один закон, він проходив процедуру понад 150 днів.

Динаміка змінилася. Швидкий темп — безумовно позитивна ознака. І хоча євроінтеграція має бути оперативною, але якість та пропрацьованість рішень мають бути у пріоритеті. Українському Парламенту варто врахувати власний досвід та визнати: кожне рішення у цьому процесі потребує міжінституційної координації й політичної волі. Нові кроки потребуватимуть більше часу. Тож варто говорити з суспільством та міжнародними партнерами щодо реалістичних термінів виконання зобов’язань. Євроінтеграційний процес і далі відбуватиметься у «палаючих» дедлайнах, якщо очікування щодо прийняття оперативних рішень будуть відірвані від практики «на місцях». 

Проблемним аспектом законодавчого процесу є також порушення Президентом України конституційної норми щодо підписання ухвалених Парламентом законів. Вочевидь ця проблема лежить за межами самого Парламенту, але на кричущі показники не можна не реагувати. Окрім очевидного важеля — «тихого» вето — контролю над рішеннями Парламенту, його порушення загрожує визнанням неконституційними законів, підписаних у такий спосіб.

Щонайменше кожен другий ухвалений протягом 13 сесії закон або підписано з порушенням конституційних строків, або взагалі досі не підписано (54%). Це найвищий показник за усе дев’яте скликання, можливо, і за весь час. Так, наприклад, закон № 3291-ІХ щодо заходів, спрямованих на погашення заборгованості на оптовому ринку електричної енергії Парламент ухвалив у липні 2023 року, Президент же підписав його лише в січні 2025 — після 518 днів очікування. 

На сьогодні 43 закони залишаються не підписаними та не ветованими взагалі. Усі ці закони знаходяться у «законодавчому чистилищі», і досі немає реального розуміння, що взагалі робити з такими законами. Автори Конституції вочевидь такої ситуації просто не могли уявити. Така практика створює небезпечний прецедент. Підписання закону — не символічний, а конституційно визначений етап законодавчого процесу. Коли Президент просто «тримає» законопроєкт у шухляді, він фактично отримує додатковий, не передбачений Конституцією, інструмент впливу на Парламент, який є більш «тихим», ніж вето. 

Серед причин порушення термінів підписання можуть бути і політичні мотиви, і обмежена спроможність бюрократичного апарату. Так, у турбулентних умовах воєнного стану на момент підписання закон міг втратити свою актуальність, але така кількість невчасно підписаних законів вимагає не пояснення, а реагування. 

Протягом 13 сесії «Години запитань до Уряду», коли міністри звітують перед Верховною Радою, тривали сумарно понад 11 годин — це найбільший показник за час повномасштабного вторгнення. Зросло використання ще одного контрольного інструменту Верховної Ради — депутатських запитів: за 13 сесію депутати подали їх рекордну, для часу воєнного стану, кількість — 303. 

Кількість, як відомо, не завжди дорівнює якості. Говорячи про контрольну функцію, Парламенту складно зберігати баланс. Позитивним є те, що депутати все ж активніше користуються наявними інструментами контролю. Теза про їх повну неспроможність контролювати дії Уряду була б несправедливою. Однак обсяг невикористаних можливостей вражає. Плани з посилення контролю за Урядом, затверджені Постановою ВРУ ще у 2016 році, так і залишилися планами. Нові інструменти, які хотіли запровадити у девʼятому скликанні, як-от інтерпеляція, теж залишилися в статусі законопроєктів. Інструменти, неважливо — старі чи нові, мають приносити результати. Але з цим теж не склалося: ні профільні комітети, ні Рахункова палата (яка є інструментом парламентського контролю) не помітили проблем у роботі виконавчої влади, які вилилися у відставку міністрів Галущенка та Гринчук.

Законодавчий спам є системною проблемою Верховної Ради. Це масове подання великої кількості законопроєктів без належної підготовки, підтримки чи реальних шансів на ухвалення, яке перевантажує парламентську систему та імітує законотворчу активність. Ситуація зараз, на перший погляд, є неоднозначною. Велику кількість зареєстрованих законопроєктів можна частково пояснити їх перереєстрацією через зміну Уряду. Однак, якщо розглядати депутатські ініціативи, то ситуація дещо інша. Ключовим індикатором спаму є рекордна частка проєктів законів з лише одним підписантом — 45% від усіх зареєстрованих депутатами. Це найвищий показник за усі сесії дев’ятого скликання. Фактично майже кожен другий документ подавали без підтримки колег, що свідчить про майже нульовий шанс на підтримку в залі. 

Парламент може й справляє враження гіперактивної інституції з великою кількістю нових ініціатив, але близько половина з них має майже нульові шанси стати законами. 

Верховна Рада залишалася функціональною та справлялася з виконанням своїх обов’язків, попри усі виклики принаймні до останніх подій, пов’язаних із корупційним скандалом, який підсвітила операція «Мідас». Як Парламент вийде із нинішньої кризи — питання відкрите. Втім ознаки системного інституційного виснаження помітні вже давно. А аналіз кількісних даних дозволяє підсвітити конкретні проблеми, розвʼязання яких є критично важливим для подальшої роботи найдовшого в історії незалежної України скликання.

Багато залежатиме від того, як інституції, зокрема Верховна Рада, вийде з цієї кризи, а саме від ефективності роботи парламентських органів, наприклад Тимчасової слідчої комісії (ТСК) з питань економічної безпеки, та рішень Офісу Президента. Вже помітна швидкість роботи ТСК, яка за тиждень після обшуків провела відкрите засідання з НАБУ, САП та ключовими посадовцями з антикорупційного комітету, який розібрав скандал на своєму засіданні ще через тиждень. Скандальних міністрів Парламент вже звільнив. Єрмака звільнив Президент. Те, як призначатимуть нових, стане новим іспитом для Верховної Ради. Якщо ситуація повториться, і ці міністри не відчуватимуть відповідальності перед Парламентом як суб’єктом їх призначення, тоді ситуація з їх підзвітністю теж не зміниться.

Говорити про демонстрацію надзвичайної стійкості та спроможності інституції до прийняття рішень можна буде, якщо законотворчий процес не зупиниться, а у Верховній Раді працюватиме функціонуюча більшість. Перетворити нинішню підтримку системи «на плаву» на поступовий рух уперед допоможуть реалістичні очікування щодо євроінтеграції, зменшення «законодавчого спаму», посилення парламентського контролю та, головне — успішне проходження нового «шторму». 

Обговорювали стан виконання критеріїв за Кластером 1 «Основи» за участі Першого заступника Голови Верховної Ради України Олександра Корнієнка, Віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тараса Качки, пані Посол ЄС в Україні Катаріни Матернової, нардепів і представників громадськості від Transparency International Ukraine, Центру прав людини ZMINA, «Адвокат майбутнього», «Європа без бар’єрів», Асоціації правників України.

На думку Карини Асланян, керівниці напряму «Верховенство права» ЛЗІ, у судовій реформі є декілька пріоритетних завдань, до яких має долучитись Парламент: 

Участь міжнародних експертів у процесах доборів. 

У червні 2025 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт № 13382, який повертає міжнародних експертів в добір членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС). Однак прогресу в розгляді проєкту Закону досі немає.

Заповнення вакансій в Конституційному Суді України (КСУ) та Вищій раді правосуддя (ВРП). 

Окрім того, експертка звернула увагу на потребу переглянути підходи до фінансування судової влади: «Щороку судова влада фінансується приблизно на 60%, це не дає можливості забезпечити належний рівень оплати праці в місцевих судах. Як наслідок секретарі та помічники суддів отримують менше прибиральниць в супермаркеті».

Карина Асланян не оминула своєю увагою і останні скандали довкола роботи парламентської Тимчасової слідчої комісії (ТСК):

Вагомою частиною оновлення системи правосуддя є реформа органів правопорядку, яка потребує більш системної та послідовної роботи. 

Євген Крапивін, керівник напряму «Правопорядок» ЛЗІ, відзначив, що практика діалогу Парламенту та Уряду щодо виконання Україною євроінтеграційних зобовʼязань — важлива і має стати регулярною. Адже це про прояв субʼєктності Парламенту і Уряду в цьому процесі. Експерт вважає, що те, що Парламент та Уряд залучає до таких засідань громадянське суспільство є важливим, щоб сторони обʼєктивно оцінювали поступ України на євроінтеграційному шляху.

Керівник напряму «Правопорядок» ЛЗІ наголосив, що є потреба повернути обовʼязкові конкурси на посади в прокуратуру усіх рівнів, а обрання Генерального прокурора має відбуватись за прозорою та меритократичною процедурою, виключаючи будь-які ризики заполітизованості. 

Експерт зазначив, що профільні законопроєкти № 13601 та № 13699 вже на розгляді Верховної Ради, тож це дає можливість Парламенту швидко виконати рекомендації ЄС. 

Тіньовий звіт підготовлений коаліцією громадських організацій на чолі з Лабораторією законодавчих ініціатив у межах гранту, наданого Проєктом ЄС «Право-Justice», що імплементується Expertise France. Його зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.