У четвер, 30 травня, ЛЗІ за участі Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки провели семінар з принципів та практик застосування оцінки законодавчого впливу.

Лабораторія продовжує наголошувати на важливості оцінок законодавчого процесу як інструменту, який допомагає покращити якість законопроєктів, які готують у ВРУ. Тому активно працюємо з комітетами та допомагаємо їм запровадити його у своїй роботі.

Візит відбувся у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром Канади  у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Створення тимчасових спеціальних комісій у Верховній Раді — не нова практика народних депутатів дев’ятого скликання: можливість створювати подібні структури існує у більшості парламентів країн світу, а у Верховній Раді вони працювали починаючи з другого скликання. Зокрема, найбільше тимчасових спеціальних комісій, одинадцять, народні депутати створили у четвертому та чинному — дев’ятому — скликанні.

Головна мета роботи тимчасових спеціальних комісій — вивчення і розв’язання конкретного питання, яке неможливо адресувати жодному постійному комітету. Наприклад, в різні часи в Україні діяли тимчасові спеціальні комісії, які розробляли законодавство для проведення реформ (зокрема, адміністративної — у третьому скликанні, реформи Служби безпеки України — у шостому тощо), вирішували питання національної безпеки, або контролювали дотримання виборчого законодавства. Тимчасові спеціальні комісії зручні для народних депутатів тим, що розширюють їхні повноваження (ТСК діє на правах головного комітету) та дозволяють «заходити» у ті сфери, які не підпадають під компетенції постійних комітетів. Водночас ТСК служать додатковим майданчиком для обговорення проблемного питання, адже їхній основних формат роботи — засідання, на які можуть бути запрошені представники органів центральної та місцевої влади, експерти, представники громадських організацій та інші.

Упродовж проаналізованих скликань (з третього по дев’яте) найбільше спеціальних комісій стосувалися національної безпеки: захисту українських територій від зовнішніх загроз (передовсім від росії) та забезпечення Збройних Сил України. 

Другою за важливістю сферою для народних депутатів виявилося державне управління. Ця категорія включає комісії, утворені з метою напрацювання законодавства для реалізації реформ. 

На третьому місці — питання соціального забезпечення. Це — контроль за виплатами пільговим групам населення, соціальний захист ветеранів і внутрішньо переміщених осіб (такі комісії з’явилися у Раді після анексії Криму та початку війни на Сході України у 2014 році, а після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року їх кількість лише збільшилася). 

Шість комісій Рада утворила для напрацювання законів про внесення змін до Конституції України, а ще п’ять — для контролю за додержанням виборчих прав громадян під час всеукраїнських та місцевих виборів.

Завдання, які тимчасові спеціальні комісії отримували від Верховної Ради, полягали у дослідженні певної проблематики (найбільшу кількість спеціальних комісій утворювали саме для цього) та інформуванні Ради щодо результатів. 

Нерідко тимчасові спеціальні комісії мали займатися законопроєктною роботою: розробкою законопроєктів та інших нормативно-правових актів (дев’ять випадків); доопрацюванням вже розроблених проєктів актів, наприклад, внесення у них змін, доповнень тощо (одинадцять випадків); попереднім розглядом законопроєктів та підготовкою їх до першого або другого читання (чотирнадцять спеціальних комісій). 

Ще у дев’яти випадках Рада ставила перед спеціальними комісіями завдання напрацювати рекомендації для органів влади (зокрема, для Кабінету міністрів). Насамкінець, у восьми випадках Рада створювала тимчасові спеціальні комісії задля здійснення парламентського контролю: дотримання законів, витрачання бюджетних коштів або надання соціальних виплат.

Тимчасові спеціальні комісії підзвітні Верховній Раді. Наприкінці терміну своєї роботи вони мають скласти і подати у Верховну Раду письмовий звіт, який реєструється відповідним проєктом постанови. Рада своєю чергою має заслухати такий звіт у першу чергу на найближчому засіданні, прийняти його або відхилити. 

Звіт тимчасової спеціальної комісії містить узагальнену інформацію про роботу, яку вона проробила і основні результати: інформацію, яку вдалося зібрати, проведені заходи, розроблені законопроєкти, рекомендації органам влади тощо. Такий документ є основним «мірилом» ефективності спеціальної комісії, завдяки якому парламент і громадськість можуть ознайомитися із результатами її роботи і оцінити їх.

Хоча за законодавством розробка і подання тимчасовою спеціальною комісією звіту — обов’язковий завершальний етап її діяльності, на практиці ця норма часто не виконується. Із сорока тимчасових спеціальних комісій, які працювали у Верховній Раді з третього по дев’яте скликання, звіт за результатами роботи зареєстрували лише тринадцять (тобто трохи більше третини), з яких лише у семи — був ухвалений хоча б один звіт. У трьох скликаннях — третьому, четвертому і сьомому — тимчасові спеціальні комісії не зареєстрували у Верховній Раді взагалі жодного звіту.

Водночас відсутність звіту тимчасової спеціальної комісії не завжди свідчить про відсутність результату її роботи. У нашому дослідженні ми знайшли випадки, коли тимчасові спеціальні комісії не реєстрували звіт, однак повідомляли про результати своєї роботи у медіа або в офіційних повідомленнях парламенту. Крім того, успішність роботи деяких спеціальних комісій можна оцінити по наявності ухваленого законодавства, з метою розробки якого вона була створена. 

Проте відсутність звітів у левової частки комісій, які діяли у Верховній Раді минулих скликань, все одно є негативним явищем, адже ускладнює аналіз ефективності цих структур. Крім того, деякі комісії не реєстрували свої звіти саме через неефективну роботу і відсутність результатів як таких.

Причини неефективності багатьох тимчасових спеціальних комісій доволі різні. Народні депутати зазначали, наприклад, що такі структури часто не мають достатнього матеріально-технічного і кадрового забезпечення, через що вони мають залучати власні ресурси для вирішення поставлених питань (наприклад, юристів або своїх помічників). Крім того, народні депутати можуть не реєструвати звіти через наявність у Раді більш пріоритетних питань для розгляду або через неможливість зібрати достатню кількість голосів для їх прийняття. Не в останню чергу результативність спеціальних комісій залежить від особистої готовності народних депутатів докладати всіх необхідних зусиль для вирішення поставлених завдань.

Проте варто зауважити, що у дев’ятому скликанні відбувся певний позитивний зсув: майже всі тимчасові спеціальні комісії зареєстрували у Верховній Раді хоча б один звіт. Натомість відсутні звіти переважно у тих спеціальних комісій, які розпочали роботу нещодавно і термін звітування ще не настав (виключення — утворена у травні 2020 року тимчасова спеціальна комісія з питань формування і реалізації державної політики щодо відновлення територіальної цілісності і суверенітету України, яка не подала жодного звіту, хоча термін її діяльності давно сплив). Крім того, п’ять звітів тимчасових спеціальних комісій ще очікують розгляду. 

Якість звітів у дев’ятому скликанні також покращилася: ці документи досить детальні і складені переважно за схожою структурою. Крім того, деякі спеціальні комісії використовують додаткові засоби інформування про свою діяльність: ведуть окремі сторінки на сайті Верховної Ради або навіть створюють окремі веб-сайти, сторінки у соціальних мережах Facebook тощо. Наприклад, тимчасова спеціальна комісія з питань захисту прав інвесторів зареєструвала шість звітів (два з них Верховна Рада прийняла) та інформує про свою діяльність на окремому сайті та має сторінку у Facebook. 

21 травня 2024 року Лабораторія законодавчих ініціатив долучилася до проведення круглого столу на тему: «Військова юстиція: досвід Канади та можливі варіанти регулювання в Україні», який організував Комітет з питань правоохоронної діяльності Верховної Ради України.

У заході взяли участь: Голова правоохоронного Комітету Сергій Іонушас, Представниця Президента України у ВРУ / заступниця Голови Комітету Галина Михайлюк, заступники Голови Комітету Максим Павлюк та Григорій Мамка, голови підкомітетів Олександр Дануца та Владлен Неклюдов, член Комітету Володимир Захарченко, канадські експерти з питань військової юстиції — Генеральний операційний директор Офісу Омбудсмена з питань національної оборони та збройних сил Канади Робін Хайнс і Заступник командувача Офісу канадських збройних сил, полковник Тодд Мерфі. Також до круглого столу долучилися представники проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні (PASS Ukraine)», Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ, Військової служби правопорядку ЗСУ, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України та Державного бюро розслідувань.

Питання функціонування системи військової юстиції в Україні постало особливо гостро з початком повномасштабної агресії росії проти України. Адже створення чіткого та справедливого правового механізму, покликаного виконувати правоохоронну функцію у військових формуваннях і функцію правосуддя щодо військовослужбовців — одна з важливих складових боєздатності збройних сил держави. Саме тому дослідження досвіду стратегічних партнерів України, актуалізація профільного законодавство є пріоритетним завданням у цьому напрямі.

Власне, під час панельних дискусій учасники обговорювали такі тематичні блоки:

1. Огляд канадської системи військової поліції.
2. Повноваженням та функції Омбудсмена Збройних сил Канади.
3. Досвід Канади в питаннях дотримання прав військовослужбовців у разі притягнення їх до відповідальності.
4. Проблеми функціонування військової юстиції в Україні.
5. Проблеми створення нових органів системи військової юстиції та військових судів.

Крім того, на заході відбулася презентація «Зеленої Книги» з військової юстиції в Україні, яку Лабораторія законодавчих ініціатив підготувала спільно з Парламентським центром (Канада) у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine) та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Вебверсія документу згодом буде доступна на сайті ЛЗІ.

14 травня 2024 року Лабораторія законодавчих ініціатив долучилася до зустрічі з делегацією шведських парламентарів.

Делегація Шведського парламенту та Надзвичайний і Повноважний Посол Швеції в Україні Мартін Оберг провели зустріч з представниками українського громадянського суспільства задля обговорення успіхів України в окремих напрямах реформ.

Зокрема, шведські депутати відзначили процеси впровадження парламентської реформи, до розробки, реалізації та регулярного моніторингу імплементації якої активно залучена й ЛЗІ.

Ми дуже цінуємо такі відгуки про важливі реформи, адже Посольство Швеції в Україні є інституційним партнером Лабораторії законодавчих ініціатив, що підтримує нас у справі посилення демократичних інституцій в Україні. А підвищення якості законодавчого процесу та інституційної спроможності парламенту загалом — один з ключових напрямів діяльності Лабораторії.

Тож вкотре дякуємо Швеції за всебічну підтримку на різних рівнях — наші спільні зусилля створюють можливості для подальшого розвитку та відновлення України.

Лабораторію на заході представляв Директор аналітичного напряму Олександр Заславський.

В останні тижні квітня, команда PASS Ukraine допомогла організувати робочий візит до Канади для депутатів з Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності.

Головна мета візиту — обмін досвідом у сфері військової юстиції та правопорядку. Зокрема, учасники візиту відвідали військову базу «Петавава», де ознайомилися з принципами організації та функціонування Збройних сил Канади та обговорили питання, пов’язані з навчанням українських військових.

Також, під час зустрічі з Міністром національної оборони Канади Біллом Блером, делегація українських парламентарів обговорила питання постачання боєприпасів та інвестицій в українську оборонну промисловість.

Як зазначила Галина Михайлюк: «Для нашої делегації важливою стала можливість поспілкуватися не лише з керівництвом органів військового правопорядку, а й безпосередньо з військовослужбовцями під час візиту до військової бази «Петавава».

Окрім принципів імплементації військової юстиції «на місцях», ми мали змогу обговорити діяльність канадських інструкторів з підготовки українських військовослужбовців у межах операції «UNIFIER»».

У межах візиту народні депутати також працювали над посиленням парламентської дипломатії, зокрема на зустрічах з Постійними комітетами з питань громадського порядку і національної безпеки та з питань національної оборони Палати громад Канади, членами Парламентської групи «Канада-Україна» та зі Спікером Палати громад Ґреґом Ферґюсом.

Крім того, українські парламентарі взяли участь у заході в Посольстві України в Канаді, де вчергове наголосили на необхідності посилення військової допомоги Україні.

За результатами візиту Олександр Дануца наголосив: «Хотів би зауважити на високому професіоналізмі команди PASS у частині організації візиту. Було опрацьовано багато якісного матеріалу, необхідного нам, як народним депутатам України, у подальшій роботі над законопроєктом зі створення інституту військової юстиції в Україні».

Візит відбувся у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада)  у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Взимку цього року ми писали про нелегку долю проєкту Етичного кодексу парламентаря, який міг би стати інструментом посилення суб’єктності Верховної Ради України (через запровадження дієвих саморегулівних механізмів) та підвищення рівня довіри до єдиного законодавчого органу (завдяки посиленню вимог до поведінки народних депутатів та запровадженню дієвих санкцій і механізмів контролю). 

На той момент можна було говорити виключно про напівпублічні дебати навколо цього законопроєкту (№ 8327 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правил етичної поведінки народних депутатів України (Етичного кодексу)»), а також про спроби Регламентного Комітету запропонувати свою редакцію із значно меншим потенціалом — в кращих традиціях «реформування без реальних змін по-українськи». Однак наприкінці січня з’явився висновок ГНЕУ. Значна частина зауважень експертів Апарату Верховної Ради так чи інакше перекликається із аргументами проти закладених у законопроєкті № 8327 норм, які (аргументи) Голова Регламентного комітету протягом року озвучував на різних майданчиках (Засідання робочої групи щодо реформи Верховної Ради України, політичні зустрічі представників фракцій і груп у форматі Діалогів Жана Моне). 

Ми не можемо не скористатися цією можливістю, щоб не надати вичерпні відповіді та контраргументи на критичні зауваження, які, на наше переконання, у більшості своїй є політично вмотивованими. Далі по тексту ми крок за кроком будемо наводити короткий зміст зауважень та нашу відповідь на них. З повним текстом висновку ГНЕУ можна ознайомитись тут. 

Ч. 2 ст. 10 закону «Про правотворчу діяльність» визначає форми, в яких приймається закон. Якщо послуговуватися цією класифікацією, то законопроєкт № 8327 підпадає під визначення «закон про внесення змін» (як і зазначено в назві законопроєкту № 8327), а не «кодексу України».

Втім логіка такої назви законопроєкту полягає у тому, що розробка і ухвалення Етичного кодексу (або Кодексу етики) парламентаря є конкретною рекомендацією ряду міжнародних організацій (БДІПЛ ОБСЄ, Групи держав проти корупції (ГРЕКО), Ради Європи, оціночної місії Європейського Парламенту). У багатьох країнах такий документ існує (в тому числі там, де кодекси «є збіркою правил, що вміщується у рамках одного акту і регулює однорідну сферу суспільних відносин»), і називається саме так. Особливістю українського ж кейсу є те, що реалізація цієї рекомендації (за результатами багатьох раундів обговорень) можлива лише шляхом внесення змін в ряд чинних актів, а не шляхом ухвалення одного цілісного цілковито нового акту. Водночас уточнення в дужках наприкінці стандартної для українського законодавця формули «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо» є цілком стандартною і навіть поширеною практикою. Для прикладу, низкад чинних наразі актів у назві містить уточнення – (COVID-2019). 

Водночас наявність у назві законопроєкту словосполучення «Етичного кодексу» не є принципово важливою, тому назву законопроєкту можна змінити на етапі його доопрацювання до другого читання. 

Це зауваження було б обгрунтованим, якби в чинних актах парламентського права вже не були передбачені особливі правила формування комітету, які відмінні від загального порядку правил формування комітетів. Однак ст. 33-2 ЗУ «Про комітети Верховної Ради України» вже містить такі правила. Назва статті буквально на це вказує «Повноваження та особливості формування персонального складу комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого віднесено питання забезпечення контрольних функцій Верховної Ради України за діяльністю органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронних органів спеціального призначення та розвідувальних органів».

Крім цього, Головне юридичне управління (ГЮУ) у своєму висновку на законопроєкт, яким було створено статтю 33-2, зазначає, що положення щодо особливостей формування персонального складу одного з комітетів мають викладатися у статті 6 цього Закону, чим підтверджує зі своєї сторони саму можливість запровадження особливих правил формування персонального складу окремого комітету.

Можна поглянути і на ширший контекст. Парламентська реформа в Україні передбачає, серед іншого, врегулювання статусу опозиції. А одним з головних питань врегулювання статусу опозиції є розподіл частини комітетів (та/або посад в цих комітетах) між коаліцією та опозицією. Іншими словами, парламентська реформа в цій частині може бути втілена лише у разі встановлення відмінних від загального порядку правил формування окремих комітетів. 

Законопроєкт № 8327 передбачає створення Комітету, до предмета відання якого віднесено питання контролю за дотриманням дисципліни та норм депутатської етики (далі — Комітет). Насправді цей Комітет буде функціонально вписаний у загальну систему комітетів. На цей комітет, так само як і на інші комітети Верховної Ради України, поширюються вимоги статей 1, 11-14 ЗУ «Про комітети Верховної ради України», які визначають статус, завдання і функції комітетів — законопроєктна, організаційна та контрольна. Жодні норми законопроєкту № 8327 не обмежують цей Комітет у здійсненні законопроєктної роботи, підготовці і попередньому розгляді питань, віднесених до повноважень ВРУ. І законопроєктна функція, і контрольна функція цього Комітету буде здійснюватися відповідно до предметів його відання. Сам законопроєкт не встановлює предмети відання цього Комітету, вони мають бути встановлені шляхом прийняття відповідної постанови. Тобто зміст законопроєкту № 8327, у контексті створення Комітету, передбачає, що Регламентний комітет не буде займатися питаннями депутатської етики, натомість для цього створюється окремий галузевий комітет. 

Варто додати, що норми ст. 33-2 (які стосуються комітету, до предмета відання якого віднесено питання забезпечення контрольних функцій Верховної Ради України за діяльністю органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронних органів спеціального призначення та розвідувальних органів), попри їх наявність у ЗУ «Про комітети Верховної Ради України» вже більше трьох років, ніхто наразі не оскаржив у Конституційному суді. Більше того, ці норми були прийняті вже у дев’ятому скликанні Верховної Ради України, саме чинний склад парламенту несе відповідальність за впровадження таких норм в українське законодавство.

Насамкінець у Верховній Раді вже де-факто функціонує, як мінімум, один комітет з пріоритетною контрольною функцією. Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова є, фактично, контрольним комітетом. З початку роботи Верховної Ради девʼятого скликання у вересні 2019 р. аж до травня 2022 р. на Комітет з свободи слова, як на головний комітет, не було розписано жодного законопроєкту. Станом на лютий 2024 р. на цей комітет, як на головний, розписано всього 3 (три) законопроєкти. Тобто перший розписаний законопроєкт Комітет зі свободи слова отримав на третій рік свого існування, а за пʼять років таких законопроєктів було три – менше ніж 1 законопроєкт на рік. Натомість Комітет зі свободи слова займався питаннями цензури, нападів на журналістів, питаннями недостовірної інформації тощо. Тобто здійснював контрольну функцію.

Наразі Голова Верховної Ради України вже має подібні повноваження. Ч.5 ст. 33 ЗУ «Про статус народного депутата України» передбачає, що припинення відшкодування народному депутату витрат, пов’язаних з виконанням депутатських повноважень, здійснюється за розпорядженням Голови Верховної Ради України, яке видається на підставі рішення комітету, до компетенції якого належать питання депутатської етики. Подібні повноваження Голови Верховної Ради відповідають повноваженням, визначеним ст. 88 Конституції, згідно з якою Голова Верховної Ради України […] організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів. 

Норми про надання Голові ВРУ таких повноважень (щодо припинення відшкодування витрат…) були прийняті вже у девʼятому скликанні Верховної Ради. Висновки ГНЕУ, ГЮУ та Регламентного комітету на законопроєкт, що запроваджував такі норми, не містять жодних зауважень щодо неконституційності надання Голові ВРУ відповідних повноважень. Більше того, Регламентний комітет девʼятого скликання не просто не висловив подібних зауважень, але і прямо закликав підтримати пропозицію авторів законопроєкту прийняти його за основу і в цілому, чим підтримав надання Голові ВРУ повноважень з припинення виплат народним депутатам.

Запровадження законопроєктом № 8327 правил про відповідність запитів та звернень суспільному інтересу зумовлено непоодинокими випадками використанням цих інструментів у приватних інтересах народних депутатів. 

Використання мандату народного депутата саме в інтересах суспільства випливає з багатьох положень законів та Конституції України. Текст присяги народного депутата на вірність України, визначений у ст. 79 Конституції, недвозначно свідчить про важливість суспільного інтересу: «Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників». На рівні закону, наприклад, ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про статус народного депутата» зазначає, що народний депутат є представником Українського народу.

Побоювання щодо оціночного характеру суспільного інтересу, на які звертає увагу ГНЕУ, засновуються на тому, що відповідні положення будуть використовуватися для покарання політичних опонентів. У законопроєкті № 8327 цю проблему має вирішувати відповідний Комітет, який сформований на паритетних засадах, і тому для встановлення відсутності чи наявності суспільного інтересу в запитах чи зверненнях потрібен консенсус представників опозиції та коаліції, що перетворює оціночне судження на консенсусну думку. 

Проблеми невідповідності статтям 15 та 16 Закону про статус народного депутата України можуть бути вирішені шляхом внесення відповідних змін до цих статей на етапі другого читання. Наприклад, шляхом доповнення цих статей відповідними вимогами.

Ці зауваження цілком можуть бути враховані на етапі підготовки законопроєкту до другого читання. Для прикладу, ці норми можна змінити таким чином, щоб порядок розгляду скарг та порядок оскарження рішень про відповідальність визначали Верховна Рада або Голова Верховної Ради. Крім цього, ці норми можуть бути визначені у Положенні про секретаріат комітету, яке затверджується Головою Верховної Ради.

Водночас підґрунтя для зловживань та суб’єктивізму в діяльності Комітету має бути усунуте за рахунок паритетного представництва опозиції та коаліції.

Вказані приписи ч. 1 та ч. 2 ст. 51 Регламенту по суті є декларативними або «мертвими» нормами. Народні депутати, причому як представники коаліції, так і представники опозиції, постійно вносять до зали засідань предмети, які не мають на меті забезпечення законодавчої діяльності, часто це, прямо зазначені як заборонені у ст. 51, – плакати (що видно у матеріалах Уніан, ЛБ та Главком). Часто також депутати у залі засідань використовують вигуки, оплески, вставання, розмови по мобільному телефону. Серед нещодавніх подій можна згадати події 10 січня 2024 р., коли через крики та шум у залі Голова парламенту достроково припинив засідання (що видно на стенограмі та на відео). І взагалі, постійному глядачу засідань Верховної Ради України важко уявити собі роботу депутатів без вигуків і оплесків під час викладення або сприйняття виступу, хоча ця поведінка і визнається чинним Регламентом неприпустимою. Всі ці дії давно стали частиною парламентської поведінки і не мають наслідком застосування санкцій проти порушників. Тому від їх виключення з Регламенту реальна поведінка народних депутатів навряд чи зміниться. 

Правила, які пропонує впровадити законопроєкт № 8327 замість чинних, але непрацюючих, зокрема, незастосування фізичного впливу, повага до своїх колег, невикористання ненормативної лексики тощо, є більш загальними правилами, які мають на меті забезпечити ту саму мету (дотримання порядку під час роботи народних депутатів), однак у сукупності з іншими логічно пов’язаними нормами законопроєкту (зокрема система санкцій і механізм притягнення до відповідальності порушників) видаються значно більш дієвим інструментом. 

Іншими словами, законопроєкт заміняє чинні, але не дієві норми новою цілісною системою правил і механізмів їх впровадження, що по своїй суті відповідає змісту поняття «кодекс», хоча і реалізується у формі внесення змін в низку актів. 

Порядок може містити деталізовану процедуру оскарження, в той час як у законопроєкті наявні лише загальні норми та принципи цієї процедури. І як зазначалося вище, такий порядок може затверджуватися Верховною Радою України або Головою Верховної Ради України. У будь-якому випадку, такі речі цілком можуть бути доопрацьовані на етапі підготовки законопроєкту до другого читання.

Це зауваження ГНЕУ, здається, ґрунтується на некоректному прочитанні норм законопроєкту № 8327. Останній насправді передбачає, що запланований для створення Комітет рекомендує Голові ВРУ прийняти рішення про відповідальність народного депутата. Власне таке трактування (саме Голова накладає санкції) ГНЕУ використало у третьому пункті свого висновку. Щодо механізму скасування рішення Голови ВРУ більшістю голосів депутатів, то саме такий механізм вже наявний у Регламенті, у ч. 2 ст. 78: розпорядження Голови Верховної Ради України можуть бути змінені, скасовані рішенням Верховної Ради, прийнятим більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Виходячи із положень Регламенту, Голова ВРУ приймає рішення, які оформлюються у формі розпорядження. Іншими словами, розпорядження — це спосіб оформлення рішення. Для уникнення подальших різночитань (чиє саме рішення скасовує ВРУ) відповідні норми законопроєкту можна доопрацювати до другого читання.

Це цілком слушне зауваження ГНЕУ може бути враховане шляхом внесення відповідних змін на етапі підготовки законопроєкту до другого читання.

Бездоганна репутація та високі моральні якості дійсно є оціночними поняттями. Вони мають слугувати орієнтиром для народних депутатів під час визначення кандидатури Голови та секретаря Комітету. Передбачається, що народні депутати самостійно будуть оцінювати, наскільки кандидати відповідають цим критеріям. Моральність та етичність — поняття, які за своєю природою не можуть завжди мати однозначне тлумачення. Це стосується як інших запропонованих правил законопроєкту № 8327 (наприклад, що саме є дискримінаційними виразами, що означає ощадливе використання майна, що означає ставлення з повагою тощо), так і вже чинних норм Конституції та актів парламентського права. Вже згадана присяга народного депутата на вірність Україні містить багато понять, які не мають однозначного тлумачення: «вірність Україні», «благо Вітчизни», «добробут Українського народу», «інтереси всіх співвітчизників». Ст. 8 ЗУ «Про статус народного депутата України», яка наразі регулює питання депутатської етики, так само містить поняття, які можуть тлумачитися по-різному: «1. У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу. 2. Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави. 3. Народний депутат не повинен використовувати депутатський мандат в особистих, зокрема корисливих, цілях».

Власне, закон не може не залишати місця для інтерпретації своїх норм в залежності від контексту. Самостійне оцінювання кандидатів на відповідність означеним критеріям є одночасно: 1) проявом суб’єктності Верховної Ради і 2) зв’язку народних депутатів із своїми виборцями через спільні цінності. 

Законопроєкт № 8327 передбачає, що уповноважена особа реєструє скаргу від свого імені, виступаючи в ролі скаржника. Цим самим скарга є неанонімною, оскільки скарга має конкретного автора, є конкретний скаржник — уповноважена особа.

Законопроєкт № 8327 передбачає, що деталізація механізму подачі скарг має бути здійснена у порядку розгляду скарг. Зокрема, цей порядок може чітко встановити, який суб’єкт і в який спосіб має встановити «обґрунтованість» звернення працівника Апарату Верховної Ради України для того, щоб уповноважена особа зареєструвала скаргу від свого імені та виступила у ролі скаржника. І знову ж таки, такий порядок може бути затверджений Верховною Радою або Головою Верховної Ради, а відповідні доповнення можуть бути внесені у законопроєкт на етапі доопрацювання. 

Логіка запровадження можливості закритого розгляду питань порушення правил поведінки виходить з того, що сам факт подачі скарги та її розгляду може нанести шкоду репутації народного депутата. Цей механізм може використовуватися політичними опонентами для репутаційних атак, про загрозу чого прямо вказано в Базовому дослідженні ОБСЄ «Професійні та етичні стандарти для парламентарів» (Підрозділ «Safeguards during an investigation»). Крім того, щодо цього механізму був консенсус відповідної парламентської підгрупи робочої групи щодо реформи Верховної Ради України. Тому в окремих випадках (законопроєкт № 8327 передбачає, як правило, відкриті засідання) для зменшення потенціалу використання Етичного кодексу як інструменту для репутаційних атак пропонується можливість закритого формату засідань.

Тим не менш, на наше переконання, передбачений механізм можна вдосконалити та деталізувати на етапі підготовки законопроєкту до другого читання.

Це цілком слушне зауваження ГНЕУ досить легко врахувати на етапі підготовки законопроєкту до другого читання. Воно потребує редакційних правок в окремих структурних елементах тексту законопроєкту, не змінюючи ні його зміст, ні мету, ні взаємозв’язки між окремими структурними елементами.

Це зауваження досить легко врахувати на етапі підготовки законопроєкту до другого читання. Воно потребує редакційних правок в преамбулі законопроєту, не змінюючи ні його зміст, ні мету, ні взаємозв’язки між окремими структурними елементами.

Загалом зауваження ГНЕУ діляться на дві групи. Перша група — це концептуальні зауваження (зауваження № 2.1, № 2.2, № 3, № 6.3), а друга група — це техніко-юридичні зауваження (всі інші зауваження). 

Підказку, якою саме має бути подальша доля законопроєкту, дає нам ч. 2 ст. 102 Регламенту Верховної Ради України, яка визначає, що «Розгляд і прийняття законопроекту за процедурою трьох читань включає: 1) перше читання — обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу; 2) друге читання — постатейне обговорення і прийняття законопроекту в другому читанні». Тобто якщо основні принципи, положення, критерії, структура законопроєкту є задовільними, то його можна прийняти у першому читанні та доопрацювати окремі постатейні зміни, вносячи правки на етапі другого читання. Висновок ГНЕУ та його аналіз є чудовою основою для доопрацювання тексту законопроєкту і доводить можливість прийняття законопроєкту № 8327 за основу, з його подальшим доопрацюванням на етапі підготовки до другого читання.

Важливими концептуальними питаннями, на які звернуло увагу ГНЕУ, є, зокрема, питання створення нового Комітету, механізму накладення санкцій за порушення правил етичної поведінки, їх скасування. Тут важливо наголосити, що аналогічні механізми та інструменти вже існують у чинному законодавстві. Більше того, вони були запроваджені чинним, девʼятим скликанням Верховної Ради, а ГНЕУ, ГЮУ, Регламентний комітет погодили запровадження цих змін або навіть прямо їх підтримали.

Всі інші зауваження можуть бути доопрацьовані на етапі підготовки до другого читання. Відповідно до Регламенту, саме на цьому етапі законопроєкти мають проходити детальне техніко-юридичне доопрацювання, опрацьовуючи правки та пропозиції народних депутатів. Більше того, останнім часом Верховна Рада активно використовує механізм прийняття законопроєкту за основу з доопрацюванням відповідно до ч. 1 ст. 116 Регламенту, який передбачає врахування внесених пропозицій і поправок щодо виправлень, уточнень, усунення помилок та/або суперечностей у тексті законопроєкту, інших структурних частин законопроєкту та/або інших законодавчих актів, що не були предметом розгляду в першому читанні. Таких законопроєктів, ухвалених у першому читанні, вже більше 60. Кожна окрема зміна, яка може бути доопрацьована на етапі підготовки до другого читання, може бути виключена з тексту законопроєкту. Однак, якщо йти шляхом виключення всіх таких змін, це може розбалансувати законопроєкт № 8327. Тому важливо знайти правильний баланс між доопрацюванням окремих запропонованих законом змін та виключенням тих змін, які викликають принципове несприйняття у ключових стейкхолдерів.

Так чи інакше, законотворчий процес ніколи не був сукупністю норм та техніко-юридичних правил. Це завжди поєднання політичної волі, бажання змінити поточний стан справ та юридичних конструкцій. Законопроєкт № 8327 є результатом широкого обговорення, консультацій, напрацювань утвореної під головуванням депутатки з правлячої фракції «Слуга народу» робочої групи, до якої входили і представники більшості фракцій Верховної Ради, і позапарламентські експерти. А це показує багатофракційну політичну підтримку впровадження правил етичної поведінки народних депутатів. Водночас чинне законодавство містить багато інструментів та механізмів, аналогічних тим концептуальним інструментам, які пропонує запровадити законопроєкт № 8327. Його техніко-юридичне доопрацювання може бути здійснене на етапі підготовки до другого читання. Власне, аналіз висновку ГНЕУ показав, що прийняття цього законопроєкту — про питання наявності політичної волі. Адже запровадження етичних правил поведінки парламентарів є, перш за все, відповідальністю народних депутатів України.

На початку 2024 року, коли знову відкрили Єдиний державний реєстр декларацій, виявилося, що задекларовані народними депутатами доходи подекуди є вдвічі меншими, ніж у топчиновників Апарату ВРУ. Зрештою в медійному просторі почало ширитися невдоволення частини суспільства й народних депутатів такою ситуацією — її вважають несправедливою. Чи є цей розподіл справедливим? Звідки виникло таке співвідношення зарплат? Спробуймо розібратися послідовно.

У зарплат депутатів і працівників Апарату є одна спільна риса: вони складаються з окладу та надбавок. Але на цьому подібність закінчується, адже зарплати державних службовців (працівників Апарату) й народних депутатів формуються по-різному. Порівнювати доцільніше саме оклади, оскільки надбавки часто є індивідуальними (наприклад, за вислугу років). 

Оклад працівників Апарату визначає Кабмін своєю постановою, де розписано рівні державних органів, категорії й типи посад усіх держслужбовців. Апарат є державним органом найвищого рівня і має найвищий рівень окладів у державному секторі. А топчиновники Апарату, що досить логічно, отримують майже уп’ятеро більші оклади (до 40 100 грн на місяць), ніж  рядові працівники (від 8700 грн на місяць). Тобто топчиновники Апарату отримують великі оклади як керівництво, й ці оклади вищі за зарплати топчиновників інших державних органів через те, що вони працюють у державному органі найвищого рівня.

Зарплати народних депутатів України встановлює не Кабмін. Згідно з законом, зарплати депутатів Верховної Ради встановлює сама Верховна Рада, ухвалюючи відповідну постанову. Наприклад, зарплата рядового нардепа — це 10 прожиткових мінімумів (тобто 2022 року — 24 810 грн на місяць), а голови ВРУ — 12 прожиткових мінімумів (2022 року — 29 772 грн на місяць). Різниця між окладами рядового парламентаря та голови ВРУ — лише 20%. 

Важливо: Ми надаємо дані за 2022 рік, оскільки саме цей рік використовувався під час порівняння рівня зарплат народних депутатів і державних службовців, унаслідок чого виникло невдоволення таким співвідношенням у інших матеріалах. 2023 та 2024 року рівень заробітної плати депутатів перевищив рівень 2022 року. Так, для 2023 року оклад нардепа становив 26 840 грн, а для 2024 року він становитиме 30 280 грн.

Однак окрім зарплати, народні депутати отримують іще декілька видів компенсацій: наприклад, за проїзд (приблизно 90 тис. грн за 2022 рік на одного депутата) або за оренду житла (2022 року в середньому 100 депутатів користувалися компенсацією, розмір якої становив приблизно 290 тис. грн на одного депутата за рік). Звісно, їх отримують не всі депутати. Наприклад, на компенсацію за оренду житла можуть претендувати лише парламентарі, які проживають не в Києві.

Ситуація, коли незалежні та професійні державні службовці отримують більші зарплати порівняно з політиками, не є унікальною для України. Зокрема в ЄС зацікавлені у залученні на державну службу професіоналів, тому забезпечують своїх незалежних і професійних службовців високою заробітною платою. Порівняння зарплат топслужбовців у ЄС і депутатів Європарламенту, або ж найбільш високооплачуваних парламентарів у країнах-членах ЄС (Італія та Німеччина), показує, що службовці отримують удвічі більше за членів парламенту. Якщо ж порівнювати зарплати топслужбовців із поширенішим рівнем зарплати членів національних парламентів країн ЄС (2–3 тис. євро), то різниця буде десятикратною. 

І європейський досвід, і здоровий глузд свідчать, що логіка формування заробітної плати як державних службовців (зокрема й працівників Апарату Верховної Ради), так і народних депутатів має виходити не з їх математичного зіставлення. Основою цієї логіки має бути забезпечення гідного рівня зарплати, що є пропорційним рівню відповідальності й дасть змогу залучати професійних і талановитих людей до управління державою, а не стимулюватиме корупційні практики. 

Оцінка стану державного управління Програми SIGMA, проведена 2023 року, показує, що зарплати державних службовців не є конкурентоспроможними порівняно з приватним сектором, а плинність кадрів під час війни зросла до критичного рівня. Звісно, на їх тлі зарплати народних депутатів також не виглядають конкурентоспроможними. І, безперечно, це є проблемою. Але для народних депутатів є рішення.

Парадокс ситуації в тому, що народні депутати, на відміну від державних службовців, можуть підвищити собі заробітну плату — треба просто змінити відповідну постанову. Цей крок не потребує ні погодження Кабміну, ні підпису президента України. Це справа виключно Верховної Ради України. Ба більше, це також означає, що інші органи не мають повноважень підвищувати зарплату народним депутатам України. Ні президент, ні Кабмін, ні облрада, ні громадська рада, ні гаражний кооператив не мають повноважень підвищити зарплату народним депутатам України. Несправедливе, на депутатську думку, становище можуть виправити лише самі депутати. І вже це є справжньою проблемою.

Народні депутати України не можуть між собою домовитися про потенційно непопулярні рішення. В умовах популістичного дискурсу ніхто не хоче брати на себе таку відповідальність. А щоб пояснити виборцю складні й непопулярні рішення, треба мати достатньо суб’єктності й проявляти небуденні для української політики лідерство та відповідальність. І це стосується багатьох важливих для державного управління рішень. 

Ба більше, небажання ухвалювати ці рішення фактично ставить парламент у залежність від інших гілок влади. Народні депутати не спромоглися створити окрему парламентську службу, тому зарплату працівникам Апарату ВРУ встановлює уряд. А відносно невисока зарплата самих народних депутатів створює умови для того, щоб позапарламентські групи інтересів конвертували (від слова «конверт») свою неформальну підтримку нардепів у вплив на ухвалення парламентських рішень.

Завершуючи, не можна не помітити найцікавішої деталі. Правила формування заробітної плати (а відповідно і їх співвідношення) працівників Апарату й народних депутатів не зазнавали кардинальних змін протягом останнього часу. Якщо порівняти декларації працівників Апарату, які обіймають керівні посади, й народних депутатів, то приблизно таке саме співвідношення зарплат було і 2019-го, і 2020-го, і 2021-го, і 2022-го та 2023 року. Однак проблема чомусь актуалізувалася у суспільному просторі на початку 2024-го. І публічне невдоволення депутатів стосовно цього так само було виявлено лише на початку 2024 року. То, може, час узяти на себе відповідальність і спробувати реально вирішити проблему — як не для себе, то принаймні для наступного скликання? 

Апарат Верховної Ради України відіграє ключову роль у забезпеченні роботи Парламенту. Щоб утримувати його діяльність, потрібні фінансові ресурси, які кожного року виділяються з державного бюджету України. У лютому 2024 року Апарат відзвітував про те, як він витрачав державні кошти у 2023 році. 

У 2023 році держбюджет склав 4 014 418,1 млн гривень. З цієї суми на потреби Апарату Верховної Ради було спрямовано 2 717,3 млн гривень. Це становить лише 0,07% від загальних витрат бюджету.

Розглянемо детальніше, як ці кошти були використані Апаратом Верховної Ради України в 2023 році.

Перш за все, на законодавчу діяльність було спрямовано 1 208,4 млн гривень (це 44,47% від усіх витрат ВРУ у 2023 році). З витрачених коштів, приблизно 770 млн грн пішло на фонд оплати праці (зарплати + ЄСВ) для 401 народного депутата та їх помічників, оплату послуг (крім комунальних) близько 12 млн грн, а також соціальні виплати для депутатів (проїзд, оренда житла, витрати, пов’язані з виконанням депутатських повноважень).

На управління справами Апарату ВРУ [Потреби щодо здійснення організаційного, інформаційно-аналітичного та матеріально-технічного забезпечення діяльності ВРУ] було витрачено 823,7 млн гривень (це 30,31% від усіх витрат ВРУ у 2023 році). В основному ці витрати були спрямовані на утримання працівників Апарату ВРУ (1063 людини згідно зі штатним розписом), тобто 1) на оплату праці (зарплати + ЄСВ) – орієнтовно 816 млн грн, 2) інші послуги (крім комунальних) – 2,6 млн грн, 3) відрядження двох працівників Апарату за кордон коштували ≈51 тис грн. та деякі інші видатки, пов’язані із виконанням функціональних обов’язків Апарату.

На обслуговування та утримання адміністративних будинків Верховної Ради України у 2023 році було спрямовано 242 млн гривень (це 8,91% від усіх витрат ВРУ у 2023 році). Ці кошти покривали широкий спектр витрат, включаючи зарплату працівникам управління адмінбудівель (близько 176 млн грн), оплату комунальних послуг та енергоносіїв (приблизно 57,1 млн грн), послуги, не пов’язані з комуналкою (≈ 9 млн грн), а також інші соціальні виплати. Загальна площа адміністративних будівель становить 80 608,3 кв. м.

На поточний ремонт конструкцій та будівель загальною площею 68,7 кв. м було виділено 536 тис. гривень. Серед ремонтних робіт були такі проєкти, як ремонт балконів за адресами Садова, 3а та Шовковична, 4 (142,3 тис. грн), аварійний ремонт зливної каналізації та асфальтного покриття на території адмінбудівлі на вул. Банковій, 6-8 (136 тис. грн), аварійний ремонт трубопроводу холодного водопостачання на вул. Великій Житомирській, 11 (94,5 тис грн), а також ремонт для відновлення та облаштування свердловини на базі відпочинку “Конча-Заспа”, щоб забезпечити її водопостачанням (163,2 тис. грн).

На автотранспортне забезпечення ВРУ у 2023 році виділили 157,5 млн гривень (це 5,8% від усіх витрат ВРУ у 2023 році). На обліку Автобази на кінець 2023 року знаходиться 160 автомобілів. На початку року Автобаза мала на обліку 182 транспортні засоби, з яких 24 автомобілі було передано Міністерству оборони України, але отримано Автобазою один автомобіль марки Volkswagen та один спеціальний причеп Agados. Загальний пробіг автопарку склав 2 475,1 тис. км, що вказує на інтенсивне використання автотранспорту. Вартість однієї години роботи автомобіля визначено у 492,4 гривні.

Основні видатки на автотранспортне забезпечення включали оплату праці та нарахування на заробітну плату працівників Автобази, що склали приблизно 108 млн гривень, та використання товарів і послуг, на які пішло близько 36 млн гривень, та інші витрати.

На створення аудіовізуальних творів для цілодобового інформаційного марафону, зокрема програм “Єдині новини #UAразом” було виділено 119,6 млн гривень (це 4,4% від усіх витрат ВРУ у 2023 році). Це стало частиною зусиль телеканалу «Рада» по інтеграції в єдину інформаційну політику держави під час воєнного стану, що почалося ще у 2022 році, коли на участь у телемарафоні каналу «Рада» було витрачено 107,8 млн гривень.

У 2023 році з виділеної суми (120 млн грн) було використано майже всі кошти – 119,6 млн гривень (вартість договору з компанією “Кінокіт”, що надавала послуги). В рамках телемарафону канал «Рада» провів 1247 годин в ефірі, при цьому вартість однієї години ефіру склала 95,9 тис. грн. Довідково зазначимо, що канал «Рада» відповідає за близько 4 години з 24 цілодобового мовлення).

Однак фінансування таких значних витрат може викликати питання щодо цільового використання коштів. Основна мета бюджетної програми та самого каналу «Рада» – це висвітлення діяльності ВРУ та інформування суспільства про неї, проте матеріали телемарафону не завжди фокусуються на роботі Парламенту. Це може підпадати під ознаку нецільового використання бюджетних коштів та потенційно може порушувати бюджетне законодавство. А надзвичайно великі обсяги створюваного контенту дуже ускладнюють процес аудиту та унеможливлюють точне встановлення того, скільки саме годин мовлення дійсно було присвячено інформації про діяльність ВРУ. Тобто іронія ситуації полягає в тому, що видатки з бюджету на створення контенту каналом «Рада» зросли на декілька сотень відсотків саме у ті роки, коли Рада перестала транслювати свої засідання.

Профінансовано науково-правове забезпечення ВРУ на 43,5 млн гривень (це 1,6% від усіх витрат ВРУ у 2023 році). Це кошти на утримання Дослідницької служби ВРУ (правонаступника Інституту законодавства ВРУ). Більша частина цих коштів, приблизно 42,8 млн гривень, була використана на зарплати працівників служби. Дослідницька служба забезпечила професійне навчання і підвищення кваліфікації для 1325 осіб, а саме народних депутатів України, їх помічників консультантів, працівників Апарату ВРУ. Крім того, служба підготовила 691 інформаційно-аналітичний матеріал.

На виробництво та розповсюдження телевізійних програм, що висвітлюють діяльність ВРУ пішло 43,1 млн гривень (це 1,59% від усіх витрат ВРУ у 2023 році). Це витрати на фінансування телеканалу “Рада” по забезпеченню створення та трансляції інших інформаційних матеріалів щодо питань зовнішньої та внутрішньої політики.

На фінансову підтримку видання газети “Голос України” спрямовано 28,4 млн гривень (це 1,05% від усіх витрат ВРУ у 2023 році). Ці кошти покрили різноманітні потреби газети, включаючи витрати на друк, які склали 6,1 млн гривень для випуску 262 номерів протягом року, із загальним річним тиражом 7547 тисяч штук.

Також було витрачено 23,5 млн гривень на виплату премій та стипендій Верховної Ради України (це 0,86% від усіх витрат ВРУ у 2023 році). З них на стипендії було спрямовано 7,7 млн гривень для 48 отримувачів – молодих учених – докторів наук. У 2023 році розмір кожної стипендії становив 161 040 гривень на рік. На премії було витрачено 15,8 млн гривень для 94 отримувачів (50 премій молодим ученим та 44 для педагогічних працівників закладів дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та позашкільної освіти).

Для покриття витрат на візити народних депутатів України за кордон було спрямовано 13,8 млн гривень (це 0,51% від усіх витрат ВРУ у 2023 році). Ці кошти фінансували 123 візити, під час яких 307 депутатів відвідали інші країни в рамках робочих відряджень.

7,3 млн гривень (це 0,27% від усіх витрат ВРУ у 2023 році) було сплачено як членські внески до міжнародних організацій, в яких набуто членство Верховною Радою України. Загалом налічується 6 таких організацій: ОБСЄ, Парламентська асамблея Чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС), Міжпарламентська співпраця (МПС), Геополітична група “12+” у МПС, Асамблея глав парламентів (АГСП), та Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Відповідно до рішення, ухваленого у ході 42 сесії Міжпарламентської Асамблеї АСЕАН, Верховній Раді України надано статус Спостерігача в МА АСЕАН.

На обслуговування протокольних заходів у ВРУ витрачено 3,3 млн гривень (це 0,12% від усіх витрат ВРУ у 2023 році). За 2023 рік було проведено 1096 таких заходів у комітетах ВРУ, а середні витрати на організацію одного заходу склали приблизно 3 тисячі гривень. Це витрати, спрямовані на оплату послуг державного підприємства «Їдальня Управління справами Апарату Верховної Ради України», яка обслуговує заходи міжнародного рівня, що проходять у Верховній Раді України.

2,2 млн гривень (це 0,08% від усіх витрат ВРУ у 2023 році) здійснено витрат на проведення Шістдесят другої Генеральної асамблеї ПАЧЕС, з яких 305,9 тисяч гривень пішло на придбання обладнання (4 одиниці) для підготовки асамблеї. У зв’язку з дією воєнного стану в Україні і питаннями безпеки 62-а Генеральна асамблея ПАЧЕС була проведена у змішаному форматі та онлайн. За рахунок чого утворилась економія у 3,1 млн гривень, оскільки закладали на проведення заходу 5,3 млн гривень. В рамках проведення даного заходу із 13 країн-членів ПАЧЕС планувалось зустріти 130 осіб, а по факту приїхали лише 38 осіб (менше на 92 особи).

Організація та проведення офіційних прийомів ВРУ коштували 0,9 млн гривень (це 0,03 % від усіх витрат ВРУ у 2023 році). Було організовано 23 прийоми для делегацій міжнародних організацій та парламентів іноземних держав, гостей ВРУ. Загалом Україну відвідали 304 особи за запрошенням ВРУ, при цьому середні витрати на прийом однієї делегації склали 37,3 тисячі гривень.

Оцінка законодавчого впливу — інструмент, який допомагає аналізувати та прогнозувати потенційний вплив сформованої державної політики. Впровадження цього інструментарію допоможе підвищити якість законопроєктів, що готуються у Верховній Раді, адже його основна мета — приділяти більше уваги можливим наслідкам прийнятих законів та проводити всебічний аналіз пропонованих змін.

У п’ятницю, 23 лютого, Лабораторія спільно з Комітетом держвлади, місцсамоврядування, регрозвитку та містобудування, провели семінар з принципів та практик застосування оцінки законодавчого впливу.

Лабораторія залишається сталим прихильником популяризації інструменту оцінки законодавчого впливу. Саме тому сприяє організації освітніх заходів та тренінгів із залученням представників субʼєктів законотворення.

Захід проходив у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада)  у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Багато країн світу регулюють етику депутатів парламенту за допомогою окремих нормативно-правових актів. Найпоширенішими серед них є так звані кодекси етики або кодекси поведінки. Їх наявність має низку переваг: парламентарі розуміють та можуть об’єктивно оцінювати етичність поведінки власної і своїх колег, а парламент має чіткі інструменти впливу на порушників дисципліни.

За даними міжпарламентського союзу Parline станом на січень 2024, кодекси поведінки парламентарів діють у 85 країнах світу. У найбільш загальному вигляді такий документ містить перелік етичних правил і стандартів поведінки, яких народний депутат має дотримуватися у своїй професійній діяльності, та санкції за їх порушення. На практиці ж, формат такого документу може різнитися від країни до країни: у деяких це детальний документ з переліком правил, сфер їх застосування та санкцій за порушення, а в інших — короткий виклад основних професійних цінностей та норм поведінки. 

Деякі країни взагалі не мають етичного кодексу як окремого закону або іншого нормативно-правового акту, затвердженого парламентом. Натомість норми етичної поведінки можуть бути закріплені у вигляді частини законодавства про діяльність парламенту.

Ось кілька прикладів реалізації етичних кодексів у різних країнах:

• США. Кодекс офіційної поведінки членів Сенату (верхньої палати Конгресу США) існує у форматі частини регламенту. Крім того, члена Сенату можуть виключити за неприйнятну поведінку (disorderly behavior) двома третинами голосів відповідно до Конституції;
• Німеччина. Кодекс поведінки членів однопалатного парламенту (Бундестагу) існує у форматі додатка до регламенту;
• Велика Британія. Кодекс поведінки для Палати лордів (верхня палата парламенту) у форматі постанови;
• Мальта. Етичний кодекс для членів Палати представників (однопалатний парламент) у форматі закону;
• Ірландія. Етичний кодекс для членів Сенату (верхньої палати парламенту) у форматі постанови;
• Литва. Кодекс поведінки державних політиків (розповсюджується на депутатів однопалатного парламенту — Сейму, президента, членів Європейського парламенту, представників муніципальних рад та мерів) у форматі закону;
• Польща. Правила етичної поведінки для депутатів Сейму (нижньої палати Національної Асамблеї Республіки Польща) у форматі постанови;
• Франція. Кодекс деонтології для членів Національної Асамблеї (нижньої палати парламенту) у форматі постанови Бюро національних зборів;
• Грузія. Кодекс етики членів однопалатного парламенту у форматі декларації.

Ці нормативні акти встановлюють правила поведінки парламентарів як у залах засідань, так і за його межами. Перелік порушень, які визначають етичні кодекси різних країн, може варіюватися, але найбільш розповсюджені такі: неналежна поведінка, образа особистості (зокрема, інших високопоставлених чиновників) або наклеп, тривала відсутність на роботі, інші дії, несумісні з поняттям депутатської гідності.

За порушення можуть бути передбачені такі санкції:

• заклики до порядку із занесенням у парламентський протокол, а також офіційний осуд;
• позбавлення права на виступ, тимчасове відсторонення від участі у засіданнях;
• вимога публічного принесення вибачення;
• фінансові санкції: штрафи, зменшення заробітної платні;
• втрата мандату.

На практиці покарання за порушення депутатської етики у деяких країнах може бути досить суворе. Наприклад, у грудні з Конгресу США виключили республіканця Джорджа Сантоса. Одним із пунктів обвинувачення, окрім розкрадання, була і неетична поведінка: Сантос брехав виборцям про своє минуле — кар’єру та освіту, чим ввів їх в оману. Виключити з парламенту за неетичну поведінку також можуть в Індії. Подібний вид санкцій існує і у Великій Британії та Канаді. 

Контроль за дотриманням етичної поведінки може здійснюватися різними шляхами. Дослідники виділяють три моделі, які існують у світі: 1) утворення відповідного парламентського комітету, який розслідує випадки неетичної поведінки (модель саморегуляції); 2) утворення позапарламентського судового або квазісудового органу який контролює дотримання етичних норм; 3) утворення незалежного органу, який підзвітний парламенту і надає йому консультативну допомогу з питань етики, але санкції за порушення накладає парламент.

Законодавче регулювання етичних норм професійної діяльності народних депутатів хоча і не може викорінити неетичні непрофесійні дії деяких з них повністю, але уможливлює притягнення їх до відповідальності. Крім того, затвердження етичного кодексу упрозорює роботу парламенту (оскільки суспільство має чіткі критерії для оцінки етичності тих чи інших дій нардепів) та збільшує його суб’єктність, дозволяючи йому, як головній демократичній інституції, відмежуватися від репутаційних наслідків скандалів, які можуть створювати його окремі представники.