Українська школа політичних студій — освітньо-мережева інституція ЛЗІ, яка крізь навчання обʼєднує лідерів задля розвитку України. Вже понад 25 років ЛЗІ прихильна й послідовно втілює у життя просвітницьку місію, зокрема й через свій флагманський проєкт у цьому напрямі — УШПС.

Основна мета відеокурсу — познайомити слухачів з інструментами аналізу публічної політики та посприяти утвердженню традиції evidence-based decision-making (поінформованого прийняття рішень).

Тематично лекції «йдуть» циклом — від формулювання проблеми та реалізації рішення щодо її розвʼязання до оцінки та (за потреби) зміни політики:

1. Лекція 1. «Що таке публічна політика?»: Знайомимося з термінологією курсу: «policy vs politics», «публічною vs державною політикою», «публічним адмініструванням», «циклом політики», «нульовим сценарієм», «законодавчим цунамі» тощо. Маркуємо властиві риси української системи ухвалення рішень.
2. Лекція 2. «Навіщо нам аналіз публічної політики?»: Висвітлюємо цінність, основні поняття, принципи та концепції власне аналізу публічної політики. Міркуємо, як обрати найоптимальніше рішення; як прорахувати його очікувані й неочікувані наслідки; як оцінити його ефективність; та зрештою — зрозуміти, чому рішення було прийняте та як його можна покращити.
3. Лекція 3. «Як визначити проблему?»: Починаємо з першого етапу циклу політики й розбираємо: що таке суспільна проблема та як вона потрапляє до порядку денного, і до чого тут модель «трьох потоків»; хто такі «носії інтересів»; та що ж таке «фреймінг».
4. Лекція 4. «Формулювання політики»: На прикладах розглядаємо, як створити та обрати релевантний варіант політики у такий спосіб, аби він не потрапив у policy capture (політичну пастку). Іншими словами, йдемо алгоритмом другого етапу циклу — формулюванням політики. Ділимося інструментами, що дозволяють визначити, як і чи взагалі варто реалізовувати певне рішення.
5. Лекція 5. «Хто і як ухвалює рішення та реалізує політику?»: У цій лекції просуваємося третім та четвертим етапами циклу: хто ухвалює рішення та як його реалізовують. Загалом пʼята лекція цілісно відображає реальний процес ухвалення рішень та оцінки їх впливу від початку та до завершення циклу.
6. Лекція 6. «Моніторинг, оцінка та ревізія політики»: Лекція проходить останніми етапами циклу — моніторингу, оцінки, ревізії та комунікації політики. Іншими словами, у ній ми розглядаємо інструменти, які допомагають сформувати картину впливу політики та приймати зважені рішення щодо її продовження, трансформації, масштабування, перегляду або припинення. З погляду останнього етапу: дискутуємо, коли субʼєктам прийняття рішень належить комунікувати зміст, цілі та їхній шлях. Також окреслюємо принципи комунікації публічної політики, які допомагають легітимізувати та надалі — лише вдосконалювати політичні ініціативи.

Ми певні, що вміст лекцій стане у пригоді слухачам з різним професійним досвідом, зокрема:

• майбутнім чи актуальним політикам, державним службовцям, представникам судової системи;
• аналітикам та експертам, дотичним до політичних процесів та державного управління;
• громадському сектору та представникам медіа;
• освітянам та студентам релевантних спеціальностей.

Відеокурс доступний за покликанням та на YouTube-каналі УШПС.

Cпеціальність «Право» залишається у топі найпопулярніших серед абітурієнтів. Тенденція до масового поповнення студентства юристами (навіть попри війну, через яку прослідковується відтік студентів) продовжилася і в 2024 році. Зокрема, за підсумками вступної кампанії-2024 абітурієнти подали понад 40 000 заяв на спеціальність «Право». Але чи обов’язково така шалена популярність юридичної освіти корелює з її якістю? 

Завдання університету полягає не лише в тому, щоб дати студентам-правникам формальну освіту у вигляді достеменного знання текстів законодавства. Так, досить часто у людей формується уявлення, побудоване на американському кінематографі, що юристи знають напам’ять і можуть процитувати будь-яку статтю закону чи підзаконного нормативно-правового акта. Проте, по-перше, такі «завищені» стандарти не завжди відповідають дійсності (і це нормально, адже юрист – це не робот із зазубрювання юридичних текстів). А по-друге, важливо не лише знати норму закону, слід також її правильно розуміти, щоб належним чином застосовувати на практиці. І ось із цим «розумінням» подекуди не все так просто. Одна з причин цього полягає у тому, що розуміння сутності права базується на світогляді юриста, який формується тривалий час під впливом різних чинників. І навчання у закладі вищої освіти – лише одна із складових цього процесу. Тож провідна роль юридичної освіти полягає в тому, щоб закласти «правильний» фундамент такого розуміння, побудований на демократичних цінностях.

В теорії права існує три ключові типи праворозумінняТобто розуміння сутності права:

1. Природно-правовий тип, визначальним для якого є втілення принципу верховенства права, а також визнання цінності прав людини, рівності, свободи та справедливості. 
2. Позитивістський тип, який ґрунтується на тому, що будь-яка діяльність юриста (хоча й не тільки юриста) має відбуватися у суворому дотриманні вимог закону.
3. Соціологічний тип, відповідно до якого під час пошуку правильного рішення доводиться зважати на потреби суспільства у кожному конкретному випадку.

В ідеалі студенти мають бути орієнтованими на те, щоб будь-яке прийняте ними рішення втілювало ідею справедливості. І, якщо цього потребуватиме ситуація, мали сміливість відступити від положень несправедливого закону (наприклад, як це зробив суддя у кейсі 2017 року, коли як покарання за незаконний продаж пачки сигарет суд призначив жінці похилого віку штраф у 100 разів (!) меншийЗамість 17 000 грн – лише 170 грн. Рішення судді базувалося на тому, що жінка отримувала пенсію у розмірі 1500 грн на місць, тож для сплати повної суми штрафу їй довелося б збирати кошти не один рік, ніж було передбачено в законі). Але чи дійсно університетам вдається якісно виконати свою роль з підготовки фахівців, яким притаманне таке розумінням сутності правових явищ?

Для з’ясування того, чи дійсно сучасна юридична освіта дає можливість підготуватися до усіх викликів, які чекають на майбутніх правників у юридичній практиці, ЛЗІ провела дослідження щодо ролі університетів у формуванні праворозуміння студентства. Отримані результати засвідчили, що приймати справедливе рішення, яке не завжди ґрунтується на «сліпому» дотриманні «букви» закону, студентам вдається далеко не у всіх випадках. Разом з тим це не означає, що здобувачі освіти відкидають цінність принципу верховенства права. Насправді студенти досить непогано орієнтуються у тому, як має здійснюватися забезпечення та захист прав людини (тобто втілюються ідеї природного права). Однак, на жаль, ґрунтовність цих знань проявляється лише на рівні відтворення теоретичного матеріалу. На практиці студенти-правники схильні діяти зовсім по-іншому. Проведене дослідження дало підстави зробити цікавий висновок, що, відступаючи від ідеї верховенства права у реальному житті, студенти не обов’язково стають на бік неухильного дотримання вимог закону, тобто позитивізму, як цього можна було очікувати. Переважно їх вибір припадає на те, щоб приймати рішення залежно від конкретних обставин справи. Тобто в пріоритеті правозастосування у студентів виявилася саме соціологічна концепція. 

Таким чином, дослідження засвідчило існування «розриву» між теоретичними знаннями студентів та їх навичками правозастосування. І цей «розрив» не вдається подолати протягом 4 років навчання на бакалавраті. Навпаки, з часом лише збільшується кількість студентів, які, попри формальне тяжіння на рівні теоретичних знань до беззаперечного захисту прав людини, по факту виявляються прихильниками чіткого дотримання норм законодавства. Ця тенденція вказує, що заклади вищої освіти «не допрацьовують» в частині підготовки студентства до викликів, які їх чекають у майбутньому під час юридичної практики. Йдеться про випадки, коли у складних ситуаціях юристу доводиться критично оцінювати положення нормативно-правових актів на предмет їх відповідності ідеям верховенства права і часом відступати від таких норм заради досягнення справедливості. Як наслідок, «надто теоретизований» вектор юридичної освіти, створює ризики, що для декого з юристів втілення принципу верховенства права, цінностей рівності та справедливості стане лише формальною вимогою, якої можна не завжди дотримуватися під час вирішення практичних ситуацій.

Тобто по факту студенти 4 курсу, які вже ось через кілька місяців випустяться з університетів і почнуть свою практичну діяльність як юристи, досі не навчилися застосовувати здобуті знання на практиці. Навряд чи це той рівень підготовки, який ці студенти очікували отримати, вступаючи на юридичний факультет 4 роки тому. Тому, виходить, що заявлені очікування щодо якості юридичної освіти не виправдали себе. Тож увесь цей хайп навколо юридичної освіти не обов’язково свідчить про високу якість підготовки фахівців у сфері права (хоча, звичайно, рівень якості освітнього процесу буде варіюватися залежно від університету). 

Щоб ідентифікувати та виправити недоліки, притаманні освітньому процесу, варто дослухатися і до самих студентів. У межах анкетного опитування, яке стало одним з етапів проведення дослідження, здобувачі освіти відзначили, що переважно вони оцінюють якість викладання права в Україні як «середню». 

Серед ключових «проблемних» аспектів навчального процесу, які потребують оптимізації, студенти відзначили такі:

• у навчальному процесі головний акцент робиться на вивченні теоретичних положень, тому є запит на вироблення навичок застосовувати здобуті знання на практиці;
• відсутність новаторських підходів і формалізм у викладанні;
• наявність у навчальній програмі серед обов’язкових дисциплін тих, які не відповідають інтересам студентів;
• відсутність реальної можливості обирати вибіркові дисципліни;
• труднощі, спричинені дистанційним форматом навчання.

Звичайно, ці проблеми притаманні різним закладам освіти у неоднаковій мірі – десь сукупність названих проблем є більшою, десь меншою. Однак питання про те, як підвищити якість викладання права, залишається актуальним для всієї системи вищої освіти в Україні. 

Для того, щоб виправити недосконалості, студенти пропонують свій погляд на вирішення окреслених проблем. На їхню думку, шлях до підвищення якості освітнього процесу має базуватися на таких кроках:

1. збільшити кількість лекційних занять на всіх курсах, починаючи з першого, із залученням юристів-практиків;
2. збільшити кількість викладачів, які мають практичний досвід діяльності у сфері права;
3. вже з першого курсу запровадити для студентів проведення окремих навчальних занять у судах та юридичних компаніях.

Ідея щодо необхідності робити більший акцент на практичному аспекті викладання правничих дисциплін широко підтримується також і державними органами, міжнародними інституціями та громадським сектором. Тож для підвищення якості юридичної освіти та, як наслідок, вдосконалення підготовки фахівців у сфері юриспруденції університети вже зараз мають почати працювати над переорієнтацією своїх підходів до викладання права у більш практичному напрямі.  

Контекст. Розуміння природи права, його ролі та значення у житті суспільства формує світогляд правників, — а його основи закладаються ще під час навчання у закладах вищої освіти. Власне цей світогляд, розуміння сутності права впливає на те, як юристи потім діють у практичних життєвих ситуаціях — і це про щоденну діяльність суддів, прокурорів, адвокатів, інших правників. Тож з огляду на це важливо дослідити, яку роль сучасна юридична освіта відіграє у процесі формування праворозуміння студентів загалом.

Під час заходу учасники обговорили проблематику дослідження — як формується та як змінюється праворозуміння студентів-правників протягом їх навчання і фактори, які на це впливають.

Модерував обговорення аналітик Лабораторії законодавчих ініціатив Володимир Скрипець. Він подякував запрошеним науковцям за експертизу та допомогу, яку вони надавали Лабораторії під час проведення дослідження — організаційну, методологічну, консультативну.

Залучена аналітикиня ЛЗІ Аліна Махно розповіла про результати дослідження, його ключові знахідки та рекомендації.

Микола Козюбра, доктор юридичних наук, професор, суддя Конституційного Суду України (1996-2003 рр.), наголосив на актуальності опитування, яке було проведене серед студентів, гостроті проблематики та важливості продовження такого дослідження.

Олексій Цельєв, кандидат юридичних наук, доцент, звернув увагу на необхідність масштабування дослідження, залучення ширшої кількості фахівців у сфері права.

Юлія Матвєєва, кандидатка юридичних наук, закцентувала на відчутному звʼязку між дослідженням та його потенційним впливом на юридичну освіту в Україні.

Володимир Венгер, декан факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», кандидат юридичних наук, доцент, зауважив на можливостях розвитку та подальшої роботи з дослідженням ЛЗІ.

За підсумками обговорення та після врахування коментарів експертів дослідження Лабораторії законодавчих ініціатив буде доопрацьовано, а також направлено до вищих навчальних закладів та відповідних державних органів для подальшого ознайомлення та врахування у роботі.

У четвер, 30 травня, ЛЗІ за участі Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки провели семінар з принципів та практик застосування оцінки законодавчого впливу.

Лабораторія продовжує наголошувати на важливості оцінок законодавчого процесу як інструменту, який допомагає покращити якість законопроєктів, які готують у ВРУ. Тому активно працюємо з комітетами та допомагаємо їм запровадити його у своїй роботі.

Візит відбувся у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром Канади  у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

Цього року у Страсбурзі  пройшов десятий, ювілейний, World Forum for Democracy. Проте для України цей Форум особливий ще й тим, що це великий міжнародний майданчик для того, щоб розповісти про війну, для того, щоб Європа та весь світ не забували про жахіття, які прямо зараз переживає наша країна, для того, щоб переконати світ припинити шукати «хороших» росіян і сфокусувати всю свою увагу на справді важливих речах – на підтримці України.

Такою була назва Форуму у 2022 році . У центрі уваги ж була демократія: чому сповільнюються темпи її поширення? Через що демократія занепадає в деяких країнах? Як це можна виправити та яке демократичне майбутнє можливе в інтересах людей в усьому світі?

Спікери різних панелей говорили про те, що збереження демократії потребує більших зусиль щодо просвітництва і навчання нових лідерів. Українська ж делегація на Форумі наголошувала, що порятунок демократії у глобальному сенсі неможливий, допоки Україна не переможе у війні з росією.

Адже наразі Україна є форпостом, який захищає демократичні європейські країни від агресії тоталітарних держав, зокрема росії. І саме від завершення цієї війни залежить, чи виживе демократія як соціальний конструкт у світі.

Делегація УШПС зробила голос України на Форумі гучним та дуже помітним. І ми дуже вдячні за це.

Завдяки промові Ольги Стефанішиної, Народної депутатки України та випускниці УШПС 2016 року, учасники Форуму вшанували хвилиною мовчання пам‘ять про людей, які загинули у війні, захищаючи Україну.

Люди в Україні віддають життя за демократію, за свободу і право на вибір, і Європа має пам‘ятати про ціну мирного життя. І цей контраст між звичними буднями інших європейських країн та тими викликами, що кожного дня долають люди в Україні чудово проілюструвала Аліна Михайлова.

В Україні – повномасштабна війна, яка поставила на кін долю світової демократії. Однак Європа хоче говорити не тільки про це.

Тема війни в Україні на Форумі справді звучала, але більше на тлі. Натомість окрему дискусійну панель присвятили темі «Чому в росії не склалося з демократією?». Де хоч і звучали заклики проти російської агресії в бік України, але також публічно озвучували тези про те, що не тільки Україні потрібен «план Маршалла» для відбудови, а й росії, де наголошували на тому, що без росії світ не зможе подолати кліматичні та низку інших проблем, тому має докладати більше зусиль, щоб звільнити росію та її громадян від тоталітаризму.

Але українська делегація не стояла осторонь і продовжувала нагадувати про важливість для всього світу перемоги України. І зараз зовсім не час говорити про майбутнє росії та про можливість там демократії.

А наша випускниця Оксана Глєбушкіна (випуск 2007 року) розповіла дуже незручну для російських «лібералів» правду про свій досвід життя в окупації в Херсоні.

Це все показує, скільки ще потрібно говорити, пояснювати, доводити на усіх можливих міжнародних рівнях нашу, українську, позицію, щоб світ чув і розумів нас. І плануючи майбутнє для Європи треба чітко розуміти роль росії у тих проблемах, які зараз стосуються кожного європейця.

Завершення цьогорічного Форуму стало справжнім сюрпризом. І дуже неприємним.

У той час як українці віддають свої життя заради майбутнього, заради свободи та перемоги демократії над імперіалізмом, на Форумі нагородили дипломами та фотографувалися з «ліберальними» російськими імперіалістами.

На фото немає української делегації, тому що посміхатися на фото, стоячи поруч з росіянами, для нас – неприйнятно. Бо тиснути руку й аплодувати «російській опозиції» ми ніколи не будемо. Бо для нас кожен росіянин – ворог.

Українська школа політичних студій і надалі робитиме усе можливе, щоб європейська спільнота теж усвідомлювала це.

Більше матеріалів з Форуму за посиланням.

3 лютого ми спільно з нашими партнерами Парламентським центром провели ще однин, вже п’ятий, тренінг для співробітників секретаріатів Комітетів ВРУ, у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки і оборони в Україні» (PASS Ukraine).

Цього разу метою тренінгу був обмін досвідом щодо оцінювання роботи працівників Секретаріатів Парламентських Комітетів між представниками України, Канади та Литви.

Перша частина онлайн-заходу пройшла у форматі виступів експертів від України, Литви та Канади:

Загалом, мета такого оцінювання не тільки визначення якості роботи державних службовців та забезпечення ними діяльності ВРУ, а також полегшити прийняття рішення щодо їх просування по кар’єрній драбині та виплати премій.

Таким чином оцінювання сприяє поліпшенню якісного складу, визначенню потенціалу кадрів, плануванню кар’єри та дисциплінованості персоналу. А проходить оцінювання в три етапи:

• Визначення завдань та показників
• Визначення результатів виконання завдань
• Затвердження висновку.

Так само як і в Україні, у Литві Парламентська служба є частиною державної служби, але для працівників Сейму немає специфічних правил при оцінюванні.

Всі державні службовці проходять щорічну оцінку діяльності, яка проходить у чотири етапи:

• Самооцінка
• Співбесіда
• Розгляд оціночної форми безпосереднім керівником
• Рішення Генсекретаря щодо заохочень або прийняття необхідних дій

Під час цих етапів оцінюють три основні характеристики – результативність (чи досягнув державний службовець всіх цілей, які поставили перед ним на початку року), здатність виконувати свої обов’язки та професійні навички.

Головна мета оцінювання роботи співробітників у Канаді – сформувати очікування, визначити потреба у професійній підготовці та підвищенні кваліфікації, а також розпочати діалог між керівниками та співробітниками, що сприяє загальному прогресу служби.

Важлива відмінність між Канадою та Україною в цьому питанні, це відділення Парламентської служби від державної служби.

Оцінка діяльності щорічна і проходить з 1 квітня до 31 березня, або з 1 вересня до 31 серпня, а можливими результатами цієї оцінки може бути просування по службі або створення плану підвищення продуктивності.

Після цього відбулася Q&A-сесія, де всі учасники заходу могли поділитися своїми думками та задати питання міжнародним експертам. І обговорити практики та виклики, які виникають в роботі Комітетів. Під час цієї дискусії ми отримали цінні коментарі від учасників заходу, що вкотре говорить про користь існування такого майданчику для обміну думками та досвідом між співробітниками парламентів України та Канади та сприяє покращенню роботи секретаріатів Комітетів ВРУ.

Проєкт «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine) – спільний проєкт Лабораторії законодавчих ініціатив та Парламентського центру (Parliamentary Centre), який реалізується за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади (Canada’s Foreign Policy—Global Affairs Canada) у рамках Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs) та у партнерстві із Верховна Рада України.

Цю публікацію підготовано також за фінансової підтримки Швеції.

УШПС запустила перший навчальний модуль нашого нового освітнього формату дводенних тематичних курсів для випускників і випускниць.

Українська школа політичних студій – це, в першу чергу, Спільнота, мережування і єдність різностей. Ми постійно на цьому наголошуємо, але відчували, що можемо робити для Спільноти набагато більше.

Так виникла ідея USPS Alumni Programme – формат, який об’єднує випускників різних років та відповідає на їх запити щодо якісної освіти завдяки розробленим спеціально для Спільноти програм.

Щоб познайомити випускників із форматом та протестувати його, ми одночасно запустили набір на чотири курси: література, філософія, економіка та політична теорія.

Першим стартував курс про літературу від Євгенія Стасіневича, літературного критика, літературознавця, куратора, лектора багатьох освітніх майданчиків та автора книги «Ціна питання». Протягом навчального модулю група розбиралась з сучасною літературою та зародженням бестселерів.

Що спільного в оповіданнях Конан Дойла з розвитком міст? Як післявоєнні тривоги формують культ «Володаря перснів» і Айн Ренд? Чому надто серйозні суспільства бачать у «Ловці в житі» зовсім не те, що там є? І яким чином виклики 21 століття, нові та складні, зафундували тріумф Джоан Роулінг?

Після такого успішного початку нової програми, безумовно, будемо продовжувати розвивати формат навчання для випускників і випускниць.

А ці два дні було дуже затишно, щиро і змістовно.

Третя сесія – остання, де зібралася вся група, і далі ми побачимо учасників уже поза межами навчання в УШПС. Проте ми переконані, що нас чекає плідна співпраця та багато спільних заходів і проєктів з учасницями й учасниками цьогорічної прогами.

Відвідування Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» вже стало традицією львівської сесії УШПС.

Цього року, окрім екскурсії, учасники прослухати лекцію про боротьбу німецьких окупантів проти українського визвольного руху в 1943-1944 роках.

Екскурсія припала на особливу дату – 74 роки тому, 21 жовтня 1947 року, відбулася наймасовіша депортація населення Західної України до Сибіру. Це була каральна операція уряду СРСР під кодовою назвою «Захід» проти учасників національно-визвольного руху. За добу депортували понад 75 тисяч осіб. Українцям важливо пам’ятати свою історію. І це стосується не тільки перемог та здобутків, ми маємо пам’ятати і чорні сторінки нашої історії. Маємо пам’ятати людей, які віддали своє життя за Україну. Маємо пам’ятати про жертв окупаційної влади: чи то польської, чи радянської, чи нацистської.

Дякуємо за можливість відчути історію Віктору Сеницькому, зберігачу фондів Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові, та усьому колективу музею.

В Україні налічується понад 350 політичних партій, і процес їх творення продовжується. Проте чи є політичні партії в Україні інститутом ліберально-демократичного суспільства? У нинішній системі – ні.

Український виборець ще не готовий до того, щоб будувати ліберально-демократичний проєкт і брати відповідальність. Популізм усе ще спрацьовує для «середнього виборця». Крім того, в Україні немає внутрішньопартійної демократії. Майже усі наявні партії – не членські, а лідерські, з дуже централізованою структурою, що також гальмує розвиток партій як політичного ліберально-демократичного інституту.

Що з цим робити – учасники й учасниці програми УШПС дискутували у Львові з Анатолієм Романюком, доктором політичних наук, професором політології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Чому люди постійно шукають неіснуючі закономірності? Чи можемо ми контролювати власне життя або ж це лише ілюзія? Хто має платити податки – роботодавець чи громадянин? А як щодо пенсій? Як регулювати ринок і чи це взагалі потрібно?

Багато питань, особливо тих, які зачіпають економічну сферу, породжують етичні дилеми, на які немає однозначної відповіді. Ці питання стосуються обмеження свобод та прав людей і потребують як публічних обговорень, так і академічних досліджень.

Тетяна Білоус, доцентка кафедри філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, подискутувала з учасниками й учасницями УШПС про поведінкову економіку, модель обмеженої раціональності та лібертаріанський патерналізм.

Ще однією традицією львівської сесії є похід до міського голови Львова Андрія Садового.

Учасники й учасниці XV-XVI програми мали можливість поставити питання меру міста Лева, поговорити про стратегію розвитку Львова і вирішення нагальних проблем місцевої громади.

Говорити відверто про здобутки і поразки, правильні і помилкові рішення з політиками – це дуже цінно для нас. Проте відкритість і готовність визнавати помилки для українського політикуму досі рідкість.

Ми ж переконані, що системний розвиток, рух вперед можливий тільки за вміння аналізувати свій досвід, рефлексувати й усвідомлювати відповідальність.

Останнім часом ми звідусіль чуємо про верховенство права. Чуємо настільки часто, що приписуємо собі певний рівень обізнаності в цій темі. Але чи справді це так? Чим відрізняється верховенство права очима юристів від верховенства права в уявлені решти людей?

Багато людей вважають, що верховенство права – це щось на кшталт юридичного засобу задоволення потреб населення, який можна використовувати, якщо ці потреби не дозволяє задовільнити закон. Це частково правдиве судження, але насправді питання набагато ширше та складніше.

Як та коли виникала ідея верховенства права? Що таке концепція правової держави? Та чи тотожні поняття «верховенство права» та «верховенство закону»? Про це учасники поговорили з Дмитром Гудимою – суддею Великої Палати Верховного суду та випускником УШПС 2012 року.

Штучний інтелект перестає бути вузькою технологією, якою цікавляться лише науковці та інженери. Поширення ШІ у різні сфери людського життя вражає: від управління бізнесом, фінансами, маркетингом до освіти, медицини, космічних та військових технологій. Але як він працює? Які загрози і можливості він несе для людства? Чи маємо ми його боятися?

Ці важливі питання учасниці й учасники програми УШПС мали можливість обговорити з Олексієм Молчановським, заступником декана з інновацій факультету прикладних наук Українського католицького університету та випускником УШПС 2018 року.

Ми живемо в сучасній країні, де щороку з’являється 30 тисяч IT-спеціалістів, так чому ж політики так часто намагаються розіграти релігійну карту? Чи справді релігія відіграє настільки важливу роль у нашій державі?

Християнство панує на територіях України вже більше тисячі років, а тому суттєво впливало на становлення української держави. Релігійний компонент є ледь не головним для багатьох українців, а тому релігійні питання впливають на цінності, принципи та щоденну поведінку громадян нашої держави. А Росія намагається використовувати цей компонент у гібридній війні.

Говорити про релігію простими словами важко, а ще важче – показати прагматичну сторону релігії і те, як віру можуть перетворити на зброю. Проте Андрій Андрушків, виконавчий директор Центру спільних дій та випускник УШПС 2016 року, зміг занурити учасників і учасниць програми УШПС у важливу дискусію. Післясмак лекції спонукає до роздумів.

Закінчилася третя сесія розмовою про справедливість. Для сучасної демократії важливо розуміти залежність справедливості від соціальних інститутів.

Ми однакові тільки в можливості бути людьми. Однак люди – нерівні. Тож чи можлива справедливість як соціальний конструкт? Чи «вигідно» бути справедливою людиною? Які погляди на соціальну справедливість поширені в Україні? Та що означає принцип «однакове ставлення до рівних і неоднакове до нерівних»?

Андрій Богачов, професор кафедри теоретичної і практичної філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, подискутував з учасниками та учасницями Школи на тему справедливості, суті суспільного життя та головних потреб сучасної людини.

28 та 30 вересня, у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки і оборони в Україні» (PASS Ukraine), ми провели тренінги для співробітників секретаріатів Комітетів ВРУ.

Серія онлайн-зустрічей була присвячена обміну досвідом між працівниками Секретаріату Комітету з питань правоохоронної діяльності та Секретаріату Комітету з питань інтеграції України до Європейського Союзу та клерками Палати громад Канади щодо:

• Заповнення вакантних посад у секретаріатах парламентських комітетів
• Взаємодії депутатів з працівниками секретаріатів парламентських комітетів

На першій зустрічі, 28 вересня, центральним питанням була організаційна структура та адміністративна підтримка Палати громад – типи та види посад співробітників комітетів та їх ролі, взаємодія з керівником та депутатами комітету, процес відбору та оцінювання кандидатів: критерії та інструменти, тощо.

30 вересня фокус змістився до організації роботи працівників комітетів Палати громад – планування та пріоритезація розподілу завдань, як голови та члени комітетів взаємодіють і працюють, які існують етичні обмеження цієї взаємодії і як попередити та протидіяти проявам неправомірної поведінки між співробітниками парламенту.

Такі проєкти дозволяють створити майданчик для обміну думками та досвідом між співробітниками парламентів України та Канади, що сприяє покращенню роботи секретаріатів Комітетів ВРУ. Тому ми не зупинимось на цьому та продовжимо проводити подібні заходи та поглиблювати співпрацю з канадськими партнерами.

Проєкт «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine) – спільний проєкт Лабораторії законодавчих ініціатив та Парламентського центру (Канада), який реалізується за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs) та у партнерстві із Верховною Радою України.

8-12 вересня Українська школа політичних студій провела Другу сесію своєї XV-XVI програми в Одесі!

Друга сесія – це про суспільно-культурні зв’язки, про етику, естетику та розширення світогляду. Програма Сесії завжди будується так, щоб спонукати учасників до подальших пошуків та роздумів. Це особлива сесія в особливому місці, вона ще більше зближує групу та надихає не припиняти навчання.

Мистецтво – це, в першу чергу, культура та досвід, проте це також ексклюзив, яким люди мріють володіти. Тому мистецтво вже давно стало великою індустрією зі своїми правилами та інституціями.

Олександр Щелущенко – арт-дилер, засновник та директор галерей сучасного мистецтва «ЦЕХ» у Києві та Вільнюсі, а також випускник УШПС 2010 року, привідкрив для учасників світ арт-ринку та розповів про структуру інституцій у цій галузі, роль митця і критика, а також про те, чому в Україні ця індустрія досі не працює належним чином. На прикладі галереї «ЦЕХ», яка є чи не єдиною успішною недержавною культурною інституцією сучасного мистецтва в Україні, Олександр показав, що попит на мистецтво у нас є, тому необхідно розвивати та трансформувати індустрію.

Яким є місце України в глобальній історії? Що нас об’єднує з історією Європи та інших частин світу, а що робить нас унікальними?

Тривалий час Україна на міжнародній арені мала образ порожнього простору – Великого прикордоння. Та з чим ми ототожнюємо себе самі? Як світ сприймає нас сьогодні і яке ми посідаємо у ньому місце? Наскільки можливий в Україні баланс між лібералізмом і патріотизмом, між універсальними цінностями та дискурсом ідентичності?

Про це група дискутувала з Володимиром Єрмоленком – філософом, письменником, журналістом, старшим викладачем НаУКМА, директором з аналітики Internews Ukraine та членом правління Міжнародного фонду «Відродження».

Заклики не політизувати культуру лунають звідусіль, особливо від людей, для яких підтримка конкретної позиції означає втрату грошей. Проте чи можливо залишатися поза політикою на восьмий рік війни?

Політика – мистецтво вирішення проблем тут і зараз. Вона орієнтована на теперішнє. А культура направлена на майбутнє. Мета митця – подолати час.

Та чи може культура бути поза політикою? Чи може вона бути лише політикою? Де межі відповідальності митця, а де потрібна увага політиків до мистецтва?

Тетяна Огаркова, старша викладачка кафедри літературознавства НаУКМА і лекторка Другої сесії УШПС, обговорила з учасниками й учасницями різні концепції сприйняття культури в контексті політики.

Ми живемо тут і тепер. Час – це розтягнення душі. Ні майбутнє, ні минуле не існують насправді. Минуле – спогад, майбутнє – очікування. Так про час мислив Аврелій Августин.

Так що ж визначає наше майбутнє? Чи зумовлене воно незалежними від нас чинниками, а чи ми створюємо його самі, здійснюючи вільний вибір? Чи існує свобода волі, яка вможливлює такий вибір? Якщо свободи волі не існує, то що зумовлює наші вчинки і чи несемо ми за них відповідальність?

Вахтанґ Кебуладзе, філософ, есеїст, перекладач, професор кафедри теоретичної і практичної філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, провів з учасниками цікаві дискусії про майбутнє, час, науку, наші мрії і страхи щодо людської свободи.

Іван Гомза, кандидат політичних наук, викладач і завідувач кафедри публічного врядування Київської школи економіки та постійний викладач УШПС, провів для учасників тренінг, який допоміг розібратися у питаннях про те, що таке теорія політичних кліважів, чому популізм можна назвати «тонкою ідеологією» чи політичною стратегією та як поляризація суспільства гальмує розвиток держав.

Політичний популізм – звичне для української та світової політики поняття, яке ми чуємо ледь не кожного дня. Проте коректне розуміння природи цього явища та контексту, в якому його обіцянки стають особливо звабливими, не є складовою дискусій про популізм.

Щоб краще зрозуміти феномен цього явища, потрібно звернутися в історію та простежити, як і коли зароджувалися політичні партії, адже саме вони з часом стали середовищем для процвітання популізму. Про все це групі розповів Іван Гомза.

Незалежно від епохи книжки завжди займали особливе значення у людській свідомості. Не читати і говорити про це – це нести репутаційні втрати. Проте література, як і культура загалом, часто політизується самими авторами або читачами, які відшукують приховані смисли. Тому важливо розуміти, як усе ж таки помічати політичну грань книги та коли погляд на книгу через призму політики є доцільним, виправданим та потрібним.

Про те, як зчитувати, а не вишукувати політичну грань книжок та що таке авторська інтенція, нашим учасникам і учасницям розповів Євгеній Стасіневич, літературний критик, літературознавець та член оновленого Шевченківського комітету.

Жодна система не може залишатися незмінною весь час, тому для прийняття рішень та вибудовування політик необхідно проводити аналіз систем та циклів, їм властивих. Для прогнозування подій у певній системі необхідно, в першу чергу, розуміти різницю між politics та policy, досліджувати, які кореляції, взаємозв’язки та домінанти були наявні в минулих циклах та які маркери володіли найбільшою силою.

Як правильно підходити до прогнозування подій у певній системі? Та як відрізнити професійне прогнозування від прогнозів «експертів», які ми чуємо звідусіль? Розібратися в такому важкому питанні нашим учасникам і учасницям допоміг Михайло Кольцов, кандидат філософських наук, аналітик Світового Банку та керівник відділу навчання «Ю-контрол».

Павло Шеремета, менеджер-економіст, співзасновник Шумпетерівської Школи Інновацій та міністр економічного розвитку та торгівлі (2014 р.) упевнений, що прорив неможливий без продукування інновацій та розвитку підприємництва.

Однак в Україні бізнес досі існує не завдяки, а радше супроти державі – підприємці не мають гарантій, що їх бізнес захистять від рейдерства. У країні – демографічна криза і відтік капіталу, що теж не сприяє розвитку підприємництва, особливо інноваційного. А для того, щоб розвиток таки відбувався, держава має забезпечити дві речі – по-перше, безпеку, по-друге, дати свободу бізнесу.

Що ще має відбутися для того, щоб Україна здійснила прорив? Що таке Творче Руйнування і Стратегія Блакитного Океану? Ці питання Павло Шеремета обговорював разом з учасниками й учасницями на заключній платформі Другої сесії УШПС.