Лабораторія законодавчих ініціатив долучилася до зустрічі представників українського громадянського суспільства з Петом Коксом, колишнім президентом Європарламенту й очільником Місії щодо сприяння реформі Верховної Ради України. 

Обговорення були присвячені нагальним викликам та проблемам, з якими зіткнувся громадський сектор в Україні, необхідності підтримки взаємодії з владою, зокрема з Верховною Радою, — і подальшим крокам щодо цього. Наскрізним аспектом, на якому наголосила Лабораторія, є продовження парламентської реформи в умовах повномасштабної війни. Старт цієї реформи відбувся у 2015 році, саме з початком роботи Оціночної місії Європейського парламенту під керівництвом Пета Кокса.

Місія розробила Дорожню карту з конкретними рекомендаціями щодо того, як можна посилити Верховну Раду України інституційно і розвʼязати проблеми українського парламентаризму, на які ЛЗІ неодноразово звертає увагу, адже з самого початку підтримує парламентську реформу і моніторить її імплементацію. Дійсно, війна активізувала реалізацію окремих рекомендацій Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи Верховної Ради, хоча окремі вдосконалення можуть потребувати внесення змін до Конституції, що наразі неможливо. Кожен аспект реформи ЛЗІ проаналізувала в тематичному Часописі — в якому детально розповідає про її поточний стан.

Водночас Український парламент продовжує працювати — як головний законодавчий орган демократії, що воює, а тому потребує посилення субʼєктності та спроможності, й навіть у таких умовах — впроваджувати зміни, які допомагають розбудовувати стійкість та сталість внутрішніх процесів.

Одним зі складників таких процесів має стати ухвалення Етичного кодексу парламентаря — документа, який врешті впровадить єдині норми етичної поведінки для народних депутатів, систему моніторингу та контролю над їх дотриманням, а також стане дієвим механізмом відмежування від депутатів, які дискредитують цілу інституцію.

Питання статусу депутатів місцевих рад актуалізується дедалі більше: у 2017 році Лабораторія законодавчих ініціатив вже досліджувала цю проблематику, — зокрема, розробили Пропозиції до політики щодо врегулювання статусу депутата місцевої ради. Водночас минуло достатньо часу, відбулися чергові зміни у реформі місцевого самоврядування, а врегулювання статусу депутатів місцевих рад все ще потребує особливої уваги — і оновлення законодавства з оглядом на сучасні виклики.

Дослідження проходило в декілька етапів:

• Кабінетної частини дослідження, що включала аналіз законодавчих актів щодо статусу депутатів місцевих рад; вивчення практичної реалізації Закону «Про статус депутатів місцевих рад» за результатами місцевих виборів 2020 року, аналізу законодавчих ініціатив удосконалення статусу депутатів місцевих рад тощо;
• Також упродовж червня 2024 року було проведене онлайн-опитування представників органів місцевого самоврядування, в якому взяли участь 2279 респондентів з усіх регіонів України. Серед них 94,7% — це представники органів місцевого самоврядування; більшість респондентів — 67,2% — були чи є депутатами місцевих рад. Також зазначимо, що більшість респондентів представляли сільське населення: жителів сіл — 33,6%, селищ — 21,4%, міських жителів — 45%.

З початком повномасштабної російської агресії проблеми й в реалізації повноважень депутатами, і у нормативному забезпеченні статусу депутатів місцевих рад стали ще більш видимими.

1. Законодавство має певні неузгодженості в розумінні представницьких функцій депутатів місцевих рад: депутат — представник інтересів територіальної громади й одночасно виборців свого виборчого округу. Але депутат районної в місті, районної, обласної ради не є представником інтересів територіальної громади, адже районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. А депутат районної в місті ради представляє інтереси виборців у межах території районної в місті ради.
2. У 2022–2024 роках в Україні заборонено в судовому порядку 19 проросійських політичних партій. Однак чинне законодавство не передбачає автоматичної втрати мандатів депутатами, обраними за списками таких партій, і не містить обмежень повноважень депутатів місцевих рад у разі набрання законної сили рішенням суду про заборону діяльності політичної партії.
3. Законодавчо не визначений статус депутатів місцевої ради в умовах передання повноважень органів місцевого самоврядування відповідній військовій адміністрації та тимчасового нездійснення повноважень місцевої ради та депутатами місцевих рад.
4. Чинне законодавство не розкриває поняття «депутатська етика», а дає лише перелік правил, яких недостатньо для правового регулювання. Окрім того, за порушення правил депутатської етики не встановлені санкції.

Окрім нормативного неузгодження, простежуються й інші небезпечні тенденції, як-от зменшення кількісного складу місцевих рад. З огляду на закриті дані досліджень стану місцевого самоврядування в умовах режиму воєнного стану, ситуація щодо повноцінного функціонування представницьких органів на місцях є наразі потенційно критичною. Виявлені недоліки вказують на потребу зміни законодавства щодо статусу депутатів місцевих рад.

Більше про проблематику та рекомендації щодо оптимізації статусу місцевих рад в Україні в умовах повномасштабної війни — у новому дослідженні ЛЗІ.

Дослідження підготоване у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).

9 січня парламент прийняв за основу законопроєкт №12368-1 авторства депутата від БЮТ Сергія Власенка про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких інших законодавчих актів України щодо утворення та функціонування Київського міського окружного адміністративного суду та Київського міського апеляційного адміністративного суду. Як зазначено в пояснювальній записці до законопроєкту, його основними завданнями є «забезпечення ефективності та прозорості функціонування адміністративного судочинства, усунення конфлікту інтересів та мінімізація можливих корупційних ризиків у діяльності судів» тощо. Звучить як знущання, якщо розібратися в деталях.

Отже, пропонується, щоб КМОАС розглядав справи проти центральних органів виконавчої влади (Кабміну, міністерств, Антимонопольного комітету), переглядав рішення конкурсних комісій стосовно конкурсів на посади керівників САП, НАБУ, НАЗК тощо, а також справи, які зараз розглядаєСправи проти президента, парламенту, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів тощо. Верховний суд як суд першої інстанції, а КМААС був апеляцією на рішення «окружного адміністративного».

Водночас «конкурс на посади суддів КМОАС та КМААС проводиться в порядку, визначеному для місцевих судів Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Це ж логічно — добирати суддів у апеляцію за правилами добору суддів місцевих судів?! Для тих, хто не зрозумів, що це сарказм, пояснюємо: ні, так робити не можна.

Підсудність справ — найскладніші, найважливіші та/або найрезонансніші адміністративні справи в країні. А добір суддів в обидві інстанції — як до звичайного окружного чи районного суду — без залучення громадськості або міжнародних експертів, та ще й із порушенням правил добору суддів апеляційних судів.

Таку конструкцію судів після голосування за законопроєкт у першому читанні серед громадськості та в медіа вже охрестили «ОАСК-2», хоча насправді цей монстр набагато гірший.

Тут варто також додати, що така конструкція судів не відповідає міжнародним зобов’язанням України, а відповідно, не буде сприйнята нашими європейськими й американськими партнерами. Вона порушує і загальну логіку судової реформи, в межах якої «прості» адміністративні справиПенсії, податки тощо. киян має розглядати окружний суд у місті Києві, а справи за участю центральних органів виконавчої влади — вищий спеціалізований суд, як це є зі справами про корупцію, коли справи про дрібну корупцію розглядають загальні суди, а про топкорупцію — Вищий антикорупційний суд.

Після голосування деякі депутати писали у ФБ, що це, мовляв, лише перше читання, а до другого законопроєкт буде «суттєво доопрацьовано».

То хто ж винен? Як так сталося, що замість Вищого адміністративного суду ми отримали щонайменше на рівні законопроєкту ОАСК-2? І головне — що робити, аби все виправити? Розбираємося в цьому матеріалі.

У грудні 2022 року було ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва. Це сталося внаслідок численних скандальних рішень ОАСК, оприлюднення з боку НАБУ так званих плівок ОАСК, кримінальних справ на деяких суддів цього суду та навіть запровадження з боку США персональних санкцій проти голови ОАСК Павла Вовка.

Тоді ж «на папері» було створено Київський міський окружний адміністративний суд, а справи ОАСК були «тимчасово» передані на розгляд Київського окружного адміністративного суду. Більшість із них за два роки так і залишилася в коробках і мішках, допоки парламент не вирішив перерозподілити ці мішки між іншими окружними адміністративними судами відповідно до навантаження, щоб розгляд цих справ хоч якось почав рухатися.

Однак попри існування «суду на папері» упродовж певного часу по суті нічого не відбувалося.

Міжнародні партнери прописували необхідність створення нового суду в зобов’язаннях України щодо проведення реформ, влада ж робила все доволі кулуарно та повільно.

Так, План для Ukraine Facility та домовленості з Міжнародним валютним фондом передбачають створення суду, який розглядатиме справи за участю центральних органів виконавчої влади замість ліквідованого ОАСК. Судді такого суду мають бути належним чином перевірені на предмет професійної компетенції та доброчесності із залученням незалежних експертів та «з дотриманням подібних процедур добору для суддів із питань боротьби з корупцією». Строк, передбачений, наприклад для створення зазначеного суду в Ukraine Facility, — третій квартал 2025 року. Водночас до кінця третього кварталу цього року вже має завершитися конкурс на посади суддів цього суду. Тобто часу фактично не залишилося.

Тим часом Кабмін рік напрацьовував законопроєкт, якого майже ніхто не бачив. А коли строки для ухвалення законопроєкту практично вичерпалися, до парламенту було подано законопроєкт №12206. Його внесли депутати з фракції «Слуга народу», однак по суті це були напрацювання офісу президента. Слідом за ним було подано альтернативний законопроєкт від Кабміну, а згодом іще один — авторства голови профільного комітету Маслова, який і здобув підтримку Комітету.

Всі вони були відхилені парламентом у грудні. В січні з’явився ще один законопроєкт від Кабміну (№12368), який у сесійній залі представляла особисто віцепрем’єр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції — міністр юстиції України Ольга Стефанішина. Він теж провалився, натомість був проголосований у першому читанні альтернативний до нього №12368-1 авторства Власенка, який є найгіршим із усіх п’яти варіантів, однак саме на його основі тепер потрібно будувати фінальну версію законопроєкту.

Ольга Стефанішина потім не раз скаржилася, що «провела в парламенті три дні, а результату нуль». І її можна зрозуміти, адже питання щодо виконання Ukraine Facility їй ставитимуть міжнародні партнери.

А деякі депутати на умовах анонімності зазначали, що «в законопроєкти про суди вони не вникали, однак проголосували, як було домовлено». Здогадайтеся з першого разу, про депутатів якої партії тут ідеться?

То для чого тоді політичній владі та провладній більшості законопроєкт Власенка, якщо від виконання вимог Меморандуму з МВФ та Плану для Ukraine Facility залежить отримання Україною чергових грошових траншів? Якщо потрібно було проголосувати бодай якийсь варіант у першому читанні, то чому не голосували за кабмінівський?

Оскільки варіант Власенка, вочевидь, не підходить узагалі, а Україна взяла на себе зобов’язання створити суд, подібний до ВАКС, то й створювати суд потрібно як вищий спеціалізований адміністративний.

Для перевірки доброчесності кандидатів у всіх чотирьох законопроєктах передбачено створення Експертної ради, до якої троє членів призначаються за пропозиціями міжнародних партнерів, а троє — за пропозицією Ради суддів України. Це, по суті, восьмий варіант проведення конкурсів у судовій системі та черговий експеримент.

І це не відповідає міжнародним зобов’язанням України, відповідно до яких майбутніх суддів мають перевіряти «з дотриманням подібних процедур добору для суддів із питань боротьби з корупцією», тобто по суті за участю Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ), яка наразі залучена до перевірки кандидатів до ВАКС.

Так, є дуже дивні пояснення з боку політичної влади, що нібито не можна постійно вимагати від міжнародних партнерів делегування своїх представників. Однак міжнародні партнери, підписуючи зі свого боку, наприклад Меморандум із МВФ, розуміли ж ці свої зобов’язання з делегування представників до ГРМЕ і для цілей конкурсу до ВАКС, і для цілей формування нового суду? І допоки від них не прозвучить чіткого меседжу, що конструкція «три на три» — ок, нав’язувати їм те, під чим вони не підписувалися, схоже на якесь дрібне (чи не дрібне) шулерство. Державі, яка прагне стати частиною ЄС і далі отримувати міжнародну фінансову підтримку, не личить грати міченими картами.

І якщо із зобов’язань випливає залучення ГРМЕ до добору суддів у Вищий адміністративний суд (ВАС), отже, це має бути ГРМЕ.

Законопроєкти щодо вищого адміністративного суду розширюють перелік осіб, які мають право претендувати на посади суддів цього суду, та встановлюють додаткову категорію — особи, які щонайменше сім років пропрацювали на посадах державної служби категорії «А» та «Б» в органах державної влади, повноваження яких поширюються на всю територію України.

Тут слід зазначити, що внесення змінЩодо правосуддя. 2016 року до Конституції України та реформування підходів стосовно добору суддів відкрило можливості для представників незалежних юридичних професійАдвокатів, науковців тощо. брати участь у конкурсах до Верховного суду, апеляційних судів та вищих спеціалізованих судів.

Такий підхід було застосовано для підвищення незалежності судової влади, зниження корупційних ризиків, зменшення політичного впливу та розірвання владних вертикалей.

Якщо зараз допустити до конкурсу державних службовців, це істотно знівелює досягнення судової реформи попередніх років, оскільки працівники органів державної влади не є представниками незалежних юридичних професій. Навпаки, такі правники звикли працювати в умовах жорстких державних вертикалей і діяти виключно відповідно до вимог керівництва, що в разі призначення таких осіб на посади суддів може негативно впливати на стан незалежності не тільки окремо взятого судді, а й усього суду та судової влади загалом.

Тоді вже просто треба призначити держслужбовців, які подобаються офісу президента, без жодних конкурсів і складних конструкцій. Адже очевидно, що такі норми прописуються з розумінням, які прізвища потім прийдуть на конкурс.

По-перше, Україна максимально швидко має створити Вищий адміністративний суд для розгляду справ за участю центральних органів виконавчої влади, розпочати конкурс на посади суддів цього суду та паралельно — конкурс на посади суддів Київського міського окружного адміністративного суду, який розглядатиме адміністративні справи киянАдже наразі саме кияни позбавлені належного доступу до правосуддя.. Тут важливо чітко розмежувати юрисдикцію між ВАС, КМОАС і Верховним судом. Також слід урахувати реальні можливості ВККС щодо проведення конкурсів, адже кожен конкурс відбувається не у вакуумі, а паралельно з іще багатьма кадровими процедурами в судовій владі, яких нині вже п’ять.

По-друге, перевірку доброчесності майбутніх суддів Вищого адміністративного суду має здійснювати ГРМЕ, яка сприятиме ВККС у цьому важливому питанні, тим більше що її повноваження восени 2024 року були подовжені на 18 місяців. Також важливо, щоб ГРМЕ мала право вето стосовно недоброчесних кандидатів, яке можна подолати тільки спільними голосами ВККС та ГРМЕ, де не менш як три голоси мають дати саме міжнародні експерти.

По-третє, вкрай критично не допустити під час створення ВАС ризиків подальшого визнання його неконституційнимЧерез застосування чергових ad hoc процедур, якими і є по суті Експертна рада.. Тому вимоги до суддів, спосіб формування тощо мають відповідати загальній рамці судової реформи, конкурсів тощо.

І останнє на сьогодні. Завжди дуже помітно, коли центральна політична влада намагається саботувати створення незалежного суду. На жаль, саме це зараз і проглядається.

Що швидше в офісі президента та в парламенті зрозуміють, що кишеньковий суд за прикладом ОАСК Україні не потрібен (та й створити його не вийде), то швидше Україна зможе поставити собі жирний плюс у виконанні не тільки вимог міжнародних партнерів, а найперше — у створенні справді незалежного суду, який насправді потрібен і владі, й опозиції, але насамперед — українському суспільству.

Оновлення процедури відбору на державну службу як ключового елементу перезавантаження державного врядування здійснюється на виконання Стратегії реформування державного управління України на 2022–2025 роки за напрямом «Професійна публічна служба та управління персоналом».

Основними завданнями з реалізації цього напряму Стратегії щодо конкурсу та відбору є:

• оновлення процедури відбору;
• модернізація роботи Комісії з питань вищого корпусу державної служби;
• запровадження формування кадрового резерву на посади державної служби;
• розроблення критеріїв та надання можливості кар’єрного просування;
• мотивування жінок до участі у конкурсах на зайняття посад державної служби категорії «А»;
• розроблення та реалізація політики щодо забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків на різних посадах державної служби;
• створення можливостей для стажування з метою залучення на державну службу молодих висококваліфікованих фахівців;
• популяризація державної служби.

Індикаторами виконання цих завдань Стратегії є:

1. середня кількість кандидатів на посади державної служби у 2022 році — 10, у 2023 році — 12, у 2024 році — 13, у 2025 році — 15;
2. плинність кадрів на посадах державної служби категорії «А» у 2022 році — 17%, у 2023 році — 15%, у 2024 році — 13%, у 2025 році — 10%;
3. плинність кадрів на посадах державної служби категорії «Б», «В» у 2022 році — 20%, у 2023 році — 15%, у 2024 році — 13%, у 2025 році — 10%. 

Також в рамках виконання комунікаційних заходів Стратегії оновлення процедури відбору на державну службу супроводжується проведенням всеукраїнської інформаційної кампанії щодо популяризації державної служби.

Реформування процедури відбору на державну службу обумовлено декількома чинниками. По-перше, потребою забезпечення добору кадрів шляхом проведення прозорих та відкритих конкурсів на основі заслуг та зміцнення інституційної спроможності державної служби. По-друге, підвищенням довіри до системи державного управління в контексті відновлення України. До того ж оновлення процедури відбору на державну службу є одним із євроінтеграційних зобов’язань України в частині реформування державного управління, що здійснюється з урахуванням європейських Принципів державного управління, розроблених OECD/SIGMA, а також є однією з вимог програми Ukraine Facility, в рамках якої Україна отримує від ЄС до 50 млрд євро до 2027 року.

Добір кадрів на зайняття посад державної служби, відповідно до вимог Закону України «Про державну службу», здійснюється шляхом обов’язкового проведення конкурсу. Проте з травня 2022 року з міркувань безпеки конкурси на зайняття посад державної служби тимчасово припинені. Подібна практика застосовувалась і під час пандемії COVID-19.

В результаті за три роки воєнних дій добір кандидатів на посади державної служби здійснюється із застосуванням непрозорих прямих призначень, що призводить до ризику втрати можливостей залучення професійних фахівців на посади державної служби, підриває професіоналізм та стабільність державної служби. Цей факт підтверджує також Європейська комісія у Звіті в межах Пакета розширення Європейського Союзу 2024 року. Через припинення конкурсного відбору оцінити рівень виконання індикатора Стратегії щодо середньої кількості кандидатів на посади державної служби на сьогодні не вбачається можливим. 

Експерти та міжнародні партнери неодноразово закликали відновити конкурсний відбір на посади державної служби з урахуванням збереження безпекових умов. Адже, за інформацією Голови НАДС Наталії Алюшиної, наявні всі технічні та організаційні можливості для відновлення конкурсів на державну службу під час воєнного стану. Щобільше, окремі державні органи, що мають спеціальний статус, зокрема НАБУ, вже відновили процедуру призначення осіб за підсумками проведеного конкурсу. Питання відновлення конкурсного відбору є фактично першим кроком або навіть передумовою реформування конкурсного відбору.

Аналіз результатів впровадження реформи конкурсного відбору показує, що вона так і «не зрушилась з місця», а основні завдання щодо конкурсу та відбору цього напряму Стратегії практично не реалізовані, зокрема:

1. Не оновлено процедуру відбору на посади державної служби, не впроваджено механізм призначення державних службовців на вищу посаду у порядку кар’єрного просування. Для удосконалення порядку вступу, проходження, припинення державної служби у 2021 році був розроблений та зареєстрований законопроєкт № 6496, який так і не був розглянутий на засіданні Парламенту та у вересні 2024 року — відкликаний. Наразі розробляються нові зміни до законодавства щодо удосконалення порядку вступу, проходження та звільнення з державної служби, які мають запрацювати у третьому кварталі 2025 року відповідно до Плану Ukraine Facility.
2. Суттєво не змінився формат роботи Комісії з питань вищого корпусу державної служби, хоча Стратегією передбачено модернізувати її роботу з метою забезпечення професіоналізації. Крім того, у складі Комісії, затвердженому розпорядженням Уряду № 1006, всупереч регламентованим завданням Стратегії не забезпечено гендерного представництва членів Комісії.
3. Не відновлено процедуру конкурсного відбору з урахуванням безпекових умов. З плином часу зростає кількість державних службовців, які призначені без конкурсу та працюють на тимчасових (строкових) посадах. Відтягнення термінів їх проведення може призвести до того, що державні органи будуть неспроможні забезпечити організацію конкурсів на всі необхідні посади в обмежений строк. Так, за даними медіа з посиланням на інформацію НАДС, у 2022–2023 роках кількість призначених державних службовців без конкурсного відбору становить 49,9 тис. осіб. Очевидно, що за підсумками 2024 року кількість таких осіб буде значно більшою.
4. Посилюється тенденція плинності кадрів за всіма категоріями посад та в цілому відтік кадрів з державної служби. У 2023 році показники плинності кадрів не досягнуті та є досить високими, зокрема за посадами категорій «А» — 29%, «Б» — 20%, «В» — 27%. Хоча у 2022 році плинність кадрів була значно нижчою: за категоріями «А» — 24%, «Б» — 14%, «В» — 20%. З початку повномасштабного вторгнення призначено на посади 82,7 тис. осіб, а звільнено 93,7 тис. осібЗ 24.02.2022 до 01.10.2024 призначено на посади державної служби 82,7 тис. осіб, з яких у 2022 році — 20,3 тис. осіб, у 2023 році — 36,2 тис. осіб, протягом 9 місяців 2024 року — 26,2 тис. осіб. За цей же період звільнено 93,7 тис. осіб, з яких у 2022 році — 25,6 тис. осіб, у 2023 році — 40,2 тис. осіб, протягом 9 місяців 2024 року — 27,9 тис. осіб.. Ситуація погіршується ще й тим, що штатна та фактична кількість державних службовців, а також кількість вакантних посад щороку невпинно скорочуєтьсяКількість штатних посад у 2022 році складає 207 140 од., у 2023 році — 206 151 од., у 2024 році (станом на 01.10.2024) — 196 696 од. Кількість фактичних державних службовців у 2022 році становила 165 422 особи, у 2023 році — 159 904 особи, у 2024 році (станом на 01.10.2024) — 157 719 осіб. Кількість вакантних посад у 2022 році — 34 891 од., у 2023 році — 39 102 од., у 2024 році (станом на 01.10.2024) — 33 318 од.. Це загрожує втратою інституційної пам’яті державної служби, держави як конкурентного роботодавця та довіри до системи державного управління в цілому. Так, за результатами всеукраїнського опитування зацікавленість вступити на державну службу у 2023 році відносно 2021 року знизилась з 20% до 16%. Натомість сприйняття громадськістю системи державного управління у 2023 році, навпаки, зросло до 30% порівняно із 2021 роком (8%).
5. Не створено умов щодо збалансованого представництва жінок та чоловіків на різних посадах державної служби. Усунення гендерного дисбалансу потребує насамперед відповідних законодавчих змін, зокрема удосконалення гендерного підходу у бюджетному процесі. Крім того, нагальним є вжиття заходів з мотивування жінок до участі у конкурсах на зайняття посад державної служби категорії «А». Відтак за підсумками третього кварталу 2024 року на посадах державної служби працює 75,5% жінокЧастка жінок на посадах державної служби за підсумками третього кварталу 2024 року становить 75,5%, що розраховано як співвідношення кількості жінок (119 089 осіб) до фактичної кількості державних службовців (157 719 осіб)., зокрема на посадах категорії «А» — 29,5%, категорії «Б» — 66,3%, категорії «В» — 78,6%. Така тенденція гендерного дисбалансу зберігається останні декілька років.
6. У рамках комунікаційних заходів Стратегії щодо відбору на державну службу НАДС щороку проводиться комунікаційна кампанія щодо популяризації державної служби «Промодень на державній службі». У 2024 році захід зібрав офлайн понад 100 молодих людей.

З 3 липня 2023 року сформовано та запущено кадровий резерв на посади державної служби, наповнення та використання якого здійснюється із застосуванням автоматизованої інформаційно-комунікаційної системи. Станом на 8 листопада 2024 року до резерву включено 2721 особу із 2935 зареєстрованих кандидатів, з яких 56% — чоловіки. Найбільш актуальним напрямом роботи обирають адміністративне керівництво (49,7%), а найбільш пріоритетним регіоном для роботи є АР Крим (75,5%). Впровадження резерву допоможе швидко відновити нормальну життєдіяльність на територіях після їх деокупації, забезпечити належну роботу державних органів у деокупованих громадах.

Кількість державних службовців, які служать в ЗСУ, щороку зростає, зокрема станом на 01.10.2024 на службі перебувало 4 244 державні службовціНа службі в ЗСУ у 2022 році перебувало 3 637 осіб, у 2023 році — 4 138 осіб, станом на 01.10.2024 — 4 244 особи. Повернення ветеранів до мирного життя потребує створення умов інклюзії в органах публічної влади, впровадження програм перекваліфікації, допомоги у працевлаштуванні. Саме з метою залучення ветеранів на державну службу впроваджено е-Карту вакансій державної служби та органів місцевого самоврядування для ветеранів та ветеранок, яка забезпечує пряму комунікацію з роботодавцями. Станом на 10.12.2024 в е-Карті запропоновано 359 вакансій для ветеранів, з яких 138 вакансій державної служби, 202 вакансії в органах місцевого самоврядування та 19 вакансій у військових адміністраціях.

Так, станом на серпень 2024 року лише у Мінветеранів понад 17% штатних посад займали ветерани та ветеранки, члени їхніх родин і сімей загиблих, активні військовослужбовців, колишні військовополонені. 

На шляху до реформування процедури конкурсного відбору на посади державної служби були зроблені лише окремі кроки для реалізації завдань Стратегії. Успішне впровадження реформи потребує вжиття таких основних заходів:

• Розробити та запровадити законодавчу рамку щодо відновлення добору осіб на посади державної служби на основі конкурсу, удосконалення порядку вступу, проходження та припинення державної служби, зокрема призначення державних службовців на вищу посаду у порядку кар’єрного просування, а також впровадження гендерного підходу на державній службі.
• Відновити конкурсний відбір для всіх категорій державних службовців на підконтрольній Україні території з урахуванням безпекових умов. Це дозволить уникнути непрозорості у призначеннях осіб на посади державної служби, забезпечить справедливість добору кадрів та підвищить конкурентоспроможність держави як роботодавця.
• Відновити роботу та модернізувати Єдиний портал вакансій державної служби (career.gov.ua), що дозволить оптимізувати процедуру конкурсного відбору.
• Забезпечити проведення інформаційно-роз’яснювальних кампаній щодо відновлення конкурсів на посади державної служби, методичного забезпечення вступу, проходження та звільнення з державної служби.
• Забезпечити проведення моніторингу оголошення конкурсів на посади державної служби, які були призначені без проведення конкурсного добору. Це дозволить вчасно провести конкурси на посади державної служби, призначити фахівців на безстроковій основі та зберегти інституційну пам’ять і зміцнити інституційну спроможність державних органів.
• Модернізувати роботу Комісії з питань вищого корпусу державної служби, зокрема вжити заходів із гендерного представництва членів комісії. Забезпечити проведення навчання для членів конкурсних комісій щодо оцінювання професійної компетентності кандидатів.

Ця публікація була підготовлена у межах проєкту «Ініціатива покращення врядування в Україні: розширення можливостей формування політики для суспільного прогресу» за підтримки Швейцарії. Відповідальність за зміст цієї публікації несе виключно ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив». Думка авторів не обов’язково відображає погляди донора.

Впровадження реформи оплати праці як ключового заходу перезавантаження державного врядування здійснюється на виконання Стратегії реформування державного управління України на 2022–2025 роки за напрямом «Професійна публічна служба та управління персоналом».

Основними завданнями з реалізації цього напряму Стратегії щодо мотивації та оплати праці є:

• запровадження класифікації посад державної служби;
• проведення комплексної реформи системи оплати праці, що передбачає збільшення сталої та обмеження варіативної частини, зменшення складників у структурі оплати праці, усунення причин для розривів в оплаті праці, наближення розміру оплати праці до рівня у приватному секторі;
• недопущення зменшення рівня оплати праці державних службовців.

Основними індикаторами виконання переліку завдань з реалізації вказаного напряму Стратегії є:

• частка посад державної служби, щодо яких запроваджено систему оплати праці на основі класифікації посад: у 2022–2023 роках визначено на рівні 1%, у 2024 році — 75%; у 2025 році — 90%;
• плинність кадрів на посадах державної служби категорії «А» у 2022 році — 17%, у 2023 році — 15%, у 2024 році — 13%, у 2025 році — 10%;
• плинність кадрів на посадах державної служби категорії «Б», «В» у 2022 році — 20%, у 2023 році — 15%, у 2024 році — 13%, у 2025 році — 10%. 

Реформування системи оплати праці обумовлено потребою в оптимізації видатків Державного бюджету в умовах війни, а також виконанням Україною взятих на себе євроінтеграційних зобов’язань. Адже впровадження реформи системи оплати праці державних службовців здійснюється з урахуванням європейських Принципів державного управління, розроблених OECD/SIGMA. Ба більше, реформа оплати праці є однією з вимог програми Ukraine Facility, в межах якої Україна отримує від ЄС до 50 млрд євро до 2027 року.

Реформа оплати праці державних службовців стартувала з 1 січня 2024 року на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», запровадивши перехідний період строком на 1 бюджетний рік.

Впровадження реформи планувалось ще у 2020 році. Проте через низку соціально-економічних чинників рамковий законопроєкт № 8222, що покликаний впровадити реформу оплати праці на постійній основі, був зареєстрований лише у 2022 році та влітку 2023 року прийнятий у першому читанні. З цього часу законопроєкт призупинений у Парламенті через велику кількість поправок.

За даними НАДС, у I півріччі 2024 року результати впровадження реформи мають низку сильних та слабких сторін, а завдання та показники реформи, що визначені Стратегією на 2024 рік, досягнуті лише частково, зокрема:

1. На підставі рішень Уряду № 1109 та № 1409 забезпечено проведення у 2024 році державними органами класифікації посад державної служби в умовах воєнного стану. У результаті у I півріччі 2024 року проведено класифікацію близько 74%За підсумками I півріччя 2024 року з наявних 198 638 посад державної служби пройшли класифікацію 146 333 посади (за даними НАДС). посад державної служби. При цьому, попри збільшення обсягів класифікації посад порівняно із 2023 роком, є низка державних органів, які в умовах війни відмовились від її проведення, серед яких МВС, Міноборони, ДПС, Держмитслужба тощо.
2. Фактично зроблено окремі кроки до проведення комплексної реформи системи оплати праці, адже реформа впроваджена лише на 1 бюджетний рік та до визначення законодавчої рамки потребує продовження на підставі законів про державний бюджет. Водночас реалізовані заходи реформи забезпечили прогнозованість та прозорість системи оплати праці, полегшивши процес бюджетного планування фонду оплати праці. Також зменшено дискрецію керівників щодо встановлення необмежених надбавок, зменшено кількість складників заробітної плати, зокрема скасовано стимулювальні надбавки за інтенсивність праці та виконання особливо важливої роботи та, зрештою, врівноважено структуру заробітної плати, досягнувши пропорції 70% (стала)/30% (варіативна). За підсумками I півріччя 2024 року, в середньому гарантована частина заробітної плати державного службовця порівняно із 2023 роком зросла з 65% до 88%.
3. Збережено диспропорції в оплаті праці державних службовців в обласних та районних державних (військових) адміністраціях, зокрема розриви у розмірах заробітної плати збережено на рівні 2023 року — 69%. Так, наприклад, середня заробітна плата державного службовця категорії «В» у районних державних (військових) адміністраціях у 2024 році складає 16 164 грн, а у державного службовця на аналогічних посадах у державних органах першого типу першої юрисдикції (Секретаріат КМУ, Секретаріат Уповноваженого ВРУ з прав людини, Міністерство економіки України тощо) — 43 587,1 грн. Такі диспропорції в оплаті праці можуть свідчити насамперед про відсутність зіставлення розмірів заробітних плат із приватним сектором. Водночас у державних органах на центральному рівні (перша юрисдикція) спостерігається позитивна динаміка зменшення розбалансування в оплаті праці, адже показник розриву в обсягах оплати праці зменшився орієнтовно на 41% відносно 2023 року.
4. Загалом підвищено рівень заробітної плати державних службовців, подекуди досягнувши конкурентоспроможності на ринку праці. Така тенденція спостерігається здебільшого в державних органах центрального рівня. За підсумками дослідження НАДС, 54% держслужбовців говорять про зростання рівня заробітної плати внаслідок проведеної реформи, ще 31% — зниження її рівня та 16% — не відчули суттєвих змін.
5. Посилюється тенденція плинності кадрів за всіма категоріями посад та загалом відтік кадрів з державної служби. У 2023 році показники плинності кадрів не досягнуті (не знизилися до запланованого рівня) та є досить високими, зокрема за посадами категорій «А» — 29%, «Б» — 20%, «В» — 27%. Хоча у 2022 році плинність кадрів була значно нижчою: за категоріями «А» — 24%, «Б» — 14%, «В» — 20%. В умовах скорочення штатних та вакантних посад на державній службі виникає ризик втрати інституційної спроможності системи державного управління.
6. Недостатня поінформованість державних службовців за підсумками проведення інформаційної кампанії щодо процедури, методології та інших особливостей проведення класифікації посад. Зокрема, про початок проведення класифікації було повідомлено 84% державних службовців, 66% — отримали інформаційно-роз’яснювальні матеріали, та лише для 51% — проводилося внутрішнє навчання щодо класифікації посад. З результатами класифікації своїх посад були ознайомлені лише 69% осіб. Це свідчить про недостатню ефективність комунікаційних заходів Стратегії.

У ході реалізації реформи оплати праці виявлено низку проблемних питань, які потребують невідкладного вирішення, зокрема основними з них є:

1. Відсутність законодавчої рамки реформи та недосконалість чинного законодавства. Законопроєкт № 8222 з 2023 року призупинений через велику кількість правок та пропозицій, яких налічується більше ніж 125. За словами Голови НАДС Наталії Алюшиної,  законопроєкт має бути розглянутий та прийнятий у другому читанні у жовтні–листопаді 2024 року, адже, згідно з планом Ukraine Facility, він має запрацювати в І кварталі 2025 року.
2. Недоліки організації та проведення класифікації посад, що супроводжується затягуванням всієї процедури через «ручний» режим опрацювання документів. До того ж безперервно здійснюються повторні класифікації, що часто пов’язані не зі зміною функціоналу посади, а із потребою підвищити посадовий оклад (ґрейд). Це призводить як до відсутності оперативної статистики, так і до ризику втрати державного нагляду за результатами класифікації.
3. Недотримання принципу конкурентоспроможності заробітних плат державних службовців.  До того ж мінімальний посадовий окладМінімальний посадовий оклад стосується державних службовців у державних органах. Так, мінімальний посадовий оклад становить 7100 грн, відповідно до постанови КМУ від 29.12.2023 № 1409, а мінімальна заробітна плата — 8000 грн (з 01.04.2024), відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Вказане формулювання стосується лише державних службовців у державних органах та не стосується ОМС. в державних органах є меншим, ніж мінімальна заробітна плата. За інформацією НАДС, держава не володіє інформацією про конкурентні розміри заробітних плат на ринку праці. Тож це ставить під сумнів обґрунтованість розмірів посадових окладів та успішний перебіг реформи у майбутньому.

На сьогодні впровадження реформи перебуває на початковому етапі з перспективою продовження у наступних роках. За словами Голови НАДС Наталії Алюшиної, наразі здійснюються окремі кроки до реформи, оскільки необхідно вибудувати «каркас» всієї системи та нівелювати наявні суб’єктивні чинники. Це потребує прийняття законодавчої рамки — законопроєкту № 8222 — вже до І кварталу 2025 року. Також в рамках бюджетного процесу у Законі України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» додатково закладено майже ті самі основи оплати праці державних службовців, які діють у 2024 році.

Результати проміжного етапу реалізації нової системи оплати праці показали низку проблемних питань. Подальше успішне впровадження реформи потребує вжиття таких основних заходів:

1. Прийняття та імплементація рамкового законопроєкту № 8222, прийняття інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів для належного впровадження системи оплати праці на основі класифікації посад.  
2. Забезпечення автоматизації процесу класифікації посад, уточнення процедури погодження результатів класифікації, у тому числі запровадження щорічної класифікації посад. Це дозволить отримувати актуальну та оперативну інформацію про стан справ та зробить процедуру прозорою.
3. Забезпечення зіставлення заробітних плат на типових посадах державної служби з рівнем заробітних плат у приватному секторі. Через відсутність інформації щодо зіставлення розмірів посадових окладів у державному та приватному секторах держава не може обґрунтовано коригувати ґрейди як до зміни ситуації на ринку праці та спроможності державного бюджету. Відтак забезпечення зіставлення заробітних плат дозволить державі бути конкурентним роботодавцем на ринку, приймати вчасні та обґрунтовані рішення, спрямовані у тому числі на економію бюджетних коштів.
4. Уніфікація актів законодавства з питань діяльності державних органів для формування єдиних критеріїв, що зробить впровадження системи оплати праці та проведення процедури класифікації посад прозорими та передбачуваними.
5. Продовження роботи над усуненням значних розривів між окладами (ґрейдами) посад, сім’ями посад, типами та юрисдикціями державних органів, зважаючи на спроможність державного бюджету.

Ця публікація була підготовлена у межах проєкту «Ініціатива покращення врядування в Україні: розширення можливостей формування політики для суспільного прогресу» за підтримки Швейцарії. Відповідальність за зміст цієї публікації несе виключно ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив». Думка авторів не обов’язково відображає погляди донора.

Оптимізація системи надання адміністративних послуг є одним з напрямів реформи державного управління та завданням Стратегії реформування державного управління України на 2022–2025 роки, метою якої є «створення умов, за яких фізичні та юридичні особи отримують високоякісні та доступні адміністративні послуги за зручними та зрозумілими процедурами». Про покращення доступності адміністративних послуг в контексті реформи державного управління йдеться у висновках Європейської комісії. Крім цього, наближення послуг до громадян є ключовим аспектом децентралізації. Відповідно до ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» організаційне забезпечення надання адміністративних послуг через центри надання адміністративних послуг (ЦНАП) належить до делегованих повноважень органів місцевого самоврядування (ОМС).

Стратегія реформування державного управління передбачає низку індикаторів прогресу реформи у напрямі адміністративних послуг, зокрема: 

• рівень задоволеності громадян якістю надання адміністративних послуг (цільові показники станом на 2025 рік: у ЦНАП — 80%, у державних органах — 70%, в електронній формі — 90%);
• кількість електронних публічних послуг (зокрема через Єдиний державний вебпортал) (цільовий показник станом на 2025 рік: 250 послуг);
• частка електронних ресурсів взаємодії та обміну через систему «Трембіта» (цільовий показник станом на 2025 рік: 90%);
• рівень інтегрованості окремих адмінпослуг у ЦНАП (цільові показники станом на 2025 рік: реєстрація актів цивільного стану, послуги соціального характеру — 90%, послуги, пов’язані з оформленням та видачею паспортів, — 80%, послуги, пов’язані з пенсійним забезпеченням, послуги у сфері оподаткування для громадян, реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів та видача (обмін) посвідчень водія — 50%);
• відповідність мережі ЦНАП адміністративно-територіальному устрою (цільові показники станом на 2025 рік: ЦНАП у районних центрах — 80%, ЦНАП у громадах — 80%);
• кількість спрощених процедур надання адміністративних послуг (цільовий показник станом на 2025 рік: 5);
• реалізація закону про адміністративну процедуру (цільові показники станом на 2025 рік: частка необхідних законів, внесених на розгляд Парламенту, — 90%, частка держслужбовців, що пройшли відповідне навчання, — 80%).

Окрім переліку індикаторів, Стратегія містить низку завдань:

1. зозвиток мережі ЦНАП;
2. забезпечення подальшої інтеграції послуг до ЦНАП та децентралізація повноважень;
3. запровадження єдиної системи моніторингу та оцінки якості надання адміністративних послуг;
4. перегляд та оптимізація процедур надання адміністративних послуг.

Стратегією передбачено проведення щоквартального моніторингу та підготовка щорічних звітів про виконання заходів Стратегії. В останньому звіті за 2022 рік заходи були виконані на 89%, а індикатори на 59%. Наразі збір актуальних даних про прогрес виконання завдань Стратегії у напрямі адмінпослуг ускладнений через воєнний стан. Крім цього, індикатори виконання Стратегії були встановлені до повномасштабного вторгнення, тому їх повне виконання в умовах воєнного стану може бути неможливим.

Прийнятий у 2020 році Закон № 943-IX визначив поетапне створення ЦНАП в усіх громадах: до 2022 року в громадах, що були районними центрами станом на 01.01.2020, до 2023 року в громадах з населенням понад 10 тисяч жителів, до січня 2024 року в громадах із населенням до 10 тисяч жителів (у разі наявності державного фінансування). Станом на кінець 2022 року мережа ЦНАП включала 3142 одиниці: показники покриття ЦНАП становили 100% районних центрів, 75% громад з населенням понад 10 тис., 56% громад з населенням менше як 10 тис., що перевищувало заплановані Стратегією індикатори відповідності мережі ЦНАП адміністративно-територіальному устрою на 2022 рік (60%, 37%, 15% відповідно). Однак повномасштабне вторгнення вплинуло на темпи розширення мережі ЦНАП, зокрема через скасування державної субвенції, тимчасову окупацію частини громад, пошкодження та руйнування ЦНАП. Попри це, станом на кінець другого кварталу 2024 року загальна кількість мережі становила 4585 одиниць, серед яких найбільшу частку складають віддалені робочі місця (67%) та ЦНАП (29%). 

Одним з індикаторів прогресу реформи державного управління є рівень задоволеності громадян якістю надання адміністративних послуг. Станом на кінець листопада 2024 року рівень задоволеності якістю надання послуг у ЦНАП становить 94,7%, що перевищує запланований Стратегією цільовий показник (78% станом на 2024 рік). 

Доступність та зручність у сфері адміністративних послуг є одними із принципів, що визначені у ЗУ «Про адміністративні послуги». Результати всеукраїнського опитування «Кантар Україна» за грудень 2023 року свідчать про покращення рівня зручності ЦНАП (58% у 2023 році порівняно із 44% у 2021 році), зручності та швидкості отримання послуг (47% і 45% у 2023 році порівняно з 36% і 33% у 2021 році відповідно). 

Водночас існує проблема з низьким рівнем фізичної безбар’єрності ЦНАП. Станом на другий квартал 2024 року, лише 59% ЦНАП мають безперешкодний доступ до приміщень, 58% обладнані пандусами, 56% мають сходи з бильцями, 27% обладнані санітарними кімнатами. Крім того, моніторинг стану й потреб деокупованих і постраждалих громад, що було проведено експертами проєкту PROSTO у липні 2023 року, свідчить про суттєве погіршення рівня інклюзивності ЦНАП у цих громадах. Це зумовлено пошкодженням і руйнуванням адміністративних будівель, що змушує організовувати надання послуг у тимчасових приміщеннях, які часто не відповідають вимогам інклюзивності. 

Одним з інструментів наближення послуг до отримувачів на деокупованих територіях може бути мобільне обслуговування. Станом на другий квартал 2024 року кількість мобільних ЦНАП становила 37 одиниць, що у загальній мережі ЦНАП складає близько 1%. Проте моніторинг роботи мобільних ЦНАП в умовах війни виявив низьку ефективність функціонування через недостатню частоту виїздів (1–2 рази на місяць) та обмежену кількість наданих послуг (менше ніж 10 за один виїзд). 

Функціонування та розвиток мережі ЦНАП напряму залежить від фінансового забезпечення. Близько 90% адміністративних послуг у ЦНАП надаються безоплатно для отримувачів, тоді як надходження від платних послуг компенсують лише до 30% реальних витрат на їх надання. Тобто наявна модель фінансування сфери адміністративних послуг побудована таким чином, що витрати на утримання ЦНАП та надання адмінпослуг покриваються здебільшого коштом місцевих бюджетів, які є особливо обмежені в умовах воєнного стану. Для розвʼязання цієї проблеми у Стратегії реформування державного управління зафіксовано необхідність врегулювання на законодавчому рівні адміністративного збору, оновлення методики розрахунку розміру адмінзбору та приведення законодавства у відповідність до ЗУ «Про адміністративні послуги».

Водночас зареєстрований проєкт Закону № 4380 («Про адміністративний збір») знаходиться на розгляді у Верховній Раді ще з 2022 року. Можливими перепонами для його прийняття експерти називають спротив центральних органів влади, які надають адміністративні послуги, та виробників бланків. У березні 2023 року врегулювання плати за надання адміністративних послуг було визначено як пріоритетний напрям роботи Мінцифри на 2023–2025 роки в межах Державної антикорупційної програми Уряду. 

З 1 січня 2024 року набрала чинності Постанова № 1386, якою передбачено збільшення розмірів плати за надання деяких адміністративних послуг. Внаслідок таких змін у 2024 році місцеві бюджети можуть отримати додатково 1 млрд гривень надходжень від надання адміністративних послуг.

ЗУ «Про адміністративні послуги» передбачає, що перелік адміністративних послуг, які мають обов’язково надаватися у ЦНАП, затверджує КМУ. На вересень 2024 року цей Перелік включає 450 адмінпослуг, кількість обов’язкових послуг залежить від типу громади, місця її розташування та технічних можливостей. В середньому по Україні зараз у ЦНАП надається 200–400 адміністративних послуг. Проте результати вибіркового моніторингу ЦНАП Києва, Львова, Дніпра та Харкова засвідчили, що не всі ЦНАП надають повний пакет обов’язкових послуг. Дані моніторингу виконання заходів Стратегії за 2022 рік показали, що цільові показники рівня інтегрованості були досягнуті за всіма визначеними напрямами адміністративних послуг, крім послуг у сфері оподаткування громадян (2% у порівнянні з цільовим значенням 5%), реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів та видачі (обміну) посвідчень водія (9% у порівнянні з цільовим значенням 10%). Водночас актуальні дані щодо рівня інтегрованості послуг у ЦНАП наразі відсутні, що може бути пов’язано з неможливістю їх отримання через воєнний стан.

Загалом спостерігаються труднощі з інтеграцією таких послуг:

1. Державна реєстрація актів цивільного стану (ДРАЦС): попри надані Верховною Радою у 2021 році відповідні повноваження місцевій владі, Міністерство юстиції не дозволяє їй повноцінно надавати ці послуги. У серпні 2023 року міжрегіональне управління юстиції оприлюднило Алгоритм дій для здійснення делегованих повноважень у сфері державної реєстрації актів цивільного стану виконавчими органами місцевого самоврядування, частково усунувши деякі перешкоди в реалізації ОМС делегованих повноважень у сфері ДРАЦС.
2. Адміністративні послуги соціального характеру (АПСХ), зокрема призначення житлових субсидій та окремих видів державних пільг, у вересні 2022 року були передані від Управлінь соціального захисту населення (УСЗН) до Пенсійного фонду України (ПФУ). Це спричинило труднощі через неналагоджені комунікації, дублювання даних у декількох інформаційних системах та вимоги ПФУ у додаткових документах.  
3. Паспортні послуги станом на липень 2023 року були доступні лише у 23% ЦНАП. Водночас скорочується мережа територіальних підрозділів Державної міграційної служби (ДМС), що є основними точками доступу до паспортних послуг. Інтеграцію паспортних послуг до ЦНАП ускладнюють висока вартість обладнання, плата за спеціальний зв’язок, відмова ДМС передавати обладнання після закриття своїх територіальних підрозділів.
4. Пенсійні послуги надаються у територіальних управліннях ПФУ та через віддалені робочі місця працівників ПФУ у ЦНАП за визначеним графіком. Водночас ПФУ не забезпечив повноцінну передачу цих послуг на рівень ОМС.
5. Реєстрація бізнесу та нерухомості ускладнена через недостатню кількість державних реєстраторів. Причиною стала майже дворічна перерва у проведенні державного тестування. 12 червня 2023 року відбулося перше тестування після перерви, в результаті якого лише 16 осіб (8% від всіх учасників) успішно склали тест на реєстраторів нерухомості, 5 осіб (3% від всіх учасників) на реєстраторів бізнесу.
6. Послуги для ветеранів/ок та їх родин додані до переліку обов’язкових для надання через ЦНАП у червні 2023 року. Станом на кінець травня 2024 року у 869 ЦНАП було впроваджено надання послуг ветеранам/кам за принципом «Єдиного вікна». 

Одним із завдань реалізації Стратегії визначено запровадження єдиної системи моніторингу та оцінки якості надання адміністративних послуг. ЗУ «Про адміністративні послуги» встановлює, що моніторинг якості надання адміністративних послуг включає збирання та аналіз даних задля підвищення рівня якості їх надання та здійснюється відповідно до затвердженого Порядку (Постанова КМУ № 864). Проведення моніторингу та оцінки якості публічних (електронних публічних) послуг визначено серед основних завдань порталу «Дія». Моніторинг проводиться щоквартально, результати оприлюднюються на Національній вебплатформі центрів надання адміністративних послуг, що свідчить про виконання цього завдання Стратегії.

Збільшення кількості електронних публічних послуг є одним з індикаторів прогресу реформи державного управління. Питання, пов’язані з наданням публічних послуг в електронній формі, врегульовано у ЗУ «Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг», яким передбачено затвердження плану заходів щодо переведення публічних послуг в електронну форму. Планом заходів на 2023 рік було передбачено 30 завдань, з яких, за даними Мінцифри, станом на кінець 2023 року було виконано 37%, виконано частково 33%, не виконано 23%. План заходів на 2024 рік не затверджувався.

Відповідно до Стратегії, цільове значення індикатора щодо кількості електронних публічних послуг на 2024 рік було встановлено на рівні 200 послуг (250 послуг на 2025 рік). У Плані пріоритетних дій Уряду на 2024 рік по напряму «Державне управління та діджиталізація» передбачено розширення доступу до 210 електронних послуг через Єдиний державний вебпортал електронних послуг. Станом на кінець 2023 року на порталі та в застосунку «Дія» були доступні понад 130 послуг, більш ніж 30 з яких запустили у 2023 році.

Кількість користувачів послугами у застосунку «Дія» на кінець червня 2024 становила понад 20,5 млн з середнім щомісячним приростом 100 тис. користувачів. Дані дослідження КМІС 2023 року свідчать, що за три роки спостережень (з 2020 року) рівень користування «Дією» зріс з 13% до 51%, більшість респондентів вважають досвід користування електронними послугами позитивним. Водночас дослідження щодо цифрової грамотності 2023 року демонструє, що 40,4% населення України мають рівень цифрових навичок нижче базового, що обмежує їхню можливість ефективно користуватися електронними послугами.

Одним з індикаторів успішності реформи державного управління є частка пріоритетних державних електронних інформаційних ресурсів, які підключені до системи електронної взаємодії «Трембіта». Відповідно до звіту за результатами 2 кварталу 2024 року, до промислового середовища «Трембіта» підʼєднано 90% пріоритетних державних реєстрів, що перевищує цільовий показник по цьому індикатору (80%). Загалом до системи підʼєднано 141 електронний інформаційний ресурс, учасниками є 238 органів державної влади та місцевого самоврядування. У планах на 2024 рік розширення продуктивності системи та запуск підсистеми моніторингу доступу до персональних даних, що сприятиме підвищенню прозорості процесів обробки інформації та надасть громадянам можливість контролю за використанням їхніх особистих даних.

Серед індикаторів реформи державного управління визначено реалізацію закону про адміністративну процедуру, цільовими показниками прогресу є частка внесених на розгляд парламенту законопроєктів, які необхідні для реалізації закону (90% станом на 2024 рік), частка держслужбовців, що пройшли відповідне навчання (60% станом на 2024 рік). ЗУ «Про адміністративну процедуру» (ЗАП) набув чинності у грудні 2023 року. Початковий перелік нормативно-правових актів, які підлягають гармонізації, включав 134 документи. У жовтні 2024 року парламент прийняв Закон (4017-IX), яким було внесено зміни до 196 нормативно-правових актів. На кінець 2023 року понад 10 тис. державних службовців, що складає приблизно 6% від їх загальної чисельності, пройшли навчання та здобули необхідні знання.

Для забезпечення прогресу реформи державного управління у частині надання адміністративних послуг необхідно продовжувати роботу у наступних ключових напрямах:

Розвиток мережі ЦНАП:

1. перегляд вимоги утворення ЦНАП у всіх громадах, альтернативою може бути забезпечення доступу до адміністративних послуг через співробітництво громад;
2. у прикордонних та прифронтових громадах, замість будівництва нових ЦНАП, варто зосередитися на оптимальному використанні наявної інфраструктури та розширенні мережі шляхом створення віддалених робочих місць для адміністраторів;
3. підвищення рівня інклюзивності ЦНАП;
4. забезпечення компенсаційності платних адміністративних послуг через законодавче врегулювання адміністративного збору.

Інтеграція адміністративних послуг до ЦНАП та децентралізація повноважень:

1. класифікація адміністративних послуг на державному рівні відповідно до потреб та спроможності громад, визначення групи «базових» послуг, які є найбільш потрібними у громадах;
2. при розширенні переліку обов’язкових адміністративних послуг для ЦНАП необхідно враховувати рівень спроможності громад і забезпечувати їх відповідною організаційною та ресурсною підтримкою.

Моніторинг та оцінка якості надання адміністративних послуг: запровадження єдиної системи моніторингу ефективності мобільних ЦНАП, удосконалення планування їх роботи з урахуванням актуальних потреб населення, розширення переліку адміністративних та інших публічних послуг, що можуть надаватися через мобільні ЦНАП.

Перегляд та оптимізація процедур надання адміністративних послуг:

1. підсилення спроможності органів місцевого самоврядування у впровадженні та наданні послуг шляхом організації навчання та методичної підтримки;
2. подальше спрощення процедур, запровадження комплексних адміністративних послуг за моделлю «життєвої ситуації», коли особа потребує декілька послуг одночасно.
3. мінімізація цифрової нерівності, посилення ролі ЦНАП як «цифрових посередників»;
4. для нових послуг, що впроваджуються в електронному форматі, забезпечити альтернативу їх отриманні в офлайн-формат (в ЦНАП).

Ця публікація була підготовлена у межах проєкту «Ініціатива покращення врядування в Україні: розширення можливостей формування політики для суспільного прогресу» за підтримки Швейцарії. Відповідальність за зміст цієї публікації несе виключно ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив». Думка авторів не обов’язково відображає погляди донора.

Під час заходу керівники судових, антикорупційних органів поділилися баченням актуального стану та наступних кроків в інтеграції України до ЄС щодо правосуддя, боротьби з корупцією та забезпечення фундаментальних прав, і обговорили це разом з представниками громадського сектору та міжнародними партнерами.

Ольга Стефанішина, Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України – Міністерка юстиції України, підкреслила, що співпраця з громадянським суспільством є основою реформ, які наближають Україну до членства в ЄС.

Зі свого боку Катаріна Матернова, Посолка Європейського Союзу в Україні, відзначила унікальність обговорень щодо фундаментальних питань 23 Розділу в умовах, коли Україна веде екзистенціальну війну. Пані Посолка подякувала авторам дослідження та організаціям, що провели масштабну роботу з підготовки цього Звіту й наголосила на його ролі у процесах європейської інтеграції України.

Світлана Матвієнко, Виконавча директорка Лабораторії законодавчих ініціатив, зауважила, що ЛЗІ з партнерами по Коаліції зробили все, щоб початок двосторонніх зустрічей відбувся успішно і всі мали інформацію — аналітичну та об’єктивну, зібрану із залученням широкого кола експертів.

За блоком «Правосуддя» дискусія була присвячена питанням щодо Стратегії сталого розвитку судової влади, розбудови спроможності ключових інституцій судової влади; співпраці громадських організацій та органів державної влади на шляху до успішної реалізації дорожньої карти інтеграції до ЄС. Модерували дискусійну панель Карина Асланян, керівниця напряму верховенства права ЛЗІ, та Расім Бабанли, перший заступник керівника Апарату Верховного Суду.

Спікерами цієї дискусійної панелі стали Станіслав Кравченко, Голова Верховного Суду, Дмитро Лук’янов, Заступник Голови Вищої ради правосуддя, Андрій Пасічник, Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Віктор Городовенко, Суддя Конституційного Суду України, Ірина Мудра, Заступниця Керівника Офісу Президента України, Вікторія Літвінова, Заступниця Генерального прокурора.

Расім Бабанли розповів про вересневу двосторонню сесію Україна-ЄС, що була присвячена переговорному Розділу 23 Брюсселі в межах скринінгу українського законодавства на відповідність правовим нормам Європейського Союзу.

Ірина Мудра підкреслила особливу вагу взаємодії громадянського суспільства та органів влади у наближенні до спільної мети — європейського майбутнього України. Також вона зауважила на ключових пунктах проєкту Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства, який був розроблений на основі аналізу поточного стану судової влади та системи правосуддя загалом. Також, як зазначила Ірина Мудра, у Стратегії закладено заходи на вирішення багатьох питань, що були висвітлені в Тіньовому звіті.

Станіслав Кравченко говорив про готовність української судової практики до гармонізації з європейським законодавством та практикою, роль Верховного Суду в цьому, — й загалом про те, на якому етапі знаходиться Україна в цьому процесі.

Дмитро Лук’янов поділився досвідом в межах переговорного процесу Україна-ЄС, а також розповів про подальші ризики, з якими зіштовхується Вища рада правосуддя у своїй роботі.

Андрій Пасічник розповів про результати процедури добору, яку здійснює Вища кваліфікаційна комісія суддів України, щоб вирішити кадрові проблеми суддівського корпусу, а також про прогрес виконання міжнародних зобов’язань у процесі європейської інтеграції.

Віктор Городовенко поділився баченням ролі Конституційного Суду у процесі європейської інтеграції, зокрема розповів про виклики, повʼязані з інституційною спроможністю Суду в умовах повномасштабного вторгнення.

Вікторія Літвінова зауважила на прогресі та проблемах, які є на поточному етапі реформування прокуратури та Офісу Генерального прокурора в контексті євроінтеграції. Зокрема, вона закцентувала на важливій ролі сталої трансформації правоохоронного сектору та органів прокуратури у наближенні України до повноправного членства в ЄС.

Своїм баченням щодо реформування прокуратури поділився залучений експерт ГО «Адвокат майбутнього» Євген Крапивін. Також про необхідність системної реформи адвокатури говорила виконавча директорка ГО «Адвокат майбутнього» Дарʼя Писаренко.

Додатково під час тематичної панелі була проведена сесія питань та відповідей від учасників заходу — представників організацій з Коаліції ГО, яка підготувала Тіньовий звіт, експертного середовища, представників профільних судових установ. Питання охоплювали такі аспекти:

• розвиток та підтримка прокурорського самоврядування;
• підзвітність адвокатури й органів адвокатського самоврядування самим адвокатам і суспільству;
• інституційна спроможність органів судової влади, зокрема функціонування дорадчих органів — Етичної ради та Конкурсної комісії з відбору членів ВККС;
• новини щодо Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

Довідково. Тіньовий звіт, підготовлений експертами профільних громадських об’єднань на чолі з Лабораторією законодавчих ініціатив, включає такі розділи:

• Судова реформа (Лабораторія законодавчих ініціатив);
• Боротьба з корупцією (Transparency International Ukraine);
• Захист основоположних прав та свобод (Центр прав людини ZMINA);
• Реформа прокуратури (Адвокат майбутнього);
• Реформа адвокатури (Адвокат майбутнього);
• Реформа юридичної освіти (Асоціація правників України).

Моніторинг, аналіз та підготовка Тіньового звіту проводилися в лютому — серпні 2024 року.

Звіт підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу у межах Проєкту ЄС «Право-Justice». Його зміст є виключною відповідальністю Лабораторії законодавчих ініціатив та інших громадських організацій і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Лабораторія законодавчих ініціатив долучилася до зустрічі представників українського громадянського суспільства з Петом Коксом, колишнім президентом Європарламенту й очільником Місії щодо сприяння реформі Верховної Ради України. Такі зустрічі та обговорення присвячені подальшим крокам і пріоритетам парламентської реформи, яка продовжується в умовах повномасштабної війни.

Внутрішня реформа українського парламенту розпочалася ще в 2016 році з початком роботи Оціночної місії Європейського парламенту під керівництвом Пета Кокса. Місія розробила Дорожню карту з конкретними рекомендаціями щодо того, як можна посилити Верховну Раду України інституційно і вирішити існуючі проблеми українського парламентаризму.

Після старту реформи парламенту зустрічі з представниками державних інституцій та громадянським суспільством дозволяють звірити поточні процеси та ключові пріоритети в процесах реформування. І, зокрема, донести важливі меседжі до української влади в контексті впроваджуваних реформ.

Серед пріоритетних тем цьогорічної зустрічі були такі питання:

• убезпечення державних інституцій від антидемократичних процесів;
• збереження субʼєктності парламенту, чому й має сприяти продовження парламентської реформи;
• подальше впровадження інструменту оцінки законодавчого впливу в роботі українського парламенту.

Лабораторія законодавчих ініціатив завжди наголошує, що забезпечення сталості та спроможності головної демократичної інституції — парламенту — є необхідною умовою задля збереження інституційного потенціалу держави. Так, в умовах повномасштабної війни комплексно продовжувати парламентську реформу неможливо — зокрема, через обмеження, встановлені Конституцією. Однак динаміка реформи показує, що в окремих блоках та рекомендаціях Дорожньої карти Верховна Рада вже просунулася, — і цю тенденцію варто підтримувати й надалі.

Довідково. Лабораторія законодавчих ініціатив із самого початку підтримує парламентську реформу та моніторить її реалізацію. За останніми оцінками ЛЗІ, стан виконання реформи — 45,7%. Війна активізувала реалізацію окремих рекомендацій Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи ВР, які підготувала Оціночна місія Європарламенту під керівництвом Пета Кокса.

Куди рухається парламентська реформа зараз — ЛЗІ детально проаналізувала в тематичному Часописі.

17–19 вересня у Брюсселі в межах скринінгу українського законодавства на відповідність правовим нормам Європейського Союзу відбудеться двостороння сесія Україна—ЄС, яка буде присвячена переговорному Розділу 23 «Верховенство права та основоположні права та свободи».

Близько 300 представників державних інституцій візьмуть участь у зустрічі з українського боку, однак понад 85% з них — у форматі онлайн.

Команда від України вже перебуває у Брюсселі. Це віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України — міністр юстиції України Ольга Стефанішина, представники Верховного та Конституційного судів, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, працівники Міністерства юстиції та інших державних інституцій. «Важливо, що члени української делегації не просто представляють свої органи, українська делегація діє як єдина команда, що представляє позицію України», — зазначає член ВККС Віталій Гацелюк, який коментує ситуацію із Брюсселю.

Офіційна процедура скринінгу відбувається за 33 переговорними главами (розділами), які згруповані за шістьма кластерами (тематичними блоками). Процедура включає два етапи — пояснювальні сесії та двосторонні зустрічі. Мінʼюст є головним координатором за переговорними розділами 23 «Верховенство права та основоположні права та свободи», 24 «Юстиція, свобода та безпека», що належать до кластера «Основи» (Fundamentals).

Розділ 23 охоплює право та політики ЄС у сферах незалежного й ефективного судочинства; запобігання та боротьби з корупцією як загрозою стабільності демократичних інститутів і верховенству права; основоположних прав і свобод, які гарантуються договорами ЄС, Хартією Європейського Союзу про основоположні права: права дітей, захист осіб, які повідомляють про порушення права ЄС, захист персональних даних, процесуальні права та гарантії, права постраждалих у злочинах, протидія расизму та ксенофобії, свобода вираження, недискримінація, захист прав ромів, гендерна рівність, права осіб з інвалідністю, права громадян держав — членів ЄС.

Тобто, по суті, Розділ 23 присвячений таким комплексним темам, як суди, прокуратура, адвокатура, юридична освіта, боротьба з корупцією та основоположні права і свободи людини.

«Єврокомісія приділяє особливу увагу підготовці до переговорів у межах Розділу 23. Комісія вже отримала від нас і проаналізувала необхідну інформацію, яку ретельно напрацьовувала наша команда», — зазначила віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина за результатами завершальної наради української делегації.

Підготовчий процес тривав кілька місяців і складався з підготовки письмових відповідей на запитання Європейської комісії (за нашою інформацією, йдеться про понад 700 сторінок тексту, який було підготовлено у відповідь на запитання Єврокомісії), а також із підготовки усних презентацій, які у вівторок і буде представлено у Брюсселі.

Під час переговорів представники судової влади презентують бачення української сторони щодо реального стану справ у судовій системі України. Ми поспілкувалися з представниками ВРП і ВККС щодо їхніх презентацій.

Заступник голови Вищої ради правосуддя Дмитро Лук’янов говоритиме про роботу ВРП і ВККС після відновлення їхніх функцій, про стан незалежності судової влади, про кадровий голод у судах, який наразі сягає більш як 30%, про призначення нових суддів і притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, про формування Служби дисциплінарних інспекторів ВРП тощо.

Важливим є питання забезпечення інституційної безперервності (континуїтету) Вищої ради правосуддя. На сьогодні до складу ВРП не призначені представники від президента (два члени) та не обрані представники від з’їзду адвокатів (два члени). І якщо конкурси за квотою президента хоча б відбуваються, то з’їзд адвокатів, що стане відправною точкою для проведення конкурсу, так і не був оголошений з 2022 року.

«Складність системи обрання членів ВРП спрямована на забезпечення її незалежності, проте створює ризики для її формування та дієздатності, — зазначає заступник голови ВРП Дмитро Лук’янов. — У березні 2025 року у двох членів ВРП — суддів закінчується строк повноважень, через що у ВРП залишається мінімальний кворум у 15 членів. Це створює загрозу повторення ситуації 2022 року, коли ВРП втратила повноважність і не здійснювала конституційних функцій протягом року. Така ситуація може мати місце як через збіг обставин, особливо в умовах війни, так і бути наслідком цілеспрямованої політики певних суб’єктів».

Проблему можна розв’язати на підставі рекомендацій Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) і Венеціанської комісії, вважають у ВРП. КРЄС рекомендувала запровадити у законодавство правило: «повноваження члена ради припиняються виключно внаслідок законного обрання нового члена, що забезпечить безперервність діяльності Ради, навіть якщо парламент (або інший суб’єкт) провалив голосування з обрання нових членів» (пункт 36 Висновку КРЄС (№24) 2021). Саме у такий спосіб вирішується ця проблема у багатьох європейських країнах — Бельгії, Іспанії, Італії, Португалії.

Окремим блоком у переговорах стоять питання роботи судової системи під час війни. На сьогодні в Україні діють 596 судів, з них загальних місцевих/спеціалізованих — 561; апеляційних — 35. З початку війни зруйновані та пошкоджені 142 приміщення 120 судових установ. 54 судді та 389 працівників апаратів судів доєдналися до ЗСУ. Чотири судді та 14 працівників апаратів судів загинули.

Член ВККС Віталій Гацелюк говоритиме про такі питання, як регулярне оцінювання суддів, зокрема про плани щодо прийняття відповідних документів; функціонування Громадської ради доброчесності, питання фінансування системи правосуддя і питання, які стосуються суддівської освіти, — стан справ у діяльності Національної школи суддів України, її міжнародна співпраця, плани на 2025 рік, конкретні заходи, які передбачається розробити та вжити для того, щоб відповідати викликам, які стоять перед Україною в межах європейської інтеграції. Мова про адаптацію тренінгів для суддів до вимог євроінтеграції, тобто про введення до навчання суддів таких блоків, як основи європейського права, статус Суду справедливості ЄС, належна увага до таких питань, як захист вразливих груп населення, розгляд справ, пов’язаних із наслідками збройної агресії проти України, тощо.

Віталій Гацелюк наголошує, що Єврокомісія добре розбирається в стані справ; вона ставить запитання, відповіді на які є дуже корисними для подальшого розвитку української державності. «Сам процес теж дуже важливий. Він допомагає скоординувати напрям руху подальшої правової реформи. З тих запитань, відповіді на які хоче почути Єврокомісія, я не побачив жодного нерелевантного. Загалом це дуже допоміжний інструмент для України. Це можливість ще раз подивитися на себе з боку, спланувати подальші дії. Від України вимагаються конкретні терміни, індикатори, засоби вимірювання. Це все часто використовується в проєктному менеджменті або в сфері вироблення політики, де дуже чітко видно, до якого результату ми йдемо в тому чи іншому аспекті і коли цей результат планується».

За тиждень до початку переговорів свій звіт щодо стану справ за Розділом 23 представила коаліція громадських організацій — Лабораторія законодавчих ініціатив, Transparency International Ukraine, Центр прав людини ZMINA, «Адвокат майбутнього» та Асоціація правників України.

Це перший звіт, який громадський сектор України підготував для Європейської комісії після отримання статусу кандидата на членство в ЄС. Подібні тіньові (по суті, альтернативні) звіти щороку готуються в усіх країнах, що прямують до ЄС.

«Цей Тіньовий звіт пропонує більш цілісне та прозоре бачення перебігу реформ в Україні. Він є важливим інструментом для підготовки до переговорів про вступ до ЄС — і для української сторони, і для ЄС», — наголошує керівниця Проєкту Європейського Союзу «Право-Justice» Оксана Цимбрівська.

Звіт підготовлений за всіма напрямами Розділу 23 і, крім інформації про стан справ, містить також опис ключового прогресу і проблем за кожним із напрямів, а також близько 350 рекомендацій. Моніторинг, аналіз і підготовка Тіньового звіту здійснювалися в лютому—серпні 2024 року.

Представники Європейської комісії високо оцінили рівень підготовки Тіньового звіту, зазначивши, що його напрацювання будуть обов’язково використані.

«Я ніколи не бачив такого серйозного звіту, підготовленого громадянським суспільством, — в жодній країні, де я працював раніше. Ми використовуватимемо цей звіт під час формулювання наших рекомендацій для скринінгового звіту, а також під час розгляду проєкту дорожньої карти реформ у сфері верховенства права, які Україні потрібно буде підготувати, щоб рухатися вперед на шляху вступу до ЄС. І, звичайно, ці матеріали буде використано для визначення орієнтирів для переговорів про вступ. Тому звіт дуже своєчасний, з погляду нашої роботи з Україною», — зазначив під час презентації звіту керівник сектору верховенства права та боротьби з корупцією Представництва ЄС в Україні Манфредас Лімантас.

Завтра в Брюсселі Україна відкриє нову сторінку і на нашому шляху до ЄС, і на шляху до реформування (а точніше, належного впорядкування) ключових сфер, віднесених до кластера «Основи» (Fundamentals). І якщо за такими напрямами, як суди, прокуратура, боротьба із корупцією, вже є суттєві досягнення, адже ключові вимоги до них в основному відомі, хоча, звісно, попереду ще довгий і складний шлях, то за напрямами адвокатура та юридична освіта, які вперше з’явилися у звіті ЄК за 2023 рік, список вимог буде сформовано за результатами переговорів і, ймовірно, Тіньового звіту громадського сектору.

І саме час для всіх представників кластера «Основи» оцінити свою професійну відповідність тим завданням, які стоять перед Україною, подумати, чи готові вони до фундаментальних реформ і чіткого виконання дорожньої карти, адже невиконання вимог одразу фіксуватиметься громадським сектором і ставатиме каменем спотикання під час подальших моніторингів з боку Єврокомісії.

Коаліція громадських організацій — Лабораторія законодавчих ініціатив, Transparency International Ukraine, Центр прав людини ZMINA, Адвокат майбутнього та Асоціація правників України — презентували представникам Європейської комісії Тіньовий звіт (Shadow Report) до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» Звіту Європейської комісії щодо України у 2023 році.

Це перший Звіт, який громадський сектор України підготував для Європейської комісії після отримання статусу кандидата на членство в ЄС. Тіньовий звіт висвітлює точку зору українського громадянського суспільства, представників правничої спільноти та експертів, які активно працюють у сфері правосуддя. У звіті проаналізовано досягнутий прогрес у сферах верховенства права, боротьби з корупцією та захисту основоположних прав і свобод людини, визначено слабкі місця та прогалини, а також надано рекомендації — що потрібно зробити з українського боку.

Представники Європейської комісії високо оцінили рівень підготовки Тінього звіту, зазначивши, що його напрацювання будуть обов’язково використані. 

У своїй частині звіту Лабораторія законодавчих ініціатив наголошувала на необхідності прийняття стратегії судової реформи. На сьогодні Україна, на жаль, не має її як єдиного ухваленого документа. Реформа здійснюється під тиском громадськості та міжнародних партнерів. Лише зараз Офіс Президента напрацював та направив проєкт Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2024-2029 роки до головних судових органів та деяких представників неурядового сектору для надання пропозицій та зауважень. Цей проєкт Стратегії, необхідно суттєво доопрацювати, ЛЗІ вже готує свої пропозиції.

У свою чергу, Манфредас Лімантас висловив сподівання, що рекомендації громадянського суспільства будуть враховані Офісом Президента для вдосконалення Стратегії.

Євген Крапивін, експерт з кримінальної юстиції програми «Адвокат майбутнього» та Центру політико-правових реформ, зосередився на проблемах та рекомендаціях для їхнього вирішення щодо системи прокуратури України. Спікер наголосив на необхідності незалежності прокуратури та Генерального прокурора, зокрема від політичного впливу, та розвитку інститутів, які мають забезпечувати цю незалежність.

Виконавча директорка програми «Адвокат майбутнього» Дар’я Писаренко презентувала основні висновки, проблеми та рекомендації до розділу про реформу адвокатури. Зокрема, вона розкрила питання правового статусу адвокатури, проблематики адвокатського самоврядування, дисциплінарної відповідальності, — усі аспекти, що характеризують нинішню структуру організації сфери адвокатури.

Повноцінна реформа системи правосуддя неможлива без вирішення проблем з юридичною освітою в Україні. Щороку українські виші випускають тисячі правників, утім, якість цієї освіти не відповідає європейським стандартам. Рекомендації громадянського суспільства щодо необхідних змін в освіті озвучив Іван Городиський, віцепрезидент Асоціації правників України.

Катерина Риженко, заступниця виконавчого директора Transparency International Ukraine з юридичних питань, презентуючи розділ по боротьбі з корупцією, наголосила на потребі удосконалення антикорупційного законодавства та нагальній потребі враховувати недоліки попередніх Державної антикорупційної стратегії і Державної антикорупційної програми в процесі розробки нових документів, адже цей процес розпочнеться вже зовсім скоро. Також, у межах своєї презентації, Катерина згадала про важливість повноцінного відновлення електронного декларування та звітування політичних партій.

Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик розповіла про головні виклики для дотримання широкого спектру прав людини в Україні, з якими Україні треба буде впоратися на шляху до ЄС.

Тетяна Печончик також звернула увагу на негативні тенденції у сфері захисту прав людини, зокрема про намір обмежити доступ до інформації та рішень Єдиного державного реєстру судових рішень через законопроєкт №7033д, який попри критику правозахисників Верховна Рада прийняла за основу.

Моніторинг, аналіз та підготовка Тіньового звіту проводилися в лютому–серпні 2024 року. Повний текст звіту вже оприлюднено українською та англійською мовами.

Звіт підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу у межах Проєкту ЄС «Право-Justice». Його зміст є виключною відповідальністю Лабораторії законодавчих ініціатив та інших громадських організацій і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.