У період з жовтня по листопад 2017 року Програма USAID РАДА провела п’ять дискусій з теми парламентської реформи за участю народних депутатів України, працівників Апарату Верховної Ради України, представників Уряду, експертів та громадськості, метою яких є вироблення рекомендацій для їх подальшого впровадження в межах парламентської реформи. Зокрема тематика охоплювала проблеми здійснення контрольних функцій парламенту, взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади у законотворчому процесі, посилення ролі комітетів та Апарату Верховнох Ради України, створення відокремленої парламентської служби, вирішення проблеми процедури голосування, ролі супровідних документів у законодавчому процесі.

За результатами проведених дискусій з питань парламентської реформи Програма USAID РАДА організувала конференцію на тему «Роль Парламенту, Глави держави, Уряду та громадськості у підвищенні якості законодавчого процесу».

В рамках конференції пройшла презентація аналітичного дослідження (Policy Paper) на тему «Концепція законодавчого процесу “від початку до кінця”», підготовленого Лабораторією законодавчих ініціатив.

Олександр Заславський, Заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив:

Таким чином відбувається редукція першого читання як ключового етапу розгляду законопроектів. Адже за логікою Регламенту ВРУ саме етап першого читання повинен забезпечити всебічне обговорення проблеми, її актуальності, запропонованого шляху вирішення, очікуваних результатів. Проблемні аспекти законопроектів починають виявлятися під час подальшого опрацювання проекту до другого читання, яке в силу своєї специфіки не дозволяє корегувати ключову ідею законопроекту, а передбачає лише точкові та технічні зміни.
Більше того, протягом 4-ї та 5-ї сесії (лютий 2016 р. – січень 2017 р.) більшість законопроектів ухвалювалися в першому читанні та в цілому – 116 з 187 ухвалених в цілому (або 62%). При цьому 51 з 116-ти зазначених законопроектів (або 44%) були ухвалені всупереч висновкам чи зауваженням Головного науково-експертного управління Апарату ВРУ, яке готує експертні висновки до першого читання. Вочевидь це сигналізує про низьку якість законопроектів як мінімум з точки зору техніки нормо-проектування, внутрішньої узгодженості тексту актів, відповідності діючим законам, Конституції чи міжнародним угодам. І ці законопроекти ухвалюються майже без обговорення і без можливості бути доопрацьованими навіть під час другого читання.

На це накладається ситуація з перехідними положеннями ухвалених в цілому законопроектів. В таких положеннях часто даються доручення Уряду привести у відповідність або розробити відповідні підзаконні акти на виконання ухвалених законів. Такі перехідні положення з дорученнями (конкретними чи загальними) містяться у 91 ухваленому в цілому протягом 4-ї та 5-ї сесії законі (або 47% від загальної кількості). Вочевидь Уряд має бути готовий до виконання законів. Однак, важко собі уявити як можна підготуватися до такого, коли неможливо передбачити на якому етапі і в якому конкретному вигляді буде ухвалений той чи інший законопроект.

В результаті уряд стикається з проблемою впровадження «недосконалих» або неякісно підготовлених законів, що призводить до необхідності ініціювання чергових змін до вже ухваленого законодавства. В результаті зазначені парламентські практики є однією з причин того, що від 60% до 75% ухвалених в цілому законопроектів протягом 8-ї сесії є вторинними, тобто вносять зміни у вже діючі закони. Для зареєстрованих за цей час законопроектів цей показник ще більший. В кінці кінців можна стверджувати, що недостатньо ретельна робота над законопроектами, спроби швидкого їх ухвалення без якісного обговорення, призводять до потреби реєструвати ще більше законопроектів. А це у свою чергу і є одним з джерел того самого «законодавчого цунамі», про яке йдеться в Дорожній карті оціночної місії Європейського Парламенту.

Також Олександр зосередив свою увагу на рекомендаціях, які необхідно впровадити, аби вдосконалити процес законотворення.

Серед них варто виокремити:

• розробку та ухвалення Закону «Про нормативно-правові акти» з внесенням відповідних змін до Конституції України задля забезпечення ефективного розподілу сфери регулювання законів та підзаконних актів, а також для встановлення єдиних правил підготовки законопроектів, їхнього узгодження між заінтересованими суб’єктами, порядок взаємодії суб’єктів законодавчої діяльності, набуття чинності законами, реалізація, моніторинг та оцінка реалізації законів тощо. Крім того, це дозволить реалізувати процедуру голосування за звичайні/ординарні закони більшістю від присутніх в залі засідань;
• закріплення в Регламенті визначеної кількості в 20 підписів народних депутатів для реєстрації законопроектів, або запровадження листів підтримки зареєстрованих законопроектів для їхнього розгляду в залі засідань (Законопроект №6640). Запровадити механізм індивідуальної законодавчої пропозиції народного депутата. Обмеження права законодавчої ініціативи народних депутатів у фінансово-економічних питаннях;
• перегляд статусу Програми діяльності Уряду. Відсутність такого документу має бути пов’язана з відставкою уряду (запровадження практики конструктивного вотуму довіри). Порядок денний сесій має формуватися на основі та на виконання Програми діяльності Уряду;
• обмеження кількості законопроектів, які виноситимуться на обговорення протягом тижня. Наприклад, до 10 законопроектів. При цьому пріоритет має бути відданий урядовим ініціативам, спрямованим на реалізацію Програми діяльності Уряду;
• запровадження механізму політичного узгодження (в першу чергу на відповідність Коаліційної угоди та Програми діяльності Уряду) законодавчої ініціативи (яка подається у вигляді короткої аналітичної довідки з первинною інформацією про стан політики в певній сфері чи ознаками проблеми. Тільки після перевірки такої ініціативи на відповідність програми діяльності уряду (і, можливо, коаліційної угоди) та узгодження з представниками політичних фракцій та груп може розпочатися процес підготовки аналітики та напрацьовуватися текст законопроекту;
• забезпечення підготовки Урядом підзаконних актів на виконання закону до ухвалення закону в цілому або отримання від Уряду аргументованої відповіді, чому розробка підзаконних актів є недоцільною;
• забезпечення обговорення законопроектів за повною процедурою в першому читанні та повноцінний розгляд законопроектів за процедурою трьох читань (як це передбачено Регламентом ВРУ);
• необхідність впровадження висновку моніторингу та оцінки реалізації того чи іншого закону чи стану правового регулювання тієї чи іншої сфери суспільних відносин в основі будь-якої законодавчої ініціативи. Будь-яка законодавча ініціатива має супроводжуватися планом моніторингу та оцінки, який має бути узгоджений з головним комітетом ВРУ;
• запровадження єдиної для всіх суб’єктів законодавчої ініціативи діджитальної платформи для реєстрації, обліку та відстеження всіх нормотворчих актів. Управління комп’ютеризованих систем розробляє ресурс під умовною назвою «Електронний законопроект» – уніфіковану платформу для реєстрації усіх проектів актів усіма суб’єктами законодавчої ініціативи, яка дозволить відстежувати стан законопроекту.

Як ефективності Верховної Ради України може сприяти підготовка Білих книг? Яким чином розробка Концепції законодавчого процесу «від початку до кінця» може сприяти підвищенню результативності парламенту? Як структурувати хаотичність депутатських законодавчих ініціатив? Чому не можна вважати показником ефективності роботи депутатів кількість поданих ними законодавчих ініціатив?

Олександр Заславський, Заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив у ефірі Громадського Радіо разом з Наталею Соколенко та Любомиром Ференсом обговорювали питання, підняті у презентованому вчора аналітичному дослідженні (Policy Paper) на тему «Концепція законодавчого процесу “від початку до кінця”».

06 грудня 2017 року о 13:30 в Українському кризовому медіа центрі (вул. Хрещатик, 2) пройшла презентація аналітичного документу (Policy Paper) на тему «Концепція законодавчого процесу “від початку до кінця”».

Захід організовано Лабораторією законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

У заході взяли участь:

•  Дмитро Лубінець, народний депутат України, Секретар Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України;
•  Олександр Заславський, Заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив.

Протягом 4-ї та 5-ї сесій Верховної Ради України VIII скликання було зареєстровано 1506 законопроектів, з яких ухвалено в цілому лише 12%. Це свідчить про те, що парламент перебуває в полоні «законодавчого цунамі» – ситуації, коли зареєстрованих законопроектів настільки багато, що депутати просто фізично не в змозі їх розглянути.

Легкість, з якою народні депутати України можуть реєструвати законопроекти, регулярне порушення парламентських процедур, відсутність усталеної практики довгострокового планування і налагодженої комунікації між суб’єктами законодавчої гілки влади формують загальний хаотичний характер вироблення політики, що стоїть на заваді сталому та поступовому розвиткові України.

Таким чином, розробка дієвої системи вироблення, узгодження, ухвалення, оцінки та перегляду політики залишається вкрай актуальним завданням як для політичного керівництва, так і для українського суспільства загалом.

Аналітичний документ (Policy Paper) на тему «Концепція законодавчого процесу “від початку до кінця”» містить аналіз наявних практик, огляд міжнародного досвіду, а також пропозиції до концепції реформи законодавчого процесу «від початку до кінця» з акцентом на посилення координації між суб’єктами законодавчої ініціативи. Саме про це йдеться в першій рекомендації Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України, підготовленої Місією Європейського Парламенту з оцінки потреб під головуванням Пета Кокса.

Дмитро Лубінець, народний депутат України, Секретар Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України, зауважив, що причиною «законодавчого спаму» є, зокрема, прагнення кожного депутата подати свою персональну законодавчу ініціативу, адже в суспільній свідомості показником ефективності депутата виступає кількість зареєстрованих ним законопроектів. Виходом із цього є обмеження законодавчої ініціативи таким чином, що подача законопроекту може відбуватися лише від такої кількості народних депутатів, чисельність яких не менше, ніж найменша фракція чинного скликання Верховної Ради.

Також серед проблем, які стоять на заваді ефективного законодавчого процесу, пан Дмитро назвав політичний піар – ситуацію, коли комітетські слухання, особливо за присутності на них преси, перетворюються замість змістовного обговорення на політичне шоу. Це виливається у значне затягування процесу розгляду законопроектів, коли від реєстрації до внесення у сесійну залу проходять роки. В результаті велика кількість необхідних законопроектів роками лежать у кулуарах, рухаючись від одного депутатського комітету до іншого. Так само проблемою є процес розгляду поправок, коли вже погоджені до голосування поправки знову ставляться депутатами на голосування у сесійній залі.

Олександр Заславський, Заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, презентуючи дослідження, зазначив, що з жовтня 2015 року по січень 2016 року у Верховній Раді працювала Оціночна місія Європейського Парламенту під керівництвом Пета Кокса, в результаті чого була представлена Доповідь та Дорожня карта щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України. 17 березня 2016 року Верховна Рада ухвалила Постанову, якою взяла за основу цей документ, який містить 52 рекомендації щодо поліпшення роботи Верховної Ради України в частині інституційної спроможності, покращення якості законодавчого процесу, забезпечення відповідності законодавства нормам Європейського Союзу тощо. Перша і найголовніша рекомендація – розробка концепції законодавчого процесу «від початку до кінця».

Аналітичне дослідження «Концепція законодавчого процесу “від початку до кінця”» розглядає законодавчий процес у контексті комунікації суб’єктів законодавчої ініціативи. Окремо досліджується проблема розмежування повноважень суб’єктів законодавчої ініціативи, а також поступове розбалансування передбаченої Конституцією конструкції розробки політики. У дослідженні аналізуються механізми співпраці суб’єктів законодавчої ініціативи у законодавчому процесі, а також дотримання процедур розгляду законопроектів. Розглядається роль комітетів та механізми контролю, моніторингу, оцінки та перегляду ухвалених рішень. Приділяється значна увага аналізу альтернатив вдосконалення законодавчого процесу.

Олександр детально зупинився на змінах, які необхідні для вдосконалення законодавчого процесу «від початку до кінця». Серед них варто виокремити:

• розробку та ухвалення Закону «Про нормативно-правові акти» з внесенням відповідних змін до Конституції України задля забезпечення ефективного розподілу сфери регулювання законів та підзаконних актів;
• закріплення в Регламенті визначеної кількості в 20 підписів народних депутатів для реєстрації законопроектів, або запровадження листів підтримки зареєстрованих законопроектів для їхнього розгляду в залі засідань;
• обмеження кількості законопроектів, які виноситимуться на обговорення протягом тижня, наприклад, до 10 законопроектів;
• запровадження механізму політичного узгодження (в першу чергу на відповідність Коаліційної угоди та Програми діяльності Уряду) законодавчої ініціативи;
• забезпечення підготовки Урядом підзаконних актів на виконання закону до ухвалення закону в цілому або отримання від Уряду аргументованої відповіді, чому розробка підзаконних актів є недоцільною;
• забезпечення супроводження будь-якої законодавчої ініціативи планом моніторингу та оцінки, який має бути узгоджений з головним комітетом ВРУ;
• запровадження єдиної для всіх суб’єктів законодавчої ініціативи діджитальної платформи для реєстрації , обліку та відстеження всіх нормотворчих актів.

Підготовка та презентація аналітичних матеріалів є частиною проекту, який реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив у рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Захід відбувся в рамках проведення 10 регламентних дискусій, метою яких є сприяння імплементації парламентської реформи.

Дискусія охопила наступні питання:
1. Аналіз чинних практик та міжнародний досвід регулювання парламентської служби.
2. Проблема створення парламентської служби. Принципи реформування, засади функціонування, гарантії діяльності.
3. Законодавство про парламентську службу: яким має бути формат?

• як окремий закон;
• як розділ закону про державну службу.

Тетяна Чернуха, програмна координаторка Лабораторії законодавчих ініціатив, презентуючи аналітичне дослідження, звернула увагу на засади реформування парламентської служби, серед яких виокремила посилення інституційної автономії Апарату Верховної Ради України; розробку кадрової стратегії Апарату; кодифікацію внутрішньопарламентських політик; розробку закону «Про нормативно-правові акти».

Окреслюючи функції парламентської служби України та її роль в ухваленні рішень, Тетяна зауважила, що Апарат ВРУ здійснює організаційний, експертно-аналітичний, фінансово-технічний супровід роботи Верховної Ради України; готує проекти рішень, важливі у плануванні роботи ВРУ: кошторис, план законодавчих робіт, проект порядку денного, проекти висновків до законопроектів головних комітетів та висновків науково-експертного та юридичного управлінь, реєструє законопроекти.

Тетяна наголосила, що за результатами опитування працівників Апарату (анонімне опитування працівників експертних управлінь та секретаріатів комітетів) 100% респондентів зазначили, що їхні політичні погляди не впливають на їхню роботу в ВРУ). Проте, при цьому 40% опитаних зазначили, що були свідками політичного тиску на своїх колег.

Серед можливих шляхів реформування парламентської служби Тетяна зазначила розробку дієвого механізму, який би дозволив Головному науково-експетрному та Головному юридичному управлінням зупиняти проходження невідповідних законопроектів; напрацювання та впровадження механізму захисту від політичного тиску над працівниками відповідних управлінь; а також створення анонімної онлайн-платформи для того, аби працівники могли скаржитися на факти політичного тиску на себе або своїх колег. По розгляду кожної скарги має бути проведено розслідування.

Проаналізувавши чинну кадрову політику Апарату ВРУ, Тетяна запропонувала низку методів, спрямованих на покращення роботи парламентської служби. Серед таких методів фігурує вироблення чітких посадових інструкцій; уніфікація форми та встановлення чітких вимог до висновків та правових експертиз, які готує Апарат, відповідні посадові інструкції мають містити посилання на них; класифікація професійних посад; відповідна підготовка членів конкурсних комісій; розробка тестових завдань, які мають варіюватися відповідно до посадових інструкцій та класу посади. Планування добору таким чином, щоб на кожному етапі добору перевірялися лише конкретні вимоги; зменшення рівня суб’єктивних оцінок членів комісій шляхом запровадження ключ-відповідей до ситуаційних завдань; вдосконалення збору даних та звітування щодо людських ресурсів на державній службі з метою ефективної підтримки планування людських ресурсів, управлінських заходів щодо персоналу та моніторингу також можуть суттєво покращити процес добору працівників Апарату ВРУ та їх подальшої роботи.

Станом на сьогодні 37% опитаних представників Апарату ВРУ зазначили, що не вважають чіткими та зрозумілими регламент та процедури організації роботи Апарату ВРУ. 52% представників Апарату ВРУ наголосили, що не вважають законодавчий процес у ВРУ якісним та ефективним (в той же час, 48% вважають його достатньо ефективним).

Серед заходів, спрямованих на вдосконалення правової бази роботи Апарату ВРУ, Тетяна виокремила консолідацію нормативно-правової бази документів, які регламентують роботу Апарату ВРУ, в єдиний звід внутрішніх правил, у тому числі щодо проведення кадрової політики (36 рекомендація Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України); а також прийняття закону про нормативно правові акти, який сприятиме врегулюванню статусу нормативних актів, а також актів, що приймаються посадовими особами Апарату ВРУ.

Круглий стіл організовано в продовження заходів з підтримки парламентської реформи Програмою USAID РАДА спільно з Лабораторією законодавчих ініціатив.

Дискусія охопила наступні питання:

• Супровідні документи: види та вимоги для підготовки.
• Значення супровідних документів для реєстрації законопроектів.
• Пояснювальна записка до законопроекту як втілення концепції законопроекту.
• Фінансово-економічне обґрунтування: роль, значення, особливості підготовки.

Зі вступним словом виступив Ігор Когут, директор Програми USAID РАДА, заохотивши усіх учасників круглого столу до вільного обміну думками. Пан Ігор зауважив:

Михайло Кольцов, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив, презентуючи Policy Paper на тему «Пропозиції до політики щодо супровідних документів у законодавчому процесі», наголосив, що від проблеми «законодавчого спаму» найбільше потерпають самі народні депутати та Апарат Верховної Ради України. Навантаження на останній особливо високе, оскільки його робота суворо регламентована і відсутні додаткові ресурси для вирішення проблеми шляхом збільшення штату або шляхом внесення змін до нормативно-правових актів.

З-поміж кількох можливих варіантів вирішення проблеми найбільш прийнятним в поточних умовах є вдосконалення механізму підготовки супровідних документів, зокрема, пояснювальної записки. Наразі вона відіграє суто формальну роль і практично не впливає ні на процес процедурного проходження законопроекту, ні на оцінку документу з боку різних груп стейкголдерів. Збільшення кількості супровідних документів за рахунок додаткових експертиз також не сприяє покращенню ситуації, лише збільшуючи навантаження на систему.

Але якщо змінити роль супровідної записки і формалізувати її структуру, а в практику апаратної роботи ввести контрольні списки (чек-лист), то це може як покращити ситуацію із великим обсягом законопроектів, так і оптимізувати роботу управлінь.

Супровідна записка не призначена для юристів. Вона призначена для тих стейкголерів: народних депутатів, громадських діячів, експертів, які не є юристами, і яким треба пояснити, які наслідки має на практиці виконання норм закону.

Основні зміни в структурі супровідної записки стосуються її ролі як документа для пояснення цілей та завдань законопроекту. Передбачається, що вона міститиме: обґрунтування зв’язку з чинною політикою, оцінку обсягу ресурсів, потрібних для реалізації політики, що викладена в законопроекті, прогнозовані наслідки імплементації та оцінка відповідності з положеннями Конституції України, чинних нормативно-правових актів і міжнародних угод. Для імплементації цього варіанту потрібно лише внести зміни в методологічні рекомендації до законодавчої техніки, в яких означити роль та структуру пояснювальної записки. Тоді як виконання вимог можна контролювати чек-листом, оскільки він дозволяє перевіряти документ за єдиною структурою і може бути застосований співробітниками з різним рівнем кваліфікації.

Передбачається, що увага на підготовці супровідної записки на структуру та згідно оновлених вимог дозволить суб’єктам законодавчої ініціативи більш чітко та зрозуміло пояснити, які саме проблеми вирішує законопроект, як саме він це робить і які будуть наслідки його реалізації . Відтак, саме зміст супровідної записки може стати предметом обговорень як під час першого та другого читання, так і для комунікації з різними групами стейкголдерів. Подібна можливість, без сумнівів, сприятиме збільшенню довіри як до законодавчого процесу, так і до самих законів.

15 листопада 2017 року в Українському кризовому медіа-центрі відбулася презентація аналітичного документу (Policy Paper) на тему «Пропозиції до політики щодо конфлікту інтересів народних депутатів України».

Захід організовано Лабораторією законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Спікери:

• Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив;
• Сергій Лещенко, народний депутат України, голова підкомітету з питань міжнародного співробітництва та імплементації антикорупційного законодавства Комітету ВРУ з питань запобігання і протидії корупції;
• Уляна Полтавець, програмна директорка Лабораторії законодавчих ініціатив;
• Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Transparency International Україна;
• Олександр Лємєнов, головний експерт Антикорупційної групи РПР.

У документі проаналізовано явище конфлікту інтересів в українському парламенті та запропоновано можливі варіанти управління конфліктами інтересів та розробки політики щодо конфлікту інтересів. У результаті проведеного аналізу виявлено, що 9% депутатів мають ознаки наявності конфлікту інтересів. Проте, розпорошеність законодавства, відсутність цілісної політики щодо конфлікту інтересів, недостатність санкцій та інертність контролюючих органів не дозволяють не тільки розв‘язати існуючі, але й попередити потенційні конфлікти інтересів. Природа представницької функції парламентаря передбачає наявність певних конфліктів інтересів, тому надзвичайно важливо попереджувати конфлікти інтересів та забезпечити невідворотність покарання за порушення існуючих норм та заходів щодо конфлікту інтересів за допомоги цілісної політики щодо конфлікту інтересів.

Світлана наголосила, що дане дослідження, зроблене у форматі Policy Paper, в якому традиційно готуються документи в рамках Програми РАДА. Документ пропонує пропозиції до політики, тобто в ньому можна знайти конкретні рішення для запобігання конфлікту інтересів народних обранців, виходячи з чинного законодавства, та пропозиції на майбутнє в сфері регулювання депутатської діяльності як такої.

Пан Сергій наголошує, що для нього вже стало традицією чути, перебуваючи у сесійній залі, неприховані розмови депутатів про те, яким чином найкраще акумулювати бюджетні кошти в колі своїх інтересів. Саме Етичний кодекс, на думку Пана Сергія, дозволив би уникнути корупційних проблем, які постійно виникають. Депутати, які мають бізнес, не можуть бути дотичними до прийняття рішень у цій сфері.

Пан Сергій зауважує, що дане дослідження показує, наскільки проблематика є гострою і як вона врегульовується у світі. Пан Сергій сподівається, що з ухваленням Етичного кодексу в українському парламенті проявів конфлікту інтересів стане значно менше. Він наголошує, що краще не допускати, аніж потім витрачати гроші на боротьбу з цим явищем. Й презентоване дослідження сприятиме викоріненню явища конфлікту інтересів.

Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Transparency International Україна, наголосив на важливості дослідження, яке привертає увагу до постійного порушення конфлікту інтересів, зосереджується на пріоритеті приватного інтересу над суспільним у діях окремих політиків. Пан Ярослав зазначив, що Україна поступово рухається до вирішення проблеми конфлікту інтересів. Важливість даної проблеми полягає в тому, що боротьба з наслідками корупції є досить складною, адже корупційні схеми залишаються живими, їх легко можна реанімувати та перенаправити. Ефективнішими є дії з запобігання виникнення таких ситуацій, коли створюються правила, які не дозволяють бути корумпованими. Також пан Ярослав наголосив, що Етичний кодекс у реаліях України буде дієвим тільки тоді, коли за його порушення будуть введені суттєві стягнення.

Олександр Лємєнов, головний експерт Антикорупційної групи РПР, зауважив, що не зважаючи на те, що з 2014 року в українському законодавстві наявні норми боротьби з корупцією, проте досі ні профільні антикорупційні інституції, ні народні депутати не можуть врегулювати цю проблему в своїй діяльності. Пан Олександр звернув увагу на те, що дуже часто високопосадовці навіть достоту не розуміють самої сутності принципу конфлікту інтересів. Саме тому дослідження є надзвичайно актуальним для ґрунтовного ознайомлення народними депутатами.

Дослідження презентували: Сергій Лещенко, народний депутат України; Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив; Уляна Полтавець, програмна директорка Лабораторії законодавчих ініціатив, авторка дослідження.

Підготовка аналітичних матеріалів у форматі Policy Paper  є частиною проекту, який реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Робота над проблемою конфлікту інтересів є елементом процесу випрацювання Кодексу парламентської етики.

Проект Лабораторії законодавчих ініціатив спрямований на підвищення якості парламентського процесу через підтримку міжпартійного діалогу і просування етичних стандартів у парламенті і передбачає:

• Створення міжпартійного діалогового майданчику для обговорення етичних дилем;
• Дискусії у форматі світових кафе за участі провідних експертів БДІПЛ ОБСЄ та Нідерландського інституту багатопартійної демократії для фасилітації діалогу;
• Інклюзивний процес напрацювання Кодексу парламентської етики або іншого механізму регулювання, “власниками” якого є самі депутати;
• Проведення інтерактивних тренінгів на теми парламентської етики та політичних партій, консультації із заінтересованими сторонами та громадськістю;
• Формування аналітичних звітів за результатами дискусій, що стануть основою проекту Кодексу парламентської етики.

Результатом проекту стане підвищення рівня культури політичного діалогу, посилення міжпартійної співпраці, наближення до міжнародних стандартів відповідно до рекомендацій Місії Кокса та поновлення довіри до Верховної Ради.

Даний документ має на меті узагальнення дискусій народних депутатів України, міжнародних експертів, експертів БДІПЛ ОБСЄ та заінтересованих сторін на базі діалогового майданчика. Крім того, документ пропонує кодифікацію наявного законодавства у сферах, що входять у поле відання Кодексу.

Звіти на основі дискусій у рамках діалогового майданчика ляжуть в основу майбутнього Кодексу парламентської етики та підлягають широкому обговоренню.

Читати Аналітичний звіт «Етичний кодекс парламентаря: структура, зміст, тематика. Реалії та пропозиції для України»

Даний звіт створений у рамках проекту Лабораторії законодавчих ініціатив «Підтримка демократичної політичної культури у Верховній Раді через політичний діалог та етичні стандарти», що виконується за підтримки Програми Матра (Посольство Королівства Нідерланди) та у партнерстві з проектом БДІПЛ ОБСЄ «Зміцнення діалогу між громадянським суспільством і ключовими державними установами в Україні в сфері людського виміру», Нідерландським інститутом багатопартійної демократії та за сприяння Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво».

Від проблеми «законодавчого спаму» найбільше потерпають самі народні депутати та Апарат Верховної Ради України. З-поміж кількох можливих варіантів вирішення проблеми найбільш прийнятним в поточних умовах є удосконалення механізму підготовки супровідних документів, зокрема, пояснювальної записки. Наразі вона відіграє суто формальну роль і практично не впливає ні на процес процедурного проходження законопроекту, ні на оцінку документу з боку різних груп стейкголдерів. Але якщо змінити роль супровідної записки і формалізувати її структуру, а в практику апаратної роботи ввести контрольні списки (чек-лист), то це може як покращити ситуацію із великим обсягом законопроектів, так і оптимізувати роботу управлінь. Для імплементації цього варіанту потрібно лише внести зміни в методологічні рекомендації до законодавчої техніки, в яких означити роль та структуру пояснювальної записки.

Підготовка та презентація аналітичних матеріалів у форматі Policy Paper є частиною проекту, який реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив у рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Випуск Часопису «Парламент» присвячено основі роботи Верховної Ради України як інституції – її адмініструванню. Ефективне, професійне та політично незаангажоване адміністрування роботи парламентарів є необхідною умовою і для ефективного функціонування парламенту в цілому.

Як і будь-який інший парламент світу, Верховна Рада України не може бути зведена до депутатського корпусу, парламент як інституція – це внутрішньопарламентскі органи, роботу яких становлять не лише обрані представниками народу, але й призначені за конкурсом державні службовці. Незважаючи на те, що в цілому Апарат не є відповідальним політично за дії та рішення ухвалювані в комітетах та на пленарних засіданнях, його роль є далеко не останньою, адже саме Апарат готує проекти рішень (висновки комітетів, порядки денні сесій, план законодавчих робіт та ін.). Окрім розробки проектів рішень, спеціальні підрозділи Апарату беруть безпосередню участь у законодавчому процесі (Головне експертно-аналітичне та Головне юридичне управління), видаючи висновки до законопроектів на предмет відповідності Контитуції та законам України. З огляду на це, неможливо вести мову про якість роботи ВРУ як інституції не порушуючи питання якості її служби, яка є основою внутрішньої організації ВРУ, її інституційної пам’яті та навіть законності ухвалюваних нею законів.

Видання та розповсюдження Часопису «Парламент» є частиною проекту, що його реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Думки і твердження, висловлені в цій публікації, відображають особисту позицію авторів і можуть не співпадати з позицією USAID.

Реалізація урядової програми без прийняття запланованих урядом законопроектів майже неможлива. Через що постає питання про співпрацю між парламентом та урядом у зв’язку з ухваленням законопроектів. Така комунікація здебільшого здійснюється у комітетах, що зумовлено особливою роллю комітетів у сучасному законодавчому процесі. Документ присвячено вивченню міжнародного досвіду щодо співвідношення кількості комітетів та міністерств, а також містить огляд форм взаємодії між ними. Окрім цього зібрана узагальнювальна інформація щодо різновидів парламентських комітетів.

Видання та розповсюдження Часопису «Парламент» є частиною проекту, що його реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Думки і твердження, висловлені в цій публікації, відображають особисту позицію авторів і можуть не співпадати з позицією USAID.