Росія повернулася до Парламентської Асамблеї Ради Європи і почала стрімко укріплювати позиції: російський представник призначений віце-спікером ПАРЄ, а доповідь щодо обмеження прав російської делегації доручили підготувати нідерландському політику з відкритими проросійськими поглядами. Чому це відбувається, що робити у цій ситуації Україні і як нам домогтися притягнення Росії до відповідальності за порушення міжнародного права? На ці питання відповіла Олена Сотник, у минулому перший заступник голови комітету з юридичних питань та прав людини у ПАРЄ, народна депутатка України VIII скликання та випускниця програми Української школи політичних студій.

Російська делегація посилилася, поки нас не було. У неї з’явилося більше союзників, незважаючи на те, що Росія не сплатила досі до кінця свій внесок, – у них залишається борг близько 8 мільйонів за членськими внесками. Це є прямим порушенням статуту. Тож європейці повертали Росію не тільки лише заради грошей. Очевидно, що є більш серйозні домовленості.

Поява пана Толстого в одному з ключових керівних органів Парламентської Асамблеї говорить про те, що Російська Федерація майже повністю відновила свій вплив на Раду Європи. У свою чергу, якість і кількість союзників для України різко зменшується. Нам буде усе важче приймати резолюції, які б фіксували порушення Російської Федерації.

Нас досі підтримують Латвія, Литва, Польща, Велика Британія, Естонія, Грузія і нордичні країни. Та надалі багато буде залежати від української сторони. Важливо вміти об’єднати цих людей навколо конкретних дій.

Поки що залишається незрозумілим, яким є план дій нинішньої делегації, що вона збирається робити з однозначним посиленням Росії в ПАРЄ.

У першу чергу, українці мали б висунути певні вимоги. Де реакція української делегації на абсолютно незаконні дії РФ на окупованих територіях, як-от видача російських паспортів, проведення виборів? Де вимога притягнення до відповідальності?

Україна мала б збирати коаліцію з країн, які можуть нас підтримати або поставити жорсткі умови для Росії, якщо вже вона повернулася до ПАРЄ. Ніяких делегацій в Асамблеї, обраних в Криму, не має бути.

Росія тестує ПАРЄ, порушуючи все більше вимог. Категоричної позиції України з цього приводу поки немає.

Позиція «нам треба в будь-якому випадку залишатися працювати в ПАРЄ», можливо, і правильна, але до якого моменту? Скільки ми будемо толерувати і терпіти те, що абсолютно ігноруються інтереси держави Україна? Це – ключове питання. Україна має розставити червоні лінії і озвучити їх публічно. Ми повинні сказати: якщо ПАРЄ виходить за ці лінії, то для української делегації немає сенсу там знаходитися.

Перспективи, що російську делегацію якимось чином обмежать в правах і повноваженнях, примарні. Та це не означає, що Україна має скласти руки. Якщо неможливо оскаржити повноваження всієї російської делегації, то треба намагатися оскаржити повноваження тих людей, які були обрані голосами Криму. Треба використовувати абсолютно всі можливості.

Майдан і війна викликали сплеск безпрецедентної громадянської активності. 

Останніми роками про громадянське суспільство, громадських активістів, громадські організації та ініціативи почули навіть ті, кому раніше здавалося, що їх це не обходить. Багато хто спробував самостійно вирішувати суспільно значущі проблеми за покликом серця, спираючись на здоровий глузд і власні сили. Ми почали гостріше бачити і завзятіше боротися. За справедливість. Проти бідності, корупції, безкарності  силовиків. Однак хто ці «ми»?

Хвиля громадського активізму та волонтерського руху пішла на спад. За результатами серпневого опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з КМІС, волонтерською діяльністю впродовж  2019 року займалися 9% громадян, що вдвічі менше від показника минулого року (18%) і, фактично, не відрізняється від показника 2012 року — 10%. Кількість громадян, залучених у активну громадську діяльність, становить  лише 7,5%, що порівнянно з показником 2013 року — 8%. Аналогічна ситуація і з членством у громадських організаціях: як у 2013-му (85,5%), так і в 2019-му (90%) переважна більшість громадян не належить до жодної організації. Проте питання не у формальній приналежності, що часто є лише прихистком для власного еґо, і навіть не в кількісних показниках фактичної залученості. Настав  час, і на національному рівні викристалізувалося кілька дуже виразних кіл.

Одні лишаються борцями за цінності та принципи — це ті, хто ладен вирвати своє серце і віддати кожному, хто потребує. Вони такі  непохитні й чесні з самими собою та іншими, що з роками поступово вигорають і нетямляться. Інші вдало роблять із цього бізнес. Треті — налагоджують більш-менш стабільну професійну діяльність на грантах міжнародної технічної допомоги. Кредо четвертих — дружити з будь-якою владою, палко або з помірною критикою для годиться підтримувати й легітимізувати будь-які її ініціативи. 

Багато кому це важко визнавати, проте ми не маємо відповіді на ключове запитання: яка ж насправді роль громадянського суспільства в сучасній демократичній країні, що вирізняє організовану громадськість і відокремлює  її від державних інституцій та приватних установ?

Серед усіх можливих потрактувань призначення громадянського суспільства можна виділити головну складову — представлення інтересів громадян. Але, на відміну, приміром, від парламенту чи місцевої ради, які представляють  весь народ або всю відповідну територіальну громаду, громадські організації можуть представляти інтереси окремих груп і спільнот. Саме ця характеристика третього сектора ставить перед ним дві вимоги: спроможність представляти інтереси таких груп і спільнот та спроможність формулювати аргументи, бути змістовними й переконливими у відстоюванні цих інтересів. Гірка правда в тому, що ніхто з представників згаданих кіл найчастіше не закорінений серед громадян, у реальних громадах і  спільнотах. Чиї інтереси вони представляють? Треба чесно сказати: за    поодинокими винятками, що тільки підтверджують загальну тенденцію, — нічиїх, окрім своїх власних. Наскільки вони самі це розуміють? 

Міжнародні донори та їхні програми технічної допомоги ледь не з маніакальною наполегливістю пропонують проєкти, спрямовані на стимулювання участі громадян у виробленні рішень на всіх рівнях. При цьому розвиваються й сучасні засоби впливу та комунікації з органами влади (наприклад, запровадження інструменту електронних петицій). У результаті, після чергових суспільних потрясінь у багатьох громадян з’являється мотивація брати активну участь у суспільно-політичному житті країни, а розмаїття  інструментарію такої участі вже зараз перетворює громадянина з активною громадською позицією на озброєного  до зубів  бійця громадського фронту. 

Проте  організації, які отримують гранти,  представляють інтереси людей  —  чи є, радше, підрядниками міжнародних донорів, які й визначають мету їхньої діяльності та  споживають їхні послуги? Чи можна назвати волонтерами представників організацій, які, наприклад, будують житло для військових, прикриваючись волонтерством? Де тут місце тих, хто без жодних  бюджетів, проломлюючи стіни, допомагає справді потребуючим? Часто    громадські активісти, проєкти, організації якщо й представляють якийсь інтерес, то лише виходячи з власного розуміння корисності, уявлень про суспільне благо і на базі  власного професійного досвіду. Таку ситуацію можна описати як відсутність укоріненості громадських організацій у суспільстві. 

Відсутність цього «суспільного коріння», в результаті, неминуче призводить до проблем, які найчастіше називають самі представники громадянського суспільства: по-перше, брак фінансування і,   по-друге, невдала  комунікація  з органами влади, які звинувачуються у корупції, зашкарублості та закритості і які насправді часто просто не можуть оцінити ані рівня представлення інтересів тією чи іншою  організацією, ані спроможності надавати якісні й актуальні експертні та аналітичні матеріали. 

Якщо за організацією не стоять кілька тисяч чи бодай сотень громадян, які довіряють її цінностям, місії, продуктам, то проблеми фінансування ніколи не зникнуть, а періодична донорська чи державна «голка» не лише не вирішує цієї проблеми, а  й не дозволяє розгледіти її як слід, переводить у хронічну.

Патерналізм усього суспільства позначається на  рівні громадянської участі. Більшість громадян (50%) визнають потрібність громадських організацій у своїх містах та селах, однак 51% опитаних  при цьому  взагалі не планує  брати участь у роботі громадських організацій, абсолютна ж більшість громадян (77%) вважають, що держава повинна сприяти розвиткові громадянського суспільства (опитування Фонду «Демократичні ініціативи»). Ключове питання: що ми маємо зробити, аби активна меншість зачепила пасивну більшість?

Для багатьох країн сталої демократії суспільна корисність організацій громадянського суспільства, рівень довіри громадян до цих організацій, рівень громадської фінансової підтримки  — взаємопов’язані речі. Наприклад, аналітичні продукти громадських організацій (власне, аналітичних центрів) часто не є безкоштовними для споживачів. Безкоштовної, якісної, неупередженої аналітики просто не буває. До нас це розуміння приходить занадто повільно. Як і розуміння потреби в громадських організаціях як у додатковому інструменті реального впливу суспільства на державну політику. Твого власного інструмента, якого, крім тебе і твоїх однодумців, що прагнуть цей вплив реалізувати, не профінансують.

Повертаючись до згаданої проблеми «вкоріненості» і, відповідно, представлення інтересів громадян, ми неминуче приходимо до проблеми довіри. Довіри громадян до законності діяльності та порядності державних службовців, довіри державних службовців до професійної чистоплотності й незаангажованості позиції громадських організацій, довіри представників громадянського суспільства до рівня експертності й етичності колег по цеху. 

Очевидно, що довіра не може вибудуватися за один день, як і розуміння специфіки роботи органів влади та процесу ухвалення рішень не з’явиться після першого ознайомлення з Конституцією України. Основою для довіри є поінформованість, власний досвід участі у вирішенні бодай  однієї суспільної проблеми, досвід написання бодай  одного запиту на доступ до публічної інформації, бодай  однієї телефонної розмови з представником влади. 

Пошук найважливішої проблеми громадянського суспільства, цілком очікувано, приведе нас до досить  банальної речі, про яку не говорили хіба що ледачі: громадянської освіти, без якої ми не прийдемо нікуди. Кожному  читачеві  цих рядків має  бути очевидно, що ціною ефективних державних інституцій, чесних політиків і прозорих публічних фінансів є часові, емоційні, фінансові ресурси кожного громадянина. Можливо, саме зараз треба усвідомити й максимально транслювати думку, що громадянство — не позначка в паспорті, це відповідальна місія, в певному розумінні — набір умінь і навичок, яких  треба вчитися, які треба практикувати й на які треба виділяти час, зусилля, а інколи — й кошти. Якщо ми   легко виділяємо їх, наприклад, на спорт, то чому ж шкодуємо на колективний захист  спільних інтересів? Громадські організації — доступний і легітимний інструмент активного й відповідального громадянства, який усе ще критично мало використовується суспільством у своїх інтересах.

Дослідження присвячено моніторингу імплементації Національної Стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 – 2020 роки.

Моніторингове дослідження здійснювалося на запит Секретаріату Кабінету Міністрів України, як частина проекту Ради Європи «Cприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні». Метою дослідження була оцінка прогресу та досягнень в імплементації Стратегії та вивчення ролі органів виконавчої влади й Координаційних рад в імплементації Стратегії. У рамках дослідження були проаналізовані основні документи Стратегії, пов’язані нормативно-правові акти, проведено низку інтерв’ю з особами, залученими до імплементації Стратегії, та експертами.

Резюме дослідження

Лабораторія законодавчих ініціатив представила результати функціонального звіту щодо функціонування ґендерного механізму на усіх функціональних рівнях.

Розпочала презентацію Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко.

У заході взяв участь Дмитро Кулеба, Віце-прем’єр-міністр України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції. Він зазначив, що новий Уряд надалі продовжить реалізувати політику ґендерної рівності в Україні, започатковану попередніми урядовцями.

У свою чергу, Іванна Климпуш-Цинцадзе – наразі Голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу, а в 2016-2019 роках Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, відповіла, що для досягнення ґендерної рівності в Україні потрібно ще багато працювати.

«Незважаючи на чималу кількість постанов і змін до законодавства, які нам вдалося ухвалити протягом останніх років, велике поле роботи ще залишається, щоб можна було сказати, що наша країна забезпечує рівність, унеможливлює дискримінацію за ознакою статі та прояви сексизму на суспільному рівні», – сказала Іванна Климпуш-Цинцадзе.

Вона також зауважила, що політика, яка формується на центральному рівні, може залишитися тільки на папері, якщо її не впроваджувати на місцях. Потрібно працювати з регіонами, готувати кадри на місцевому рівні, щоб національний механізм функціонував в цілому, щоб він не був виключно бюрократичним, а забезпечував рівні права чоловіків і жінок.

«Ми і далі лишаємося з великою кількістю стереотипів стосовно несприйняття норм забезпечення рівності. Ми бачили з вами, який ажіотаж викликало запровадження в українському правописі фемінітивів. Це означає, що в суспільстві потрібно пояснювати, в чому полягає рівність і чому вона важлива», – наголосила політикиня.

Голова офісу ООН Жінки в Україні Анастасія Дівінська погодилася з Іванною Климпуш-Цинцадзе. Вона відзначила, що, згідно з Пекінською платформою дій, національний механізм може бути успішним тільки тоді, коли він є складовою Кабінету Міністрів. Але також він має виконуватися на усіх рівнях країни. Важливо взаємодіяти з організаціями громадянського суспільства.

«Останнім ключовим критерієм є забезпечення можливості національного механізму впливати на всі політики, які розробляються державою, щоб усі закони неминуче несли позитивний результат, рівний для чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток, які живуть в цій країні», – резюмувала пані Дівінська.

Андрій Вишневський, Юрист та експерт з державного управління, підкреслив, що Лабораторія представила проект звіту, який потребує подальшого громадського обговорення. Він розповів про методологію проведення дослідження, яке відбувалося у три етапи.

Зокрема, на першому етапі було проаналізовано весь масив нормативно-правових актів – близько 20 законів та всі підзаконні акти – у цій сфері. Також експерти проаналізували міжнародний досвід. На другому етапі було проведено анкетування представників державних органів на кожному інституціональному рівні. На третьому етапі – сформовано висновки і пропозиції.

«Головний висновок – ґендерний механізм у нас є, і достатньо розвинений. Але це не означає, що немає чого удосконалювати. Є цілий ряд серйозних проблем», – сказав Андрій Вишневський.

Зокрема, в Україні взагалі відсутній спеціальний наглядовий орган, відповідальний за дотримання рівності та протидію дискримінації. Так само відсутній незалежний колегіальний чи іншого типу орган з функціями арбітражу для розгляду спорів, пов’язаних з ґендерною дискримінацією, та з повноваженнями застосування санкцій за порушення відповідного законодавства. Більше того, у Міністерстві соціальної політики немає структурного підрозділу, відповідального за ґендерну політику. А це означає, що Міністерство не може виконувати повноваження, які покладені на нього законом.

Наостанок слово взяла Олена Кондратюк, Заступниця Голови Верховної Ради України. Вона підсумувала попередні виступи, зауваживши, що впровадження політики ґендерної рівності вимагає злагодженої роботи урядових структур, громадського і законодавчого секторів.

Також Ви можете переглянути відеотрансляцію презентації.

Коментарі щодо дослідження надсилайте до 4 жовтня 2019 року на пошту: info@laboratory.kiev.ua

Аналіз проведено на запит Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та виконано ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив» при фінансовій та технічній підтримці проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції.

Лабораторія законодавчих ініціатив презентувала результати функціонального аналізу обсягу та розподілу повноважень на загальнодержавному, регіональному та місцевому інституціональних рівнях для реалізації ґендерної політики.

У презентації взяли участь:

• Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив;
• Іванна Климпуш-Цинцадзе, Голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейсього Союзу, Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України (2016-2019 рр.);
• Анастасія Дівінська, Голова офісу ООН Жінки в Україні;
• Андрій Вишневський, Юрист, експерт з державного управління;
• Дмитро Кулеба, Віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

У своєму дослідженні Лабораторія законодавчих ініціатив проаналізувала світовий досвід побудови ґендерних механізмів на державному рівні та порівняла практики інших країн з українськими реаліями. Лабораторія також детально вивчила, як працюють механізми забезпечення ґендерної політики в України. Дослідження проводилося у декілька етапів, серед яких – аналіз законодавства та анкетування представників державних органів, які є відповідальними за реалізацію політики ґендерної рівності.

Наприкінці дослідження Лабораторія сформувала низку рекомендацій щодо покращення організації механізму в Україні – ефективнішого впровадження ґендерної політики.

Дослідження відбулось на запит Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України у рамках проекту ООН Жінки «Посилення підзвітності щодо забезпечення ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок у сфері національних реформ, миру та безпеки», що спрямований на підтримку спільних зусиль уряду, парламенту, жіночих груп та громадських організацій у виконанні державних зобов’язань щодо ґендерної рівності та прав жінок в рамках процесів реформування та забезпечення миру і безпеки.

Коментарі щодо дослідження надсилайте до 4 жовтня 2019 року на пошту: info@laboratory.kiev.ua.

Участь громадян у процесах прийняття рішень є основоположною складовою функціонування та розвитку демократичного суспільства. Громадяни частіше сприймають рішення і довіряють представникам влади й інституціям, якщо знають, що мають змогу висловити свою думку і бути почутими під час політичних обговорень щодо важливих питань та рішень.

Для залучення громадян у процес побудови сильної демократичної держави було розроблено Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки.

У свою чергу, щоб допомогти державам-членам забезпечити реальний вплив громадської участі на процеси прийняття рі­шень, Комітет міністрів Ради Європи ухвалив стандарти у формі керівних принципів та рекомендацій. Крім того, було розроблено проект Ради Європи «Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні», щоб допомогти державі впровадити ці стандарти і зміцнити співпрацю між органами публічної влади та громадянським суспільством у процесі прийняття рішень.

Наближається останній рік імплементації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Тому Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках проекту Ради Європи «Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні» здійснює моніторингове дослідження щодо реалізації Стратегії.

Метою дослідження є оцінка прогресу імплементації Стратегії за 2016-2019 роки та підготовка рекомендацій щодо Плану Заходів на 2020 рік.

Просимо організації громадянського суспільства пройти онлайн-опитування до 5 жовтня 2019 року.

Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко взяла участь у дискусії в програмі «Свобода слова» на телеканалі ICTV. Вона поставила Голові Верховної Ради України митру Разумкову питання, які хвилюють сьогодні громадянське суспільство.

Зокрема, чи будуть надалі виконуватися рекомендації Дорожньої карти Пета Кокса щодо реформи парламенту? Адже за Верховної Ради попереднього скликання реформа просунулася на 41,8%.

«Я знаю, що раніше було напрацьовано велика кількість слушних, на мій погляд, пропозицій, але ми втратили час і їх в роботі парламенту до сьогодні. Я думаю, що буде коректно повернутися до них (рекомендацій, – Лабораторія). Частину з них можна буде імплементувати, тому що всі прекрасно розуміють, що Регламент не відповідає тим викликам, які стоять перед Верховною Радою України», – відповів Дмитро Разумков.

Інше питання стосувалося річниці «Ночі на Банковій» – акції, присвяченій нападам на активістів. Винних у більше ніж 55 злочинах досі не покарано. Тож громадянське суспільство цікавить, як надалі працюватиме тимчасова слідча комісія, якщо до неї буде делегований Ілля Кива – людина, яка має прямий конфлікт інтересів у цій справі.

«Думаю, що правильно, коли в діяльності слідчих комісій не беруть участь ті чи інші учасники, в яких є конфлікт інтересів», – зазначив Голова ВРУ.

Про Крим дедалі менше згадують у публічній комунікації Офісу президента. Від представників влади транслюються меседжі про повернення Криму – колись. Однак яким чином і в якій перспективі це має відбутися?

Із цим питанням Голова Ради Лабораторії звернулася до Міністра закордонних справ Вадима Пристайка.

«Відбуваються комунікації, що стосується прав кримських татар. Відбуваються дискусії, яким чином ми маємо змінити склад держави – чи це (Крим, – Лабораторія) має бути автономна територія чи все-таки ми перейдемо до етнічної автономії. Безумовно, ідуть розмови про статус санкцій, про те, яким чином ми захищаємо свої економічні інтереси. Але я з Вами згодний. Певна проблема є в тому, що миротворчий процес на Сході із самого початку був відокремлений від Криму, тому, приділяючи більше уваги процесу на Сході, ми тим самим менше по часу говоримо про Крим», – сказав Вадим Пристайко.

Подивитися ефір програми повністю:

Лабораторія законодавчих ініціатив другий сезон поспіль була включена до Наглядової ради національного телепроекту «Нові лідери».  Голова Ради Лабораторії Світлана Матвієнко увійшла до Відбіркового комітету програми й була залучена до обрання найдостойніших лідерів.

Цього року анкети для участі  у телепроекті подали понад 500 охочих, однак лише 276 із них змогли пройти перевірку відповідно до посилених вимог Наглядової ради. Зареєстровані лідери пропонували для розгляду свої ідеї національного масштабу, тематика і спрямування яких сягала від сектору державного управління до гуманітарної допомоги. Українці дізналися про багато ініціатив і проектів, кожен з яких вартий мільйона і права на втілення.

Однак переможець – завжди один. Цьогоріч українці визнали найкращою ідею Володимира Шматька – мера Чорткова і випускника Української школи політичних студій. Під час проекту він боровся за втілення своєї ідеї, яка сприятиме економічному зростанню громад в усій країні.

Децентралізація – надзвичайно важлива реформа для економічно успішної України. Володимир розробив план дій, виконання якого дозволить провести детінізацію професійної сфери і підтримувати локальні підприємства, а також розвивати у громадах інноваційні проекти – бізнес-інкубатори, стартапи, економічні кластери.

Вітаємо з перемогою і бажаємо успіхів у втіленні проекту!

Цього року Лабораторія законодавчих ініціатив представляла організацію на фестивалі Atlas Weekend. Наша команда проводила експрес-тестування охочих на демократію.

Відтепер більше українців знатимуть, як насправді функціонує демократія, хто приймає рішення і як долати труднощі. Адже демократія – це не тільки свобода слова і діянь. У першу чергу, це – інструмент, яким варто правильно користуватися: якщо є проблема, то треба самотужки ініціювати її рішення, а не чекати, доки це зробить хтось інший, вищий у вертикалі влади.

Громадянська освіта, хай навіть швидка і фестивальна, – вакцина проти популізму для підлітків і молодих українців, які залюбки долучалися до наших пізнавальних активностей.

Під час фестивалю ми познайомилися із багатьма активними й обізнаними людьми – українцями й іноземцями, відкритими до знань і готовими до дій. Ми зрозуміли більше, чого потребує молодь для того, щоб цікавитися суспільно-політичними процесами, а молодь, у свою чергу, потренувалася знаходити правильний вихід у ситуації і розрізняти функції, наприклад, Уряду і Парламенту.

Цього року голосування відбувається за 50 лідерів, які презентують свої ідеї policy, які містять конкретний план дій в певній сфері. 25 лідерів буде обрано інтернет-голосуванням, інших 25 обере професійне журі у складі Відбіркового Комітету. До складу Відбіркового Комітету входить Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив та кураторка Української школи політичних студій Світлана Матвієнко.

У телевізійний етап буде обрано 8 лідерів, які наберуть найбільшу кількість балів. Проект триватиме 4 місяці.

Лабораторія законодавчих ініціатив та Українська школа політичних студій вже 14 років поспіль розбудовують мережу, яка об’єднує успішних і цілеспрямованих представників різних сфер (держслужбовців, юристів, бізнесменів, науковців, політиків, журналістів, громадських діячів), які є лідерами у своїх галузях та визначають майбутнє України.

В рамках своєї місії Лабораторія та Школа беруть участь у проекті “Нові лідери”.  Цей проект покликаний знайти ініціативних, енергійних і амбітних лідерів, які знають, як змінити Україну та готові вже сьогодні взятися за реалізацію цих змін. На сторожі незаангажованості проекту, прозорості правил та їх дотримання усіма учасниками стоїть Громадська Наглядова Рада, утворена провідними громадськими організаціями України. Громадська Наглядова Рада є незалежним та неупередженим наглядовим органом і сформувала Відбірковий комітет проекту.

Минулого сезону проект “Нові лідери” подивився кожен 4-й молодий українець, а загальна аудиторія проекту склала 26,3 млн. глядачів.