Дайджест доступний у англомовній та російськомовній версіях.

Мережа лідерів громадянського суспільства (CSLN) є унікальним для регіону проектом, котрий виступає комунікативним майданчиком для понад 120 лідерів громадянського суспільства з Азербайджану, Вірменії, Грузії, Молдови та України. Учасниками мережі стали організації громадянського суспільства з чотирьох сфер діяльності – аналітичні центри, моніторингові організації, правозахисні організації та центри, що спеціалізуються на темі європейської інтеграції.

Восточный мост к демократии (3-2011)

Eastern Bridge for Democracy (3-2011)

Громадські організації, що об’єдналися в Консорціум для сприяння реформуванню виборчого законодавства, позитивно оцінюють той факт, що 22 квітня 2011 року Міністерством юстиції України було оприлюднено „технічний” проект Закону „Про вибори народних депутатів України” . Це сприятиме забезпеченню прозорості підготовки нової редакції закону про парламентські вибори, налагодженню діалогу між органами влади, громадськими організаціями та експертами щодо основних положень майбутнього закону, створить умови для врахування позицій потенційно зацікавлених сторін при подальшому доопрацюванні проекту.

У проекті нової редакції Закону „Про вибори народних депутатів України” враховано ряд пропозицій вітчизняних та зарубіжних експертів щодо напрямів та основних механізмів подальшого удосконалення правового регулювання виборів народних депутатів України. До позитивів законопроекту можна віднести закріплення можливості самовисування кандидатів в одномандатних виборчих округах, суттєве звуження підстав для скасування рішень про реєстрацію кандидатів у депутати, запровадження поділу виборчих дільниць на постійні та тимчасові, уточнення порядку підрахунку голосів виборців на виборчих дільницях, доповнення переліку вимог до змісту протоколів про підрахунок голосів виборців, розширення прав спостерігачів від громадських організацій щодо здійснення спостереження за виборами, покладення на ЦВК обов’язку організації навчання членів виборчих комісій, наближення регулювання процедури складання і уточнення списків виборців до норм Закону „Про Державний реєстр виборців”, уточнення окремих положень чинного Закону „Про вибори народних депутатів України” в частині регулювання передвиборної агітації тощо.

Разом з тим, необхідно наголосити, що кінцевим результатом роботи з удосконалення правового регулювання виборів має стати приведення законодавства про вибори у відповідність із загальновизнаними міжнародними демократичними стандартами та прискорення його кодифікації, забезпечення реалізації прав громадян вільно обирати і бути обраними. Саме така мета ставилась Президентом України при прийнятті рішення про утворення Робочої групи з питань удосконалення законодавства про вибори.

У той же час, аналіз положень „технічного” проекту Закону „Про вибори народних депутатів України” дозволяє говорити про те, що у ньому далеко не в повній мірі враховано рекомендації БДІПЛ/ОБСЄ, Венеціанської комісії, вітчизняних експертів щодо удосконалення виборчого законодавства, практику проведення виборчих кампаній.

За результатами аналізу „технічного” проекту Закону „Про вибори народних депутатів України” Консорціумом підготовлено ряд зауважень та пропозицій щодо його удосконалення, які наводяться нижче.

1. Виборча система. Згідно із законопроектом, вибори проводитимуться за змішаною виборчою системою, за якою 225 народних депутатів України обиратимуться за пропорційною системою з голосуванням за закриті списки кандидатів від партій, а решта депутатів обиратиметься за мажоритарною виборчою системою відносної більшості. Хоча вибір тієї чи іншої виборчої системи є питанням політичної доцільності, існує ряд аргументів, які ставлять під сумнів необхідність впровадження пропонованого у проекті варіанту виборчої системи: 1) у більшості країн Європи парламентські вибори проводяться за  різними варіантами пропорційної виборчої системи, в той час як змішана система у передбаченому проектом варіанті практикується лише у поодиноких європейських країнах (Литва); 2) згідно з даними загальнонаціонального дослідження TNS-Україна, проведеного у лютому 2011 року на замовлення Лабораторії законодавчих ініціатив, лише 27,6% українських громадян підтримують запровадження змішаної виборчої системи на парламентських виборах (22,5% громадян підтримують ідею збереження пропорційної системи з голосуванням за закриті списки кандидатів); 3) практика парламентських виборів 1998 та 2002 року показала, що за рахунок застосування т.зв. „адміністративного ресурсу” в одномандатних виборчих округах правляча партія може отримати значно більшу кількість місць в парламенті, ніж отримала б за умови застосування на виборах пропорційної системи; 4) проведення виборів за змішаною системою послаблює фракційну структуру парламенту, підвищує кількість міжфракційних переходів депутатів; 5) змішана система є менш сприятливою для розвитку внутрішньопартійної демократії, порівняно з різними варіантами пропорційних систем (наприклад, з голосуванням за т.зв. „напіввідкриті” списки кандидатів у депутати від партій), оскільки передбачає збереження голосування за „закриті” партійні списки. Саме тому Консорціум виступає за проведення в рамках загальнонаціонального публічного обговорення законопроекту  широкої і публічної дискусії між політиками та експертами щодо можливих альтернатив системі виборів, запропонованій у законопроекті.

Проектом передбачається позбавити права висування кандидатів на виборах виборчих блоків. З необхідністю стимулювання самостійної участі партій у виборах можна цілком погодитись. Водночас, закріплення такої заборони саме за рік до виборів в умовах, коли Закон „Про політичні партії в Україні” не передбачає дієвих механізмів об’єднання партій, є досить дискусійним. Можливість участі блоків у виборах не повинна виключатись, однак для них мав би встановлюватись вищий виборчий бар’єр, ніж для партій.

2. Тривалість виборчого процесу. Проект передбачає загальне скорочення тривалості виборчого процесу із 120 до 90 днів та, відповідно, скорочення тривалості його основних стадій (формування виборчих комісій, висування і реєстрації кандидатів тощо). Це посилить навантаження на виборчі комісії, які організовуватимуть проведення виборів одночасно у загальнодержавному та одномандатних виборчих округах, а також на суди, до виключної компетенції яких пропонується віднести вирішення виборчих спорів. В межах відведених проектом коротких строків партії та кандидати не матимуть можливості ефективно реалізувати певні права (наприклад, внести уточнені подання щодо складу комісій, документи для повторної реєстрації кандидатів тощо). Скорочення тривалості етапів виборчого процесу не сприятиме ефективному захисту порушених виборчих прав, оскільки суди розглядатимуть адміністративні позови у прискореному режимі. Варто також нагадати й те, що положення Закону „Про вибори Президента України”, які передбачали скорочену тривалість виборчого процесу до 90 днів, свого часу були критично оцінені Венеціанською комісією.  Саме тому загальну тривалість виборчого процесу з чергових виборів народних депутатів України необхідно продовжити до 120 днів, з відповідним збільшенням тривалості окремих етапів виборчого процесу.

3. Право виборців на усвідомлений вибір та доступ до інформації про кандидатів. В цілому, законопроект не передбачає належних механізмів інформування виборців про партії і висунутих ними кандидатів, ускладнює можливість здійснення усвідомленого вибору на користь того чи іншого суб’єкта виборчого процесу. Так, партії та кандидати не зобов’язані мати власні передвиборні програми. У свою чергу, відсутність передвиборних програм не сприятиме посиленню відповідальності партій та депутатів перед виборцями.

Проект не передбачає можливості виготовлення інформаційних плакатів кандидатів та партій за рахунок коштів Державного бюджету України. При цьому у приміщенні для голосування або безпосередньо перед ним розміщуватимуться лише виборчі списки кандидатів, вимоги до змісту яких встановлюватимуться ЦВК. Таким чином, високою є імовірність того, що у день голосування виборці не знатимуть навіть як виглядають кандидати, включені до бюлетеня. Консорціум підкреслює необхідність обов’язкового розміщення в приміщеннях для голосування повних списків кандидатів у депутати з фотографіями та зазначенням автобіографічних відомостей, які подаються до ЦВК при реєстрації кандидатів. Аналогічна інформація має оприлюднюватись на веб-сайті Центральної виборчої комісії.

Фінансові звіти про надходження і використання коштів виборчих фондів партій за законопроектом не підлягають обов’язковому оприлюдненню, а кандидати, зареєстровані в одномандатних округах, не повинні навіть готувати такі звіти. Такий підхід не лише не узгоджується з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи 2003 (4) про Спільні правила проти корупції у фінансуванні політичних партій та виборчих кампаній, але і обмежує доступ виборців до суспільно важливої інформації про джерела фінансування передвиборної агітації суб’єктів виборчого процесу, обсяги і напрями використання відповідних коштів. Відповідні положення законопроекту у разі його прийняття також будуть негативно оцінені Групою держав проти корупції (GRECO), до якої Україна приєдналась у 2006 році. У зв’язку з цим Консорціум в черговий раз підкреслює необхідність негайного приведення положень законодавства про фінансування партій і виборчих кампаній у відповідність до європейських стандартів, у тому числі й шляхом закріплення обов’язковості оприлюднення звітів партій про доходи і видатки та звітів партій і кандидатів про надходження і використання коштів виборчих фондів.

Хоча відповідно до статті 6 Закону „Про доступ до публічної інформації” декларації про доходи осіб, які претендують на зайняття виборних посад в органах влади, а також членів їх сімей, не належать до інформації з обмеженим доступом, законопроект не містить положень стосовно оприлюднення податкових декларацій – останні мають лише подаватись до відповідних органів податкової служби, а довідки про них – подаватись до ЦВК (ОВК) при реєстрації кандидатів. Тому до законопроекту потрібно внести зміни, які передбачатимуть оприлюднення на веб-сайті ЦВК декларацій всіх зареєстрованих кандидатів у депутати.

4. Територіальна організація виборів. Законопроект не закріплює будь-яких критеріїв (окрім граничних відхилень кількості виборців в округах на 10%), на основі яких ЦВК визначатиме межі територіальних виборчих округів (ТВО). В результаті одні й ті ж самі міста, райони та інші адміністративно-територіальні одиниці можуть бути віднесені до різних виборчих округів. Це може суттєво ускладнити взаємодію окружних виборчих комісій з органами ведення Державного реєстру виборів при складанні списків виборців (оскільки компетенція органів ведення Державного реєстру виборців обмежується межами певних адміністративно-територіальних одиниць). Крім того, неврахування при визначенні меж ТВО місць компактного проживання національних меншин не сприятиме забезпеченню представництва меншин в парламенті. У зв’язку з цим, проект  необхідно доповнити положеннями, які б передбачали врахування при утворенні виборчих округів меж адміністративно-територіального поділу України, кількість виборців в межах відповідних територіальних одиниць, території компактного проживання національних меншин.

Місіями ОБСЄ/БДІПЛ зі спостереження за виборами неодноразово рекомендувалось зменшити кількість виборців на виборчих дільницях , однак згідно з проектом виборчі дільниці утворюватимуться з кількістю виборців до 2500 осіб, що навряд чи сприятиме належній організації голосування (у тому числі й забезпеченню його таємності) та підрахунку голосів. У зв’язку з цим кількість виборців на виборчих дільницях необхідно зменшити до 2 000, а в ідеальному варіанті – до 1 500 виборців.

Законопроектом передбачається запровадити поділ виборчих дільниць на постійні та тимчасові, що заслуговує на позитивну оцінку. Але при цьому відсутня однозначна відповідь на питання про те,  якими саме (постійними або тимчасовими) мають бути спеціальні та закордонні виборчі дільниці, яким чином мають переглядатись межі постійних дільниць у позавиборчий період. Згідно з проектом, всі закордонні виборчі дільниці мають відноситись до одного з одномандатних округів. Такий округ або, принаймні, критерії його визначення мали б бути закріплені  безпосередньо в законопроекті, а не визначатись на розсуд ЦВК.

5. Статус і порядок формування виборчих комісій.  На виборчі комісії покладається обов’язок забезпечувати додержання та однакове застосування законодавства України про вибори депутатів. Але можливість ефективного здійснення комісіями цього обов’язку суттєво обмежується, оскільки проект фактично позбавляє комісії права розглядати та вирішувати виборчі спори. Хоча за рахунок політизації роботи багатьох виборчих комісій останні часто вирішували виборчі спори недостатньо ефективно, повністю позбавляти їх права на розгляд скарг суб’єктів виборчого процесу видається передчасним.

На формування всіх окружних виборчих комісій (ОВК) проектом відводиться лише 5 днів. При цьому чітко не визначено строк, протягом якого ЦВК має повідомляти партії, що запропонували кандидатури до складу ОВК, про виявлені у поданнях щодо кандидатур до складу ОВК технічні описки та неточності. Це може зумовити відхилення кандидатур, запропонованих певними партіями, зокрема – опозиційними. Гарантоване представництво у складі ОВК та дільничних виборчих комісій (ДВК) проектом закріплено лише за партіями, що сформували депутатські фракції на першій сесії парламенту поточного скликання. Оскільки фракції у парламенті поточного скликання формувались не лише партіями, але і виборчими блоками, відповідне положення законопроекту фактично надає невиправдані переваги при формуванні складу ОВК двом партіям – Партії регіонів та Комуністичній партії України, в той час як питання про представництво у складі виборчих комісій всіх інших партій (як парламентських, так і позапарламентських) вирішуватиметься шляхом жеребкування. Тому в законопроекті право на гарантоване представництво у складі виборчих комісій необхідно закріпити за партіями, які не лише самостійно, але й у складі виборчих блоків утворили фракції у Верховній Раді України. У цьому контексті Консорціум ще раз наголошує на тому, що представництво позапарламентських партій у складі комісій не повинно перевищувати кількість посад у складі комісій, відведених парламентським партіям; в той час як в межах відповідних квот для парламентських та позапарламентських партій місця мають розподілятись шляхом жеребкування.

Згідно з проектом, порядок розподілу керівних посад між суб’єктами подання кандидатур до складу виборчих комісій в межах часток кожної категорії керівних посад визначатиметься ЦВК (частина дев’ята статті 27, частина десята статті 28 законопроекту). Основні принципи такого порядку варто визначити безпосередньо в законопроекті, передбачивши, що відповідний розподіл здійснюється на підставі відкритого жеребкування.

6. Навчання членів виборчих комісій з питань підготовки та проведення виборів. Практика виборчих кампаній в Україні засвідчила, що члени виборчих комісій часто не мають навіть базових знань у сфері регулювання виборів. На необхідності проходження членами виборчих комісій навчання з питань виборів наголошували також Венеціанська комісія та БДІПЛ/ОБСЄ , проте відповідні рекомендації у проекті враховано не було. Консорціум вважає, що законопроект повинен передбачати обов’язковість проходження навчання з питань виборів членами окружних та дільничних виборчих комісій, яке мають організовувати відповідно ЦВК та окружні комісії. Таке навчання має здійснюватись за затвердженою ЦВК програмою. Прослуховування членами відповідних виборчих комісій навчальних курсів (тривалістю до 1 тижня, враховуючи короткі строки перебігу основних етапів виборчого процесу), має передувати складанню ними присяги.

7. Відкликання членів виборчих комісій партіями. Згідно з чинним Законом „Про вибори народних депутатів України”, однією з підстав для дострокового припинення повноважень члена виборчої комісії є його відкликання суб’єктом подання його кандидатури до складу відповідної комісії. Відсутність будь-яких обмежень щодо відкликання членів виборчих комісій партіями призводила до політизації роботи комісій і була критично оцінена ОБСЄ/БДІПЛ. У той же час, встановлення повної заборони на відкликання членів комісій партіями виглядає дещо передчасним. Консорціум вважає, що партії повинні мати право відкликати запропонованих ними членів комісій, але можливість реалізації цього права має передбачатись лише у певних виняткових випадках, наприклад – у разі порушення членом комісії вимог закону, встановленого рішенням комісії або судом.

8. Складання і уточнення списків виборців. Окремі положення законопроекту в частині складання та уточнення списків виборців суперечать Закону „Про Державний реєстр виборців” і не сприятимуть належному забезпеченню принципів загального та рівного виборчого права. Попри те, що відповідно до статті 28 Закону „Про Державний реєстр виборців” звернення виборців щодо невключення, неправильного включення до списку виборців чи неправильностей у відомостях  про виборця мали б розглядатись виключно органами ведення Державного реєстру виборців (ДРВ), проект дозволяє вносити зміни та уточнення до вже уточнених списків виборців голові та секретарю ДВК, до того ж – не лише на підставі повідомлень органу ведення ДРВ, але і на підставі рішення суду та ДВК за результатами розгляду відповідних заяв виборців. При цьому зміни та уточнення до списків виборців можуть вноситись навіть у день голосування, що не відповідає Кодексу належної практики у виборчих питаннях Венеціанської комісії. У зв’язку з цим у законопроекті необхідно передбачити, що: а) складання уточнених списків виборців має здійснюватись виключно органами ведення ДРВ, у тому числі на підставі відповідних рішень суду; б) після отримання ДВК уточнених списків виборців за 2 дні до дня голосування, до них не можуть вноситись будь-які зміни, окрім виправлення технічних помилок; в) після завершення строку складання органами ведення ДРВ уточнених списків виборців звернення виборців щодо невключення, неправильного включення, неправильностей у відомостях про виборців залишаються без розгляду.

9. Висування та реєстрація кандидатів. До документів, які подаються до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів, віднесено довідку органу державної податкової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) або копію поданої до органу податкової служби декларації. Безпосередньо законопроектом не визначено порядок і строки видачі таких довідок, не  встановлено вимог до оформлення копій декларацій. Крім того, оскільки декларації кандидатів на заміщення виборних посад та членів їх сімей відповідно до Закону „Про доступ до публічної інформації” не відносяться до інформації з обмеженим доступом, умовою реєстрації кандидата має бути подання ним не довідки про податкову декларацію, а копії декларації, порядок засвідчення якої має визначатись безпосередньо у законопроекті. У заяві про згоду балотуватися кандидатом має відображуватись згода кандидата у депутати на оприлюднення його податкової декларації; при цьому копії декларацій всіх зареєстрованих кандидатів мають оприлюднюватись на веб-сайті ЦВК.

Одним з недоліків законопроекту є те, що у разі відмови у реєстрації кандидата у депутати, висунутого шляхом самовисування, внесена ним застава йому не повертається (на відміну від застави кандидата, висунутого партією, яка перераховується на рахунок відповідної партії). Тому частина третя статті 56 законопроекту потребує відповідних редакційних уточнень.

Підстави для відмови у реєстрації кандидатів у депутати законопроектом визначено недостатньо чітко. Так, у реєстрації кандидата може бути відмовлено у разі порушення ним законів України при висуванні; неналежного оформлення документів, що  подаються при реєстрації. Оскільки порядок висування кандидатів у депутати визначається саме законопроектом, то підставою для відмови у реєстрації має бути порушення вимог законопроекту, а не будь-яких законів України. Аналогічно, потребує уточнення й поняття „неналежного” оформлення документів. Необхідно передбачити адміністративну відповідальність за включення до документів (наприклад, автобіографії) неправдивої інформації.

Встановлюючи широкий перелік підстав для відмови у реєстрації кандидатів у депутати, законопроект суттєво обмежує право на повторне подання реєстраційних документів у разі прийняття ЦВК рішення про відмову в реєстрації кандидатів. Так, документи для реєстрації кандидатів мають подаватись до ЦВК за 68 днів до дня виборів, рішення про відмову у реєстрації кандидата приймається ЦВК не пізніш як на п’ятий день з дня їх прийняття, його копія видається представнику партії чи кандидату не пізніше наступного дня після прийняття рішення, а повторна заява про реєстрацію кандидатів має бути подана до ЦВК не пізніше ніж за 63 дні до дня виборів. З урахуванням цих часових обмежень можливість повторного подання документів для реєстрації кандидатів може бути виключено взагалі. Оскільки партії для реєстрації висунутих ними кандидатів не подають до ЦВК ні копій статутів, ні передвиборних програм, за ЦВК навряд чи варто закріплювати право перевірки поданих партіями документів на предмет їх відповідності статті 37 Конституції, як це передбачено частиною дев’ятою статті  58 законопроекту. Більше того, навіть якщо від партій і вимагалось подання передвиборних програм, сумніви членів ЦВК у їх відповідності статті 37  Конституції не мали б тягти відкладення реєстрації кандидатів від партій до розгляду справи судом.

Оскільки підставою для прийняття рішення про реєстрацію кандидата є надання ним згоди на оприлюднення біографічних відомостей про нього, автобіографії всіх кандидатів мають оприлюднюватись на веб-сайті ЦВК. Існує також потреба в узгодженні вимог до змісту  автобіографій кандидатів та вимог до відомостей про кандидатів, що відображуються у протоколі з’їзду партії (статті 53 та 54 законопроекту).

10. Передвиборна агітація. Проектом Закону все ще недостатньо чітко проведено розмежування між передвиборною агітацією, висвітленням інформації про перебіг виборчого процесу, офіційними повідомленнями про дії кандидатів у депутати, які обіймають посади в органах державної влади. Наприклад, частиною шостою статті 68 законопроекту ЗМІ заборонено поширювати інформацію з ознаками політичної реклами та будь-яку іншу інформацію з метою спонукання виборців голосувати за чи проти певного суб’єкта виборчого процесу, однак поняття політичної реклами та передвиборної агітації за своїм змістом є оціночними і допускають можливість неоднозначних тлумачень. У проекті не знайшло відображення положення чинного Закону „Про вибори народних депутатів України”, яким передбачалась право громадян вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій, якості кандидатів тощо, оскільки таке право прямо випливає із гарантованого Конституцією права на вільне вираження поглядів та переконань.

Закріплення у законопроекті квот на передвиборну агітацію (20 % фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби та 20% обсягу друкованої площі кожного номера видання чи додатка до нього) не сприятиме забезпеченню рівних можливостей суб’єктів виборчого процесу у здійсненні передвиборної агітації, оскільки у розміщенні матеріалів передвиборної агітації може бути відмовлено у разі вичерпання квоти. Варто відзначити, що в усіх країнах Європи на політичну рекламу не поширюються квоти, встановлені для комерційної реклами. Крім того, встановлення таких квот для друкованих ЗМІ не в повній мірі узгоджується із статтею 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Законопроект не передбачає виділення суб’єктам виборчого процесу ефірного часу та друкованих площ за рахунок коштів Державного бюджету України, що не відповідає загальноєвропейській практиці. Крім того, можливість здійснення передвиборної агітації за рахунок коштів лише виборчих фондів ставить партії та кандидатів, які мають у своєму розпорядженні достатні фінансові ресурси, у більш привілейоване становище порівняно з партіями та кандидатами, які не мають таких ресурсів. Відповідно, законопроект варто доповнити положеннями, які б передбачали можливість фінансування окремих видів агітаційної діяльності (ефірного часу, виготовлення інформаційних плакатів тощо) за рахунок бюджетних коштів.

В законопроекті збережено ряд норм чинного законодавства про вибори, які було піддано критиці Венеціанською комісією та ОБСЄ/БДІПЛ, зокрема – положення щодо заборони здійснення передвиборної агітації у ЗМІ з часткою іноземної власності понад 50%, коментування чи оцінювання змісту передвиборних агітаційних програм протягом 20 хвилин до і після їхньої трансляції тощо. У зв’язку з цим варто розглянути можливість виключення таких положень із законопроекту.

Використання приміщень органів державної влади та органів місцевого самоврядування для проведення передвиборної агітації слід заборонити в усіх випадках, а не лише якщо використання відповідних приміщень здійснюється за рахунок коштів виборчих фондів партій (як передбачено частиною третьою статті 68 законопроекту).

Правове регулювання права на  відповідь не відповідає загальноєвропейській демократичній практиці: відповідні норми проекту надають партіям і кандидатам, а не суду, виключне право встановлювати достовірність поширеної про них інформації. Законопроект повинен визначати вичерпний перелік підстав для відмови ЗМІ у забезпеченні права на відповідь; але при цьому повинна передбачатись можливість оскарження такої відмови у судовому порядку.

11. Спостереження за виборами. Законопроект передбачає можливість здійснення спостереження за виборами не лише всеукраїнськими організаціями, але й організаціями з місцевим статусом; закріплює за офіційними спостерігачами від громадських організацій ті ж самі права, якими наділяються спостерігачі від політичних партій; дозволяє одночасну присутність на засіданнях виборчих комісій та у приміщенні для голосування у день виборів двох спостерігачів від однієї організації. Ці норми проекту загалом заслуговують на позитивну оцінку.

Однак передбачений законопроектом порядок реєстрації спостерігачів потребує перегляду. Проектом пропонується встановити, що спостерігачі від громадських організацій реєструються відповідними окружними виборчими комісіями, при цьому для реєстрації спостерігачів в усіх 225 виборчих округах громадській організації потрібно буде засвідчити в нотаріальному порядку 225 витягів із статуту та 225 копій свідоцтв про державну реєстрацію. Цей механізм варто було б спростити: право організації здійснювати спостереження за виборами мало б підтверджуватись рішенням ЦВК, прийнятим на підставі нотаріально засвідченої копію статуту та свідоцтва про реєстрацію, а реєстрацію спостерігачів безпосередньо у виборчих округах мали б здійснювати ОВК на підставі рішення ЦВК, подання керівника організації та заяв осіб про їх згоду бути спостерігачами від відповідної організації.

Законопроект не передбачає можливості присутності на засіданнях ЦВК без дозволу чи запрошення Комісії спостерігачів від громадських організацій. Враховуючи той факт, що ефективне спостереження є можливим лише за умови його здійснення на всіх етапах виборчого процесу, у тому числі й при встановленні результатів виборів, вбачається доцільним надати право бути присутніми на засіданнях ЦВК не лише міжнародним спостерігачам, але спостерігачам від громадських організацій.

12. Виготовлення виборчих бюлетенів, організація голосування, підрахунку голосів та встановлення результатів виборів. Згідно із законопроектом, контроль за виготовленням виборчих бюлетенів здійснює контрольна комісія, сформована ЦВК за поданнями партій, „які представлені депутатськими фракціями у поточному скликанні Верховної Ради України”. Це положення Закону може тлумачитись неоднозначно. Тому варто передбачити, що контрольна комісія формується за поданнями партій, які самостійно або у складі виборчих блоків утворили фракції, на першій сесії Верховної Ради України поточного скликання.

Законопроектом не визначено процедуру внесення змін до виборчих бюлетенів у разі вибуття кандидатів, висунутих в одномандатних виборчих округах, з балотування, зокрема – у випадку їх смерті. У проекті варто передбачити, що у разі смерті кандидата зміни до виборчого бюлетеня вносяться ДВК на підставі визнання його ЦВК таким, що вибув із балотування, з використанням відповідного штампа.

Законопроект надає виборцям, які тимчасово не здатні самостійно пересуватись, можливість проголосувати за місцем їх перебування. При цьому не передбачається подання будь-яких документів, які б підтверджували нездатність виборця пересуватись самостійно. Реалізація такого положення на практиці вже приводила до того, що за місцем перебування в окремих виборчих округах голосувало до 30% виборців. Рішення про включення таких виборців до витягів зі списків приймаються виборчими комісіями. Відповідно, на практиці може виникнути ситуація, коли виборці, які реально не здатні тимчасово пересуватись, не включатимуться ДВК до витягів зі списків виборців (наприклад, якщо ДВК не зможе прийняти відповідне рішення через відсутність потрібної кількості голосів на його підтримку), а ті з них, які просто не бажатимуть голосувати на дільниці – навпаки – включатимуться до витягів. Тому відповідні дискреційні повноваження ДВК і можливість голосування за місцем перебування виборців без належних підстав необхідно максимально звузити, зокрема – шляхом закріплення обов’язковості додання до заяв документів, які підтверджують нездатність виборця самостійно пересуватись.

Згідно з частиною першою статті 86 законопроекту, ДВК може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним, якщо кількість виборчих бюлетенів у знищених або пошкоджених виборчих скриньках перевищує 20% кількості виборців, які отримали бюлетені на дільниці. Цю кількість необхідно зменшити до 10%, що відповідатиме пунктам 1 та 3 цієї ж частини статті 86 Закону. Крім того, за наявності підстав для визнання голосування на дільниці недійсним, виборча комісія повинна визнавати його недійним (а не вирішувати відповідне питання на власний розсуд, як передбачено статтею 86 проекту Закону).

13. Оскарження рішень, дій та бездіяльності, що стосуються виборчого процесу. Проектом передбачається скасувати можливість оскарження рішень, дій та бездіяльності, що стосуються виборів, до виборчих комісій. Це може призвести до посилення функціонального навантаження на суди у період виборчого процесу, зниження ефективності захисту порушених виборчих прав. У зв’язку з цим у законопроекті необхідно передбачити можливість оскарження рішень, дій та бездіяльності, пов’язаних з виборчим процесом, до виборчих комісій.

Законопроект також не передбачає внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України, хоча існує потреба в удосконалення ряду його положень. Зокрема, варто було б встановити єдиний порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності ЦВК (до Київського апеляційного адміністративного суду), збільшити строки вирішення судами адміністративних справ і зменшити строки подання адміністративних позовів, закріпити такий порядок розгляду справ щодо уточнення списків виборців, який би дозволяв завершити розгляд всіх таких справ до складання органами ведення ДРВ уточнених списків виборців, передбачити можливість звернення до негайного виконання окремих категорій рішень у виборчих спорах тощо.

14. Відповідальність за порушення виборчого законодавства. Положення законопроекту, якими суттєво звужуються підстави для скасування реєстрації кандидатів, заслуговують на позитивну оцінку. Водночас законопроект не передбачає удосконалення положень Кримінального кодексу України (зокрема, статей 158 та 158-1 КК України), які передбачають відповідальність за порушення виборчих прав громадян, а також внесення відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, які б передбачали встановлення санкцій, пропорційних ступеню тяжкості вчинених порушень виборчого законодавства.

Ми, представники Української Національної Платформи Форуму Громадянського Суспільства Східного Партнерства:

• наголошуємо на необхідності забезпечення послідовного, прогнозованого та незмінного зовнішнього курсу європейської інтеграції України;
• висловлюємо занепокоєння спробами відновити дискусію щодо альтернативних варіантів зовнішньополітичної та економічної інтеграційної політики України та зміни її пріоритетів на користь Митного Союзу;
• висловлюємо занепокоєння з приводу кулуарного та непублічного характеру переговорів щодо зближення з Митним Союзом за рахунок інтеграційного процесу з ЄС;
• поділяємо позицію щодо неможливості одночасного створення поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі з Європейським Союзом та інтегрування у Митний союз;
• наголошуємо, що Зона Вільної Торгівлі урівнює права і обов’язки її учасників спільного ринку, тоді як Митний Союз урівнює зовнішні мита країн-учасників, не вирішуючи питань доступу на внутрішні ринки цих країн, що принципово відрізняє ці дві інтеграційні моделі;
• заперечуємо проти намагань протиставити створенню зони вільної торгівлі з Європейським Союзом загрози погіршення економічних відносин України з Росією, Білоруссю і Казахстаном.

Реагуючи на сучасні виклики суміщення євроінтеграційних прагнень України та ефективної співпраці з країнами Митного Союзу закликаємо:

• Президента, Кабінет Міністрів України та Верховну Раду України — пришвидшити виконання усіх зобов’язань, взятих Україною перед Європейським Союзом в рамках Порядку денного асоціації;
• Міністерство закордонних справ — виступити з офіційною заявою у підтвердження оприлюдненій керівництвом відомства позиції щодо несумісності зазначених інтеграційних векторів;
• Міністерство економічного розвитку і торгівлі — оприлюднити економічне обґрунтування перспектив входження України до Митного союзу Росія-Казахстан-Білорусь за схемою «3+1» та пояснити зміст цієї схеми;
• Переговорну групу від України щодо створення Зони Вільної Торгівлі — докласти максимальних зусиль для завершення в прийнятні терміни переговорного процесу та підготовки до підписання підсумкової угоди;
• Громадянське суспільство — всебічно підтримувати дії спрямовані на реалізацію євроінтеграційної політики, сприяти реалізації пріоритетів Порядку денного асоціації та захисту національних інтересів в процесі переговорів щодо створення поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі з Європейським Союзом.

Вийшов другий номер щомісячного Дайджесту CSLN  (Мережі лідерів громадянського суспільства) «Східний міст до демократії» . Номер присвячений розвитку громадянського середовища та євроінтеграційним процесам в Україні, Азербайджані, Вірменії, Грузії, Молдові та у регіоні загалом.Дайджест в частині щодо Азербайджану розповідає про обговорення в цій країні проекту документу «Стандарти діяльності НУО й моделі сертифікації». Також йдеться про заходи в контексті євроінтеграції Вірменії й нові дослідження вірменського Інституту державної політики. В частині щодо Грузії йдеться про обговорення в цій країні виборчого процесу та пропозиції щодо змін до виборчого законодавства, розповідається про громадську раду при МВС Грузії, наводяться новини з бізнес-середовища та сфери агро-промисловості. Крім того, в номері мова йде про лібералізація візового режиму Молдови з ЄС та форум ЄС-Молдова, опублікована інформація про книгу «Росія очима суспільств Молдови, Румунії та України». Нарешті, в частині про Україну опубліковані пропозиції консорціуму НУО щодо удосконалення виборчого законодавства, результати соціологічного дослідження щодо суспільної довіри українців до органів влади та соціальних інституцій, а також робиться оцінка імплементації євро інтеграційних пріоритетів України за 2010 рік.

Дайджест доступний у англомовній та російськомовній версіях.

Мережа лідерів громадянського суспільства (CSLN) є унікальним для регіону проектом, котрий виступає комунікативним майданчиком для понад 120 лідерів громадянського суспільства з Азербайджану, Вірменії, Грузії, Молдови та України. Учасниками мережі стали організації громадянського суспільства з чотирьох сфер діяльності – аналітичні центри, моніторингові організації, правозахисні організації та центри, що спеціалізуються на темі європейської інтеграції.

Восточный мост к демократии (2-2011)

Eastern Bridge for Democracy (2-2011)

1. Строки виборчої кампанії повинні встановлюватися з урахуванням організаційних потреб та конституційних засад виборчого процесу. Так, для належного виконання основних організаційних заходів з підготовки та проведення виборів, забезпечення належної реалізації права на оскарження рішень, дій та бездіяльності, пов’язаних з виборами, загальна тривалість виборчого процесу повинна складати не менше 120 днів.

2. Участь блоків у виборчій кампанії повинна бути врегульована Законом „Про вибори народних депутатів України” з урахуванням низького рівня корпорації всередині фракцій, сформованих на основі блоків, у післявиборчий період. Крім того, формування окружних та дільничних виборчих комісій на засадах збалансованого партійного представництва неможливе за умови виділення квот для фракцій, адже партії, що входять до складу блоків, конкурують між собою, а партії, які сформували фракції самостійно, отримують невиправдані переваги при формуванні складу відповідних виборчих комісій. Заборона висування кандидатів на виборах виборчими блоками стимулюватиме зміцнення партійної системи України, однак, по-перше, закріплення такої заборони є недостатньо демократичним, по-друге, норми Закону, якими б передбачалось її закріплення, мали б набути чинності після чергових виборів народних депутатів України 2012 р. У зв’язку з цим, для чергових виборів народних депутатів України вбачається необхідним не повністю заборонити висування кандидатів виборчими блоками, а стимулювати партії до самостійної участі у виборах шляхом встановлення для блоків політичних партій виборчого бар’єру, який би у два рази перевищував виборчий бар’єр для політичних партій. Крім того, з метою розвитку внутрішньопартійної демократії та стимулювання виборців до підтримки на виборах партійних ідеологій та програм, а не окремих відомих у суспільстві діячів (у тому числі й політиків), вбачається доцільним закріпити у Законі заборону на утворення блоків, назви яких містять зазначення імен, прізвищ та по-батькові кандидатів у депутати або інших осіб.

3. Територіальна організація виборів повинна визначатись з урахуванням типу виборчої системи, яка застосовуватиметься на виборах народних депутатів України. Закон повинен забезпечувати можливість належної реалізації активного виборчого права громадянам, що проживають за межами України, а також можливість оскарження ними рішень, дій та бездіяльності, пов’язаних з підготовкою та проведенням виборів. Межі територіальних виборчих округів повинні враховувати кількість зареєстрованих виборців таким чином, аби було дотримано принцип рівного виборчого права. Крім того, при визначенні цих меж необхідно враховувати місця компактного проживання національних меншин. Закон повинен передбачати поділ виборчих дільниць на постійні та тимчасові. Кількість виборців, що належать до виборчої дільниці, доцільно зменшити до 1500, що забезпечуватиме належну організацію голосування та підрахунку голосів.

4. Формування окружних та дільничних виборчих комісій має здійснюватися за принципом рівного представництва як для партій, представлених у парламенті, так і для позапарламентських партій – 50% місць у складі виборчих комісій має відводитись для заміщення кандидатурами, запропонованими представленими у парламенті партіями, 50% місць – для заміщення кандидатурами, запропонованими позапарламентськими партіями. При цьому, зважаючи на політичну конфігурацію діючого парламенту, який складається з одно- та багатопартійних фракцій, розподіл місць в окружних та дільничних виборчих комісіях повинен здійснюватися через окреме жеребкування на заповнення квот відповідно парламентських та позапарламентських партій. Таким чином буде забезпечено збалансоване представництво партій, представлених у Верховній Раді України, і забезпечено рівноправну участь у формуванні комісій потенційно конкуруючих суб’єктів зі складу одного блоку. Процедуру жеребкування необхідно здійснити для кожної окружної виборчої комісії (згодом і для ДВК) окремо. Таким чином не буде допущено повторення ситуації, яка виникла під час місцевих виборів 2010 р., коли партії, які отримали перші номери за результатами єдиного жеребкування, забезпечили собі більшість місць у складі виборчих комісій.

5. Розподіл керівних посад (голова, заступник, секретар) у виборчих комісіях різних рівнів доцільно здійснювати методом жеребкування між кандидатами на відповідні посади без урахування досвіду їх роботи у складі виборчих комісій. Як показала практика, поняття досвіду роботи у складі виборчих комісій може тлумачитись неоднозначно, в той час як провести перевірку інформації про наявність у претендентів на посади у складі виборчих комісій досвіду відповідної роботи практично неможливо. На останніх місцевих виборах обов’язковість призначення на керівні посади у комісіях осіб, що мають досвід роботи у складі виборчих комісій, призвела до того, що окремі партії отримали суттєві переваги при розподілі керівних посад у складі комісій. Відповідно до рекомендацій Місій БДІПЛ/ОБСЄ Закон повинен передбачати обов’язковість проходження навчання з питань виборів членами окружних та дільничних виборчих комісій, яке мають організовувати відповідно ЦВК та окружні комісії. Методика такого навчання має здійснюватись за затвердженою ЦВК програмою. Прослуховування членами відповідних виборчих комісій навчальних курсів (тривалістю до 1 тижня, враховуючи короткі строки перебігу основних етапів виборчого процесу), має передувати складанню ними присяги. Підстави дострокового припинення повноважень членів виборчих комісій за ініціативою суб’єктів, які запропонували їхні кандидатури, мають бути вичерпно визначені Законом, що сприятиме підвищенню рівня незалежності членів комісій від партій та кандидатів.

6. При вирішенні питання про оптимальний кворум для легітимності засідань та прийняття виборчими комісіями рішень необхідно враховувати практику українських виборів та логіку процесу, щоб визначити найприйнятніший кворум для засідань дільничних та окружних виборчих комісій. Вимога присутності 2/3 членів комісії на її засіданні може бути використана для його зриву у разі неявки на засідання більш ніж третини членів комісії, що є особливо небезпечним у день день голосування, при підрахунку голосів та встановленні результатів голосування. Спрощення цієї жорсткої вимоги перед проведенням повторного голосування під час виборів Президента України 2010 р. та виборів до органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських голів 31 жовтня 2010 року призвела до максимальної мобілізації членів комісій від полярних кандидатів, які усвідомили, що й за їх відсутності підготовка до голосування (у день його проведення), а також процедура підрахунку голосів відповідатимуть чинному законодавству. Тож вимога присутності на засіданнях абсолютної більшості членів виборчих комісій – достатня та виправдана. Проте вона повинна поширюватись і на засідання комісій, які проводяться у день голосування , а не звужуватися до присутності 3-х членів комісії, як це було передбачено під час останніх місцевих виборів. Рішення на засіданні повинні прийматися більшістю від присутніх, що забезпечить необхідний баланс рівності можливостей для партій парламентської більшості, меншості та позапарламентських політичних сил.

7. Ефективне спостереження за виборами українськими громадськими організаціями, що наділятимуться широкими повноваженнями, забезпечить незаангажовану оцінку підготовки та проведення виборів, дозволить зафіксувати порушення вимог законодавства та сприятиме їх усуненню. Спостерігачі від громадських організацій повинні бути прирівняні до офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу, та мати право на: 1) отримання копії протоколу про підрахунок голосів та встановлення офіційних результатів виборів; 2) звернення до відповідної виборчої комісії або суду з письмовою заявою про усунення порушень закону у разі їх виявлення; 3) складання акту про виявлене порушення закону, що підписується ним та не менш ніж двома виборцями, які засвідчують це порушення; 4) присутність під час волевиявлення виборців поза приміщенням для голосування (на дому); 5) присутність під час засідань виборчих комісій різного рівня при підрахунку голосів, встановленні результатів волевиявлення. Всеукраїнські та місцеві громадські організації, зареєстровані не пізніше ніж за 3 роки до дня виборів, і статутні документи яких передбачають організацію та проведення спостереження під час виборів народних депутатів, акредитуються Центральною виборчою комісією на підставі відповідних заяв, підписаних їх керівниками, копій свідоцтв про реєстрацію та статутів, засвідчених нотаріально. Реєстрація та видача посвідчень окремим спостерігачам – громадянам України здійснюється ЦВК та відповідними окружними виборчими комісіями, до яких звернувся представник акредитованої організації з довіреністю на здійснення представницьких функцій в межах округу чи України, списком кандидатів на спостереження, який додається, завіреною печаткою організації копією документу від ЦВК про акредитацію, оригіналами заяв від кандидатів у спостерігачі.

8. Реєстрація кандидатів. Підстави для відмови у реєстрації кандидатів повинні бути чітко та вичерпно визначені в законі і не створювати можливостей для неоднозначного тлумачення відповідних норм виборчими комісіями. Закон повинен відводити достатній час для виправлення недоліків у поданих на реєстрацію документах та можливість їхнього повторного подання до завершення відведеного граничного строку. Можливість скасування реєстрації кандидатів повинна передбачатись лише у виняткових випадках, визначених чинним Законом «Про вибори народних депутатів України». Повторне вчинення суб’єктом виборчого процесу правопорушення не повинне бути підставою для скасування його реєстрації (у цьому випадку необхідно застосовувати інші санкції, наприклад, штрафи, розмір та підстави накладання яких мають визначатись законом). Закон не повинен передбачати подання підписних листів на підтримку висування кандидатів; розмір виборчої застави не повинен обмежувати можливість висування кандидатів невеликими партіями, які не мають у своєму розпорядженні значних фінансових ресурсів. Закон повинен передбачати обов’язковість подання декларацій про доходи та майновий стан кандидатів, а також обов’язковість їхнього оприлюднення на веб-сайті ЦВК.

9. Фінансування виборчих кампаній повинне здійснюватись за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фондів суб’єктів виборчого процесу; а у разі проведення позачергових виборів – з резервного фонду Кабінету Міністрів України. Одночасно з прийняттям нової редакції Закону «Про вибори народних депутатів України» необхідно внести зміни до Закону «Про політичні партії в Україні», які передбачатимуть: а) запровадження прямого державного фінансування діяльності політичних партій та встановлення заборони їх фінансування юридичними особами; б) узгодження розміру внесків на користь партій з розміром внесків до виборчих фондів; в) обов’язкове оприлюднення на веб-сайті ЦВК річних звітів про доходи та видатки партій (вимоги до змісту таких звітів повинні визначатись безпосередньо у законі), а також звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів (вимоги до змісту таких звітів та меж розкриття відображеної у них інформації повинні визначатись безпосередньо у законі); г) відображення у звітах інформації про осіб, які здійснили внески на користь партій або до виборчих фондів, що перевищують певну величину, визначену законом; д) закріплення за ЦВК права здійснювати контроль не лише за надходженням і використанням коштів виборчих фондів, а й фінансуванням партій в цілому; е) ефективні та пропорційні санкції за правопорушення у сфері фінансування партій та передвиборної агітації.

10. Складання та уточнення списків виборців. До Закону України «Про Державний реєстр виборців» необхідно внести зміни, які передбачатимуть можливість надання партіям декількох електронних копій бази даних Державного реєстру виборців, що сприятиме більш оперативному проведенню перевірки повноти і достовірності бази даних Державного реєстру виборців, а відтак – підвищуватиме ефективність контролю партій за веденням Державного реєстру виборців. Порядок складання та уточнення списків виборців на виборах народних депутатів України повинен базуватись на нормах Закону «Про Державний реєстр виборців», при цьому: а) попередні списки виборців повинні передаватись органами ведення Державного реєстру виборців безпосередньо дільничним виборчим комісіям; б) дільничні виборчі комісії повинні бути позбавлені права внесення змін до списків виборців – такі зміни мають вноситись виключно відповідними органами ведення Державного реєстру виборців, у тому числі – на підставі рішень суду; в) виборчі комісії не повинні розглядати скарги на порушення, пов’язані зі складанням і уточненням списків виборців, – відповідні скарги мають розглядати органи ведення Державного реєстру виборців; закон повинен передбачати можливість ефективного оскарження рішень органів ведення державного реєстру виборців в адміністративному та судовому порядку; г) уточнення списків виборців та розгляд скарг, позовних заяв щодо невнесення, неправильного внесення виборців до списків виборців має завершитись не пізніше ніж за 2 дні до дня голосування, після чого будь-які зміни до списків виборців вноситись не повинні; д) кожному виборцю у встановлений законом строк до дня виборів має бути надіслане іменне запрошення із зазначенням відповідних даних, необхідних для голосуванні реалізації права голосу на виборах; е) закон не повинен передбачати можливість голосування виборців на підставі відкріпних посвідчень – у разі неможливості голосування на виборчій дільниці, до якої віднесено виборця, він повинен мати можливість звернутись до органу ведення Державного реєстру виборців для зміни місця голосування (виборчої дільниці) без зміни виборчої адреси, як передбачено Законом „Про Державний реєстр виборців”.

11. Передвиборна агітація. У новій редакції Закону «Про вибори народних депутатів України» необхідно чітко визначити поняття передвиборної агітації, політичної реклами, офіційного повідомлення про дії кандидатів у депутати. У випадку реклами продукції (комерційної реклами) з використанням символіки, зображень, назв (імен) суб’єктів виборчого процесу така реклама повинна вважатись політичною. З метою забезпечення рівних можливостей суб’єктів виборчого процесу у здійсненні передвиборної агітації необхідно скасувати квоти на політичну рекламу, встановлені Законом «Про рекламу». У відповідності до рекомендацій ОБСЄ/БДІПЛ, виборчі комісії мають бути звільнені від обов’язку сприяння суб’єктам виборчого процесу у здійсненні ними передвиборної агітації. Правове регулювання права на відповідь має бути приведене у відповідність до європейських стандартів; зокрема Закон повинен передбачати можливість відмови ЗМІ у забезпеченні права на відповідь (за наявності чітко визначених законом підстав) з можливістю оскарження такої відмови у судовому порядку. Граничний строк оприлюднення результатів опитувань громадської думки має бути скорочений до 7 днів до дня голосування, що відповідатиме кращій зарубіжній практиці. У Законі не повинні закріплюватись положення чинного Закону «Про вибори народних депутатів України», які мають недемократичний характер, зокрема щодо заборони проведення передвиборної агітації у ЗМІ з часткою іноземної власності понад 50%, заборони коментування чи оцінювання змісту передвиборної агітаційної програми протягом 20 хвилин до і після її трансляції тощо.

12. Контроль за друком та транспортуванням бюлетенів. Відсутність належного контролю за виготовленням і використанням виборчих бюлетенів може призвести до поглиблення недовіри до виборчого процесу загалом. Саме тому виборче законодавство має гарантувати можливість обов’язкової присутності членів відповідних виборчих комісій, уповноважених осіб всіх суб’єктів виборчого процесу та представників правоохоронних органів під час виготовлення бюлетенів, знищення друкарських форм, поліграфічного браку, транспортування виборчої документації, її передачі відповідним виборчим комісіям. Закон про вибори повинен передбачати можливість перевищення кількості виборчих бюлетенів – кількості виборців, включених до списків виборців на дільниці, не більш ніж на 0,5%. Правоохоронні органи повинні забезпечувати надійне зберігання виборчої документації.

13. Таємниця голосування – не лише право, а й обов’язок, невиконання якого повинне бути покаране шляхом визнання недійсним будь-якого виборчого бюлетеня, зміст якого став відомим іншим. Порушення таємниці голосування повинно мати наслідком накладання санкцій на члена виборчої комісії у разі порушення або незабезпечення ним таємності голосування, а також на виборця, дії якого створили передумови для розголошення змісту заповненого бюлетеню.

14. Оскарження рішень, дій та бездіяльності, пов’язаних з виборами. Порядок судового розгляду виборчих спорів повинен визначатись виключно Кодексом адміністративного судочинства України, а не виборчим законодавством. Положення КАС та Закону «Про вибори народних депутатів України» повинні: а) передбачати поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, пов’язані з виборами; можливість вжиття судами заходів із забезпечення позову; б) встановлювати такі строки подання та розгляду скарг і позовних заяв, які дозволятимуть ефективно захищати порушені права та належним чином вирішувати виборчі спори з урахуванням швидкого перебігу етапів виборчого процесу; в) передбачати можливість перегляду всіх судових рішень у виборчих спорах в апеляційному порядку.

15. Зміст виборчого бюлетеню повинен відповідати списку зареєстрованих партій в єдиному багатомандатному виборчому окрузі та переліку кандидатів, зареєстрованих у кожному з одномандатних мажоритарних виборчих округах. Послідовність розташування кандидатів та партій у виборчих бюлетенях має визначатись жеребкуванням на спеціальному засіданні відповідної виборчої комісії. У разі виявлення неточностей чи помилкового невключення до бюлетеня одного з кандидатів або партій, весь наклад таких бюлетенів необхідно знищити та забезпечити оперативне виготовлення повторного накладу.

16. Протокол про підрахунок голосів на виборчих дільницях повинен враховувати та відтворювати всі процедурні дії її членів. Так, необхідно фіксувати кількість бюлетенів у кожній зі скриньок для голосування, результати волевиявлення під час голосування за межами приміщення для голосування (за місцем проживання виборця), кількість контрольних талонів, зіпсованих та недійсних бюлетенів тощо. Таким чином можна проаналізувати всі позаштатні ситуації, які трапляються на дільниці, але можуть бути приховані підсумковими сумарними даними. Крім того, закон повинен закріплювати обов’язковість підписання протоколів про підрахунок голосів на дільниці, про встановлення результатів голосування в межах територіального виборчого округу, протоколу про встановлення результатів виборів всіма членами відповідних виборчих комісій. Легітимним має вважатись протокол, підписаний не менш ніж 2/3 від присутніх членів ДВК, але не менш ніж половиною членів від її загального складу. Кримінальний кодекс України повинен встановлювати кримінальну відповідальність не лише за виніс печатки за межі приміщення для голосування, але й за бездіяльність представників правоохоронних органів та членів окружних виборчих комісій, які відмовляються фіксувати непоодинокі факти переписування протоколів про підрахунок у приміщенні ОВК.

17. Забезпечення інформаційного компоненту виборчого процесу. Принцип вільних виборів передбачає не лише право бути обраним, а й право обирати. Воно реалізується, зокрема, на основі володіння якомога повнішою інформацією про виборчий процес і про кандидатів, хоч би яка виборча модель не застосовувалася. Виборець має право знати, кому він делегує своє право на управління, хто ухвалює законодавчі рішення у державі від його імені. Держава повинна забезпечити доступ до публічно важливої інформації, у тому числі у виборчому процесі. Саме тому необхідно підняти на якісно новий рівень інформування виборців щодо кандидатів. Мінімальний набір відомостей, який дозволить здійснювати усвідомлений вибір, включає в себе біографічні дані, громадянство, відомості про освіту, попередню діяльність (у т.ч. на виборних посадах), місце роботи, місце проживання, декларацію про майновий стан та доходи, передвиборчу програму, відомості про наявність судимості, звіт про використання коштів виборчого фонду. У разі застосування змішаної системи в частині багатомандатного округу передбачити публічне подання партіями інформації щодо повного складу списку кандидатів. Така інформація повинна розміщуватися та оперативно оновлюватися на сайті ЦВК.

Пропозиції консорціуму громадських організацій щодо удосконалення виборчого законодавства (pdf)

Proposals on electoral legislation improvement by the NGO consortium

Члени Партнерства домовилися присвятити свою діяльність спонуканню української влади до реального дотримання в державних закупівлях принципів доброчесності, конкурентності та відкритості. 

Партнерство вирішило постійно інформувати громадськість про реальну ціну неефективних державних закупівель, безпосередньо брати  участь у реформуванні тендерного законодавства та здійснювати громадський контроль за держзакупівлями.

Цю думку продовжив Володимир ЖОВТЯК, голова Координаційної ради ВБО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ\СНІД». Він наголосив, що Мережа ЛЖВ протягом багатьох років стежить за закупівлями ліків, адже реальною ціною корупції в тендерах є життя членів Мережі.

Про те, чи варто Україні взагалі відмовитися від державних закупівель через їх крайню корумпованість розмірковував Дмитро ЛЯПІН, голова Інституту власності і свободи. За його словами таке прагнення є утопією, а значить вкрай важливо добитися дотримання в українських закупівлях принципів конкурентності та доброчесності. 

• сприяння посиленню загальної спроможності громадянського суспільства здійснювати ефективний громадський контроль за державними закупівлями в Україні;
• публічний тиск та громадський контроль за державними закупівлями, зокрема щодо дотримання в них принципів доброчесності, конкурентності та відкритості;
• інформування громадськості про реальну ціну неефективних державних закупівель;
• участь у реформуванні тендерного законодавства України.

• здійснювати постійне інформування з питань державних закупівель як членів Партнерства, так і широкої громадськості;
• ініціювати та брати участь у процесі реформування тендерного законодавства України, в тому числі через участь у розробці відповідних нормативно-правових актів;
• всебічно сприяти посиленню загальної спроможності громадянського суспільства здійснювати ефективний громадський контроль за державними закупівлями в Україні;
• застосовувати всі можливі форми публічного тиску та громадського контролю за державними закупівлями задля дотримання в них принципів доброчесності, конкурентності та відкритості.

10 березня в медіа-холі агентства УНН відбулась презентація соціологічного дослідження щодо громадської довіри до влади здійсненого на замовлення Лабораторії законодавчих ініціатив компанією TNS в Україні в межах щомісячного дослідження «Омнібус» (Omnibus). На заході були представлені також результати парламентського моніторингу Лабораторії законодавчих ініціатив за 2010 сесійний рік (2010-й сесійний рік включає шосту та сьому сесії Верховної Ради України: з лютого 2010 року по січень 2011 року).

Під час соціологічного дослідження  було опитано 1200 респондентів віком від 16 до 75 років в більш ніж 80 населених пунктах всіх типів та в усіх регіонах України. При опитуванні витримані квоти за статтю й віком. Час проведення польового етапу дослідження – з 2 по 10 лютого 2011 року. Математична точність вибірки становить +/- 3%.

Традиційно для України, найбільше громадяни довіряють Церкві (67,1% респондентів висловили повну або переважну довіру їй), ЗМІ – як українським (46,4%), так і російським (37,4%) й західним (36,5%) – та Збройним силам (40,1%). Найменше довіри у Судів (14,3%), Прокуратури (17%), Міліції (17,4%) та Верховної Ради України (18,7%). Серед органів влади більше всього українці довіряють Президенту (31%).

Загалом же можна констатувати, що за останні півроку в Україні відбулось падіння (подекуди – досить суттєве) рівня громадської довіри до всіх органів влади та до значної кількості соціальних інституцій. Так за період з вересня 2010 року по лютий 2011 року рівень довіри до Верховної Ради України скоротився на 2,7%, до Уряду – на 6,8%, до Президента найбільш суттєво – на 10,3%. Простежується і падіння рівня довіри до Судів (на 7,3%), Прокуратури (на 5,7%), Міліції (на 7,6%), Служби безпеки України (на 6,7%), Місцевих державних адміністрацій (на 7%) та Місцевих рад (на 5%). Дещо знизився рівень довіри навіть до Українських ЗМІ (на 4,4%) та Російських мас-медіа (на 4%). Єдині позитивні зміни спостерігаються у ставленні до Західних ЗМІ – тут рівень довіри виріс на 2,9%.

У Києві, де, відбулися певні зміни у владі (персональні та структурні) без виборів, рівень довіри до міської ради та міської державної адміністрації найнижчий серед усіх регіонів. Так упродовж року рейтинг повної та переважної довіри до Київради знизився з 10,5% у лютому 2010 року до 4,5% у лютому нинішнього року; аналогічне зниження спостерігається і для Київської міської державної адміністрації: з 7,5% у лютому 2010 року до 3% у лютому 2011 року.

Більше всього Верховній Раді України довіряють (тобто, відповіли «повністю довіряю» або «переважно довіряю») на Півдні (36,8%), у Криму (35%), на Південному Сході (28%) та на Сході (24,4%). Найменше – у Києві (4,5%) та на Заході (5,6%).

Президенту найбільше довіряють (відповіли «повністю довіряю» або «переважно довіряю») на Сході (50,8%), Південному Сході (44,5%) та Півдні (41%). Найменше – на Заході (6,4%) та у Києві (10,5%).

Уряду найбільше довіряють (відповіли «повністю довіряю» або «переважно довіряю») на Сході (50,8%), у Криму (36,7%), на Південному Сході (34,9%), та Півдні (32,8%). Найменше – у Києві (7,5%), на Заході (8%) та Північному Заході (8%).

В цілому, динаміка зміни рівня довіри до Верховної Ради України, Президента та Уряду нагадує параболи, які спочатку йдуть по висхідній, а потім спадають.

У вересні 2010 року спостерігалося загальне підвищення рівня довіри до всіх центральних органів влади в порівнянні з показниками лютого 2010 року (слід зазначити, що показники початку 2010 року стосувалися ще Президента Ющенка та Уряду Тимошенко). З вересня ж 2010 року відбулось падіння довіри до всіх органів влади. Разом з тим, необхідно відзначити, що рейтинги довіри все ж не повернулися до минулорічного рівня. Тож слід констатувати, що за останній рік повна та переважна довіра до Верховної Ради України зросла на 6,6%, до Президента – на 17,1%, до уряду – на 5,9%.

Більшість українців не підтримують відновлення чинності конституції 1996 року та повернення до т.зв. «президентсько-парламентської республіки». На питання «Чи підтримуєте ви розширення повноважень Президента України та обмеження повноважень Верховної Ради України у зв’язку з відновленням чинності Конституції 1996-го року?» 63,3% респондентів відповіли «Ні», в той час як підтримали посилення президентської влади 36,5% опитаних. В регіональному розрізі розширення повноважень президента підтримали лише респонденти на Сході (51,3%). Ще у двох регіонах, які традиційно підтримують діючого президента, громадяни висловили порівняно високу підтримку поверненню до «президентсько-парламентської республіки» – на Півдні (50%), та Південному Сході (46%). В усіх інших регіонах значна більшість респондентів виступила проти посилення президента (від 60 до 80% респондентів).

Переважна більшість українців вважає, що існуючу систему виборів до парламенту (пропорційну систему з закритими списками) необхідно змінювати. Так лише 22,5% респондентів висловилось за те, щоб обирати депутатів до Верховної Ради України за тією ж системою, що й на двох попередніх парламентських виборах. 27,6% опитаних виступили за те, щоб наступні вибори до парламенту відбувалися за такою ж виборчою системою, як останні місцеві вибори (за змішаною системою). Водночас, майже половина респондентів (48,9%) висловилась проти введення змішаної системи на парламентських виборах, однак визнали, що і пропорційну виборчу систему з закритими списками все ж необхідно змінити.

Переважна більшість українців вважає, що всі органи влади (як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях) працюють непрозоро та не достатньо відкрито – це засвідчили 77,2% респондентів (аналогічний показник в минулому році становив 69,9%). Певне покращення в даному контексті можна спостерігати лише у Президента, прозорість та відкритість діяльності якого засвідчили 8,8% опитаних. Найбільш закритими громадяни вважають роботу Верховної Ради України,  а також Уряду й інших центральних органів виконавчої влади.

PowerPoint-презентація дослідження

Верховною Радою України шостого скликання протягом минулого сесійного року (2010-й сесійний рік включає шосту та сьому сесії Верховної Ради України: з лютого 2010 року по січень 2011 року) було прийнято 224 закони.

Основні тенденції:

1. У законотворенні з великим відривом переважає сфера галузевої, економічної та правової політики. При цьому значно відстає сфера  політики культури і освіти. Також досить мало з ухвалених законів стосуються інформаційної політики й політики у сфері національної безпеки та оборони.
2. Однією з основних ознак законодавчого процесу у Верховній Раді України є переважання ухвалених законів, які були ініційовані Народними депутатами. На відміну від України, у більшості країн Західної Європи спостерігається протилежна законодавча тенденція: переважна більшість законопроектів ініційовані урядом. У Німеччині, наприклад, щороку приймається близько 75% законів, ініційованих урядом. Фактично, лише в Італії ситуація аналогічна українській: більшість законопроектів ініціюють депутати. Однак, при цьому, все ж частіше ухвалюються законопроекти, які ініціював уряд.
3. Все ж необхідно відзначити, що за минулий сесійний рік збільшилась кількість законів, ініційованих урядом. Особливо ця тенденція проявилася під час 7-ї сесії.
4. Значно зросла кількість ухвалених законів, які були ініційовані представниками фракції Партії регіонів.
5. Під час 7-ї сесії на законодавчу арену повернувся ще один суб’єкт законодавчої ініціативи: Національний банк України.
6. З 224 ухвалених протягом 2010-го року законів лише 17 були підтримані всіма парламентськими фракціями. Варто зазначити, що фракція НУНС не підтримала 87% ухвалених в цілому законопроектів, а фракція БЮТ-Батьківщина – майже 70%. При цьому часто не відігравало ролі, хто був ініціатором законопроекту. Наприклад, фракція БЮТ-Батьківщина не підтримала більшість ухвалених парламентом законів, які були ініційовані попереднім урядом під керівництвом Юлії Тимошенко.

29 січня 2011 року у Києві відбулась установча конференція Української національної платформи форуму громадянського суспільства Східного Партнерства. Утворена Національна платформа об’єднала представників аналітичних центрів та громадських організацій з усієї України, які в своїй діяльності приділяють увагу європейській тематиці та готові працювати спільно в контексті євроінтеграції України. Конференція відбулась за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження».

«Більшість громадських організацій хочуть бачити Українську національну платформу як дискусійний майданчик, де вони матимуть змогу узгоджувати свої позиції. Це можливість об’єднати потенціал багатьох центрів, що займаються європейськими темами з усієї України», – зазначив на відкритті заходу Ігор Когут, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, Національний координатор по Україні Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства. Також він додав, що до роботи Національної платформи будуть залучені вже існуючі об’єднання громадських ініціатив, як то Громадська експертна рада при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС, Громадянська асамблея України, Мережа підтримки реформ. Разом з тим, Національна платформа залишатиметься відкритою для усіх громадських організацій, які виявлять бажання та потенціал до розвитку євроінтеграційних ініціатив.

Борис Тарасюк, Голова Комітету з питань європейської інтеграції Верховної Ради України, підтримав ініціативу та висловив підтримку зі сторони профільної парламентської структури. Також він ознайомив присутніх з процесами, які відбуваються у Парламентській Асамблеї «Євронест», куди входять представники Європарламенту та парламентів України, Молдови, Білорусі, Вірменії, Азербайджану та Грузії. Борис Тарасюк наголосив на важливості 2011 року, протягом якого, на його думку, є шанси завершити переговорний процес щодо укладання угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також розвивати переговори щодо лібералізації візового режиму.

Олег Рибачук, Голова Громадської експертної ради при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС, звернув увагу на те, що наразі існують механізми співпраці між Україною та ЄС безпосередньо на громадському рівні й слід шукати можливості їх використання. Українська національна платформа форуму громадянського суспільства Східного Партнерства – це шанс посилити такі можливості.

Теван Погосян, Координатор IV Робочої групи «Контакти між людьми» Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства, говорив про те, що реальна ціль ініціативи створення національних платформ громадянського суспільства в межах Східного Партнерства – допомога власним країнам при втіленні в життя реформ, які необхідно здійснити в процесі поглиблення інтеграції з Європейським Союзом. Теван Погосян також наголосив на важливості реальної співпраці в межах нового об’єднання та ініціативності його учасників.

Після відкриття конференція продовжувалась в чотирьох робочих групах за напрямами:

1. Демократія, права людини, належне урядування та стабільність.
2. Економічна інтеграція і узгодження з політок ЄС.
3. Довкілля, зміни клімату та енергетична безпека.
4. Контакти між людьми.

На заключному пленарному засіданні була створена Координаційна Рада Української національної платформи форуму громадянського суспільства Східного Партнерства, куди увійшли: Ігор Когут (Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, Національний координатор по Україні Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства), Олег Рибачук (Голова Громадської експертної ради при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС), Андрій Когут (Член Оргкомітету Громадянської Асамблеї України), Юлія Тищенко (Голова Ради Українського незалежного центру політичних досліджень, Європейський конвент України), Юрій Вдовенко (Віце-президент Поліського фонду міжнародних та регіональних досліджень), Святослав Павлюк (Заступник директора фундації ПАУСІ),Ярина Боренько (Програмний директор ГО «Європейський діалог»), Наталія Андрусевич (Голова Правління Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля»), Ганна Голубовська-Онісімова (Президент Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86», а також представник від Громадської мережі підтримки реформ (на погодженні).

Крім того, учасники схвалили план дій Національної платформи на 2011 рік, та в цілому підтримали Меморандум про створення Української національної платформи форуму громадянського суспільства Східного Партнерства (з доопрацюванням).

Меморандум про створення Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства

Memorandum on Establishment of the Ukrainian National Platform for the Eastern Partnership Civil Society Forum

Веб-сайт Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства

Представники Лабораторії законодавчих ініціатив взяли участь у міжнародній конференції  «Громадський моніторинг як інструмент розвитку громадянського суспільства», котра відбулась 18-19 грудня 2010 року в м. Одеса. Конференція стала комунікативним майданчиком обміну досвідом для понад 50 представників НУО та регіональних мас-медіа з Одеської, Миколаївської, Херсонської областей та АРК Крим, які уже реалізували моніторингові проекти, або ж планують таку діяльність. Основними темами для дискусії стали проблеми ефективності інструментів участі громадськості в процесі прийняття рішень в Україні, роль громадського моніторингу в стосунках влади і суспільства, механізми здійснення такого громадського моніторингу, а також проблеми діяльності моніторингових організацій в сфері публічної політики і житлово-комунального господарства.

Організаторами конференції виступили Одеська обласна організація «Комітету виборців України», Східноєвропейський демократичний центр (Варшава, Польща) у партнерстві з Мережею підтримки реформ та Лабораторією законодавчих ініціатив. Даний захід став завершальним етапом реалізації проекту «Підготовка локальних ЗМІ та громадських організацій до моніторингу діяльності органів влади та політиків на півдні України».

Одним з основних доповідачів Конференції був Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут. У своїй презентації на тему «Інструменти участі громадськості у процесі прийняття рішень» він поділився загальноєвропейським досвідом механізмів та процедур участі громадськості у процесі прийняття рішень як на локальному і на національному, так і міжнародному рівнях, спираючись на Кодекс кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень. Водночас Ігор Когут наголосив, що усім представникам громадянського суспільства потрібно знайти механізми та аргументи для того, щоб примусити владу повірити в те, що їй необхідно співпрацювати з громадськістю задля того, щоб залишатися владою. Така співпраця, поміж іншого, передбачає прозорість прийняття політичних рішень, підзвітність та підконтрольність влади перед громадськістю.

Від імені Мережі підтримки реформ програмний координатор Лабораторії законодавчих ініціатив Катерина Сідаш та секретар Громадянської асамблеї України Андрій Когут представили результати комплексного моніторингу «Місцеві вибори 2010». Окрім безпосередніх результатів експертного опитування інтерес учасників викликала форма моніторингу, методологічні аспекти та можливість застосування подібного досвіду під час майбутніх моніторингових проектів.

Результати комплексного моніторингу “Місцеві вибори 2010”

Презентація «Інструменти участі громадськості у процесі прийняття рішень» (Ігор Когут)

Кодекс кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень (укр.)

Code of Good Practice for Civil Participation in the Decision-making Process (Eng.)