Народні депутати дев’ятого скликання утворили чи не найбільше тимчасових спеціальних комісій (ТСК) за усіх своїх попередників. Широку аудиторію рідко цікавить зміст роботи таких структур, хоча там можуть відбуватися важливі процеси: розробка нових законопроєктів, пошук вирішення нагальних для суспільства питань, обговорення з громадськістю тощо. Ми розглянемо, навіщо Рада утворювала тимчасові спеціальні комісії і які сфери найбільше цікавили народних депутатів, а також проаналізуємо, наскільки ефективною була робота ТСК у різних скликаннях.
Створення тимчасових спеціальних комісій у Верховній Раді — не нова практика народних депутатів дев’ятого скликання: можливість створювати подібні структури існує у більшості парламентів країн світу, а у Верховній Раді вони працювали починаючи з другого скликання. Зокрема, найбільше тимчасових спеціальних комісій, одинадцять, народні депутати створили у четвертому та чинному — дев’ятому — скликанні.
1. Навіщо створюють тимчасові спеціальні комісії?
Головна мета роботи тимчасових спеціальних комісій — вивчення і розв’язання конкретного питання, яке неможливо адресувати жодному постійному комітету. Наприклад, в різні часи в Україні діяли тимчасові спеціальні комісії, які розробляли законодавство для проведення реформ (зокрема, адміністративної — у третьому скликанні, реформи Служби безпеки України — у шостому тощо), вирішували питання національної безпеки, або контролювали дотримання виборчого законодавства. Тимчасові спеціальні комісії зручні для народних депутатів тим, що розширюють їхні повноваження (ТСК діє на правах головного комітету) та дозволяють «заходити» у ті сфери, які не підпадають під компетенції постійних комітетів. Водночас ТСК служать додатковим майданчиком для обговорення проблемного питання, адже їхній основних формат роботи — засідання, на які можуть бути запрошені представники органів центральної та місцевої влади, експерти, представники громадських організацій та інші.
Упродовж проаналізованих скликань (з третього по дев’яте) найбільше спеціальних комісій стосувалися національної безпеки: захисту українських територій від зовнішніх загроз (передовсім від росії) та забезпечення Збройних Сил України.
Другою за важливістю сферою для народних депутатів виявилося державне управління. Ця категорія включає комісії, утворені з метою напрацювання законодавства для реалізації реформ.
На третьому місці — питання соціального забезпечення. Це — контроль за виплатами пільговим групам населення, соціальний захист ветеранів і внутрішньо переміщених осіб (такі комісії з’явилися у Раді після анексії Криму та початку війни на Сході України у 2014 році, а після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року їх кількість лише збільшилася).
Шість комісій Рада утворила для напрацювання законів про внесення змін до Конституції України, а ще п’ять — для контролю за додержанням виборчих прав громадян під час всеукраїнських та місцевих виборів.
Завдання, які тимчасові спеціальні комісії отримували від Верховної Ради, полягали у дослідженні певної проблематики (найбільшу кількість спеціальних комісій утворювали саме для цього) та інформуванні Ради щодо результатів.
Нерідко тимчасові спеціальні комісії мали займатися законопроєктною роботою: розробкою законопроєктів та інших нормативно-правових актів (дев’ять випадків); доопрацюванням вже розроблених проєктів актів, наприклад, внесення у них змін, доповнень тощо (одинадцять випадків); попереднім розглядом законопроєктів та підготовкою їх до першого або другого читання (чотирнадцять спеціальних комісій).
Ще у дев’яти випадках Рада ставила перед спеціальними комісіями завдання напрацювати рекомендації для органів влади (зокрема, для Кабінету міністрів). Насамкінець, у восьми випадках Рада створювала тимчасові спеціальні комісії задля здійснення парламентського контролю: дотримання законів, витрачання бюджетних коштів або надання соціальних виплат.
2. Звітування тимчасових спеціальних комісій
Тимчасові спеціальні комісії підзвітні Верховній Раді. Наприкінці терміну своєї роботи вони мають скласти і подати у Верховну Раду письмовий звіт, який реєструється відповідним проєктом постанови. Рада своєю чергою має заслухати такий звіт у першу чергу на найближчому засіданні, прийняти його або відхилити.
Звіт тимчасової спеціальної комісії містить узагальнену інформацію про роботу, яку вона проробила і основні результати: інформацію, яку вдалося зібрати, проведені заходи, розроблені законопроєкти, рекомендації органам влади тощо. Такий документ є основним «мірилом» ефективності спеціальної комісії, завдяки якому парламент і громадськість можуть ознайомитися із результатами її роботи і оцінити їх.
Хоча за законодавством розробка і подання тимчасовою спеціальною комісією звіту — обов’язковий завершальний етап її діяльності, на практиці ця норма часто не виконується. Із сорока тимчасових спеціальних комісій, які працювали у Верховній Раді з третього по дев’яте скликання, звіт за результатами роботи зареєстрували лише тринадцять (тобто трохи більше третини), з яких лише у семи — був ухвалений хоча б один звіт. У трьох скликаннях — третьому, четвертому і сьомому — тимчасові спеціальні комісії не зареєстрували у Верховній Раді взагалі жодного звіту.
Водночас відсутність звіту тимчасової спеціальної комісії не завжди свідчить про відсутність результату її роботи. У нашому дослідженні ми знайшли випадки, коли тимчасові спеціальні комісії не реєстрували звіт, однак повідомляли про результати своєї роботи у медіа або в офіційних повідомленнях парламенту. Крім того, успішність роботи деяких спеціальних комісій можна оцінити по наявності ухваленого законодавства, з метою розробки якого вона була створена.
Проте відсутність звітів у левової частки комісій, які діяли у Верховній Раді минулих скликань, все одно є негативним явищем, адже ускладнює аналіз ефективності цих структур. Крім того, деякі комісії не реєстрували свої звіти саме через неефективну роботу і відсутність результатів як таких.
Причини неефективності багатьох тимчасових спеціальних комісій доволі різні. Народні депутати зазначали, наприклад, що такі структури часто не мають достатнього матеріально-технічного і кадрового забезпечення, через що вони мають залучати власні ресурси для вирішення поставлених питань (наприклад, юристів або своїх помічників). Крім того, народні депутати можуть не реєструвати звіти через наявність у Раді більш пріоритетних питань для розгляду або через неможливість зібрати достатню кількість голосів для їх прийняття. Не в останню чергу результативність спеціальних комісій залежить від особистої готовності народних депутатів докладати всіх необхідних зусиль для вирішення поставлених завдань.
Проте варто зауважити, що у дев’ятому скликанні відбувся певний позитивний зсув: майже всі тимчасові спеціальні комісії зареєстрували у Верховній Раді хоча б один звіт. Натомість відсутні звіти переважно у тих спеціальних комісій, які розпочали роботу нещодавно і термін звітування ще не настав (виключення — утворена у травні 2020 року тимчасова спеціальна комісія з питань формування і реалізації державної політики щодо відновлення територіальної цілісності і суверенітету України, яка не подала жодного звіту, хоча термін її діяльності давно сплив). Крім того, п’ять звітів тимчасових спеціальних комісій ще очікують розгляду.
Якість звітів у дев’ятому скликанні також покращилася: ці документи досить детальні і складені переважно за схожою структурою. Крім того, деякі спеціальні комісії використовують додаткові засоби інформування про свою діяльність: ведуть окремі сторінки на сайті Верховної Ради або навіть створюють окремі веб-сайти, сторінки у соціальних мережах Facebook тощо. Наприклад, тимчасова спеціальна комісія з питань захисту прав інвесторів зареєструвала шість звітів (два з них Верховна Рада прийняла) та інформує про свою діяльність на окремому сайті та має сторінку у Facebook.
