Після публічних дискусій і кількох скандалів навколо проєктів Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки (АС), після обговорення у ключових парламентських комітетах та отримання зауважень від державних інституцій народні депутати зареєстрували доопрацьований проєкт документа антикорупційної політики — проєкт Закону № 15230-д. У ньому враховані висновки комітетів Верховної Ради України (ВРУ), зауваження Головного науково-експертного управління (ГНЕУ) ВРУ, інші зауваження, висловлені до попередніх законопроєктів. Також у документ інтегровані проміжні бенчмарки (IBM) переговорного Кластера 1 «Основи процесу вступу до ЄС».
Серед основних положень, які дали змогу посилити доопрацьований проєкт АС, у пояснювальній записці до проєкту Закону № 15230-д названо такі:
- наскрізна синхронізація проєкту з положеннями Дорожньої карти з питань верховенства права та проміжними ключовими показниками за Кластером 1 «Основи процесу вступу до ЄС»;
- доповнення Преамбули принципами, на яких ґрунтується Стратегія, що дасть змогу зберегти візію майбутнього;
- доповнення проблеми, пов’язаної з виявленням, розшуком та управлінням активами, одержаними від корупційних та інших злочинів;
- доповнення підрозділу 2.1. (Судоустрій і статус суддів) засадничою проблемою фінансового забезпечення судової гілки влади та перенесення до нього проблеми інституційної стійкості і спроможності Вищого антикорупційного суду;
- системне вдосконалення приписів у сферах оподаткування та митної справи;
- включення до проєкту антикорупційної проблематики лісового господарства як стратегічно важливої галузі;
- доопрацювання підрозділу 2.16. (Освіта та наука) як основи плекання людського та інноваційного капіталу України.
Антикорупційна стратегія — це документ, який визначає засади та пріоритети державної антикорупційної політики на наступні п’ять років. Він розробляється Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК) та ухвалюється Верховною Радою України. Стратегія має ґрунтуватися на системному аналізі ситуації щодо корупції та результатів виконання попередньої стратегії. У подальшому, на виконання АС, Уряд розробляє та затверджує чіткий план дій з її реалізації — Державну антикорупційну програму.
В історії України це вже третій стратегічний документ антикорупційної політики. Перша стратегія затверджена 14 жовтня 2014 року на період до кінця 2017 року. Наступна стратегія розрахована на 2021–2025 роки, однак відповідний закон Парламент ухвалив лише в червні 2022 року. Тому щоб досягти очікуваних результатів, фактично лишалося три роки. Державна антикорупційна програма на 2023–2025 роки виконана частково і діє до затвердження нової.
У травні у Верховній Раді зареєстрували три законопроєкти про засади державної антикорупційної політики на 2026–2030 роки (законопроєкт № 15230, законопроєкт № 15230-1, законопроєкт № 15230-2). ЛЗІ опублікувала свій експертний аналіз деяких відмінностей між ними та рекомендації щодо найоптимальніших шляхів удосконалення антикорупційної політики.
Після доопрацювання Комітетом з питань антикорупційної політики цих законопроєктів прийнято рішення (згідно з ч. 2 ст. 110 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України») про внесення на розгляд Парламенту доопрацьованої версії Антикорупційної стратегії, аналіз ключових позицій якої надається нижче.
Протидія корупційним і пов’язаним з корупцією правопорушенням
Перелік ідентифікованих раніше проблем у цій сфері залишився незмінним. Як і в попередніх версіях, пропонується, поміж іншим, уточнити підстави для притягнення осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до дисциплінарної відповідальності.
Деякі очікувані стратегічні результати зазнали суттєвих змін. Так, у попередніх редакціях АС передбачалося, що в результаті законодавчих змін особа може бути притягнута до дисциплінарної відповідальності, якщо суд, зокрема, визнає вчинене нею адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, малозначним або ж закриє справу через сплив строків накладення адміністративного стягнення. Ми вже зазначали, що такий підхід може призвести до порушення принципу презумпції невинуватості особи.
У доопрацьованій версії АС цих підстав немає, а залишилося положення, що притягнення публічних службовців до дисциплінарної відповідальності відбувається на підставі рішення суду, яке набрало законної сили та яким особу притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією.
Відповідно до ч. 2 ст. 65-1 Закону України «Про запобігання корупції», до дисциплінарної відповідальності притягується посадова особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.
Позбавлення такого права в Кримінальному кодексі України (КК України) і в Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУпАП) визначене як додаткове покарання/стягнення. Тому саме суд, оцінюючи всі обставини справи, призначає основне покарання або стягнення (як правило, штраф), а також може призначити додаткове покарання/стягнення, якщо така можливість передбачена санкцією відповідної статті КК України чи КУпАП.
Якщо санкцією статті таке додаткове покарання/стягнення не передбачено або якщо суд його не застосував, то на особу має накладатися дисциплінарне стягнення.
АС пропонує розширити перелік підстав для притягнення публічних службовців до дисциплінарної відповідальності за порушення антикорупційного законодавства. Експерти ЛЗІ вважають, що такі зміни до законодавства не розвʼяжуть наявної проблеми, а навпаки — поглиблять її (проблема 1.9.1).
У короткому описі цієї проблеми зазначено, що її причинами є, зокрема:
- недосконале законодавство про дисциплінарну відповідальність публічних службовців та його неузгодженість з антикорупційним законодавством;
- незастосування керівниками та суб’єктами притягнення до дисциплінарної відповідальності згаданих вище положень статті 65-1 Закону України «Про запобігання корупції».
У разі якщо законами буде встановлено, що окремою підставою для притягнення публічних службовців до дисциплінарної відповідальності є факт набрання законної сили рішенням суду про притягнення цих осіб до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, то на практику застосування дисциплінарних стягнень це навряд чи вплине. Отже, досягнення цього стратегічного результату не розвʼяже проблему.
На цьому етапі доцільнішим видається удосконалення строків і процедур притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також надання роз’яснень щодо застосування положень антикорупційного законодавства в частині притягнення осіб до відповідальності.
У попередніх редакціях проєкту АС (очікуваний стратегічний результат 1.9.1.1 до проблеми 1.9.1) визначалося, що безумовною підставою для звільнення особи з публічної служби (посади) поза процедурою дисциплінарної відповідальності має стати набрання законної сили рішенням суду, яким особу притягнуто до кримінальної, адміністративної чи цивільної відповідальності.
ГНЕУ Апарату ВРУ вже висловило низку слушних зауважень до цього положення, зокрема те, що спроба обійти дисциплінарне провадження позбавляє особу процесуальних гарантій індивідуалізації вини та пропорційності стягнення. Матеріали суду можуть бути використані при проведенні дисциплінарного розслідування, а не бути автоматичною безумовною підставою для звільнення поза процедурою дисциплінарної відповідальності.
Варто додати, що цей порядок звільнення фактично нівелює такий вид додаткового покарання/стягнення, як позбавлення особи права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у контексті порушення антикорупційного законодавства.
Доопрацьована версія Стратегії містить формулювання, що удосконалення законодавчих підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення антикорупційного законодавства має відбутися, зокрема, шляхом «встановлення безумовних підстав для звільнення зі служби (з посади) поза процедурою дисциплінарної відповідальності будь-якої категорії осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».
Зазначимо, що таке формулювання є надто широким і нечітким порівняно з попередньою редакцією. Крім того, безумовні підстави для звільнення з публічної служби (посади) уже і так визначені як Кодексом законів про працю України (ст. 36, ст. 40), так і законами, які визначають особливості певного виду публічної служби (наприклад, ст. 87 Закону «Про державну службу», ст. 51 Закону «Про прокуратуру» тощо).
Отже, цей очікуваний результат потребує уточнення, що публічний службовець підлягає звільненню у разі, якщо судом до нього застосовано додаткове покарання/стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також у разі визнання активів такої особи або активів, набутих за її дорученням іншими особами та в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.
Також у цьому розділі змінені формулювання очікуваного стратегічного результату 1.9.3.3 щодо удосконалення процедури притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов’язані з корупцією. Якщо попередні версії АС передбачали збільшення строків накладення адміністративного стягнення, то зараз формулювання змінено на менш чітке: перегляд строків накладення стягнення за вчинення таких правопорушень.
У процесі реалізації Антикорупційної стратегії через таке формулювання ці строки можуть бути переглянуті як у бік збільшення, так і в бік зменшення, що навпаки погіршить практику притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов’язані з корупцією.
Нова редакція АС зберігає очікуваний стратегічний результат щодо узагальнення судової практики Верховного Суду у справах про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, щодо якого ЛЗІ вже висловлювала застереження.
Судоустрій і статус суддів (включно з ВАКС)
Розділ АС, присвячений цим питанням, зазнав суттєвих змін.
Насамперед до нього перенесені проблеми, ідентифіковані у діяльності Вищого антикорупційного суду (ВАКС). Це правильне рішення, адже ВАКС — частина судової влади. Самі положення щодо антикорупційного суду не змінилися і передбачають запровадження одноособового розгляду цивільних та адміністративних справ, механізмів недопустимості зловживання процесуальними правами учасниками кримінального провадження, можливості продовження розгляду справи у разі заміни одного з трьох суддів колегії ВАКС чи Апеляційної палати ВАКС. Також проєкт АС наголошує на заповненні вакантних посад суддів та наданні постійних приміщень для суддів першої та апеляційної інстанцій ВАКС. Виконання цих заходів уже триває.
В оновленому проєкті АС дещо змінені підходи до участі міжнародних експертів у відборі членів Вищої ради правосуддя (ВРП) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Якщо перший варіант (законопроєкт № 15230) прямо передбачав право вирішального голосу міжнародних експертів, то в доопрацьованій редакції АС вказано, що добір має бути прозорим, передбачуваним та за потреби вдосконаленим, «з тимчасовим залученням незалежних експертів, делегованих міжнародними партнерами, відповідно до пункту 23.2.1. проміжних ключових показників за Кластером 1 “Основи процесу вступу до ЄС”».
Попри очевидну необхідність поступово рухатися до заміни міжнародних експертів національними, Україні на цьому етапі, як раніше наголошувала ЛЗІ, ще зарано робити цей крок насамперед через нереформованість органів суддівського самоврядування. Водночас в АС звертається увага на необхідності заповнювати всі вакантні посади членів ВРП та ВККС у строки, які забезпечують безперервне функціонування цих органів.
У доопрацьованому проєкті АС змінено підхід до розвʼязання проблем у діяльності Ради суддів України (РСУ), а саме: «Механізм формування Ради суддів України недостатньо регламентований та потребує вдосконалення в частині встановлення строку повноважень її членів, підвищення прозорості процесів відбору кандидатів, а також визначення механізмів залучення суддівської спільноти до обговорення та обрання членів Ради». Розвʼязувати проблему пропонується через підвищення прозорості процесів відбору кандидатів у члени РСУ (зокрема, завчасне оприлюднення інформації про кандидатів тощо), визначення строку повноважень Ради та її членів, підстав та механізму дострокового припинення повноважень. Водночас орган суддівського самоврядування має обиратися шляхом таємного електронного голосування, в якому братимуть участь усі судді. Доопрацьована редакція заслуговує на підтримку.
Основні проблеми, що виникають у роботі Національної школи суддів України (НШСУ), сформульовані дещо інакше, хоча суть первинних очікуваних стратегічних результатів збереглася. Зокрема, йдеться про те, що її діяльність потребує вдосконалення з метою підвищення ефективності механізмів підзвітності перед ВККС, впровадження конкурсного порядку відбору на керівні посади та забезпечення прозорості у діяльності НШСУ. Ці положення заслуговують на підтримку. Ба більше, аналогічні проблеми та шляхи їх розвʼязання описані у звіті місії TAIEX, яка проводила аудит НШСУ і Тренінгового центру прокурорів України.
Більш чітко сформульовано проблему неефективності інструментів ротації суддів, що обіймають адміністративні посади у суді (насамперед це стосується голів судів), що призводить до тривалого зайняття суддями адміністративних посад. Однак, на відміну від деяких інших положень АС, тут немає конкретних пропозицій щодо її розвʼязання.
Законопроєктом № 15230-2 пропонувалося вдосконалити діяльність Громадської ради доброчесності, яка, відповідно до рекомендацій Венеційської комісії (Європейської комісії «За демократію через право»), мала б отримати законодавче закріплення в системі взаємного балансу добору суддів між громадськістю та державою, де громадськість посилює прозорість, але не підміняє інституційне рішення судової влади. Це положення відсутнє в доопрацьованому проєкті АС, хоча й заслуговує на підтримку народних депутатів під час голосування у сесійній залі.
Доопрацьований проєкт АС розширює підходи до повноцінного функціонування електронного правосуддя. Зокрема, додані положення щодо забезпечення електронного судочинства шляхом розвитку Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС) та запровадження аналітичних інструментів запобігання, виявлення та реагування на можливі зловживання (зокрема, в автоматизованому розподілі справ, доступі до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, нетиповому навантаженні на суди чи окремих суддів за окремими категоріями справ).
Водночас заходи з розвитку ЄСІКС на постійній основі мають забезпечуватися належними фінансовими (за рахунок коштів Державного бюджету України) та людськими ресурсами з урахуванням потреб судів, органів та установ системи правосуддя. Такий підхід заслуговує на підтримку.
Також розширено обсяг доступної публічної інформації про судову систему, зокрема, має бути забезпечено регулярне оприлюднення протоколів (рішень) зборів суддів, судової статистики у розрізі кожного окремого суду.
Доопрацьований проєкт АС містить і низку нових, проте дискусійних пропозицій. Наприклад, визначення порядку публікації виконаних кандидатами на посаду судді практичних завдань та їх покритеріального оцінювання. Не зовсім зрозуміло, для чого це робиться. Кандидати, які не згодні зі своїми оцінками, і так оскаржують їх у Верховному Суді. Кандидати, які оцінками задоволені, проходять далі. Які проблеми має розвʼязати публікація всіх робіт та всіх оцінок — питання для дискусії.
Також пропонується уніфікувати правила проведення співбесід із кандидатами на посаду судді. Варто звернути увагу, що процедури добору суддів у різні інстанції (і навіть у деякі юрисдикції) суттєво різняться. Тому уніфікації мають підлягати співбесіди в межах однієї процедури.
Суттєвим доповненням проєкту АС є проблема, пов’язана з недостатнім забезпеченням судової системи фінансовими та людськими ресурсами (проблема 2.1.10). Для її розвʼязання пропонується забезпечити конкурентний рівень суддівської винагороди та заробітної плати для працівників апарату судів, інших органів та установ системи правосуддя з урахуванням навантаження, значущості та відповідальності роботи.
Суддівська винагорода, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обчислюється у прожиткових мінімумах для працездатних осіб, встановлених Державним бюджетом на відповідний рік. Попри зростання цього показника (у 2026 році — 3328 грн), база для розрахунку суддівської винагороди лишається незмінною з 2021 року, оскільки закони про Державний бюджет встановлюють окремий прожитковий мінімум для обчислення суддівської винагороди.
Про цю проблему заявила і сама суддівська спільнота на ХХ черговому з’їзді суддів у березні цього року, а Верховний Суд направив до Конституційного Суду України подання про визнання таких обмежень неконституційними (реєстраційний № 4/308(26) від 02.06.2026).
Прокуратура (включно із САП)
Порівняння положень доопрацьованої АС з попередніми редакціями в частині прокуратури свідчить про сталість ключових ідей — більшість визначених проблем та очікуваних стратегічних результатів збережена без суттєвих змін. Водночас нова редакція уточнює окремі положення з урахуванням євроінтеграційних зобов’язань, проміжних бенчмарків для Розділу 23 «Правосуддя та засадничі права» Кластера 1 «Основи процесу вступу до ЄС».
Якщо попередня редакція передбачала відновлення конкурсів на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора та обласних прокуратур відповідно до рекомендацій Європейської Комісії, то нова редакція АС прямо пов’язує цей результат із пунктом 23.2 проміжних бенчмарків за Кластером 1 «Основи процесу вступу до ЄС». Отже, відповідна вимога отримує конкретніше нормативне підґрунтя у межах переговорного процесу України з Європейським Союзом.
Суттєвої зміни в доопрацьованій редакції АС зазнав механізм та підходи до вдосконалення процедури призначення та звільнення Генерального прокурора. Нова редакція визнає, що чинна процедура призначення та звільнення Генерального прокурора містить ризики неформального чи політичного впливу та потребує удосконалення відповідно до європейських зобов’язань України. Водночас цього разу стратегічний результат сформульовано узагальнено: передбачається забезпечення більш прозорої та заснованої на заслугах процедури відбору Генерального прокурора відповідно до пункту 23.2 проміжних бенчмарків за Кластером 1 «Основи процесу вступу до ЄС».
На відміну від окремих попередніх законодавчих ініціатив, АС не визначає ту чи іншу модель реалізації євроінтеграційних зобовʼязань — відкритий конкурс на посаду чи інший механізм зменшення політичного впливу. Такий підхід залишає законодавцю ширший простір для обрання конкретного механізму призначення Генерального прокурора за умови дотримання визначених Стратегією принципів прозорості, меритократичності та відповідності європейським зобов’язанням України. Різні моделі удосконалення порядку призначення та звільнення Генерального прокурора, їх відповідність європейським стандартам, конституційні аспекти та можливі сценарії імплементації в Україні ЛЗІ розібрала в аналітичній записці «Деполітизація порядку призначення і звільнення Генерального прокурора: європейські моделі, конституційні аспекти та можливі сценарії для України».
Окремо варто звернути увагу на підхід до вдосконалення системи оцінювання якості роботи прокурорів. Доопрацьована редакція (як і попередні) передбачає використання результатів оцінювання для прийняття кадрових та управлінських рішень, а також рішень про преміювання.
На відміну від проєкту Закону № 15230-2, який передбачав можливість використання результатів оцінювання як підстави для дисциплінарного реагування, у положеннях доопрацьованої АС така можливість не передбачена. Це відповідає природі оцінювання як інструменту управління персоналом та професійного розвитку, а не механізму притягнення до відповідальності. Висловлені ЛЗІ застереження з цього питання були враховані.
У частині Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) суттєвих змін зазнав очікуваний стратегічний результат щодо надання її керівнику права самостійно вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про можливе вчинення народним депутатом України кримінального правопорушення та погоджувати клопотання, які розглядаються слідчим суддею.
Саме формулювання узгоджене із проміжними бенчмарками за Кластером 1 «Основи процесу вступу до ЄС». Це свідчить про збереження раніше запропонованої концепції розширення процесуальної автономії керівника САП з її адаптацією до євроінтеграційної рамки.
Водночас враховано критику стосовно наявних політичних перешкод. Нагадаємо, що ЛЗІ в попередньому експертному аналізі зазначала, що «у разі наявності політичних перешкод для підтримки народними депутатами АС на 2026–2030 роки це положення наразі може бути виключене з проєкту за умови, що до нього повернуться в подальшому: або коли буде реальна сукупність випадків ігнорування Генпрокурором обґрунтованих матеріалів НАБУ і САП, або якщо нове скликання ВРУ не буде відчувати себе “обтяженим” раніше укладеним політичним компромісом». Послаблення критичності позиції дає змогу знайти політичну підтримку доопрацьованої Антикорупційної стратегії.
Адвокатура
Як зазначалося раніше, включення адвокатури в АС на 2026–2030 роки зумовлене актуальністю цього питання в контексті євроінтеграції — розвиток адвокатури є предметом Дорожньої карти з питань верховенства права. Хоча адвокатура і є незалежним самоврядним інститутом, професія адвоката має державне регулювання. З огляду на ті корупційні ризики, які існують в адвокатурі (отримання свідоцтва, закриті бюджети тощо), та системні проблеми («континуїтет» органів адвокатського самоврядування з 2022 року, неделегування двох членів до ВРП та одного до КДКП тощо) вона стала частиною державної політики у сфері євроінтеграції, а наразі йдеться і про антикорупційну політику та політику у сфері правосуддя.
Уперше адвокатура з’являється в проєкті АС як окремий повноцінний підрозділ — поряд із судами та прокуратурою. Це дає змогу узгодити антикорупційну політику з положеннями Конституції, логікою реформи системи правосуддя і зобов’язаннями України перед ЄС.
Корупційні ризики у сфері правосуддя мають системний характер і не обмежуються лише судами та прокуратурою. Скільки б не реформували суди й прокуратуру, ігнорування адвокатури в антикорупційній політиці держави означає відтворення корупційних практик на рівні всієї системи. Навіть з формального погляду за Розділом VIII Конституції України адвокатура входить до системи правосуддя поряд із судами та прокуратурою, тобто включення адвокатури до АС є логічним і необхідним кроком.
У блоці про адвокатуру ключові проблеми та очікувані результати не зазнали змін, а дрібні текстуальні правки не потребують аналізу. Це відображає сталий підхід всіх трьох попередніх проєктів Антикорупційної стратегії, які мали дещо різний рівень деталізації проблем та різне словесне формулювання очікуваних результатів, проте зміст ідентифікованих корупційних ризиків та шляхів їх подолання був і залишається незмінним.
Органи правопорядку (включно з НАБУ)
Перелік ідентифікованих проблем у діяльності Національної поліції України (НПУ), Державного бюро розслідувань (ДБР) та Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) не змінився.
У питаннях, пов’язаних із діяльністю НАБУ, доопрацьований проєкт АС здебільшого містить очікувані стратегічні результати, викладені у законопроєкті № 15230-2, із незначними корективами. Ідеться про посилення незалежності й інституційної стійкості НАБУ шляхом формування високопрофесійного та доброчесного колективу за результатами відкритих і прозорих конкурсів, а також налагодження ефективної комунікації діяльності цього органу із суспільством через посередництво, зокрема, Ради громадського контролю.
Раніше ЛЗІ вже звертала увагу, що ці доповнення не є обґрунтованими, адже ані в медіа, ані у звітах про діяльність НАБУ, ані в результатах перевірок цього органу за останні 5 років не згадуються проблеми з відкритістю і прозорістю конкурсів на посади в НАБУ чи недостатня ефективність його комунікації із суспільством.
У червні цього року Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію комунікацій у сфері запобігання та протидії корупції на 2026–2030 роки (Комунікаційна стратегія) і затвердив операційний план заходів з її реалізації у 2026–2028 роках. Ці документи спрямовані на підвищення ефективності комунікації антикорупційної сфери загалом та, зокрема, НАБУ як її складової. У вступній частині Комунікаційної стратегії зазначено, що, за даними соціологічних опитувань, про діяльність НАБУ населення обізнане найбільше (порівняно із САП і ВАКС).
Доповнення антикорупційної стратегії проблемами чи заходами без їх належного обґрунтування не узгоджується із ч. 4 ст. 18 Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до якої нова АС має розроблятися на основі аналізу ситуації щодо корупції та результатів виконання попередньої стратегії.
Проблеми кадрового добору до НПУ і ДБР збереглися, але розділені на окремі пункти. Якщо раніше йшлося винятково про ризики у наявних процедурах добору на посади керівників цих органів, то доопрацьована редакція АС вказує на ризики непрозорого призначення та просування по службі у НПУ загалом.
Для розвʼязання цієї проблеми пропонується здійснити поетапний перехід до призначення на керівні посади в НПУ, зокрема у центральних та територіальних органах, винятково на конкурсних засадах із залученням незалежних експертів.
Такі пропозиції розмивають рішення, адже йдеться про різні порядки добору (первинного, на керівні посади, на керівника органу). Якщо в попередніх редакціях пропонувалося запровадити меритократичний конкурс на посаду очільника НПУ, а кандидатів на інші керівні посади — перевіряти на відповідність критеріям професійності й доброчесності, то зараз пропонується заздалегідь визначити склад конкурсних (кадрових) комісій, а не ключову мету удосконалення конкурсних процедур. Адже конкурсні комісії у всіх органах різні, а універсальної моделі не існує.
Так, відповідно до чинних положень Закону України «Про Національну поліцію», в НПУ вже існують конкурсні процедури, які проводяться за участю поліцейських комісій. Як на центральному, так і на регіональному рівні до складу таких комісій мають входити два представники громадськості, делеговані Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (для центрального апарату) або органом місцевого самоврядування обласного рівня (для територіального підрозділу), — тобто незалежні експерти від громадськості.
Однак конкурси є обов’язковими лише для осіб, які вперше приймаються на службу в поліції. А переміщення поліцейського на вищу посаду, зокрема керівну, може відбуватися за результатами атестації або конкурсу — на розсуд керівника, уповноваженого призначати на таку посаду.
Крім того, Закон не містить прямої вказівки перевіряти відповідність кандидатів на службу в НПУ чи на підвищення критерію доброчесності, а також не визначає процедуру добору керівника НПУ. І саме в цьому полягає проблема, яку необхідно розвʼязати під час реалізації антикорупційної політики.
Однак із формулювання доопрацьованого проєкту АС незрозуміло, про яких саме незалежних експертів ідеться (національних чи делегованих міжнародними організаціями) та чи мають конкурсні засади добору кандидатів на посади керівників центрального і територіального рівня містити етап їх перевірки на доброчесність і професійну етику. Тому у цій частині формулювання, запропоновані Національним агентством з питань запобігання корупції (законопроєкт № 15230), видаються чіткішими й більш досяжними.
Проблема посилення інституційної незалежності ДБР у доопрацьованій версії, як і в редакції законопроєкту № 15230-2, винесена окремо. Але, крім удосконалення конкурсу на посаду директора Бюро, пропонується також запровадити періодичний зовнішній аудит діяльності ДБР, негативний висновок якого має стати підставою для дострокового звільнення керівництва органу.
Таке доповнення є слушним та узгоджується з євроінтеграційними зобов’язаннями України, а також із загальною концепцією контролю за діяльністю спеціалізованих органів розслідування кримінальних правопорушень за аналогічною моделлю (НАБУ і Бюро економічної безпеки України).
Висновки
Загалом, доопрацьований проєкт Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки враховує значну кількість зауважень, висловлених експертами. Положення АС здебільшого увідповіднені Дорожній карті з питань верховенства права і проміжним бенчмаркам за Кластером 1 «Основи процесу вступу до ЄС». Однак окремі очікувані стратегічні результати все ще потребують уточнень.
Нагадаємо, що Антикорупційна стратегія — це не лише вимога антикорупційного законодавства, запорука стабільної та поступальної антикорупційної політики, а й зобов’язання України перед міжнародними партнерами, що згадується в умовах вступу до ЄС, Плані для Ukraine Facility та програмі Extended Fund Facility.
