Інше | Лабораторія законодавчих ініціатив

Завершилася робота Другої сесії Української школи політичних студій 2008 року, що тривала з 28 травня по 1 червня 2008 року у сел. Сімеїз (АРК, Україна). Ключовими темами цієї сесії стали питання національної ідеї та консолідації, укладання суспільної угоди та її відображення у конституції, розвитку політичних інституцій та аналізу політики. Учасники цьогорічної програми були відібрані серед шестиста кандидатів і візьмуть участь ще в одній національній сесії та у Третьому Літньому Університеті Демократії у Страсбурзі (Франція).

Сесія була відкрита Директором Української школи політичних студій Ігорем КОГУТОМ 28 травня 2008 року.

Робота розпочалася з виступу Рефата ЧУБАРОВА (народного депутата України V скликання, Заступника голови Меджлісу кримськотатарського меджлісу), присвяченого питанню етнонаціональної політики України крізь призму кримськотатарського питання. Кримська проблематика знайшла своє продовження у виступі Григорія ІОФФЕ (Керівника Постійної мандатної комісії по депутатській етиці, організації роботи Ради і засобах масової інформації ВР АРК) щодо особливостей кримської політичної арени та політичних процесів, що мають місце на території автономії.

29 та 30 травня 2008 року для учасників було проведено два тематичні семінари: “Суспільна угода і конституція” (Михайло МІНАКОВ, Директор з розвитку Фонду Пінчука, д.ф.н., Голова Ради Асоціації випускників Української школи політичних студій) та “Аналіз політики” (Роман КОБЕЦЬ, Аналітичний директор ГО “Ідеальна країна”, к.ф.н.).

Семінар “Суспільна угода і конституція” було проведено з використанням методики, створеної Інститутом Аспен. Такого типу семінари спрямовано на підтримку відкритого діалогу про наявні проблеми особистості і суспільства. Вони базуються на відновленні здатності учасників вести змістовний діалог та реактуалізації фундаментальних цінностей. Лише дві інституції в Україні працюють із цією унікальною методикою (дивись також: pinchukfund.org/ru/projects/edu/aspen-ukraine). Під час підготовки до заходу учасники ознайомились із текстами Аристотеля, Т. Гобса, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Б’юкенена, Ф. Фукуями та А. Аузана, які і стали основою для подальшої дискусії навколо філософських засад та економічних інтерпретацій проблеми. Прикладна частина семінару була присвячена аналізу текстів ряду конституцій з метою виялення умов реальної чи проектованої суспільної угоди.

Під час семінару “Аналіз політики” учасники ознайомились із особливостями аналізу та циклу політики, працювали в групах над «мапою політики» та стали учасниками рольової гри «Альтернативи політики: розробка, критерії, вибір».

30 травня 2008 року презентацією Надзвичайного та Повноважного посла Японії в Україні Мацуо МАБУЧІ на тему “У чому полягає історична місія України. Відносини Україна-Японія на сучасному етапі” було відкрито наступний тематичний блок, присвячений питанню національної ідеї та перспектив консолідації нації.

31 травня 2008 року Наталія АМЕЛЬЧЕНКО (Завідувач кафедрою політології Національного університету “Києво-Могилянська академія”, к.ф.н., доцент) після своєї лекції “Українська ідентичність: виклики глобалізації” провела широкоформатну дискусію, що стосувалася громадянської та етнічної ідентичності, поєднання “етносу” та “демосу” в сучасній Україні, міфологем “відродження”, “майдану”, “соборності” в українській політиці.

Тематичним продовженням став виступ Володимира ФЕСЕНКА (Голови Правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента”) з приводупроблем та перспектив національної консолідації України.

На завершення дня відбувся круглий стіл “Проект Україна”: що і як об’єднає націю” (до питання про національну ідею), під час якого учасники представили результати роботи у групах над своїми власними “проектами”.

1 червня 2008 року слухачі мали можливість поспілкуватися з приводу розвитку політичних партій та партійних систем в Європі з Андрієм МЕЛЕШЕВИЧЕМ (Декан факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор політичних наук, Сіракузький Університет (США).

У четвер, 10 квітня 2008 року, о 15.00 год. відбулося Урочисте відкриття Першої сесії Української школи політичних студій 2008 року, що тривала з 10 по 13 квітня 2008 року.

У рамках цього заходу виступили з вітальними словами від Посольства Японії в Україні (Муцуо Мабучі, Надзвичайний та Повноважний Посол Японії в Україні), Ради Європи (Аке Петерсон, Представник Генерального Секретаря Ради Європи в Україні з координації програм співробітництва з Україною) та Української школи політичних студій (Ігор Когут, Директор Української школи політичних студій, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив).

Після церемонії відкриття відбулися дві вступні лекції. Перша лекція, прочитана Григорієм Немирею, Віце-прем’єр-міністром України, була присвячена питанню спільних демократичних цінностей як основи для подальшого об’єднання Європи. Друга лекція, прочитана Томасом Маркертом, Заступником Секретаря Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія), стосувалася конституційного процесу та проблемам забезпечення демократії в Україні) була прочитана.

11-13 квітня 2008 року учасники продовжили роботу в ГНЦ «Зелена Буча». У рамках сесії було обговорено широкий спектр проблем, що безпосередньо стосуються реалій та проблем українського суспільства.

11 квітня Ігор Когут, Директор Української школи політичних студій, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, і Михайло Мінаков, Голова Ради Асоціації випускників Української школи політичних студій, Директор з розвитку Фонду Пінчука, зробили вступну презентацію діяльності Української школи політичних студій та Європейської мережі шкіл політичних студій.

Ірина Бекешкіна, Науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи», прочитала лекцію на тему «Суспільство та влада: тенденції громадської думки», у якій було окреслено основні проблеми, що виникають у процесі дослідженні громадської думки.

Далі учасники працювали у форматі круглого столу на тему «Українське суспільство: сучасні політичні виклики та перспективи». Питання, які були порушені під час круглого столу, стосувалися перспектив демократичної консолідації в Україні. Ніко Ланге, Директор Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні, та Андрій Єрмолаєв, Директор Центру соціальних досліджень «Софія», сформулювали основні проблеми для дискусії, а саме – перспективи демократичної консолідації в інституційному аспекті, розгляд політики як policy, роль сучасних інформаційних технологій та медіа у політичному процесі тощо.

Після цього відбувся круглий стіл «Європейське майбутнє Україна: прагнення vs можливості», учасники якого був Ієн Боуг, Голова Представництва Європейської Комісії в Україні, та Атілла Сеп, Заступник Надзвичайного і Повноважного посла Словаччини в Україні. Учасники Української школи політичних студій мали можливість подискувати і обговорити ряд важливих питань, пов’язаних із проблематикою євро інтеграції. Питання круглого столу були сформульовані так:

Де закінчується Європа?
Членство у ЄС чи забезпечення європейських стандартів (крізь призму національних пріоритетів та інтересів)?
Шляхи до ЄС: як ближче – через НАТО чи в обхід (досвід останнього розширення Євросоюзу vs досвід передостаннього)?
Вплив євроінтеграційного тренду Туреччини на українські європерспективи

Після широкоформатних дискусій учасники школи працювали у малих групах. Темою роботи було визначення рис, притаманних справжньому лідеру («Intermezzo: Політичне лідерство»). Модератором виступив Ігор Когут (Директор Української школи політичних студій, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив).

12 квітня 2008 року відбулася лекція Дениса Богуша, Президента Bohush Communication, Члена Міжнародної асоціації паблік рілейшнз (IPRA), члена Ради IPRA (Council Member of IPRA), під час якої було порушене питання про імідж України в сучасному світі, умови та можливості його творення.

Про публічний виступ, майстерність імпровізації та правила публічної мистецької майстерності слухачі мали можливість почути від художнього керівника та режисера театру-студії «Чорний квадрат» Анатолія Неєлова.

Проблеми української політичної журналістики перед слухачами окреслила Юлія Мостова, заступник головного редактора газети «Дзеркало тижня».

Економічний блок сесії був представлений лекцією Сергія Терьохіна, Голови Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, присвяченої оцінці тенденцій вступу України до СОТ, та лекцією Кокілі Такахами, Директора компанії «PANASONIC» (Київський офіс), темою якої була взаємна відповідальність бізнесу та держави (до питання про бізнес-клімат та соціальну відповідальність).

13 квітня 2008 року учасники УШПС зустрілися з двома провідними українськими інтелектуалами.

Наталя Яковенко, завідувач кафедрою історії Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор історичних наук, професор, окреслила своє бачення місця України між Сходом і Заходом, а Мирослав Попович, Директор Iнституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, академік Національної академії наук України, презентував лекцію «Coda: Українське суспільство у ціннісному вимірі».

Українська школа політичних студій – це спільна Програма Лабораторії законодавчих ініціатив та Ради Європи, орієнтована на формування, освіту та взаємодію нової генерації політиків, державних службовців, лідерів громадянського суспільства, науковців, представників бізнесу, журналістів та юристів, яким під силу сформулювати та реалізувати українську європейську ідею.

Сорок учасників цьогорічної програми було відібрано в межах всеукраїнського конкурсу з-поміж 600 кандидатів з усієї України. Вони візьмуть участь ще у двох сесіях УШПС в Україні та одній – у м. Страсбург, Франція.

Ігор КОГУТ (Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив):

Конституційна реформа та конституційний процес, очевидно, стануть лейтмотивом 2008 року. Якщо ж говорити про конституційну реформу в контексті процесу консолідації демократії, то слід наголосити на тому, що ці зміни повинні мати не меті, перш за все, розумне обмеження гілок влади для того, щоб вони працювали узгоджено, а також для того, щоб державний і політичний процес рухався вперед, прогресував.
Звичайно, ключовими учасниками дискусії щодо розвитку конституційного процесу є влада та опозиція, однак в цьому контексті необхідно також говорити і про громадянське суспільство. Складається таке враження, що з 2004 року в лексиконі політиків та державних діячів це словосполучення звучить все менше і менше. Й все рідше про громадянське суспільство згадують під час дискусій стосовно останніх подій, зокрема при формуванні Національної конституційної ради. Я вважаю, що українське громадянське суспільство є абсолютно недорепрезентованим в цьому органі, як і у всьому нинішньому конституційному процесі загалом. Власне через це ми створили Громадянський конституційний комітет, через який намагаємося впливати на конституційну дискусію.

Юта ГЮЦКОВ (керівник відділу НУО та громадянського суспільства Секретаріату Ради Європи):

Роль громадянського суспільства в розвинутій демократії є надзвичайно великою. Участь громадян в політичному житті не повинна обмежуватися лише участю у виборах. Громадяни також мають брати участь у публічних дебатах щодо найважливіших суспільно-політичних питань. Також громадянська активність передбачає створення асоціацій задля захисту інтересів та сприянню такій діяльності, що має на меті участь у виробленні політики. Неурядові об’єднання, які є організованою частиною громадянського суспільства, відіграють в цьому контексті надзвичайно важливу роль, адже вони є зв’язком між індивідами та державою. Рада Європи докладає значних зусиль задля розбудови учасницької демократії, яка б ґрунтувалася на виборах, що забезпечували б якнайширшу політичну участь громадян.

Яким чином Рада Європи працює з громадянським суспільством різних країн? Тут ми маємо два рівні співпраці. Перший – це штаб-квартира у Старсбурзі. З 1952 року Рада Європи надає можливість міжнародним неурядовим організаціям набувати спеціального статусу, що дозволяє вибудовувати близькі відносини з Радою Європи. На сьогодні більш ніж 400 міжнародних громадських організацій користуються цим «учасницьким статусом». Завдяки такому механізму співпраці НУО мають можливість брати участь у виробленні політики Ради Європи. Громадські організації мають власне представництво в комітетах, які працюють над підготовкою нових конвенцій Ради Європи. Однією з найсучасніших характеристик Ради Європи є те, що ці 400 неурядових організацій зі спеціальним статусом самоорганізувалися і створили Конференцію міжнародних неурядових організацій Ради Європи. Це дозволило громадським організаціям увійти в політичний діалог з представниками урядів, парламентів а також місцевих влад, які проводять регулярні зустрічі з Радою Європи. Другим рівнем підтримки громадянського суспільства Радою Європи є її робота по підсиленню плюралістичної демократії в усіх країнах-членах. Тут ми фокусуємось на діалозі та взаємодії держави та громадянського суспільства.

Ніко ЛАНГЕ, (Директор Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні):

Дебати про зміни до української конституції, про процедуру їх внесення а також про громадську і суспільну участь в цих процесах, на мою думку, належить до найважливіших тем 2008 року. Під час нинішніх дискусій на цю тему особисто мені пригадуються події американської революції та конституційний процес, що тоді мав місце у Сполучених Штатах. Документ з назвою «federal Papers», що виник на хвилях тієї революції, є одним з найбільш захоплюючих документів, які мені відомі. З одного боку, це теоретично добре обґрунтована дискусія про конституційний устрій, яка доповнена роздумами, що базуються на усій історії політичної думки. З іншого боку, «federal Papers» є також політичним аргументом в межах інтенсивних політичних дебатів й запеклої політичної боротьби. Думаю, як не було ідеальних рішень тоді в 1787 році, так не буде їх і зараз в Україні. Завжди необхідним є пошук компромісу. Й вирішальне значення має той факт, що всі зацікавлені дійові особи повинні взяти участь в цьому компромісі.

Дуже позитивним фактором була б поява в Україні публічного видання чи організації, які б докладно оприлюднили сутність конституційних змін, що готуються, й спровокували б цим самим широку громадську дискусію реформи Основного Закону. Солідні конституції не розробляються в потаємних кімнатах. Проблема України не в тексті конституції, а в її сприйнятті та конституційній лояльності, що на ньому базується. Лояльність до нової чи зміненої конституції буде в значній мірі залежати від процедури здійснення конституційної реформи, в якій мають взяти участь всі головні дійові особи від політичних та громадянських кіл.

Володимир ШАПОВАЛ (Голова Центральної виборчої комісії України):

Говорячи про конституційну реформу, необхідно визначити кілька констант. Перша полягає в тому, що потреба системного реформування конституції є нагальною. На це є багато причин, і передовсім – політичних, як то невміння застосовувати та виконувати Основний Закон. Константою є і те, що конституційні зміни 2004 року були невдалими. Юридично це була профанація, а політично – знущання. Третя константа – попередній досвід нашого конституційного творення. Його також не можна назвати ідеальним. Я з великим скепсисом сприймаю тези про те, що в нас нібито «найпрогресивніша в Європі конституція». Очевидно, що це не так. Конституція 1996 року мала характер своєрідного симбіозу нового і радянського. То була конституція першого пострадянського розвитку України. Зараз, сподіваюсь, ми просунулися далі, й те, що було раніше, має потроху відходити. Як суддя Конституційного суду у відставці, можу засвідчити, що зустрічав багато положень в діючій конституції, які суперечать одне одному. Це викликало проблеми в тлумаченні і застосуванні норм Основного Закону, що деякі політики використовували на свою користь. Константою є і те, що в нас за роки незалежності простежується динаміка суспільно-політичних змін, які свідчать про те, що і сьогодні ми перебуваємо в перехідному періоді. Він буде закінчений лише тоді, коли можна бути реально говорити про існування в Україні громадянського суспільства. Допоки партії є політичними клубами за інтересами і створюються, як проекти на кожні конкретні вибори, доти в нас існуватимуть проблеми з застосуванням усталених моделей, як-то парламентська чи президентська республіка.

Коли ми намагаємося щось робити, писати чи обговорювати, необхідно враховувати ці константи. Мене особисто дивує дискусія в Україні про те, що і як необхідно втілювати. Говорять про те, що раніше в нас була президентсько-парламентська республіка, а зараз відбулася трансформація в парламентсько-президентську республіку, хоча невідомо, де чітка межа. Така умовність дуже заважає при розгляді конкретних речей. Важко оцінити ситуацію, коли з розумним виразом обличчя говорять про парламентську республіку без президента. Де приклади? Це просто прихована радянська модель, яка далеко не є парламентською. Говорять про те, що не можна приймати нову конституцію. А чому ж тоді не враховують світовий досвід? Існують юридичні максими: наступний закон скасовує попередній. Але найбільш принциповим є те, що в нас як в 1996 та 2004 роках не було тісного зв’язку між соціумом, заради якого власне вся ця конституційна нормотворчість відбувається, та тими, хто розробляв та приймав конституцію, так його немає і зараз.

Томас МАРКЕРТ (Заступник секретаря Венеціанської комісії):

Венеціанська комісія з середини дев’яностих років минулого століття є залученою до конституційного процесу в Україні. Нинішні проблеми, які виникли навколо теми зміни конституції, коротко можуть бути підсумовані наступним чином: українські політики прагнуть грати з конституційними правилами замість того, щоб грати за цими правилами. Конституція має виражати суспільний консенсус, а також консенсус між основними політичними силами держави. Саме тому головним завданням для України зараз є вироблення такого консенсусу.
Говорячи безпосередньо про межі конституційної реформи, особисто я б порадив мати в даному питанні досить обмежений підхід. Українська конституція має певні положення, які, можливо, і не є найкращими в Європі, однак загалом відповідають європейським стандартам, як це, наприклад, стосується частини про основні права людини. Ці норми можуть і мають бути покращені, однак ніякої нагальної потребі робити це немає.

Також слід зазначити, що в Україні існує потреба в проведенні реформ, які загалом не є конституційними, однак мають конституційний вимір. Перш за все, в даному контексті слід говорити про юридичну реформу. Ця реформа має бути зосереджена на виробленні механізмів задля створення нового законодавства та його імплементації. Конституційну реформу, ймовірно, доцільно проводити разом з втіленням законодавчих зусиль в цій сфері. Те саме стосується питання децентралізації. Діюча конституція надає значно більше можливостей для децентралізації влади, ніж було втілено на даний момент. Тож в цій сфері також необхідно зосередити зусилля на прийнятті відповідних законів. Ще однією проблемною сферою є реформа прокуратури. Тут Венеціанська комісія пропонує скасування загального нагляду прокуратури, що може бути здійснено порівняно просто. Іншим варіантом може стати більш системна реформа, що відповідно потребуватиме більших зусиль.

Багато питань викликає і функціонування українських державних органів. Тут справді існує проблема, яка закладена в тексті конституції, а конкретно – в тих поправках, що були внесені в грудні 2004 року. На думку деяких експертів, ті поправки не були достатньо розроблені, на думку інших – вони були спрямовані на те, щоб не дозволити майбутньому президенту України ефективно керувати. Як наслідок, Україна отримала досить дивне поєднання повноважень різних інституцій. Так, зараз наявні норми, що притаманні чисто парламентським формам правління (наприклад, це стосується повноважень Верховної Ради щодо звільнення в будь-який час міністрів). З іншого боку, є норми, що надають значні повноваження президенту. В таких умовах уряду важко працювати стабільно та ефективно. Тому зараз Україні слід продовжувати той напрямок реформ, що був започаткований в 2004 році, однак реалізовувати його потрібно більш системно й продумано. Повернення до стану справ, що передував реформі 2004 року, не є доречним.

Серед сфер, які варто було б визначити, як питання пріоритетної уваги при розробці нових змін, можна виділити норми, що регулюють порядок призначення та розпуску уряду. Ці норми, перш за все, повинні уможливлювати існування стабільного уряду. Крім того, чи не найважливішим є питання визначення та розподілу повноважень президента та уряду. Необхідно визначити чіткі критерії щодо того, який орган за що відповідає. Ці органи мають працювати разом і не блокувати один одного. Ще одним напрямком має стати виборча реформа, яка повинна мати наслідком відхід від чистої пропорційної системи. Також пріоритетом є забезпечення функціонування Верховної Ради. Не є нормальним демократичним явищем ситуація, за якої меншість депутатів перешкоджає функціонуванню всього парламенту. Це не питання конституційної реформи, а стосується повноважень спікера, що мають базуватись на відповідних регламентно-процедурних нормах регулювання роботи парламенту. Тож в Україні має місце низка проблем, які потребують нагального вирішення. Однак не слід плекати ілюзій щодо того, що їх можна вирішити лише внесенням змін до конституції.

Ігор КОЛІУШКО (Голова Правління Центру політико-правових реформ):

Перше питання, яке слід задати в контексті дискусій щодо конституційної реформи: чи маємо ми на сьогодні конституційну кризу в Україні? Більшість фахівців і політиків кажуть, що проблема дійсно є, хоча наводять різні причини: порушення балансу стримувань-противаг між президентом, парламентом та урядом; недостатність конституційних ресурсів для проведення муніципальної реформи; проблеми функціонування Вищої ради юстиції та її повноважень; проблеми функціонування Конституційного суду; розширення повноважень прокуратури тощо. Що слід робити після констатації проблем? Необхідно проаналізувати, звідки вони виникають. Тут є принаймні 4 можливі передумови. Перша – недоліки в тексті конституції. Однак так само тут може впливати неправильна врегульованість законами тих питань, які можна врегульовувати в межах чинної конституції. Також причиною може бути і те, що політики не бажають виконувати норми Основного Закону – в такому випадку його зміни нічим не допоможуть. Якщо не виконується ця конституція, то ніхто не пояснив, чому буде виконуватися нова чи відредагована. Нарешті четвертою можливою передумовою є те, що якась політична сила прагне змінити конституційний лад, вважаючи, що нам буде краще жити за якимись іншими правилами. В такому випадку ця політична сила мала б це чітко задекларувати. Натомість у нас всі говорять про конституцію, президент оголошує 2008 рік «роком конституції», але серйозного аналізу з відповідями на всі зазначені вище питання ніхто не дає. Ніхто не публікує матеріалів про те, як постатейно виконується чи не виконується діючий Основний Закон. Немає відповідної дискусії і в наукових колах. Про недоліки конституції згадують лише вибірково. Це викликає підозри про те, чи не стануть зміни конституції інструментом в перерозподілі влади.

Виходячи з таких міркувань лідери громадських аналітичних центрів об’єдналися в Громадянський конституційний комітет для того, щоб відстоювати право суспільства на участь в конституційній реформі. Відповідно до стандартів проведення подібних реформ у демократичних країнах ми запропонували наступну послідовність дій. Спершу необхідно проаналізувати, які існують проблеми з Конституцією. Для цього ми виробили проект «Зеленої книги конституційної реформи». Однак жодної предметної дискусії в суспільстві та в політикумі це не викликало. Після обговорення проблем мало б відбутися обговорення шляхів їх вирішення конституційною реформою. Але з заяв політиків виникає таке враження, що суспільству взагалі ніхто не надаватиме можливість обговорювати це. Говорять лише про те, що потрібно швидко за кілька місяців виходити на конституційний референдум. Це виглядає купівлею кота в мішку.

Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ (Директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології):

Українське законодавство та конституція чітко визначають механізм здійснення конституційної реформи. Але вищі посадові особи з цим не рахуються. Чомусь весь час обговорюються питання про те, яким чином вносити зміни до конституції чи яким чином приймати її новий варіант, однак немає обговорень про сутність змін. Люди, що працюють в робочій групі Національної конституційної ради, кажуть про те, що вони не знають, який варіант конституційних змін хоче Ющенко. Але насправді вони дуже добре це знають. Про наміри президента можна робити висновки на основі того, які законопроекти буле внесені за ініціативи Ющенка у Верховну Раду. Не треба бути фахівцем з конституційного права, щоб зрозуміти, що президент хоче створити такі конституційні норми, які б давали йому можливість одноосібно правити в державі.

Зараз багато говорять про недоліки діючої конституції. Як людина, що була дотична до політичної реформи 2004 року, можу відзначити, що тоді ми очікували, що якщо і в уряду, і в президента, і в парламенту будуть записані повноваження таким чином, як вони виписані зараз, то сама система змушуватиме їх знаходити компроміс. Ми помилялися. Зараз очевидно, що ті протиріччя, які закладені в нинішній редакції Основного Закону (а протиріччя, до речі, є в будь-якій конституції), не примушують наших політиків знаходити компроміс. Жодного конституційного звичаю для пошуку компромісу не виробляється. Натомість зараз йдеться про вироблення нової конституції, яка б надала всю повноту влади одній з інституцій. А нова конституція означає перезаснування української державності. Саме конституція 1996 року заснувала визнану у світі українську державу і суспільство. Нинішні ж процеси навколо конституційної реформи є дуже небезпечними й можуть призвести до делегітимації нашої держави.

Сергій ГОЛОВАТИЙ (Народний депутат, фракція Партії регіонів):

Конституція 1996 року – це акт українського конституційного патріотизму. В 1997 році Венеціанська комісія заявила про те, що вона дійсно недосконала, й має невідповідності європейським стандартам. Також були надані рекомендації щодо можливих змін. Але більш ніж за 10 років ні президент, ні народні депутати не взяли до уваги жодної з тих рекомендацій й не увійшли у легітимно передбачений орган для приведення акту 1996 року у відповідність з рекомендаціями Венеціанської комісії. В ході нашого розвитку виникало багато проектів зміни конституції. Але жоден з них не передбачав повного врахування тих рекомендацій.

Завжди при розгляді проектів конституційної реформи необхідно, перш за все, дивитися на зміст і межі пропонованих змін. Скажімо, можливий випадок, коли внаслідок реформи буде відбуватися якісно новий перехід – республіканська форма правління буде замінюватися на монархічну. В такому випадку ці зміни, які передбачатимуть вироблення нової конституції, треба затверджувати на всенародному референдумі. Так само слід робити при зміні незалежного статусу держав – наприклад, при входженні в союз з Росією чи вступі в ЄС. Доцільність прийняття нової конституції у всіх інших випадках викликає питання.

Загалом всі параметри конституційних змін в Україні визначені. Вони визначені висновками Венеціанської комісії, яких вже є не менше десятка – і стосовно розділу про права людини, і щодо розділу про референдуми, трикутника президент-парламент-уряд, імперативного мандату, прокуратури, розділу про судову владу, місцевого самоврядування та статусу державних адміністрацій і т.д. Однак значних змін, що тягнули б за собою необхідність прийняття нової конституції, ці висновки не передбачають. Чинна конституція 1996 року виписана в кращих традиціях західної ліберальної ідеї. Тому головне зараз – не дати можливості зійти з вимог європейських стандартів, як за змістом конституції, так і за процедурою прийняття можливих змін.

Сергій РАХМАНІН (Редактор відділу політики газети «Дзеркало тижня»):

Під час дискусії про конституційну реформу в мене виникає питання: якщо є проблеми з виконанням та застосуванням конституції, до чого тут зміни? Де гарантії, що нова конституція буде виконуватися і застосовуватися? Я притримуюсь тієї точки зору, що ми жодним чином не можемо робити якісь висновки щодо якості конституції 1996 року з усіма внесеними змінами, тому що її ніхто ніколи не виконував. Основний Закон взагалі не слід чіпати бодай протягом 10 років. Після цього можна буде дослідити, що в ньому не так і що треба змінювати. Зараз же можна впевнено говорити про те, що всі політичні сили, які виступають за конституційну реформу, хочуть конституцію змінити, а не поліпшити. Якщо подивитись, як змінювалися погляди провідних політиків на конституційну реформу протягом останніх 3 років, стане зрозуміло, що кожен з них змінював свою точку зору принаймні кілька разів. Це ще один аргумент проти конституційних змін зараз. Мені байдуже, чий проект пройде – «сильна президентська влада» чи «сильна парламентська влада». Прихильники цих проектів не збираються поліпшувати конституцію. Для них конституційна реформа – виключно інструмент політичної боротьби за владу. Якби так сильно хотіли змінити конституцію, то перше, що зробили б – це ухвалили нормальний закон про референдум. Інший момент – судова реформа як частина реформи конституційної. Подивіться, скільки у нас протягом останнього часу було скасовано, призупинено й знову відновлено нормативних актів. Очевидно, що нам не вистачає закону про нормативно-правові акти. Він би зняв половину причин нинішніх суперечок. Конституція визначає лише засадничі, принципові речі, вона не має містити пояснення з будь-якого приводу. Й Конституційний суд працює не для того, аби тлумачити кожну кому в конституції. Для цього має бути закон, який все ще не прийнятий.

Тому, який би зараз проект не пройшов, він буде позбавлений тих противаг, які, безумовно, були в конституції 1996 року, при всіх її недоліках. Адже ця конституція була актом компромісу, а зараз ми компромісу не досягнемо, оскільки первинної доцільності в реформі немає. Крім того, які б зміни нині не ухвалили, за півроку знову постане питання про те, що ці зміни зовсім зіпсували Основний Закон, і його знову необхідно змінювати. Питання конституційної реформи необхідно на певний час зняти з порядку денного й дуже добре обдумати кожний його аспект.

Микола КОЗЮБРА (завідувач кафедри державно-правових дисциплін Національного університету «Києво-Могилянська академія», Суддя Конституційного Суду України у відставці):

Я ніколи не вважав конституцію 1996 року верхом досконалості. Але після змін 2004 року я виступав досить категорично за те, щоб було подання до Конституційного суду щодо неконституційності тих змін. Цього не сталося. Взагалі, якщо говорити про процес конституційних змін, то він почався ще напередодні референдуму 2000 року. Впевнений, що таку серйозну справу не варто віддавати політикам, точка зору яких часто визначається, як-то кажуть, місцем сидіння, а якщо говорити точніше – належністю до тієї чи іншої фракції. Але я все ж погодився працювати над пропозицією голови держави щодо вдосконалення тексту конституції – в решті-решт я є професором державного вузу. Не можу сказати, що у групи, в якій мені довелось працювати, було якесь відкрите замовлення. Ми намагалися висловити в проекті наше бачення. Однак замість того, щоб проводити широке громадське обговорення дискусійних моментів цього проекту, зараз маємо дуже багато спекуляцій навколо запропонованих нами змін.

Слід сказати, що механізм внесення змін до конституції визначається межами конституційних перетворень. Прийняття нової конституції значно відрізняється від внесення змін до чинного Основного Закону. Як правило, така можливість не фіксується в конституціях інших країн – задля стабільності чинних редакцій. Не виписаний цей механізм і в українській конституції, і, як причетна людина, можу засвідчили, що робилося це свідомо. Я не є прихильником прийняття нової конституції, і не тільки тому, що потенціал діючої далеко невичерпаний. Є й інші причини. Зараз ми не збираємось засновувати нову державу, не збираємось радикально змінювати політичний режим в державі й не вважаємо конституцію 1996 року тимчасовим актом на перехідний період, який слід замінити постійним. Не відбулося і радикальних змін в економічному, політичному чи соціальному житті суспільства, які зумовили б необхідність вироблення нової конституції. Тому говорити про прийняття нової конституції немає підстав.

Залишається питання про зміни чинної редакції. Такі зміни можуть бути локальними чи системними. З власного досвіду можу сказати, що бажано було б внести саме системні зміни, які можуть бути охарактеризовані навіть як прийняття нової редакції Основного Закону, що передбачає внесення змін практично до всіх розділів. Процедура внесення таких змін досить чітко виписана в розділі ХІІІ, й необхідно рухатися відповідно до цього розділу. Але існують значні сумніви щодо можливості здіснення зазначених процедур в нинішніх політичних умовах. Деякі політики, виходячи, очевидно, виключно з власних політичних міркувань, взагалі відмовляються працювати над конституційними змінами. Однак все одно потрібно спробувати дійти компромісу. Якщо це виявиться неможливим, і якщо в цьому виникне реальна суспільна проблема, необхідно буде шукати інші варіанти. Говорячи відверто, на сьогодні, на думку громадян, зміни до конституції не входять до першочергових завдань держави.

Чи можливий варіант прийняття конституційних змін на всеукраїнському референдумі? Приклади подібного механізму здіснення конституційної реформи є, але загалом це приклади з пострадянського простору – Росії, Казахстану. Я не прихильник референдуму як самостійного способу прийняття конституційних змін. Взагалі в нинішніх умовах без залучення представницьких органів здійснення конституційної реформи викликає значні питання щодо її легітимності. Втім, ідея створення такого органу, як конституційні установчі збори чи конституційна асамблея, має право на існування. Однак втілена вона може бути лише за умови існування дієвого громадянського суспільства та широкого суспільного руху за конституційну реформу, який би змусив владу легітимізувати цей орган.

Денис КОВРИЖЕНКО (Експерт Лабораторії законодавчих ініціатив):

Загалом вбачається три механізми перегляду діючої редакції конституції. Перший – скасування тих змін, що були внесені 2004 році. Підстави для прийняття відповідного рішення Конституційним судом є. Але виникає питання про те, наскільки політично правильним буде таке рішення, враховуючи, що з часу тієї реформи пройшов вже значний відрізок часу, й вже склалася певна система суспільних відносин. Крім того, сам по собі такий підхід не вирішує тих проблем, про які говорять в контексті діючого Основного Закону. В будь-якому випадку, в результаті такого розвитку ситуації постане питання чергового перегляду змісту конституції. Немає і гарантій того, що відновлення редакції конституції зразка 1996 року забезпечить її виконання в частині реалізації повноважень головних владних інституцій.

Другий варіант – внесення змін до конституції в порядку, визначеному розділом ХІІІ Основного Закону. Зараз це найбільш допустимий спосіб, однак з політичних причин він фактично нереалістичний. Також слід зазначити, що внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу, вимагають проведення загальнонаціонального референдуму. Діючий закон про референдуми не відповідає ні діючій конституції, ні європейським стандартам, тому провести такий референдум фактично неможливо. Викликає багато сумнівів і можливість ухвалення закону про референдум, в якому буде передбачена можливість прийняття нової конституції за народної ініціативи чи матимуть місце інші подібні положення.

Нарешті третій спосіб – внесення змін або прийняття нової редакції конституції в позапарламентський спосіб. Йдеться про те, що у випадку, відхилення напрацювань Національної конституційної ради в парламенті, не виключається можливість затвердження конституційної реформи безпосередньо на всенародному референдумі. Такий спосіб також викликає багато запитань та потребує значного доопрацювання правової бази включно з внесенням відповідних змін до розділу ХІІІ чинної конституції. Крім того, процедура здійснення конституційної реформи шляхом референдуму за народної ініціативи не є демократичною, оскільки народ фактично не має можливості вплинути на зміст конституційних положень, які він буде затверджувати на референдумі.

Якщо проаналізувати всі варіанти, то очікувати на те, що конституційні зміни таки будуть внесені й визнані суспільством та учасниками політичного процесу, не доводиться. Тому я доволі скептично ставлюся до можливості внесення змін до конституції, тим більше в 2008 році.

Ігор ПОПОВ (Голова Правління Комітету виборців України):

Більшість експертів погоджуються з тим, що здійснити конституційну реформу у спосіб, передбачений діючою конституцією (шляхом консенсусу в парламенті), не видається можливим. У Верховній Раді можливі якісь ситуативні союзи, картельні змови, тактична співпраця, однак не стратегічний союз із стратегічним баченням змін до конституції. Тому такий варіант розглядається скоріше, як фантастичний.

Сценарій, який не можна допустити – розробка проекту конституційних змін робочою групою президента, схвалення цього проекту Національною конституційною радою та затвердження на всеукраїнському референдумі прямої дії. Такий спосіб виглядає надто коротким і спрощеним. Якщо цей сценарій хтось надумає реалізувати, то українське громадянське суспільство має реагувати на такі дії дуже жорстко та категорично. Вихід з Конституційної ради Партії регіонів підтвердив те, що президент не зміг стати координатором в конституційному процесі.

Який сценарій можна допустити. Зараз рівень довіри до Верховної Ради занижений й наближається до нуля. Президент в умовах довіри кризи до парламенту не зміг перебрати на себе цю довіру й об’єднати націю. Конституційний суд втратив суспільну легітимність ще рік тому. Відповідно установча влада знаходиться у суспільства, й активна громадськість має допомогти народу реалізувати цю установчу владу. Я підтримую позицію Громадянського конституційного комітету щодо створення конституційної асамблеї та усіма подальшими кроками відповідно до законодавства, що стало б реалізацією кращої з гірших альтернатив в даних умовах. Тому громадськість має продовжувати активні дискусії щодо конституційного процесу, що слід прооводити не лише в столиці, а й в регіонах.

Врешті-решт, що ж реально можна очікувати далі. В майбутньому матимемо загострення політичної кризи, остаточний розпад діючої коаліції та відставку уряду Тимошенко. Будуть дострокові парламентські чи президентські вибори. Під час передвиборчої кампанії матимуть місце чергові спекуляції навколо теми конституційної реформи. Нарешті, буде обрана одна з гілок влади, яка матиме старі повноваження, що лише продовжить політичну кризу. В умовах такої кризи змінювати конституцію не можна. Тому частиною нової угоди про перемир’я має стати не текст конституційних змін – це занадто складно, – а рішення щодо способу ухвалення конституційних змін або ж щодо мораторію на такі зміни.

Олесь ДОНІЙ (Народний депутат, фракція Блоку «Наша Україна – Народна Самооборона»):

В нинішніх українських умовах проведення референдумів взагалі викликає багато сумнівів. Я вважаю, що на певний час дійсно бажано було б ввести мораторій на їх проведення. В умовах бікультурності української нації, яка, на жаль, співпадає з регіональним поділом, будь який референдум сприяє нарощуванню конфронтації в Україні. В цьому контексті перебуває і питання конституції, і НАТО, і мовне питання. Тому варто виходити з того, що політична еліта має шукати компроміси, а єдиним майданчиком для такого пошуку має бути парламент.
Якщо ж говорити про сутність можливих конституційних змін, то мова йде про мінімум таких змін. Насправді, для того, щоб не відбувалось протистояння всередині виконавчої влади, достатньо зробити «косметичний ремонт». Наприклад, слід прибрати можливість формування уряду двома центрами впливу. Такий центр має бути один. Аналогічна ситуація з питанням голів обласних та районних державних адміністрацій. Зараз не працює схема, за якою їх пропонує Кабінет Міністрів, а затверджує президент. Особливо, якщо президент та прем’єр-міністр належать до різних політичних сил. Це також варто змінити – виконавча вертикаль має бути єдиною. І таких змін, що загалом поліпшили політичну ситуацію у державі, кілька, й ці зміни не такі значні. Політичні сили в парламенті цілком спроможні знайти спільну мову в парламенті задля їх втілення, тим більше з огляду на те, що небезпека від наступного президентства зі змішаними повноваженнями, стосується всього політикуму, незалежно від того, хто переможе на президентських виборах. Тому компромісом може стати зменшення президентських повноважень, що усунуло б проблему подвійності виконавчої влади.

Ідея зі створенням Конституційної асамблеї виглядає доречною лише на перший погляд. Зацікавлені політики можуть використати її в неправильний спосіб. Тому єдине, що зараз можна зробити – це стояти на захисті законності.

Юрій МІРОШНИЧЕНКО (Народний депутат, фракція Партії регіонів):

Що схиляє до думки про те, що конституцію необхідно змінювати? По-перше, це те, що в Україні не забезпечується реальне народовладдя. Конституція містить багато декларативних прав і свобод, але немає тих процедур і механізмів, які б їх гарантували. Друга проблема – проблема двох центрів впливу на виконавчу владу. Хто б не був президентом та прем’єром – цей конфлікт завжди буде продовжуватись. Третя обставина – пригнобленість місцевого самоврядування. І рівень територіальної громади, і рівень регіону необхідно забезпечити більшими інструментами впливу на реалізацію місцевої політики.

Я прихильник того, щоб конституцію було змінено виключно у спосіб, передбачений чинною її редакцією. Сценарій можливого всенародного референдуму щодо зміни Основного Закону може призвести до того, що Україна матиме дві конституції. Так, прихильники підходу до конституційної реформи, за яким конституцію слід змінювати виключно у відповідності з розділом ХІІІ діючої конституції, навіть після референдуму наполягатимуть на тому, що чинною залишається конституція 1996 року зі змінами, внесеними 2004 року. А ті, хто провів би через плебісцит нову редакцію Основного Закону, наполягатимуть на її правочинності. Це фактично призведе до колапсу правової системи. Це авантюра, яка не може навіть розглядатися відповідальними людьми.

Сьогодні так склалася об’єктивна ситуація в українському суспільстві та політикумі, що сценарій внесення конституційних змін через референдум не пройде. Як не пройде пропозиція конституційних змін через парламент, адже він не має ніякої консолідуючої основи. Тому до президентських виборів навряд чи ми змінимо Основний Закон, і, як на мене, це добре. Не можна змінювати конституцію у якийсь конкретний зручний для когось політичний момент.

Конференція складалася з двох подіумних дискусій на такі теми:

Конституційна реформа: зміст і межі конституційних перетворень в контексті інтересів суспільства, влади і опозиції.
Механізми внесення змін до Конституції України: проблеми та напрями вирішення.

Відкривав конференцію Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор КОГУТ, який наголосив на тому, що конституційна реформа та конституційний процес в Україні на сьогодні є однією з тем, які найбільше обговорюються у вітчизняній політиці та серед політично активних громадян, й має всі шанси стати лейтмотивом всього 2008 року. Втім, не дивлячись на надзвичайну суспільну важливість даного процесу, українське громадянське суспільство, на думку Ігоря Когута, не є репрезентованим в структурах, які визначають напрямок перебігу конституційного процесу. Для того, щоб виправити ситуацію, був створений Громадянський конституційний комітет, покликаний не лише долучити суспільство до конституційної реформи, а й репрезентувати позицію громадян задля того, щоб політичні актори враховували відповідні суспільні настрої.

Юта ГЮЦКОВ, керівник відділу НУО та громадянського суспільства Секретаріату Ради Європи, наголосила на важливості участі громадянського суспільства, асоціацій громадян, створених для захисту їх прав, в процесах, подібних до тих, що мають місце в сучасній Україні. Вона нагадала, що в межах Ради Європи з 1952 року діють спеціальні механізми співпраці з неурядовими організаціями різних країн (в тому числі – і України). Крім того, позиції громадських організацій враховуються в конвенціях Ради Європи.

Ніко ЛАНГЕ, Директор Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні, поділився з присутніми власними враженнями щодо нинішньої ситуації в Україні. На його думку, дискусії навколо конституційної реформи, які відбуваються в нашій країні протягом кількох останніх місяців, мають певні спільні риси з конституційним процесом та розробкою «листів федералістів» в США часів американської революції. Як і тоді, зараз навряд чи можна говорити про можливість віднайдення якогось ідеального рішення. Тому результатом конституційного процесу має стати лише компроміс основних політичних сил, що представляють відповідні групи населення України. Також Ніко Ланге наголосив на тому, що при розробці конституційних змін вкрай важливим є наявність незалежних видань, які б детально пояснили громадянам сутність змін Основного Закону, що готуються. Таких видань на даний момент в Україні бракує.

Голова Центральної виборчої комісії України Володимир ШАПОВАЛ, який є одним з членів робочої групи, що готує проект нової редакції української конституції, висловив своє бачення ситуації. Перш за все, сказав він, необхідно визначитися з константами. Першою такою константою є те, що потреба системних змін конституції є нагальною. Друга – конституційні зміни 2004 року є юридичною профанацією та політичним знущанням. Третя константа – конституція 1996 року містила як низку нових норм, так і безліч радянських рудиментів, що створювало певні суперечності, які використовували політичні сили у власних інтересах. Нарешті, ще однією константою є те, що Україна перебуває в перехідному періоді, що закінчиться лише з реальною появою дієвого громадянського суспільства. Враховуючи зазначені обставини, необхідно вибудовувати процес конституційної реформи, ключовим параметром якої буде щирість осіб, що готуватимуть відповідні проекти.

Томас МАРКЕРТ, Заступник секретаря Венеціанської комісії, навпаки, наголосив на тому, що конституційна реформа в Україні не є очевидною необхідністю. Так, зазначив він, досягти більшої децентралізації влади можливо і в умовах діючої редакції Основного Закону. Крім того, значно поліпшити ситуацію політичного управління можуть досі не проведені реформи: юридична, адміністративна, реформа системи прокуратури. Вже з завершенням цих реформ доцільно буде переходити до конституційних змін. І хоча сутність цих змін повністю є вибором України, Томас МАРКЕРТ закликав не повертатись в них до попереднього устрою, а натомість поглиблювати ефективний розподіл повноважень між гілками влади.

Ігор КОЛІУШКО, Голова Правління Центру політико-правових реформ, підтвердив, що більшість українських експертів схиляються до того, що діюча конституція містить в собі низку проблемних моментів, серед яких – порушення балансу стримувань і противаг, неможливість проведення муніципальної реформи, розширення повноважень прокуратури та деякі інші. Однак навіть прийняття нової конституції чи змін до неї не гарантуватиме її виконання та усунення проблем. Крім того, позиції ключових гравців політичного процесу викликають підозри про те, що вони прагнуть не стільки виправити проблемні моменти конституції, скільки перерозподілити владні повноваження на свою користь. Тому необхідно виробити механізм залучення громадськості до конституційного процесу, й вже згадуваний Громадський конституційний комітет може стати елементом такого механізму.

Директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ наголосив на тому, що діюча редакція Основного Закону чітко говорить про те, яким чином можна вносити зміни до конституції, однак політичні сили все одно більше говорять не про сутність можливих змін, а про механізми їх здійснення. Як людина, що була причетна до конституційної реформи 2004 року, він розповів, що вносячи ті зміни, їх автори сподівались на те, що головні політичні гравці, діючи за новою системою повноважень, знаходитимуть консенсус, однак такі сподівання не справдилися. Натомість політики прагнуть чергового перерозподілу влади, яке може мати наслідком перезаснування української державності.

Народний депутат України Сергій ГОЛОВАТИЙ виступив з тим, що конституційний патріотизм українців має ґрунтуватися на чинній редакції Основного Закону, з якою наша держава була визнана Радою Європи. Також він повідомив, що ще 1997 року Венеціанська комісія виробила цілу низку пропозицій щодо конституційних змін в Україні, однак з того часу ніхто з політиків їх серйозно не розглядав. Всі ці пропозиції можна реалізувати в межах діючої редакції Конституції, що й слід зробити.

Сергій РАХМАНІН, головний редактор відділу політики газети «Дзеркало тижня», також висловив сумнів щодо того, що змінена конституція буде повністю виконуватися. Тож він висловив власну позицію, згідно з якою діючу конституцію не слід взагалі змінювати протягом найближчих 10 років. Це дозволить з’ясувати її реальні недоліки та визначити курс майбутніх змін, якщо такі будуть необхідні. Також він зазначив, що в політиці завжди знайдуться сили, які закликатимуть до зміни існуючих правил гри.

Модератором другої частини конференції був Ніко ЛАНГЕ, Директор Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.

Ця подіумна дискусія почалася з виступу Судді Конституційного Суду України у відставці, завідувача кафедри державно-правових дисциплін Національного університету «Києво-Могилянська академія» Миколи КОЗЮБРИ, який є ще одним членом робочої групи, що розробляє проект можливих конституційних змін. Він зізнався, що від самого початку не був прихильником конституційної реформи, хоч і не вважав конституцію 1996 року досконалою. Однак конституційний процес був започаткований референдумом 2000 року, й питання врешті-решт постало на порядку денному. Також він відзначив, що дивним виглядає те, що переважна більшість політиків, які критикують нинішній процес, не надають робочій групі власних пропозицій й не налаштовані на пошук компромісу щодо проблемних питань. Микола КОЗЮБРА нагадав, що в 1995-1996 році також існувала значна критика створюваної тоді конституції.

Експерт Лабораторії законодавчих ініціатив Денис КОВРИЖЕНКО окреслив наявні в українському законодавстві механізми та процедури для зміни конституції. Він відзначив, що виходячи з наявних на сьогоднішній день конституційних способів зміни Основного Закону, виникає значний скепсис щодо того, що конституційна реформа відбудеться, й відбудеться в 2008 році.

Ігор ПОПОВ, Голова Правління Комітету виборців України, наголосив на тому, що українське громадянське суспільство має жорстко реагувати на нинішні пропозиції конституційної реформи, адже дане питання є надто важливим для всього суспільного життя. Також він відзначив, що діючому президенту так і не вдалося об’єднати суспільство та політикум навколо спільної ідеї про зміни Основного Закону, що ставить весь процес конституційної реформи під сумнів.

Народний депутат України Олесь ДОНІЙ в своєму виступі звернув увагу на те, що будь-яка серйозна реформа конституції в Україні призведе до значної суспільно-політичної конфронтації. Тож він зазначив, що навіть незначної реформи буде достатньо для того, щоб визначити єдиний центр виконавчої влади, що усуне більшість існуючих проблем. Він відзначив, що громадські ініціативи щодо розробки конституційних змін можуть бути використані політиками у власних цілях.

Ще один Народний депутат України Юрій МІРОШНИЧЕНКО зазначив, що об’єктивна ситуація в суспільстві не дозволяє здійснити конституційну реформу виключно шляхом референдуму. Те ж саме стосується і внесення змін до Конституції України в парламенті. Тож прийняти конституційні зміни, на його думку, до президентських виборів неможливо.

Загалом у Конференції взяло участь близько 100 учасників та 20 представників ЗМІ.

Дивіться також:

Програма Конференції

Список учасників

20 березня 2008 року відбувся другий тематичний вечір із серії «Публічні фінанси: дегустація ідей», започаткованої Консалтинговою компанією “ФІСКО Інформ” та Лабораторією законодавчих ініціатив у межах програми Української школи політичних студій. Захід було присвячено темі«Еволюція реформ у сфері міжбюджетних відносин в Україні: яка ідея виявиться найсильнішою?».

Метою тематичної серії заходів «Публічні фінанси: дегустація ідей», започаткованої за сприяння Міністерства Великої Британії у справах міжнародного розвитку, є обговорення дискусійних питань та інноваційних підходів в управлінні державними фінансами в Україні та світі в колі державних службовців та експертів, професійно задіяних у цій сфері.

Актуальність обговорення питання еволюції реформи у сфері міжбюджетних відносин в Україні продиктована необхідністю визначення шляхів подолання інституційного вакууму у відносинах на різних рівнях влади, побудови «контрактного» діалогу між учасниками міжбюджетних відносин у країні і, таким чином, продукування дієвого механізму у бюджетному процесі. Захід дав змогу гостям почути, як розроблялись бюджетні реформи, від їх історичних лідерів і розробників, а також обговорити складності з їх запровадженням та подальші ідеї щодо їх вдосконалення та розвитку.

Вечір складався з презентаційної та інтерактивної частин. Директор «ФІСКО Інформ» Юрій ДЖИГИР звернув увагу на причини і ризики невизначеності міжбюджетних відносин та наголосив на необхідності подолання ієрархічної бюджетної спадщини. Радник з фіскальних питань Представництва Міжнародного Валютного Фонду в Україні Ігор ШПАК висловив думку про важливість врахування у процесі реформування бюджетної системи не лише факту еволюції політичних та економічних реалій, а й факту постійного росту у сфері продуктивних думок та ідей з приводу механізму функціонування міжбюджетних відносин. Директор Інституту бюджету і соціоекономічних досліджень Ірина ЩЕРБИНА звернула увагу на фактор взаємозв’язку між територіальним устроєм держави та механізмами функціонування бюджетної системи, а також теоріями побудови міжбюджетних відносин. Директор департаменту забезпечення реформування органів місцевого самоврядування та територій Міністерства регіонального розвитку та будівництва УкраїниЮрій ГАНУЩАК наголосив на необхідності пошуку такої альтернативи у міжбюджетних відносинах, що забезпечувала б ефективне функціонування як центральної та місцевої державної влади, так і повноцінне утвердження місцевого самоврядування як окремого владного механізму.

Інтерактивна частина вечору була представлена у формі пропозицій, зауважень та запитань на адресу доповідачів, в оцінці ключових позицій, висловлених з приводу проблем та перспектив здійснення бюджетної реформи. У ході обговорення було поставлено питання про необхідність проведення масштабного заходу щодо загального курсу бюджетної реформи в Україні. Це у свою чергу спонукало учасників та організаторів вечора звернути увагу на проблему налагодження ефективного діалогу між представниками вузького експертного середовища, а також проведення результативного обговорення серед широкого загалу осіб, зацікавлених у процесі та результатах здійснення бюджетної реформи. Учасникам пропонувалося побудувати своєрідну рейтингову шкалу ідей щодо сучасного та очікуваного стану бюджетної системи в Україні. Результати рейтингування засвідчили, що українські реалії потребують побудови інтенсивного «контрактного» діалогу між учасниками міжбюджетних відносин, що дасть можливість відійти від ієрархічної пострадянської системи розподілу повноважень та впливів.

Участь у заході взяли представники Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, Міністерства економіки України, Секретаріату Кабінету міністрів України, Представництва Міжнародного валютного фонду в Україні, Національної академії державного управління при Президентові України, експерти консалтингових компаній та представники бізнесу.

В основу заходу покладено філософію «відкритого кафе», що передбачає запрошення всіх, хто професійно займається публічними фінансами або підтримує ті чи інші ідеї у цій сфері, висловити свої міркування серед колег й ініціювати їх обговорення. Важливим елементом вечору була гостинна атмосфера, що сприяла вільному та невимушеному обміну думками у професійному колі.

5 березня 2008 року Лабораторія законодавчих ініціатив за участі та сприяння Генерального Директорату політичних справ Ради Європи, Європейської Комісії та Фонду Конрада Аденауера провели конференцію “Конституційна реформа та консолідована демократія: роль громадянського суспільства, влади та опозиції”. Метою заходу було визначення за участі політиків, представників провідних аналітичних центрів, науковців та іноземних фахівців таких меж конституційної реформи, механізмів внесення змін до Конституції, які б давали відповіді на основні виклики сьогодення, відповідали загальносуспільним інтересам і забезпечували консолідацію суспільства.

Конференція складалася з двох подіумних дискусій на такі теми:

Конституційна реформа: зміст і межі конституційних перетворень в контексті інтересів суспільства, влади і опозиції.
Механізми внесення змін до Конституції України: проблеми та напрями вирішення.