Публікація описує всі аспекти роботи Лабораторії законодавчих ініціатив, її здобутки за більш ніж десятирічну історію, головні проекти та напрями роботи.

Денис Ковриженко зауважив, що, обговорюючи фінансування політичних партій, необхідно говорити про більш широкий контекст – реформування виборчої системи, антикорупційного законодавства та звуження обсягу депутатського мандату. На сьогодні, за словами експерта, законодавством України передбачено декілька джерел фінансування партій – членські внески, доходи від власної діяльності; проте наразі реальна частка цих коштів є мізерною. Вся ж система, як підкреслив Д. Ковриженко, стимулюється відсутністю єдиного органу контролю та стримуючих механізмів, які б обмежували витрати на виборчі кампанії. Окрім того, сьогодні державного фінансування політичних партій практично немає, а новий законопроект про вибори народних депутатів зробив ще один крок щодо його зменшення. Окремим питанням є також неузгодженість виборчого законодавства та законодавства про фінансування політичних партій. Разом з тим, на думку Д. Ковриженка, ситуацію можливо змінити за допомогою пропорційних та превенційних санкцій.

Тези виступу Дениса Ковриженка (щодо реформи виборчого законодавства в Україні та регулювання діяльності політичних партій).

Віце-президент Вищого адміністративного суду м. Берлін Ерна Вікторія Ксальтерподілилася з українськими експертами німецьким досвідом фінансування політичних партій. Як відзначила німецький експерт, у Німеччині політичні партії фінансуються з 2 джерел – власних надходжень та бюджетного фінансування. Щодо власних надходжень, то основним його джерелом, за словами В. Ксальтер, є членські внески носіїв мандатів, пожертви та інші надходження. Пожертви можуть робити фізичні та юридичні особи, проте є певні обмеження. Так, як зауважила експерт, пожертви готівкою не можуть перевищувати 1 тисячу євро, заборонені анонімні пожертви та пожертви від підставних осіб. Дані ж про великі пожертви повинні публікуватися. Так, за словами В. Ксальтер, пожертви понад 10 тисяч євро повинні включатися до звіту партії про фінансування, в той час як про пожертви від 50 тисяч євро необхідно повідомляти голову парламенту, після чого ці дані також публікуються.

Щодо державного фінансування, то воно, як відзначила німецький експерт, поділяється на опосередковане – надання різних податкових пільг, що накладаються на членські внески, та безпосереднє – державне часткове фінансування, розмір якого не повинен перевищувати суму власних надходжень. Таким чином, держава, на думку В. Ксальтер, стимулює політичні партії ставати більш незалежними від держави та її фінансування. Окрім того, як підкреслила експерт, державне фінансування можуть отримати лише ті партії, які відомі населенню та за які голосують на виборах – потрібно набрати певну кількість голосів. Щоб отримати державне фінансування, політичні партії повинні вчасно подати заявку та фінансову звітність, зазначила В. Ксальтер. Якщо ж партія прийняла неприпустиму пожертву і не повідомила про це голову парламенту, їй необхідно буде сплатити штраф, який втричі перевищує розмір даної пожертви.

Представник Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ у Варшаві Марчін Валецкі наголосив, що саме “демократія повинна контролювати гроші, а не гроші демократію”. За його словами, політичні партії потребують “здорового фінансування”, в той час як “демократії потребують здорових політичних партій”. На сьогодні, як зауважив представник ОБСЄ, в багатьох країнах політика стала прибутковим бізнесом, а вузькі бізнесові групи хочуть контролювати політичні партії. Наразі немає ідеальної моделі, яка дозволить вирішити ці проблеми, вважає М. Валецкі. Натомість потрібно виробити свою модель контролю за фінансуванням політичних партій, яка відповідає певній політичній культурі та принципам. І першим питанням повинно стати питання прозорості, яка сьогодні є головним міжнародним стандартом, зауважив експерт. Окрім того, необхідне також вчасно розкривати інформацію, яка має ставати публічною якомога швидше, відзначив М. Валецкі. Також потрібно забезпечити достатньо деталей, щоб ЗМІ та громадяни могли перевірити надану інформацію. Не менш важливо також мати і окремий орган, незалежний від Міністерства юстиції, який перевірятиме та наглядатиме, а не “лише складатиме папки зі звітами”, наголосив М. Валецкі. Необхідною умовою є також і залучення медіа та громадських організацій до процесу моніторингу. Лише за таких умов, за словами М. Валецкі, стане можливою здорова конкуренція та багатопартійна система.

“Київські Діалоги” були створені та впровадженні в життя на громадських засадах керівною групою, яка складалась із науковців, представників неурядових організацій, журналістів, представників фондів із України та Німеччини, заради партнерської співпраці. На сьогодні Діалог залишається практично єдиним регулярним заходом на рівні зрізу громадянського суспільства та політикуму України та Німеччини. Засновниками і учасниками Київського Діалогу є Європейський Обмін з Берліну, Фонд Роберта Боша, Фонд Фрідріха Ноймана, Міністерство Закордонних Справ ФРН, Німецький Союз громадян Східної Європи, Фонд Гайнріха Бьоля та Фундація ПАУСІ.

28 травня – 2 червня 2011 року в Сімеїзі (Крим) пройшла перша сесія Третьої Школи професійної журналістики «НОВА УКРАЇНА» . Програма І сесії Школи складалася як з загально теоретичних та світоглядних лекцій (на теми «Актуальні події на Близькому Сході: виклики і наслідки для світу та України», «Сучасні ідеології: виклики глобалізації», «Українські партії: ненадійні партнери демократії», «Філософія свободи слова» тощо), так і з вузькопрофесійних лекцій. Більшість часу сесії було приділено практичним заняттям. Так, учасники мали можливість взяти участь у семінарі М.Мінакова, Президента Фонду якісної політики, на тему «Соціальний капітал»; Алі Сафарова, медіа юриста, на тему «Права і обов`язки журналіста»; у тренінгу консультанта з Інтернет-комунікацій (проект проекту Watcher.com.ua) М.Саваневського, який був присвячений питанням новітніх медіа тощо. Оскільки місцем проведення сесії став Крим, основна увага була присвячена питанням особливостей кримської політики, національних меншин тощо.

Так, І сесія Школи професійної журналістики «НОВА УКРАЇНА» розпочалася з вітального словаІгоря КОГУТА, Директора Школи професійної журналістики «НОВА УКРАЇНА», Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, Віталія ЗАМНІУСА, Директора програми “Засоби масової інформації” Міжнародного фонду «Відродження», члена Проектної ради Школи журналістики таОлексія ПОГОРЕЛОВА, Генерального директора Української асоціації видавців періодичної преси, члена Проектної ради Школи журналістики. Вони розповіли учасникам про зміст, формат та основні напрями роботи Школи професійної журналістики «Нова Україна». Після цього учасники мали можливість взяти участь у круглому столі на тему «Сучасні виклики журналістики», де доповідачами виступили Валентина САМАР, Голова правління ГО «Інформаційний прес-центр» та Олексій ПОГОРЕЛОВ, Генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси, член Проектної ради Школи журналістики. Під час круглого столу учасники ділилися своїм досвідом роботи у сфері журналістики та обговорювали основні проблеми медіа сфери та шляхи їх вирішення. Дискусія велася навколо таких тем, як визначення основної цільової аудиторії ЗМІ, можливості розвитку медіа як бізнесу, створення конвергентних редакцій.Наступного дня, 29 травня, Наталія АМЕЛЬЧЕНКО, Доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська Академія», кандидат філософських наук, прочитала лекцію на тему «Сучасні ідеології: виклики глобалізації». Лекція стосувалася виникнення та розвитку модерних ідеологій (консерватизму, лібералізму та соціалізму). Лектор розповіла учасникам Школи журналістики про трансформацію модерних ідеологій в епоху глобалізації, зазначивши, що “чистих” ідеологій наразі не існує і підкресливши, що лібералізм переміг геокультурно, всі сучасні ідеології підтримують ідею ринкової економіки. Крім того, пані АМЕЛЬЧЕНКО розповіла про медіатизацію політики, спираючись на праці Ж.. Бодріяра, П. Бурдьє та М. Маклюена.

Після цього Андрій МЕЛЕШЕВИЧ, Декан факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філософії в галузі політології Сіракузького Університету (США) виступив із лекцією на тему «Українські партії: ненадійні партнери демократії». Він розповів учасникам про основні віхи у розвитку партійної системи України, про процес підготовки нового закону про вибори до Верховної Ради України, скасування конституційної реформи. Пан МЕЛЕШЕВИЧ висвітлив слабкі та сильні сторони конституційної реформи, зазначивши, що конституційна реформа 2004 року сприяла децентралізації влади, зміцненню ролі політичних партій у політичній системі України. Також було зазначено про важливу роль «Помаранчевої революції», що сприяла утвердженню та легітимації прозорих і справедливих виборів як виключного механізму формування органів державної влади. Підсумовуючи, лектор зазначив, що створені у 2004-2005 році нормативно-правові засади розвитку національної системи політичних партій наразі перебувають під загрозою згортання.

Після цього Всеволод РЕЧИЦЬКИЙ, конституційний експерт Харківської правозахисної групи, доцент Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук, розповів учасникам про філософію свободи слова, що є, на його думку, фундаментальною цінністю суспільства та постполітичним і постправовим феноменом. Основною темою, висвітленою під час лекції, була символічна реальність, її формування та функції.Завершальним акордом цього дня став виступ Олексія ПОГОРЕЛОВА, Генерального директора Української асоціації видавців періодичної преси, з лекцією на тему «Трансформації сучасної журналістики: що? коли? чому? та хто відповідальний? Дискусія зацікавлених сторін з метою знаходження векторів для професійного розвитку». Лектор зосередив увагу на важливості знаходження своєї цільової аудиторії, власної спеціалізації  (власної унікальності).

30 травня 2011 року було присвячене практичним заняттям. В цей день відбувся семінар Михайла МІНАКОВА, Президента Фонду якісної політики, викладача Національного університету «Києво-Могилянська Академія», доктора філософських наук з тематики соціального капіталу. Семінар складався з лекційної та практичної частин. Під час підготовки до лекції журналісти ознайомилися із працями П. Бурдьє, Р. Патнема та Ф. Фукуями. Також учасники взяли участь у симуляції  ведення переговорів між фракціями у Верховній Раді України.

Алі САФАРОВ, юрист та медіа експерт, провів тренінг з питань прав та обов’язків журналістів. Особливу увагу було присвячено аналізу нового закону «Про доступ до інформації» і ознайомлення учасників Школи з практикою застосування цього закону.  В кінці дня Володимир ПРИТУЛА, Голова ГО «Комітет з моніторингу свободи слова в Криму», зосередився на питаннях особливостей кримської політики, поділився своїм баченням становища національних меншин на кримському півострові.

Наступний день було присвячено національним питанням, зокрема Олег ГАБРІЕЛЯН, Ректор Кримського університету культури, мистецтв і туризму, голова Кримської вірменської громади, керівник фонду «Луйс», доктор філософських наук, виступив перед учасниками Школи журналістки з лекцією на тему «Національні питання: особливості кримської політики», наголосивши на необхідності прийняття багатонаціональності України як факту і побудови суспільних відносин з урахуванням інтересів національних громад. Крім того,  в цей день учасники відвідали воєнно-морський музейний комплекс «Балаклава» та Бахчисарайський історико-культурний заповідник «Салачик», де Олекса ГАЙВОРОНСЬКИЙ, Заступник директора з гуманітарної роботи заповідника, розповів про його історію, а Рефат ЧУБАРОВ, Народний депутат України III-V скликань, заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу, поділився з журналістами своїм поглядом на етнонаціональну політику України крізь призму кримськотатарського питання.

1 червня 2011 року було присвячене новітнім медіа. Максим САВАНЕВСЬКИЙ, Консультант з Інтернет-комунікацій, автор проекту Watcher.com.ua, провів тренінг з цієї тематики.  Лектор розповів учасниками про ефективне використання нових медіа в роботі журналіста, сучасні формати контенту в Інтернеті, зокрема – використання відео, подкастів, інфографіки, веб-конференцій, розміщення коментарів тощо. Також велася розмова про те, як Інтернет змінює структуру ЗМІ та які онлайн-інструменти варто використовувати в роботі редакції.

В кінці дня Олександр ХОРУЖЕНКО, Директор Центру досліджень  регіональної політики, редактор медіа-платформи та журналу SumyNews, поділився своїм досвідомвикористання та функціонування Інтернет-медіа на прикладі ресурсу SumyNews.

Останній день сесії було присвячено актуальним проблемам міжнародних відносин. Зокрема, Ігор СЕМИВОЛОС, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень, науковий співробітник Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України, розповів учасникам Школи про актуальні події на Близькому Сході та їх виклики і наслідки для світу й України. Лектор торкнувся теми зародження арабського націоналізму, «жасминової» революції в Тунісі, революцій в Єгипті та Лівії. Серед основних їх причин лектор назвав масове зубожіння населення, тотальну корупцію, посилення відчуття соціальної несправедливості та появу нових соціальних груп і соціальних активістів. Окрім того, експерт ознайомив учасників із теорією соціальних рухів. Школа професійної журналістики «НОВА УКРАЇНА» – це майданчик для спілкування, обміну знаннями, досвідом, ідеями та ініціативами для професійних журналістів, а також комунікативне поле для поглиблення профільних знань і отримання навичок роботи в різних жанрах.  Місією Школи є виховання та формування авторитетних лідерів української журналістики, які б: розділяли та відстоювали найвищі стандарти журналістської діяльності; дотримувалися етичних принципів у роботі; розуміли суть і природу журналістської професії; сповідували ідеали незалежності засобів масової інформації у демократичному суспільстві; розділяли європейські цінності.

Серед учасників цьогорічної програми, яка реалізовується Лабораторією законодавчих ініціатив за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», було відібрано 20 журналістів з різних регіонів України. Програма Школи передбачає протягом року проведення трьох сесій в різних містах. Наступні сесії проходитимуть у Києві (14-18 вересня 2011 р.) та Львові (27-30 жовтня 2011 р.).

9-11 грудня 2011 р. відбудеться Конференція випускників, основною метою якої є підтримка мережі журналістів-випускників Школи професійної журналістики «НОВА УКРАЇНА».

Третій рік поспіль Студентське наукове товариство правників “Scholaris” Києво-Могилянської академії проводить у стінах університету Міжнародний науково-практичний форум “Принцип верховенства права та права людини”. Цьогоріч учасники заходу мали змогу не тільки взяти участь в гарячих дискусіях на задану тематику, але й помилуватися цвітом київських каштанів, адже конференція проводилася з 13 по 15 травня.

 

Вже традиційним став формат проведення Форуму. На відміну від поширеної регламентно-доповідної практики проведення подібних заходів, організатори поставили собі за мету створити майданчик для жвавої та плідної дискусії. В результаті, учасники отримали змогу вільно обговорити спірні питання в розумінні принципу верховенства права та у тлумаченні поняття “права людини”. Слід також зауважити, що таких питань було надзвичайно багато, зважаючи на те, що більше половини учасників приїхали до КМА з-за кордону. На конференцію, окрім учасників з України, прибули студенти та науковці із Росії, Білорусі, Польщі та Литви.

Принципи верховенства права та прав людини, розвинені західною науково-правовою думкою, – одні із основоположних принципів будь-якого демократичного суспільства. На пострадянських теренах вони викликають чимало дискусій. Показовою є відмінність між розумінням принципу верховенства права та прав людини в різних школах. Для прикладу, російські науковці прирівнюють верховенство права до верховенства закону, українцям та полякам притаманне ширше, ліберальне тлумачення принципу. На цій ниві виникало безліч дискусій. Учасники прагнули в обговоренні досягнути спільного розуміння цих дискусійних заплутаних понять.

 

Окремої згадки заслуговує розгляд конферентами актуальних питань міжнародного гуманітарного права. Зокрема, проблему співвідношення принципу верховенства права на міжнародному рівні та забезпечення національного суверенітету обговорювали фактично всі учасники секції міжнародного застосування принципів верховенства права та прав людини. Відчутне пожвавлення викликали філософсько-правові дискусії щодо меж дозволеного у застосуванні сили задля забезпечення та захисту прав людини на території іншої суверенної держави. На конкретних прикладах учасники намагалися дійти згоди в цьому неоднозначному питанні.

 

Цьогорічний Форум позначився підвищеною увагою учасників до зв’язку та взаємодоповнення політики та права. Необхідність відповідальності та підзвітності, рівності та справедливості були основними тезами більшості доповідачів. Така тенденція сучасних науковців із постокомуністичних країн схиляє до думки, що дослідження та втілення принципів верховенства права та прав людини ставатимуть дедалі затребуванішими на територіях цих держав.

 

У квітні 2011 року Верховна Рада України ухвалила довгоочікуваний антикорупційний закон. Проте реальне його втілення в життя неможливе без системних реформ, спрямованих на протидію корупції. Крім того, прийнятий закон почне діяти лише з другого півріччя нинішнього року, а деякі його положення (наприклад, стосовно декларування доходів та видатків чиновників) – з 1 квітня 2012 року.Наразі жодна з ключових державних інституцій та секторів не спроможні ефективно протидіяти корупції, яка в нашій країні фактично стала загрозою національній безпеці. Це засвідчили результати незалежного оцінювання системи боротьби з корупцією (так званої «системи доброчесності»). Здійснене воно було виключно по методології Transparency International  – організації, яка моніторить ефективність протидії корупції в усьому світі. Для аналізу було виділено 13 інститутів та секторів, які тим чи іншим чином залучені до антикорупційної сфери. Починаючи від тих, які безпосередньо займаються боротьбою з корупцію (перш за все, це правоохоронні органи, суди і т.д.), політичних органів (парламент, уряд), публічного сектору й закінчуючи інституціями, які хоча й на перший погляд не задіяні в протидії корупції, але все ж роблять свій внесок в антикорупційну систему (громадянське суспільство, бізнес-структури, засоби масової інформації). Самі ці інститути порівнювалися за трьома основними параметрами: перший – загальна здатність інституту працювати (тобто наявність ресурсів, в тому числі – і фінансових), другий – це внутрішнє керування (прозорість та підзвітність), і третій – роль інституту в загальній системі боротьби з корупцією. Ефективність діяльності цих інститутів залежить від більш глобальних чинників, на яких побудована вся система протидії корупції: рівня довіри громадян один до одного та органів влади, ступеня їх нетерпимості до корупційних проявів, стабільності та ефективності політичної системи, рівня розвитку економіки, рівня бідності населення тощо.

Аналізуючи стан справ у системі протидії корупції в Україні, можна дійти кількох висновків. Перший – на діяльність всієї системи доброчесності негативно впливають згадані щойно фундаментальні чинники – недовіра громадян до влади, терпимість до корупції, значна кількість населення, що проживає за офіційною межею бідності тощо. Якщо говорити по конкретним органам, то жоден з них не працює на повну потужність в контексті протидії корупції – їх потенціал використано, як правило, на половину чи навіть третину. Найсильнішим елементом системи доброчесності в Україні виявилась Рахункова палата, оскільки законодавство гарантує достатньо високий рівень її незалежності, порівняно високий рівень прозорості роботи, достатні ресурси. А найменш успішними в даному контексті є політичні партії, публічний сектор (органи влади або ж установи, які безпосередньо надають адміністративні послуги). Недорозвиненим в цьому плані є і бізнес-сектор, який внаслідок існуючого регуляторного режиму та власної корумпованості зсередини бере у протидії корупції пасивну роль.

Можна виділити чотири головні фактори, які стоять на заваді посиленню інститутів боротьби з корупцією в Україні. Перший – проблема з ресурсним забезпеченням відповідних інституцій – більшість з них належним чином не фінансується. Другий фактор – проблема недосконалого законодавчого забезпечення. Новий антикорупційний закон – лише крапля в морі порівняно з тим масивом законодавчої роботи, яку мають виконати депутати для створення належної правової бази протидії корупції в Україні. Наприклад, необхідно посилювати незалежність судів та правоохоронних органів від політичного втручання, прозорість всіх без винятку органів влади, врегульовувати конфлікт інтересів у роботі службовців, реформувати державну службу, запроваджувати електронне врядування та детально прописувати принципи відносин між чиновниками і громадянами. Третій фактор – невиконання існуючих законів. Хоча відповідальність за корупцію і передбачена, положення законодавства не застосовуються на практиці. Чиновники високого рангу притягаються до відповідальності у поодиноких випадках. Нарешті, четвертий фактор – неефективність взаємодії елементів системи доброчесності в Україні. Більше того, можна говорити про їх негативний вплив одне на одного. Так, втручання парламенту чи уряду в діяльність судів, наприклад, дуже негативно впливає на роль судової системи у боротьбі з корупцією. Всі ці негативні впливи подібні до ланцюгової реакції – політичне втручання одних органів послаблює незалежність інших, роль останніх у протидії корупції падає, що призводить до процвітання корупції і безкарності в решті інституцій.Звісно, повністю викорінити корупцію у тій чи іншій державі повністю неможливо, оскільки жага до збагачення і влади  у певній мірі притаманна кожній людині. Але рівень корупції в країні, як свідчить успішний досвід деяких країн, можна суттєво знизити. А для цього потрібно підвищити роль і ефективність роботи тих органів та секторів, які задіяні у боротьбі з цим злом. Оскільки в Україні саме партії є основними інструментами потрапляння людей в політику та владу, саме з них і треба починати реформування системи боротьби з корупцією. Це принаймні дозволить оновити і омолодити обличчя української політики та влади, зменшити зв’язок політики і капіталу. Другий напрям реформ – подальше реформування судів, прокуратури та правоохоронних органів, у тому числі шляхом посилення їх незалежності від політичного та іншого зовнішнього втручання. Необхідним є і реформування публічного сектору, який є найслабшим інститутом в системі і, водночас, найбільше пов’язаний з простими громадянами. Також потрібне просування адміністративної реформи, кардинальне удосконалення законодавства про державну службу, впровадження антикорупційної експертизи рішень органів влади та правил, які б забезпечували ефективний контроль за діяльністю державних службовців, невідворотність притягнення порушників до юридичної відповідальності. Нарешті, необхідно запровадити відповідні правила поведінки та етики всередині відповідних секторів, в тому числі – й в бізнес-сфері. Таким чином, у законодавчій сфері – значний пласт роботи. А підняти його можна лише за умови існування реальної політичної волі протидіяти корупції.

 

Денис Ковриженко,
Директор правових програм
Лабораторії законодавчих ініціатив

В статті Transparency International відзначається, що з 2005 року тема боротьби з корупцією постійно знаходилася на політичному порядку денному. Однак дослідження національної системи доброчесності України (оцінка ефективності 13 ключових інституцій та секторів, які тим чи іншим чином залучені до антикорупційної сфери) показує незначний прогрес, який було здійснено країною з того часу. В рейтинзі Індекс сприйняття корупції за 2010 рік Україна отримала 2,4 бали з 10 можливих, що свідчить про тотальне поширення корупції.

Національна система доброчесності оцінює ключові державні інституції та сектори в контексті їх ризиків внутрішньої корупції та впливу на боротьбу з корупцією в суспільстві загалом. Дослідження засвідчує загальну слабкість всієї української системи доброчесності. Головні політичні партії не демонструють політичної волі для розв’язання проблеми корупції через законодавчі реформи. Загалом виділено 4 головні фактори, які стоять на заваді посиленню інститутів боротьби з корупцією в Україні:

Найсильнішим елементом системи доброчесності в Україні є Рахункова палата, оскільки законодавство гарантує достатньо високий рівень її незалежності, порівняно високий рівень прозорості роботи, достатні ресурси, розвинути відносини з аналогічними структурами в інших країнах. Найменш успішними в даному контексті є політичні партії, публічний сектор та бізнес.Дослідження наводить ряд необхідних реформ, для ефективності реалізації яких необхідна перш за все політична воля. Одним з ключових напрямів тут є реформування законодавства про політичні партії, оскільки останні наразі є основними інструментами потрапляння людей в політику та владу. Другий напрям реформ – подальше реформування судів, прокуратури та правоохоронних органів. Необхідним є і реформування публічного сектору, який є найслабшим інститутом в системі і, водночас, найбільше пов’язаний з простими громадянами. Також потрібне просування адміністративної реформи, кардинальне удосконалення законодавства про державну службу, впровадження антикорупційної експертизи рішень органів влади та правил, які б забезпечували ефективний контроль за діяльністю державних службовців, невідворотність притягнення порушників до юридичної відповідальності. Нарешті, необхідно запровадити відповідні правила поведінки та етики всередині відповідних секторів, в тому числі – й в бізнес-сфері.