З 2012 року захід змінив свій формат й перетворився на всесвітній форум, у якому взяли участь голови міжнародних організацій, політики та представники громадського сектору найвищого рівня, серед яких, зокрема, Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, Голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, президент ПАРЄ Жан-Клод Міньйон, Голова Європарламенту Мартін Шульц та Генеральний секретар Ради Європи Турбьйорн Ягланд.

Головна задача Форуму, як її проголосив Генеральний секретар Ради Європи Турбьйорн Ягланд, – відповісти на питання, які сили формуватимуть демократичне суспільство в майбутньому та об’єднати кращих реформаторів й лідерів світу для пошуку демократичних відповідей на виклики економічного, соціального і політичного характеру.

На відміну від шести попередніх років, коли Рада Європи влаштовувала Літні університети демократії для учасників Мережі Шкіл політичних студій, цього року захід вийшов на рівень всесвітнього форуму, об`єднавши в одних стінах високопоставлених осіб багатьох держав світу, відомих суспільних діячів, лауреатів Нобелевської премії миру та активістів громадянського суспільства. Зокрема:

• Голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу,
• Голова Європейського парламенту Мартін Шульц,
• Екс-прем`єр-міністр Канади Кім Кепбелл,
• Президент Тунісу Монсеф Марзукі,
• Генеральний секретар Франкофонії Абду Діуф,
• Колишній комісар Ради Європи з прав людини Альваро Хіль-Роблем,
• Колишній генеральний секретар Ради Європи, Голова Європейської асоціації шкіл політичних студій при Раді Європи Катрін Лалюм`єр,
• Міністр місцевих та регіональних влад при міністерстві внутрішніх справ Франції, Голова Регіональної ради Ельзасу Філіпп Рішер,
• Лауреат Нобелевської премії миру Таваккул Карман,
• Сенатор і мер м. Страсбург Ролан Ріс.

8 жовтня відбулось урочисте відкриття заходу, на якому з промовою виступили Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд, Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, а також президент ПАРЄ Жан-Клод Міньйон і лауреат Нобелевської премії миру Таваккул Карман.

Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд висловив тезу про те, що представницька форма демократії наразі переживає велику кризу, оскільки є застарілою для сучасного динамічного світу. Дуже значну роль почав відігравати Інтернет, а саме – люди, які завдяки ньому (й великою мірою, завдяки соціальним мережам), чинять все більш помітний вплив на суспільство. Однак, попри те, що цей тиск сильнішає, поведінка людей залишається непередбачуваною. Це змушує політиків діяти інакше, підлаштовуватись під наявні умови, поступаючись і адаптуючись до натиску. В цьому сенсі зникає поняття політичного лідерства у його класичному розумінні. Особисті якості йдуть на другий план. Написати «твіт» швидше, ніж подумати – ось що характеризує багатьох сучасних політиків.

Зі свого боку, Генеральний Секретар ООН Пан Гі Мун під час свого виступу змалював Раду Європи як лабораторію, де з 1949 року успішно ведуться експерименти по налагодженню співробітництва між різними народами і групами суспільних інтересів. Для РЄ настав час замахнутись на новий, ще більш масштабний інтеграційний процес, вважає він.

Після відкриття Форуму в різних залах будівлі Ради Європи розпочались паралельні семінари, організовані відповідно до тем та професійних категорій, присвячені таким питанням:

• Універсальні цінності, глобальні виклики та реалії місцевого життя
• Чи потрібні один одному ринкова економіка та демократія?
• Якою буде демократія після «Арабської весни»?
• Демократія і релігія: одні цінності проти інших
• Віртуальні цінності: демократія і нові соціальні мережі
• Демократія і глобалізація. Одна модель для всіх?
• Населення і гроші: втрата довіри
• Чи можна нав`язати демократію?

В рамках Всесвітнього форуму демократії також були проведені публічні семінари, присвячені питанням відповідальності засобів масової інформації, місцевій та регіональній демократії, транскордонному співробітництву, навчанню демократії та громадянській участі, подоланню кризи представницької демократії, відповідальному лідерству, боротьбі з корупцією та організованою злочинністю тощо.

Учасники Української школи політичних студій, окрім семінарів Форуму, також відвідали страсбурзький Музей сучасного мистецтва, побували на прийомі у Постійного представника України в Раді Європи Миколи Точицького та прийомі в Раді Регіонів, а також мали зустріч ізпредставниками від України у Європейському суді з прав людини. Під час роботи Форуму учасники могли відвідати додаткові заходи: громадянські дебати, літературні вечори, демонстрації кінострічок, концерти тощо.

У четвер, 11 жовтня, у залі засідань ПАРЄ у Палаці Європи під головуванням генерального секретаря Ради Європи відбулось заключне засідання Форуму, після чого учасникам Шкіл політичних досліджень-2012 були вручені дипломи про участь у заході.

Детальна англомовна програма Всесвітнього форуму демократії.
Фотоальбом Української школи політичних студій на Всесвітньому форумі за демократію (Facebook).

Державна допомога: сутність і принципи (Мережа підтримки реформ)

Головне. Державна допомога та суспільні інтереси

Питання державної допомоги виробникам – багатовимірне. Воно стосується і витрачання бюджетних коштів (прозорість, ефективність), і убезпечення конкуренції від негативного впливу державного втручання в економіку, і спрямування зусиль держави в суспільно та економічно корисне русло, що робить можливим розвиток інновацій, створення робочих місць, підвищення кваліфікації працівників тощо.

Саме тому мова у даній сфері має йти про доцільність певного політико-економічного механізму обмеження, урівноваження впливу груп інтересів. Необмежений доступ до державних ресурсів означає не тільки зловживання бюджетними коштами, не тільки антиконкуренті дії, і не тільки несправедливе збагачення. Це також пряма загроза демократії, оскільки демократія – це політична та економічна конкуренція, а створені за рахунок державної ренти приватні монополії не сприймають конкурентних умов.

Сутність питання

1. Державні субсидії виробникам у вигляді коштів, податкових пільг, державних гарантій, відшкодування частки процентної ставки за кредитом, страхування експортних кредитів, списання боргів тощо – один з інструментів державного втручання в економіку, покликаний сприяти економічному розвитку або запобігати негативним соціальним наслідкам.

Держава може впливати на ринок через регуляторні заходи, виділення допомоги у будь-якому вигляді (кошти, податкові пільги, державні гарантії), а також шляхом проведення державних закупівель. Як це пов`язано з базовою функцією ринкової економіки, тобто розподілом ресурсів? Державна допомога у більшості випадків має місце (точніше – обгрунтовується), коли ринок як такий існує, але повністю не задовольняє потреб в ресурсах окремих категорій учасників. Найкращий приклад – ускладнений доступ до кредитних ресурсів в Україні, коли висока процентна ставка унеможливлює реалізацію довгострокових проектів.

Державні закупівлі, в свою чергу, у ринковій економіці зумовлені відсутністю приватного постачання певних товарів, послуг, тобто відсутністю ринку. Наприклад, приватним підприємствам окремо взятої області ніколи не стане вигідно фінансувати будівництво мережі автодоріг в регіоні, оскільки принаймні відсутнє джерело повернення інвестицій.

2. Зрозуміло, що ці положення сформульовані згідно з досвідом ринкової економіки. Українська (і не тільки) специфіка не передбачає подібної аргументації, дискусії при плануванні програм підтримки та напрямів здійснення державних закупівель, оскільки вплив груп інтересів у перерозподілі державних ресурсів нічим не обмежується.

В результаті зусиль галузевих лобі підготовка нового Податкового кодексу завершилася включенням до проекту ряду схем держпідтримки. Саме такий підхід сьогодні багато хто з нас звик вважати правильним, посилаючись на досвід США та Європи. Разом з тим, чи може тільки успішне лобіювання вважатися виправданням доцільності державної допомоги, навіть за умови оприлюднення обсягів сил і засобів, витрачених на результат?

І найголовніше – чи є реальні механізми запобігання ризикам розтрати суспільних ресурсів?

Забезпечення ефективності держдопомоги, очевидно, починається з правильного визначення мети втручання держави. Потік раціональних аргументів, що генерується групами інтересів, необхідно синтезувати у збалансовані рішення. Для початку потрібно погодитися з тим, що держава покликана субсидувати бізнес в основному в тих випадках, де ринок не справляється із завданням розподілу ресурсів. Субсидії бізнесу повинні служити поштовхом до зростання, а не плекати галузевих «рантьє», які паразитують на державних коштах.

Важливо також те, що політична дискусія про держпідтримку не повинна мобілізувати для цього надмірні бізнес-ресурси. Адже ці витрати закладаються в суму очікуваних пільг, грантів тощо, а тому спочатку є непродуктивними. Отже, нам необхідний дієвий і прозорий механізм пошуку рішень.

Власне, проект, який реалізується в Мережі підтримки реформ, і покликаний зробити перші кроки у модернізації насамперед політичного дискурсу даної теми. Такий крок буде особливо актуальним напередодні та під час парламентських виборів 2012 року. Враховуючи стан державного боргу, тенденції зростання негативного сальдо у зовнішній торгівлі, постійну увагу експертів та політиків до проблеми стабілізації державного бюджету можна вважати, що на порядку денному цієї кампанії постануть питання сучасних способів державної підтримки бізнесу, яка б надавалась згідно з міжнародними стандартами та практикою. Роль даного проекту полягає у започаткуванні системного моніторингу і аналізу державної підтримки підприємств в Україні і створенню в такий спосіб можливостей для дієвого впливу громадськості на владу з метою забезпечення прозорого та ефективного використання бюджетних ресурсів.

3. Взагалі, здатність ефективно надавати державну підтримку, яка стимулює розвиток технологій, створення нових робочих місць, вихід підприємств на нові зовнішні ринки – це ознака сучасної, розвиненої індустріальної чи постіндустріальної держави. У таких випадках втрати бюджету компенсуються зростанням доходів від галузей, що були підтримані, покращується інфраструктура, залучаються інвестиції тощо. Іншими словами, зиск для суспільства не тільки обраховується, він є очевидним. Економічна теорія пропонує цілий перелік ситуацій, коли така діяльність обґрунтована.

Разом з тим, підтримка може мати і негативні наслідки, як правило, коли вона є надмірною, необгрунтованою і використовується неефективно. Це втрати бюджету, отже – втрати платників податків, несправедливе збагачення окремих фірм та їх власників, зростання державного боргу і зниження ділової активності внаслідок спотворення конкуренції. Одержання фірмою безповоротної допомоги або пільгового кредиту, або звільнення від сплати податку на прибуток означає виникнення ресурсу, який конкуренти можуть одержати за значно вищу ціну, а тому ця фірма має конкурентні переваги.

Порушення умов конкуренції розхитує ринковий механізм: одержувачі прагнуть і надалі користуватися підтримкою (“економіка ренти”), витрачаючи частку одержаної державної допомоги на лобіювання майбутньої державної допомоги, тоді як інші фірми втрачають стимули для розвитку, оскільки немає конкурентних умов.

Саме тому питання коштів, які держава витрачає на економічну діяльність, є напевно одним з найбільш суперечливих у сфері державних фінансів. Насамперед тому, що легітимність цих витрат завжди нижче, ніж у соціальній чи гуманітарній сфері. При тому, що напрями фінансування освіти, науки, медицини, соціального захисту громадян мають свої проблеми, потреби в реформуванні, які постійно дискутуються – мало хто піддаватиме сумніву доцільність державного фінансування (повного або часткового) цих сфер в принципі.

Ситуація з державними субсидіями підприємствам інша. По-перше, вони можуть охоплювати як всіх учасників певного ринку, так і окремих гравців або їх групи, а відтак одразу постають питання вибірковості та боротьби груп інтересів. По-друге, раціональність відповідної державної політики часто дуже важко зрозуміти платникам податків, оскільки вигода конкретного підприємства або підприємств облаштована матрицею “програм розвитку”, “вільних економічних зон”, “підтримки  національного виробника” тощо.

При цьому увага медіа чи громадськості в обговоренні таких питань зосереджена на аспектах “кому?” і “скільки?”, тоді як питання доцільності, результатів (навіть позитивних) залишаються не висвітленими. Через це не формується суспільний запит на зміни в державній політиці, не відбувається суспільна дискусія, а зміна влади означає радикальні і неочікувані кроки: від скасування режиму вільних економічних зон при уряді Тимошенко до колосальних державних ін`єкцій у “національні проекти” та інфраструктуру за президентства Януковича.

4. Отже, враховуючи аргументи “за” та “проти” державної допомоги підприємствам, можна припустити, що доцільно мати певний механізм політико-економічного зваження цих аргументів з метою вироблення суспільно легітимного рішення в кожній конкретній ситуації та підтримання консенсусу між групами інтересів. Наприклад, в США це досягається зокрема шляхом запровадження прозорості витрат на лобістську діяльність, чого бракує в ЄС. Японія та інші країни Східної Азії відомі тісною взаємодією бізнесу та влади у формуванні та реалізації пріоритетів політики державних субсидій. Отже, політична культура та традиції відіграють в даному питанні не останню роль. Більше того, взаємопроникнення державних та приватних груп інтересів у Китаї та Сингапурі на тлі їх динамічного розвитку дає підстави західним експертам (“The Economist”) характеризувати це явище як успішний державний капіталізм, коли держава володіє активами, але керує ними за сучасними ринковими підходами.

Європейський підхід, який буде докладно представлено нижче, відрізняється насамперед тим, що покликаний сприяти створенню спільного ринку з десятків суверенних держав-членів та зон вільної торгівлі з іншими країнами, і це формує його процедурну та методологічну “вишуканість”.

5. Декілька практичних вимірів питання державної підтримки.

• Фінансова криза “єврозони”, ризик банкрутства Греції, зниження кредитних рейтингів низки європейських країн, розміри державного боргу у понад 100% ВВП – це проблеми, безпосередньо пов`язані з підтримкою бізнесу за рахунок національних бюджетів чи фондів Європейського Союзу. Такі країни як Польща і Греція користувалися однаковими можливостями підтримки з боку ЄС, однаковими механізмами нагляду за державною допомогою, але нинішня ситуація з боргом та економічним розвитком в цих країнах відрізняється кардинально. Тому ефективність витрачання цих коштів залежить більше від відповідальності уряду-одержувача, ніж від контролю зі сторони Єврокомісії.

У чому ж причина ситуації в Греції, Італії та інших ним подібних країнах, якщо говорити в контексті політики державної допомоги? Згідно з одним з принципів, який відображений у правилах державної допомоги ЄС, ця допомога в перспективі повинна призвести до таких змін в поведінці одержувача, аби він більше не звертався по неї і працював цілком і повністю на ринкових засадах. Це стосується не тільки одного-двох підприємств, але й цілої галузі. Якщо ж цей принцип не виконується, попит на підтримку продовжує зростати, а відтак він задовольняється і за рахунок державних ресурсів, і за рахунок державних запозичень, і за рахунок фондів ЄС.

• Порівняємо ситуацію з держпідтримкою інновацій в Україні та Польщі. Так, у Польщі в 2006-2008 роках на дослідження і розвиток виділялося 0,7% державних витрат. В Україні цей показник був дещо нижчим – близько 0,6%, а в 2009 знизився до 0,44%.

Який ефект наданої допомоги? За індексом інновацій Давоського економічного форуму Польща піднялась з 75 місця в 2007 на 51-е в 2010 році, Україна ж опустилася з 61 на 88 місце. Правда, Україна дещо покращила показник технологічної готовності, піднявшись з 51 на 47 місце (Польща – з 93 на 83).

При розмірі ВВП на душу населення вдесятеро менше середнього по ЄС, Україна надає цю підтримку на рівні 7-10% ВВП, тоді як в ЄС цей показник становить 2-5%. У рейтингах конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму показники України стосовно державних фінансів послідовно погіршуються упродовж останніх трьох років:

За оцінками незалежних експертів чистий дохід, що створюється завдяки політичному протекціонізму, складає 25% усього доходу українських підприємств, а завдяки монопольному становищу – 30-40%. У державному бюджеті щорічно на різні програми підтримки передбачається 50 млрд. грн., ще стільки ж втрачається від надання податкових пільг.

Реформи, яких немає

6. Уряд України не виконує положення Угоди про партнерство і співробітництво з ЄС та Плану дій Україна-ЄС щодо впровадження законодавства у сфері державної допомоги суб’єктам господарювання на основі стандартів ЄС. Хоча впродовж останніх десяти років цій проблемі присвячено декілька досліджень українських експертів та проектів технічної допомоги ЄС, на сьогодні в Уряді та Антимонопольному комітеті не вироблено навіть концептуальних підходів до цього законодавства. Прийнята у січні 2010 року Концепція реформування системи державної допомоги залишається не реалізованою через слабке змістовне та організаційне наповнення.

Не виконуються також положення Програми економічних реформ на 2010-2014 роки, відповідно до плану-графіку розділу «Стабілізація державного бюджету», згідно з яким передбачається прийняти відповідний закон для “оптимізації використання державних ресурсів, що спрямовуються на стимулювання економічної діяльності, а також посилення фінансової та фіскальної дисципліни”. Це свідчить або про відсутність політичної волі, або про недостатнє розуміння суті стандартів ЄС.

7. У 2004 та 2007 роках законопроекти, спрямовані на впровадження в Україні правил державної допомоги ЄС, розроблялися Антимонопольним комітетом України однак не були підтримані парламентом. Суть цих законодавчих пропозицій полягала насамперед у запровадженні контролю над заходами державної підтримки з метою недопущення їх негативного впливу на стан економічної конкуренції. Водночас не було запропоновано критеріїв такого контролю, які б відповідали практиці ЄС.

Спільними недоліками для попередніх спроб розробити законодавство у сфері держдопомоги є відсутність взаємодії з широкими експертними, науковими, громадськими колами, ігнорування позицій зацікавлених сторін. Це спричиняє неспроможність органів влади розпочати впровадження стандартів ЄС в якості механізму самоконтролю у сфері державної підтримки, не зважаючи на високу суспільну значимість цієї проблеми. Невиконання пріоритетів Порядку денного асоціації Україна-ЄС у сфері державної допомоги засвідчено громадським моніторингом у 2011 році.

8. Крім того, розділ «Конкуренція» Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом буде містити зобов`язання України щодо прийняття законодавства у сфері державної допомоги, створення незалежного органу нагляду в цій сфері, а також обміну інформацією з ЄС стосовно наданої суб’єктам господарювання допомоги.

Подальше затягування процесу впровадження стандартів ЄС є ризиком не тільки для євроінтеграційних процесів, а також з точки зору неефективного та безвідповідального використання коштів платників податків. Саме тому є підстави для посилення ролі громадянського суспільства у впровадженні стандартів ЄС в сфері державної допомоги.

Не зважаючи на високі обсяги, напрям державної підтримки ще не одержав належної уваги громадськості, порівняно з напрямом державних закупівель. Це пояснюється наступним:

• Схеми підтримки досить абстрактно сформульовані в законодавстві, що ускладнює розуміння їх мети та встановлення кінцевих вигодонабувачів.
• Увага громадськості зосереджується на гострих ситуаціях лише в політичному контексті. Наприклад, виділення комісією під головуванням Першого віце-прем`єра державної допомоги для підконтрольних йому підприємств є значимим для ЗМІ, а виділення коштів безпосередньо через державний бюджет для державних санаторіїв – ні.

Питання державної допомоги пов’язане зі здійсненням державних закупівель, оскільки постачання фірмою державі товарів, робіт або послуг на умовах, гірших ніж ринкові, призводить до виникнення у цієї фірми неконкурентних переваг й спотворення конкуренції. Для прикладу, ознаки цього є в практиці надання донецькій фірмі «Альтком» серії контрактів на виконання робіт з будівництва та реконструкції автодоріг. Іншими словами, у таких випадках державні закупівлі, по суті, є державною допомогою.

Правила ЄС

9. Правила державної допомоги ЄС започатковані одночасно зі створенням Європейського Співтовариства у 1957 році. Вже тоді, при великомасштабній державній підтримці економічної діяльності, обґрунтованої умовами післявоєнної відбудови, склалося розуміння потреби обмеження цієї підтримки ім`я в створення спільного ринку. Це призначення, зрозуміло, з тих пір мало різні контексти й формулювання, але функція правил ЄС стосовно державної допомоги залишається незмінною – часткове обмеження, оптимізація, краще спрямування бюджетних ресурсів держав-членів ЄС з метою подальшої розбудови спільного ринку.

10. Мета нагляду

Правила державної допомоги Європейського Союзу спрямовані на урівноваження позитивних наслідків вибіркової державної підтримки, завдяки якій суб’єкти господарювання одержують переваги, – а саме сприяння розвитку певних видів діяльності, територіям з низьким рівнем розвитку, окремим проектам, які становлять спільний інтерес та збереженню культурної спадщини, – з негативними наслідками цієї підтримки, що полягають у спотворенні умов конкуренції.

Основною метою нагляду є запобігання шкідливому впливу зі сторони держави на конкуренцію в межах спільного ринку. Водночас цей підхід фактично сприяє обмеженню тенденцій «економіки ренти», неефективному витрачанню державних коштів на так звані «змагання субсидій». Базовий підхід Єврокомісії в оцінці державної допомоги містить елементи стимулювання ефективного витрачання бюджетних коштів.

Для держав-членів ЄС цей нагляд здійснює Європейська Комісія. Для країн-кандидатів, асоційованих країн – національний уповноважений орган. Жодних директив, настанов, рекомендацій з боку ЄС стосовно організації нагляду (тобто які саме органи за що відповідають) на національному рівні не існує.

Законодавство України не передбачає проведення такої оцінки під час розробки та погодження проектів актів законодавства, які передбачають надання державної допомоги, розпорядчих актів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правочинів суб’єктів господарювання державної власності.

Результатом роботи системи нагляду є не управлінська послуга, а збалансоване управлінське або політичне рішення.

11. Правові засади

Лісабонськими договором (раніше – Договором про Європейський Союз) встановлено принцип загальної несумісності зі спільним ринком допомоги, яка створює вибіркові переваги, надається за рахунок держави або від її імені, спотворює або може спотворити конкуренцію, впливає на торгівлю між державами-членами (стаття 107). Одночасно встановлено низку винятків з цього правила.

Повноваження щодо класифікації допомоги на відповідність цим виняткам, затвердження вимог до неї покладені на Єврокомісію (стаття 108).

Жоден проект нової допомоги не може бути реалізований державою-членом без попередньої згоди Комісії, за низкою винятків, викладених в окремому регламенті (їх суть – незначні обсяги).

Єврокомісія зокрема має право:

• схвалювати або не схвалювати проекти допомоги, надіслані на її розгляд;
• брати до розгляду діючі проекти, якщо вона вбачає загрозу конкуренції;
• одержувати щорічні звіти від держав-членів стосовно діючих схем допомоги;
• запитувати у держави-члена всю необхідну інформацію для розгляду справи, а в разі необхідності – перевіряти її на місці;
• виявляти допомогу, як суперечить вимогам Договору, вносити при цьому державі-члену припис про призупинення схеми, а в разі невідкладної потреби реагування, завдання збитків конкурентам – повернення допомоги до бюджету;
• вносити державі-члену припис про повернення до бюджету раніше наданої допомоги, якщо вона була непогоджена, не відповідає вимогам правил, насправді надається в іншому вигляді, ніж була погоджена.

Вищенаведений принцип несумісності не означає буквально заборони. Якщо схема не задовольняє критеріїв (вимог) Комісії, її необхідно привести у відповідність з цими вимогами.

Так само, несхвалення з боку Комісії означає неможливість держави-члена застосовувати допомогу в тому вигляді, в якому вона була надана їй на погодження. У разі невиконання державою-членом вимог Комісії, остання має право звернутися до вищих судових інстанцій ЄС.

12. Застосування системи в державах, які не є членами ЄС

Нагляд за державною допомогою впроваджується у країнах-кандидатах, потенційних кандидатах, асоційованих країнах – у випадках створення зони вільної торгівлі з ЄС, – з метою додержання рівних конкурентних умов для фірм ЄС та зазначених країн.

ЄС не висуває конкретних вимог або рекомендацій щодо організації нагляду на національному рівні. Традиційно йдеться про «незалежний орган нагляду», однак вимоги до цього органу офіційно не викладені.

На етапі відносин асоціації, переговорів про вступ, ЄС вимагає вцілому дотримуватися правил державної допомоги. Однак формулювання «у мірі, як це стосується торгівлі між сторонами» має свої наслідки.

Досвід останнього розширення (2004, 2007 роки) свідчить про таке:

• Допомога, що надавалася до підписання угод про асоціацію («Європейські угоди») вважалася діючою, і тому поступово могла переглядатися.
• Допомога, що надавалася у період дії угод про асоціацію, ретельно досліджувалася на предмет відповідності правилам. Схеми, що не відповідали, були предметом переговорів, а для поступової адаптації запроваджувалися перехідні періоди.
• Нова допомога (особливо у період переговорів) погоджувалася з Комісією.
• Законодавство у сфері державної допомоги нових країн-членів ЄС та їх наступників – це лише відтворення або імітація на національному рівні ЄС-івської системи.

13. Принципи регулювання державної допомоги, сформульовані на основі законодавства ЄС

1. Державна допомога повинна бути спрямована на виконання чітко визначених завдань, проблем соціально-економічного розвитку, які обґрунтовано неможливо вирішити без одержання державної допомоги.
2. Заходи державної допомоги повинні бути належно розробленими для виконання поставлених перед нею завдань. Характеристики державної допомоги (обсяг, форма надання, механізм надання) мають бути адекватними (пропорційними) проблемі, на вирішення якої вона спрямована.
3. Завдяки державній допомозі одержувач повинен розпочати, здійснити діяльність, яка була б неможливою без державної допомоги, або можливості цю діяльність розпочати є обмеженими. Державна допомога діяльності, яку одержувач здійснюватиме в будь-якому разі та в такому самому обсязі, як і без допомоги, не є прийнятною.
4. Державна допомога повинна бути спрямована на створення нових виробничих потужностей, нових робочих місць, технологій.
5. Державна допомога, як правило, не повинна компенсувати поточні витрати суб’єктів господарювання, особливо тих, що працюють збитково, перебувають у стадії банкрутства.
6. Результати (виробничі потужності, робочі місця тощо), досягнуті завдяки державній допомозі, повинні зберігати своє призначення упродовж наступних декількох років.
7. Державна допомога повинна бути спрямована на часткове відшкодування вартості проекту, що реалізовує її одержувач.
8. Позитивний вплив державної допомоги на досягнення цілей розвитку економіки повинен переважати чинний або очікуваний вплив негативного характеру на стан економічної конкуренції.

Аспект державних закупівель

В контексті державної допомоги важливе значення має питання державних закупівель.

Закупівлі є інструментом витрачання допомоги. Кошти, які надходять підприємству у вигляді допомоги, витрачаються на купівлю обладнання, сировини, послуг. Якщо закупівлі здійснюються непрозоро, по завищеній ціні, мають місце інші зловживання, це може призвести до того, що програма допомоги не досягне поставленої мети. Крім того, закупівлі по завищених цінах, неякісно надані послуги призводять до виникнення спотворення конкуренції. Тому, навіть якщо програма допомоги була розроблена без негативного впливу на конкуренцію, або з мінімально можливим, чи збалансованим впливом, зловживання із закупівлями можуть призвести до зворотного результату.

Перелік принципів здійснення державних закупівель, закріплених у законодавстві ЄС, також відображених у законодавстві України, та типів порушень, що гальмують їх реалізацію наведений у таблиці.

Проект “Поширення європейських принципів у сфері державної допомоги та державних закупівель” здійснюється за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду “Відродження”. Мета Європейської програми  – сприяти європейській інтеграції України через поєднання зовнішнього тиску Європейського Союзу з внутрішнім тиском українського громадянського суспільства для утвердження цінностей відкритого суспільства в Україні.

В основному це – представники навчальних закладів райцентрів та сіл, які поширюють інформацію про Європейський Союз та його відносини з Україною.

Учасники семінару обговорили поточну ситуацію в сфері європейської інтеграції України та події в окремих країнах Євросоюзу. Аналізуючи досвід різних держав у впровадженні стандартів ЄС, механізмів економічного розвитку, кроків для запобігання фінансовій кризі, вони дійшли висновку, що запорукою успішної євроінтеграції та розвитку в європейської спільноті є насамперед глибоке усвідомлення та реальне дотримання фундаментальних цінностей, закріплених Лісабонським договором:

• людської гідності,
• свободи,
• демократії,
• рівності,
• верховенства права,
• поваги до прав людини.

На конкретних прикладах євроклубівці вивчили, як повсякденне дотримання цих принципів залежить від їх усвідомлення громадянами, а також діловими колами, медіа та владою. Одним з найбільш дієвих способів виховання та впровадження таких цінностей є дебати, які сприяють усвідомленню принципів свободи слова, свободи зібрань, взаємоповаги, рівності статусів у дискусії, демократичного способу ухвалення рішень.

Після цього відбулася презентація заходів, передбачених в рамках проекту «Підтримка регіональних Євроклубів України» упродовж наступного року. Увагу учасників привернув конкурс есе для Євроклубів на тему «Що таке бути європейцем», в рамках якого члени Євроклубів мають можливість провести дискусію щодо поширення та дотримання європейських цінностей в українському суспільстві.

У форматі «Відкритий простір» відбулося обговорення сучасних аспектів діяльності Євроклубів. Учасники в малих групах дискутували про використання сучасних методів роботи, співробітництво на регіональному та міжнародному рівнях, інформаційне та організаційне забезпечення роботи Євроклубів. Безпосередньо під час семінару учасники одержали пакет інформаційних та методичних матеріалів у друкованій та електронній формах.

Під час семінару відбувся також авторський тренінг доктора педагогічних наук, професора Олени Павленко щодо практичних форм та методів роботи в Євроклубі.

Організаційну підтримку у проведенні семінару надав Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, фахівці якого також опікуються розвитком євроклубів області.

Проект «Підтримка регіональних Євроклубів України» фінансується Представництвом Європейського Союзу в Україні та виконується громадською організацією «Лабораторія законодавчих ініціатив».

Міхаїл Саакашвілі визнав вибори у Грузії демократичними. Перемогу здобула “Грузинська мрія” – 53%, а правляча партія “Єдиний національний рух” набрала 41%. Як зміниться політичний курс, який був взятий 9 років тому, вирішиться після того, коли Грузія з січня 2014 стане парламентсько-президентською республікою. Що перемога опозиції означатиме для Президента Грузії? Чи збережуться реформи, які проводив Саакашвілі? Про це та багато іншого говорять в ефірі «Сьогодні про головне» на ТВі заступник генерального директора Центру Разумкова Валерій Чалий, заступник генерального директора Центру міжнародних та порівняльних досліджень Олег Грицаєнко, голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут та політтехнолог Денис Богуш.

Основну увагу під час дискусій було приділено регіональній політиці, проблемам місцевого самоврядування, аналізу політичної ситуації у країні напередодні виборів, а також питанню цінностей, розглянутому з точки зору модернізаційного процесу та сучасних суспільно-політичних явищ. Експертами сесії виступили Владімір РІСТОВСКІ, Андрій САДОВИЙ, Анатолій РОМАНЮК, Юрій ГАНУЩАК, Сергій РАХМАНІН, Ігор КОЛІУШКО, Олександр ГАНУЩИН, Дмитро ДОБРОДОМОВ, Олег СИНЮТКА та Мирослав МАРИНОВИЧ, модератором однієї з дискусій виступив випускник УШПС, Святослав ШЕРЕМЕТА. Крім того, учасники Школи долучились до стимуляційної гри, модератором якої виступила Альона СИБІРЯКОВА, а також поспілкувались з письменницею Оксаною ЗАБУЖКО, істориком Володимиром В`ЯТРОВИЧЕМ та журналістом Юлією БАНКОВОЮ.

Перший день

13 вересня відбулось відкриття Третьої сесії Української школи політичних студій, експертами якої виступили міський голова міста Львова Андрій САДОВИЙ та представник Генерального секретаря Ради Європи з питань координації програм співробітництва Ради Європи Владімір РІСТОВСКІ.

Андрій САДОВИЙ у своїй вітальній промові звернув увагу на зміст професії політика та те, які зобов`язання автоматично бере на себе людина, обираючи такий шлях. Політик повинен мати твердий стрижень і бажання служити, аби витримати всі перепони на шляху та відбутись. Люди, які розуміють під політикою лише домінування, є прикладом радянського вишкілу. Обираючи для себе шлях політика, людина повинна розуміти, що немає неможливих речей – все можливо. Потрібні важка щодення праця, самовіддача і любов до людей, яким ви вирішили служити.

Наступним із привітанням учасникам Школи виступив Представник Генерального секретаря Ради Європи з питань координації програм співробітництва Ради Європи Владімір РІСТОВСКІ. Він розповів про свій досвід роботи у Раді Європи та співробітництво цієї організації з Україною, після чого зосередив увагу на аналізі виступу Генерального секретаря Ради Європи Ягланда Турбйорна і тез, які він висловив щодо України в питаннях якості реформ, політичного процесу, співпраці між Україною та РЄ (промоція якої була однією з основних цілей візиту) та майбутніх парламентських виборів. Крім того, Владімір Рістовскі приділив увагу розповіді про План дій Україна – ЄС 2011-2014, який є одним з основних політичних інструментів діяльності Ради Європи в Україні. Створений у співпраці з українською владою, план містить ряд проектів, спрямованих задовольнити необхідність реформ у царинах демократії, прав людини та верховенства права. Він також назвав основні приорітети діяльності РЄ в Україні: реформа судової системи, реформа місцевого самоврядування, свобода висловлювань, протидія корупції, соціальне забезпечення, сприяння створенню стабільного демократичного уряду. Крім того, були окреслені технічні особливості кооперації – які проекти наразі здійснюються, яких коштів не вистачає та звідки РЄ їх бере. Було приділено увагу і основним досягненням – так оцінили прийняття нового уголовно-процесуального кодексу, створення превентивного механізму для захисту проти корупції, кроки в контексті реформи місцевого самоврядування. Наразі йде експертна робота в сфері свободи слова – опрацьовуються проблеми підтримки медіа, захисту журналістської професії, захисту персональної інформації. Діяльність між україною та РЄ має довготривалий характет та  передбачає реформу системи кримінального правосуддя, а також покращення роботи демократичних інститутів. Представник генсека Ради Європи зазначив, що принципи демократї, пріоритет прав людини та верховенства права є тим, що пов`язує європейців у єдине ціле. Тому залученість у демократичні процеси – те, що робить нас європейцями

Експертами першої дискусійної панелі, присвяченої темі «Україна у передвиборчому «вогні» – думки, реалії та перспективи» стали Директор Центру політичних досліджень Анатолій РОМАНЮК та керуючий партнер Групи Компаній Рост Альона СИБІРЯКОВА.

Анатолій РОМАНЮК говорив про виборчу систему і розвиток виборчого процесу в Україні загалом. Експерт зауважив, що вибори можуть існувати лише в демократичному суспільстві, і це є найбільш визначальний елемент, який впливає на політичне життя та на політичну систему. Політика сучасного штибу з`являється лише тоді, коли виборче право було поширене на більшість населення. Експерт, погоджуючись із думкою європейських дослідників, вважає, що немає поганих виборчих систем, всі виборчі системи демократичні. Нюанс полягає лише в тому, що певна система є кращою для певного суспільства. Лектор наводить приклади з політичної історії різних країн (розповідаючи про механізм діяльності різних виборчих систем на практиці), демонструючи зміни, яких вони зазнавали і те, як це відбивалось на політичному житті загалом. На думку Анатолія РОМАНЮКА, виборче законодавство в Україні формується свідомо і несвідомо. Свідомо – в тому сенсі, що це завжди результат переговорів, результат боротьби між різними політичними акторами стосовно змісту виборчого законодавства. Несвідомо – тому що ми не думаємо, що нас чекає завтра. Головним чинником, який присутній і який визначає поведінку українських політичних акторів, – чергова виборча кампанія. Всі виборчі закони, які готуються в нашій країні, створюються під конкретну виборчу кампанію, залежно від того. Експерт також приділив увагу аналізу передумов, важливих для розуміння результатів нинішньої виборчої кампанії. Однією з найбільших проблем, що стримує політичних розвиток в Україні, є закриття внутрішньопартійної демократії та встановлення монополії центру в українських політичних партіях. Наслідки такої потужної централізації можуть бути дуже згубними, оскільки таким чином йде закриття політичних класів та припинення процесу оновлення еліт.

Наступний лектор, керуючий партнер Групи Компаній Рост Олена СИБІРЯКОВА, зосередила увагу на більш практичному – технічному – компоненті, що присутній на кожних виборах, а саме – на роботі політтехнологів. Лектор розповіла про виникнення самої професії політтехнолога та пов’язані з нею стереотипи та міфи. Політтехнологія, зазначає Олена Сибірякова, є рудиментом пострадянського простору, коли з’явився великий попит на нові професіональні сфери – PR, психологію, рекламу тощо. Самі вибори змінили свій формат, разом із цим змінився і підхід до виборів – з’явились і люди, які запропонували нову професію як відгук на нові соціально-політичні умови. Олена Сибірякова розповіла про три школи, на які покладаються сучасні політтехнологи: 1) методологічна школа (Щедровицький Г.П.), 2) психологічна (Ситников О.П.), 3) школа ТРИЗ (рос. – теория решения изобретательских задач). На Заході існують спеціалісти вузького профілю, які займаються виборами, втім, там немає політтехнологів. Різниця у роботі між першими і другими полягає у цілях. Політтехнолог прагне досягти її будь-якою ціною, часто – за рахунок маніпуляцій. На Заході ж робиться ставка на стратегію. Експерт також навела критерії оцінювання політтехнологів, а також, даючи оцінку нинішній політичній кампанії, зауважила, що в Україні робота політтехнологів зосереджена переважно у мажоритарних округах. Зараз ми бачимо результат безкомпромісної боротьби за владу, коли немає стратегічних проектів, цінностей, є лише бажання захистити власний інтерес. Є гра в політику, але не сама політика. З цим пов’язана і втрата довіри суспільства до політиків.

Після лекційної частини Олена Сибірякова запропонувала учасникам пограти у симулятивну гру «Україна в світі – які позиції ми маємо зайняти?». Це комплексно побудована ділова гра з елементами рольових ігор, під час яких необхідно прийняти певні рішення в умовах конфлікту інтересів. На час гри учасники беруть на себе виконання ролей реальних осіб в умовах існуючого або ж імітованого сценарію. Сила цього методу полягає в його практичній спрямованості. Ці ролі вмотивовують учасників займатися темами, які вважаються сухими і нудними, посилюють їхню комунікативну компетенцію та роблять їх здатними вирішувати конфлікти з поглядом на перспективу. Завдяки комплексності такий навчальний процес є дуже інтенсивним. Учасники мають швидко навчитися налаштовуватися на інші культури та ідентичності, а також бути готовими до конфлікту інтересів. Результат – усвідомлення, що політика будується на компромісах, які розробляються в умовах великого тиску і досягаються дуже нелегко.

Фотогалерея першого дня сесії.

Другий день сесії розпочався з продовження симулятивної гри із модератором Оленою СИБІРЯКОВОЮ, під час якого групи презентували свої напрацювання.

Після цього учасники долучились до дискусії «Фіскальна та бюджетна децентралізація: питання самодостатності громад», експертом якої виступив Народний депутат України, Член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету Юрій ГАНУЩАК. Справжній політик, на думку лектора,  повинен уміти довести народу, що непопулярні заходи влади – саме те, що потрібно електорату. Якщо він цього не може – це політиканство. Експерт розповів про процедуру розробки та умови впровадження реформ. Розповів про кращі практики, на які треба рівнятись. Наразі Україна потребує реформи адміністративно-територіального устрою, оскільки без цього неможливо вирішувати бюджетні питання. Лектор приділив увагу питанню необхідності інтенсифікації сільського господарства та стимулювання розвитку сіл, що дасть змогу уникнути перенаселення мегаполісів та дасть новий поштовх розвитку провінційним містам. Після цього Юрій Ганущак зупинився на основних проблемах сучасного адміністративно-територіального устрою (АТУ) та наслідках його неврегульованості, серед яких – неможливість повного розмежування повноважень; наявність земель з невизначеною юрисдикцією, з декількома власниками (район, місто); деградація сільської місцевості; неефективне витрачання ресурсів на управління; слабкий рівень залучення інвестицій через адміністративні перепони. Лектор розповів про наявну та запропоновану систему адміністративно-територіального устрою України. Більш детальну інформацію Ви знайдете у презентації лектора.

Наступна дискусійна панель була присвячена питанню мас-медіа у політичному контексті – «Виклик медіа: як донести до людей логіку реформ?», її експертом виступив Редактор відділу політики інформаційно-аналітичного тижневика «Дзеркало тижня. Україна» Сергій РАХМАНІН.

Лектор зосередив свою увагу на проблемах, які наразі переживає вітчизняна журналістика. Читачі перетворились на споживачів, покупців інформації, не лишилось справжніх новин, а редакційна політика ЗМІ часто є відображенням прагнень і бажань власників. Медіа не виконують функцію інформування, а журналісти більше не є сучасними просвітниками і тлумачами. Сергій Рахманін розповів про історію роботи видання «Дзеркало тижня», редакційну політику та аудиторію. Після чого висловив свій погляд на політичну ситуацію в Україні, роль журналістики у політичних процесах та труднощі, з якими стикається політичний журналіст, якщо стає на цей шлях і залишається відданим своїй професії.

Виїзд до Львова

Вечірня програма дня продовжилась виїздом учасників до Львова, де вони відвідали Національний музей-меморіал “Тюрма на Лонцького” та стали учасниками розмови «на перехресті літератури та історії» за участі письменниці Оксани ЗАБУЖКО, історика Володимира В`ЯТРОВИЧА та журналістки Юлії БАНКОВОЇ. Під час зустрічі письменниця презентувала свій роман «Музей покинутих секретів», розповіла про довгу та кропітку роботу над ним, про зв`язок із історичним минулим та співвідношення історичної правди та письменницької фантазії.

Фотогалерея другого дня сесії.

Третій день

Третій день Третьої сесії УШПС розпочався з виступу голови правління Центру політико-правових реформ Ігоря КОЛІУШКА на тему «Виклики та перспективи адміністративно-територіальної реформи в Україні».

Лектор приділив увагу темам місцевого самоврядування та інституційної організації. Експерт також окреслив комплекс питань, від яких залежить розвиток країни, та зупинився на проблемі організації публічної влади в Україні. Щодо останнього пункту, лектор вважає, що одним з ключових питань в цьому сенсі є реалізація на пракцтиці концепції «держава для людини» (а не «людина для держави») – сучасна держава повинна обслуговувати громадян, дбати про доступність і зручність публічних послуг, а також забезпечувати безпеку  громадян, як зовнішню, так і внутрішню. І для здійснення цього дуже важливо, щоб люди, які йдуть в політику, були свідомі свого призначення і місця (місії або ролі в суспільній організації). Ігор Коліушко вважає, що децентралізація – ключове питання, від якого залежить, чи будемо ми розвиватись. Максимальна децентралізація повноважень і фінансів є запорукою виживання суспільства в умовах перманентної неефективної державної влади, при цьому держава повинна забезпечити контроль за законністю діяльності місцевої влади. Незалежна судова влада має бути надійним гарантом недопущення зловживань і першими, й другими. Експерт окреслив функції органів публічної влади щодо публічних послуг, описав завдання, покладені на органи місцевого самоврядування та рівні його реалізації, а також компетенції місцевого самоврядування громади, району, основні функції районних державних адміністрацій. Лектор висвітлив питання існуючої системи органів публічної адміністрації на місцях, окреслив модель реформування системи органів публічної влади на місцях , відмінності варіантів організації місцевих державних адміністрацій (досвід Польщі та Франції), а також приділив увагу завданню бюджетної реформи. Більш детальну інформацію Ви знайдете у презентації лектора.

Наступна дискусійна панель була присвячена темі «Стратегія розвитку міста: де брати кошти для місцевих бюджетів?», експертом якої став депутат Львівської обласної ради Олександр ГАНУЩИН.

Політик розповів про відмінності у бюджетуванні, ресурсах та делегованих державою повноваженях у містах обласного і районного значення. Використовючи приклад реальних міст – Радехова, Нового Калинова, Брод, Городка, Моршина, Нововорівська, Миколаєва, Калуша, Трукавця – розповів про практичні інструменти та способи акумулювання коштів у місцевих бюджетах. Зокрема, про зменшення видатків на управління, юридичну реєстрацію, наведення порядку з комунальним майном та комунальними підприємствами тощо. Лектор розповів, як краще поводитись із бюджетними та іншими установами, а також яким чином варто співпрацювати із вертикаллю влади і брати участь у бюджетних програмах. Більш детальну інформацію Ви знайдете у презентації лектора.

Наступною була дискусійна панель, присвячена питанню «ЗМІ та вибори: регіональний вимір», експертом якої виступив генеральний продюсер телеканалу ZIK Дмитро ДОБРОДОМОВ.

Телеканал ZIK було створено у вересні 2010 року, але за невеликий проміжок часу йому вдалось не лише вийти на прибутковий рівень, але й здобути славу одного з найбільш потужних і впізнаваних каналів регіону. Згідно з даними «GFK Ukraine», передачі телеканалу ZIK за рейтингом не поступаються програмам центральних каналів країни, а деякі проекти за рейтингами у Львівський області часто випереджають національні проекти. Канал виробляє багато контенту власного виробництва, левова частка якого – журналістські розслідування та програми суспільно-політичного спрямування. Лектор розповів про свій шлях від газетного журналіста до генерального продюсера телеканалу, ексклюзивні проекти власного виробницства, власників та те, яким чином вони впливають на редакційну політику каналу. Експерт також зупинився на особливостях регіональної журналістики, труднощах, з якими стикаються медійники, а також розповів про власну політичну кар’єру і її вплив на телеканал.

Третій день сесії завершився виступом першого заступника міського голови Львова Олега СИНЮТКИ на тему «Випрацювання стратегії розвитку міста» на прикладі міста Львів.

Однією з найбільш дієвих методик випрацювання та втілення в життя стратегії міста є об’єднання фахівців, які знають місто, його особливості та проблемні сфери, акумуляція внутрішніх та зовнішніх ресурсів. Для Львова у цьому сенсі є дві найбільш пріоритетні сфери – туризм (під що вже є база) і IT технології (те, що буде завтра рухати місто вперед). На сьогодні Львів є потужним центром розвитку інформаційних технологій в Україні та Східній Європі. До прикладу, міжнародна консалтингова компанія KPMG визнала Львів як один з найкращих нових центрів розвитку ІТ та бізнес послуг нової хвилі в регіоні EMEA (Європа – Близький Схід – Азія), він також входить в трійку найбільших – разом із Києвом та Харковом – центрів в Україні. Олег СИНЮТКА розповів, яким чином держава підтримуватиме ініціативи, розвиватиме та здійснюватиме підтримку даної сфери. Крім того, посадовець розповів про ще декілька стратегічних для Львова проектів – зокрема, продовження вузької колії з Польщі до Львова і побудова нового вокзалу (що сприятиме збільшенню пасажиропотоку та скороченню шляху з Балтійського моря до Чорного). Ще один стратегічний задум в контексті реалізації потенціалу транспортної системи України – створення транснаціональної магістралі Берлін-Київ. Важливими з точки зору розвитку та реорганізації є також якість внутрішніх перевезень, освіти, забезпечення комфорту проживання та боротьба з корупцією.

Фотогалерея третього дня сесії.

Четвертий день

Останній, четвертий день сесії був представлений дискусією на тему «Цінності та модернізаційний процес» за участі віце-ректора Українського Католицького Університету у Львові Мирослава МАРИНОВИЧА.

Причину політичної кризи в Україні лектор вбачає не в політиці чи економіці, а в духовності. В сучасному суспільстві, коли мова заходить про моральність та моральний вибір людини, визначальним критерієм стало гасло «морально те, що вигідно мені», що віддзеркалює байдужість до духовності, цінностей як таких. Сучасна людина обирає шлях практичних цінностей, вірить не у розум як засіб для вдосконалення суспільства, а намагається будь-яким способом вижити у світі. Все це призводить до накопичення «шлаків» у суспільстві. Стрімкий процес інтелектуального розвитку, якого ми досягли, залишився неврівноваженим духовним та моральним прогресом. Навпаки – наше суспільство перебуває в стані морального регресу, вакууму духовності, від чого напруга лише зростає. В цьому сенсі, коли ми говоримо про модернізаційний процес, то мусимо говорити і про його пряму залежність від реанімування цінностей. Прогресом об’єктивності ми називаємо користування відносними етичними критеріями, уникання етичної оцінки та етичного тлумачення будь-яких проблем. Цінності та духовні речі мають бути основою всього. Мирослав Маринович розповів, що за всі 10 років, проведених у засланні за наклепницькі вигадки, які порочать радянський суспільний лад (1977–1987 – арешт за звинуваченням у «проведенні антирадянської агітації та пропаганди»; 7-річне ув’язнення в таборі суворого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. (Росія) та 3-річне заслання в с. Саралжин Уїльського р-ну Актюбинської обл. (Казахстан), жодного дня не жалкував, що пішов проти радянської влади, оскільки цей конфлікт став джерелом духовних перемог та оптимізму. Українському суспільству варто повернутись до питання цінностей і людської гідності та навчитись відстоювати правду, почасти ідучи на свідомі жертви, що створить надійні підвалини для подальших духовних надбудов.

Фотогалерея четвертого дня сесії.

Українська школа політичних студій – це спільна Програма Лабораторії законодавчих ініціатив та Ради Європи, започаткована у 2005 році з нагоди десятиріччя вступу України до цієї міжнародної організації. Місією Школи є формування, навчання, інтелектуальна та інформаційна підтримка, а також ціннісне орієнтування української мережі лідерів.

Проект Лабораторії законодавчих ініціатив та Мережі підтримки реформ “Поширення європейських принципів у сфері державної допомоги та державних закупівель” здійснюється за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

Дивіться також: Держдопомога компаніям: потрібні зміни (“Економічна правда”)

Вісник Євроклубів України (pdf)