Рік тому Уряд затвердив Дорожню карту з питань верховенства права — стратегічний документ, який визначає комплекс реформ у цій сфері. Рекомендації Дорожньої карти є принципово важливими для відкриття переговорного кластера 1 «Основи процесу вступу», а виконання визначених зобов’язань має вирішальну роль у процесі вступу України до Європейського Союзу.

Що вже вдалося, а які проблеми досі гальмують рух України до ЄС — обговорили під час заходу «Дорожня карта з питань верховенства права: рік після ухвалення». До події долучилися представники влади, держорганів, громадянського суспільства, зокрема виконавча директорка Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко. А також міжнародні партнери, серед яких Пані Посол Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова, Надзвичайний і Повноважний Посол Французької Республіки в Україні пан Гаель Весьєр та Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні пан Гайко Томс.

Т.в.о. Міністра юстиції Людмила Сугак підкреслила, що ухвалення Дорожньої карти є одним із ключових етапів євроінтеграційного руху України, але її справжню цінність визначать саме результати впровадження. Наразі критично важливо забезпечити узгоджені дії всіх органів влади та партнерів, щоб реалізувати на практиці закладені реформи. Адже йдеться також і про утвердження верховенства права, забезпечення прозорої і незалежної системи правосуддя, ефективну боротьбу з корупцією та захист прав людини.

Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тарас Качка наголосив, що Дорожня карта консолідує необхідні заходи для завершення усіх процесів, започаткованих в часи Революції Гідності, і дає просуватися далі. Він зазначив, що верховенство права є умовою буття в Європейському Союзі, фундаментом довіри між державою, суспільством, бізнесом і міжнародними партнерами.

Невід’ємним складником на цьому шляху та орієнтиром для впровадження змін є Тіньовий звіт, який коаліція громадських організацій за координації ЛЗІ готує вже третій рік поспіль. Зокрема, у Тіньовому звіті за 2024 рік зібрано понад 500 конкретних рекомендацій, які охоплюють питання верховенства права, незалежності судової влади, реформування органів правопорядку, захисту прав людини, боротьби з корупцією, організованою злочинністю тощо. Він є підставою для формування щорічного Звіту Єврокомісії про розширення, про який говорять у медіа та суспільстві.

Про важливість цього інструменту суспільного контролю та загалом ролі громадськості у цих процесах говорила і Світлана Матвієнко під час дискусійної панелі «Реформа верховенства права: єдиний запит українського суспільства»:

Виконавча директорка ЛЗІ також наголосила, що потрібно поступово й систематично використовувати можливі інструменти для вдосконалення процесів, комунікації проблем, співпраці з усіма викликами, які зʼявляються в ході реформ, а не тонути в радикальних оцінках. Громадянське суспільство комунікує по-різному — хтось в неформальний спосіб, хтось у формальний. Великі та потужні аналітичні центри, які мають реальну спроможність і можуть говорити про верховенство права, використовують ці методи у комплексі.

Світлана Матвієнко зазначила, що одним з ключових елементів є довіра до реформ. Цей рівень перш за все вимірюється довірою до інституцій — те, як ми сприймаємо інституції, ставимося до них, як ми з ними працюємо, і наскільки вони є відкритими. І це на даному етапі реформування є більш важливим, ніж конкретні цифри, які різняться між собою в рази, залежно від методології чи аудиторії опитуваних.

Захід організували Міністерство юстиції України та Офіс Віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції у співпраці з EU Project Pravo-Justice, що імплементується Expertise France, та Програмою GIZ «Сприяння наближенню України до ЄС у сфері верховенства права» (3*E4U) Strengthening Ukraine’s EU Accession in the Rule of Law.

18 квітня у Голосіївському районі Києва пролунали постріли. Семеро людей загинуло, щонайменше 14 — поранено. Двом поліцейським повідомлено про підозру в тому, що вони втекли з місця подій, залишивши цивільних у небезпеці. Цей теракт укотре здійняв хвилю обговорення реформи Національної поліції та її ефективність, як і минулі події у Врадіївці, Кривому Озері, Княжичах, Переяславі, Кагарлику… Кожен із цих випадків супроводжувався хвилею обурення та обіцянками змін. Жоден не став точкою системного перелому.

Про те, що саме має змінитися в підготовці поліції та системі безпеки, ZN.UA вже писало раніше. Але справа не лише в рецептах. Ключове — чи здатна сама система ці зміни реалізувати.

Після того, що сталося, міністр внутрішніх справ Ігор Клименко доручив голові Нацполіції Івану Вигівському провести службове розслідування щодо дій поліцейських і надати всю інформацію у Державне бюро розслідувань (ДБР). Також було відсторонено від посад цілу вертикаль керівництва патрульної поліції Києва. Міністр Клименко також зазначив, що протоколи реагування та підготовка представників органів правопорядку мають бути переглянуті з урахуванням ризику використання громадянами зброї та боєприпасів.

Це передбачатиме і зміни у системі підготовки патрульних. Ігор Клименко знову підтримав ідею закону про цивільну зброю з обов’язковим навчанням і чіткою класифікацією різних її видів, над якою і так іде робота останніми роками в межах євроінтеграції. 27 квітня комітет ВРУ з питань правоохоронної діяльності створив робочу групу щодо цього, попри вже наявну в МВС, яка кілька років працює над цими питаннями. Важливо й те, що Україна пообіцяла Єврокомісії у Дорожній карті з верховенства права, що у грудні 2026 року зазначений законопроєкт таки буде ухвалено.

Тим часом соцмережі та медіа наввипередки шукають, хто і як має понести відповідальність: «Клименка у відставку», «поліцейських за грати», «всіх переатестувати», «всіх на фронт» тощо. Однак в умовах повномасштабної війни, де внутрішня безпека залежить безпосередньо від поліції, такі рецепти є поверхневими і не сприятимуть практичним змінам. Вжити заходів — як кадрових, так і інституційних — однозначно потрібно.

Однак проблема не лише в окремих помилках чи кадрових рішеннях. Питання в тому, як влаштована сама система. Щоб це зрозуміти, варто подивитися, як будувалася реформа поліції та де вона дала збій.

Трансформація пострадянської міліції в українську поліцію після Революції Гідності відбулася. Однак успіх патрульної поліції, яка є «вітриною» всієї реформи, тоді видали за реформу як таку. 2015 року її працівників із нуля набирали за конкурсом, ця ланка громадської безпеки справді відрізнялася від усіх інших. Інших міліціонерів протягом 2015–2016 років атестували, а після звільнення «грузинської команди» провели 2017 року консультативний конкурс на другого голову Нацполіції. На цьому масштабні кроки з реформування завершилися.

Від початку поліція не мала чіткого плану розвитку, а зміни впроваджувалися точково і нагадували радше ситуативне гасіння пожеж, ніж систему, об’єднану спільними цілями. Трансформація стосувалася більше поліції громадської безпеки, ніж кримінального блоку. Натомість невирішеними залишилися системні проблеми, які стосувалися катувань, незаконних затримань, свавілля чи, навпаки, безпорадності, нездатності захистити від злочину, ефективно його розслідувати. За офіційними даними, 7,7% колишніх міліціонерів були звільнені, половина з них поновилася через суд і отримала грошові компенсації. «Моя нова поліція» насправді здебільшого складалася з колишніх міліціонерів, які привнесли із собою інституційну пам’ять і неформальні практики роботи, заручниками яких Нацполіція залишається й досі.

Це не просто інституційна проблема, це нова українська реальність повномасштабної війни. Зростання соціальної нерівності, виклики демобілізації, посттравматичні розлади, слабка ветеранська політика — усе це неминуче впливає на рівень насильницької злочинності. Наука кримінологія і досвід інших країн показують: після завершення війни ця тенденція лише посилюється. І саме до такої реальності система виявилася не готовою.

Попри деклароване прагнення «деполітизувати» поліцію, тобто зменшити вплив міністра на її оперативне управління, Нацполіція так і залишилася залежною від МВС у невластивих для міністерства питаннях. Наразі ж посада голови Нацполіції — це цілковито рішення міністра внутрішніх справ, а на відсутність конкурсу як на проблему вказує Єврокомісія. Тож посада, яку зараз обіймає Іван Вигівський, досі залишається контрольованою очільником МВС. Ба більше, призначення всіх керівників територіальних органів та їхніх заступників теж погоджує міністр.

Натомість міністр внутрішніх справ мав би відповідати лише за формування державної політики, брати участь у засіданнях Кабінету міністрів, представляти бюджетні та нормотворчі питання, а голова Нацполіції — управляти самою поліцією. На практиці ж усі міністри одночасно займалися і політикою, і операційною діяльністю у поліції. Міністр — політичний висуванець, якого призначають народні депутати. А операційну діяльність поліції потрібно відмежувати від впливу політики.

Під час повномасштабної війни поліція й надалі уникає гострих тем соціальної несправедливості. Наприклад, забезпечення правопорядку під час мобілізаційних заходів. Міністр Клименко прямо виступив проти того, щоб доручити здійснювати такі заходи поліцейським, які мають право законно застосовувати примус. Поліція мінімізує свою участь у цьому процесі, щоб не провокувати політичної кризи та нової хвилі вимог покарати саму поліцію. Тож увесь репутаційний негатив збирають на себе ТЦК.

Цікаво, що навіть в умовах повномасштабної війни поліція зберігає суттєву підтримку суспільства, — соціологія свідчить, що довіра до поліції перебуває в межах 48% (Центр Разумкова, Rating Group). Значне схвалення також викликає безпосередня участь майже 10% поліцейських (за даними МВС) у бойових діях на фронті (підрозділ «Лють», стрілецькі підрозділи тощо), до того ж робота як на прифронтових територіях, так і в тилу пов’язана зі щоденним ризиком для життя.

За законом про Нацполіцію 2015 року, основним показником ефективності діяльності поліції є довіра громадян до неї. На виконання цієї норми 2018 року було ухвалено постанову Кабміну, яка передбачала, що держава оголошуватиме тендер на такі заміри. До 2022 року незалежні соціологічні служби проводили відповідні дослідження, але із запровадженням воєнного стану тендери призупинили. Тоді також ішлося про 40+ відсотків довіри. Але проблема в тому, що з року в рік різні соціологічні служби можуть застосовувати різні методології, що унеможливить порівняння результатів за одними критеріями. Постанову від 2018 року скасували у березні 2026-го. Натомість затвердили нову, відповідно до якої такі опитування мають проводитися щодо всіх органів кримінальної юстиції. Проблема з використанням соціологами різних методологій залишилася.

Реформа системи органів правопорядку формально триває, зокрема, як частина євроінтеграційних зобов’язань України. Розділ 24 acquis ЄС «Юстиція, свобода та безпека» безпосередньо вимагає посилити інституційну спроможність органів у боротьбі зі злочинністю, насамперед організованою.

У світлі цього Нацполіція зараз планує перейти від боротьби з одиничними явищами до боротьби із системними випадками, організованою злочинністю. Йдеться про розвиток аналітичних спроможностей, включення поліції до системи кримінальної політики, впровадження європейської системи оцінки загроз організованої злочинності (SOCTA), зокрема у сфері кібербезпеки (IOCTA), тощо. Частину євроінтеграційних заходів було відображено у першій Стратегії розвитку Нацполіції на 2026–2030 роки. Їхня реалізація має завершити реформу кримінального блоку. Зараз Україна перебуває в тій точці, де реформа нарешті може охопити те, що не вдалося зробити у 2015–2019 роках, а за жорсткої оцінки Єврокомісії з’являється шанс на якісні зміни.

Некоректно вважати, що будь-які резонансні випадки за участю поліцейських мають автоматично призводити до відставки керівництва. Це може працювати у країнах усталених демократій, які мають ресурси і можливість практикувати широкі представницькі повноваження, наприклад, у Швейцарії. Але не в країні, яка перебуває у стані повномасштабної війни.

За наслідками теракту 18 квітня у Києві відповідальність за підлеглих мали б нести керівництво патрульної поліції та Національної поліції загалом. Але якщо зараз звільнять Івана Вигівського, то новий голова Нацполіції буде таким же керівником просто тому, що це буде кандидатура міністра внутрішніх справ, його ставлеником з огляду на недеполітизованість поліції. Тобто зміна прізвища не означає зміни курсу органу. І це напряму впливає на здатність системи швидко й ефективно реагувати на кризові ситуації.

Методи колективної відповідальності — це логіка політична, а не професійна. Політична розправа не є ознакою європейської поліції, яку ми хочемо мати. Тому набагато важливіше, яких системних кроків вжито, щоб запобігти подібній трагедії в майбутньому.

При цьому охочих керувати поліцією на будь-якому рівні обмаль, а то й узагалі немає. Професійних кадрів, очевидно, не приваблюють низькі зарплати, постійний ризик бути звільненим не за результатами аудиту чи оцінки ефективності, а просто в межах «колективної відповідальності за підлеглих» тощо.

Масштаб проблеми підтверджує і керівництво самої Нацполіції. За словами її голови, некомплект у патрульній поліції становить близько 25%, а в Києві — ще більше. В таких умовах працівників змушені постійно залучати на підсилення, навіть якщо вони не мають достатнього досвіду роботи в реагуванні. Як визнав Іван Вигівський, одна з поліцейських, що опинилися в центрі подій 18 квітня, не працювала системно в таких нарядах.

Накладається ще й проблема із кадрами, актуальна не лише для поліції, а й для всієї держслужби. Єврокомісія наголошує на необхідності меритократичного просування по службі — мають бути конкурси на керівні посади, включно з посадою очільника поліції. Наразі такі правила впроваджено щодо добору всіх керівників органів правопорядку, крім голови Нацполіції. Скасування цього винятку частково зменшить залежність Нацполіції від міністра внутрішніх справ.

З конкурсом на керівні посади в поліцію складніше, адже їх там тисячі, і фізично організувати його майже неможливо, бо тоді необхідно створити безліч комісій. Логічно застосовувати конкурсну процедуру не на всі, а лише на вищі керівні посади й окремі посади середньої ланки. Натомість МВС згодне на конкурс лише за умови, щоб посади, на які він поширюється, визначалися у підзаконному акті за рішенням міністра. Але це створює ризик, що міністр обмежить конкурсний добір кількома невпливовими посадами. Найбільш збалансованим може бути підхід, за якого конкурсна процедура стосується насамперед високих керівних посад, а саме тих управлінців, чиї рішення мають системний вплив на роботу поліції загалом.

Тож не варто очікувати швидкого розв’язання кадрових проблем, зокрема, якщо йдеться про конкурсні процедури. Відповіддю на наслідки теракту має стати посилення внутрішніх механізмів контролю: неупереджених службових розслідувань, встановлення підстав для дисциплінарної відповідальності керівників за неналежну організацію роботи підлеглих.

Проблеми в поліції, які підсвітив теракт у Голосіївському районі столиці, навряд чи можна розв’язати, ухваливши кілька ситуативних кадрових і політичних рішень. Натомість необхідно посилити інституційну спроможність органу. Це передбачає: деполітизацію системи управління, ефективний внутрішній контроль, оновлені протоколи реагування, професійну підготовку тощо. Комплекс цих змін зможе забезпечити баланс між правами громадян, їхньою безпекою й ефективністю органів правопорядку під час війни.

1. Кримінальна відповідальність індивідуальна. «Поліцейські, які втекли» — кримінальне провадження за частиною 3 статті 367 Кримінального кодексу України, в межах якого Державне бюро розслідувань, вивчивши протоколи і процедури, дасть оцінку наявності складу злочину, і прокуратура скерує справу до суду.
2. Відповідальність керівництва. У межах службового розслідування має бути досліджено питання наявності підстав для дисциплінарної відповідальності керівництва поліції — патрульної поліції Києва, голови Національної поліції та інших осіб, які організовували операцію з протидії теракту.
3. Протоколи реагування. На терористичні акти із захопленням заручників протоколи мають бути вдосконалені. Так, КОРД виконав свою роботу, але якісна робота перемовників і спецпідрозділів, їхня взаємодія з патрульними, які прибувають першими на місце події, можуть допомогти зменшити кількість жертв до ліквідації терориста.
4. Тактико-технічна підготовка. Навички застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї мають відпрацьовуватися постійно. Кількість годин на це потрібно збільшити, зокрема на заняття з практичної стрільби, тобто із застосування ведення вогню в незвичних і екстремальних умовах. Недостатньо лише мати зброю, треба ще й володіти нею — бути готовим застосувати на законних, критично необхідних підставах.

Окремо слід виокремити критичну проблему — готовність поліцейських застосовувати зброю.

1. Психологічна підготовка поліцейських. Саме її відсутність ми побачили 18 квітня: поліцейські втекли не лише через індивідуальні фактори, а й через системну неготовність діяти в ситуації, де застосування зброї неминуче тягне за собою розслідування. Застосування зброї в нашій правовій системі — апріорі проблема, хтось має за це понести покарання. Це має величезний психологічний стримувальний ефект, який ми побачили у дії. З кожним роком гасло «краще не застосувати, аби чогось не вийшло» у суспільстві у стані війни призводить до руйнування безпеки і правопорядку. Наразі за кожним фактом застосування зброї проводиться службове розслідування, але не завжди такі розслідування є об’єктивними. Судова практика щодо законного застосування зброї слабка порівняно із самообороною цивільних.
2. Вдосконалення дозвільної системи. Необхідно, нарешті, ухвалити закон із чіткими правилами щодо зброї у цивільного населення (або законопроєкт №5708, або його доопрацьовану версію згаданими робочою/робочими групами). Необхідно навести лад у дозвільній системі — краще контролювати реєстрацію/перереєстрацію зброї, оцінку психічного стану особи, якій надається дозвіл, підготовку власників зброї, відстріл нарізної зброї тощо.

Дещо із переліченого вже анонсував міністр Клименко. Але визначальними стануть не політичні заяви після резонансної трагедії, а здатність системи правопорядку реалізувати ці зміни на практиці. Тому ключове запитання: чи є ця інституційна спроможність? І поки деполітизація поліції залишається декларацією, а не нормою, межі реформи визначає не війна, а сама система.

Кадрова статистика свідчить, що відсутність конкурсів протягом воєнного стану не розв’язала проблему дефіциту кадрів: кількість звільнених державних службовців стабільно перевищує кількість призначених, коефіцієнт вакансій зберігається на рівні 15–18%, а рівень плинності кадрів (18–25%) суттєво перевищує середньосвітовий показникКоефіцієнти розраховані на основі даних КСДС та дашборду щодо кількісного складу державних службовців в Україні. для урядового секторуIndustries with the Highest (and Lowest) Turnover Rates. LinkedIn data stories. (8,4%).

1. відновлення конкурсів є безпосередньою умовою Плану для Ukraine Facility, що передбачає отримання Україною 415 млн євроВисновки, пропозиції НАДС до законопроєкту № 13478-1 від 28.07.2025., а невиконання реформи створює ризик недоотримання цих коштів;
2. ухвалення відповідного закону та відновлення конкурсів вже цього року є індикаторами виконання Дорожньої карти з питань реформи державного управлінняСтратегічний результат 1 розділу «Державна служба та управління людськими ресурсами» Дорожньої карти з питань реформи державного управління., необхідної для вступу в ЄС;
3. відсутність конкурсів підвищує ризики ухвалення політично вмотивованих кадрових рішень і знижує професійну незалежність службовців;
4. тимчасові призначення стають «новою нормою», що занижує стандарти відбору кадрів та ускладнює повернення до конкурсної моделі.

Нині єдиною законодавчою ініціативою, спрямованою на відновлення конкурсів у період воєнного стану, є законопроєкт № 13478-1. Цей законопроєкт підтримує Уряд. А європейські партнериUkraine 2025 Report. European Commission. 2025. Р. 26–27; Ukraine 2024 Report. European Commission. 2024. Р. 26–27; Ukraine 2023 Report. European Commission. 2023. послідовно наголошуютьМоніторинговий звіт SIGMA «Державне управління в Україні: Оцінювання на відповідність Принципам державного управління». Програма SIGMA. Грудень 2023. С. 82–84. на необхідності відновлення конкурсів для забезпечення професійної державної служби в Україні. Представники громадського сектору також закликаютьЗвернення аналітичних центрів до Парламенту щодо держслужби. Facebook. 2025; Законопроєкт щодо відновлення проведення конкурсів на посади державної служби: чому так довго чекали й скільки ще? ЦППР. 2025; Бізнес-спільнота закликає відновити конкурси на посади державної служби. UCB-News. 2025. Парламент ухвалити законопроєкт.

1. Незавершена реформа оплати праці. Відновлення конкурсів без завершення реформи оплати праці створює ризики відтоку кадрівПро це свідчать дані анонімного анкетного опитування державних службовців, проведеного ЛЗІ у грудні 2025 року за сприяння Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, а також НАДС. з державної служби. Попри ухвалення Закону України № 4282 та очевидні позитивні зрушення, рівень оплати праці залишається одним із ключових демотиваційних чинників. Зберігаються значні диспропорції в оплаті праці між органами різної юрисдикції, а також між різними категоріями посад у межах одного органу. Рахункова палата України у своїх висновках також зазначає, що реформа не забезпечила повного втілення цілей щодо створення справедливої, прозорої та конкурентоспроможної системи оплати праціЗвіт Рахункової палати України про результати аудиту відповідності на тему «Реформування системи оплати праці у сфері державного управління», затверджений Рішенням Рахункової палати України від 28 жовтня 2025 року № 26-1..
2. Інституційна нестабільність. Часті зміни у системі центральних органів виконавчої влади (реорганізації, ліквідації, зміни повноважень) дестабілізують їхню діяльність, призводять до плинності кадрів, втрати інституційної пам’яті та зниження ефективності роботи.
3. Політична залежність вищого корпусу державної служби. Після перезавантаження влади у 2019 роціНа підставі Закону № 117-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади». державні секретарі міністерств і керівники центральних органів виконавчої влади (посади категорії «А») фактично залишаються залежними від політичних осіб. Процедури призначення та звільнення нівелюють зміст конкурсного відбору й створюють умови для рішень. політично вмотивованихПочинаючи з 29 вересня 2019 року (з дати набрання чинності Законом № 117-ІХ), Комісія має визначити не переможця конкурсу, а кандидатури на обіймання посад державної служби, які набрали найбільшу загальну кількість балів за результатами складання загального рейтингу кандидатів (не більше трьох на одну посаду), для вибору суб’єктом призначення або керівником державної служби переможця конкурсу. Практика частих змін державних секретарів (змінюються з призначенням нового міністра або навіть частіше) унеможливлює виконання ними ключової функціїНаприклад, за останні п’ять років державні секретарі Міністерства культури (в усіх варіаціях його найменування) з 2019 року змінювалися вже п’ять разів (Біденко А.І., Дуль Я.М., Лещук Ю.В., Куроченко О.І., Левчук В.Є.) і жоден не пропрацював повний п’ятирічний термін, передбачений законодавством (правда, в останнього ще є такий шанс). — забезпечення стабільності та наступності роботи міністерств. Законопроєкт № 13478-1 не усуває цих ризиків.

Відновлення конкурсних процедур на посади державної служби на меритократичній основі є вирішальним індикатором, за яким європейські партнери оцінюють здатність України виконувати зобовʼязання, повʼязані з членством в ЄС. Затримка цього процесу створює суттєві ризики для зближення з ЄС та недоотримання багатомільйонного фінансування в межах Плану для Ukraine Facility. 

Водночас конкурсні процедури не можуть виконати свою функцію в повному обсязі без завершення реформи оплати праці, зменшення політичного впливу на призначення та звільнення, а також забезпечення інституційної стабільності органів виконавчої влади. 

Короткострокові

Ухвалити законопроєкт № 13478-1 у першому читанні (взяти за основу).

Під час доопрацювання законопроєкту № 13478-1 до другого читання:

• уточнитиПро це свідчать дані анонімного анкетного опитування державних службовців, проведеного ЛЗІ у грудні 2025 року за сприяння Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, а також НАДС. статус державних службовців категорій «Б» і «В», призначених без конкурсу під час дії воєнного стану: дозволити їм продовжити службу без конкурсу на основі результатів оцінювання службової діяльності або поєднання критеріїв оцінювання та відпрацьованого часу.
• посилити суб’єктність Комісії з питань вищого корпусу державної служби та конкурсних комісій: 1) повернути їм право визначати одного переможця та наступного за рейтингом кандидата (резерв на 1 рік); 2) конкретизувати відповідальність за втручання в роботу комісій; 3) відновити порядок звільнення держслужбовців категорії «А» виключно за поданням Комісії з питань вищого корпусу державної служби (захист від політичних звільнень); 4) узгодити порядок визначення переможців на посади категорії «А» у законах України «Про центральні органи виконавчої влади» та «Про державну службу». 5) уніфікувати термінологію (узгодити текст законопроєкту із Кримінальним кодексом України та Законом № 4196-ІХЗакон України від 9 січня 2025 року № 4196-ІХ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та обʼєднань юридичних осіб». (щодо організаційних форм юридичних осіб); визначити поняття «гендерний баланс» у статті 2 Закону «Про державну службу».) 6) узгодити порядок формування Комісії з питань вищого корпусу із Конституцією України, враховуючи, що вона визначає вичерпний перелік повноважень Президента України і не передбачає його участі у формуванні цієї Комісії.

Середньострокові 

Завершити реформу оплати праці з урахуванням рекомендацій Рахункової палати.

Запровадити практику переформатування системи центральних органів виконавчої влади лише на підставі функціонального огляду всієї системи, визначення всіх альтернатив та обґрунтування пропонованих змін, зокрема ресурсного –– фінансового та кадрового.

Інфобриф підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Лабораторія законодавчих ініціатив починає роботу над Білою книгою, в якій основну увагу буде зосереджено на проблемах державної та патронатної служби в судах першої та апеляційної інстанцій, а також шляхах їх вирішення. Це дослідження є логічним продовженням Зеленої книги, презентованої експертами ЛЗІ у липні 2025 року. 

Біла книга має стати інструментом формування публічної політики та сприяти системним змінам у ставленні до ролі працівників апаратів судів у забезпеченні здійснення правосуддя. У перспективі нове дослідження Лабораторії ляже в основу трансформацій у законодавстві і в організації роботи судів. 

Експерти ЛЗІ прагнуть почути безпосередньо тих, хто щодня забезпечує роботу судів. Йдеться про працівників державної та патронатної служби та їхній досвід, потреби, бачення змін і проблем.

• голів судів та їхніх заступників: https://forms.gle/uHtC8EM9QM8VcqwA8  
• керівників апаратів судів та їхніх заступників: https://forms.gle/vXsVhmQZ695EvKLE9
• працівників судів і всіх бажаючих: https://forms.gle/yFmPM4r1arqNfHFW8

Ваші відповіді допоможуть сформувати обґрунтовані рекомендації та забезпечити якісну аналітичну базу для подальших рішень. Саме верифіковані дані стануть фундаментом для змін. Минулого року в дослідженні взяли участь понад тисячу працівників апаратів судів. Саме їхня активна участь дала можливість правдиво описати всі наявні проблеми на рівні судів першої та другої інстанцій. 

Дослідження роботи апаратів судів є одним із пріоритетів ЛЗІ. Адже саме працівники державної та патронатної служби щоденно забезпечують роботу судової системи. Без належної уваги до їхніх проблем, потреб та належної мотивації судова реформа залишиться поверхневою, непослідовною та незавершеною.

Ваш досвід важливий і може стати каталізатором змін — долучайтеся до опитування. Дедлайн заповнення опитування — до 17 травня 2026 року включно.

Дослідження і опитування Лабораторія законодавчих ініціатив реалізує за підтримки Верховного Суду та Вищої ради правосуддя. 

Всі анкети заповнюються анонімно, дані використовуються узагальнено. З усією отриманою інформацією працюють експерти ЛЗІ. 

Дослідження реалізується в межах проєкту «Зміцнення європейського виміру української державної служби у сферах законотворчості, правосуддя та публічних фінансів», що імплементується ЛЗІ за підтримки Шведського агентства з питань міжнародного співробітництва та розвитку (Sida).

До розмови долучилися експерти у сферах врядування, верховенства права, антикорупції та виборів. Учасники спілкувалися про середньострокові тенденції та можливі шляхи залучення Канади до підтримки реформ, можливості для відновлення та реконструкції в Україні.

Окрему увагу приділили роботі українського Парламенту. Заступник виконавчої директорки ЛЗІ з аналітичної роботи Олександр Заславський на основі парламентського Моніторингу за 14-ту сесію говорив про тенденції в роботі Верховної Ради та ключові виклики, з якими вона стикається. На думку експерта, серед причин зниження законотворчої активності інституційна втома, оскільки IX скликання є найдовшим за всю історію Верховної Ради, а також події навколо НАБУ і САП, інші корупційні скандали, внутрішні конфлікти тощо. 

Олександр Заславський зазначив, що сповільнення роботи Парламенту впливає й на впровадження необхідних реформ — перш за все ухвалення євроінтеграційних законопроєктів. Водночас якщо Україна прагне вступити до Європейського Союзу в 2027 році, ухвалення всіх потрібних законів потребує не тільки посиленої уваги, але й постійного темпу. 

На думку Олександра Заславського, активна громадськість продовжує відігравати важливу роль у розбудові державних інституцій і національному становленні. Він окремо закцентував на тривожних тенденціях в роботі громадянського суспільства. Часто громадським організаціям доводиться працювати не ДЛЯ інституцій, а ЗАМІСТЬ них. У довгостроковій перспективі це неминуче підриватиме їхню спроможність, — зазначає Олександр Заславський. Тому у своїй роботі громадськості доцільно зосередитися на підходах, які якомога глибше залучатимуть установи, держслужбовців і тих, хто ухвалює рішення. Це дасть нам змогу зберегти й посилити спроможність державних інституцій, передусім тих, які відповідають за європейську інтеграцію.

Лабораторія законодавчих ініціатив системно підтримує і всіляко сприяє євроінтеграції України. На цьому шляху ми спільно з Міжнародним фондом «Відродження» запускаємо проєкт «ІнтегРада». На основі профільної аналітики він покликаний розширити поінформованість міжнародних партнерів та українських депутатів про законодавчі зміни і реформи, які Україні необхідно впровадити на шляху до ЄС. Адже без розуміння конкретних політичних та процедурних проблем, з якими стикається проходження того чи іншого законопроєкту, перезапустити цей процес вкрай важко. Як і отримати підтримку зовні — від країн-членів ЄС, а також усередині Парламенту.

Верховна Рада України відіграє вагому роль у процесі європейської інтеграції України, забезпечуючи розгляд та ухвалення необхідних законів. Та з моменту отримання статусу кандидата на членство в ЄС Україна поступово знижує темпи розробки, розгляду та ухвалення євроінтеграційних законопроєктів: 2025 рік показав зменшення темпу законодавчої євроінтеграції порівняно з попередніми роками.

Для покращення темпу за цим треком і забезпечення сталого результату у межах проєкту ЛЗІ готуватиме регулярні інфобрифи трьох типів:

1. Брифи щодо конкретних євроінтеграційних законів.
2. Брифи щодо загальних проблем євроінтеграційного треку, які спрямовані на аналіз процедурного та інституційного вимірів.
3. Брифи для народних депутатів України про пріоритетні євроінтеграційні законопроєкти (з огляду на стратегічні плани, наприклад, Ukraine Facility або План законопроєктних робіт) на наступний місяць. 

Наш вступ до ЄС залежить і від позиції держав-членів ЄС, які не завжди є одностайними у підтримці України. Однак Верховна Рада може впливати на їхню позицію — зокрема, за допомогою груп міжпарламентської дружби. Тому органічно ще одним напрямом у цьому проєкті стане дослідження роботи цих груп. Адже підвищення ефективності інструментів парламентської дипломатії (зокрема груп дружби) дозволить Україні краще обґрунтовувати свою позицію, пояснювати поточний контекст і формувати реалістичні очікування.

Певні, що такий підхід дозволить привернути увагу міжнародних партнерів до проблем законодавчого євроінтеграційного треку та стане стимулом до їх вирішення. А в довгостроковій перспективі — забезпечить сталий євроінтеграційний поступ через стабільну роботу Верховної Ради України. 

Проєкт «ІнтегРада» реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Проєкт представляє позицію ЛЗІ і не обов’язково відображає позицію Фонду.

Напрацювання змін до законодавства для реформування адвокатури, посилення гарантій професійної діяльності адвокатів та підвищення якості правничої допомоги — вже давно не тільки про внутрішні пріоритети, але і про якісне виконання завдань у цій сфері на шляху євроінтеграції. На цьому регулярно наголошено у документах — від щорічних звітів Європейської Комісії про розширення до Тіньових звітів до Розділу 23 acquis ЄС.

19 березня Лабораторія законодавчих ініціатив долучилася до першого засідання Робочої групи з питань удосконалення законодавства у сфері адвокатури та адвокатської діяльності (утворена Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2026 року № 42). Учасники обговорили подальші кроки до напрацювання змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Адже вдосконалення профільного законодавства є необхідним складником зміцнення верховенства права. Також мова йде про ратифікацію Конвенції Ради Європи про захист прав адвокатів, яку Україна підписала на початку березня 2026 року. Це важлива частина комплексного реформування української адвокатури — від оновлення професійних стандартів до якісно нового функціонування органів адвокатського самоврядування.

Початок активної роботи спільної групи, до якої входять парламентарі, урядовці, представники адвокатури, неурядових організацій, науковці — важливий крок у процесі змін, зауважив Євген Крапивін, керівник напряму «Правопорядок» ЛЗІ. Необхідно зберегти цей темп і сфокусованість, щоб вже невдовзі Робоча група змогла представити результат, а народні депутати підтримали напрацювання фахівців. Дорожня карта у сфері верховенства права визначає для цього чіткий строк — четвертий квартал 2026 року.

Проведення заходів Дорожньої карти з питань верховенства права сприятиме виконанню Україною євроінтеграційних зобов’язань, тож учасники засідання обговорили відповідні аспекти в частині реформування адвокатури. Перш за все, йдеться про:

• реформування органів адвокатського самоврядування, запровадження чітких та відкритих конкурсних процедур їх обрання та підвищення ефективності і прозорості їх фінансового управління;
• вдосконалення порядку доступу до професії адвоката: забезпечення неупередженості та об’єктивності такого процесу;
• встановлення прозорого та дієвого механізму дисциплінарної відповідальності адвокатів;
• ефективне та доступне проведення заходів з підвищення кваліфікації адвокатів.

Формат робочої групи дозволить напрацювати змістовні рекомендації для втілення цих заходів. Відповідно одним із ключових питань стало оновлення її складу — задля забезпечення паритетного представництва Верховної Ради, Національної асоціації адвокатів, органів державної влади та громадянського суспільства.

До першого засідання Робочої групи доєдналися Віце-прем’єр-міністр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України Тарас Качка, т.в.о. Міністра юстиції України, заступник Міністра юстиції з питань європейської інтеграції Людмила Сугак, голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Денис Маслов, представники Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, народні депутати України а також науковці, адвокати, представники професійної спільноти, громадянського суспільства та міжнародних партнерів.

9 березня 2026 року постійний представник України при Раді Європи Микола Точицький підписав Конвенцію Ради Європи про захист професії адвоката. Україна стала 28-ю країною, що поставила підпис під цим міжнародним договором.

Конвенція про захист прав адвокатів є першим в історії міжнародним договором, спрямованим на захист цієї професії. Документ встановлює єдині підходи до гарантій незалежності адвокатів та передбачає механізм моніторингу виконання її положень. Її розробили у відповідь на зростаючу кількість повідомлень про напади на представників цієї професії чи то у формі переслідувань, погроз або нападів, чи то у формі втручання у виконання професійних обов’язків (перешкоджання доступу до клієнтів тощо). 

Підписання Конвенції — лише перший крок. Тепер Україна має ратифікувати її у  порядку, передбаченому ст. 9 Закону України «Про міжнародні договори України». Керівник напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив Євген Крапивін зазначив, що договір набирає чинності з моменту восьмої ратифікації (шість країн з яких мають бути членами Ради Європи). А станом на сьогодні жодна країна-підписант Конвенції ще не ратифікувала. 

Для ратифікації, зокрема, потрібен офіційний переклад документа українською мовою від Міністерства юстиції та Міністерства закордонних справ. Директорка громадської організації «Адвокат майбутнього» Дарʼя Писаренко наголошує, що це не просто технічне питання: йдеться про обсяг гарантій незалежності юридичних професій. 

Лабораторія законодавчих ініціатив та ГО «Адвокат майбутнього» вітають Україну з підписанням Конвенції та водночас звертають увагу, що загроза незалежності адвокатської професії походить не лише зовні, а й зсередини самої сфери. У 2022 році закінчилися повноваження всіх органів адвокатського самоврядування (ОАС), проте Рада адвокатів України (РАУ) не оголошує виборів уже четвертий рік. Порушений принцип підзвітності адвокатури самим адвокатам. Адвокати не бачать звітів про використання їхніх внесків з 2021 року, дисциплінарна процедура використовується як покарання за критику рішень та дій ОАС, допуск до професії все ще непрозорий та містить ризики для зловживань. Ці та інші проблеми описані в розділі «Реформа адвокатури» в Тіньовому звіті до Розділу 23 acquis ЄС та в Звіті Європейської Комісії про розширення.

Оскільки адвокатура займає чільне місце в системі правосуддя поряд з судами і прокуратурою, неможливо говорити про реформу сфери правосуддя без реформи адвокатури. Зі свого боку Європейська Комісія також неодноразово зауважувала на необхідності змін, а в останньому Звіті про розширення чітко вказала: «Україні варто невідкладно розпочати комплексну реформу адвокатури» — і надала власні пропозиції щодо змісту таких змін. 

У відповідь на глибоку інституційну кризу в українській адвокатурі Міністерство юстиції України ініціювало створення робочої групи з питань удосконалення законодавства у сфері адвокатури та адвокатської діяльності. Тож уже в січні 2026 року Уряд утворив робочу групу з питань удосконалення законодавства у сфері адвокатури та адвокатської діяльності, до якої увійшли представники ЛЗІ та громадської організації «Адвокат майбутнього».

Лабораторія законодавчих ініціатив долучилася до ІІІ Конференції з антикорупційного права для того, щоб обговорити ці питання — і поділитися своїм баченням.

Керівник напряму «Правопорядок» ЛЗІ Євген Крапивін взяв участь у сесії «Євроінтеграційні зміни в антикорупційному законодавстві». Розуміння євроінтеграційних процесів і державної політики у цій сфері дозволяє передбачити, які зміни очікують українське законодавство, і що потребує особливої уваги в процесі євроінтеграції. 

Експерт зауважив, що «10 пріоритетів Качки-Кос», озвучені у грудні 2025 року, та Дорожня карта з питань верховенства права до 2027 року дають нам чітке розуміння, що Кримінальний процесуальний кодекс (КПК України) зазнає змін як у частині антикорупції, так і в інших сферах.

Цікаво, що усі вимоги пріоритетного плану ЄС збігаються із рекомендаціями Тіньового звіту, який у 2025 році підготувала коаліція громадських організацій за координації Лабораторії. Наразі ж Уряд працює над консолідованим проєктом змін, який буде представлений у Верховній Раді — а фахова й змістовна дискусія з цього питання згодом буде продовжена.

Щорічно Асоціація правників України організовує Конференцію з антикорупційного права — професійний майданчик для фахової розмови про те, як сьогодні працює антикорупційна система в Україні — від досудового розслідування корупційних кримінальних проваджень до формування судової практики. Подія об’єднує представників державних органів, суддів, адвокатів, юристів корпоративного сектору та експертів для обговорення ключових викликів антикорупційного правозастосування, аналізу практичних кейсів і обміну професійним досвідом.

Лабораторія законодавчих ініціатив спільно з коаліцією громадських організацій розпочинає новий цикл моніторингу та оцінки прогресу України у сфері євроінтеграції. Його результати будуть відображені у Тіньовому звіті (Shadow Report) 2026 року. Він вже традиційно охопить розділи 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та 24 «Юстиція, свобода та безпека». А також цьогоріч експерти аналізуватимуть ще одну частину кластера «Основи» — «Функціонування демократичних інституцій»:

Тіньовий звіт — це всеціло продукт громадянського суспільства, незалежно від джерел підтримки. Для зміцнення інституційної незалежності процесу ми з цього року започатковуємо нову тенденцію: Тіньовий звіт буде профінансований також і незалежними громадськими організаціями. Значна частина коштів на його розробку буде покрита Лабораторією законодавчих ініціатив і Transparency International Україна. ЛЗІ бере на себе місію забезпечити максимальну неупередженість і об’єктивність цього процесу підготовки, як і робить це щороку. Нам вдається зберігати сталість коаліції, а також розширювати її, що сприяє всебічному і глибинному аналізу. Цьогоріч до роботи над Звітом також долучилися Громадянська мережа «Опора» і Центр демократії та верховенства права. Тепер до складу коаліції входить дев’ять громадських організацій. 

Цьогоріч Тіньовий звіт готуватимуть експерти Лабораторії законодавчих ініціатив, Transparency International Україна, Центру прав людини ZMINA, «Адвоката майбутнього», «Європи без бар’єрів», Асоціації правників України, Громадянської мережі «Опора», Центру демократії та верховенства права та за інформаційної підтримки «Європейської правди». 

Цей звіт міститиме:

1. Опис поточного стану справ щодо функціонування демократичних інституцій, прогресу реформ у цій сфері, а також рекомендації з погляду громадянського суспільства.
2. Оцінку прогресу, досягнутого Україною за розділами 23 та 24, починаючи з моменту оприлюднення Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2025 році за кожною сферою, а також враховуючи рекомендації з попередніх Тіньових звітів.
3. Детальний аналіз проблем, які виникли в процесі реформування за кожною сферою цих розділів.

Окрема частина Тіньового звіту 2026 року включатиме конкретні рекомендації коаліції щодо вирішення виявлених проблем у кожній сфері. Це формуватиме орієнтири подальшого руху державної політики за кожним напрямом. 

Зауважимо, цьогорічний Тіньовий звіт буде опубліковано вже традиційно напередодні Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2026 році.

Підготовка тіньових звітів — регулярна практика для усіх країн-кандидатів, які прагнуть вступити до Європейського Союзу. У Боснії і Герцеговині, Сербії, Північній Македонії, Молдові незалежні коаліції громадських організацій роками здійснюють альтернативний моніторинг прогресу реформ у сферах верховенства права, функціонування демократичних інституцій тощо. В Україні така робота системно здійснюється з 2024 року, коли коаліція громадських організацій вперше підготувала альтернативний аналіз до Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу. 

Тіньовий звіт — це незалежний альтернативний аналіз державної політики та виконання країною-кандидатом зобов’язань перед ЄС. Це системний аудит від профільних експертів громадських організацій, який не дублює офіційних документів держави і оцінки Європейської комісії. Натомість є інструментом громадянського контролю та залученості експертів до процесу реформ. І при цьому дає оцінку відповідності українського законодавства і всієї системи — стандартам ЄС. Одним із завдань Тіньового звіту є визначити прогалини та стимулювати ефективне впровадження змін.