Політики мають високий шанс захворіти на коронавірус, тоді, можливо, варто заборонити їх масові зібрання – засідання парламентів?

Можна говорити про принаймні дві форми захисту парламентарів від поширення інфекцій.

Це обмеження доступу до будівлі парламенту для недепутатів та перенесення засідань.

Обмеження доступу до будівлі парламенту недепутатів доволі широко практикується в нинішній ситуації. Багато європейських парламентів вже ввели такі заходи. Вони полягають у забороні екскурсій, парламентських слухань, зустрічей, семінарів, культурних подій, що проходять в парламенті. При цьому парламент продовжує працювати як законодавчий орган – там відбуваються пленарні засідання та приймаються законодавчі акти. Для прикладу, Європарламент ще на початку березня відмінив понад 100 заходів, були перенесені комітетські слухання та делегації для спостереження за виборами. Єдиний нескасований захід – виступ Грети Тунберг. У цей час Президент Європарламенту – Давид Сассолі відправився на двотижневу самоізоляцію через відвідини Італії.

Другий спосіб полягає в перенесенні засідань. Наразі вже в трьох державах засідання парламентів національного рівня були перенесені у зв’язку з коронавірусом.

В Ірані засідання Ісламської Консультативної Ради були перенесені на невизначений термін, «до подальшого повідомлення». Це сталося ще 28 лютого і не безпідставно, оскільки станом на березень близько 10% іранських парламентарів були інфіковані коронавірусом, а декілька з них померли.

Декілька днів тому свої засідання на місяць, до 20 квітня, переніс парламент Канади. Напередодні рішення про перенесення засідання стало відомо, що на коронавірус захворіла дружина прем’єра Канади Джастіна Трюдо – Софі.

Хвора на коронавірус дружина прем’єра і в Іспанії. І там теж перенесли засідання парламенту. Проте, на відміну від Канади, іспанська передісторія цікавіша. 9 березня лідер іспанської праворадикальної партії «Голос» – Хав’єр Ортега Сміт потрапив до лікарні з лихоманкою. До цього він взяв участь у дев’ятитисячному мітингу, що проходив 8 березня. Там він обіймався та цілувався з десятками своїх прихильників. У результаті, усі 52 депутати від іспанського «Голосу» самоізолювалися, а Хав’єр Ортега виступив з критикою уряду, який вчасно не запровадив обмеження на масові заходи. Урешті-решт 12 березня іспанський парламент переніс свої засідання зі звичайної повістки дня на 2 тижні. Це означає, що у разі необхідності парламент збереться та буде приймати необхідні рішення, переноситься лише планова повістка дня. Вже на 24 березня заплановано засідання, на якому буде розглянуто питання затвердження деяких нормативних актів. Свої засідання переносять і регіональні легістратури, як наприклад це зробив регіональний парламент Андалусії, що переніс засідання на тиждень.

У чому ж різниця між іранським Меджлісом та парламентами Іспанії та Канади? В авторитарному Ірані засідання перенесли на необмежений термін, там парламент не є центром прийняття рішень, тому неважливо, коли Меджліс збереться знову. Натомість Іспанія та Канада є країнами демократичним. В демократичних країнах парламент відіграє важливу роль – він виконує законодавчу функцію та контролює виконавчу владу. Парламенти демократичних держав затверджують надзвичайні заходи уряду, такі як обмеження основних прав та свобод людини або додаткові бюджетні витрати. Це потрібно, щоб не допустити узурпації влади з боку уряду.

Канадський парламент переніс свої засідання лише після того, як надав уряду надзвичайні повноваження з управління бюджетом. Тепер уряд Канади може здійснювати додаткові витрати для боротьби з епідемією без погодження з парламентом. Іспанський парламент переніс свої засідання з можливістю швидко зібратися та ухвалити потрібні надзвичайні заходи або витрати. Європарламент же не переніс своїх засідань, тому, що «No virus can block democracy» (пер. – «жоден вірус не заблокує демократію»), за словами Давида Сассолі.

Можна згадати і про постанову 3218, яку ВРУ прийняла 17 березня. Верховна Рада перенесла парламентські слухання та пленарні засідання, присвятивши час до 3 квітня роботі в комітетах. І це слушне рішення, адже вже наступного дня, 18 березня, в одного з українських парламентарів виявили коронавірус. При цьому депутат контактував із колегами, коли вже міг бути інфікований.

У разі необхідності, ВРУ може оперативно зібратися за рішенням Погоджувальної Ради. Тобто прийняття постанови 3218 можна вважати позитивом.

Отже, перенесення засідань парламенту в демократії здійснюється відповідально та зважено, на чітко визначений час. Парламент, що є центром прийняття рішень, має змогу терміново зібратися в разі кризової ситуації, для затвердження надзвичайних заходів уряду або додаткових витрат.

10-13 березня Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко брала участь у Конкурсній комісії, яка проводила співбесіди з кандидатами до Наглядової ради системи Безоплатної правової допомоги (Координаційний центр з надання правової допомоги, Міністерство юстиції України). І от вже на сьогодні маємо результат – Наглядову раду обрано! До її складу увійшли 9 членів та членкинь.

Прем’єр Румунії самоізолювався через контакти з хворим на коронавірус сенатором.

18 членів Національної Асамблеї Франції мають коронавірус. Міністр культури Франції теж захворів на вірус.

П’ятеро членів парламенту від Республіканської партії США самоізолювалися через контакти з хворими.

Президент Монголії разом з іншими членами уряду, які повернулися з Китаю перебувають на самоізоляції.

Лідер Демократичної партії Італії має коронавірус.

Двоє депутатів від Лейбористської партії Великобританії підхопили коронавірус. Навіть міністерка охорони здоров’я Великобританії теж хворіє на коронавірус.
Цей список можна продовжувати.

Чому ми спостерігаємо таку непропорційно велику долю політиків, що хворіє на коронавірус?

Таку ситуацію можна пояснити через певні особливості роботи політиків:

1. Політики набагато частіше зустрічаються з іншими людьми, а для створення довіри намагаються обійняти та потиснути руки щонайбільшій кількості людей.
2. Відомі політики, про яких пишуть у ЗМІ є, у середньому, старші за інших громадян, а старші люди є більш вразливими до вірусу.
3. Політики значно частіше тестуються на коронавірус: їх тестують одразу, у той час як звичайні громадяни мають дзвонити на гарячі лінії та їздити по лікарнях.

Демонстративним, як з точки зору політичної безвідповідальності, так і з точки зору уразливості політиків, є випадок Іспанії. Через 37 днів після першого діагностованого випадку захворювання, коли вже було відомо про понад 600 інфікованих та 17 померлих, станом на 8 березня, масові заходи не були заборонені. Уряд Іспанії, що притримується лівих поглядів, підтримав марші рівності. У мадридському марші рівності взяли участь 120 тисяч осіб. Серед них були і члени уряду. У результаті, через декілька днів у міністерки рівності Іспанії діагностували коронавірус.

Тож політики, якщо дотримуватимуться звичайного ритму роботи, мають високий шанс захворіти на коронавірус. Берегтися потрібно нам усім – політикам теж.

29 лютого відбулася XIV Щорічна зустріч Спільноти Української школи політичних студій. Ми зібрали випускників у цей день не випадково. Саме у цей період – наприкінці лютого та на початку березня – шість років тому відбувалася анексія Криму.

Півострів був і залишається важливою частиною історії становлення Школи. Із самого започаткування УШПС ми кожного року відвідували Крим. Наші групи гостинно приймали в Бахчисарайській Зинджирли-медресе. Та після 2013 року це стало неможливим. Віримо, що майбутні групи УШПС зможуть вільно відвідувати український Крим. 

А поки ми хотіли разом зі Спільнотою згадати шум кримських хвиль і зануритися в атмосферу моря. Так виникла інсталяція «Крим», яку ми представили на Щорічній зустрічі УШПС. Це – спогади для кожного з нас і можливість відчути частинку дому для усього кримськотатарського народу. 

Ми віримо, що наступні групи Школи зможуть вільно відвідувати Крим. А поки будемо шукати «шлях додому», як співає Джамала. 

У 2020 році Українській школі політичних студій виповнюється 15 років. Тому ми хотіли показати увесь Шлях становлення Спільноти, починаючи з 2005 року, коли Комітет міністрів Ради Європи ухвалив рішення про створення Української школи політичних студій. 

«Ми переживаємо часи турбулентності, але ми завжди прагнули долати їх разом з вами, переслідуючи тільки одну мету – ідею України. Усе, що ми робили протягом 15 років, робимо зараз і продовжуватимемо надалі, – тільки заради суб’єктності нашої держави, її розвитку та поступу. Школа – це не тусовка і не мережа корисних контактів. Я завжди кажу, що Школа – це сито. Це – чітка кристалізація. І ми дуже легко прощаємося з тими, хто забуває про ці цінності», – зазначила під час виступу Директорка УШПС Світлана Матвієнко.

Упродовж 15 років ми разом, усією Спільнотою, долали виклики і розвивалися. Змінювалися обставини, політичні гравці, та ми відстоювали свої принципи. Україні потрібні справедливість, прорив і єдність. Для цього наша Спільнота завжди обирала один Шлях – шлях цінностей, діалогу, просвіти і смаку. 

Про важливість діалогу на Щорічній зустрічі УШПС говорив наш випускник, директор проектів у «Центрі спільних дій» Андрій Андрушків.

«Будівничі Вавилонської вежі не тільки провалили проект, вони розсіялися по всьому світу і зникли як народ. У першу чергу тому, що перестали один з одним говорити. Нам життєво необхідна розмова. Це має бути справжній діалог, а не small talk за чаркою», – наголосив спікер.

У той же час важливо дотримуватися певних принципів діалогу. Зокрема, діалог потребує домашньої роботи, зусилля, щоб почути іншого, тиші й уваги. 

За словами спікера, діалог – це не річ в собі, а спосіб пізнати істину. Тем для діалогу у нас дуже багато. Як нам побудувати систему державної служби, щоб там довелося служити, а не прислужувати? Як нам побудувати судову систему, яка не буде виносити політично вмотивовані вироки? Тільки у форматі домовляння, діалогу, співтворення ми можемо проговорити правила для майбутнього. І, таким чином, гарантувати, що країна у процесі творення не розвалиться, як Вавилонська вежа.

Анна Кирій, засновниця однойменного архітектурного бюро та випускниця УШПС, розкрила для гостей тему архітектури в політиці.

«Спочатку ми формуємо наші будівлі; потім вони формують нас», – процитувала спікерка Вінстона Черчилля. 

Вона розповіла і показала, як архітектура віддзеркалює політичні режими країн, наскільки символічною є різниця між демократією та авторитаризмом на прикладі будівель. У перших зводять мости, у других – височіють паркани.

«Філософія парканів має бути замінена філософією мостів. Адже перші роз’єднують, а мости – об’єднують», – пояснила спікерка.

Україна отримала у спадок від Радянського Союзу багато «політичних» будівель авторитарного зразка. Перебудовувати минуле задля нової якості майбутнього – нове символічне завдання для сучасних українських архітекторів. 

Євгенія Закревська, голова колегії Адвокатської дорадчої групи та випускниця УШПС 2019 року, говорила зі спільнотою Школи про цінності. Євгенія – адвокатка родин Небесної сотні у справах Майдану. Вона звикла відстоювати свої принципи, незважаючи ні на що. Зокрема, у листопаді 2019 року Євгенія оголосила голодування, коли через дії парламенту розслідування справ було призупинено. Усе тому, що цінності спонукають до боротьби.

«Цінності є в кожного. Намагання прищепити щось ззовні викликає спротив. І це зрозуміло. Адже це втручання у цілісність особистості. Та навіть ті цінності, які є вашими власними, насправді обмежують поле вибору, знижують конкурентоздатність або навіть ефективність. Немає від них ніяких «плюшок». Утім, цінності – це про компас, про напрямок руху в бік цивілізації. Це не тільки про страх. Якщо об’єднати велике коло людей, у яких буде єдина ціннісна шкала, у них сформується поле довіри. Тоді відбудеться стрибок у розвитку середовища, в якому ми живемо», – підсумувала свій виступ випускниця. 

Про справедливість як одну з фундаментальних цінностей Спільноти говорив у цей вечір Андрій Стельмащук, керуючий партнер у «Василь Кісіль і партнери» та випускник Школи. 

«Право – це мистецтво добра і справедливості. В основі права лежить справедливість – у кожного мають бути рівні умови. Та справедливість наступає тоді, коли є невідворотність покарання», – зазначив спікер. 

Утім, сьогодні в Україні існують певні перешкоди на шляху до досягнення справедливості. 

«Правничі інститути – судова та правоохоронна система – мають великий рівень недовіри. Це означає, що люди прагнуть справедливості, але в цих інститутах не можуть її отримати», – сказав Андрій Стельмащук. 

Правнича діяльність, основна мета якої – досягнення справедливості, зараз у всьому світі змішується з бізнесом. Тут, говорить Андрій, важливо пам’ятати, що правник – не бізнесмен, адже його основна мета – не отримання прибутку. Правник – це, у першу чергу, той, хто дбає про справедливість. 

Директорка Швейцарського бюро співробітництва Ніколь Рудер описала, як Українська школа політичних студій долає виклики за допомогою своїх основних ціннісних постулатів. Вона також повідомила, що Швейцарія підтримує УШПС на її Шляху. 

«Вибиратися на гору – це виклик. Це схоже на Ваш особистий Шлях тут. Ваші цінності – це шипи на підошвах взуття, які не дозволяють вам «зісковзнути». Ваша Спільнота – це ніби мотузка. Вона існує не для того, щоб підняти вас на гору. Її мета – не дати вам упасти. Кожна група Школи – це ваша альпіністська команда, яка постійно вчиться. Позаду і попереду вас – «гірський хребет». Швейцарія щаслива підтримати вас на цьому Шляху. Та, урешті-решт, кожен проходить свій Шлях сам. Продовжуйте рух вгору і насолоджуйтеся «краєвидами», – метафорично пояснила пані Рюдер. 

Рустем Умєров – представник кримськотатарського народу та співзасновник фонду Astem Foundation наголосив, наскільки Україні зараз важлива єдність, щоб зберегти суверенітет і державність.

Люди об’єднуються через те, що мають якісь спільні ознаки. Проте, за словами пана Умєрова, дійсно довгостроковим може бути тільки об’єднання заради позитивного розвитку, заради справедливості та миру, захисту спільних цінностей. 

В українській історії є чимало прикладів того, як єдність допомагала досягати найвищої мети. 

«В минулому році ми відзначали 100 років Акту злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. Тоді українці довели всьому світу, що єдність може отримати конкретну політико-правову форму – єдину Українську державу. За це довелося заплатити страшну ціну, оскільки радянський режим побачив в єдності українців загрозу власному існуванню. Ми пережили Голодомор, репресії, але ми перемогли. Відновили власну державність, створили політичну націю. По всьому світу зараз гордо майорить український державний прапор», – зазначив спікер. 

І зараз нам знову потрібна єдність усіх громадян України для того, щоб перемогти ворога. У правди немає того, що розділяє. У правда є те, що об’єднує. 

«Коли ми говоримо про стратегії деокупації Криму, необхідно враховувати багато факторів. Насамперед те, що ми маємо відновити не тільки територіальну цілісність держави. Ми маємо забезпечити умови для політико-культурної єдності наших громадян. Не уніфікувати їх, використовуючи інструменти впливу. Проте об’єднати їх, зберігаючи ідентичність кожної етнічної та конфесіональної групи. Об’єднати на основі спільних цінностей, візії, мети. Можна використати підхід «єдність ідентичностей», думаю в цьому наша сила», – додав Рустем Умєров. 

Останньою дією XIV Щорічної зустрічі УШПС стало вручення дипломів групі 2019 року.

Новий міністр охорони здоров’я заявив про перспективу відновлення Державної санітарно-епідеміологічної служби (СЕС). Через поширення коронавірусу та паніку навколо нього цей крок може здатися логічним та обгрунтованим, адже на кожну проблему нібито має бути свій державний орган. Та це не зовсім так. Проблеми проходять – інституції залишаються, а ліквідувати державний орган значно важче, ніж створити. До того ж наразі немає точного переліку функцій, які буде виконувати нова СЕС.

Чи варто створювати нові інституції? Парадигма, за якої кожна сфера життя, кожна суспільна проблема вимагає свого державного органу, дісталась нам у спадок з СРСР. Однак часи змінилися, децентралізація влади стала ледь не основним гаслом реформи державного управління.

Децентралізація передбачає розмежування функції формування політики та контролю за її виконанням, тож створення нових інституцій з новою філософією функціонування є доречним. Свого часу децентралізація торкнулася старої СЕС – її ліквідували, а функції передали різним органам. Якщо ці функції знову намагаються зібрати воєдино і створити «суперінституцію», то це – тривожний сигнал. Це повертає нас назад у часі.

Створення нового державного органу займає певний час, якого зараз, у кризовій ситуації, просто немає. Ще більше часу потрібно, щоб налагодити необхідні комунікації з центральними та місцевими органами влади. У кризовий період логічніше використовувати та підсилювати вже наявні ресурси.

Важливо усвідомлювати, що створення нової інституції несе великі ризики, адже під час кризи ми не маємо права на помилку. Стара СЕС вже довела свою неефективність, зокрема, під час епідемії свинячого грипу. Крім того, функції старої СЕС перебрали на себе інші органи, у тому числі – Центр громадського здоров’я України.

Створюючи інституцію, яка вже була ліквідована, чинна влада відмежовується від дій своїх попередників і зменшує свою відповідальність за поточні проблеми. У довгостроковій перспективі це негативно впливає на рівень довіри до влади, оскільки для громадян стає зрозуміло, що правила гри можуть змінюватися раптово. Як результат – немає правової стабільності, яка є однією з визначальних рис демократичних держав.

Якщо ж на СЕС буде покладено контрольну функцію, це також може запустити механізм системи покарань та тиску. Це несе в собі значні корупційні ризики. Варто лише згадати про повернення системи санепідемперевірок, які були значним джерелом корупції попередньої СЕС.

Чи потрібна нам така «нова» інституція?

ГО “Лабораторія законодавчих ініціатив” (далі – Лабораторія) здійснює свою діяльність відповідно до принципів доброчесності та Положення Про Антикорупційну Політику. Відповідно, в Лабораторії заборонені:

• дискримінація працівників в будь-якій формі;
• брехня та нечесність у відносинах між колегами;
• непорядність, байдужість, недбалість та безвідповідальність;
• цькування та інша поведінка, що може образити чи пригнічувати іншого;
• крадіжки, надмірна та нераціональна витрата матеріальних ресурсів і робочого часу;
• будь-які прояви корупції.

Служба етичного контролю – це:

• система збору та обробки інформації про ознаки вчинення порушень вимог організації та корупційних правопорушень;
• сучасні канали для анонімного та зворотного зв’язку з викривачами неналежної поведінки;
• система (програмне забезпечення) для швидкого реагування на заяви анонімних викривачів, а також для документування внутрішніх перевірок і розслідувань.

Служба організована з метою отримання інформації про шахрайські, корупційні та інші правопорушення, що завдають шкоди інтересам організації, її чинним чи потенційним партнерам.

Будь-яка фізична особа або представник юридичної особи може повідомити про порушення в Лабораторії, а також в її афілійованих і залежних структурах чи проектах.

Окрім зазначених вище порушень в Службу також можна повідомляти про такі факти:

• порушення в закупівлях організації;
• розкрадання або неналежного використання майна організації;
• розголошення конфіденційної, інсайдерської інформації, а також інформації, що становить комерційну таємницю;
• порушення вимог внутрішніх нормативних документів організації і / або чинного законодавства;
• зловживання довірою донорів та суспільною довірою;
• фінансування політичних партій;
• організовану злочинність та відмивання коштів;
• співпрацю з радикальними угрупуваннями, учасниками санкційних списків, фінансування тероризму;
• використання дитячої праці або роботи під примусом;
• неналежну поведінку слухача чи випускника УШПС або учасників інших проектів;
• невиконання (несумлінне виконання) посадових обов’язків з боку керівників, перевищення повноважень, порушення керівниками прав підлеглих працівників.

Повідомити можна одним з трьох зручних для Вас шляхів:

1. Відвідайте безпечний портал, просто натиснувши на кнопку нижче.
2. Надішліть листа електронною поштою на ali@ethicontrol.com.ua

• звернення та скарги споживачів та клієнтів з питань продукції чи обслуговування, а також інші повідомлення в межах дії Закону України “Про захист прав споживачів”;
• звернення в межах дії Закону України “Про звернення громадян”;
• скарги на третіх осіб, які не є діловими партнерами організації;
• скарги на побутові проблеми чи інші питання, які знаходяться за межами компетенції Лабораторії та її співробітників;
• погрози на адресу інших осіб.

Щоб гарантувати повну анонімність та неупередженість реєстрації повідомлень, Лабораторія уклала угоду із зовнішнім незалежним постачальником послуг – ТОВ “Етиконтроль”.

Завданням підрядника є організація незалежної реєстрації  повідомлень через анонімний веб-портал, а також захист анонімності викривачів. Якщо Ви не хочете себе розкривати, то ніхто цього робити не буде без Вашого бажання. Інформація, яку Ви надаєте, є конфіденційною в межах, що дозволені чинним законодавством.

1. Зовнішній підрядник реєструє Ваше повідомлення та надсилає його уповноваженим особам в Лабораторію для первинного аналізу.
2. Первинний аналіз передбачає оцінку Вашої інформації на достатність, пріоритезацію та її направлення відповідальним особам для вирішення цієї проблеми.
3. Під час аналізу, в разі недостатності інформації, розгляд Вашого питання може бути призупинено, поки Ви не дасте відповіді на додаткові запитання через інструменти комунікації Служби (Наприклад: Веб-центр анонімного зворотного зв’язку).
4. За кожне повідомлення призначаються відповідальний та команда осіб, які розслідують інцидент і повинні вирішити Вашу проблему.
5. Команда відповідальних осіб контактує з Вами протягом 30 днів від дати реєстрації повідомлення, повідомляє статус розгляду Вашого звернення, запитує та отримує додаткову інформацію, сповіщає про результати розслідування та заходи з реагування.
6. Через веб-центр зворотного зв’язку Ви можете анонімно спілкуватися з командою відповідальних осіб, ділитись додатковими файлами в разі необхідності. В налаштуваннях веб-центру можна змінити реквізити свого доступу, додати чи змінити контактні дані. За бажанням, Ви маєте можливість лишити адресу електронної пошти, щоб отримувати автоматичні оповіщення щодо зміни статусу обробки Вашого повідомлення чи надходження коментарів від Лабораторії. 
7. По закінченню розгляду Вашого повідомлення, Ви можете оцінити та надати коментарі щодо роботи відповідальних осіб і заходів з реагування через Веб-центр анонімного зворотного зв’язку.

• Лабораторія гарантує конфіденційність особам, які повідомили про факти шахрайства та корупції.
• Реєстрацію повідомлень здійснює незалежна третя сторона.
• Реєстрації повідомлень підлягають всі 100% звернень за умови, що вони містять необхідний мінімум інформації для подальших кроків.
• Перевірка отриманої інформації проводиться щодо кожного отриманого повідомлення.
• Отримана інформація розглядається виключно особами, які не є учасниками цього процесу, що дозволяє їм об’єктивно і незалежно організовувати процес перевірки та робити висновки щодо встановлених фактів.
• Якщо отримана інформація підтвердиться, матеріали будуть направлені найвищому керівництву організації для прийняття невідкладних заходів.
• Вживання конкретних дій завжди залежить від характеру та тяжкості порушення.
• З метою збереження конфіденційності та анонімності всіх зацікавлених сторін, викривач може не дізнатись про існування розслідування або його результати.
• Будь-яка термінологія, що застосовується вище, трактується так само, як визначено в законодавстві України.

Росія повернулася до Парламентської Асамблеї Ради Європи і почала стрімко укріплювати позиції: російський представник призначений віце-спікером ПАРЄ, а доповідь щодо обмеження прав російської делегації доручили підготувати нідерландському політику з відкритими проросійськими поглядами. Чому це відбувається, що робити у цій ситуації Україні і як нам домогтися притягнення Росії до відповідальності за порушення міжнародного права? На ці питання відповіла Олена Сотник, у минулому перший заступник голови комітету з юридичних питань та прав людини у ПАРЄ, народна депутатка України VIII скликання та випускниця програми Української школи політичних студій.

Російська делегація посилилася, поки нас не було. У неї з’явилося більше союзників, незважаючи на те, що Росія не сплатила досі до кінця свій внесок, – у них залишається борг близько 8 мільйонів за членськими внесками. Це є прямим порушенням статуту. Тож європейці повертали Росію не тільки лише заради грошей. Очевидно, що є більш серйозні домовленості.

Поява пана Толстого в одному з ключових керівних органів Парламентської Асамблеї говорить про те, що Російська Федерація майже повністю відновила свій вплив на Раду Європи. У свою чергу, якість і кількість союзників для України різко зменшується. Нам буде усе важче приймати резолюції, які б фіксували порушення Російської Федерації.

Нас досі підтримують Латвія, Литва, Польща, Велика Британія, Естонія, Грузія і нордичні країни. Та надалі багато буде залежати від української сторони. Важливо вміти об’єднати цих людей навколо конкретних дій.

Поки що залишається незрозумілим, яким є план дій нинішньої делегації, що вона збирається робити з однозначним посиленням Росії в ПАРЄ.

У першу чергу, українці мали б висунути певні вимоги. Де реакція української делегації на абсолютно незаконні дії РФ на окупованих територіях, як-от видача російських паспортів, проведення виборів? Де вимога притягнення до відповідальності?

Україна мала б збирати коаліцію з країн, які можуть нас підтримати або поставити жорсткі умови для Росії, якщо вже вона повернулася до ПАРЄ. Ніяких делегацій в Асамблеї, обраних в Криму, не має бути.

Росія тестує ПАРЄ, порушуючи все більше вимог. Категоричної позиції України з цього приводу поки немає.

Позиція «нам треба в будь-якому випадку залишатися працювати в ПАРЄ», можливо, і правильна, але до якого моменту? Скільки ми будемо толерувати і терпіти те, що абсолютно ігноруються інтереси держави Україна? Це – ключове питання. Україна має розставити червоні лінії і озвучити їх публічно. Ми повинні сказати: якщо ПАРЄ виходить за ці лінії, то для української делегації немає сенсу там знаходитися.

Перспективи, що російську делегацію якимось чином обмежать в правах і повноваженнях, примарні. Та це не означає, що Україна має скласти руки. Якщо неможливо оскаржити повноваження всієї російської делегації, то треба намагатися оскаржити повноваження тих людей, які були обрані голосами Криму. Треба використовувати абсолютно всі можливості.

Майдан і війна викликали сплеск безпрецедентної громадянської активності. 

Останніми роками про громадянське суспільство, громадських активістів, громадські організації та ініціативи почули навіть ті, кому раніше здавалося, що їх це не обходить. Багато хто спробував самостійно вирішувати суспільно значущі проблеми за покликом серця, спираючись на здоровий глузд і власні сили. Ми почали гостріше бачити і завзятіше боротися. За справедливість. Проти бідності, корупції, безкарності  силовиків. Однак хто ці «ми»?

Хвиля громадського активізму та волонтерського руху пішла на спад. За результатами серпневого опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з КМІС, волонтерською діяльністю впродовж  2019 року займалися 9% громадян, що вдвічі менше від показника минулого року (18%) і, фактично, не відрізняється від показника 2012 року — 10%. Кількість громадян, залучених у активну громадську діяльність, становить  лише 7,5%, що порівнянно з показником 2013 року — 8%. Аналогічна ситуація і з членством у громадських організаціях: як у 2013-му (85,5%), так і в 2019-му (90%) переважна більшість громадян не належить до жодної організації. Проте питання не у формальній приналежності, що часто є лише прихистком для власного еґо, і навіть не в кількісних показниках фактичної залученості. Настав  час, і на національному рівні викристалізувалося кілька дуже виразних кіл.

Одні лишаються борцями за цінності та принципи — це ті, хто ладен вирвати своє серце і віддати кожному, хто потребує. Вони такі  непохитні й чесні з самими собою та іншими, що з роками поступово вигорають і нетямляться. Інші вдало роблять із цього бізнес. Треті — налагоджують більш-менш стабільну професійну діяльність на грантах міжнародної технічної допомоги. Кредо четвертих — дружити з будь-якою владою, палко або з помірною критикою для годиться підтримувати й легітимізувати будь-які її ініціативи. 

Багато кому це важко визнавати, проте ми не маємо відповіді на ключове запитання: яка ж насправді роль громадянського суспільства в сучасній демократичній країні, що вирізняє організовану громадськість і відокремлює  її від державних інституцій та приватних установ?

Серед усіх можливих потрактувань призначення громадянського суспільства можна виділити головну складову — представлення інтересів громадян. Але, на відміну, приміром, від парламенту чи місцевої ради, які представляють  весь народ або всю відповідну територіальну громаду, громадські організації можуть представляти інтереси окремих груп і спільнот. Саме ця характеристика третього сектора ставить перед ним дві вимоги: спроможність представляти інтереси таких груп і спільнот та спроможність формулювати аргументи, бути змістовними й переконливими у відстоюванні цих інтересів. Гірка правда в тому, що ніхто з представників згаданих кіл найчастіше не закорінений серед громадян, у реальних громадах і  спільнотах. Чиї інтереси вони представляють? Треба чесно сказати: за    поодинокими винятками, що тільки підтверджують загальну тенденцію, — нічиїх, окрім своїх власних. Наскільки вони самі це розуміють? 

Міжнародні донори та їхні програми технічної допомоги ледь не з маніакальною наполегливістю пропонують проєкти, спрямовані на стимулювання участі громадян у виробленні рішень на всіх рівнях. При цьому розвиваються й сучасні засоби впливу та комунікації з органами влади (наприклад, запровадження інструменту електронних петицій). У результаті, після чергових суспільних потрясінь у багатьох громадян з’являється мотивація брати активну участь у суспільно-політичному житті країни, а розмаїття  інструментарію такої участі вже зараз перетворює громадянина з активною громадською позицією на озброєного  до зубів  бійця громадського фронту. 

Проте  організації, які отримують гранти,  представляють інтереси людей  —  чи є, радше, підрядниками міжнародних донорів, які й визначають мету їхньої діяльності та  споживають їхні послуги? Чи можна назвати волонтерами представників організацій, які, наприклад, будують житло для військових, прикриваючись волонтерством? Де тут місце тих, хто без жодних  бюджетів, проломлюючи стіни, допомагає справді потребуючим? Часто    громадські активісти, проєкти, організації якщо й представляють якийсь інтерес, то лише виходячи з власного розуміння корисності, уявлень про суспільне благо і на базі  власного професійного досвіду. Таку ситуацію можна описати як відсутність укоріненості громадських організацій у суспільстві. 

Відсутність цього «суспільного коріння», в результаті, неминуче призводить до проблем, які найчастіше називають самі представники громадянського суспільства: по-перше, брак фінансування і,   по-друге, невдала  комунікація  з органами влади, які звинувачуються у корупції, зашкарублості та закритості і які насправді часто просто не можуть оцінити ані рівня представлення інтересів тією чи іншою  організацією, ані спроможності надавати якісні й актуальні експертні та аналітичні матеріали. 

Якщо за організацією не стоять кілька тисяч чи бодай сотень громадян, які довіряють її цінностям, місії, продуктам, то проблеми фінансування ніколи не зникнуть, а періодична донорська чи державна «голка» не лише не вирішує цієї проблеми, а  й не дозволяє розгледіти її як слід, переводить у хронічну.

Патерналізм усього суспільства позначається на  рівні громадянської участі. Більшість громадян (50%) визнають потрібність громадських організацій у своїх містах та селах, однак 51% опитаних  при цьому  взагалі не планує  брати участь у роботі громадських організацій, абсолютна ж більшість громадян (77%) вважають, що держава повинна сприяти розвиткові громадянського суспільства (опитування Фонду «Демократичні ініціативи»). Ключове питання: що ми маємо зробити, аби активна меншість зачепила пасивну більшість?

Для багатьох країн сталої демократії суспільна корисність організацій громадянського суспільства, рівень довіри громадян до цих організацій, рівень громадської фінансової підтримки  — взаємопов’язані речі. Наприклад, аналітичні продукти громадських організацій (власне, аналітичних центрів) часто не є безкоштовними для споживачів. Безкоштовної, якісної, неупередженої аналітики просто не буває. До нас це розуміння приходить занадто повільно. Як і розуміння потреби в громадських організаціях як у додатковому інструменті реального впливу суспільства на державну політику. Твого власного інструмента, якого, крім тебе і твоїх однодумців, що прагнуть цей вплив реалізувати, не профінансують.

Повертаючись до згаданої проблеми «вкоріненості» і, відповідно, представлення інтересів громадян, ми неминуче приходимо до проблеми довіри. Довіри громадян до законності діяльності та порядності державних службовців, довіри державних службовців до професійної чистоплотності й незаангажованості позиції громадських організацій, довіри представників громадянського суспільства до рівня експертності й етичності колег по цеху. 

Очевидно, що довіра не може вибудуватися за один день, як і розуміння специфіки роботи органів влади та процесу ухвалення рішень не з’явиться після першого ознайомлення з Конституцією України. Основою для довіри є поінформованість, власний досвід участі у вирішенні бодай  однієї суспільної проблеми, досвід написання бодай  одного запиту на доступ до публічної інформації, бодай  однієї телефонної розмови з представником влади. 

Пошук найважливішої проблеми громадянського суспільства, цілком очікувано, приведе нас до досить  банальної речі, про яку не говорили хіба що ледачі: громадянської освіти, без якої ми не прийдемо нікуди. Кожному  читачеві  цих рядків має  бути очевидно, що ціною ефективних державних інституцій, чесних політиків і прозорих публічних фінансів є часові, емоційні, фінансові ресурси кожного громадянина. Можливо, саме зараз треба усвідомити й максимально транслювати думку, що громадянство — не позначка в паспорті, це відповідальна місія, в певному розумінні — набір умінь і навичок, яких  треба вчитися, які треба практикувати й на які треба виділяти час, зусилля, а інколи — й кошти. Якщо ми   легко виділяємо їх, наприклад, на спорт, то чому ж шкодуємо на колективний захист  спільних інтересів? Громадські організації — доступний і легітимний інструмент активного й відповідального громадянства, який усе ще критично мало використовується суспільством у своїх інтересах.

Лабораторія законодавчих ініціатив представила результати функціонального звіту щодо функціонування ґендерного механізму на усіх функціональних рівнях.

Розпочала презентацію Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко.

У заході взяв участь Дмитро Кулеба, Віце-прем’єр-міністр України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції. Він зазначив, що новий Уряд надалі продовжить реалізувати політику ґендерної рівності в Україні, започатковану попередніми урядовцями.

У свою чергу, Іванна Климпуш-Цинцадзе – наразі Голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу, а в 2016-2019 роках Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, відповіла, що для досягнення ґендерної рівності в Україні потрібно ще багато працювати.

«Незважаючи на чималу кількість постанов і змін до законодавства, які нам вдалося ухвалити протягом останніх років, велике поле роботи ще залишається, щоб можна було сказати, що наша країна забезпечує рівність, унеможливлює дискримінацію за ознакою статі та прояви сексизму на суспільному рівні», – сказала Іванна Климпуш-Цинцадзе.

Вона також зауважила, що політика, яка формується на центральному рівні, може залишитися тільки на папері, якщо її не впроваджувати на місцях. Потрібно працювати з регіонами, готувати кадри на місцевому рівні, щоб національний механізм функціонував в цілому, щоб він не був виключно бюрократичним, а забезпечував рівні права чоловіків і жінок.

«Ми і далі лишаємося з великою кількістю стереотипів стосовно несприйняття норм забезпечення рівності. Ми бачили з вами, який ажіотаж викликало запровадження в українському правописі фемінітивів. Це означає, що в суспільстві потрібно пояснювати, в чому полягає рівність і чому вона важлива», – наголосила політикиня.

Голова офісу ООН Жінки в Україні Анастасія Дівінська погодилася з Іванною Климпуш-Цинцадзе. Вона відзначила, що, згідно з Пекінською платформою дій, національний механізм може бути успішним тільки тоді, коли він є складовою Кабінету Міністрів. Але також він має виконуватися на усіх рівнях країни. Важливо взаємодіяти з організаціями громадянського суспільства.

«Останнім ключовим критерієм є забезпечення можливості національного механізму впливати на всі політики, які розробляються державою, щоб усі закони неминуче несли позитивний результат, рівний для чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток, які живуть в цій країні», – резюмувала пані Дівінська.

Андрій Вишневський, Юрист та експерт з державного управління, підкреслив, що Лабораторія представила проект звіту, який потребує подальшого громадського обговорення. Він розповів про методологію проведення дослідження, яке відбувалося у три етапи.

Зокрема, на першому етапі було проаналізовано весь масив нормативно-правових актів – близько 20 законів та всі підзаконні акти – у цій сфері. Також експерти проаналізували міжнародний досвід. На другому етапі було проведено анкетування представників державних органів на кожному інституціональному рівні. На третьому етапі – сформовано висновки і пропозиції.

«Головний висновок – ґендерний механізм у нас є, і достатньо розвинений. Але це не означає, що немає чого удосконалювати. Є цілий ряд серйозних проблем», – сказав Андрій Вишневський.

Зокрема, в Україні взагалі відсутній спеціальний наглядовий орган, відповідальний за дотримання рівності та протидію дискримінації. Так само відсутній незалежний колегіальний чи іншого типу орган з функціями арбітражу для розгляду спорів, пов’язаних з ґендерною дискримінацією, та з повноваженнями застосування санкцій за порушення відповідного законодавства. Більше того, у Міністерстві соціальної політики немає структурного підрозділу, відповідального за ґендерну політику. А це означає, що Міністерство не може виконувати повноваження, які покладені на нього законом.

Наостанок слово взяла Олена Кондратюк, Заступниця Голови Верховної Ради України. Вона підсумувала попередні виступи, зауваживши, що впровадження політики ґендерної рівності вимагає злагодженої роботи урядових структур, громадського і законодавчого секторів.

Також Ви можете переглянути відеотрансляцію презентації.

Коментарі щодо дослідження надсилайте до 4 жовтня 2019 року на пошту: info@laboratory.kiev.ua

Аналіз проведено на запит Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та виконано ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив» при фінансовій та технічній підтримці проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції.

Лабораторія законодавчих ініціатив презентувала результати функціонального аналізу обсягу та розподілу повноважень на загальнодержавному, регіональному та місцевому інституціональних рівнях для реалізації ґендерної політики.

У презентації взяли участь:

• Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив;
• Іванна Климпуш-Цинцадзе, Голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейсього Союзу, Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України (2016-2019 рр.);
• Анастасія Дівінська, Голова офісу ООН Жінки в Україні;
• Андрій Вишневський, Юрист, експерт з державного управління;
• Дмитро Кулеба, Віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

У своєму дослідженні Лабораторія законодавчих ініціатив проаналізувала світовий досвід побудови ґендерних механізмів на державному рівні та порівняла практики інших країн з українськими реаліями. Лабораторія також детально вивчила, як працюють механізми забезпечення ґендерної політики в України. Дослідження проводилося у декілька етапів, серед яких – аналіз законодавства та анкетування представників державних органів, які є відповідальними за реалізацію політики ґендерної рівності.

Наприкінці дослідження Лабораторія сформувала низку рекомендацій щодо покращення організації механізму в Україні – ефективнішого впровадження ґендерної політики.

Дослідження відбулось на запит Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України у рамках проекту ООН Жінки «Посилення підзвітності щодо забезпечення ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок у сфері національних реформ, миру та безпеки», що спрямований на підтримку спільних зусиль уряду, парламенту, жіночих груп та громадських організацій у виконанні державних зобов’язань щодо ґендерної рівності та прав жінок в рамках процесів реформування та забезпечення миру і безпеки.

Коментарі щодо дослідження надсилайте до 4 жовтня 2019 року на пошту: info@laboratory.kiev.ua.