Результати виборів: Хто з випускників наших програм потрапив до місцевої влади?
118 випускників і випускниць наших навчальних програм пройшли до місцевих рад за результатами виборів!
Тобто до органів місцевого самоврядування потрапив кожен 8-й випускник наших програм. При цьому 6 випускників (5% від усіх) очолили міста, а 1 випускник став головою селищної ОТГ. Найбільше випускників наших програм потрапили до міських рад – 62 людини (53% від усіх) стали депутатами. Порівну – по 18 випускників (по 15% від усіх) – пройшли за результатами виборів до обласних і районних рад в Україні. 13 випускників обралися до районних рад (11% від загальної кількості).
Деякі учасники нашої Спільноти навчалися на двох навчальних програмах. Тож серед випускників, які перемогли на виборах:
- 33 людини завершили програму Української школи політичних студій.
- 41 людина закінчила Хаб партійних інновацій.
- 56 людей проходили навчання у Школі лідерів громад.
Вітаємо кожного і кожну з перемогою! І бажаємо продуктивної каденції! У ваших руках – майбутнє громад. Ця відповідальність має спонукати вас діяти чесно, рішуче, але також і виважено. Пишаємося вашими успіхами!
Хочемо висловити підтримку і тим, хто не здобув перемогу на місцевих виборах цього разу. Ви спробували себе, отримали необхідний досвід – і це найголовніше. Віримо, ваш час ще попереду!
Окремо дякуємо за підтримку у становленні нових лідерів в Україні Міжнародному фонду “Відродження”. Будуємо громадянське суспільство України разом!
Українсько-російські відносини: Тест на політичну зрілість
Коли дії владної команди складно вписуються в рамки здорового глузду й логічного осмислення. Коли офіційні владні комунікації у своїй сукупності не пояснюють суспільству дії влади, а стають самі предметом анекдотів та мемів.
Коли все це дуже заважає зрозуміти де саме ми знаходимося у тій війні, що триває, які плани у чинних керманичів і що далі слід робити нам усім.
Тоді час звернутися до старих перевірених засобів аналітичної роботи — припинити їх слухати, почати “слідкувати за руками”. У цьому дослідженні йдеться про те, як чинна влада бачить і вибудовує відносини з ворожою нам країною.
Дослідження не всеохопне, але сконцентроване на найважливіших — маркерних для визначення російського впливу, — сферах.
- Гуманітарна політика
- Економічні відносини
- Енергетична політика
- Війна на сході
- Санкційна політика
- Окупований Крим
- Морське господарство
- Окуповане море
- Правова політка
Зради немає. Перемоги теж. Буде важко. Знайте більше, ніж транслюють офіційні комунікаційні канали влади. Тут не буде мемів і спрощень, але буде важлива для усвідомлення правда.
Переглянути дослідження можна тут.
Аналітика дня: «Дірки» в американський демократії
Слідкуєте за виборами в США? Ми теж. А поки ситуація з голосами і результатами тільки набирає обертів – розповідаємо про найбільш суперечливі і скандальні вибори в Америці, які відбулися у 2000 році.
Конституційний суд спричинив політичну кризу в Україні. Але суди впливають на політику не тільки в Україні. Як пов’язані рішення Верховного Суду США та виборів американського президента?
3 листопада завершився виборчий період у США. Результати цих виборів вплинуть не лише на громадян Америки, але й на політичні та економічні процеси в інших країнах. Тому за перебігом кампанії та підрахунком голосів слідкуватимуть в усьому світі.
Будь-які вибори, проведені у 2020 році, є особливими через виклики пандемії. Однак у США, які піддались вірусу найбільше, виборчий процес змінився до невпізнаваності. Рекордна кількість виборців проголосували задовго до дня виборів, надіславши бюлетені поштою.
Оскільки кожен штат має власні закони, процедура підрахунку голосів відрізняється – кілька штатів дозволяють рахувати бюлетені, що надійдуть навіть після дня виборів за умови їх своєчасного відправлення, а деякі штати почали рахувати голоси заздалегідь і вже скоро матимуть результати. Серед останніх – кілька так званих “хитких штатів” (swing states), штати, де кандидати від двох основних партій мають рівні шанси бути обраними. На цих виборах такими штатами є, наприклад, Пенсильванія та Північна Кароліна, де до моменту закриття виборчих дільниць вже було підраховано близько 80% бюлетенів.Однак одним з найбільш проблемних «хитких штатів» традиційно залишається Флорида – саме цей штат неодноразово вирішував долю американських виборів.
У 2000 році розрив між кандидатами Джорджем В. Бушем (Республіканська партія) та Альбертом Гором (Демократична партія) становив менше 1%, і вибори вирішувалися саме у Флориді, де підрахунок показав, що Буш виграє Флориду з таким маленьким відривом (всього 537 голосів), що закон вимагав перерахунку.
Перерахунок також вимагали через невизначеність щодо великої частини бюлетенів у вигляді перфокарт, в яких автоматичні машини для голосування неправильно зробили перфорацію (так звані «hanging, dimpled, or pregnant chads», не до кінця пробиті, увігнуті або вигнуті перфорації напроти обраного кандидата) – виникли суперечки щодо зарахування таких бюлетенів або ж ступеню перфорації, який можна зарахувати. Вже після виборів, експерти порахували, що якби підрахунок відбувся по всьому штату Флорида, більшість із бюлетенів із проблемною перфорацією були б зараховані, і штат Флорида, а з ним і вибори, виграв би Ел Гор.
Однак у справі «Буш проти Гора» Верховний Суд США прийняв скандальне рішення про скасування перерахунку голосів, озвучивши дуже політичну мотивацію уникнення «непотрібної і невиправданої хмари» над легітимністю Буша. Таким чином, за законами штату, всі голоси Флориди (навіть ті, що були віддані за Гора), перейшли до Буша, що й визначило його перемогу.
Це рішення до сьогодні вважається спірним та серйозно підважило як репутацію Верховного Суду, так і легітимність обраного президента.
Сценарій 2000 року, коли долю виборів в США вирішували маленькі дірочки в бюлетенях та 9 суддів, є малоймовірним, оскільки боротьба навряд чи зведеться до одного штату. Однак результати цих виборів навряд будуть менш скандальними, з огляду на умови проведення виборів, а також велику кількість судових позовів. Машини для голосування з тих пір замінили на електронні, але надскладний американський виборчий процес ймовірно потребує більш серйозних змін та реформ у майбутньому.
20-та річниця резолюції Ради Безпеки ООН «Жінки, мир, безпека»
Рівно 20 років тому, 31 жовтня 2000 року, була прийнята резолюція Ради Безпеки ООН № 1325, більш відома як резолюція «Жінки, мир, безпека». Хочемо розповісти про основні її положення та важливість для нашої країни.
Хоча резолюція прийнята 20 років тому, світова спільнота, а саме Рада Безпеки ООН, активно її вдосконалює. На підтримку виконання цієї резолюції у 2008-2019 роках було прийнято ще 9 резолюцій РБ ООН під номерами: 1820, 1888, 1889, 1960, 2106, 2122, 2242, 2467, 2493.
Україна, як член ООН, теж має впроваджувати положення резолюції. Зокрема, у лютому 2016 року, Україна прийняла Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020 року. Напередодні 20-ї річниці Україна ухвалила другий такий Національний план.
Якими є основні положення резолюції?
- Відзначається особлива важливість врахування потреб жінок та дівчат у конфліктних ситуаціях та особлива вразливість жінок перед негативними наслідками конфліктів.
- Рада Безпеки закликає держави-члени ООН активно залучати жінок до прийняття рішень на всіх рівнях в рамках національних, регіональних та міжнародних інститутів та механізмів запобігання, регулювання та вирішення конфліктів.
- Держави-члени ООН закликають включати гендерний компонент в польові операції, зокрема активніше залучати жінок у складі військових та поліцейських сил.
Подальші резолюції РБ ООН, на підтримку резолюції 1325, були спрямовані на протидію сексуальному насильству під час конфліктів, збільшенню залученості жінок до врегулювання конфліктних та пост-конфліктних ситуацій тощо.
Чому ця резолюція важлива?
Резолюція стала інституційною рамкою для інтеграції жінок до безпекового сектору. Вже більше 60 держав (серед яких і Україна) прийняли національні плани дій на виконання резолюції 1325. Плани дій прийняли також НАТО та ЄС. Залучення жінок до прийняття рішень та збільшення представлення жінок в армії та поліції значно підвищує ефективність протидії ґендерно зумовленому насильству та покращує врахування потреб жінок в ситуації конфлікту.
Україна вже має перші здобутки від імплементації резолюції 1325. У навчальних закладах сфери безпеки та оборони створюються посади гендерних радників, прийнято закон щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у ЗСУ, розширено перелік військових спеціальностей, які можуть займати жінки, а понад 27 тисяч жінок служать в ЗСУ.
Утім, українську імплементацію резолюції також критикують: жінки переважно займають фемінізовані посади в сферах забезпечення, логістики, медичної служби. Попри формальне розширення списку військових спеціальностей, існує неформальний опір збільшенню кількості жінок в секторі безпеки та оборони, а серед керівного складу (особливо на рівні звання «полковник» і вище) жінок майже немає.
Резолюція 1325 та інші резолюції, спрямовані на її підтримку (остання з яких прийнята у 2019), плани дій, демонструють зусилля щодо інтеграції жінок до миротворчих та безпекових процесів, але також вони є сигналом недостатності таких зусиль. Проблеми, на які спрямована резолюція 1325, досі не вирішені. Тому зараз, через 20 років після прийняття резолюції «Жінки, мир, безпека», потрібно збільшувати зусилля з її виконання.
Світлана Матвієнко в ефірі Українського радіо: «Активісти в партіях – це тренд»
Запис ефіру доступний тут. А ми публікуємо бесіду повністю:
У нас є дуже багато навчальних програм. Це і Школа лідерів громад, Хаб партійних інновацій, Українська школа політичних студій. Також ми практикували програми жіночого навчання, окремі депутатські програми, де навчали тільки новообраних парламентарів. Ми не ставимо собі за мету шукати людей, які обов’язково підуть у політику. Українська школа політичних студій збирає людей з дуже різних сфер і сприяє суспільному діалогу. Коли ці люди приймають рішення стати політичними гравцями, ми говоримо з ними, радимося. Для нас найважливіше, аби людина займалася тим, до чого в неї є покликання. Стати політиком неможливо без внутрішнього бажання. Але найголовніше – це готовність і розуміння, що ти там будеш робити і для чого туди ідеш. Наші випускники з 2005 року займали найрізноманітніші посади – це і мери, народні депутати, міністри, заступники міністрів, навіть був прем’єр-міністр України. Кожен заходив на посаду і виходив з різними показниками. Наша задача – показати в цьому навчанні, спілкуванні, дискусії реальну картинку того, що їх може чекати, яку відповідальність вони можуть брати на себе і чим вони можуть ділитися з оточуючими для суспільного блага.
Коли ми починали Школу у 2005 році, до першого набору увійшли дуже різні люди, які потім, через 10-15 років, обіймали відповідальні посади. Ми бачили, як вони зростають. Ми намагалися їх підтримувати і бути поруч там, де ми могли. Коли людина займається чимось все життя, вона стає професіоналом. У нас є хороші приклади на місцевому рівні, коли наші випускники – мери міст, селищні голови – випробовують себе, все життя цією діяльністю займаються і від виборів до виборів перевіряють, наскільки громада довіряє їм. Є випадки, коли наші люди переобиралися по 3-4 рази. Це – плавний ріст. Люди, які різко попадали в те, що називається політикою національного масштабу, з різними і втратами, і здобутками, виходили з неї. Репутаційні втрати бувають шалені. Здобутки залежать від талантів, цінностей і від того, який життєвий план людина має.
Якраз перед цими місцевими виборами ми мали цікавий проект – Школу лідерів громад, де навчили понад 200 представників з усіх куточків країни. Ми готували людей до місцевих виборів. Ми намагалися, у першу чергу, донести їм думку: якщо вони достойні, їм варто пробувати себе на виборах.
Людям, які це усвідомлюють, ми радимо себе пробувати і починати зі змін громади. Без жодної патетики скажу: активісти теж є різні. Слово «активіст» зараз дуже заяложене. Це – як тренд. От був тренд на співаків і зірок у політиці. Зараз же на місцевих виборах тренд на активістів. Чому? Тому що громадянське суспільство має набагато вищий показник довіри, ніж політичні партії і політичні гравці.
Також проблема – компроміси. Від якої партії піти? Як бути зі своєю репутацією? Як правильно її конвертувати? Справа в тому, що в Україні немає сильних партій. Є проекти, які, мов метелики, з’являються і зникають. Ми маємо рухатися до побудови нормальних партій. Громадським активістам, які ідуть на вибори зараз, я би не позаздрила. Варіанти два: або вони мають чіткий план, що вони зроблять за одну каденцію, знають, як вони будуть це робити, мають команду однодумців і професіоналів; або вони ідуть у невідоме – і це невідоме може бути з ними дуже жорстоким.
Постановка питання, чи варто громадським активістам іти у політику – неправильна. Вона формує дві табори: є типу «хороші громадські активісти», які ідуть кудись і намагаються щось змінити, а є «погані», які залишаються осторонь і тільки сидять філософствують. Багато людей, яких ми називаємо активістами, займаються професійною NGO діяльністю. Це точно така ж професійна діяльність, як пекти хліб, прибирати вулиці, бути ведучою на радіо. Дуже багато людей з civil society потрапили на посади – значить, вони цього хотіли і для цього працювали. Тому тут питання покликання. Людині має бути комфортно. Вона має знати, де приносить найбільшу користь. Треба чітко усвідомлювати, куди, з ким і навіщо ти ідеш. Коли ти один раз ідеш на компроміс і не вмієш себе захищати та відбудовувати, це обов’язково закінчиться не дуже добре.
Я знаю, що багато кому з активістів, які зараз ідуть на вибори, пропонували автономію у роботі і прийнятті рішень. Але це так не працює. Коли відбувається голосування, усе дуже різко змінюється.
У 2014 році до Верховної Ради потрапили багато молодих професіоналів з різних галузей, які раніше не були у владі. Закінчилося це тим, що будь-які намагання робити щось разом увінчувалися успіхом до певного моменту, поки не починалися партійні баталії. Наприклад, проект «ЄвроОптимісти». Лабораторія законодавчих ініціатив та Українська школа політичних студій довго з ними працювали. Ми вважаємо, що це були прекрасні народні депутати, які зробили багато корисного, але з ними також відбулося багато трансформацій. Основна проблема – не в людях. Це були хороші професіонали, але всі вони пішли від різних партій. Чи спромоглися вони створити щось своє? Ми бачимо. Інше питання – наскільки би це мало підтримку.
У законотворчості «ЄвроОптимістам» вдалося зробили багато хороших речей. Але вони показали також, що не завжди достатньо хороших вмотивованих людей, а треба ще, щоб люди були підготовлені, щоб таких було багато.
Для «ЄвроОптимістів» це був хороший досвід, і ми цих людей ще побачимо в політиці. Найбільше з них мені імпонують ті, які займаються собою, думають, що робити, пробують себе в інших сферах. Головне – не зациклюються на тому, що постійно треба бути в політиці.
Ми в Лабораторії законодавчих ініціатив робили дослідження «Життя після парламенту». Ми вивчали, що відбувається з народними депутатами після мандату і в Україні, і у світовому контексті. Влада – це наркотик, якого люди потім постійно потребують. Розуміння власного балансу – коли треба іти, а коли вчасно зупинитися – надзвичайно важливе.
Активізм – це коли людина у вільний від роботи час займається суспільно корисною справою, захищає інтереси людей, бореться за справедливість. Часто це – не місце роботи людини. Важко собі уявити місце роботи, де ти борешся за чистий сквер. Це громадська активність. Партії зараз намагаються залучити і людей з професійного сектору civil society, і людей, які є вуличними активістами. Серед останніх також є багато впливових людей, лідерів громадської думки. Ми постійно підтримуємо зв’язок з такими активістами, цінності яких поділяємо.
Наприклад, моя робота пов’язана з формуванням міжпартійного діалогу. Я навряд чи змогла приєднатися до якоїсь з існуючих політичних сил. Я відповідаю перед людьми, заради яких, для яких і з якими ми працюємо, що наша робота не буде політично ангажованою. Мені вистачає повноважень. Я бачу багато можливостей для роботи у громадському секторі. Кожен свій шлях обирає сам.
Я не вважаю, що Україні потрібні тільки нові обличчя. Ми бачимо, що нові обличчя подекуди гірші за вже відомі. Політика має бути професійною діяльністю. Треба будувати сильні політичні партії і виховувати цих лідерів.
Лідера національного масштабу важко запланувати. Те, що відбулося рік тому на президентських і парламентських виборах, – просто шлях. Ми мали це пройти. Суспільство мало показати свою довіру до попередньої влади і дати шанс відомому коміку стати президентом. Володимир Зеленський мав усі шанси увійти в історію. Уже, мабуть, не має жодних. Але шанс був. Українське суспільство вміє ці шанси надавати.
Зараз уже можна аналітично рахувати, показувати, порівнювати. А тоді ми зробили такий вибір. Потім обрали Верховну Раду, де 80,4% нових облич. Дуже часто це люди, які не мають елементарної підготовки для того, аби щоденно ходити на роботу і якісно виконувати свої обов’язки. З цим ми теж якось живемо зараз, пам’ятаючи, що Верховна Рада, як і будь-яка суспільна інституція, це – своєрідне дзеркало суспільства.
Відкривається можливість робити конкретні речі, коли ти маєш владні повноваження. Закривається можливість комунікувати, маючи набагато вищий рівень суспільної довіри, ніж мають політики. Відбувається втрата певного кола спілкування. Людина може бути крута і в політиці, і в громадському секторі. Головне – кожному бути на своєму місці і займатися своєю роботою якісно. Можливостей порівну і там, і там.
Моя порада для тих, хто іде з громадського сектору в політику, тільки одна – не забувати всі передвиборчі гасла і посилання на слово «цінності», які вони вживали і вживатимуть протягом кампанії.
Бесіда за чашечкою зі Світланою Матвієнко
Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив та директорка Української школи політичних студій Світлана Матвієнко взяла участь у «Бесіді за чашечкою» на запрошення Фонду Конрада Аденауера в Україні. Зокрема, разом з журналістом Філіпом Диканем Світлана Матвієнко дискутувала на тему жінок у політиці: як жінкам долучатися до політичного процесу, що допоможе подолати стереотипи і чи потрібні гендерні квоти?
Ми зібрали найцікавіше з розмови:
«Жінка в політиці» не обов’язково займає якусь посаду. Це – жінка, яка є успішним політичним журналістом, публічним інтелектуалом, займається навчальними програмами, розвиває те, що ми називаємо демократією в широкому сенсі цього слова, працює в громадах, займається волонтерством. Якщо жінка активна будь-де, вона звичайно чинить вплив. І потім її шлях може закінчитися в політичному бомонді. Це залежить від бажання цієї жінки. Дуже багато жінок чинили надзвичайний вплив на світові процеси, особливо ідеологічні, своєю повсякденною роботою. Наприклад, Ханна Арендт, Сімона де Бовуар, С’юзен Зонтаґ. Люди мають приходити в політику, аби щось зробити. Конкретне. У принципі, це завжди може бути чітко обмежене в часі. Не можна займатися політикою заради посади або пенсії.
Найстрашніше, що я спостерігала за роки своєї роботи, – це наркотик перебування на посаді. Він настільки заміщує акценти особистості, що, позбувшись цієї посади, людина відчуває «ломку» і вже не бачить себе поза цим ритуалом, як-от, наприклад, ходити під купол Верховної Ради, голосувати за якісь закони, ходити на телеефіри. Та це проявляється не тільки в жінок. Я бачила дуже багато чоловіків і жінок, які, будучи одну каденцію, наприклад, народним депутатом України, потім дуже довго оговтувалися, що вони вже не народні депутати.
Якби Ви бачили, як в політичних партіях формують жіночі частини списків, Ви були би дуже здивовані. Процес, який має бути повністю відкоригований біографією людини, її життєвим досвідом, планами і можливістю щось зробити, підміняється підрахуванням кількості жінок у списку, аби виконати усі потрібні формальні ознаки. Це дуже погано.
Більшість чоловіків і жінок у нас виросли в патріархальних родинах. Ці стереотипи допоможе подолати тільки громадянська і політична просвіта, а також виховання. Садочка і школи ніколи не буде достатньо, якщо патерни і моделі, які дитина сприймає вдома, будуть відображати приниження й упосліднення жінок і дівчат порівняно з чоловіками й хлопцями.
Жінкам завжди доводиться працювати більше. Дослідження показують, що жінки можуть набагато якісніше працювати і досягати кращих результатів просто через суспільний тиск, бо вони знають, що з них запитають більше, їм важко досягти визнання. Це відбувається не тільки в політиці, а й, наприклад, в академічній сфері. Мій викладач в університеті постійно повторював: «Жінка, яка займається філософією, це щось на зразок морської свинки». Це могло вплинути і, звичайно, впливало на усіх студенток.
Підвищити спроможність жінок перемагати на виборах можна, перш за все, через політичну освіту. Ми робимо такі програми, як Хаб партійних інновацій, Школа лідерів громад, закрита Парламентська програма, де жінки можуть набувати навичок, яких їм не вистачає.
Освіта – це перше. Друге – не треба боятися, а треба пробувати. Якщо ви себе в політичному процесі і на виборах не спробуєте, а ви цього дуже хочете, то як з вами далі працювати – нікому не буде зрозуміло: ні найкращому політтехнологу, ні консультанту.
Третє – іти до людей. Вміння правильно комунікувати, доносити свої думки і заручатися підтримкою можливе тільки при особистому спілкуванні. Інтернет і різні онлайн-інструменти вам, звісно, допоможуть. Але ваші виборці мають вас знати. І чим більше вони вас знають, тим більше у вас шансів довести їм, що саме в вас вони мають повірити.
Більше дивіться у записі прямого ефіру розмови.
Дякуємо за можливість Фонду Конрада Аденауера! Дуже цінуємо наше партнерство.
Асоціація шкіл політичних студій висловила різку критику щодо сфальсифікованих виборів у Білорусі
Асоціація шкіл політичних студій Ради Європи, до мережі якої належить і Українська школа політичних студій, засудила нечесні вибори у Білорусі та намагання білоруської влади придушити мирний протест громадян.
Публікуємо переклад повного тексту заяви, з якою виступила Асоціація шкіл політичних студій:
«Страсбург 15.08.2020: Асоціація шкіл політичних студій Ради Європи (ASPS) висловлює обурення щодо сфальсифікованих виборів, які відбулися 9 серпня, та наступних жорстоких репресій під час протестів у Білорусі.
Використання насильства авторитарним режимом країни проти її власних громадян ототожнюють зневагу до прав людини, демократії і верховенства права.
Закликаючи звільнити всіх затриманих під час виборів, Асоціація шкіл політичних студій засуджує спроби уряду Лукашенка заглушити опозиційні голоси, послабити громадянське суспільство та перешкодити появі нового покоління демократичних лідерів.
Народ Білорусі повинен мати право на вільні та справедливі демократичні вибори, а також повагу до прав людини, які лежать в основі роботи шкіл політичних студій Ради Європи, зазначили в Асоціації.
Асоціація шкіл політичних студій об’єднує мережу з 21 школи в Європі та Північній Африці, у тому числі Східноєвропейську школу політичних студій, яка була заснована в Україні у 2007 році та працює для Білорусі. Білоруська програма сприяє виникненню та розвитку громадянського суспільства в країні, але більшість її заходів відбуваються поза межами Білорусі».
Українська школа політичних студій та Лабораторія законодавчих ініціатив також висловила підтримку народу білорусі у його прагненні відстояти свої демократичні права та свободи.
Чому підтримка міжнародної спільноти зараз вкрай важлива для Білорусі і за що бореться суспільство – можна прочитати у нашому інтерв’ю з прес-секретаркою білоруської опозиції та випускницею Східноєвропейської школи політичних студій Анною Красуліною.
Інтерв’ю з прес-секретаркою білоруської опозиції
Східноєвропейська школа політичних студій створена у 2007 році, щоб розвивати громадянське суспільство і об’єднувати нових демократичних лідерів Білорусі. Вона належить до мережі, в якій працює і УШПС. Щоправда, Східноєвропейська школа зареєстрована в Україні, а більшість її семінарів досі відбуваються за межами авторитарної Білорусі.
У 2009 році випускницею Східноєвропейської школи політичних студій стала Анна Красуліна – нині прес-секретарка головної суперниці Лукашенка Світлани Тіхановської. Опозиційній команді вдалося достукатися до людей і почати масштабну боротьбу проти авторитаризму. Після виборів на протести вийшли тисячі людей, щоб відстояти своє право на чесні вибори. Насилля з боку силовиків не змогло придушити протест.
За що бореться Білорусь і чому режим «останнього диктатора Європи» стрімко розвалюється? Анна Красуліна дала відповіді для Української школи політичних студій.
«Білоруська стабільність – міф. Це – стабільні злидні, стабільна голодна смерть»
Лукашенко підтримували, коли у нього були ресурси «купувати» людей: пенсіонерів, робітників держпідприємств. Знаєте, ті держпідприємства, які вкрай слабо конкурентоспроможні, їхня продукція не продається – той же Тракторний завод. А люди там отримують зарплатню вищу, ніж викладачі університетів. Звичайно, робочих така ситуація плюс-мінус влаштовувала. Але це була саме «купівля» людей. Грошей у Лукашенка вистачало завдяки російським вливанням, трансферу нафти, маржі за нафтопродукти. Ми отримували нафту за внутрішніми російськими цінами, а потім вона перероблялася на наших заводах і продавалася в Європу вже за європейськими цінами. Ось за рахунок цієї маржі, як правило, у Лукашенка і була підтримка. Зараз же, по-перше, різко впала ціна на нафту. По-друге, Росія припинила продавати за внутрішніми цінами, тому що вона сама серйозно постраждала економічно. На початку 90-х економіка Білорусі була цілком конкурентоспроможною. Ми були більш економічно розвиненою країною, ніж Польща на той момент. Та за час президентства Лукашенко знищив своїм бездарним керівництвом економіку, науку. Росія перестала утримувати Лукашенка та його режим. І тепер стався колапс економіки. «Купувати» людей Лукашенко більше не може. І «з ним» залишається тільки 20% населення, які безпосередньо від нього залежать, – це силові структури, і то не повністю.
Економічна ситуація – патова. Понад мільйон з 4,5 мільйонів працездатного населення працює за кордоном. Більшість з них заробляють в Росії, тому що там не потрібні візи, знання іноземної мови. В основному, їдуть працювати чоловіки, а в селах і малих містах залишаються одні жінки, діти і люди похилого віку. З роботою в самій Білорусі дуже погано. Працюють люди за їжу і дах над головою. Останнім часом в Білорусі була зарплата менше, ніж в Україні. А ціни у нас завжди були високі. Рівень життя сильно впав, навіть порівняно з воюючою Україною. Білоруська стабільність – міф. Це – стабільні злидні, стабільна голодна смерть.
Люди вийшли на вулиці проти бідності, тотальної неповаги з боку влади, проти свавілля, несправедливості. Під час коронавірусу особливо яскраво проявилося ставлення влади до народу. Лукашенко не захистив людей, не ввів карантин. Тому людям довелося створювати горизонтальні зв’язки. Ми навчилися допомагати один одному під час пандемії, самі шили костюми, самі маски робили. Громадянського суспільства в Білорусі не було до останнього року. Але пандемія показала людям, що вони здатні на співпрацю між собою, що вони можуть діяти в обхід влади, обійтися без держави. Люди почали ставати народом. Яскравий приклад: реальна статистика померлих через коронавірус в Білорусі замовчувалась. З медиків брали підписку про нерозголошення інформації. І ось фельдшер з Ліди (місто в західній частині Білорусі, – ред.) наважився назвати справжні цифри по своїй дільниці. Його моментально звільнили. Але люди за три дні «скинулися» йому на річну зарплату. Коли білоруси почали підтримувати тих, хто протистоїть системі, хто не побоявся сказати правду, незважаючи ні на що, тоді почали закладатися основи громадянського суспільства.
Тоді виступали тільки ті, хто вимагав поваги, прав і свобод. А зараз до них приєдналися ті, хто на нижніх ярусах піраміди Маслоу – люди, яким потрібна безпека і їжа. Задоволення базових потреб фізичного існування в Білорусі зараз немає. Не вистачає на їжу, ми не відчуваємо себе захищеними. У 2010 році вийшла на вулиці інтелігенція і опозиція. А зараз страйкують навіть заводи.
«Кожен тепер відповідальний за свої життя і майбутнє»
Так. Ми на це налаштовували людей протягом усієї передвиборної кампанії. На кожному мітингу ми говорили: Світлана Тіхановська – тільки символ надії. Вона не поведе людей на барикади. У нас в країні, якщо є один лідер і один план, то це все дуже легко знищується. Ми говорили, що орієнтуватися потрібно на децентралізацію. Кожен тепер відповідальний за свої життя і майбутнє. І повинен оцінити ступінь можливоїучасті в протестах: чи це вихід на демонстрації, організація страйку, розклеювання листівок або крик з вікна «Жыве Беларусь!».
Страхом. Невпевненістю. Вони прекрасно розуміли, що програли. Силовикам ставилося завдання, що потрібно дуже сильно і різко налякати. Інакше суспільство боротиметься далі. На Окрестина (в слідчому ізоляторі Мінська, – ред.) людей били і катували. Це спеціально і абсолютно свідомо робилося, щоб спробувати залякати суспільство і повернути його в «стійло». Але більше владі цього не вдасться. Люди почали себе поважати. Зараз ми спостерігаємо становлення народу на вулицях Білорусі.
Від міжнародної спільноти ми очікуємо, як мінімум, визнання перемоги Світлани Тіхановської. Невизнання факту перемоги білоруського народу буде розцінено, як неповага до його вибору. Ми очікуємо усіх можливих дипломатичних і моральних заходів щодо підтримки білоруського народу, а також припинення насильства на вулицях країни. Ми виступаємо за персональні візові та фінансові санкції для тих, хто фальсифікував результати виборів і віддавав злочинні накази бити, травмувати і затримувати мирних громадян.
«У режиму немає економічної основи, щоб зберегти свою владу»
Передача влади абсолютно точно буде. Тут питання тільки в термінах. Для мінімізації потрясінь це має відбутися якомога швидше. Це в інтересах владних структур, які понесуть відповідальність. У режиму немає економічної основи, щоб зберегти свою владу. Можна погано керувати «господарством», якщо є багато грошей. Нинішня влада не зможе утримати ситуацію ні економічно, ні фактично. Це означає, що їм доведеться визнати – народ переміг.
Після цього Світлана Тіхановська обіцяла три кроки: звільнення політв’язнів, відновлення Конституції 1994 року, яка обмежує повноваження президента і термін його правління, і третє – будуть створені умови, щоб протягом півроку були проведені президентські вибори. Всі, хто захоче, зможуть взяти участь у цих чесних виборах. Тоді народ, оцінивши програми, команди і особистості кандидатів, зможе вибрати нового президента.
Наші уряд і парламент не мали раніше ніякого права голосу. В економічному блоці уряду є фахівці, але зробити що-небудь без схвалення президента вони не могли. Кілька років тому Білорусь вела переговори з МВФ про серйозні кредити, реструктуризацію боргу. Усі кроки, проекти реформ були прописані й узгоджені з МВФ. Залишалося тільки отримати «так» і поставити підпис. Але в останній момент Лукашенко відмовився. Тому у фахівців в уряді не було можливості працювати. Щоб не було серйозних потрясінь, ми передбачили: середній рівень чиновників (від заступника міністра і нижче), швидше за все, залишиться на своїх місцях. Але топ-менеджмент країни потрібно змінити. Таким чином, у нас буде можливість абсолютно інакше побудувати роботу уряду і парламенту. Ті, хто системно і серйозно порушував закон, – постануть перед судом.
«Білорусь – європейська країна. Тепер вона повернеться до витоків»
Ми дуже стежили за Майданом. В Україні протест був зосереджений більше в одній точці. У нас же всі вулиці міста, спальні райони є плацдармом для демонстрацій. Протести «децентралізовані», тому що ми від початку розуміли, що централізація обірветься, що не буде інтернету, перекриють дороги. Ми намагалися донести це людям – і у нас вийшло.
По-перше, ми збирали величезну кількість людей на мітингах. Стільки не виходило на вулиці з початку 90-х. Говорили з людьми там. По-друге, ми користувалися телеграм-каналами. Раніше можливості охопити таку аудиторію не було. Крім того, в розпорядженні Світлани Тіхановської залишився Youtube-канал «Країна для життя», який створив і розвивав Сергій Тіхановський. Ми навчилися працювати з новими інструментами. Бажання змін настільки охопило всю країну, що наш меседж розлетівся дуже швидко.
Демократичне, європейське, цивілізоване. У ХII столітті Велике князівство Литовське вже мало Магдебурзьке право і визначало європейський хід розвитку. Білорусь – європейська країна. Тепер вона повернеться до витоків.
У свою чергу, Українська школа політичних студій та Лабораторія законодавчих ініціатив підтримують народ Білорусі у його прагненні мати вільну демократичну країну.
Солідарність із Білоруссю висловила також Асоціація шкіл політичних студій, яка охоплює мережу з 21 школи у Європі та Північній Африці.
Лабораторія законодавчих ініціатив висловлює підтримку народу Білорусі
Українська школа політичних студій та Лабораторія законодавчих ініціатив висловлюють підтримку народу Білорусі, який повстав проти авторитарного режиму, політичних репресій, нечесних виборів і насильства влади.
Протягом останніх днів увесь світ спостерігає неприпустимі порушення прав людини у Білорусі щодо громадян, які проявили свою громадянську позицію і незгоду з несправедливістю. Народ Білорусі має право на вільні демократичні вибори та мирний протест – і ми підтримуємо його прагнення ці права відстоювати.
Білорусь – єдина територіально європейська країна, яка не є членом Ради Європи. Авторитарна сучасність країни суттєво гальмує розвиток громадянського суспільства і становлення нового покоління демократичних лідерів.
У 2007 році Українська школа політичних студій долучилась до створення Білоруської програми – Східноєвропейської школи політичних студій. Вона існує і досі, щороку набираючи на програму нових учасників, створюючи умови для появи та розвитку громадянського суспільства Білорусі. Щоправда, більшість заходів Східноєвропейської школи політичних студій проводяться за межами Білорусі. Адже основні демократичні принципи – життя як найвища цінність, свобода, верховенство права – знівельовані владою. І кожен, хто має сміливість до непокори диктаторському режиму, зараз у небезпеці.
Віримо, що народ Білорусі здатен це змінити. Віримо, що цінності, принципи, єдність і справедливість переможуть.
«Україна – це держава, народ якої змусив себе поважати, довів, що влада повинна або поважати права громадян, або піти. Підтримка людей, які змогли довести, що почуття власної гідності і громадянська відповідальність обов’язково приведуть до перемоги, для нас особливо важлива. І надважливий їхній приклад», – директор Східноєвропейської школи політичних студій Олександр Дабравольскі (Білорусь).
Виступ Ігоря Юхновського до річниці ухвалення Декларації про державний суверенітет України
Ми завжди вважали, що цінності та сенси – найважливіші у побудові Держави. Ми вміємо їх вишукувати, бачити в людях, відчувати, і головне – чути. Тому ми не могли пройти осторонь цього виступу. Так, багато ЗМІ дало по кілька «найгарячіших» для клікбейту цитат. Але ми вміємо занурюватися. І пропонуємо це зробити вам. Ми підготували повну і дослівну розшифровку виступу народного депутата України І-IV скликань, видатного українського вченого, державного та громадського діяча, Героя України Ігоря Рафаїловича Юхновського.
Виступ зафільмовано телеканалом «Рада», розшифровка промови проведена Українською школою політичних студій.
«Шановний пане Президенте, шановні депутати і гості! У своєму виступі я торкнусь декількох сторін історії нашого сьогодення та свого бачення нашої поведінки. Історія розвитку української державності у зв’язку з роковинами прийняття Декларації про державний суверенітет вимагає чесного ствердження розвитку тодішніх подій і головних діючих осіб та сил, а не лише декларування тривіальної історії кінцевого прийняття Декларації про суверенітет.
Я вже неодноразово говорив, що Українська Радянська Соціалістична Республіка до Другої світової війни і після неї – це різні республіки. Після війни з фронтів додому повернулися переможці. Вони зайняли державні посади керівників політичних і економічних установ. Вони заселили напівпусті міста. Вони мали гідність переможців у страшній війні. Під кінець війни відбулася ще одна епохальна подія в історії Землі – вибух атомних бомб над Хіросімою і Нагасакі. Атомну бомбу робили найвизначніші фізики – зокрема, Фермі і Ейнштейн. Це змусило очільника Радянського Союзу, Йосипа Сталіна, звернутися до директора Інституту ядерної фізики, академіка Курчатова, із запитом: що потрібно зробити, щоб СРСР мав ядерну зброю?
У результаті був прийнятий абсолютно революційний закон про освіту і науку. Зарплата і постачання родин науковців збільшилися у десятки разів. За короткий час країна була завалена науковою літературою найкращих науковців світу. До 50-х років СРСР здійснив випробування атомних і ядерних установок. Була створена ядерна зброя. Наукові установи за короткий час були оснащені найновішою технікою. Таке становище зберігається зараз у Китаї.
В Україні стався етнічний вибух наукових талантів. Вчитися, ставати науковцем, в загальному – фахівцем – стало престижним. У країні розцвітали покоління молодих, здібних, сповнених гідності наукових і виробничих кадрів.
У час прийому Декларації про суверенітет Кабінет Міністрів очолював мудрий і здібний прем’єр-міністр Вітольд Фокін, колишній керівник держплану УРСР. Кібернетику в Академії наук очолював академік Михалевич. Разом з професором Подолєвим вони створили цілу науку математичної економіки – зокрема, систему урівнянь, балансу пропозицій і попиту, надзвичайно важливу для Міністерства економіки. Україна і зараз тут має визначний пріоритет. Разом з Фокіним і Подолєвим писався закон про економічну самостійність України.
Незабаром відбувся перший Майдан молоді, керований молодими активістами Іващишиним, Донієм, Кириленком, Берковим, Кузиком і іншими. У результаті вийшла постанова Верховної Ради про проходження військової служби громадянами України на території України. Міністром оборони став колишній командувач ракетною частиною, який першим з військових визнав незалежність України – генерал Морозов. Усі це – події, пов’язані з прийняттям Декларації про суверенітет.
А з Декларацією було так: у Верховній Раді у 1990 році нам запропонували текст Декларації. Вийшло так, що тодішнє радянське керівництво України на чолі з Володимиром Івашком ініціювало написання тексту Декларації. Текст опрацював Інститут по вивченню продуктивних сил Академії наук України на чолі з член-кореспондентом Дорогонцевим Сергієм Івановичем. Мені, як Голові Народної ради, потрібно було вивчити текст Декларації. Ми залишили все, як було написано, за винятком посади Генерального прокурора. На той час Генеральний прокурор виконував функції теперішнього Конституційного Суду. У поданому проєкті Декларації Генеральний прокурор України призначався на посаду Генеральним прокурором СРСР.
Нагадаємо, що два місяці перед тим Верховна Рада Російської Федерації прийняла Декларацію про державний суверенітет Росії. Отже, Декларацію про державний суверенітет України потрібно було приймати конче. Треба було конче змінити текст про призначення Генерального прокурора. Тут, на щастя, допоміг особисто Володимир Андрійович Василенко, працівник Міністерства закордонних справ, тепер посол України, професор Києво-Могилянської академії.
У проєкті Декларації, поданої до Верховної Ради України, вже значилося, що Генерального прокурора України призначає Верховна Рада України. У проєкті Декларації ще говорилося про необхідність укладання Союзного договору, але я знав, що цей пункт не має жодного значення. Від імені України я брав участь у роботі Всесоюзної комісії по складанню тексту Союзного договору і знав, що це марна справа і не став сперечатися з комуністами. Обговорення у Верховній Раді не було надто бурхливим. Народна рада в особі Івана Драча запропонувала оголосити Україну без’ядерною державою, але за стінами Верховної Ради вирував народ. Вирував прекрасно вдягнений народ, вирувало море квітів. І депутати Верховної Ради, – неважливо, чи це були депутати від Народної ради, чи від комуністичної більшості – коли вийшли зі стін Верховної Ради, радіючий народ обсипав їх таким морем квітів, настільки змінив внутрішню психологію кожного з них, що вони, депутати, зрозуміли – вони вчинили правильно.
Ще згодом був прийнятий закон про економічну незалежність України, була прийнята постанова про українське військо. Усе це разом: Декларація про суверенітет, закон по економічну самостійність, військо, що українці мають проходити військову службу на території України – фактично зробили Україну незалежною державою.
Це була президентсько-парламентська держава. Президент міг призначати і звільняти міністра. Разом з тим були партії: партія «Рух», Республіканська партія, Комуністична партія. Був Національний банк з розумним керівником, залишили діяти Конституцію УРСР, викинувши з неї розділ про корінну роль Комуністичної партії. Усе це було результатом прийняття Декларації про суверенітет.
Які помилки ми зробили? Найбільша помилка полягала в тому, що в пориві злості ми виключили з числа депутатів Володимира Івашка, який з групою депутатів-комуністів, не сказавши нам нічого, поїхав до Москви на XVIII з’їзд КПРС. Івашко був у довірливих відносинах з Михайлом Горбачовим. Я глибоко переконаний, що його професійна діяльність, як депутата Верховної Ради від Київщини, а пізніше як Голови Верховної Ради, дійсно вирішувалось разом з Горбачовим. І позитивність їхніх рішень схвалювалась народом. Я повинен сказати, що ми вперше стали європейським парламентом завдяки Івашку. Він запросив мене, як Голову Народної ради, на розмову і запропонував, щоб Народна рада стала офіційною опозицією парламенту. Нам було від президії, яка мала 24 депутати, виділено 7 місць. Ми керували освітою, економікою, двома напрямками виробничої діяльності України. На Верховній Раді були затверджені всі наші кандидати. Усією Верховною Радою. Ми стали взірцевим європейським парламентом.
В особі Івашка, Горбачова і його дружини, Раїси Максимівни, ми мали хороших друзів. Це, зокрема, позначилося на вивільненні військовими території Києво-Могилянської академії, в якому дружина Горбачова відіграла велику роль, попросивши Міністра оборони Язова передати нам територію Києво-Могилянської академії. Коли я, як голова Народної ради, приїхав на територію Могилянки, мене зустрів генерал, начальник частини. Він показав на середній корпус, побудований більшовиками на місці церкви, в якій похований гетьман Сагайдачний. Генерал пропонував допомогти розібрати цей корпус і вивільнити могилу гетьмана Сагайдачного.
Після Івашка Верховну Раду вів Іван Плющ – людина мудра і колоритна. Саме він і провів обговорення та прийняття Декларації про незалежність. Україна розвивалась. Прогресивна робота прем’єр-міністра Фокіна розумно вела державу. Зокрема, Фокін організував друкування гривні. Під його керівництвом в Уряді був прийнятий закон про економічну незалежність.
Ми зробили другу помилку. Ми звільнили з посади прем’єра Фокіна. Незабаром було ГКЧП. Після поразки над ГКЧП Народна рада відігравала центральну роль в офіційному проголошенні незалежності України. Отже, прийняття Декларації про суверенітет стало вставним ключем у двері незалежної держави Україна.
Держава у своєму розвитку пережила міні-революції, Майдани. Кожен Майдан чогось досягав, але щось і втрачав. Перший – студентський на граніті – показав силу молоді. У нас стало своє військо. Він показав позитивну роль Київської політехніки у наданні допомоги голодуючим студентам. Другий – Помаранчева революція – це була демонстрація краси і сили народу у встановленні справедливості вибору президента держави. Третій – Революція Гідності – результат: заборона і зникнення комуністичної ідеології, комуністів у парламенті, утвердження і захист української мови. Четвертий – перемога на виборах Володимира Зеленського, створення нової політичної партії «Слуга народу».
Усі досягнення Майданів вистраждані величезними масами народу. І за жодних подій і обставин вони не повинні втрачатися. Усе-таки зараз є страшна дійсність – війна. Наша найголовніша вина у цьому – наша необов’язковість у торгово-економічних відносинах, слабкість української Служби безпеки у попередженні конфліктів, м’якість силових структур і готовність влади уступати національними принципами держави заради збереження життя людей.
Я хотів би як найстаріший, як академік, як ветеран Другої світової війни, звернутися до Вас, шановний пане Президенте. Я спостерігав обличчя Вашої шановної дружини, коли Ви приймали присягу – її глибоке, чисте потрясіння. Вже це дає Вам глибоку плату і кредит довіри, не розгубіть його. Нехай Ваша українська мова стане рідною і чудовою за своїм мелодійним звучанням. Нехай такою вона стане у Вашій родині. Від Вас яскравим світлом нехай вона пошириться на Ваших соратників і на всю державу.
Державність української мови – основа української держави. Зараз хто проти цього – є державним злочинцем. Шановний пане Президенте, нехай Ваш попередник стане Вашим радником і опорою. Не дозвольте знижувати авторитет попередніх президентів. Іде війна за землю, за Україну. Пане Президенте, будьте рішучим, мудрим і непереможним. Не бійтесь воювати – на те у Вас є збройні сили цієї країни.
Одне з найважливіших завдань держави – справедливість. Її в нашій державі не існує. Найбільшою виною попередніх керівників України є порушення закону вартості праці. Такого кардинального порушення, доведеного до абсурду, немає у жодній країні світу – ні в Африці, ні в Океанії. У всьому світі і особливо в європейській спільноті є середня зарплата. Це – зарплата вчителя. Її величина становить вартість порядку 880 кілограмів хліба і тримається вже майже сотню років. Усі зарплати інших спеціальностей коливаються довкола середньої. Але коливаються, а не перевищують у сотні разів. Щоб утриматися, влада повинна справитися з цією проблемою. Слід сприяти рішенню Верховної Ради про введення прогресивного податку на зарплату в залежності від її розмірів аж до 80% від величини заробітної плати.
Шановні депутати ІХ скликання, шановні мої колеги, будьте працьовитими, бережіть честь Верховної Ради своїми діями, своєю мовою, своїм зовнішнім виглядом, введіть обов’язково дрес-код. І одержуйте накінець шалену радість від прийнятих хороших законів – законів української держави. Дякую!»