1 листопада 2017 року відбулася презентація тіньового звіту (Shadow Report) «Реформа у сфері політики пам’яті: проміжні підсумки виконання “декомунізаційних законів”», яка пройшла в межах круглого столу на тему «Законодавство про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні: стан виконання».

Захід організовано Лабораторією законодавчих ініціатив спільно з підкомітетом з питань декомунізації Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Декомунізація стала однією з тих реформ в Україні, яка відбулась завдяки спільній роботі громадськості та законодавчої й виконавчої гілок влади. Ініціатори і прихильники закону провели чимало громадських обговорень та круглих столів у профільних комітетах Верховної Ради, працювали з висновками експертних комісій, які складали історики, краєзнавці, архівісти, соціологи та інші дослідники. Програми «Відкриті архіви» та «Покидаючи СССР» (вивчення досвіду країн Центральної і Східної Європи), які Центр досліджень визвольного руху розпочав ще в 2010 році, змогли сформувати пропозиції до політики та зрештою стати її основою. Питання національної пам’яті були включені до одного з розділів Коаліційної угоди, підписаної парламентарями VІІІ скликання, а також до «Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабміну та Коаліційної угоди в 2015 році», «Плану законодавчого забезпечення реформи в Україні» і «Плану дій Кабінету Міністрів на 2016 рік».

Український інститут національної пам’яті, центральний орган виконавчої влади з реалізації політики у сфері нацпам’яті, наприкінці 2016 року оприлюднив перші результати процесу декомунізації в Україні. Верховна Рада ухвалила 13 постанов про перейменування населених пунктів та об’єктів топоніміки в населених пунктах. Всього провели 52 480 перейменувань (51 493 вулиці, 987 населених пунктів (з них 32 міста), 25 районів), демонтували 2 389 пам’ятників (із них 1 320 «ленінів»). Залишаються неперейменованими ще 2 області та один район. Дати нові назви областям можливо лише через зміни до Конституції України.

Shadow Report «Реформа у сфері політики пам’яті: проміжні підсумки виконання “декомунізаційних законів”» підбиває проміжні підсумки декомунізаційної реформи та виокремлює ті проблемні моменти, які слід доопрацювати. Документ аналізує цілі реформи (що планувалось і що вдалось проадвокувати на законодавчому рівні); розглядає планування реформи на рівні парламенту й Уряду; досліджує принципи перейменування топонімів та демонтажу пам’яток; розглядає етапи та виконавців проведення декомунізації в Україні; аналізує офіційну статистику виконання завдань декомунізаційного пакету законів; досліджує стейкголдерів реформи, суспільне сприйняття політики та судові процеси; пропонує кроки, які необхідно зробити для завершення реформи.

Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, наголосила, що реформа у сфері політики пам’яті є однією з ключових гуманітарних реформ, які здатні змінити фундаментальні світоглядні настанови українського суспільства.

Анна Олійник, аналітикиня Центру досліджень визвольного руху, членкиня групи «Політика національної пам’яті» Реанімаційного пакету реформ, у своїй доповіді зосередила увагу на тих кроках, які необхідно зробити, аби декомунізаційна реформа була комплексною. Так, у законодавчій царині необхідно ухвалити соціальну частину змін до закону про реабілітацію жертв політичних репресій; ухвалити закон про засади політики національної пам’яті; врегулювати окремим законом питання щодо відзначення офіційних державних свят; внести зміни до Закону України «Про охорону культурної спадщини», щоб узгодити його із декомунізаційними законами. Потребує завершення створення Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті. Також пані Анна наголосила на необхідності завершення створення музейних установ – Музею монументальної пропаганди СРСР і Музею Майдану. Надзвичайно важливою є також інформаційна кампанія для популяризації та роз’яснення нових назв серед населення.

Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті, наголосив, що саме завдяки зусиллям громадськості можна говорити про успішність реалізації декомунізації, адже потенціалу, можливостей та ресурсів Українського інституту національної пам’яті не вистачило б для здійснення такої масштабної реформи.

Учасники круглого столу обговорили широке коло питань, пов’язаних із державною політикою у сфері декомунізації; розглянули стан виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»; проаналізували заходи, спрямовані на підвищення поінформованості громадськості про злочини, вчинені представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; проаналізували альтернативні варіанти державної політики у сфері декомунізації, а також обговорили можливість вдосконалення законодавства про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні

Декомунізація стала однією з тих реформ в Україні, яка відбулась завдяки спільній роботі громадськості та законодавчої й виконавчої гілок влади. Ініціатори і прихильники закону провели чимало громадських обговорень та круглих столів у профільних комітетах Верховної Ради, працювали з висновками експертних комісій, які складали історики, краєзнавці, архівісти, соціологи та інші дослідники. Програми «Відкриті архіви» та «Покидаючи СССР» (вивчення досвіду країн Центральної і Східної Європи), які Центр досліджень визвольного руху розпочав ще в 2010 році, змогли сформувати пропозиції до політики та зрештою стати її основою. Питання національної пам’яті були включені до одного з розділів Коаліційної угоди, підписаної парламентарями VІІІ скликання, а також до «Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабміну та Коаліційної угоди в 2015 році», «Плану законодавчого забезпечення реформи в Україні» і «Плану дій Кабінету Міністрів на 2016 рік».

Український інститут національної пам’яті, центральний орган виконавчої влади з реалізації політики у сфері нацпам’яті, наприкінці 2016 року оприлюднив перші результати процесу декомунізації в Україні. Верховна Рада ухвалила 13 постанов про перейменування населених пунктів та об’єктів топоніміки в населених пунктах. Всього провели 52 480 перейменувань (51 493 вулиці, 987 населених пунктів (з них 32 міста), 25 районів), демонтували 2 389 пам’ятників (із них 1 320 «ленінів»). Залишаються неперейменованими ще 2 області та один район. Дати нові назви областям можливо лише через зміни до Конституції України.

Shadow Report «Реформа у сфері політики пам’яті: проміжні підсумки виконання “декомунізаційних законів”» підбиває проміжні підсумки декомунізаційної реформи та виокремлює ті проблемні моменти, які слід доопрацювати. Документ аналізує цілі реформи (що планувалось і що вдалось проадвокувати на законодавчому рівні); розглядає планування реформи на рівні парламенту й Уряду; досліджує принципи перейменування топонімів та демонтажу пам’яток; розглядає етапи та виконавців проведення декомунізації в Україні; аналізує офіційну статистику виконання завдань декомунізаційного пакету законів; досліджує стейкголдерів реформи, суспільне сприйняття політики та судові процеси; пропонує кроки, які необхідно зробити для завершення реформи.

У пропонованому дослідженні проаналізовано спроможність системи реабілітації відповідати подальшій імплементації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю та Міжнародної класифікації функціонування обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ). Констатовано, що чинна система реабілітації, на жаль, не має змоги відповідати нагальним викликам та забезпечити отримання послуг особам з інвалідністю якнайближче до місця проживання. Крім того, особи з порушенням здоров’я, яким інвалідність не встановлено є із цієї системи виключеними.

Метою аналітичного документу є вироблення пропозицій для формування державної політики у сфері реабілітації осіб з порушеннями здоров’я на основі імплементації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю та просування їх максимальної незалежності. Висвітлено міжнародні та національні норми щодо реабілітації осіб з інвалідністю, проаналізовано прогалини в українському законодавстві та правозастосовній практиці щодо доступу до реабілітаційних послуг та допоміжних засобів.

Приділено увагу міжнародному досвіду в цій сфері, зокрема аналізу політики окремих країн в частині забезпечення реабілітаційними послугами осіб з порушеннями здоров’я. Зокрема, взяті до уваги питання соціальної підтримки страхової медицини. Окреслено можливості отримання реабілітаційних послуг за місцем проживання.

Аналізуючи участь зацікавлених сторін у формуванні політики привернуто увагу до реформ у дотичних сферах, зокрема охорони здоров’я та сфері соціальних послуг.

На основі аналізу запропоновано можливі шляхи поліпшення державної політики у визначеній сфері, окреслено перспективи запровадження альтернативи, яка базуватиметься на імплементації МКФ.

Реалізація політики рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків, завжди виступає індикатором етичності, прозорості, а також готовності до демократичних перетворень, і Верховна Рада України робить важливі кроки у цьому напрямку відповідно до вимог міжнародних стандартів та часу.

Верховна Рада України 8-го скликання відрізняється від попередніх скликань не тільки найбільшою кількістю жінок серед парламентарів за весь час існування Парламенту, але й активним просуванням «ґендерних інтересів» в сфері розбудови державної політики. Недаремно ґендерна сенситивність Верховної Ради стоїть на порядку денному, як один з основних компонентів реформи Парламенту, відповідно до Рекомендацій Пета Кокса та Діалогів Жана Моне.

Ґендерно-сенситивний парламент можна визначити як парламент, який відповідає потребам та інтересам як чоловіків, так і жінок у його структурі, операціях, методах і у роботі загалом. Метою ґендерно-сенситивного парламенту є подолання перешкод на шляху жінок щодо повної участі у політиці, а також демонстрації позитивного прикладу та виокремлення моделі можливостей для суспільства в цілому.

В документі проаналізовано основні аспекти інтеграції ґендерного компоненту в діяльності Верховної Ради України. Дослідження містить пропозиції щодо запровадження обов’язкового проведення ґендерно-правової експертизи законопроектів Верховною Радою України; пропозиції щодо подолання сексизму і дискримінації в поведінці парламентарів, відповідно до норм етики; пропозиції щодо покращення ситуації збалансованого представництва жінок і чоловіків у Верховній Раді України.

Робота присвячена аналізу проблем у сфері кібербезпеки України та пошукам шляхів їхнього вирішення. Увагу авторів було зосереджено на вдосконаленні нормативно-правової бази, створенні належної інфраструктури, розвитку індустрії кібербезпеки, забезпеченні умов для плідної співпраці всіх українських та міжнародних стейкголдерів, розвитком культури мережевої та інформаційної безпеки. На думку авторів, побудова ефективної державної політики у сфері кібербезпеки можлива лише за наявності єдиного центру управління, чіткої узгодженої програми дій та підвищенні рівня довіри між основними стейкголдерами.

Лектор: Сергій Головатий, Президент-засновник Української правничої фундації, Міністр юстиції України (1995-1997, 2005-2006), почесний партнер ПАРЄ. Напрямками наукової діяльності є міжнародне публічне право, теорія права, конституційне право, права людини. Опублікував понад 200 наукових праць, головною з яких є монографія (у трьох книгах) «Верховенство права» (2006).

У заході взяли участь понад 30 людей: студенти та аспіранти київських вишів (Національний університет «Києво-Могилянська академія», Київський національний університет ім. Тараса Шевченка), викладачі Національної академії внутрішніх справ, випускники Програми стажування у Верховній Раді, помічники народних депутатів, представники громадських організацій.

Правовладдя виступає тестом на наявність чи відсутність у суспільстві того стандарту, без якого справжня демократія і забезпечені права людини виявляються нездійсненними. Суд, оцінюючи дії держави (її органів і посадових осіб) стосовно людини в кожному випадку за допомогою формул — «у суспільстві, що взяло зобов’язання дотримуватися верховенства права», «у державі, що визнає верховенство права», «у державі, керованій верховенством права» тощо, — чітко визначає, що та чи інша дія держави є несумісною з погляду принципу верховенства права.

Виходячи з того, що принципи справжньої демократії, прав людини і правовладдя як «основоположні європейські ідеали» належать до цінностей, що становлять спільну спадщину європейських народів. Актуалізація проблематики правовладдя важлива у світлі євроінтеґраційних прагнень України.

Що таке «the rule of law» та які цінності стоять за цим принципом? Чому переклад принципу «the rule of law» як «верховенство права» є помилковим? Чому треба віддавати перевагу терміну «правовладдя» й які смисли та конотації він несе? Якими є віхи становлення ідеї правовладдя? Що є мірилом правовладдя? У чому полягає різниця між soft law і hard law? Що таке справедливість? Що таке природні права та як вони забезпечуються? Навіщо усім необхідно вивчати філософію? Які сильні та слабкі сторони Конституції України? – відповіді на ці та інші питання отримали учасники лекції.

Захід організовано Лабораторією законодавчих ініціатив спільно з Інтерньюз-Україна та Лігою інтернів у рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Протистояння на Донбасі є одним з ключових викликів національній безпеці України. Незважаючи на оголошений режим припинення вогню, щодня українські військові зазнають втрат. Крім того, українське суспільство вкрай негативно ставиться до виконання окремих положень Мінських угод, які зобов’язують Україну надати «особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (ОРДЛО), провести місцеві вибори в ОРДЛО та амністувати бойовиків ДНР/ЛНР. Майже кожне питання, пов’язане з війною на Донбасі та мирним врегулюванням, викликає чутливу реакцію українського суспільства.

Хоча збройний конфлікт формально ведеться між українськими військами та бойовиками ДНР/ЛНР навколо майбутніх зв’язків ОРДЛО з Україною, він має набагато глибшу та складнішу структуру. Зокрема, війна на Донбасі є гарячою фазою українсько-російського конфлікту, який стосується комплексу протиріч, які накопичилися у двосторонніх відносинах після розпаду СРСР: зовнішньополітична орієнтація Києва, енергетика, економічні зв’язки, військово-політична сфера та гуманітарна політика. Крім того, Україна є однією з арен глобального протистояння між Росією та США, яке значною мірою впливає на еволюцію світового порядку. Тим не менш, локальний конфлікт на Донбасі навряд чи сягнув би рівня міжнародної кризи, якби всередині України не було структурних дестабілізуючих чинників.

Протягом 2015 – 2016 років Лабораторія законодавчих ініціатив підтримувала кампанії адвокасі груп Реанімаційного пакету реформ, зокрема, груп: «Пенсійна реформа», «Податкова реформа», «Реформа охорони здоров’я», та «Політика національної пам’яті».

В рамках підтримки було проведено низку тренінгів та консультацій з аналізу політики та надано сприяння у налагодженні комунікації з парламентом завдяки таким інструментам, як підготовка та презентація тіньових звітів і пропозицій до політики, а також обговорення ініціатив адвокасі груп у регіонах.

Керівні принципи мають на меті систематизувати та презентувати наявний досвід із планування та проведення адвокаційних кампаній. Запропонована публікація містить покрокові інструкції та стратегії для інститутів громадянського суспільства, як вибудовувати ефективну комунікацію із публічною владою.

Керівні принципи мають на меті посилити навики громадських об’єднань у плануванні та здійсненні адвокаційних кампаній. Аби досягти цієї мети, роз’яснюється, що таке адвокація та чим вона відрізняється від лобізму; розглядаються адвокаційний супровід здійснення публічної політики; вивчаються техніки побудови коаліцій та взаємодії з партнерами в адвокаційних кампаніях; досліджуються основні стратегії інформаційного супроводу адвокаційних кампаній, роботи з медіа, соціальними мережами, широкими колами громадськості та організації акцій прямої дії; розглядаються особливості парламентської адвокації та приклади успішних парламентських адвокаційних кампаній.

У пропонованому дослідженні автори виходять із визначення працевлаштування як комплексу правових, організаційних, соціальних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення зайнятості та умов праці. На жаль, державна політика у сфері забезпечення права на працю для осіб з інвалідністю, особливо на відкритому ринку праці, не є ефективною. Позитивні дії для стимулювання роботодавців не дають потрібного ефекту, а застосування розумного пристосування є проблематичним.

Метою аналітичного документу є вироблення пропозицій для формування державної політики у сфері зайнятості осіб з інвалідністю на основі імплементації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю та протидія їх дискримінації на ринку праці. Висвітлено міжнародні та національні норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, проаналізовано прогалини в українському законодавстві та правозастосовній практиці щодо доступу до ринку праці та освіти, а також розглянуто поняття належного обов’язку держави у цій галузі.

Приділено увагу міжнародному досвіду в цій сфері, зокрема аналізу політики Європейського союзу через окреслення стратегічних документів організації та відповідних директив, що видається корисним у межах гармонізації законодавства України із практикою ЄС. Крім того, досліджено моделі функціонування політики зайнятості осіб з інвалідністю в окремих країнах, в тому числі підхід «квотування» нормативної кількості робочих місць та антидискримінаційної альтернативи. Окреслено ставлення до чинної державної політики та можливих її змін основних заінтересованих сторін, в тому числі органів влади, приватного сектору та організацій, що працюють в інтересах людей з інвалідністю.

На основі аналізу запропоновано можливі шляхи поліпшення державної політики у визначеній сфері, окреслено можливу, з позиції авторів, альтернативу та надано низку рекомендацій для її впровадження. Зокрема, пропонується зосередитись на приведенні законодавства у відповідність до вимог Конвенції про права осіб з інвалідністю в частині недискримінації у сфері праці, позитивному заохоченню роботодавців відкритого ринку праці та на забезпеченні розумного пристосування.

Підготовка аналітичних матеріалів у форматі Policy Paper  є частиною проекту, який реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

У презентації взяли участь Лариса Денисенко, Голова Відкритої громадської платформи розвитку української системи безоплатної правової допомоги, правозахисниця; Андрій Стельмащук, Президент Асоціації правників України; Марина Старовойтова, Заступник Голови Правління ГО «Всеукраїнське об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу»; Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив.

Лариса Денисенко, Голова Відкритої громадської платформи розвитку української системи безоплатної правової допомоги, правозахисниця, зауважила, що система безоплатної правової допомоги дозволяє понад 300 тисячам громадян України отримувати безоплатну правову допомогу в кримінальних, цивільних і адміністративних справах. Лариса Денисенко наголосила на тому, що вже понад два місяці питання незалежності системи безоплатної правової допомоги знаходиться під загрозою, адже після того, як колишнього директора Координаційного центру з надання правової допомоги Андрія Вишневського було призначено заступником Міністра юстиції, Міністерство юстиції України вдалося до формального рейдерства цієї системи, спершу призначивши очільника Координаційного центру з надання правової допомоги взагалі без оголошення конкурсу, а потім, під тиском громадськості, провівши непрозорий і фактично фіктивний конкурс з очевидним конфліктом інтересів та абсолютно непрозорими критеріями відбору. Результатом стало проголошення чинного на той час заступника Міністра юстиції Павла Мороза переможцем конкурсу. Такий наступ на незалежність системи безоплатної правової допомоги викликав нову хвилю обурення громадськості. Співробітники Координаційного центру з надання безоплатної правової допомоги висловили своє обурення стосовно наступу на ціннісний вимір роботи системи. До протесту долучилися також і західні партнери — донори, які фінансували систему з 2006 року. У результаті активного спротиву всіх зацікавлених сторін, результати конкурсу було скасовано й оголошено проведення нового конкурсу.

Лариса Денисенко наголосила, що зараз питанням нового конкурсу більше керують донори і продовжує опікуватись Міністерство юстиції, а громадськість трохи відсунена. Це дало підстави представникам 4-х громадських організацій створити коаліцію і виступити з вимогами прозорого конкурсу з чіткими критеріями. Задля цього представники Коаліції запропонували Міністерству юстиції та донорській спільноті чітко прописані процедурні моменти і спостерігачів з різних організацій. Коаліція має на меті активне залучення громадськості до процесу обрання нового очільника Координаційного центру з надання правової, а сам процес має бути більш відкритим. Це не мають бути спільні закриті засідання тільки в кабінетах Міністерства юстиції за участі донорів та співробітників і співробітниць Мін’юсту.

Представники Коаліції наполягають на тому, що процес має бути відкритим, і людям, які фахово зацікавлені в тому, щоб незалежність системи безоплатної правової допомоги була забезпечена, був наданий доступ та професійна залученість, щоб представники Коаліції могли виступити гарантами відкритості та прозорості процесу.

Андрій Стельмащук, Президент Асоціації правників України, наголосив, що Асоціація правників була однією з перших організацій, яка виступила за скасування результатів конкурсу з відбору Голови Координаційного центру безоплатної правової допомоги. Найвищий орган Асоціації — Правнича Асамблея вимагала проведення нового конкурсу, формування чітких правил проведення конкурсу і, власне, створення постійної робочої групи, яка б опікувалась питаннями надання безоплатної правової допомоги, її розвитку і функціонування. Ці цілі втілені в меті і завданнях Коаліції.

Андрій Стельмащук зауважив, що був присутній на одній із зустрічей із представниками Міністерства юстиції України і представниками донорів, на якій обговорювались, зокрема, питання участі громадськості в подальших процесах, які стосуються безоплатної правової допомоги. Проте, ці пропозиції широкого залучення громадськості так і залишились нереалізованими.

Процес обрання нового голови повинен завершитися до 1 вересня; тому учасники Коаліції, йдучи на випередження, розробили свої пропозиції щодо Положення «Про відбір керівника Координаційного центру», визначили критерії, які мають бути висунуті до потенційних кандидатів і запропонували, від імені громадськості, тих членів робочої групи, які могли б допомогти Мін’юсту і представникам донорів розробити Положення та провести конкурс. До складу цієї робочої групи представники Коаліції запропонували: Ольгу Лопушанську — представницю Асоціації правників України; Олександра Байдика – заступника Голови Правління Всеукраїнського об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу; Олександра Заславського – Заступника Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив; Мілу Ташеву – координаторку громадської ініціативи “Крим. SOS”.

Андрій Стельмащук наголосив, що принциповим моментом є забезпечення інституційної незалежності системи безоплатної правової допомоги. Адже за роки свого функціонування система довела, що це дійсно справжня реформа в українській правничій сфері. Ця реформа розпочалася більше 5 років тому, хоча дискусії щодо неї розгорнулися ще 2006 року. Тобто весь цей процес демонструє певну інституційну зрілість та стабільність. Представники Коаліції вважають, в таких умовах жодна державна інституція не може взяти цей процес під свій контроль. Вони ж, зі своєї сторони, відкриті до діалогу і конструктивної співпраці.

Марина Старовойтова, Заступник Голови Правління ГО «Всеукраїнське об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу», зауважила, що розпочала роботу в системі безоплатної правової допомоги від самого її започаткування. Також вона наголосила, що всі працівники системи були націлені на надання якісної правової допомоги громадянам. Система була дуже зручною, оскільки вона жодним чином не впливала на незалежність БПД. Адвокати є незалежними. Ця нова інституція, яка була створена у 2012 році, вона й була створена такою, що жодного тиску на адвокатів з боку Координаційного центру чи регіональних центрів не було. Клієнти центрів також засвідчили повагу до системи, оскільки, якщо до цього адвокати призначалися клієнтам, то довіра до цих адвокатів була не дуже високою. Система своєю роботою започаткувала те, що адвокатам системи безоплатної правової допомоги довіряють. Є показники, є виправдальні вироки. По-друге, є показники того, що стали менше катувати. Система і є саме тим чинником. Крім того, система надає правову допомогу в цивільних та адміністративних справах. Стосовно адміністративних справ це дуже важливо, оскільки там виступає безпосередньо суб’єкт владних повноважень відповідачем по справі. Людина повинна відчувати, що немає жодного тиску з боку міністерств, відомств або держави на адвокатів безпосередньо, які представляють їх інтереси, і на співробітників центрів, які їх консультують до цього. На минулому конкурсі вона була спостерігачем від ГО «Об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу» і, як спостерігач, бачила всю несправедливість конкурсу, тому висловила свою небайдужість стосовно несправедливості цього конкурсного відбору, оскільки претендент навіть не мав уявлення, що таке система безоплатної правової допомоги.

Марина Старовойтова зауважила, що коаліція повинна врахувати та допомогти створити саме такий порядок відбору керівника системи безоплатної правової допомоги, який би не дозволив пройти людині, яка зовсім не вбачає та не розділяє цінності системи безоплатної правової допомоги. Кандидат повинен бути небайдужим до цієї системи, оскільки система працює із простими людьми, вона має їм допомагати. Крім того, Марина Старовойтова вважає, що громадськість має бути включена до цього процесу, і коаліція направила вимоги до Міністерства юстиції. Громадськість має бути сформована таким чином, що це повинні бути саме правозахисні організації, які безпосередньо співпрацюють із системою безоплатної правової допомоги, а не жодні інші громадські організації, які не мають жодного відношення до системи. Тому Марина Старовойтова висловила свою позицію, що треба змінювати систему відбору. Та система відбору, що існувала, є несправедливою. Незалежність системи безоплатної правової допомоги має бути першим пріоритетним напрямком.

Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, наголосила на тому, що реформи в сфері юстиції завжди задають рамку демократизації країни, і саме тому Лабораторія законодавчих ініціатив від самого початку приєдналась до захисту системи безоплатної правової допомоги і включилась в роботу Коаліції. Адже вибудувана система є інституцією нового типу, за зразком якої могли би будуватись інші інституції, які кричуще потрібні для реформ у країні. Система безоплатної правової допомоги стоїть на певній ціннісній рамці й об’єднує людей, які не просто сповідують ці цінності, але й готові за них боротися. Для державних інституцій це надзвичайно рідкісний випадок, і, можливо, перший в Україні.

Світлана Матвієнко наголосила, що наша держава буде рухатися демократичним шляхом тільки тоді, коли від політичного впливу і від адміністративних посягань будуть усунуті проблеми з Рахунковою палатою, з Омбудсменом, з Центральною виборчою комісією. Інституційна незалежність системи безоплатної правової допомоги має бути взята під особливий контроль. Бо це вже успішна реформа, яка виглядає повною і конструктивною й може стати підставою для інших реформ.

Коаліція очікує, що всі пропозиції, про які вже згадували учасники дискусії, і які направлені до Міністерства юстиції України, будуть сприйняті конструктивно. Адже розмова про повну об’єктивність без участі громадськості є просто неможливою.

Зачіпаючи питання політичного впливу, Світлана Матвієнко зауважила, що система безоплатної правової допомоги є прекрасним адміністративним ресурсом з певними політичними важелями впливу, й Коаліція буде до кінця боротися за те, аби зробити неможливим його використання. Адже система має існувати як можливість захисту громадян України, власне, у суперечках із державою. Показники, і статистика успішних, виправдальних вироків і робота в цій системі є найкращим цьому показником.

Коаліція існує як наслідок відкритого листа, з яким звернулась Лариса Денисенко, і її робота розпочалась зі скасування результатів конкурсу й, можливо, буде мати ширші формати.

На останок Світлана Матвієнко наголосила, що досі немає чіткої відповіді від вищих політичних осіб держави, Президента України та Прем’єр-Міністра України, щодо ситуації системи безоплатної правової допомоги. Й саме ця ситуація може надати їм можливість заявити про свою позицію та реалізувати політичну амбіцію в абсолютно чистому ціннісному ключі.