24 червня Лабораторія законодавчих ініціатив (ЛЗІ) презентувала аналітичний звіт «Конкурсні комісії за участі міжнародних (іноземних) експертів (органи судової влади та Конституційний Суд України)» на засіданні Комітету Верховної Ради з питань правової політики.

Експерти ЛЗІ сфокусувалися на аналізі єдності критеріїв добору кандидатів, підходів конкурсних комісій до визначення відповідності кандидатів критеріям, які оцінюються в межах конкурсу. Вони представили висновки щодо механізмів роботи конкурсних комісій, кваліфікаційних вимог, обсягу повноважень, критеріїв оцінювання тощо.

Голова Комітету з питань правової політики Денис Маслов зауважив, що пропозиції дослідження частково перегукуються з напрацюванням Комітету в цьому напрямі, сформовані на основі спілкування з представниками комісій, моніторингом їхньої роботи. Процедури потребують вдосконалення, але у більшості аспектів це радше не про зміни до Закону, а про конструктивне виконання й імплементацію положень, які вже існують в законодавстві. Однак за потреби внесення необхідних законодавчих змін — можливе.

Лабораторія законодавчих ініціатив наголошує: відмовлятися від залучення іноземних експертів до конкурсних процедур Україні ще зарано. Наразі це найбільш прийнятна модель під час перехідного періоду на шляху до Європейського Союзу. Водночас потребує продовження дискусія щодо вдосконалення загальної рамки й уніфікації підходів у роботі конкурсних комісій. Адже критерії добору кандидатів мають бути єдиними для всіх комісій. Це підвищуватиме суспільну довіру до конкурсів, членів конкурсних комісій та їх рішень.

Під час презентації учасники поділилися своїм поглядом на проблеми, які порушив Звіт. Водночас вони зазначили, що дослідження — перша ґрунтовна робота, яка намагається визначити системні недоліки в чинних конкусних процедурах і пропонує конкретні кроки для того, щоб виправити їх.

Детальніше про всі проблеми й рекомендації, які визначила Лабораторія законодавчих ініціатив у Звіті, читайте за посиланням.

Планом для Ukraine Facility передбачено, що «важливим є подальше вдосконалення добору нових суддів Верховного Суду (ВС) шляхом удосконалення процедури перевірки доброчесності та змістовного залучення незалежних експертів». Також у ньому зазначено, що «Вищий антикорупційний суд (ВАКС) постійно покращує свою загальну операційну ефективність, проте потрібні додаткові судді, відібрані прозоро, на основі перевірки доброчесності, із залученням Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ)».

У Дорожній карті з питань верховенства права передбачено зобов’язання заповнити всі 25 вакантних посад ВАКС саме за участю ГРМЕ до кінця І кварталу 2026 року. 

Європейська комісія зазначала про необхідність продовження участі міжнародних експертів (іноземних) під час добору нових членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС). Єврокомісія також рекомендувала покращити відбір суддів ВС та перевірку декларацій доброчесності суддів ВС й інших вищих судів, із тимчасовим, але змістовним залученням незалежних експертів, призначених міжнародними партнерами. 

Залучення міжнародних (іноземних) експертів до складу конкурсних комісій в органах судової влади та Конституційному Суді України (КСУ) є важливим елементом реалізації євроінтеграційних інтересів України, що сприяє наближенню національного законодавства до європейських стандартів і підвищує рівень довіри до реформ з боку європейських інституцій та партнерів. 

Проблемою є те, що під час виконання міжнародних зобовʼязань конкурсні комісії за участю міжнародних (іноземних) експертів застосовують різні підходи до ухвалення та публікації своїх рішень. Це стосується добору кандидатів на посади членів: (1) ВККС, (2) Вищої ради правосуддя (ВРП), (3) керівника Служби дисциплінарних інспекторів (СДІ), його заступника, дисциплінарного інспектора, (4) суддів КСУ, (5) суддів ВАКС, (6) суддів Спеціалізованого окружного адміністративного суду (СОАС), (7) суддів Спеціалізованого апеляційного адміністративного суду (СААС).

Різні конкурсні комісії використовують різні моделі ухвалення рішень. Голоси міжнародних (іноземних) експертів завжди є вирішальними, проте конкретні моделі відрізняються: наприклад, для ухвалення спільного рішення ВККС та ГРМЕ при доборі суддів ВАКС потрібна більшість від загальної кількості учасників спільного засідання, але не менше трьох голосів членів ГРМЕ. А для таких комісій, як Етична рада чи Конкурсна комісія СДІ, потрібно чотири голоси, два з яких мають бути від міжнародних (іноземних) експертів. Це робить систему конкурсних комісій заплутаною та складною для розуміння, знижує її прозорість та взаємоузгодженість.

Окремим питанням, що потребує уваги, є право вирішального голосу: тут також є різні підходи. Наприклад, міжнародні (іноземні) експерти мають право вирішального голосу (Етична рада, Конкурсна комісія ВККС, Конкурсна комісія з проведення конкурсу на зайняття посад керівника СДІ та його заступника, дисциплінарного інспектора (Конкурсна комісія СДІ), Дорадча група експертів (ДГЕ), Експертна рада); ГРМЕ має право накладення вето на будь-якого кандидата на посаду судді ВАКС з причин невідповідності його встановленим критеріям.

Також зафіксовано численні випадки, коли одна й та сама особа може подавати свою кандидатуру на різні конкурси на посади як у межах одного органу, так і в межах різних органів за різними квотами від різних суб’єктів призначення/обрання. Як наслідок, відсутність єдиної бази кандидатів, які беруть участь у конкурсних процедурах, породжує формування різної практики ухвалення рішень щодо відповідності/невідповідності одного й того самого кандидата встановленим критеріям.

Проблемою є ухвалення немотивованих рішень. Належна мотивація рішень за результатами оцінювання кандидатів на відповідність встановленим критеріям має давати чітке розуміння того, чим керувалися конкурсні комісії, коли оцінювали таких кандидатів: що було взято до уваги, а що — ні; які мотиви лежать в основі ухвалення конкретного рішення. Така мотивація рішень не лише зніме багато запитань у кандидатів (зокрема, тих, які не пройшли конкурс), а й дасть змогу підвищити рівень довіри до рішень конкурсних комісій. Хоча одні рішення конкурсних комісій є досить структурованими, належно мотивованими (наприклад, рішення ВККС та ГРМЕ), інші ж, навпаки, містять лише загальні формулювання та шаблонні мовленнєві конструкції й не мають належного обґрунтування. Наприклад, такі проблеми є в рішеннях Етичної ради щодо відповідності кандидатів критеріямВодночас рішення Етичної ради про невідповідність кандидатів критеріям професійної етики та доброчесності, навпаки, є добре мотивованими. професійної етики та доброчесності.

Застосування неоднорідної практики у формулюванні рішень може створювати ризики для розуміння підходів конкурсних комісій до оцінювання кандидатів, а також не сприятиме прозорості їхньої діяльності. 

Різні підходи виявляються як щодо структури та мотивованості рішень конкурсних комісій, так і щодо встановлення так званих «негативних висновків» (тобто рішень щодо кандидатів, які припинили участь у конкурсі). Наприклад, у Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів ВККС (Конкурсна комісія ВККС) таких висновків немає взагалі, натомість є лише остаточний перелік рекомендованих кандидатів на посаду члена ВККС. Водночас в Етичній раді (сприяє встановленню відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності) використання «негативних висновків» активно практикується.

Рішення частини конкурсних комісій (всіх, окрім ДГЕ) неможливо оскаржити в суді, оскільки вони не вважаються «остаточними». Так, ВС сформував системну позицію щодо конкурсних комісій, відповідно до якої вони не ухвалюють остаточних рішень, а лише сприяють суб’єкту призначення/обрання, здійснюючи окремий етап конкурсної процедури. Натомість судовий контроль можливийВодночас рішення Етичної ради про невідповідність кандидатів критеріям професійної етики та доброчесності, навпаки, є добре мотивованими. лише щодо фінального рішення суб’єкта призначення/обрання.

Особливо дискусійним є питання визначення поняття «остаточності рішень» для тих кандидатів, які за результатами рішень конкурсних комісій про невідповідність встановленим критеріям фактично припиняють свою участь у конкурсі. Тобто для них такі рішення по суті є остаточними (не залишаючи вибору субʼєкту призначення/обрання), і неможливість їх оскарження позбавляє особу права на судовий захист. Законодавчо закріплено лише можливість оскарження рішень ДГЕ, зокрема, визначено, які її рішення можуть бути оскаржені в судовому порядку і з яких виключних підстав; щодо рішень інших конкурсних комісій — такого законодавчого закріплення не передбачено. 

Ще однією проблемою для судового оскарження рішень конкурсних комісій в адміністративних судах є відсутність у них владних повноважень. У судовій практиці ВС є утверджений підхід, відповідно до якого конкурсні комісії не є суб’єктами владних повноважень у спірних правовідносинах. Відповідно, у деяких випадках судова практика ВС вказує на те, що спори до конкурсних комісій не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства (Етична рада, Конкурсна комісія ВККС, Конкурсна комісія СДІ). Конкурсні комісії не є ані органами влади, ані суб’єктами владних повноважень; вони не мають статусу юридичних осіб. Представництво таких комісій навіть в адміністративному судочинстві є утрудненим через відсутність правил визначення представника для підписання процесуальних документів від імені конкурсних комісій (їхні керівники не мають таких повноважень) для участі в судових засіданнях.

Винятком є ДГЕ, яку Касаційний адміністративний суд у складі ВС визнає органом, що «наділений державою владно-управлінськими функціями у правовідносинах, що виникають у процесі формування суддівського корпусу КСУ».

Щодо публікації (оприлюднення) рішень конкурсних комісій також спостерігаються певні відмінності. Наприклад, Етична рада ухвалює та оприлюднює обґрунтований висновок щодо відповідності кожного кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності; Конкурсна комісія СДІ оприлюднює вмотивовані рішення стосовно кандидатів, участь яких було припинено у зв’язку з наявністю обґрунтованого сумніву щодо їх відповідності критерію доброчесності чи встановленим для судді етичним стандартам, лише на їхню письмову вимогу; ДГЕ стосовно кандидатів, які отримали оцінку «не відповідає» за критеріями високих моральних якостей або визнаного рівня компетентності у сфері права, оприлюднює лише резолютивну частину рішення, без наведення мотивів, які стали підставою для його ухвалення. А повний текст рішення із мотивуванням оприлюднюється ДГЕ на письмову вимогу такого кандидата.

У випадку її відсутності:

• створюються умови, за яких ні кандидати, ні громадськість, ні сторонні спостерігачі не можуть належним чином зрозуміти та оцінити підходи конкурсних комісій до відбору;
• створюються передумови для делегітимізації конкурсних комісій та дискредитації конкурсної процедури в очах громадськості.

Наразі законопроєкти для розв’язання описаної проблеми відсутні.

1. Відсутність єдиної бази кандидатів, які беруть участь у конкурсних процедурах, породжує формування різної практики ухвалення рішень про відповідність/невідповідність одного й того самого кандидата встановленим критеріям.
2. Застосування різних підходів до голосування та ухвалення рішень конкурсних комісій, зокрема щодо структури, обґрунтованості рішень і підходу до встановлення результатів голосувань та так званих негативних висновків, породжує недовіру до функціонування цих комісій і конкурсної процедури загалом.
3. Відсутність єдиних підходів до визначення остаточності рішень для кандидатів, які за результатами ухвалених конкурсними комісіями рішень про невідповідність встановленим критеріям фактично припиняють свою участь у конкурсі. Для таких кандидатів ці рішення фактично є остаточними — і відсутність можливості їх оскарження на рівні нормативних актів та практики ВС позбавляє права на судовий захист.
4. Відсутність публічних результатів голосувань, недостатня мотивованість та обґрунтованість таких рішень породжують недовіру до функціонування цих комісій та конкурсної процедури загалом.

Ухвалення та публікація рішень конкурсними комісіями за участю міжнародних (іноземних) експертів в органах судової влади та КСУ потребують додаткового врегулювання.

1. Провести широку дискусію щодо визначення остаточного характеру рішень, ухвалених конкурсними комісіями.
2. Продовжити узагальнення судової практики ВС та розроблення типових підходів до вирішення спірних ситуацій із зазначених питань.
3. Закріпити в законодавстві чіткі підстави для судового оскарження рішень конкурсних комісій виключно через недотримання процедури, зокрема для кандидатів, для яких рішення таких комісій про невідповідність встановленим критеріям фактично означають припинення участі в конкурсі, а отже, є остаточними. У законодавстві треба передбачити період, протягом якого конкурсна комісія оцінює кандидата на відповідність критерію доброчесності.
4. Передбачити, що негативні рішення конкурсних комісій публікуються деперсоніфікованими; позитивні — із зазначенням тих персональних даних, які були відкритими під час проведення публічної співбесіди з відповідним кандидатом. Якщо особа, яка отримала позитивне рішення, не була призначена на посаду, вона може звернутися до конкурсної комісії щодо деперсоніфікації її даних.
5. Розробити та запровадити єдину базу профайлів кандидатів із єдиним форматом резюме, які беруть участь у конкурсах на посади в органи судової влади та КСУ. Надати право доступу до цих профайлів членам відповідних конкурсних комісій та відповідних органів, до яких призначаються/обираються кандидати.
6. Розробити та затвердити шаблон/зразок рішення за результатами оцінювання відповідності кандидатів встановленим критеріям та інструкцію до нього, у якій закріпити необхідність належної вмотивованості таких рішень.
7. Уникати формального підходу до обґрунтування рішень за результатами оцінювання відповідності кандидатів встановленим критеріям.
8. Законодавчо закріпити норми, що врегулювали б, які рішення конкурсних комісій можуть бути оскаржені, з яких саме підстав, які не можуть бути оскаржені, а також правила представництва конкурсних комісій у судах.
9. У майбутньому переглянути підхід щодо надання переважного права голосу міжнародним (іноземним) експертам.
10. Напрацювати однаковий підхід до структури, обґрунтування та ухвалення рішень за результатами оцінювання відповідності кандидатів встановленим критеріям у межах однієї комісії. 

Інфобриф підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Лабораторія законодавчих ініціатив із коаліцією громадських організацій представила Європейській комісії проміжні результати цьогорічного Тіньового звіту за розділами 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та 24 «Юстиція, свобода та безпека».

До презентації 4 червня долучилися представники Генерального директорату Європейської комісії з питань розширення та Східного сусідства (DG ENEST), який відповідає за переговори щодо розширення й вступу до ЄС з країнами-кандидатами та потенційними кандидатами на вступ. А також представники делегації ЄС в Україні.

Лабораторія законодавчих ініціатив із коаліцією громадських організацій третій рік поспіль моніторить та оцінює прогрес України у сфері євроінтеграції. Це незалежний альтернативний аналіз представників громадянського суспільства та експертного середовища за координації ЛЗІ.

Учасники презентували і обговорили результати у сферах верховенства права (суди, прокуратура, адвокатура), боротьби з корупцією та організованою злочинністю, реформи органів правопорядку, захисту засадничих прав і свобод людини за участі керівниці напряму «Верховенство права» ЛЗІ Карини Асланян і керівника напряму «Правопорядок» ЛЗІ Євгена Крапивіна, заступниці виконавчого директора з юридичних питань Transparency International Ukraine Катерини Риженко, голови правління Тетяни Печончик і адвокаційної менеджерки з євроінтеграції Анастасії Даців Центру прав людини ZMINA.

Керівниця напряму «Верховенство права» ЛЗІ Карина Асланян представила ключові результати за напрямом судової реформи. У фокусі — питання добору нових суддів та робота конкурсних комісій, вдосконалення дисциплінарних процедур, нерозв’язані проблеми, які потребують уваги вже зараз. А також — останні новини, пов’язані із ймовірними випадками корупції у Верховному Суді.

Важливим здобутком під час звітного періоду став запуск комплексного проєкту з цифровізації судової системи, який Лабораторія втілює спільно з ключовими інституціями судової влади — Верховним Судом, Вищою радою правосуддя, Державною судовою адміністрацією України та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, а також Конституційним Судом України.

Ключовими викликами на цьому етапі є призначення суддів Конституційного Суду, недопущення зупинки роботи ВРП через законодавчі колізії та належне реагування на ймовірні випадки корупції в судовій владі. 

Частини Тіньового звіту щодо прокуратури, адвокатури, а також посилення інституційної спроможності органів правопорядку протидіяти серйозним злочинам, включно з організованою злочинністю, презентував керівник напряму «Правопорядок» ЛЗІ Євген Крапивін.

Він підкреслив, що скасовані конкурси в липні 2025 року так і не було відновлено, у Генпрокурора залишаються надмірні повноваження. Попри вимогу Єврокомісії не лише повернути законодавство у попередній стан, а й утриматись від застосування цих повноважень — прогресу жодного. Найбільшим викликом у розвитку прокуратури є 10 пріоритетів Качки–Кос для України на 2026 рік. Передусім йдеться про зміну заполітизованого порядку призначення і звільнення Генпрокурора, а також впровадження обовʼязкового конкурсу на керівні посади. Це, зокрема, є частиною проєктів нової Антикорупційної стратегії, яку нині розробляє Україна. Конкурс на керівні посади мав бути впроваджений ще в березні 2026 року, але цього не сталося.

Євген Крапивін звернув увагу на відсутність будь-якого поступу у реформуванні адвокатури: незважаючи на створення у січні 2026 року урядової робочої групи з удосконалення законодавства у цій сфері, відтоді відбулося лише одне засідання. Це та супротив Національної асоціації адвокатів України значно сповільнюють досягнення належного результату і завдань Дорожньої карти з питань верховенства права в цьому напрямі.

Окремо Євген Крапивін зупинився на ключових аспектах Тіньового звіту за розділом 24 «Юстиція, свобода та безпека». 

Також цьогоріч експерти проаналізували ще одну частину кластера «Основи» — «Функціонування демократичних інституцій». Напрацювання у цьому напрямі коаліція за координації ЛЗІ також передала на ознайомлення Європейській комісії.

Цьогоріч Тіньовий звіт готують експерти Лабораторії законодавчих ініціатив, Transparency International Ukraine, Центру прав людини ZMINA, «Адвоката майбутнього», «Європи без бар’єрів», Асоціації правників України, Громадянської мережі «Опора», Центру демократії та верховенства права та за інформаційної підтримки «Європейської правди». Він вже традиційно буде опублікований напередодні Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2026 році.

Тіньовий звіт є системним аудитом від профільних експертів громадських організацій, який не дублює офіційних документів держави і оцінки Європейської комісії і не залежить від їхніх позицій. Натомість є аналітичним інструментом підготовки фахового та комплексного бачення євроінтеграційних процесів, який передбачає залученість експертів до процесу реформ. І при цьому дає оцінку відповідності українського законодавства і всієї системи стандартам ЄС. 

Підготовка тіньових звітів — регулярна практика для усіх країн-кандидатів, які прагнуть вступити до Європейського Союзу. У Боснії і Герцеговині, Сербії, Північній Македонії, Молдові незалежні коаліції громадських організацій роками здійснюють альтернативний моніторинг прогресу реформ у сферах верховенства права, функціонування демократичних інституцій тощо. В Україні така робота системно здійснюється з 2024 року, коли коаліція громадських організацій вперше підготувала альтернативний аналіз до Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу. 

Тіньовий звіт — це всеціло продукт громадянського суспільства, незалежно від джерел підтримки. Для зміцнення інституційної незалежності процесу з 2026 року ЛЗІ започатковує нову тенденцію: Тіньовий звіт профінансований також і незалежними громадськими організаціями. Значна частина коштів на його розробку буде покрита Лабораторією законодавчих ініціатив і Transparency International Ukraine. ЛЗІ бере на себе місію забезпечити максимальну неупередженість і об’єктивність цього процесу підготовки, як і робить це щороку. 

Участь міжнародних (іноземних) експертів у діяльності конкурсних комісій в органах судової влади та КСУ як явище виникло у відповідь на системні проблеми:

1. неспроможність органів суддівського врядування (насамперед ВРП), а також КСУ ухвалювати рішення в умовах політичного тиску;
2. спроби втручання з боку деяких суддів у процеси ухвалення судових рішень;
3. стабільно низький рівень довіри суспільства до судів (за даними соціологічних досліджень, проведених Центром Разумкова, Національним агентством з питань запобігання корупції  тощо).

Усе це в підсумку призвело до неспроможності ефективно реагувати на кризи, що регулярно виникали в судовій владі та КСУ. Також вимоги щодо залучення міжнародних (іноземних) експертів були закріплені в зобов’язаннях України перед міжнародними організаціями та партнерами. Зокрема, така участь розглядалася як гарантія додаткового контролю за дотриманням принципів незалежності суддів, професійної доброчесності та запобігання корупційним ризикам.

З 2018 року розпочалося активне залучення міжнародних (іноземних) експертів до складу конкурсних комісій в органах судової влади та Конституційному Суді України. Запровадження участі таких експертів у діяльності конкурсних комісій, з одного боку, було реакцією на низький рівень довіри суспільства до судової влади та Конституційного Суду України. З іншого — було зумовлено міжнародними зобов’язаннями України (Планом для Ukraine Facility, звітами Європейської комісії), а також Дорожньою картою з питань верховенства права.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що вивчення результатів діяльності конкурсних комісій за участі міжнародних (іноземних) експертів дає змогу не лише оцінити їхню ефективність у контексті судової реформи, а і сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення їхньої діяльності.

У межах цього дослідження діяльність конкурсних комісій оцінювалася за період із січня 2022 року до листопада 2025 року включно. У частині проведення конкурсних процедур застосовувалися оновлені дані станом на квітень 2026 року.

Дослідження зосереджується на аналізі діяльності (включаючи законодавчу базу) конкурсних комісій, як-от: Етична рада, Конкурсна комісія з добору кандидатів на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Конкурсна комісія з проведення конкурсу на зайняття посад керівника Служби дисциплінарних інспекторів та його заступника, дисциплінарного інспектора, Дорадча група експертів, Громадська рада міжнародних експертів, Експертна рада (виключно законодавча база) та Громадська рада доброчесності (в частині релевантного порівняння з діяльністю тих комісій, які відповідно до закону після закінчення роботи поточних складів будуть замінені Громадською радою доброчесності). Також була проаналізована релевантна практика Верховного Суду. 

Під час дослідження, зокрема, здійснено аналіз проведених співбесід (спеціальних спільних засідань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) та Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ) із кандидатами на посади суддів Вищого антикорупційного суду (ВАКС), Конституційного Суду України (КСУ), керівника Служби дисциплінарних інспекторів (СДІ), його заступника, дисциплінарних інспекторів, членів ВККС, Вищої ради правосуддя (ВРП): загалом переглянуто та проаналізовано 143 співбесіди з кандидатами; аналіз рішень конкурсних комісій стосовно зазначених кандидатів. Також проведено інтерв’ю із членами деяких конкурсних комісій.

Фокус вказаного дослідження — аналіз єдності критеріїв добору кандидатів, єдності підходів конкурсних комісій до визначення відповідності кандидатів критеріям, що оцінюються. Оцінювання роботи конкурсних комісій здійснено в розрізі механізму формування їхнього складу, кількості міжнародних (іноземних) представників у їхньому складі, кваліфікаційних вимог, обсягу повноважень, критеріїв оцінювання тощо.

Окремо в релевантних процедурах здійснено порівняння роботи конкурсних комісій із діяльністю Громадської ради доброчесності (ГРД).

Висновки, наведені за результатами дослідження, ґрунтуються, зокрема, на статистичних даних зазначених конкурсних комісій за підсумками їхньої діяльності.

Окрема частина звіту містить конкретні рекомендації щодо вирішення виявлених у процесі дослідження проблем, застосовні для формування орієнтирів подальшого руху державної політики в цій сфері.

Цей документ підготовлено за підтримки Швеції. Зміст документа є винятковою відповідальністю ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив» та не обов’язково відображає позицію Швеції.

Рік тому Уряд затвердив Дорожню карту з питань верховенства права — стратегічний документ, який визначає комплекс реформ у цій сфері. Рекомендації Дорожньої карти є принципово важливими для відкриття переговорного кластера 1 «Основи процесу вступу», а виконання визначених зобов’язань має вирішальну роль у процесі вступу України до Європейського Союзу.

Що вже вдалося, а які проблеми досі гальмують рух України до ЄС — обговорили під час заходу «Дорожня карта з питань верховенства права: рік після ухвалення». До події долучилися представники влади, держорганів, громадянського суспільства, зокрема виконавча директорка Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко. А також міжнародні партнери, серед яких Пані Посол Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова, Надзвичайний і Повноважний Посол Французької Республіки в Україні пан Гаель Весьєр та Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні пан Гайко Томс.

Т.в.о. Міністра юстиції Людмила Сугак підкреслила, що ухвалення Дорожньої карти є одним із ключових етапів євроінтеграційного руху України, але її справжню цінність визначать саме результати впровадження. Наразі критично важливо забезпечити узгоджені дії всіх органів влади та партнерів, щоб реалізувати на практиці закладені реформи. Адже йдеться також і про утвердження верховенства права, забезпечення прозорої і незалежної системи правосуддя, ефективну боротьбу з корупцією та захист прав людини.

Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тарас Качка наголосив, що Дорожня карта консолідує необхідні заходи для завершення усіх процесів, започаткованих в часи Революції Гідності, і дає просуватися далі. Він зазначив, що верховенство права є умовою буття в Європейському Союзі, фундаментом довіри між державою, суспільством, бізнесом і міжнародними партнерами.

Невід’ємним складником на цьому шляху та орієнтиром для впровадження змін є Тіньовий звіт, який коаліція громадських організацій за координації ЛЗІ готує вже третій рік поспіль. Зокрема, у Тіньовому звіті за 2024 рік зібрано понад 500 конкретних рекомендацій, які охоплюють питання верховенства права, незалежності судової влади, реформування органів правопорядку, захисту прав людини, боротьби з корупцією, організованою злочинністю тощо. Він є підставою для формування щорічного Звіту Єврокомісії про розширення, про який говорять у медіа та суспільстві.

Про важливість цього інструменту суспільного контролю та загалом ролі громадськості у цих процесах говорила і Світлана Матвієнко під час дискусійної панелі «Реформа верховенства права: єдиний запит українського суспільства»:

Виконавча директорка ЛЗІ також наголосила, що потрібно поступово й систематично використовувати можливі інструменти для вдосконалення процесів, комунікації проблем, співпраці з усіма викликами, які зʼявляються в ході реформ, а не тонути в радикальних оцінках. Громадянське суспільство комунікує по-різному — хтось в неформальний спосіб, хтось у формальний. Великі та потужні аналітичні центри, які мають реальну спроможність і можуть говорити про верховенство права, використовують ці методи у комплексі.

Світлана Матвієнко зазначила, що одним з ключових елементів є довіра до реформ. Цей рівень перш за все вимірюється довірою до інституцій — те, як ми сприймаємо інституції, ставимося до них, як ми з ними працюємо, і наскільки вони є відкритими. І це на даному етапі реформування є більш важливим, ніж конкретні цифри, які різняться між собою в рази, залежно від методології чи аудиторії опитуваних.

Захід організували Міністерство юстиції України та Офіс Віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції у співпраці з EU Project Pravo-Justice, що імплементується Expertise France, та Програмою GIZ «Сприяння наближенню України до ЄС у сфері верховенства права» (3*E4U) Strengthening Ukraine’s EU Accession in the Rule of Law.

Призначення суддів Конституційного Суду України (КСУ) та членів Вищої ради правосуддя (ВРП) без затримок — одна з десяти вимог плану Качки-Кос, який у 2026 році має виконати Україна. Його узгодили у грудні 2025 року як пріоритетний план для України за напрямами верховенства права та боротьби з корупцією. 

Певний прогрес у призначенні членів ВРП відбувся у березні 2026 року, коли з’їзд суддів України проголосував за двох відібраних кандидатів. Натомість через п’ять місяців після погодження плану Качки-Кос жодного призначення до КСУ так і не відбулося. 

Наразі в Конституційному Суді працюють 13 суддів із 18. У листопаді 2026 року завершуються повноваження судді Віктора Городовенка (квота з’їзду суддів). А 2 березня і 24 вересня 2027 року — ще в двох. 

Україна вже два з половиною роки добирає та призначає суддів Конституційного Суду за новою процедурою. Процес тривалий, недосконалий, дороговартісний, але часто неефективний, адже конкурси відбуваються, а жодного переможця може і не бути. Так уже сталося в двох попередніх конкурсах за квотою з’їзду суддів і в одному — за квотою Президента України. Або когось таки обирають, а суб’єкт призначення провалює голосування за них. Так було у 2025 році, коли Парламент не знайшов голосів за двох кандидатів за своєю квотою. Їх, після попередньої перевірки, як того вимагає закон, рекомендувала Дорадча група експертів (ДГЕ). 

За весь час існування нової процедури призначили чотирьох нових суддів — двох (у 2025 році) за квотою Президента та по одному від Парламенту та з’їзду суддів (у 2024 році). 

Щобільше, у 2025 році КСУ протягом шести місяців не виконував своїх функцій через відсутність кворуму. Тоді фактично працював лише один Сенат. Натомість Президент та Парламент зволікали з призначеннями. Але у підсумку Президент свою функцію виконав, а Парламент — провалив голосування. 

Ймовірно, саме після цього і з’явилася вимога ЄС до України щодо «призначень без затримок». 

Триває новий добір за парламентською квотою на дві вакантні посади. Його результат стане відомим шостого травня, коли ДГЕ оцінить рівень компетентності кандидатів на посади суддів КСУ. Цього разу 10 осіб успішно пройшли оцінювання моральних якостей і потрапили до цього етапу. 

Дорадча група експертів також із квітня перевіряє документи кандидатів за квотою з’їзду суддів. Тут на дві вакантні посади претендують 18 осіб. За інформацією ЛЗІ, співбесіди з ними відбудуться в липні. До вересня ДГЕ має сформувати список претендентів на призначення. 

Натомість конкурс на одну вакантну посаду судді КСУ за квотою Президента досі не розпочато. Строки старту невідомі. 

Якщо обидва конкурси будуть успішними, влітку можна очікувати на призначення судді/суддів за квотою Парламенту, а восени — за квотою з’їзду суддів.

Щодо квоти Президента — якщо не розпочати конкурс у найближчі два–три тижні, призначень цього року навряд чи можна очікувати з огляду на складність і тривалість процедур. Водночас доцільно у найближчі місяці оголосити конкурс на відповідну вакансію, враховуючи потребу у призначенні нового судді за цією ж квотою вже у березні 2027 року.

Раніше ми вже писали, як потрібно переформатувати конкурсні процедури, аби пришвидшити результат. Але віз і нині там.

Деякі кандидати до КСУ, які зараз беруть участь у конкурсах, раніше вже отримували зелене світло від ДГЕ. Це актуалізує дискусію щодо необхідності формування списку резервних кандидатів, які не були призначені з технічних причин. 

Йдеться про ситуації, коли для ухвалення рішення суб’єктом призначення, наприклад, не було достатньої кількості претендентів на посаду. А саме: якщо вакансія лише одна, то за законом на неї має претендувати мінімум двоє осіб. Такий кандидат мав би потрапляти у фінал наступного конкурсу без необхідності проходити його повторно. 

Або ж коли вільних вакансій у одного з суб’єктів призначення менше, ніж, на його думку, достойних кандидатів (до прикладу, вакансія одна, а достойних претендентів — три). Тоді такі особи могли б потрапляти на рік-два в кадровий резерв, а з нього без додаткових конкурсів — на розгляд інших суб’єктів призначення. 

Це б економило час, гроші, зусилля українських та міжнародних експертів у складі ДГЕ. А головне — це б не відбивало бажання достойним кандидатам брати участі у конкурсах. Цифри свідчать, що охочих подаватися все меншає. Натомість на конкурси по колу приходить багато тих, хто неодноразово отримував від ДГЕ червоне світло. Отже, і виходить, що кандидати ніби є, а набрати хоча б по дві особи на одну вакансію важко, а часто — взагалі неможливо. 

При цьому на розгляді Парламенту з минулого року перебуває законопроєкт № 14149, який частково розв’язує вказані проблеми (хоча і дещо іншим способом). Водночас деякі його положення розкритикувала Венеційська Комісія, тож вони потребують змін, аби не просто успішно пройти голосування у сесійній залі, але і не зайти в конфлікт з нашими міжнародними партнерами. 

Тим, хто уважно відслідковує всі добори суддів КСУ або ж бере в них активну участь, кожен новий конкурс нагадує день бабака. З двох причин: головна полягає в тому, що судді КСУ — це унікальні правники, по суті — «штучний товар». Недостатньо одного бажання, щоб швидко мати незалежний та доброчесний склад суддів КСУ. 

Кожен відібраний суддя має відповідати надзвичайно високим професійним стандартам, бути не лише хорошим суддею чи добре писати складні тексти, а мати стратегічне бачення. І також надвисокі внутрішні стандарти доброчесності та етики. 

Щобільше, важливою є незалежність судді, безвідносно того, хто його призначив. Він має бути рівновіддаленим від усіх гілок влади. 

І саме в цих деталях ховається диявол. Наприклад, члени ДГЕ питають кандидатів у судді КСУ про майно, яке їхні батьки набули 30 років тому. Або ж цікавляться, чи відвідував кандидат музичну школу (яке це взагалі має значення для судді КСУ?). Або ж чому суддя Верховного Суду вирішив піти на конкурс до КСУ? 

Тут питання вже до Дорадчої групи експертів: кого, власне, вони хотіли б бачити кандидатом, якщо виникають питання щодо намірів деяких суддів ВС перейти до КСУ? Особливо, якщо якісь з них пів життя працювали суддями вищих судів. То куди такі висококваліфіковані правники мають йти далі? 

Натомість хотілося б від ДГЕ частіше чути питання щодо того, як кандидат на посаду судді КСУ бачить вирішення таких давніх проблем, як політизація Конституційного Суду? Або тривале зволікання з розглядом найбільш резонансних конституційних подань, які по п’ять–десять років перебувають на розгляді в КСУ? Наприклад, що робити з питанням люстрації, щодо якої вже давно висловився Європейський суд з прав людини. А КСУ досі неспроможний зробити те саме. 

Або ж питати про те, як має бути переформатована робота КСУ, аби в подальшому не допускати розгляду справ десятиліттями? Список можна продовжувати. 

Саме це мала би з’ясовувати ДГЕ паралельно з питаннями щодо майна самого кандидата, його родини, його батьків, бабів/дідів та навіть іноді «сусідів». А не вираховувати, скільки днів чоловік-кандидат провів у закордонному відрядженні. Члени ДГЕ або інших конкурсних комісій, до прикладу, теж можуть тижнями знаходитися у відрядженнях, проводячи співбесіди з кандидатами або готуючись до них. І ні в кого не викликає сумнівів їхня доброчесність. 

Протягом 2022–2025 років на розгляді в КСУ перебувало від 43 до 50 конституційних подань. На кінець 2025 року таких подань залишалося 48, 32 з яких надійшли до КСУ до 2022 року. 

Від початку повномасштабного вторгнення і до 2025 року на розгляд КСУ надійшло 19 конституційних подань. У цей же період завершено розгляд 17 подань, більшість з яких (14) надійшли ще у 2015–2020 роках. Наприклад, ухвала про закриття одного з проваджень, відкритого ще у 2015 році, була постановлена лише у 2022 році. 

Тобто за чотири роки війни дві третини конституційних подань не отримали вирішення. А це — найскладніші питання країни, від яких можуть залежати цілі сфери або ж існування окремих органів. 

Наприклад, з 2020 року розглядається питання конституційності створення та функціонування Вищого антикорупційного суду (ВАКС). З огляду на те, що в Україні зараз утворені ще два вищі спеціалізовані суди (які розглядатимуть адміністративні справи за участі центральних органів виконавчої влади), ухвалення рішення щодо ВАКС не просто на часі, а роки на чотири прострочено. 

Також КСУ втягнуто у дискусію щодо участі міжнародних експертів у конкурсних комісіях. Останніх намагаються позбутися, маніпулюючи начебто втручанням в державний суверенітет. На часі її вирішити, навіть попри те, що зараз суддів КСУ добирають за участі міжнародних експертів. 

Значно краща ситуація із розглядом конституційних скарг. Від моменту, коли в Україні з’явилась можливість звернутися до КСУ з ними (30 вересня 2016 року), суб’єкти права на конституційну скаргу подали до КСУ понад чотири з половиною тисячі конституційних скарг. Найбільше надійшло у 2018 році (690), а найменше (з об’єктивних причин) ― у 2022 році (248). Перші рішення за результатами розгляду конституційних скарг КСУ почав ухвалювати у 2019 році. Всього таких рішень 67. 

Питання у скаргах менш політизовані, ніж  у конституційних поданнях. Тому і статистика їх розгляду в рази краща. Однак варто звернути увагу, скільки процесуального «сміття» надходить до КСУ. Більше половини конституційних скарг не відповідають навіть формальним вимогам. Багато скаржників взагалі не розуміють справжньої ролі Суду та суті такого інструменту як конституційна скарга, тож намагаються влаштувати із КСУ «четверту» судову інстанцію. 

Навіть попри спроби завалити скаргами весь Суд, запровадження інституту конституційної скарги у 2016 році було правильним рішенням. КСУ справляється зі своєю задачею.

Окрім вже згаданого, варто також звернути увагу на системні проблеми, до яких призводить функціонування Суду на межі кворуму. Як-от неможливість «зібрати» належну кількість голосів навіть за важливі і прогресивні рішення. Якщо з 18 суддів в останні роки наявні лише 12–14, а кількість голосів «За» має бути хоча б 10, це призводить до постійних відкладень розгляду конституційних подань. 

Деякі рішення навіть неможливо винести на обговорення. Однією з причин є небажання з боку доповідача виносити на розгляд політично складне питання (і з цим наразі нічого неможливо зробити). Механізми примусового внесення таких питань в порядок денний відсутні. Водночас накопичення невирішених справ формує «зачароване коло»: нові справи продовжують розподілятися між суддями, їх загальна кількість зростає, строки розгляду подовжуються, судді на власний розсуд пріоритезують справи, надаючи перевагу найбільш актуальним, на їхню думку. Однак якби й були механізми примусового постановлення в порядок денний, то як ухвалювати рішення, якщо суддя-доповідач, який володіє матеріалами більше за інших, не хоче навіть обговорювати такий кейс? 

Проблемою є також наявні відводи чи самовідводи суддів. З огляду на те, що деякі з суддів — колишні депутати, які часто голосували за те, що зараз необхідно розглядати на предмет конституційності, виходить зрив кворуму. Одна ситуація, коли це 1–2 судді у відводах/самовідводах, якщо наявні 17–18 суддів. І інша — якщо 12–13. 

Тож небажання призначати навіть відібраних кандидатів до КСУ (або ж зволікання з цим) по суті блокує ухвалення будь-якого рішення Конституційним Судом.

Нині очевидно, що Суд функціонує як під внутрішнім, так і під зовнішнім політичним тиском. Таким чином, для вирішення будь-яких дійсно важливих, але вкрай політичних історій без призначення нових суддів КСУ фактично заблоковано. Так, в Суді можна отримати рішення про визнання неконституційною законодавчої «блохи». А от вирішити щось, про що за пару хвилин буде 400 новин в медіа — неможливо. 

Ми не ставили собі за мету перерахувати усі наявні проблеми Конституційного Суду. Для цього існують Тіньові звіти, які щороку пише коаліція громадських організацій за координації ЛЗІ та інші представники громадянського суспільства. 

Однак на цьому етапі вкрай важливо звернути увагу на політичну і кадрову складову. Не лише тому, що це вимога плану Качки-Кос. А тому, що від політично незалежного та внутрішньо стабільного КСУ, який працює належно, залежить баланс влади у воюючій країні. Україна має не лише вижити у битві зі скаженим ведмедем. Але й вбити внутрішніх драконів, які роками руйнують привабливість України, насамперед — для своїх же громадян, які вирішують виховувати дітей за кордоном, а також для наших союзників з Євросоюзу та НАТО, які вже не так впевнено говорять про швидкий вступ України хоча б до ЄС. 

Лабораторія законодавчих ініціатив починає роботу над Білою книгою, в якій основну увагу буде зосереджено на проблемах державної та патронатної служби в судах першої та апеляційної інстанцій, а також шляхах їх вирішення. Це дослідження є логічним продовженням Зеленої книги, презентованої експертами ЛЗІ у липні 2025 року. 

Біла книга має стати інструментом формування публічної політики та сприяти системним змінам у ставленні до ролі працівників апаратів судів у забезпеченні здійснення правосуддя. У перспективі нове дослідження Лабораторії ляже в основу трансформацій у законодавстві і в організації роботи судів. 

Експерти ЛЗІ прагнуть почути безпосередньо тих, хто щодня забезпечує роботу судів. Йдеться про працівників державної та патронатної служби та їхній досвід, потреби, бачення змін і проблем.

• голів судів та їхніх заступників: https://forms.gle/uHtC8EM9QM8VcqwA8  
• керівників апаратів судів та їхніх заступників: https://forms.gle/vXsVhmQZ695EvKLE9
• працівників судів і всіх бажаючих: https://forms.gle/yFmPM4r1arqNfHFW8

Ваші відповіді допоможуть сформувати обґрунтовані рекомендації та забезпечити якісну аналітичну базу для подальших рішень. Саме верифіковані дані стануть фундаментом для змін. Минулого року в дослідженні взяли участь понад тисячу працівників апаратів судів. Саме їхня активна участь дала можливість правдиво описати всі наявні проблеми на рівні судів першої та другої інстанцій. 

Дослідження роботи апаратів судів є одним із пріоритетів ЛЗІ. Адже саме працівники державної та патронатної служби щоденно забезпечують роботу судової системи. Без належної уваги до їхніх проблем, потреб та належної мотивації судова реформа залишиться поверхневою, непослідовною та незавершеною.

Ваш досвід важливий і може стати каталізатором змін — долучайтеся до опитування. Дедлайн заповнення опитування — до 17 травня 2026 року включно.

Дослідження і опитування Лабораторія законодавчих ініціатив реалізує за підтримки Верховного Суду та Вищої ради правосуддя. 

Всі анкети заповнюються анонімно, дані використовуються узагальнено. З усією отриманою інформацією працюють експерти ЛЗІ. 

Дослідження реалізується в межах проєкту «Зміцнення європейського виміру української державної служби у сферах законотворчості, правосуддя та публічних фінансів», що імплементується ЛЗІ за підтримки Шведського агентства з питань міжнародного співробітництва та розвитку (Sida).

Питання адвокатського самоврядування стало настільки критичним в останні роки, що зʼявилося у пріоритетах Дорожньої карти з верховенства права, яку Україна затвердила у травні 2025 року. Це зазначає і минулорічний Тіньовий звіт до Звіту Єврокомісії щодо України. Тобто це виходить за межі власне самоврядної «внутрішньої кухні» української адвокатури — і напряму впливає на всю сферу правосуддя і всі євроінтеграційні процеси в Україні.

З’ясовуємо, що ж «пішло не так» в українському адвокатському самоврядуванні.

Почнемо зі злободенного — виборності органів адвокатського самоврядування (ОАС). Адже це ключовий елемент інституційної незалежності адвокатури, а отже — й однієї з засадничих гарантій верховенства права та доступу до правосуддя.

Саме ОАС визначають правила функціонування цієї професії в Україні, тому система їх обрання має ключове значення. Вищим органом є З’їзд адвокатів України, делегати до якого обираються на конференціях адвокатів регіонів за квотами. Однак виборність лише формальна, адже процеси ОАС вже довгий час під централізованою монополією Ради адвокатів України (РАУ) та Національної асоціації адвокатів України (НААУ) — з моменту їх утворення у 2012 році, що стало можливим з ухваленням чинного Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Тобто вже 13 років ОАС перебувають під керівництвом тих самих осіб на чолі з Лідією Ізовітовою, яка за багаточисельними даними має тісні звʼязки з Віктором Медведчуком, обвинуваченим у державній зраді. Саме РАУ визначає квоту представництва та затверджує порядок висування й обрання делегатів як на Конференцію адвокатів регіону (КАР), так і на З’їзд адвокатів України.

Це консервує адвокатське самоврядування як таке і перетворює його на закриту систему з ознаками ручного управління, яка не має нічого спільного з прозорістю і відкритістю. У результаті монополія дає свої «плоди»: повноваження керівництва РАУ завершилися ще в листопаді 2022 року (Закон передбачає строк повноважень п’ять років, який може бути продовжений лише один раз), однак З’їзд адвокатів ОАС не збирають, «списуючи» все на повномасштабну війну і відповідно неможливість зібрати адвокатів в одному місці з безпекових міркувань. Це блокує не лише переобрання керівництва адвокатури, а й стоїть на заваді виконання конституційних повноважень — зокрема, делегування двох представників до Вищої ради правосуддя (ВРП) та одного представника до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП) за адвокатською квотою.

Натомість РАУ, всупереч закону про адвокатуру, односторонньо продовжили свій мандат до завершення воєнного стану, посилаючись на інституційний континуїтет, тобто принцип безперервності діяльності. 

Водночас з’їзди суддів, науковців і прокурорів відбувалися неодноразово, навіть в умовах повномасштабного вторгнення, хоча теж могли б використати таке формулювання і продовжити роботу в попередніх складах. Верховна Рада України також продовжує роботу, незважаючи на реалії. Керівник напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив Євген Крапивін не вважає юридично обґрунтованим посилання на континуїтет для виправдання непроведення Зʼїзду адвокатів після 2022 року. Тим паче що, до прикладу, прокурори провели вже не одну Всеукраїнську конференцію прокурорів в умовах повномасштабної війни. 

Експерт зазначає, що «принцип континуїтету», на який посилається НААУ, насправді існує, проте його зміст трактується залежно від галузі права, в якій він застосовується. Він може означати і безперервність існування держави в міжнародному праві, і збереження конституційних інститутів при переході від одного правового режиму до іншого, і територіальний континуїтет тощо. Відповідно, якщо вже посилатися на законодавчі норми, то повністю, а не вибірково, і не зосереджуватись виключно на тих формулюваннях, які вигідні для продовження повноважень ОАС.

За майже чотири роки повномасштабної війни РАУ неодноразово могла ініціювати зміну механізму проведення з’їзду адвокатів. Наприклад, через онлайн-голосування в «Дії» чи інші способи спрощення процедури обрання делегатів, про що Лабораторія законодавчих ініціатив писала раніше. Однак керівництво адвокатури цього не робить. 

Натомість Лідія Ізовітова шукає причини, чому це не спрацює: «Щодо електронного голосування висуваються такі пропозиції. Давайте повернемось до наших реалій: Прифронтові території… РЕБи — вони глушать, ви не можете передавати інформацію — це перше… Друге — відсутність світла, електроенергії, як наслідок — відсутність інтернету. Про яке електронне голосування ми можемо говорити?». Водночас серед причин неможливості провести вибори вчергове назвали й регіони з (потенційно) бойовими діями: Херсон, Одеса, Харків, Запоріжжя. Директорка ГО «Адвокат майбутнього» Дарʼя Писаренко зазначала, що така аргументація щонайменше суперечлива, адже раніше НААУ без проблем проводила масштабні заходи навіть у Харкові 2024 року на базі Юридичного університету.

Фактично непрацююче адвокатське самоврядування підводить до проблеми іншого характеру — дисциплінарного. Адже серед іншого, робота З’їзду адвокатів України спрямована і на дисциплінарні питання, оскільки на Зʼїзді обираються також голова і заступники Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ВКДКА), склад Вищої ревізійної комісії адвокатури (ВРКА).

На думку директорки ГО «Адвокат майбутнього» Дарʼї Писаренко, у цій ситуації виникають серйозні питання до дисциплінарної системи адвокатури. Їх актуалізувало формування конкурсної комісії для відбору на керівні посади до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП).

До складу комісії призначили адвоката Олексія Шевчука. Він, за інформацією журналістів, причетний до гучних справ: до корупційної схеми незаконного виїзду чоловіків за кордон, зникнення 10 тисяч військових аптечок зі США на понад 33 мільйони гривень. Цікаво, що у 2023 році Олексій Шевчук брав участь в конкурсі до ВРП, під час якого отримав негативний висновок Етичної ради, тобто констатовано невідповідність критеріями професійної етики та доброчесності. Хоча воно не є обов’язковим для інших конкурсів чи юридичних наслідків іншого характеру, проте ним встановлено факти неетичної поведінки, яка мала місце в минулому. Того ж року Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області (КДКА) намагалася позбавити Олексія Шевчука права на адвокатську діяльність через порушення правил адвокатської етики. Однак рішення скасували, а Шевчук отримав посаду спікера Національної асоціації адвокатів України (НААУ).

Виникає питання, чому, дисциплінарна система у цьому випадку не спрацювала належним чином. «Можливості ознайомитися з усіма рішеннями у відповідних дисциплінарних провадженнях немає, що вкотре підкреслює нагальну потребу у створенні повноцінного публічного реєстру дисциплінарних рішень», — зазначає Дарʼя Писаренко.

За словами директорки ГО «Адвокат майбутнього», ця ситуація демонструє необхідність посилення незалежності дисциплінарних органів адвокатури. Як відомо, наразі Голова ВКДКА призначений рішенням Ради адвокатів, тоді як закон прямо передбачає, що його має обирати виключно З’їзд адвокатів України. «Таке втручання в діяльність дисциплінарного органу є неприпустимим і підриває довіру до всієї системи професійного самоврядування», — наголошує експертка.

Тривала відсутність реальної виборності та штучно заморожений склад керівних органів адвокатури системно шкодять усій сфері. Замість прозорих і демократичних практик роботи НААУ та РАУ переслідують адвокатів за критику керівництва, а дисциплінарна практика стала закритим інструментом впливу. І це все виправдовують війною та посиланням на континуїтет.

Щобільше, наслідки вже давно вийшли за межі самої адвокатури й безпосередньо впливають на усю систему правосуддя і шкодять їй. Закритість дисциплінарної практики та ОАС в цілому, невиконання конституційних повноважень, блокування проведення з’їздів адвокатів та свідоме ігнорування обов’язку делегувати своїх представників до ВРП та КДКП паралізують оновлення судової влади та реформу органів правопорядку. А відповідно — перешкоджають і євроінтеграції України.

Тож логічно, що держава не може залишатися осторонь, коли керівні органи адвокатури з 2019 року блокують будь-які спроби реформувати сферу. Тому дії Міністерства юстиції, зокрема створення робочої групи з питань удосконалення законодавства у сфері адвокатури та адвокатської діяльності — це вимушена і логічна відповідь на глибоку інституційну кризу, яку сама адвокатура тривалий час відмовляється вирішувати. Адже адвокатура хоча і є самоврядною професією, проте елемент її регулювання з боку держави значний — достатньо ознайомитись з профільним законом. З огляду на те, що адвокатура займає чільне місце в системі правосуддя поряд з судами і прокуратурою, неможливо говорити про реформу сфери правосуддя без реформи адвокатури. 

Саме в цьому полягають євроінтеграційні зобовʼязання в частині адвокатури, які щороку лише уточнюються і стають більш конкретними. Якщо раніше Єврокомісія одним реченням дипломатично натякала Україні на необхідності реформи, то у останньому Звіті про розширення сказала чітко: «Україні варто невідкладно розпочати комплексну реформу адвокатури». Щобільше, з огляду на неможливість України самостійно сформувати порядок денний реформи, саме ЄС у своїх звітах дає власні пропозиції щодо змісту таких змін, чого б загалом Єврокомісія не мала б робити. Водночас європейські партнери наголошують «Не були проведені перевибори органів адвокатського самоврядування, попри те, що завершилися строки їхніх повноважень». І по суті сказали, що війна — не привід відкладати проведення з’їзду адвокатів і переобрання керівництва адвокатури, як і відмовлятися від реформування сфери.

Лабораторія законодавчих ініціатив розпочала новий проєкт за підтримки програми MATRA Посольства Королівства Нідерландів в Україні. Проєкт спрямований на послідовне продовження реформ судової системи та прокуратури, які мають вирішальне значення для подальшого прогресу України в європейській інтеграції.

Проєкт охоплює два стратегічні завдання.

Перший напрям — оптимізація національної мережі місцевих загальних судів. 

Чинна система судів значною мірою не відповідає новому адміністративно-територіальному устрою України та реаліям воєнного часу, що ускладнює доступ громадян до правосуддя та створює додаткові ризики для ефективного функціонування судової системи. 

Для того, щоб розвʼязати наявні проблеми, Лабораторія законодавчих ініціатив: 

1. Розробить нову методологію побудови мапи судів, що враховуватиме новий адміністративно-територіальний поділ України, процеси внутрішньої і зовнішньої міграції населення у звʼязку з триваючою війною, робоче навантаження суддів, а також територіальні та географічні особливості регіонів, в тому числі наближених до зони бойових дій. На всіх етапах будуть враховуватися рекомендації Європейської комісії з ефективності правосуддя Ради Європи (CEPEJ). 
2. Підготує модельні мапи судів для кожного підконтрольного регіону України. За результатами будуть розроблені універсальні карти кожного регіону з визначеною кількістю судів та суддів, а також опорні територіальні громади для розташування нових судів першої інстанції.
3. Розробить детальний поетапний план для пілотного проєкту оптимізації мережі місцевих загальних судів в одному з регіонів України, який за аналогією можна буде використовувати в усіх інших регіонах.
4. Допомагатиме у розробці законодавчої бази для цієї трансформації.

Цей проєкт допоможе переосмислити проєкти судових мап, розроблених ще до війни, та з урахуванням суттєвої міграції населення України запропонувати найбільш оптимальні моделі подальшого функціонування системи місцевих загальних судів задля найкращого забезпечення доступу до правосуддя громадян України, що проживають на підконтрольних територіях або ж користуються судовими послугами з-поза меж України.

Другий напрям — посилення гарантій незалежності прокурорів шляхом зміцнення інституційної спроможності та автономії Ради прокурорів України (РПУ) як органу прокурорського самоврядування та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП) як органу, що забезпечує діяльність прокуратури. Наявний юридичний дизайн цих органів унеможливлює ефективне здійснення функцій із захисту прокурорської незалежності, а матеріальна залежність від Офісу Генерального прокурора підважує їх субʼєктність в цьому процесі.

Проєкт передбачає підготовку аналітичних записок на основі стандартів ЄС, які обґрунтовуватимуть запропоновані рішення проблем, експертну участь ЛЗІ у розробці змін до законодавства разом з ключовими стейкхолдерами (Офісом Генерального прокурора, Радою прокурорів України та Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів), а також подальшу адвокацію запропонованих рішень.

Реалізація проєкту має створити практичні передумови для:

• покращення доступу громадян до правосуддя через оновлену та раціонально вибудувану мережу місцевих загальних судів першої інстанції;
• прийняття прокурорами законних та справедливих рішень у кримінальних провадженнях з огляду на зниження ризиків тиску і втручання, зокрема з боку політичних сил або вищого керівництва, що стане можливим через посилення інституційної спроможності прокурорського самоврядування для захисту незалежності прокурорів;
• виконання рекомендацій Європейської комісії та завдань Дорожньої карти з верховенства права, що є необхідними для просування України на шляху до членства в ЄС.

Проєкт триватиме два роки.

Програма MATRA Уряду Королівства Нідерландів підтримує реформи у сфері демократії та верховенства права у країнах, які вступають до ЄС. Підтримка цього проєкту є ще одним свідченням послідовної допомоги Нідерландів, які навіть в умовах повномасштабної війни залишаються відданим партнером України: строгим, проте справедливим і залученим на кожному етапі інтеграції до ЄС. 

Відповідальність за зміст проєкту несуть автори, і він не обовʼязково відображає офіційну позицію Нідерландів.