Що робити з депутатами, які втекли з України після повномасштабного вторгнення і фактично не виконують свої повноваження?

Тим часом нагадуємо, що затриманий СБУ Віктор Медведчук все ще народний депутат поточного, дев’ятого, скликання Верховної Ради України!

І що ж цим прикрим фактом можна зробити?

Відповідно до ст. 81 Конституції України повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі:

  1. складення повноважень за його особистою заявою (це рішення має підтримати Верховна Рада);
  2. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього – тобто попереду може бути тривалий судовий процес, перш ніж набере чинності відповідне рішення суду;
  3. визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
  4. припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України (у цьому випадку парламент теж має проголосувати);
  5. якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;
  6. невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції (відбувається теж на підставі особистої заяви депутата);
  7. його смерті.

Можемо тільки здогадуватися, від якого з пунктів цієї статті Конституції Віктор Медведчук втратить мандат і припинить ганьбити статус народного депутата України. Проте є й інші питання.

Якщо з Віктором Медведчуком, над яким «висить» судовий процес з обвинуваченням у держзраді, є шанс отримати справедливий вирок, який означатиме не тільки позбавлення мандата народного депутата, на яке, можливо, доведеться зачекати, а й покарання за скоєні проти України злочини.

То що робити, наприклад, з депутатами, які з початком повномасштабного вторгнення покинули територію України і фактично не виконують свої повноваження? Ідеться, звісно, не про тих парламентарів, які перебувають у відрядженнях і відстоюють інтереси України на дипломатичному фронті, а про тих, хто просто втік – зокрема, чималої кількості депутатів від фракції ОПЗЖ.

За прогули засідань без поважної причини для парламентарів передбачені тільки «штрафи» – таким народним депутатам не проводяться виплати, пов’язані з виконанням депутатських повноважень.

Механізм позбавлення мандата народного депутата прописаний в Конституції, змінювати її під час воєнного стану заборонено, тому найближчим часом сподіватися на це не варто.

Замінити більшість депутатів фракції ОПЗЖ на депутатів інших фракцій теж не можна. Якщо депутати, які «вибули», і будуть замінені на нових, то це будуть депутати зі списку того ж ОПЗЖ. Зрештою, нагальної потреби в заміні старих депутатів в короткостроковій перспективі немає.

Верховна Рада є функціонуючою, а на її засіданнях присутня конституційна більшість народних обранців.

Однак наявність мандата народного депутата України у відвертих зрадників України не може бути прийнятною. Зрештою, можемо подивитися на те, наскільки можуть бути застосовані механізми ст. 81 Конституції, зокрема і на прикладі Медведчука й інших втікачів з України.

Розглянемо ці механізми від найменш ймовірних до найбільш дієвих.

Смерть (ч. 7 ст. 81 Конституції) депутата ми не розглядаємо, бо зрадники в переважній більшості були завчасно повідомлені і виїхали за територію України. Відповідно зафіксувати їхню смерть, навіть якщо вони померли, за кордоном, «у бігах», на території недружніх держав, досить складно.

Несумісність з мандатом народного депутата (ч. 5 ст. 81) теж вкрай малоймовірна. Якби депутати-зрадники порушували вимоги щодо несумісності, то про це було б відомо раніше і, відповідно, їх би вже позбавили мандата. Складно також уявити ситуацію, коли втікачі вже під час свої втечі зайняли якусь посаду, що несумісна з мандатом народного депутата.

Вихід з фракції депутата-списочника (ч. 6 ст. 81). З фракції ОПЗЖ вже вийшли 9 депутатів. Частина з них була обрана за партійним списком. Тому партія ОПЗЖ має право провести зʼїзд та ухвалити рішення про позбавлення таких депутатів мандату. Але тут є нюанс. РНБО заборонила діяльність партії ОПЗЖ, тому вона не може провести зʼїзд і виключити цих депутатів. Зрештою, принаймні частина депутатів, що вийшли з ОПЗЖ перебувають на території України. Деякі з них ходять на засідання ВРУ, займаються гуманітарною допомогою тощо. Тобто складно назвати їх відвертими зрадниками.

Складення повноважень за особистою заявою (ч. 1 ст. 81) наразі виглядає відносно перспективним механізмом. В деяких депутатів-зрадників теоретично може прокинутися сумління, і вони напишуть заяви про складення повноважень. Або ж такі заяви можуть бути частиною неформальних політичних домовленостей. Скажімо, можна уявити, що Медведчук напише таку заяву, якщо це буде умовою його обміну на українських полонених.

Набрання законної сили обвинувальним вироком (ч. 2 ст. 81) теж відносно перспективний напрям, принаймні у довгостроковій перспективі. Інша справа, що цей процес може розтягнутися на довгий час.

Найбільш імовірними в середньостроковій перспективі виглядає комбінація частин 3 та 4 ст. 81 Конституції (визнання депутата судом недієздатним або безвісно відсутнім + припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України). По-перше, давайте не забувати про пригоди М. Саакашвілі, якого П. Порошенко позбавив громадянства. Однак позбавлення громадянства депутатів-зрадників буде не дуже коректним кроком з юридичної точки зору.

Більш перспективними виглядають застосування положення про виїзд на постійне проживання за межі України або визнання судом безвісно відсутнім. Депутати, яких всі називають зрадниками та агентами спецслужб росії, втекли за кордон. Хтось зробив це легально (завчасно виїхав через державний кордон), а хтось, можливо, і нелегально.

Якщо депутат легально, через прикордонний пункт пропуску, пересік державний кордон і не заїжджав назад до України, то це є беззаперечним доказом, що такий депутат перебуває за межами України. Поняття «постійне місце проживання» не має чіткого визначення у законодавстві України (до речі, Верховна Рада могла б дати визначення такому поняттю, що спростило б процес позбавлення мандата депутатів-зрадників). Виходячи зі ст. 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» можна говорити про те, що критерієм, який відрізняє місце перебування від місця проживання, є 6 місяців. В інших джерелах часовим критерієм постійного місця проживання на території інших держав є 1 рік. Важливе значення в питанні встановлення постійного місця проживання можуть відігравати довідки, видані компетентними органами, та судові рішення.

Загалом же рішення про позбавлення мандата на підставі ч. 4 ст. 81 Конституції, приймається саме Верховною Радою, а не судом. Можливо, народні депутати знайдуть й інші способи встановлення факту виїзду на постійне проживання за межі України.

Якщо ж депутат виїхав незаконно, і його місце перебування невідоме, тоді можна застосувати ч. 3 ст. 81. Суд може визнати такого депутата безвісно відсутнім.

Відповідно до ст. 43 Цивільного кодексу: «Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування». У такому разі позбавлення депутата мандату буде залежати від судового рішення.

Окремо додамо, що Україні в будь-якому разі потрібно буде уточнювати та оновлювати процедуру визнання людини безвісно зниклою. Після війни актуалізуються питання спадку, різних майнових зобовʼязань, які будуть стосуватися тисяч цивільних і військових, що фактично безвісно зникли.

В обох випадках (ч.3 та ч.4 ст. 81) значну роль будуть відігравати процедурні аспекти встановлення факту постійного проживання та місця перебування. Однак Верховна Рада має можливості уточнити такі аспекти, а виконавчі органи влади мають можливості належно та процедурно правильно допомогти встановити ці факти. І треба зважати, що такі механізми не є короткотерміновими, їх можна буде застосувати лише через рік-півтора.

Якщо повертатися до питання Медведчука, то без його виїзду за кордон, чи його особистого бажання, чи вироку суду, позбавлення його мандата народного депутата виглядає малореалістичним. Зрештою, можливо це і не варто робити самоціллю.

Медведчук може бути більш корисним з символічної точки зору, як показовий зрадник, ворожий агент, що посприяв появі багатьох колаборантів.


Цю публікацію підготовано за фінансової підтримки Швеції.