Директор Аналітичного відділу Лабораторії законодавчих ініціатив Олександр Заславський долучився до робочої групи зі створення законопроекту «Про місцевий референдум».

«Конституція України вимагає ухвалення закону про місцевий референдум. Уже 9 років громадяни України не можуть реалізувати конституційне право висловити свою думку через місцеві референдуми, оскільки з 2012 року проведення місцевих референдумів ніяк не врегульовано законодавчо. У суспільства та органів місцевого самоврядування є запит на цей інструмент громадської участі, адже вирішення деяких питань потребує проведення саме місцевих референдумів», – каже про важливість ухвалення законопроекту Олександр Заславський.

За словами директора Аналітичного відділу ЛЗІ, під час розробки законопроекту дуже важливо було забезпечити баланс, який би дозволив, з одного боку, гарантувати громадянам реалізацію їхнього законного права, а з іншого – мінімізувати ризики, з якими зіштовхнулася Україна в боротьбі за територіальну цілісність.

Наразі тривають громадські обговорення законопроекту. Олександр Заславський підкреслює, що такий підхід – дуже правильний. Адже цей важливий для українського суспільства законопроект має розроблятися у тісній співпраці представників влади та громадськості.

У середу, 7 квітня, разом із випускниками Школи лідерів громад попередніх років ми провели онлайн-зустріч, щоб дізнатись більше про проблеми, з якими щодня зіштовхуються громади по всій Україні.

Кожна з громад має свій бекграунд та результат після першого етапу реформи децентралізації. Але ми щиро надихаємося прикладами наших випускників, які щодня докладають зусиль, аби зробити їхні громади кращими. Зокрема, під час заходу випускники Школи лідерів громад мали змогу почути мотиваційні історії від:

• Володимира Шматька, міського голови Чорткова та випускника УШПС 2018 року, який вже багато років працює над розвитком громади Чорткова. Не сумніваємося, що скоро Чортків стане найкращим містом для життя в Україні з таким підходом!
• Аліни Коваль, голови комісії з питань регіонального розвитку у Хмельницькій обласній раді та випускниці УШПС 2012 року. Хмельницька область – фактично, пілотний проект української децентралізації. Тож Аліна Коваль брала безпосередню участь у просуванні реформи на Хмельниччині та продовжує відстоювати здобутки реформи сьогодні.
• Олега Дзем’юка, голови Ворохтянської селищної громади, випускника програм Школа лідерів громад 2017 року та УШПС 2019 року. Створення Ворохтянської громади перед виборами у 2020 році далося мешканцям Ворохти і Татарова нелегко, але цілеспрямованість та уміння громадян об’єднуватися заради спільного блага надихають не опускати руки!

Після мотиваційних виступів представники громад поділилися проблемами, вирішенням яких зараз займаються у своїх громадах.

Ця зустріч та фідбек, який ми отримали від наших випускників, надзвичайно цінні для нас, адже допоможуть краще конструювати навчальні та консультаційні програми спеціально під потреби українських громад.

Тепер Лабораторія законодавчих ініціатив розпочне аналіз кількох місцевих громад, акцентуючи увагу на охороні довкілля, доступності медицини та освіти. Результати дослідження Лабораторія використає для удосконалення майбутніх навчальних та менторських програм Школи лідерів громад. Зокрема для формування програми Школи лідерів громад 2021 року.

Такі зустрічі щоразу доводять важливість розвитку зв’язків між громадами для їх подальшої співпраці та показують нам, яку дружню та міцну спільноту ми змогли розбудувати протягом років існування Української школи політичних студій та Школи лідерів громад.

Програма Школа лідерів громад відбувається за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

До команди Лабораторії законодавчих ініціатив приєдналася нова операційна директорка Олександра Егерт.

«Масштаб проєктів та програм Лабораторії законодавчих ініціатив вражає. Я щаслива приєднатись до команди майстрів своєї справи, які вже багато років відстоюють та просувають демократичні цінності в українському суспільстві. Вірю в те, що мої знання та досвід будуть корисними, і сприятимуть втіленню амбітних планів Лабораторії», – каже Олександра про своє призначення.

Олександра Егерт має понад 10-річний управлінський досвід у громадському секторі. До цього Олександра обіймала посаду виконавчої директорки Асоціації правників України.

Тож це – надзвичайно важливе підсилення для команди ЛЗІ. Ми дуже цінуємо, що до Лабораторії приєднуються саме такі фахові та ціннісні люди. Рухаємося тільки вперед до нових звершень!

Перша леді Литви Діана Науседенє та Міністр культури Литви Сімонас Кайріс завітали до арт-галереї ЦЕХ, засновником та директором якої є випускник Української школи політичних студій Олександр Щелущенко (випуск 2010 року).

Українській галереї ЦЕХ виповнилося вже 15 років. Це – одна з найуспішніших недержавних культурних інституцій сучасного мистецтва в Україні. Тим часом у Вільнюсі, столиці Литви, цього року святкує 5-річчя друга галерея Tsekh Gallery Vilnius, яка є наразі однією із найбільших приватних галерей країни. 

Перша леді Литви та Міністр культури відвідали виставку, присвячену 15-річчю галереї ЦЕХ, на якій представлені важливі роботи 11 митців з України, Литви та США.

Для Української школи політичних студій культура є фундаментом державної політики. УШПС та Лабораторія законодавчих ініціатив раді мати можливість підтримувати випускників на їхньому Шляху та допомагати просувати українське мистецтво у світі. Бажаємо галереї ЦЕХ нових перемог!

Окрема подяка Посольству Литви в Українi за те, що ця зустріч відбулася!

Після карантину галерея ЦЕХ запрошує усіх охочих відвідати виставку проекту «Spirits: 15 років витримки». Мистецтво захоплює! 

Побачити роботи, представлені на виставці, можна тут. 

8 березня – це не свято краси і квітів. Це – день, який нагадує про довготривалу боротьбу жінок за свої права нарівні з чоловіками. Конституція України гарантує усім громадянам рівні конституційні права і свободи та рівність перед законом. Однак усе ще ґендерна рівність залишається доволі формальним поняттям, закріпленим у документах, але не виконуваним у реальному житті.

Особливо ґендерного балансу поки бракує сектору безпеки й оборони, де жінки вкрай рідко мають можливість обіймати керівні посади та мати довіру й повагу від колег-чоловіків.

Лабораторія законодавчих ініціатив реалізовує проект «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» у партнерстві Канадським парламентським центром за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади та у рамках Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs). Одна з важливих складових проекту – вивчення ґендерного аспекту у секторі безпеки й оборони.

Тож до Міжнародного жіночого дня ми вирішили зануритися в тему глибше та опитати парламентарок, військових, волонтерок про те, які проблеми існують з ґендерною рівністю в секторі безпеки й оборони та як їх можна вирішити.

Думки, викладені у публікації, транслюють особисті переконання спікерів і не обов’язково відображають точку зору Лабораторії законодавчих ініціатив.

1 березня Українська школа політичних студій відкрила відбір на програму 2021 року. Прийом анкет триватиме з 1 по 21 березня.

Українська школа політичних студій – один з найуспішніших освітньо-мережевих проектів України. УШПС належить до мережі шкіл політичних студій, заснованих під егідою Ради Європи. Українська Школа була створена у 2005 році як спільний проект Ради Європи та Лабораторії законодавчих ініціатив.

За 16 років ми об’єднали більше 500 успішних лідерів з різних сфер – держслужбовців, юристів, бізнесменів, науковців, політиків, журналістів, представників творчих професій та громадських діячів. Українська школа політичних студій не просто навчає, ми створюємо Спільноту однодумців, об’єднаних спільними цінностями та місією розвивати демократичну Україну. 

Якщо Ви поділяєте цінності Школи та хочете долучитися до найбільшої Спільноти ціннісно-орієнтованих лідерів в Україні – обов’язково подавайтеся.

МИ ШУКАЄМО ЛЮДЕЙ, ЯКІ:

1. мають значні професійні досягнення у сфері політичної, громадської, наукової, творчої та підприємницької діяльності, журналістики, політики, юриспруденції;
2. займають активну громадянську позицію та здатні застосовувати отримані знання у своїй повсякденній діяльності;
3. є громадянами України віком до 40 років, які мають вищу освіту; якщо Ваш вік виходить за рамки вимог, ми заохочуємо Вас подаватись в будь-якому випадку;
4. знання іноземних мов є додатковою перевагою.

ДІЗНАТИСЯ ПРО УМОВИ ВСТУПУ ТА ЗАПОВНИТИ АНКЕТУ МОЖНА ТУТ.

Генеральна прокуратура України вручила першу підозру народному депутату України за «кнопкодавство». Це – перший в історії України випадок спроби притягнення депутата до відповідальності за неперсональне голосування.

Більше того, притягнення парламентаря до відповідальності може стати причиною припинення його повноважень. Відповідно до ст. 81 Конституції України, повноваження народного депутата припиняються достроково, зокрема, у разі «набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього». Тобто тепер, в історії з першою підозрою щодо «кнопкодавства», справа – за рішенням суду, якого ще потрібно дочекатися. 

Крім того, депутати «кнопкодавили» задовго до першої підозри від Генпрокурора і можуть це робити і далі, адже їхню вину ще потрібно буде довести у суді. А це – доволі довгий процес. А ще – потрібні докази. І нещодавня історія з відеозаписами, на яких зафіксовано «кнопкодавство» під час голосування за призначення міністром Сергія Шкарлета, доводить – докази можуть «зникати». 

Потрібно мати «план А» – механізм, який взагалі унеможливить неперсональне голосування для народних депутатів. У Верховній Раді на початку 2021 року розпочалися активні розмови щодо подолання «кнопкодавства». Голова ВРУ Дмитро Разумков анонсував деякі зміни, які можуть допомогти викорінити неперсональне голосування. Зокрема, у Верховній Раді:

1. відімкнені від системи «Рада» вільні місця, зарезервовані для депутатів від тимчасово окупованих територій;
2. усі картки депутатів будуть прив’язані до конкретного місця розміщення депутатів;
3. у залі встановлять додаткові відеокамери для фіксації голосування депутатів;
4. розглядається можливість змінити Регламент, щоб депутатів-«кнопкодавів» можна було відсторонити на декілька тижнів;
5. планується перевести парламент на систему «Рада-4», але на це треба кошти. 

Чи допоможуть ці нововведення запобігти «кнопкодавству»? І чи є інший, простіший шлях?

Ми в Лабораторії законодавчих ініціатив розбиралися разом з головою громадської організації «Електронна демократія», ексрадником керівника Апарату Верховної Ради та випускником УШПС (випуск 2018 року) Володимиром Фльонцом. За Верховної Ради минулого скликання експерт півроку разом з командою досліджував проблему «кнопкодавства» і тестував можливі варіанти її вирішення. Ми розкажемо про один із таких варіантів, який теж має свої недоліки, але він може працювати вже – без додаткових коштів і витрат часу. 

Кнопкодавство – питання не стільки неперсонального голосування. Тому що депутат у Верховній Раді перший раз завжди голосує за себе, де б він не сидів, якою б карткою не голосував. Питання – в повторному, неодноразовому голосуванні, коли депутат встигає за 10 секунд, поки іде голосування, натиснути на якомога більшу кількість кнопок. Саме з цієї проблеми треба виходити. 

Володимир Фльонц каже, що немає різниці, з якого місця голосував депутат, поки він робив це один раз. Тому всі закиди про свою картку чи не свою, прив’язану чи ні – це переведення фокусу в іншу тему, а не вирішення проблеми одноразового чи багаторазового голосування. Питання «кнопкодавства» – виключно в площині «один раз чи багато». Не «якою карткою», «з якого місця», «яким способом», «під камери чи ні». 

«Запропоновані зміни – косметичні. Вони не вирішують проблему, а лише створюють обмеження для нардепів. Якщо у парламентаря пульт, за яким він сидить, тимчасово не працює, кнопка залипла абощо, то раніше депутат просто вставляв свою картку в сусідній пульт і продовжував голосування. Прав у депутатів не зменшувалося», – говорить Володимир Фльонц. 

Тепер же, якщо все-таки прикріпити кожного народного депутата до конкретного пульта, то виникає обмеження прав парламентаря. Депутат, наприклад, зможе звернутися із заявою, щоб оскаржити результати голосування, бо у нього пульт не спрацював, і проголосувати він не зміг. Тоді виникає можливість, що і результати голосування будуть поставлені під сумнів. 

Рішення відключити від системи деякі місця та дозволити депутатам голосувати виключно зі свого місця може виявитися неефективним. Натомість від нього можна очікувати набагато більше потенційної шкоди, ніж користі. 

Потрібно запровадити такий механізм голосування, який би унеможливлював у принципі багаторазове голосування. 

В українському парламенті встановлена електронна система голосування «Рада-3». Вона підраховує, скільки і які кнопки натиснули депутати, щоб проголосувати за певне рішення. 

Зараз голосування відбувається так: протягом 10 секунд депутат має натиснути одну з кнопок на пульті – «за», «проти» чи «утримався», після цього електронна система підраховує кожне натискання кнопки. Таким чином, за 10 секунд один депутат може встигнути пробігти цілий ряд пленарної зали, натискаючи кнопки – і всі ці голоси будуть зараховані. 

І от – проблема багаторазового голосування майже повністю вирішена без відключення карток, встановлення камер і ще будь-чого. 

Залишається тільки питання, чим зайняти другу руку депутата? Адже найхитріші парламентарі зможуть затиснути два пульти – свій і чужий – під час голосування. 

За словами Володимира Фльонца, вона вже є в залі, вона працює, але її просто не включають у Верховній Раді. 

Принцип голосування у випадку використання сенсорної і механічної кнопок такий: депутат протягом 10 секунд має однією рукою тримати затисненою кнопку для голосування, а другу руку тим часом тримати на сенсорній кнопці. При цьому кнопки поставлені на пульті таким чином, що не можна натиснути обидві однією рукою.

Таким чином, обидві руки народного депутата України будуть зайняті. На цьому історія з можливістю багаторазового голосування вичерпана, бо фізичної можливості проголосувати декілька разів не буде. Доведено прикладом Київради, де з часу впровадження сенсорної кнопки (2015 рік) кнопкодавів не було виявлено. 

У Верховній Раді було декілька поколінь електронних систем голосування. Усі вони вітчизняної розробки. Перша «Рада» була запроваджена в 1990 році, друга – в 1993, «Рада-3» була здана в 2002 році. Ця система функціонує в українському парламенті досі. 

Після розробки третього покоління, одразу взялися за наступне. Але і ця розробка – не така вже і нова, бо, наприклад, Київрада експлуатує систему «Рада-4» з 2015 року. 

Голова ГО «Електронна демократія» зазначає, що «Рада-3» і «Рада-4» принципово відрізняються тільки розміром монітора. У третій – чорно-білий екран, маленький шрифт, читати незручно. У четвертій – великий і кольоровий екран. Його хотіли зробити сенсорним додатково, але у поточній версії «Рада-4» це не передбачено. 

Так, коли робили «Раду-3», у ній була тільки механічна кнопка для голосування. Але потім, у 2008 році, встановлену у парламенті «Раду-3» дообладнали сенсорною кнопкою, замість того, щоб змінювати всю систему. Її просто не включали. 

Під час роботи минулого скликання Верховної Ради механізм голосування з двома кнопками одночасно тестували. Усі нюанси було виправлено. Був реальний шанс запровадити такий принцип, який би унеможливив «кнопкодавство»: коли депутат протягом 10 секунд має однією рукою тримати затисненою кнопку для голосування, а другу руку тим часом тримати на сенсорній кнопці.

Однак на політичному рівні вирішили запровадити нові правила не на останній сесії VIII скликання, а вже для нового складу Верховної Ради. У результаті, нічого так і не змінилося. У день, коли було заплановане публічне випробування роботи системи “Рада-3” із застосуванням сенсорної кнопки, до Верховної Ради зайшли слідчі СБУ і ДБР та заблокували роботу комп’ютерного центру парламенту. Новий механізм не було запроваджено.

Лабораторія законодавчих ініціатив проаналізувала понад 200 референдумів, що проходили в 25 європейських країнах з 1992 року. Україна підписала договір про Асоціацію з ЄС, має безвізовий режим та закріплений у Конституції намір інтегруватися до ЄС та НАТО. Це означає, що з великою ймовірністю теми, щодо яких відбувалися референдуми в інших європейських державах, колись стануть предметом референдуму і в Україні. Тож варто звернути на них увагу.

Найчастіше на референдум виносяться міжнародні питання, пов’язані з Європейським Союзом: наприклад, вступ до ЄС чи затвердження чергової угоди. Тож можна припустити, що питання вступу України до НАТО та підписання угоди з ЄС мають хороші шанси бути винесеними на референдум. Так, курс України на НАТО та ЄС закріплений у Конституції, але історично склалося так, що український Основний Закон постійно намагаються змінити у тій чи іншій частині.

Другим блоком питань, що найчастіше виносяться на референдум, є питання, пов’язані з сімейними цінностями, а саме різні варіації щодо двох тем:

• аборти (заборона / дозвіл, коли, за яких обставин можна робити аборт);
• шлюб (дозвіл / заборона одностатевих шлюбів).

Наразі в Україні дозволені аборти і не дозволені одностатеві шлюби. Однак активізація правоконсервативних, традиціоналістських чи релігійних політичних груп з одного боку або активізація ліволіберальних політичних груп з іншого можуть призвести до актуалізації цих тем, а отже і винесення їх на референдум.

Загалом в Європі референдуми проводяться з дуже різних питань, що можуть бути об’єднані в 11 тематичних груп: 

Серед них – смертна кара, інші питання щодо правосуддя або податків. Цікавим також є те, що низка питань, пов’язаних з фінансами, часто виносяться на референдум.

Легалізація/заборона вільного носіння зброї, проституції, грального бізнесу, легких наркотиків здаються ідеальними темами для референдумів, бо знімають із політиків відповідальність ухвалювати остаточне рішення щодо таких чутливих тем. Однак в жодній з 25 держав, які були проаналізовані, ці теми не виносилися на референдум. Отже, можна зробити припущення, що в Україні вони теж не будуть предметом референдуму в осяжному майбутньому.

Цікавою є й кількість референдумів. Хтось каже що в Україні їх буде дуже мало, а хтось, навпаки, боїться навали народних ініціатив. Кількість референдумів в європейських державах дуже різниться від країни до країни. Є держави, що за майже 30 років провели всього кілька референдумів, а є ті, де кількість загальнонаціональних референдумів вимірюється десятками. Тож визначити, наскільки частими будуть референдуми в Україні, засновуючись на міжнародному досвіді, – складно, навіть незважаючи на те, що провести референдум – доволі дороге «задоволення». Якщо говорити про досліджувані 25 держав, то за кількістю референдумів їх можна об’єднати в такі групи:

1. Мала кількість референдумів (1-4 референдуми): Австрія, Хорватія, Чехія, Великобританія, Фінляндія, Греція, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція. Всього 10 країн.
2. Середня кількість референдумів (5-10 референдумів): Болгарія, Данія, Естонія, Франція, Угорщина, Ісландія, Латвія, Польща, Румунія. Всього 9 країн.
3. Велика кількість референдумів (11+ референдумів) (найбільше – 47 в Італії): Нідерланди, Ірландія, Італія, Литва, Словаччина, Словенія. Всього 6 країн.

Думаючи про одностатеві шлюби та заборону абортів, можна зауважити, що це – проблеми розвинених західноєвропейських демократій, а Україні, для якої найбільш актуальними проблемами наразі є мир, безпека і територіальна цілісність (і взагалі збереження суверенітету, якщо говорити в широкому контексті), до них далеко.

Тому можна подивитися на досвід держав, що більше нагадують Україну, принаймні за показником індексу демократії. Ми додатково подивилися на досвід таких держав: Північна Македонія, Албанія, Вірменія, Чорногорія, Грузія, Сербія, Молдова.

Всі ці держави мали незначну кількість референдумів (до 5 в кожній країні з 1992 року). І дійсно, питання, пов’язані з сімейними цінностями, не виносилися на референдум в жодній зі згаданих держав. Як і в європейських державах, популярними темами є міжнародні питання – вступ до НАТО та надання згоди на міжнародні угоди. Іншим блоком питань, що виносилися на референдум в цих державах, є установчі питання – прийняття конституцій, затвердження національних символів чи форми державного устрою.

Отже, підсумовуючи огляд міжнародного досвіду, можна зробити такі висновки для України:

• спочатку темами референдумів в Україні будуть міжнародні договори та, можливо, питання установчого характеру;
• якщо Україна буде просуватися в напрямку демократії та економічного розвитку, тоді через якийсь час на референдум можуть бути винесені питання абортів чи одностатевих шлюбів;
• залежно від досвіду проведення, референдуми можуть залишитися екзотикою для українського політичного життя або ж увійти в арсенал політичної зброї. Якщо референдуми все ж будуть часто використовуваними, тоді їхня тематика стане досить різноманітною – пенсії, медицина, страхування, виборча система, питання громадянства, кількість депутатів в парламенті, повноваження президента, фінансування політичних партій – ці та багато інших тем будуть виноситися на референдуми.

Цей проєкт покликаний сприяти миру та стабільності в Україні через підтримку Верховної Ради в її центральній ролі у формулюванні, реалізації, моніторингу та реформуванні сектору безпеки. 

У заході взяли участь основні стейкхолдери проєкту. Зокрема, представники двох парламентських комітетів Верховної Ради, з якими тісно співпрацюватиме Лабораторія під час проєкту, – члени Комітету з питань безпеки, оборони і розвідки та Комітету з питань правоохоронної діяльності – а також народні депутати України, парламентарі Канади, Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в України та Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді.

Під час заходу учасники висловили сподівання на плідну співпрацю між канадською та українською стороною заради досягнення миру, безпеки і стабільності в Україні. 

Дмитро Разумков, Голова Верховної Ради України, зазначив, що питання національної безпеки стали одними з ключових в порядку денному як суспільства, так і держави в Україні.

Олена Кондратюк, Заступниця Голови Верховної Ради України наголосила на важливості врахування ґ‎ендерного аспекту під час проведення реформи оборонного сектору. Спікерка зауважила, що Україна послідовно реалізує Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, Мир, Безпека», який покладений в урядову стратегію. Парламент минулого скликання ухвалив низку законів, які відкрили для жінок більше можливостей реалізовувати себе на військовій службі.

У свою чергу, Лариса Ґаладза, Надзвичайна і Повноважна пані Посол Канади в Україні, упевнена, що канадський досвід допоможе Україні у реформі оборонного сектору. Крім того, вона відмітила особливу роль парламенту у процесі реформування.

Андрій Шевченко, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді, теж вважає, що проєкт «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» матиме позитивний вплив для обох сторін.

Том Кормієр, Виконавчий директор Парламентського центру, розповів про місію Канадського парламентського центру і підкреслив важливість допомоги парламентам демократичних країн.

Світлана Матвієнко, Виконавча директорка Лабораторії законодавчих ініціатив, зазначила, що ідею проєкту розробляли тривалий час разом з представниками Верховної Ради України, аби проєкт мав якнайбільшу користь для парламенту цього і майбутніх скликань.

Свої очікування щодо розпочатого проєкту висловили також Голова Комітету ВРУ з питань безпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич та Голова Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський. 

Голова Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський також підкреслив важливість посилення парламентського контролю як одного з важелів в процесі реформи. 

Колега українських парламентарів з Канади Іван Бейкер, Член Палати громад Канади та Голова Парламентської групи дружби Канади та України, заявив, що Канада завжди підтримує Україну, особливо в питаннях безпеки і збереження суверенітету держави Україна.

Іванна Климпуш-Цинцадзе, Народна депутатка України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу, Членкиня групи з міжпарламентських зв’язків з Канадою, також зауважила, що Україні необхідна змістовна експертна підтримка від канадської сторони, щоб продовжити шлях реформи усебічно.

Аніта Ванденбельд, Депутатка Палати Громад Канади, Парламентська секретарка Міністра оборони Канади, зазначила, що співпраця у рамках проєкту є дуже важливою, тому що таким чином канадські та українські парламентарі зможуть поділитися найкращими практиками у двосторонньому порядку. Крім того, вона закликала включати до обговорень про реформу оборонного сектору ґендерну складову, адже включення жінок до діалогу може допомогти подивитися на проблему під іншим кутом і знайти нові рішення.

Наприкінці заходу Директор аналітичного відділу Лабораторії Олександр Заславський та Директор Програми розвитку та партнерства Парламентського центру Канади Іво Балінов детальніше розповіли про суть, етапи і компоненти проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні». 

У свою чергу, Іво Балінов зауважив, що Лабораторія і Парламентський центр готові до співпраці з іншими проєктами, які Канада впроваджує в Україні щодо сектору безпеки й оборони.

Що ж є ціллю та головним завданням законопроєкту №3822 «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності»?

Як зазначено у преамбулі, головна мета – визначити особливості правового, економічного та організаційного регулювання перетворення Державного концерну «Укроборонпром» в акціонерне товариство, державних унітарних підприємств, у тому числі казенних підприємств, що входять до складу «Укроборонпрому» – у господарські товариства, а також запровадження корпоративної моделі управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі (далі – ОПК).

Фактично, саме цей законопроект стане першим, але дуже важливим кроком у трансформації оборонної галузі, адже він забезпечить правовий фундамент для перетворення оборонних підприємств на державні акціонерні товариства. 

Проєкт регулює, як має проводитися реформування Концерну та його учасників у три етапи:

1. перший етап реформування передбачає підготовку учасників Концерну до реорганізації. 
2. другий етап реформування передбачає утворення господарських товариств двома альтернативними шляхами: перетворення учасника Концерну на господарське товариство в організаційно-правовій формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю; або ж приєднання учасників Концерну до іншого учасника та одночасне перетворення такого учасника на господарське товариство за спеціальною процедурою.
3. третій етап реформування передбачає перетворення Концерну в акціонерне товариство, яке включатиме такі дії: 

• Кабінет Міністрів України має прийняти рішення про реорганізацію Концерну через його перетворення в акціонерне товариство та затвердження статуту; 
• на підставі рішення Кабінету Міністрів України – внесення до статутного капіталу акціонерного товариства пакетів акцій (часток) господарських товариств, утворених на другому етапі; 
• за погодження з Кабміном на підставі рішення акціонерного товариства пакети акцій господарських товариств, утворених на другому етапі, можуть бути внесені до статутного капіталу іншого господарського товариства, утвореного в результаті перетворення учасника Концерну, яке здійснюватиме функції акціонера та управлятиме корпоративними підприємствами.

ГНЕУ вважає, що законопроєкт потребує доопрацювання від термінології до концептуальних положень, які можуть призвести до негативних наслідків. Висновок складається з 12 пунктів, у яких вказується на створення спеціальних умов для Укроборонпрому та на надання безпідставних переваг підприємствам або посадовим особам Укроборонпрому, які не узгоджуються з чинним законодавством.

«Подібне розпорядження державною власністю створює можливості для фактичної приватизації державних підприємств ОПК та утворених на їх основі товариств поза межами Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», – стверджується, зокрема, у висновку.

Крім того, ГНЕУ рекомендує парламенту отримати експертний висновок від Кабміну.

20 січня 2021 року Комітет ВР з питань нацбезпеки, оборони та розвідки розглянув законопроєкт та рекомендував включити його до порядку денного сесії та прийняти за основу. Зазначається, що, згідно з проєктом закону, запроваджується сучасна модель корпоративного управління на підприємствах концерну, яка убезпечить їх від корупційних ризиків, конфлікту інтересів та прямого політичного впливу. Крім того, відбудеться оздоровлення підприємств Укроборонпрому на всіх рівнях: фінансовому, соціальному та виробничо-технологічному.

В останній день четвертої сесії Верховної Ради, 29 січня, парламент прийняв законопроект у першому читанні. Тепер проєкт закону очікує внесення правок від народних депутатів.

У самому ж  «Укроборонпромі» вважають, що законопроєкт може бути ухвалений до 30 квітня 2021 року, після чого, до кінця червня 2021 року, відбудеться ліквідація Концерну. На базі його 65 найперспективніших підприємств буде створено новий оборонний холдинг у формі акціонерного товариства. Крім того, будуть створені галузеві бізнес-одиниці (ГБО) у формі акціонерних товариств, об’єднані за напрямами: авіаремонтний, бронетехніки, радарних систем, морських систем, високоточного озброєння, боєприпасів і спецхімії.