Цього тижня у Страсбурзі проходив World Forum for Democracy. Це велика щорічна подія, яка проходить у Раді Європи та збирає делегації зі всієї Європи для обговорення важливих питань. Тема цього року: «Чи може демократія врятувати навколишнє середовище?».

Дати цьогорічного Форуму символічні для України, адже саме 9 листопада, 26 років тому, Україна стала членом Ради Європи. Цей крок був важливим для визнання суверенності України та залучення нас, як держави, до формування спільної європейської політики.

Хоча цьогорічна тема і стосується охорони довкілля, ми також не можемо ігнорувати тему політичних в’язнів РФ. Українських громадян незаконно утримують за ґратами в Росії, на окупованих територіях Криму та Сходу України. Ми не можемо мовчати про це. Тому наша делегація у Страсбурзі своєю акцією під час Форуму вкотре нагадала Європі про військову агресію Російської Федерації щодо України, анексію Криму і численні порушення прав людини на півострові та тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей.

У повітря немає кордонів. Забруднення повітря в одній точці впливає на здоров’я мільйонів людей.

Наявність необхідної інформації – перший крок до усвідомлення і вирішення проблеми. Ще 3 роки тому Україна була білою плямою на мапі світу у контексті вимірювання якості повітря – ніхто не знав, чим ми дихаємо. Тим часом у світі внаслідок забруднення повітря щороку помирають близько 7 мільйонів людей.

Сьогодні завдяки цифровому інструменту Saveecobot, співзасновником якого є випускник Української школи політичних студій Артем Романюков, українці можуть дізнаватися про актуальний стан забруднення повітря майже у будь-якій точці країни та долучатися до вирішення цієї проблеми. Чат-бот працює у 15 країнах світу і має понад 1,5 активних користувачів.

Під час Форуму у Страсбурзі Артем Романюков представив SaveDnipro та Saveecobot як ініціативу з найбільшим національним та міжнародним впливом та розповів як цифрові інструменти можуть впливати на захист довкілля глобально.

Зараз ми переживаємо екологічну кризу, яка охоплює весь світ і подолати її можна тільки спільними зусиллями. Питання чистого довкілля у сучасному світі стосуються основоположних прав людей. І тут важливо пам’ятати про погіршення стану довкілля на тимчасово окупованих територіях України. Це може бути неочевидним фактом, проте екологічна ситуація на Сході України – це величезна проблема, і на неї теж важливо звертати увагу світової спільноти. Від дій агресора потерпають не тільки люди, а й довкілля, і все це матиме невизначений за масштабами негативний вплив на майбутні покоління українців.

Про це на Форумі розповідала Марія Мезенцева – випускниця УШПС 2018 року та Голова Постійної делегації ВРУ у Парламентській асамблеї Ради Європи.

Міжфракційне об’єднання, як і депутатські групи, – досить незвична організаційна форма для сучасного конституційного дизайну Верховної Ради. Можливість створення депутатських груп (фракцій) була передбачена ще у першій редакції Регламенту ВРУ 1994 року. Поняття «коаліція» тоді не було, і ці групи (фракції) створювалися для отримання процедурних прав та демонстрації політичної позиції. Водночас було передбачено, що

Тобто це була така організаційна форма, до якої можна було входити як окремим депутатам, так і цілим групам (фракціям) і яка навіть не мала чіткої назви – об’єднання чи неформальна група.

Зміни до Конституції 2004 року впровадили поняття «коаліція депутатських фракцій». Фракції потрібні, в першу чергу, для створення коаліції, інші організаційні форми видавалися не надто потрібними. Однак у 2010 році, після обрання Віктора Януковича Президентом України, до Регламенту ВРУ були внесені зміни, що запровадили депутатські групи та міжфракційні об’єднання. Спочатку у квітні 2010 р. у Регламенті було визначено, що

Одним з можливих пояснень запровадження депутатських груп є бажання надати якусь форму сукупності депутатів, що увійшли в коаліцію на індивідуальній основі разом з Партією Регіонів, КПУ та Блоком Литвина (відповідно до рішення Конституційного суду від 6 квітня 2010 року № 11-рп/2010) . Влітку 2010 р. з цих депутатів була створена група «Реформи заради майбутнього».

Потім, 8 жовтня 2010 р., були внесені зміни до Регламенту, де, серед іншого, було впроваджено можливість створення міжфракційних об’єднань. Це відбулося через тиждень після визнання змін до Конституції 2004 р. неконституційними. Можливим поясненням є прагнення відновити Регламент, що пасував до Конституції 1996 р. Міжфракційні об’єднання в такому разі стали більш чітким відповідником депутатських об’єднань та неформальних груп.

Наразі (нагадаємо, що чинними є положення Конституції редакції 2004 р.) фракції утворюються за результатами перемоги тієї чи іншої партії на виборах (подолання нею прохідного бар’єру) та можуть формувати коаліцію. Депутатські групи створюються мажоритарними депутатами у кількості не менше, ніж кількість депутатів найменшої фракції. Також до груп можуть приєднуватися виключені з фракцій депутати, обрані за партійними списками. І фракції, і групи мають велику кількість «привілеїв» – участь у Погоджувальній раді, виступи з кожного питання, оплачуваний секретаріат, право делегування представників до тимчасових слідчих та спеціальних комісій тощо.

На відміну від фракцій та груп, міжфракційне об’єднання не має всіх вищезгаданих привілеїв. Міжфракційне об’єднання – це об’єднання депутатів будь-якої кількості, що може мати будь-яку мету.

Об’єднання можна створити для просування якоїсь ідеї («Invest in Ukraine»), обстоювання цінностей («Цінності, гідність, родина» чи «Рівні можливості»), демонстрації політичної позиції  («За демократичну Білорусь»), об’єднання за регіональною ознакою («Львівщина», чи «Кубань») тощо («Інтелектуальна Україна»).

Один депутат може входити до багатьох міжфракційних об’єднань, однак лише до однієї фракції чи групи. Наразі у Верховній Раді зареєстровано вже близько 100 міжфракційних об’єднань (для порівняння – є лише 5 фракцій та 2 групи). Таким чином, за правами, функціями та умовами членства, міжфракційне об’єднання сильно відрізняється від фракцій та груп.

Однак для виборців групи, фракції та об’єднання на додачу до комітетів та багатьох видів комісій створюють досить складну мішанину форм об’єднань депутатів.

Тому створення Дмитром Разумковим міжфракційного об’єднання є досить непоганим, з точки зору політичного процесу (politics), кроком. Депутати всіх фракцій можуть увійти до цього об’єднання, не виходячи зі своїх фракцій і не побоюючись втратити мандат. Їх, звісно, можуть виключити з фракцій, однак не можуть позбавити мандату. При цьому Дмитро Разумков перестає бути рядовим депутатом і зможе називатися головою міжфракційного об’єднання (яке за кількістю депутатів цілком співмірне з фракцією чи групою).

Не варто забувати також, якщо «Слуга народу» виключить з фракції всіх депутатів, що увійшли до цього міжфракційного об’єднання, то фракція «Слуга народу» буде мати менше 226 депутатів та не зможе мати прав коаліції. Таким чином для Дмитра Разумкова створення міжфракційного об’єднання виглядає непоганим компромісом між політичним позиціонуванням та вимогами Регламенту.

Третя сесія – остання, де зібралася вся група, і далі ми побачимо учасників уже поза межами навчання в УШПС. Проте ми переконані, що нас чекає плідна співпраця та багато спільних заходів і проєктів з учасницями й учасниками цьогорічної прогами.

Відвідування Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» вже стало традицією львівської сесії УШПС.

Цього року, окрім екскурсії, учасники прослухати лекцію про боротьбу німецьких окупантів проти українського визвольного руху в 1943-1944 роках.

Екскурсія припала на особливу дату – 74 роки тому, 21 жовтня 1947 року, відбулася наймасовіша депортація населення Західної України до Сибіру. Це була каральна операція уряду СРСР під кодовою назвою «Захід» проти учасників національно-визвольного руху. За добу депортували понад 75 тисяч осіб. Українцям важливо пам’ятати свою історію. І це стосується не тільки перемог та здобутків, ми маємо пам’ятати і чорні сторінки нашої історії. Маємо пам’ятати людей, які віддали своє життя за Україну. Маємо пам’ятати про жертв окупаційної влади: чи то польської, чи радянської, чи нацистської.

Дякуємо за можливість відчути історію Віктору Сеницькому, зберігачу фондів Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові, та усьому колективу музею.

В Україні налічується понад 350 політичних партій, і процес їх творення продовжується. Проте чи є політичні партії в Україні інститутом ліберально-демократичного суспільства? У нинішній системі – ні.

Український виборець ще не готовий до того, щоб будувати ліберально-демократичний проєкт і брати відповідальність. Популізм усе ще спрацьовує для «середнього виборця». Крім того, в Україні немає внутрішньопартійної демократії. Майже усі наявні партії – не членські, а лідерські, з дуже централізованою структурою, що також гальмує розвиток партій як політичного ліберально-демократичного інституту.

Що з цим робити – учасники й учасниці програми УШПС дискутували у Львові з Анатолієм Романюком, доктором політичних наук, професором політології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Чому люди постійно шукають неіснуючі закономірності? Чи можемо ми контролювати власне життя або ж це лише ілюзія? Хто має платити податки – роботодавець чи громадянин? А як щодо пенсій? Як регулювати ринок і чи це взагалі потрібно?

Багато питань, особливо тих, які зачіпають економічну сферу, породжують етичні дилеми, на які немає однозначної відповіді. Ці питання стосуються обмеження свобод та прав людей і потребують як публічних обговорень, так і академічних досліджень.

Тетяна Білоус, доцентка кафедри філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, подискутувала з учасниками й учасницями УШПС про поведінкову економіку, модель обмеженої раціональності та лібертаріанський патерналізм.

Ще однією традицією львівської сесії є похід до міського голови Львова Андрія Садового.

Учасники й учасниці XV-XVI програми мали можливість поставити питання меру міста Лева, поговорити про стратегію розвитку Львова і вирішення нагальних проблем місцевої громади.

Говорити відверто про здобутки і поразки, правильні і помилкові рішення з політиками – це дуже цінно для нас. Проте відкритість і готовність визнавати помилки для українського політикуму досі рідкість.

Ми ж переконані, що системний розвиток, рух вперед можливий тільки за вміння аналізувати свій досвід, рефлексувати й усвідомлювати відповідальність.

Останнім часом ми звідусіль чуємо про верховенство права. Чуємо настільки часто, що приписуємо собі певний рівень обізнаності в цій темі. Але чи справді це так? Чим відрізняється верховенство права очима юристів від верховенства права в уявлені решти людей?

Багато людей вважають, що верховенство права – це щось на кшталт юридичного засобу задоволення потреб населення, який можна використовувати, якщо ці потреби не дозволяє задовільнити закон. Це частково правдиве судження, але насправді питання набагато ширше та складніше.

Як та коли виникала ідея верховенства права? Що таке концепція правової держави? Та чи тотожні поняття «верховенство права» та «верховенство закону»? Про це учасники поговорили з Дмитром Гудимою – суддею Великої Палати Верховного суду та випускником УШПС 2012 року.

Штучний інтелект перестає бути вузькою технологією, якою цікавляться лише науковці та інженери. Поширення ШІ у різні сфери людського життя вражає: від управління бізнесом, фінансами, маркетингом до освіти, медицини, космічних та військових технологій. Але як він працює? Які загрози і можливості він несе для людства? Чи маємо ми його боятися?

Ці важливі питання учасниці й учасники програми УШПС мали можливість обговорити з Олексієм Молчановським, заступником декана з інновацій факультету прикладних наук Українського католицького університету та випускником УШПС 2018 року.

Ми живемо в сучасній країні, де щороку з’являється 30 тисяч IT-спеціалістів, так чому ж політики так часто намагаються розіграти релігійну карту? Чи справді релігія відіграє настільки важливу роль у нашій державі?

Християнство панує на територіях України вже більше тисячі років, а тому суттєво впливало на становлення української держави. Релігійний компонент є ледь не головним для багатьох українців, а тому релігійні питання впливають на цінності, принципи та щоденну поведінку громадян нашої держави. А Росія намагається використовувати цей компонент у гібридній війні.

Говорити про релігію простими словами важко, а ще важче – показати прагматичну сторону релігії і те, як віру можуть перетворити на зброю. Проте Андрій Андрушків, виконавчий директор Центру спільних дій та випускник УШПС 2016 року, зміг занурити учасників і учасниць програми УШПС у важливу дискусію. Післясмак лекції спонукає до роздумів.

Закінчилася третя сесія розмовою про справедливість. Для сучасної демократії важливо розуміти залежність справедливості від соціальних інститутів.

Ми однакові тільки в можливості бути людьми. Однак люди – нерівні. Тож чи можлива справедливість як соціальний конструкт? Чи «вигідно» бути справедливою людиною? Які погляди на соціальну справедливість поширені в Україні? Та що означає принцип «однакове ставлення до рівних і неоднакове до нерівних»?

Андрій Богачов, професор кафедри теоретичної і практичної філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, подискутував з учасниками та учасницями Школи на тему справедливості, суті суспільного життя та головних потреб сучасної людини.

16 липня 2021 року. Палаючі промені літнього сонця ніби підказують депутатам Верховної Ради, що їх тяжкий робочий рік добігає кінця і саме час їхати на відпочинок до моря. У залі пленарних засідань лунає гімн України і складається враження, що все і справді так. Однак чомусь Голова ВРУ повідомляє, що сесія завершиться лише через тиждень – 23 липня. І це при тому, що чергових пленарних засідань, роботи в комітетах, комісіях чи фракціях не заплановано. На останній тиждень заплановано лише роботу з виборцями. Та, попри це, депутатам довелося повертатися в Київ для позачергового пленарного засідання 20 липня. Єдиною причиною скликання цього засіданняОкреме питання – наскільки засідання 20 липня було правомочним для розгляду постанов про скасування, адже на ньому були присутніми менше ніж 226 депутатів. були постанови про скасування, про які ітиметься в цій статті.

У законотворчому процесі Постанови про скасування рішення Верховної Ради знаходяться між ухваленням рішення Верховною Радою та підписанням цього рішення Головою ВРУ. Відповідно до ст. 48 та ч. 3 ст. 130 Регламенту ВРУ:

Голова ВРУ не може підписати прийнятий законопроєкт, допоки Верховна Рада не розгляне таку постанову. Таким чином, законотворчий процес затягується. Повертаючись до липневих подій, депутати від опозиції зареєстрували постанови про скасування щодо законопроєктів з судової реформи та з реформи Укроборонпрому. Якби Верховна Рада закінчила свою роботу 16 липня і не збиралась би на позачергове засідання, то процес реформ затягнувся б на півтора місяці.

Лідери парламентської більшості неодноразово скаржилися на постанови про скасування. Їх навіть почали називати «Постановочним спамом» (за аналогією з «поправочним спамом») та просити опозиційні фракції зменшити обсяги реєстрації таких постанов. Обсяги і справді досить значні.

За 5 сесію 9 скликання було зареєстровано 70 таких постанов. Це приблизно 1 постанова на 2 прийнятих законопроєктиВарто враховувати, що на 1 прийнятий законопроєкт може реєструватися декілька постанов про його скасування. Тому не варто думати, що такі постанови реєструються на кожен другий прийнятий законопроєкт.. Взагалі за 9 скликання, особливо за 5 сесію 9 скликання, значно збільшилася кількість постанов про скасування.

Для порівняння – за все 8 скликання було зареєстровано 125 постанов про скасування, а за все 7 скликання – 40. Тобто лише за 5 сесію 9 скликання зареєстровано більше постанов про скасування рішення ВРУ, ніж за все 7 скликання.

Наразі постанови про скасування використовуються виключно задля затягування законотворчого процесу.

Тоді прийняття законопроєкту № 11013 від 19.07.2012 «внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за посягання на честь, гідність та ділову репутацію людини» авторства В. Журавського (Партія Регіонів) було скасоване Постановою авторства В. Швеця (БЮТ).

Постанови про скасування можуть досить сильно відтягнути набрання чинності законопроєктами. Якщо постанова реєструється у п’ятницю ввечері, а наступні два тижні за календарним планом мають бути присвячені роботі з виборцями та в комітетах, тоді закон може блокуватися ці два тижні. У деяких випадках (травневі свята, новорічні свята, літні «канікули») така постанова може заблокувати закон на місяць чи навіть два.

Зважаючи на частоту та блокувальний потенціал постанов про скасування, правляча більшість має бажання внести зміни до Регламенту, підвищивши поріг для реєстрації таких постанов. 21 та 22 липня (тобто через кілька днів після позачергового засідання 20 липня), було зареєстровано два законопроєкти – 5813 та 5813-1, серед підписантів обох законопроєктів, зокрема, були перші особи «Слуги народу» – Д. Арахамія, О. Корнієнко та на той час перший заступник Голови ВРУ – Р. Стефанчук.

Перед аналізом змісту законопроєктів можна коротко розглянути питання того, чи є постанови про скасування позитивом чи негативом. Саме по собі затягування законотворчої процедури не є хорошим чи поганим. У кожному конкретному випадку таке затягування може сприйматися по-різному. Наприклад, для виборців «Батьківщини» затягування часу впровадження ринку землі може вважатися позитивом і боротьбою за справедливість, в той же час для виборців «Слуги народу» – це буде радше негативом і зловживанням процесуальними правами.

Щодо запропонованих механізмів, то законопроєкт №5813 пропонував, щоб постанови про скасування могли реєструвати мінімум 45 депутатів, що представляють мінімум половину фракцій/груп. Законопроєкт 5813-1 пропонував, щоб мінімальним порогом для реєстрації відповідних постанов була кількість депутатів найменшої фракції.

Обидва законопроєкти мають суттєві недоліки. У вересні, ГНЕУ та Регламентний комітет рекомендували відхилити законопроєкт 5813, а 5813-1 відправити на доопрацювання. Недоліки законопроєктів полягають у нечітких формулюваннях, невідповідності Правилам оформлення проєктів законів, звуженні кола порушень лише до голосування (без врахування порушень при розгляді), наданні права законодавчої ініціативи фракціям та групам (що не передбачено ні Конституцією, ні Регламентом).

Запропонований підхід з встановлення порогів для реєстрації постанов може дещо зменшити кількість постанов про скасування, але не їхню якість. Більш якісний підхід, на який звертає увагу, зокрема,  ГНЕУ полягає у визначені чіткого переліку порушень Регламенту, які можуть бути підставою для скасування рішення ВРУ. Наразі ж депутати на власний розсуд визначають, у чому полягало порушення Регламенту або невідповідність тексту.

Наявність же переліку підстав дозволить, по-перше, звертати увагу на грубі порушення Регламенту, які впливають на якість закону чи процес волевиявлення. По-друге, можна буде здійснювати фільтрацію постанов про скасування на етапі їх реєстрації через аналіз відповідності таких постанов встановленому переліку. Такий механізм також зменшить кількість постанов про скасування, але замість обмеження кола ініціаторів дозволить сконцентруватися на важливих порушеннях Регламенту.

Утім, підвищення порогу або встановлення переліку підстав є боротьбою з наслідками законодавчої гіперактивності депутатів. Системне вирішення проблеми передбачає перехід від депутатоцентричної моделі вироблення рішень до урядовоцентричної. Такий перехід можливий за умови комплексного перегляду регламентних процедур та впровадження концепції законодавчого процесу «від початку до кінця».

Відкликання Голови Верховної Ради з посади є однією з найбільш обговорюваних тем останніх днів. Паралельно вже починають звучати обговорення іншої теми – майбутнє спікера у Верховній Раді в якості «пересічного» депутата, а також можливість позбавлення Дмитра Разумкова депутатського мандата. І якщо процедура відкликання з посади Голови ВРУ цілком зрозуміла, хоч і відбувається у не зовсім регламентних рамках, то позбавлення мандату депутата, який перестав бути спікером, в принципі тема нова для українського парламентаризму.

Конституційний вимір означеного питання такий: частина 6 ст. 81 Конституції встановлює, що «невходження народного депутата України, обраного від політичної партії, до складу депутатської фракції цієї політичної партії або вихід народного депутата України із складу такої фракції є підставою для дострокового припинення повноважень народного депутата».

Конституційний суд України дав наступне тлумачення «виходу» з фракції: «Термін «вихід» народного депутата України зі складу депутатської фракції політичної партії треба розуміти як припинення народним депутатом України свого перебування у складі зареєстрованої депутатської фракції політичної партії, за списком якої він обраний народним депутатом України». Крім того, КСУ зазначив, що «Конституція України пов’язує чинність представницького мандата народного депутата України з його входженням i перебуванням у депутатській фракції політичної партії, за списком якої він був обраний».

Водночас частина 2 ст. 59 Регламенту ВРУ встановлює, що «Голова Верховної Ради України, Перший заступник та заступник Голови Верховної Ради України не входять до складу депутатської фракції (депутатської групи)».

Дмитро Разумков, відповідно до інформації на сайті ВРУ, увійшов до фракції «Слуга народу» 29.08.2019 і в той же день припинив бути її членом (вочевидь на підставі власної заяви, хоча механіка цієї процедури не до кінця зрозуміла), оскільки був обраний Головою ВРУ.

Наразі Дмитро Разумков є позафракційним, якщо він буде відкликаний з посади Голови ВРУ, то він може знову спробувати вступити до фракції «Слуга народу». До іншої ж фракції йому вступати не можна, оскільки він був обраний саме за списком партії «Слуга народу». В іншому разі партія «Слуга народу» може, за рішенням свого вищого керівного органу, достроково позбавити Дмитра Разумкова повноважень депутата.

Звичайно, коли прописувалися норми і Регламенту, і Конституції навряд хтось міг собі уявити, що комбінація таких норм може призвести до перспективи позбавлення мандату позафракційного Голови, який перестав обіймати свою посаду.

З огляду на заяви керівництва фракції і на ситуацію навколо ініціювання відставки Голови, фракція політичної партії «Слуга народу» більше не вбачає у спікері члена команди, а відтак навряд «прийме» його у своє «політичне лоно», навіть якщо припустити, що Дмитро Разумков виявить таке бажання.

Враховуючи тон позицій ключових стейкхолдерів в цій ситуації і швидкість здійснення процедури, видається, що перспективи Дмитра Разумкова залишатися народним депутатом будуть залежати не від рамки закону, не від здорового глузду в рамках існуючої парламентської системи, а від бажання керівництва монобільшості.

28 та 30 вересня, у рамках проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки і оборони в Україні» (PASS Ukraine), ми провели тренінги для співробітників секретаріатів Комітетів ВРУ.

Серія онлайн-зустрічей була присвячена обміну досвідом між працівниками Секретаріату Комітету з питань правоохоронної діяльності та Секретаріату Комітету з питань інтеграції України до Європейського Союзу та клерками Палати громад Канади щодо:

• Заповнення вакантних посад у секретаріатах парламентських комітетів
• Взаємодії депутатів з працівниками секретаріатів парламентських комітетів

На першій зустрічі, 28 вересня, центральним питанням була організаційна структура та адміністративна підтримка Палати громад – типи та види посад співробітників комітетів та їх ролі, взаємодія з керівником та депутатами комітету, процес відбору та оцінювання кандидатів: критерії та інструменти, тощо.

30 вересня фокус змістився до організації роботи працівників комітетів Палати громад – планування та пріоритезація розподілу завдань, як голови та члени комітетів взаємодіють і працюють, які існують етичні обмеження цієї взаємодії і як попередити та протидіяти проявам неправомірної поведінки між співробітниками парламенту.

Такі проєкти дозволяють створити майданчик для обміну думками та досвідом між співробітниками парламентів України та Канади, що сприяє покращенню роботи секретаріатів Комітетів ВРУ. Тому ми не зупинимось на цьому та продовжимо проводити подібні заходи та поглиблювати співпрацю з канадськими партнерами.

Проєкт «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine) – спільний проєкт Лабораторії законодавчих ініціатив та Парламентського центру (Канада), який реалізується за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs) та у партнерстві із Верховною Радою України.

Ввечері 20 вересня почали з’являтися повідомлення про те, що фракція «Слуга народу» провела засідання, на якому обговорювалися кандидатури на посаду керівника Апарату Верховної Ради. Пізніше сплила інформація про лист від фракції до Спікера з кандидатурами на посаду керівника Апарату. У зв’язку з цим виникає низка питань: чи діє фракція «Слуга народу» в межах закону, чому фракція діє саме так, і чи можливо досягти бажаних результатів обраною стратегією? Десь понад тим всім миготить питання: а в чому проблема нинішнього механізму призначення керівника Апарату?

Фракція «Слуга народу» може цілком законно проводити засідання фракції та обговорювати широкий перелік питань. Обговорення кандидатур на посаду керівника Апарату може бути однією з тем засідання будь-якої фракції.

Ця фракція може також, не порушуючи законодавства України, писати листи різного змісту, у тому числі зі своїми ідеями щодо кандидатур на посаду керівника Апарату. Інша справа – такі листи та обговорення не мають правових наслідків для Голови Верховної Ради. Будь-який громадянин чи будь-яка громадянка може написати листа на ім’я Спікера з пропозиціями. В усіх таких випадках Голова не зобов’язаний керуватися такими листами при прийнятті будь-яких рішень.

Про листи від фракцій як форму взаємодії з Головою ВРУ нічого не сказано у Регламенті Верховної Ради. Натомість ч. 2 ст. 8 та п. 22 ч. 1 ст. 78 Регламенту встановлюють, що

Апарат, а відповідно і керівник Апарату ВРУ, мають бути нейтральними та неупередженими щодо всіх фракцій, груп та позафракційних народних депутатів. Це потрібно для якісної організації роботи Верховної Ради, як представницького органу.

З огляду на це Регламент передбачає, що керівника Апарату має пропонувати Голова Верховної Ради, адже він (як і його заступники) теж мають бути нейтральними та неупередженими.

Саме від них залежить якісна організація роботи парламенту, зокрема, і ведення засідань без надання преференцій будь-якій з фракцій.

З огляду на те, що фракції не мають правових механізмів впливу на визначення Головою керівника Апарату, листи від фракцій можна розглядати як політичний тиск. Такі листи та тиск погано поєднується з встановленою Регламентом незалежністю та неупередженістю керівництва (у широкому сенсі) парламенту. 

Взагалі ж спроби заміни керівництва Верховної Ради виглядають дещо суперечливими в контексті помітних позитивних тенденцій роботи парламенту дев’ятого скликання. Адже п’ята сесія роботи українського парламенту є однією з найкращих за все дев’яте скликання. За результатами моніторингу роботи Верховної Ради протягом п’ятої сесії, порівняно з першою-другою сесіями значно зменшилася кількість порушень Регламенту:

• у 4 рази зменшилась частота порушень щодо строків ознайомлення із висновками головного комітету до першого читання та висновками до другого читання;
• у 3,5 рази зменшилась частота порушень щодо терміну ознайомлення з висновками ГНЕУ;
• у 2 рази зменшилася частота порушень щодо терміну ознайомлення із зауваженнями ГЮУ та надання порівняльної таблиці до другого читання.

У минулому залишилися практики багаторазового переголосування законопроєктів та внесення поправок з голосу. Починаючи з першої сесії, спостерігається тенденція до зменшення законодавчого спаму, і значно збільшилася частка законопроектів, які ухвалюються у двох читаннях. що сприяє підвищенню якості текстів законопроєктів. Зміна ж керівництва під час налагодження якісної роботи може змінити і позитивний вектор руху.

Апарат Верховної Ради та, відповідно, керівництво Апарату має бути максимально незалежним від народних депутатів та здійснювати свою роботу в термінах максимально можливої нейтральності та незаангажованості.

Обрання кандидатури керівника Апарату Головою Верховної Ради як позафракційного діяча мало би певним чином забезпечувати окреслені вимоги, однак понеділкова ситуація продемонструвала деякі проблеми порядку призначення керівника Апарату.

Політики, так чи інакше, намагаються здійснити вплив на призначення, а цей вплив, у свою чергу, ставить під питання довіру інших фракцій до майбутнього керівника Апарату, його неупередженість та незаангажованість. Зрозуміло, що Конституція містить чітку норму про механізм призначення Керівника Апарату шляхом ухвалення рішення у залі засідань. Однак ніщо не заважає вдосконалити цей механізм шляхом запровадження попереднього етапу конкурсу для кандидатів на посаду керівника Апарату, зменшивши роль парламентської більшості (і політичних домовленостей) у цьому процесі – за аналогією з деякими іншими посадами державної служби категорії А.

8-12 вересня Українська школа політичних студій провела Другу сесію своєї XV-XVI програми в Одесі!

Друга сесія – це про суспільно-культурні зв’язки, про етику, естетику та розширення світогляду. Програма Сесії завжди будується так, щоб спонукати учасників до подальших пошуків та роздумів. Це особлива сесія в особливому місці, вона ще більше зближує групу та надихає не припиняти навчання.

Мистецтво – це, в першу чергу, культура та досвід, проте це також ексклюзив, яким люди мріють володіти. Тому мистецтво вже давно стало великою індустрією зі своїми правилами та інституціями.

Олександр Щелущенко – арт-дилер, засновник та директор галерей сучасного мистецтва «ЦЕХ» у Києві та Вільнюсі, а також випускник УШПС 2010 року, привідкрив для учасників світ арт-ринку та розповів про структуру інституцій у цій галузі, роль митця і критика, а також про те, чому в Україні ця індустрія досі не працює належним чином. На прикладі галереї «ЦЕХ», яка є чи не єдиною успішною недержавною культурною інституцією сучасного мистецтва в Україні, Олександр показав, що попит на мистецтво у нас є, тому необхідно розвивати та трансформувати індустрію.

Яким є місце України в глобальній історії? Що нас об’єднує з історією Європи та інших частин світу, а що робить нас унікальними?

Тривалий час Україна на міжнародній арені мала образ порожнього простору – Великого прикордоння. Та з чим ми ототожнюємо себе самі? Як світ сприймає нас сьогодні і яке ми посідаємо у ньому місце? Наскільки можливий в Україні баланс між лібералізмом і патріотизмом, між універсальними цінностями та дискурсом ідентичності?

Про це група дискутувала з Володимиром Єрмоленком – філософом, письменником, журналістом, старшим викладачем НаУКМА, директором з аналітики Internews Ukraine та членом правління Міжнародного фонду «Відродження».

Заклики не політизувати культуру лунають звідусіль, особливо від людей, для яких підтримка конкретної позиції означає втрату грошей. Проте чи можливо залишатися поза політикою на восьмий рік війни?

Політика – мистецтво вирішення проблем тут і зараз. Вона орієнтована на теперішнє. А культура направлена на майбутнє. Мета митця – подолати час.

Та чи може культура бути поза політикою? Чи може вона бути лише політикою? Де межі відповідальності митця, а де потрібна увага політиків до мистецтва?

Тетяна Огаркова, старша викладачка кафедри літературознавства НаУКМА і лекторка Другої сесії УШПС, обговорила з учасниками й учасницями різні концепції сприйняття культури в контексті політики.

Ми живемо тут і тепер. Час – це розтягнення душі. Ні майбутнє, ні минуле не існують насправді. Минуле – спогад, майбутнє – очікування. Так про час мислив Аврелій Августин.

Так що ж визначає наше майбутнє? Чи зумовлене воно незалежними від нас чинниками, а чи ми створюємо його самі, здійснюючи вільний вибір? Чи існує свобода волі, яка вможливлює такий вибір? Якщо свободи волі не існує, то що зумовлює наші вчинки і чи несемо ми за них відповідальність?

Вахтанґ Кебуладзе, філософ, есеїст, перекладач, професор кафедри теоретичної і практичної філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, провів з учасниками цікаві дискусії про майбутнє, час, науку, наші мрії і страхи щодо людської свободи.

Іван Гомза, кандидат політичних наук, викладач і завідувач кафедри публічного врядування Київської школи економіки та постійний викладач УШПС, провів для учасників тренінг, який допоміг розібратися у питаннях про те, що таке теорія політичних кліважів, чому популізм можна назвати «тонкою ідеологією» чи політичною стратегією та як поляризація суспільства гальмує розвиток держав.

Політичний популізм – звичне для української та світової політики поняття, яке ми чуємо ледь не кожного дня. Проте коректне розуміння природи цього явища та контексту, в якому його обіцянки стають особливо звабливими, не є складовою дискусій про популізм.

Щоб краще зрозуміти феномен цього явища, потрібно звернутися в історію та простежити, як і коли зароджувалися політичні партії, адже саме вони з часом стали середовищем для процвітання популізму. Про все це групі розповів Іван Гомза.

Незалежно від епохи книжки завжди займали особливе значення у людській свідомості. Не читати і говорити про це – це нести репутаційні втрати. Проте література, як і культура загалом, часто політизується самими авторами або читачами, які відшукують приховані смисли. Тому важливо розуміти, як усе ж таки помічати політичну грань книги та коли погляд на книгу через призму політики є доцільним, виправданим та потрібним.

Про те, як зчитувати, а не вишукувати політичну грань книжок та що таке авторська інтенція, нашим учасникам і учасницям розповів Євгеній Стасіневич, літературний критик, літературознавець та член оновленого Шевченківського комітету.

Жодна система не може залишатися незмінною весь час, тому для прийняття рішень та вибудовування політик необхідно проводити аналіз систем та циклів, їм властивих. Для прогнозування подій у певній системі необхідно, в першу чергу, розуміти різницю між politics та policy, досліджувати, які кореляції, взаємозв’язки та домінанти були наявні в минулих циклах та які маркери володіли найбільшою силою.

Як правильно підходити до прогнозування подій у певній системі? Та як відрізнити професійне прогнозування від прогнозів «експертів», які ми чуємо звідусіль? Розібратися в такому важкому питанні нашим учасникам і учасницям допоміг Михайло Кольцов, кандидат філософських наук, аналітик Світового Банку та керівник відділу навчання «Ю-контрол».

Павло Шеремета, менеджер-економіст, співзасновник Шумпетерівської Школи Інновацій та міністр економічного розвитку та торгівлі (2014 р.) упевнений, що прорив неможливий без продукування інновацій та розвитку підприємництва.

Однак в Україні бізнес досі існує не завдяки, а радше супроти державі – підприємці не мають гарантій, що їх бізнес захистять від рейдерства. У країні – демографічна криза і відтік капіталу, що теж не сприяє розвитку підприємництва, особливо інноваційного. А для того, щоб розвиток таки відбувався, держава має забезпечити дві речі – по-перше, безпеку, по-друге, дати свободу бізнесу.

Що ще має відбутися для того, щоб Україна здійснила прорив? Що таке Творче Руйнування і Стратегія Блакитного Океану? Ці питання Павло Шеремета обговорював разом з учасниками й учасницями на заключній платформі Другої сесії УШПС.

Мабуть, жодна сесія роботи Ради не проходить без штовханини або бійок. Лиш нещодавно, наприкінці роботи 5 сесії (червень 2021 року), Микита Потураєв спровокував штовханину біля трибуни заявою про розстріл ОПЗЖ. І от знову, в перший тиждень роботи 6 сесії, народний депутат Микола Тищенко застосував фізичну силу проти свого колеги по парламенту Гео Лероса. Така частота парламентських сутичок актуалізує тему механізмів протидії насиллю в приміщенні Верховної Ради.

Сутички у сесійній залі парламенту не є новацією 9 скликання. Попередні скликання, особливо депутати за часів президентства Віктора Януковича, билися з більшим запалом. Раніше непоодиноким було і фізичне блокування трибуни при розгляді принципових питань. Згадати хоча б прийняття «Харківських угод», яке супроводжувалося блокуванням трибуни, масовими бійками, димовою завісою, закидуванням спікера яйцями. Сутички ж 9 скликання викликані радше міркуваннями образи честі – честь президента у випадку Гео Лероса та честь ОПЗЖ у випадку Микити Потураєва.

Насильство у Верховній Раді – єдиному законодавчому органі України – є ганебним явищем. Воно зменшує авторитет та довіру до парламентуДовіра до Верховної Ради і так невисока – згідно дослідження центру Разумкова станом на 2021 рік 18% довіряють ВРУ., подає поганий приклад для наслідування та погіршує якість законотворчого процесу. Виникає питання – як запобігти або принаймні покарати осіб, що надають перевагу фізичним баталіям замість словесних? Регламент ВРУ пропонує декілька механізмів.

Якщо такі дії вчиняються не депутатом, а особою, запрошеною на засідання ВРУ, тоді Верховна Рада може зобов’язати таку особу покинути пленарне засідання.

Санкції ж щодо депутатів різняться. Найменше, що може зробити спікер – це перервати виступ депутата, що вживає образливі слова чи закликає до незаконних дій. При повторному вживанні образ головуючий може позбавити депутата права виступу на цьому пленарному засіданні.

Якщо створюється загроза зриву засідання – головуючий може оголосити перерву. Якщо ж на пленарному засіданні вживаються дії з ознаками кримінального правопорушення, то засідання можна закрити.

Найбільша санкція, яка може бути застосована – це позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п’яти пленарних засідань). Це покарання передбачає таку процедуру: депутат або фракція, на адресу яких були вжиті образливі вислови, подає заяву до регламентного комітету; цей комітет розглядає таку ситуацію і готує висновок, який може бути підставою для прийняття Верховною Радою рішення про позбавлення права участі у пленарних засіданнях.

Отже, Регламент передбачає три види покарань за порушення порядку:

• переривання виступу
• позбавлення слова до кінця пленарного засідання
• позбавлення права брати участь у пленарних засіданнях

На цю проблему звернули увагу, зокрема, експерти місії Європейського парламенту під головуванням Пета Кокса. Було надано три рекомендації з покращення механізмів протидії порушенню парламентського порядку.

По-перше, рекомендувалося надати головуючому право відсторонення депутатів від засідань. Кількість засідань, на які відсторонено депутата, мала б залежати від ступеня тяжкості порушення порядку. Таким чином, замість виключно образливих слів, право відсторонення стосувалося б більш широкого поняття порушення порядку, зокрема і бійок зі штовханинами. Інший важливий момент – рішення про відсторонення рекомендувалося передати на розсуд головуючому, що є швидшим механізмом, ніж процедура проходження регламентного комітету та голосування у сесійній залі.

По-друге, рекомендувалося розглянути можливість запровадження фінансових стягнень. Це могло б бути як позбавлення заробітньої плати (наприклад, невиплата платні за день, коли було здійснене порушення), так і додаткові фінансові штрафи. Розмір таких стягнень міг би залежати від ступеня тяжкості порушення порядку. Варто також враховувати, що деякі бійки можуть призводити до псування майна, наприклад електронного обладнання. Фінансові стягнення, в такому випадку, могли б дорівнювати вартості заподіяної матеріальної шкоди.

Відсторонення та фінансові стягнення є покаранням, вони прямо не стосуються попередження порушень. Натомість третя рекомендація може допомогти припинити регулярну практику таких порушень.

Третя рекомендація стосується запровадження інституту «парламентських приставів» (parliamentary ushers). Їхні обов’язки зазвичай включають участь у різноманітних протокольних та церемоніальних активностях, допомогу головуючому у веденні засідання та підтриманні порядку. Якщо порядок порушується, тоді «парламентський пристав» має вивести порушників із зали засідань. Часто такі обов’язки виконуються колишніми військовими чи поліцейськими. Цей механізм має на меті саме припинення порушення порядку, а не покарання після того, як порушення було здійснене.

Зобов’язання виконати рекомендації, надані місією Пета Кокса, були закріплені у вигляді Постанови ВРУ № 4219 від 17 березня 2016 року. Однак ці зобов’язання не були втілені у реальність. І наразі чинними є норми Регламенту, що передбачають покарання лише за образливі слова. Сутички та бійки не караються і продовжують активно застосовуватися депутатами Верховної Ради.

6 сесія роботи Верховної Ради України розпочалась. Попереду – новий політичний сезон. Ми підготували огляд планів її роботи, засновуючись на Порядку денному сесії.

Загалом до розгляду упродовж 6 сесії підготовано 1645 законопроєктів, з них – 269 альтернативних законопроєкти. Засновуючись на досвіді попередніх сесій 9 скликання, Верховна Рада, у кращому випадку, розгляне половину з цих законопроєктів.

Щодо суб’єктів законодавчих ініціатив, то – 1452 законопроєктів подано депутатами, 170 – Кабінетом Міністрів, 23 – Президентом України.

22 законопроєкти визначені Президентом України як невідкладні, зокрема 21 з них – подано Президентом, 1 –  УрядомПрийняття урядового законопроєкту дійсно можна вважати невідкладним. Це законопроєкт № 4135 про засади державної антикорупційної політики на 2020-2024 роки. Його невідкладність можна пояснити хоча б тим фактом, що пройшла вже майже половина терміну дії Антикорупційної Стратегії, яку пропонується затвердити цим законопроєктом.. Таким чином, Володимир Зеленський визначав майже всі свої законопроєкти як невідкладні.

5 законопроєктів подані з пропозиціями від президента (це закони, на які було накладене вето з пропозиціями). Усі вони мають порушення 30-денного строку розгляду (ст. 132 Регламенту). А 4 з 5 отримали пропозиції президента з порушенням 15-денного строку надання пропозицій, що є порушенням ст. 94 Конституції. Серед 5 законопроєктів – 3 законопроєкти перейшли з 8 скликання, а 2 – були прийняті на другій сесії 9 скликання. Цікаво, що законопроєкт №4547 не включено до Порядку денного 6 сесій. Хоча цей законопроєкт отримав пропозиції президента у липні цього року.

Щодо роботи комітетів, то законопроєкти, включені до Порядку денного сесії, розподілені наступним чином:

• Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики – 418 законопроєктів;
• Комітет з питань правоохоронної діяльності – 218 законопроєктів;
• Комітет з питань економічного розвитку – 185 законопроєктів;
• Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів – 120 законопроєктів;
• Комітет з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування – 114 законопроєктів;
• Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики – 83 законопроєкти;
• Комітет з питань екологічної політики та природокористування – 66 законопроєктів;
• Комітет з питань правової політики – 65 законопроєктів;
• Комітет з національної безпеки, оборони та розвідки – 64 законопроєкти;
• Комітет аграрної політики і земельних відносин – 63 законопроєкти;
• Комітет з питань бюджету – 49 законопроєктів;
• Комітет з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин – 36 законопроєктів;
• Комітет з антикорупційної політики – 35 законопроєктів;
• Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України – 26 законопроєктів;
• Комітету з питань освіти, науки та інновацій – 25 законопроєктів;
• Комітет з питань транспорту та інфраструктури – 25 законопроєктів;
• Комітет з питань здоров’я – 19 законопроєктів;
• Комітет з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва – 13 законопроєктів;
• Комітету з питань цифрової трансформації – 9 законопроєктів;
• Комітет з питань молоді та спорту – 8 законопроєктів;
• Комітет з питань інтеграції України до Європейського Союзу – 2 законопроєкти;
• Комітет з питань свободи слова – 1 законопроєкт;
• Комітет з питань енергетики та житлово-комунальних послуг – 1 законопроєкт.

Три комітети майже не мають законопроєктів, щодо яких вони визначені як головні:

1. Комітет з питань інтеграції України до Європейського Союзу
2. Комітет з питань свободи слова
3. Комітет з питань енергетики та житлово-комунальних послуг

Наведені вище дані дозволяють зрозуміти кількісний вимір планів роботи Верховної Ради. Якщо ж говорити про якісний вимір, то варто звернути увагу на найбільш важливі та знакові законопроєкти і теми, які планується розглянути у 6 сесії.

1. Реформа децентралізації, зокрема зміни до Конституції та питання статусу юридичної особи у територіальних громадах, щодо районів, процедури розпуску тощо.
2. Місцевий референдум.
3. Судочинство. Здійснюються подальші кроки у напрямку вдосконалення судової реформи. Зокрема, внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо завершення конкурсних процедур на зайняття посад суддів місцевих судів, ліквідація ОАСК, скасування адвокатської монополії.
4. Правотворчість. Проєкт Закону «Про правотворчу діяльність», що передбачає нові механізми правотворчої діяльності, обов’язковість розробки концепцій проєктів нормативно-правових актів та проведення оцінки впливу.
5. Деолігархізація. Законопроєкт президента про запобігання олігархічним загрозам, зміни до Податкового кодексу України, зміна партійного законодавства.
6. Бюджет. Прийняття бюджету та супутніх змін до Податкового кодексу.
7. Перепідпорядкування Національної гвардії. Законопроєктом №1007 пропонується передати повноваження з керування Нацгвардією від МВС до Президента України.
8. Переформатування Верховної Ради. Вже досить давно ініційовані президентом законопроєкти щодо зменшення конституційного складу ВРУ та закріплення пропорційної виборчої системи, законодавчої ініціативи народу, додаткових підстав дострокового припинення повноважень нардепів та щодо консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів ВРУ.
9. Низка ініціатив президента щодо правоохоронної діяльності. Зокрема особливості внесення застави при корупційних злочинах, криміналізація контрабанди тощо.
10. Великий Державний Герб України.
11. Боротьба з COVID-19. Такі законопроєкти стосуються як забезпечення соціальних та економічних гарантій працівникам охорони здоров’я, підтримки бізнесу, сільського населення, так і мінімізації негативного впливу пандемії на економіку України загалом.
12. Тарифи. Питання субсидій, боргів, перерахунку тарифів традиційно збігається з початком нових опалювального та політичного сезонів та прийняттям бюджету.