ГО “Лабораторія законодавчих ініціатив” (далі – Лабораторія) здійснює свою діяльність відповідно до принципів доброчесності та Положення Про Антикорупційну Політику. Відповідно, в Лабораторії заборонені:

• дискримінація працівників в будь-якій формі;
• брехня та нечесність у відносинах між колегами;
• непорядність, байдужість, недбалість та безвідповідальність;
• цькування та інша поведінка, що може образити чи пригнічувати іншого;
• крадіжки, надмірна та нераціональна витрата матеріальних ресурсів і робочого часу;
• будь-які прояви корупції.

Служба етичного контролю – це:

• система збору та обробки інформації про ознаки вчинення порушень вимог організації та корупційних правопорушень;
• сучасні канали для анонімного та зворотного зв’язку з викривачами неналежної поведінки;
• система (програмне забезпечення) для швидкого реагування на заяви анонімних викривачів, а також для документування внутрішніх перевірок і розслідувань.

Служба організована з метою отримання інформації про шахрайські, корупційні та інші правопорушення, що завдають шкоди інтересам організації, її чинним чи потенційним партнерам.

Будь-яка фізична особа або представник юридичної особи може повідомити про порушення в Лабораторії, а також в її афілійованих і залежних структурах чи проектах.

Окрім зазначених вище порушень в Службу також можна повідомляти про такі факти:

• порушення в закупівлях організації;
• розкрадання або неналежного використання майна організації;
• розголошення конфіденційної, інсайдерської інформації, а також інформації, що становить комерційну таємницю;
• порушення вимог внутрішніх нормативних документів організації і / або чинного законодавства;
• зловживання довірою донорів та суспільною довірою;
• фінансування політичних партій;
• організовану злочинність та відмивання коштів;
• співпрацю з радикальними угрупуваннями, учасниками санкційних списків, фінансування тероризму;
• використання дитячої праці або роботи під примусом;
• неналежну поведінку слухача чи випускника УШПС або учасників інших проектів;
• невиконання (несумлінне виконання) посадових обов’язків з боку керівників, перевищення повноважень, порушення керівниками прав підлеглих працівників.

Повідомити можна одним з трьох зручних для Вас шляхів:

1. Відвідайте безпечний портал, просто натиснувши на кнопку нижче.
2. Надішліть листа електронною поштою на ali@ethicontrol.com.ua

• звернення та скарги споживачів та клієнтів з питань продукції чи обслуговування, а також інші повідомлення в межах дії Закону України “Про захист прав споживачів”;
• звернення в межах дії Закону України “Про звернення громадян”;
• скарги на третіх осіб, які не є діловими партнерами організації;
• скарги на побутові проблеми чи інші питання, які знаходяться за межами компетенції Лабораторії та її співробітників;
• погрози на адресу інших осіб.

Щоб гарантувати повну анонімність та неупередженість реєстрації повідомлень, Лабораторія уклала угоду із зовнішнім незалежним постачальником послуг – ТОВ “Етиконтроль”.

Завданням підрядника є організація незалежної реєстрації  повідомлень через анонімний веб-портал, а також захист анонімності викривачів. Якщо Ви не хочете себе розкривати, то ніхто цього робити не буде без Вашого бажання. Інформація, яку Ви надаєте, є конфіденційною в межах, що дозволені чинним законодавством.

1. Зовнішній підрядник реєструє Ваше повідомлення та надсилає його уповноваженим особам в Лабораторію для первинного аналізу.
2. Первинний аналіз передбачає оцінку Вашої інформації на достатність, пріоритезацію та її направлення відповідальним особам для вирішення цієї проблеми.
3. Під час аналізу, в разі недостатності інформації, розгляд Вашого питання може бути призупинено, поки Ви не дасте відповіді на додаткові запитання через інструменти комунікації Служби (Наприклад: Веб-центр анонімного зворотного зв’язку).
4. За кожне повідомлення призначаються відповідальний та команда осіб, які розслідують інцидент і повинні вирішити Вашу проблему.
5. Команда відповідальних осіб контактує з Вами протягом 30 днів від дати реєстрації повідомлення, повідомляє статус розгляду Вашого звернення, запитує та отримує додаткову інформацію, сповіщає про результати розслідування та заходи з реагування.
6. Через веб-центр зворотного зв’язку Ви можете анонімно спілкуватися з командою відповідальних осіб, ділитись додатковими файлами в разі необхідності. В налаштуваннях веб-центру можна змінити реквізити свого доступу, додати чи змінити контактні дані. За бажанням, Ви маєте можливість лишити адресу електронної пошти, щоб отримувати автоматичні оповіщення щодо зміни статусу обробки Вашого повідомлення чи надходження коментарів від Лабораторії. 
7. По закінченню розгляду Вашого повідомлення, Ви можете оцінити та надати коментарі щодо роботи відповідальних осіб і заходів з реагування через Веб-центр анонімного зворотного зв’язку.

• Лабораторія гарантує конфіденційність особам, які повідомили про факти шахрайства та корупції.
• Реєстрацію повідомлень здійснює незалежна третя сторона.
• Реєстрації повідомлень підлягають всі 100% звернень за умови, що вони містять необхідний мінімум інформації для подальших кроків.
• Перевірка отриманої інформації проводиться щодо кожного отриманого повідомлення.
• Отримана інформація розглядається виключно особами, які не є учасниками цього процесу, що дозволяє їм об’єктивно і незалежно організовувати процес перевірки та робити висновки щодо встановлених фактів.
• Якщо отримана інформація підтвердиться, матеріали будуть направлені найвищому керівництву організації для прийняття невідкладних заходів.
• Вживання конкретних дій завжди залежить від характеру та тяжкості порушення.
• З метою збереження конфіденційності та анонімності всіх зацікавлених сторін, викривач може не дізнатись про існування розслідування або його результати.
• Будь-яка термінологія, що застосовується вище, трактується так само, як визначено в законодавстві України.

Канікули Верховної Ради – час для рефлексій щодо роботи парламенту. Лабораторія законодавчих ініціатив завершує підготовку детального моніторингу діяльності Верховної Ради ІХ скликання за перші дві сесії. Та ми вже готові поділитися з вами першими результатами порівняння діяльності Ради зразка 8.0 та 9.0.

По-перше, «турборежим» дійсно виявився не таким вже й турбо. За період 1-2 сесії ІХ скликання (з 29.08.2019 по 17.01.2020) було ухвалено в цілому 155 законів. Для порівняння, за аналогічний календарний період VIII скликання (з 27.11.2014 по 24.04.2015) парламентарі встигли ухвалити не на багато менше – 140 законів. При цьому, як відомо, в раді VIII скликання не було однофракційної більшості, а на формування коаліції було витрачено кілька перших тижнів. В результаті за першу сесію, яка тривала близько двох місяців, VIII скликання встигло ухвалити лише 26 законів.

По-друге, якщо вам здавалося, що депутати ІХ скликання зловживають практикою ухвалення законів у першому читанні та в цілому, то це також не відповідає дійсності. Лише 41 закон із 155 (або 26,45%) було ухвалено в цілому у першому читанні. У той же час депутати VIII скликання в такому режимі ухвалили аж 87 із 140 законів (або 62,14%).

Однак ІХ скликання мало дещо іншу тенденцію: 71 із 114 ухвалених у другому читанні законів (або 62,28%) готувалися до другого читання зі скороченими строками підготовки. У VIII ж скликанні таких законів було лише 9 з 53 (або 16,98%).

Яка з цих практик призводить то ухвалення більш якісних законів? Коротка відповідь – жодна. Та виділення хоч і невеликого, однак все ж якогось, часу для додаткового опрацювання законопроектів дає можливість врахувати зауваження, висловлені як Головним науково-експертним управлінням, так і іншими парламентськими стейкхолдерами. А якщо врахувати, що у ІХ скликанні була запроваджена достатньо цікава практика реєстрації альтернативних законів як методу опрацювання висновків ГНЕУ, то вийде, що нова Рада при достатньо великій швидкості не перестає перейматися їх якістю.

По-третє, в парламенті ІХ скликання значно збільшилася кількість доступних в картках законопроектів обов’язкових супровідних документів. Зокрема, йдеться про наявність на сайті Верховної Ради висновків євроінтеграційного (для 49-ти ухвалених в цілому законів), антикорупційного (66) та бюджетного (34) комітетів. У то й же час для законів ухвалених за аналогічний період у VIII скликанні законів ці показники були значно меншими: висновки євроінтеграційного комітету були наявні на сайті для 2-х законів, антикорупційного – для 38-и, бюджетного – 0. Не обов’язково робити висновок, що нова Рада почала працювати значно прозоріше, адже робота над покращенням роботи комітетів велася протягом останніх 10-ти років. Можливо, актуальні дані є саме результатом чималих попередніх зусиль (в тому числі і протягом VIII скликання), однак факт залишається фактом: доступних для ознайомлення висновків у картах законопроектів стало значно більше.

По-четверте, найбільш хибною практикою роботи ІХ скликання, як і очікувалося за результатами нашого попереднього моніторингу, виявилося порушення регламенту в частині дотримання строків для ознайомлення депутатів із супровідними документами та, власне, наявності обов’язкових супровідних документів (зокрема – порівняльних таблиць до другого читання). Загалом із такими порушеннями (в першу чергу в частині строків) було ухвалено 144 із 150 законів (або 92,9%). Однак не варто це списувати на той самий «турборежим», адже і народні депутати VIII скликання не набагато відстали від своїх колег в аналогічних порушеннях. Так, із тими ж порушенням за аналогічний період попередники ухвалили 123 із 140 законів (або 87,86%).

Наразі ж проміжним висновком може бути лише те, що не все є тим, чим видається, особливо з телеекранів.

Більше цікавих цифр та фактів роботи Верховної ради ІХ скликання вже скоро на сайті та на сторінці ЛЗІ у Facebook.

Росія повернулася до Парламентської Асамблеї Ради Європи і почала стрімко укріплювати позиції: російський представник призначений віце-спікером ПАРЄ, а доповідь щодо обмеження прав російської делегації доручили підготувати нідерландському політику з відкритими проросійськими поглядами. Чому це відбувається, що робити у цій ситуації Україні і як нам домогтися притягнення Росії до відповідальності за порушення міжнародного права? На ці питання відповіла Олена Сотник, у минулому перший заступник голови комітету з юридичних питань та прав людини у ПАРЄ, народна депутатка України VIII скликання та випускниця програми Української школи політичних студій.

Російська делегація посилилася, поки нас не було. У неї з’явилося більше союзників, незважаючи на те, що Росія не сплатила досі до кінця свій внесок, – у них залишається борг близько 8 мільйонів за членськими внесками. Це є прямим порушенням статуту. Тож європейці повертали Росію не тільки лише заради грошей. Очевидно, що є більш серйозні домовленості.

Поява пана Толстого в одному з ключових керівних органів Парламентської Асамблеї говорить про те, що Російська Федерація майже повністю відновила свій вплив на Раду Європи. У свою чергу, якість і кількість союзників для України різко зменшується. Нам буде усе важче приймати резолюції, які б фіксували порушення Російської Федерації.

Нас досі підтримують Латвія, Литва, Польща, Велика Британія, Естонія, Грузія і нордичні країни. Та надалі багато буде залежати від української сторони. Важливо вміти об’єднати цих людей навколо конкретних дій.

Поки що залишається незрозумілим, яким є план дій нинішньої делегації, що вона збирається робити з однозначним посиленням Росії в ПАРЄ.

У першу чергу, українці мали б висунути певні вимоги. Де реакція української делегації на абсолютно незаконні дії РФ на окупованих територіях, як-от видача російських паспортів, проведення виборів? Де вимога притягнення до відповідальності?

Україна мала б збирати коаліцію з країн, які можуть нас підтримати або поставити жорсткі умови для Росії, якщо вже вона повернулася до ПАРЄ. Ніяких делегацій в Асамблеї, обраних в Криму, не має бути.

Росія тестує ПАРЄ, порушуючи все більше вимог. Категоричної позиції України з цього приводу поки немає.

Позиція «нам треба в будь-якому випадку залишатися працювати в ПАРЄ», можливо, і правильна, але до якого моменту? Скільки ми будемо толерувати і терпіти те, що абсолютно ігноруються інтереси держави Україна? Це – ключове питання. Україна має розставити червоні лінії і озвучити їх публічно. Ми повинні сказати: якщо ПАРЄ виходить за ці лінії, то для української делегації немає сенсу там знаходитися.

Перспективи, що російську делегацію якимось чином обмежать в правах і повноваженнях, примарні. Та це не означає, що Україна має скласти руки. Якщо неможливо оскаржити повноваження всієї російської делегації, то треба намагатися оскаржити повноваження тих людей, які були обрані голосами Криму. Треба використовувати абсолютно всі можливості.

Пригадаємо звичні для української Верховної Ради виступи не за темою, тисячі беззмістовних поправок, сварки і бурхливі емоції. Усі ці прояви заважають роботі нашого парламенту, і доволі часто. Утім, це не суто українське явище.

Перешкоджання звичайній діяльності парламенту, що формально не порушує правила, називається обструкцією. Цей феномен відомий ще з античного сенату Риму. Та масові перешкоджання роботі парламенту почалися у 19 столітті в Англії.

Зокрема, в історії обструкціонізму видатну роль зіграв ірландський політик Чарльз Стюарт Парнелл. Аби привернути увагу британського уряду до Ірландського питання він використав особливу тактику. Під час виступів у парламенті ірландці виголошували довгі нудні промови, які не стосувалися теми засідання. Перервати їхні виступи ніхто не міг, адже час на промову не був регламентований. Через таку поведінку окремих парламентарів увесь законодавчий орган не міг нормально працювати. Урешті-решт, дії обструкціоністів змусили парламент звернути увагу на Ірландське питання в обмін на можливість працювати.

За прикладом ірландців практики обструкції почали застосовувати і в парламентах інших країн. Відомий випадок – парламент Австро-Угорщини на зламі 19-20 століть. Упродовж 13 років законодавчий орган майже не міг провадити діяльність, адже засідання постійно зривалися через багатогодинні дебати на різні теми, шум, бійки, гру на музичних інструментах, кидання фруктів і яєць у залі. Вгамовувати парламентарів доводилося поліції.

Та особливо ефективною тактика системної обструкції показала себе у Веймарській республіці. Парламент був паралізований через постійні бійки, які влаштовували націонал-соціалісти та комуністи. Таким чином вони намагалися довести неефективність парламентської моделі управління, домагалися запровадження свого, жорсткого управління. У результаті обструкція допомогла встановленню нацистського режиму.

Приклади з історії демонструють, що тактики обструкції у парламенті використовуються свідомо і цілеспрямовано, з певною метою і вигодою для когось.

Більше про цей феномен і його вплив на політичний процес скоро.

Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко взяла участь в ефірі програми «Свободи слова» 20 січня 2020 року. У випуску гості програми обговорили ключові політичні події, зокрема, питання, що стосуються парламентського процесу.

Під час свого виступу Світлана Матвієнко дискутувала з Дмитром Разумковим, Головою Верховної Ради України, про важливість Конституції та верховенства права. За словами Світлани, перевагою «турборежиму» називають ефективність та продуктивність. Проте в гонитві за результатом часто страждає закон. Зокрема, за результатами моніторингу Лабораторії, 76% ухвалених в цілому законопроектів за перший квартал роботи Ради мали хоча б одне процедурне порушення в частині строків.

У свою чергу, Дмитро Разумков відповів: «Дійсно, згідно з регламентом, правки, таблиці повинні роздаватись за десять днів. Але, згідно з цією логікою, ми б не прийняли і чверті того, що було б прийнято».

https://www.facebook.com/AgencyforLegislativeInitiatives/videos/474864283204657/

Майдан і війна викликали сплеск безпрецедентної громадянської активності. 

Останніми роками про громадянське суспільство, громадських активістів, громадські організації та ініціативи почули навіть ті, кому раніше здавалося, що їх це не обходить. Багато хто спробував самостійно вирішувати суспільно значущі проблеми за покликом серця, спираючись на здоровий глузд і власні сили. Ми почали гостріше бачити і завзятіше боротися. За справедливість. Проти бідності, корупції, безкарності  силовиків. Однак хто ці «ми»?

Хвиля громадського активізму та волонтерського руху пішла на спад. За результатами серпневого опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з КМІС, волонтерською діяльністю впродовж  2019 року займалися 9% громадян, що вдвічі менше від показника минулого року (18%) і, фактично, не відрізняється від показника 2012 року — 10%. Кількість громадян, залучених у активну громадську діяльність, становить  лише 7,5%, що порівнянно з показником 2013 року — 8%. Аналогічна ситуація і з членством у громадських організаціях: як у 2013-му (85,5%), так і в 2019-му (90%) переважна більшість громадян не належить до жодної організації. Проте питання не у формальній приналежності, що часто є лише прихистком для власного еґо, і навіть не в кількісних показниках фактичної залученості. Настав  час, і на національному рівні викристалізувалося кілька дуже виразних кіл.

Одні лишаються борцями за цінності та принципи — це ті, хто ладен вирвати своє серце і віддати кожному, хто потребує. Вони такі  непохитні й чесні з самими собою та іншими, що з роками поступово вигорають і нетямляться. Інші вдало роблять із цього бізнес. Треті — налагоджують більш-менш стабільну професійну діяльність на грантах міжнародної технічної допомоги. Кредо четвертих — дружити з будь-якою владою, палко або з помірною критикою для годиться підтримувати й легітимізувати будь-які її ініціативи. 

Багато кому це важко визнавати, проте ми не маємо відповіді на ключове запитання: яка ж насправді роль громадянського суспільства в сучасній демократичній країні, що вирізняє організовану громадськість і відокремлює  її від державних інституцій та приватних установ?

Серед усіх можливих потрактувань призначення громадянського суспільства можна виділити головну складову — представлення інтересів громадян. Але, на відміну, приміром, від парламенту чи місцевої ради, які представляють  весь народ або всю відповідну територіальну громаду, громадські організації можуть представляти інтереси окремих груп і спільнот. Саме ця характеристика третього сектора ставить перед ним дві вимоги: спроможність представляти інтереси таких груп і спільнот та спроможність формулювати аргументи, бути змістовними й переконливими у відстоюванні цих інтересів. Гірка правда в тому, що ніхто з представників згаданих кіл найчастіше не закорінений серед громадян, у реальних громадах і  спільнотах. Чиї інтереси вони представляють? Треба чесно сказати: за    поодинокими винятками, що тільки підтверджують загальну тенденцію, — нічиїх, окрім своїх власних. Наскільки вони самі це розуміють? 

Міжнародні донори та їхні програми технічної допомоги ледь не з маніакальною наполегливістю пропонують проєкти, спрямовані на стимулювання участі громадян у виробленні рішень на всіх рівнях. При цьому розвиваються й сучасні засоби впливу та комунікації з органами влади (наприклад, запровадження інструменту електронних петицій). У результаті, після чергових суспільних потрясінь у багатьох громадян з’являється мотивація брати активну участь у суспільно-політичному житті країни, а розмаїття  інструментарію такої участі вже зараз перетворює громадянина з активною громадською позицією на озброєного  до зубів  бійця громадського фронту. 

Проте  організації, які отримують гранти,  представляють інтереси людей  —  чи є, радше, підрядниками міжнародних донорів, які й визначають мету їхньої діяльності та  споживають їхні послуги? Чи можна назвати волонтерами представників організацій, які, наприклад, будують житло для військових, прикриваючись волонтерством? Де тут місце тих, хто без жодних  бюджетів, проломлюючи стіни, допомагає справді потребуючим? Часто    громадські активісти, проєкти, організації якщо й представляють якийсь інтерес, то лише виходячи з власного розуміння корисності, уявлень про суспільне благо і на базі  власного професійного досвіду. Таку ситуацію можна описати як відсутність укоріненості громадських організацій у суспільстві. 

Відсутність цього «суспільного коріння», в результаті, неминуче призводить до проблем, які найчастіше називають самі представники громадянського суспільства: по-перше, брак фінансування і,   по-друге, невдала  комунікація  з органами влади, які звинувачуються у корупції, зашкарублості та закритості і які насправді часто просто не можуть оцінити ані рівня представлення інтересів тією чи іншою  організацією, ані спроможності надавати якісні й актуальні експертні та аналітичні матеріали. 

Якщо за організацією не стоять кілька тисяч чи бодай сотень громадян, які довіряють її цінностям, місії, продуктам, то проблеми фінансування ніколи не зникнуть, а періодична донорська чи державна «голка» не лише не вирішує цієї проблеми, а  й не дозволяє розгледіти її як слід, переводить у хронічну.

Патерналізм усього суспільства позначається на  рівні громадянської участі. Більшість громадян (50%) визнають потрібність громадських організацій у своїх містах та селах, однак 51% опитаних  при цьому  взагалі не планує  брати участь у роботі громадських організацій, абсолютна ж більшість громадян (77%) вважають, що держава повинна сприяти розвиткові громадянського суспільства (опитування Фонду «Демократичні ініціативи»). Ключове питання: що ми маємо зробити, аби активна меншість зачепила пасивну більшість?

Для багатьох країн сталої демократії суспільна корисність організацій громадянського суспільства, рівень довіри громадян до цих організацій, рівень громадської фінансової підтримки  — взаємопов’язані речі. Наприклад, аналітичні продукти громадських організацій (власне, аналітичних центрів) часто не є безкоштовними для споживачів. Безкоштовної, якісної, неупередженої аналітики просто не буває. До нас це розуміння приходить занадто повільно. Як і розуміння потреби в громадських організаціях як у додатковому інструменті реального впливу суспільства на державну політику. Твого власного інструмента, якого, крім тебе і твоїх однодумців, що прагнуть цей вплив реалізувати, не профінансують.

Повертаючись до згаданої проблеми «вкоріненості» і, відповідно, представлення інтересів громадян, ми неминуче приходимо до проблеми довіри. Довіри громадян до законності діяльності та порядності державних службовців, довіри державних службовців до професійної чистоплотності й незаангажованості позиції громадських організацій, довіри представників громадянського суспільства до рівня експертності й етичності колег по цеху. 

Очевидно, що довіра не може вибудуватися за один день, як і розуміння специфіки роботи органів влади та процесу ухвалення рішень не з’явиться після першого ознайомлення з Конституцією України. Основою для довіри є поінформованість, власний досвід участі у вирішенні бодай  однієї суспільної проблеми, досвід написання бодай  одного запиту на доступ до публічної інформації, бодай  однієї телефонної розмови з представником влади. 

Пошук найважливішої проблеми громадянського суспільства, цілком очікувано, приведе нас до досить  банальної речі, про яку не говорили хіба що ледачі: громадянської освіти, без якої ми не прийдемо нікуди. Кожному  читачеві  цих рядків має  бути очевидно, що ціною ефективних державних інституцій, чесних політиків і прозорих публічних фінансів є часові, емоційні, фінансові ресурси кожного громадянина. Можливо, саме зараз треба усвідомити й максимально транслювати думку, що громадянство — не позначка в паспорті, це відповідальна місія, в певному розумінні — набір умінь і навичок, яких  треба вчитися, які треба практикувати й на які треба виділяти час, зусилля, а інколи — й кошти. Якщо ми   легко виділяємо їх, наприклад, на спорт, то чому ж шкодуємо на колективний захист  спільних інтересів? Громадські організації — доступний і легітимний інструмент активного й відповідального громадянства, який усе ще критично мало використовується суспільством у своїх інтересах.