В умовах надзвичайних загроз, коли єдиним засобом протистояти таким загрозам є надзвичайний стан, важливо забезпечити стабільне функціонування ключових для держави інституцій. Адже саме вони мають вживати заходи задля боротьби з загрозами. З цією метою законодавство більшості держав містить положення, які забезпечують таке стабільне функціонування в умовах надзвичайного стану. Якими є ці гарантії?

1. Якщо парламент розпущений, а нові вибори ще не були проведені, то на час надзвичайного він відновлює свої повноваження.
2. Повноваження парламенту та президента (якщо президент обирається громадянами) не припиняються на час дії надзвичайного стану. Якщо термін його/її повноважень має закінчитися під час надзвичайного стану, то його/її повноваження продовжуються на весь час надзвичайного стану або навіть на 2-3 місяці після його закінчення.
3. Якщо парламент не в сесійному режимі, то під час надзвичайного стану він збирається на позачергову сесію і працює в сесійному режимі весь впродовж всього терміну дії надзвичайного стану.
4. Парламент не може бути розпущений під час надзвичайного стану.
5. Вибори (особливо парламентські та президентські) під час надзвичайного стану не проводяться. Вони відкладаються або на весь час надзвичайного стану або навіть на 1-2 місяці після надзвичайного стану.
6. Якщо країна має практику проведення референдумів, то питання запровадження або закінчення надзвичайного стану заборонено виносити на референдум. Референдуми під час надзвичайного стану не проводяться.
7. Внесення змін до ключових законів заборонена під час надзвичайного стану. Це стосується Конституції та закону про надзвичайний стан, якщо питання надзвичайного стану врегульовані окремим законом. Деякі країни також забороняють під час надзвичайного стану вносити зміни до деяких інших законів, як, наприклад, закону про вибори чи про референдум.

Тож гарантіями стабільного функціонування ключових інституцій під час надзвичайного стану є заборона змінювати головні «правила гри» – Конституцію та положення, що забезпечують незмінність влади, яка має займатися ліквідацією загроз.

Надзвичайний стан вважається небезпечним для демократії заходом. Часто в історії він використовувався для встановлення диктатури. Для того, щоб не допустити зловживання надзвичайними повноваженнями, законодавство деяких країн містить положення щодо парламентського нагляду. Крім запобіганню узурпації, парламентський нагляд має на меті контролювати і «менші» загрози, такі як місцеві «перегиби» виконавчої влади.

В абсолютній більшості проаналізованих країн парламент має бути постійно в стані сесійної роботи, він не може бути розпущений, має повноваження на затвердження надзвичайного стану (чи надзвичайного законодавства), його дострокове скасування, чи непродовження або ж самостійне запровадження надзвичайного стану. Власне, такі положення спрямовані на протидію узурпації влади, а дрібніші зловживання мають іншу форму контролю, яка переважно полягає у звітуванні і реагуванні парламенту на виявлені у звітах порушення.

У португальській конституції є положення, що парламент здійснює нагляд за впровадженням надзвичайного стану протягом всього терміну дії надзвичайного стану.

У Перу президент протягом надзвичайного стану має постійно направляти до парламенту звіти про свою діяльність.

В Ізраїлі всі надзвичайні регуляції (надзвичайне законодавство), що приймаються виконавчою владою мають бути негайно передані на розгляд парламентських комітетів.

В Угорщині президент повинен інформувати спікера парламенту про всі видані надзвичайні регуляції.

У Бразилії під час надзвичайного стану створюється комітет, який займається моніторингом здійснення як оборонного, так і облогового станів. Після того, як оборонний чи облоговий стан закінчилися, президент доповідає конгресу про свої дії.

Крім парламентського є й судовий контроль виконавчої влади. Наприклад, у Словаччині конституційний суд може винести рішення про неконституційність запровадження надзвичайного стану, або певних надзвичайних заходів. А в Чилі, якщо президент оголошує стан облоги без погодження з конгресом, то його дії можуть бути предметом розгляду трибуналу юстиції.

Є звичайний, нормальний правовий стан та стан, коли зі звичайних норм робиться виняток. Такими винятковими режимами зазвичай є або 1 режим (як надзвичайний стан чи стан облоги) або 2 режими (наприклад: надзвичайний стан та воєнний стан). 2 режими зазвичай застосовуються для реагування на воєнну та невоєнну загрози.

Деякі ж держави мають більше виняткових правових режимів. Ці режими можуть мати різні способи запровадження та різні правові наслідки.

У Канаді є 4 надзвичайні режими, що мають протидіяти 4 різним загрозам:

1. Загроза суспільному благополуччю.
2. Загроза публічному порядку.
3. Міжнародна загроза.
4. Воєнна загроза.

В Іспанії таких режими три:

1. Стан загрози. Запроваджується на 15 днів декретом уряду. Якщо парламент його не затверджує, тоді стан загрози не продовжується.
2. Надзвичайний стан. Запроваджується на 30 днів декретом уряду за попереднім затвердженням парламенту. Заходи, тривалість та територія, на яку буде поширюватися надзвичайний стан, визначаються урядом.
3. Стан облоги. Уряд надсилає пропозицію парламенту про запровадження стану облоги, парламент має підтримати цю пропозицію абсолютною більшістю голосів. Парламент визначає заходи, тривалість, умови та територію, на яку буде поширюватися стан облоги.

У Чилі є 4 режими:

1. Стан зібрання (готовності).
2. Стан винятку. Оголошується президентом на 15 днів. Продовження стану винятку потребує затвердження конгресом. Може бути обмежена свобода пересування та свобода зібрань.
3. Стан катастрофи. Оголошується президентом. Конгрес має право його відмінити через 180 днів. Зони, в яких оголошений стан катастрофи переходять під юрисдикцію голови (начальника) національної оборони, що призначається президентом. Може бути обмежена свобода пересування та свобода зібрань. Можуть застосовуватися конфіскація, обмеження права власності, екстраординарні заходи адміністративного характеру.
4. Стан облоги. Оголошується президентом за погодженням з конгресом. Може бути обмежена свобода пересування та арешт громадян у власних помешканнях чи інших місцях, окремих від місць утримання в’язнів та в’язниць. Президент може також одноосібно оголосити стан облоги, але в такому разі він може обмежити лише свободу пересування.

Бразилія має всього 2 режими, але вони доволі незвичні:

1. Стан оборони. Оголошується президентом і затверджується конгресом. Триває 30 днів. Можуть бути обмежені свобода зібрань, таємність комунікації, застосовано арешт та ув’язнення без рішення суду строком до 10 днів.
2. Стан облоги. Запроваджується у разі, якщо стан оборони не може впоратися із загрозою або у разі війни. Уряд або рада оборони надсилають президентові пропозицію щодо стану облоги, президент просить конгрес запровадити такий стан, конгрес на своєму засіданні це робить. Крім обмежень стану оборони, за стану облоги можуть бути додатково здійснені реквізиції, запроваджено обов’язок залишатися у визначених місцях, може відбуватися утримання громадян в окремих від в’язнів будівлях та обмежено широке коло конституційних прав та свобод.

Отже, якщо держава має декілька виняткових правових режимів, тоді способи їх запровадження, їх тривалість, перелік заходів та перелік обмежених прав та свобод будуть різнитися.

Процедура запровадження надзвичайного стану є складною не просто так. Надзвичайний стан дозволяє органам влади впроваджувати такі заходи, на які за звичайних умов вони не мають права. Ці надзвичайні заходи потрібні для протидії особливо небезпечним загрозам.

Типовим набором заходів, які можуть бути запроваджені на час надзвичайного стану, є обмеження конституційних прав та свобод громадян, вилучення майна, реквізиції, евакуація, особливий порядок розподілу продуктів харчування та товарів першої необхідності. Армія, яка в звичайних обставинах має використовуватися для війни та протидії ворогам, за надзвичайного стану може бути залучена для протидії загрозам всередині країни.

За надзвичайного стану можливі і особливі фінансові заходи: наприклад, перевищення лімітів державного боргу чи лімітів дефіциту бюджету. До слова, ці питання врегульовані таким чином в Іспанії та Індії.

Крім всього вищезгаданого, у деяких державах надзвичайний стан дозволяє ще й приймати надзвичайне законодавство. Сфера регулювання надзвичайного законодавства варіюється і може бути досить широка.

Акти надзвичайного законодавства можуть:

• Збільшувати конституційну компетенцію виконавчої та/або законодавчої гілок влади.
• Вносити зміни до майже будь яких нормативних актів (ці зміни здійснюються в обхід звичайної процедури).
• Зупиняти дію нормативних актів.
• Запроваджувати надзвичайні суди.
• Запроваджувати додаткові податки та збори.
• Здійснювати надзвичайні бюджетні заходи.
• Запроваджувати додаткові санкції за порушення правил.

У випадку ж федерацій, надзвичайні заходи можуть полягати у можливості впровадження прямого управління, коли центральні (федеральні) органи влади беруть на себе повноваження органів влади суб’єктів федерації (наприклад, як в Індії).

Зазвичай надзвичайне законодавство втрачає свою силу разом із закінченням дії надзвичайного стану. Проте в деяких країнах воно може мати силу ще до 2 місяців вже після закінчення строку надзвичайного стану.

Загалом, у демократичних країнах можна виокремити два типові режими видання надзвичайного законодавства:

1. Виконавча влада видає надзвичайне законодавство, з подальшим затвердженням такого законодавства парламентом. Такий механізм діє, наприклад, в Словенії та Греції.
2. Виконавча влада видає надзвичайне законодавство. Одночасно з виданням надзвичайного законодавства виконавча влада інформує парламент про те, яке законодавство було запроваджено. Якщо парламент вважає запроваджене надзвичайне законодавство недоцільним, то скасовує його своїм рішенням. Прикладами країн з таким режимом видання надзвичайного законодавства є Південна Африка, Ізраїль, Угорщина, Канада.

Надзвичайне законодавство може надавати владі дуже широкі повноваження і для її контролю парламент має можливість не затверджувати чи скасовувати таке законодавство.

Одним з основних заходів надзвичайного стану є обмеження гарантованих конституцією прав та свобод. Є два способи визначення того, які саме права та свободи будуть обмежені.

1. Є перелік захищених прав та свобод. Вони не можуть бути обмежені під час надзвичайного стану. Натомість, обмеженти можна всі інші права та свободи.

Перелік таких захищених прав може різнитися, але є 2 права, які захищають всі держави. Це – 1) право на життя та 2 ) комплекс гарантій стандарту правосуддя, який полягає у забороні зворотної сили закону, праві не свідчити проти себе, праві на захист, доступ до суду, обґрунтованості обвинувачень тощо.

Нижче представлена таблиця порівняння захищених прав деяких держав.

Україна, як можна побачити, має доволі великий перелік захищених прав. Із загального тренду вибиваються лише свобода віросповідання та свобода совісті, які в Україні не належать до захищених статей.

Частина держав впроваджує ще один рівень захисту прав громадян. Хоча можна обмежувати усі права та свободи, крім захищених, але зазначається, що такі обмеження не мають бути заснованими на расовій, статевій, мовній, релігійній, національній приналежності чи соціальному походженні, деяких інших ознаках. Прикладами таких держав є Сербія, Південна Африка, Польща, Естонія, Хорватія, Україна.

2. Є перелік прав та свобод, що можуть бути обмежені. Ми проаналізували і зібрали вичерпний перелік прав і свобод, які можуть можуть бути обмежені чи призупинені на час надзвичайного стану. Наголошуємо: будь-які інші права та свободи не можуть бути обмежені чи призупинені.

Рішення про запровадження надзвичайного стану найчастіше повинно охоплювати 4 пункти:

• територія надзвичайного стану;
• термін дії надзвичайного стану;
• перелік надзвичайних заходів;
• перелік обмежених конституційних прав та свобод.

Сьогодні ми поговоримо про терміни.

Зазвичай держави визначають строки, на які може бути першопочатково запроваджено надзвичайний стан. Цей термін встановлюється у вигляді верхньої планки, тобто «не більше Х днів». Кількість днів, на які одноразово запроваджується надзвичайний стан, сильно різниться у різних країнах.

Нижній поріг надзвичайного стану – 15 днів (два тижні). Він наявний у Португалії, Греції, Чилі.

У Південній Африці це вже 21 день (три тижні).

Найпоширенішим є термін в 30 днів (1 місяць). Стільки надзвичайний стан може тривати, наприклад, у Великій Британії, Іспанії, Індії, Чехії, Бразилії і в Україні також.

У Перу надзвичайний стан може запроваджуватися на 60 днів (2 місяці).

Популярним є і термін в 90 днів (3 місяці). Він наявний у Сербії, Польщі, Естонії, Канаді.

У Литві надзвичайний стан може бути запроваджений на 180 днів (6 місяців).

Найбільший термін запровадження надзвичайного стану зафіксовано в Ізраїлі та США. Там він становить 1 рік.

Важливо, що час, на який запроваджується надзвичайний стан, може бути продовжений, скорочений або залишений без змін.

Процедура запровадження та процедура продовження терміну дії надзвичайного стану зазвичай не відрізняються (якщо не рахувати Сценарій №4). Тобто, якщо для запровадження надзвичайного стану потрібно, щоб парламент затвердив рішення президента, то продовження буде відбуватися за таким же алгоритмом.

Але у кожному правилі є винятки. У більшості країн як запровадження, так і продовження надзвичайного стану потребує абсолютної більшості депутатських голосів (мінімум 50% + 1 голос). Але, наприклад, у Хорватії кількість депутатів, що має проголосувати за обмеження конституційних прав, дорівнює 2/3 складу парламенту. У Греції запровадження надзвичайного стану потребує 3/5 голосів депутатів, а для продовження потрібна проста більшість. У Південній Африці, навпаки, перше продовження може бути здійснене простою більшістю, а подальші продовження потребують 3/5 голосів.

Якщо загроза, для протидії якій вводився надзвичайний стан, була ліквідована, тоді надзвичайний стан може бути достроково скасований. Повноваження на дострокове скасування надзвичайного стану має суб’єкт, який ввів надзвичайний стан. Утім, навіть якщо надзвичайний стан був запроваджений не парламентом, в більшості випадків, парламент все одно має повноваження на дострокове скасування надзвичайного стану. Частина держав навіть спеціально прописують процедуру скликання засідання парламенту, на якому має розглядатися питання дострокового скасування.

Зокрема, в Індії засідання щодо скасування надзвичайного стану може бути скликане на вимогу 1/10 складу нижньої палати парламенту (в Індії право скасування НС має саме нижня палата). У Канаді таке засідання має бути скликане на вимогу 10 сенаторів, або 20 членів палати громад.

Коронавірус як ураган несеться світом. Він забирає життя, руйнує економіки, призводить до закриття державних кордонів, введення режиму надзвичайного стану та запровадження жорсткого карантину. Як же в цих умовах працюють ті, хто має боротися з ураганами? Як усесвітня турбулентність впливає на уряди окремих країн? 

Здавалося б, у сьогоднішній ситуації державні інститути кожної країни мають працювати злагоджено, як ніколи: об’єднатися заради спільної мети, оперативно розробити стратегію боротьби і виконувати кожен її крок. Натомість, у деяких країнах, замість чіткості і злагодженості, панує страх, розгубленість і відсутність комунікації – як всередині інститутів влади, так і назовні з суспільством. 

Для звичайних громадян пандемія коронавірусу є ураганом, проте для політиків цей ураган є черговою спіраллю можливостей та загроз. Одних це може винести вгору, а інших викинути з політичного небосхилу. Правлячі сили намагаються щосили стабілізувати ситуацію і зберегти своє положення, а опозиція таємно сподівається на урядові невдачі, що призведуть до зміни влади. 

В Україні коронавірусний ураган вже зніс двох міністрів. А голосування про призначення на їх місце нових осіб в перший раз не знайшло достатньої підтримки. Від монобільшості відкололася її п’ята частина, що поставило під загрозу отримання фінансової допомоги від МВФ. Урешті потрібну кількість голосів знайшли за допомогою інших фракцій, але розколота більшість в умовах кризи – це доволі небезпечний сигнал. Та Україна не самотня в політичній круговерті, викликаній коронавірусом.

На межі політичної кризи балансують Іспанія та Італія. В Іспанії уряд не зміг вчасно зреагувати на пандемію, яка насувалася, і попередити про неї своїх громадян. 

Наразі в Іспанії сформовано слабкий уряд меншості, тому прем’єр-міністр Педро Санчез не хотів ризикувати своїм крихким утриманням влади, вводячи жорсткі карантинні заходи тоді, коли вірус ще не завдав країні сильної шкоди. Тож на початку березня в Іспанії усе ще відбувалися футбольні матчі, на які збиралися тисячі людей. А 8 березня в країні не заборонили провести мітинг за права жінок, у якому взяли участь 120 тисяч людей. 

Разом із представниками влади серйозність захворювання не усвідомлювали і громадяни, які продовжували жити звичайним життям тоді, коли потрібно було не допустити поширення. У результаті, вірус заполонив Іспанію дуже швидко. Система охорони здоров’я, яка довгий час вважалася однією з найефективніших і найякісніших у світі, зараз не може впоратися з напливом інфікованих на COVID-19 пацієнтів. 

Президент Франції Емманюель Макрон оголосив пандемії коронавірусу війну і закликав громадян мобілізуватися. Разом з іншими європейськими країнами Франція оголосила карантин, громадянам країни дозволено покидати дім тільки для того, щоб купити харчів, відвідати лікаря чи дістатися на роботу. Крім того, під час гострої фази пандемії призупинено усі поточні реформи і перенесено другий тур муніципальних виборів.

Німеччина теж оголосила карантин.  В своєму зверненні канцлерка Ангела Меркель наголосила на серйозній небезпеці вірусу, що потребує мобілізації зусиль та ймовірно призведе до змін в звичайному укладі німецького життя. А що це означає для самої пані Меркель? Ще починаючи з 2018 року, вона заявляла, що ближче до 2021 року має намір повернутися до академічної діяльності, покинувши пост канцлерки. Але пандемія коронавірусу може скорегувати ці плани: можливим є сценарій перенесення чергових виборів та консервації нинішньої політичної конфігурації на період кризи та на час подолання її наслідків.

Хоча Францію та Німеччину критикували за повільну реакцію на пандемію, ці країни відносно спокійно «пішли» на карантин, ввівши екстраординарні, але необхідні обмеження задля боротьби з поширенням інфекції.

В Угорщині уряд на чолі з прем’єр-міністром Віктором Орбаном отримав карт-бланш. Парламент надав йому необмежені повноваження керувати надзвичайною ситуацією, яку запровадили через коронавірус. При цьому – повноваження надані на невизначений термін.

У результаті, через пандемію парламент закритий, майбутні вибори скасовано, в умовах надзвичайної ситуації проведення референдумів унеможливлено. Фактично, зараз в Угорщині уся влада зосереджена в руках тільки одного державного інституту – уряду. Тож угорська демократія опинилася в дуже хиткому становищі. Особливо, враховуючи, що введена надзвичайна ситуація передбачає тюремні строки за порушення епідеміологічних заходів і розповсюдження неправдивої інформації. Останнє, у свою чергу, загрожує незалежним медіа, проти яких уряд з необмеженою владою може почати боротьбу.

В Ізраїлі прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу, схоже, зміг використати коронавірус на свою користь. За неповний рік в Ізраїлі вже 3 рази переобирали Кнесет, а Нетаньягу висунули звинувачення в корупції. Проте пандемія дозволила 19 березня оголосити в країні надзвичайний стан. Тепер кримінальне переслідування та питання зміни прем’єра відкладені. 

Прикладом згуртованості в кризовий період стала Бельгія. З травня 2019 року у цій країні не могли сформувати новий уряд. Але спалах коронавірусної інфекції підштовхнув політичні сили до об’єднання – за короткий проміжок часу було створено тимчасовий уряд, який діятиме з єдиною метою – подолати коронавірус. 

Тимчасовий уряд в Бельгії отримав особливу владу. Він зможе ухвалювати необхідні для протидії пандемії закони без необхідності проходження повного законодавчого процесу і схвалення парламенту. Натомість, такі закони будуть оголошені королівськими указами і вступатимуть у дію негайно. Деякі бельгійські парламентарі висловлюють побоювання, що новий уряд зловживатиме владою для питань, не пов’язаних з боротьбою проти вірусу. Але чи справді це зашкодить демократії – буде зрозуміло згодом. Поки хороша новина в тому, що в Бельгії з’явилися урядовці, які взяли на себе відповідальність за протидію захворюванню. 

У розпал європейської пандемії, парламент, невизнаної Україною, «Республіки Косово» відправив у відставку тамтешній уряд, який встиг пропрацювати менше двох місяців. Це сталося після того, як коаліція не змогла домовитися щодо впровадження надзвичайного стану. Напередодні очільник уряду «Республіки Косово» звільнив міністра МВС, який закликав ввести надзвичайний стан. На думку прем’єр-міністра, такий різкий крок не виправданий, а глава МВС «сіяв паніку, заявивши, що кількість людей, постраждалих від коронавірусу, збільшується з кожною годиною». 

У результаті, партія, членом якої був «міністр МВС», ініціювала відставку усього тамтешнього «уряду». У країні почалася політична криза. Як тепер функціонуватиме «державний апарат» – невідомо. Адже «дострокові вибори» провести неможливо через поширення захворювання.

Утім, пандемія коронавірусу впливає не лише на внутрішню політику. Деякі країни намагаються використати вразливість інших держав з користю для себе. 

Росія направила в Італію, епіцентр коронавірусу в Європі, дезінфікуючі  засоби і військових генералів – фірмовий знак російської «гуманітарної допомоги». Імовірно, таким чином Росія намагається закріпитися на політичній сцені Італії, одного з своїх найбільших прихильників у Європейському Союзі, і посилити свої аргументи на користь зняття або, принаймні, пом’якшення санкцій через коронавірус – глобальну загрозу, яка, на думку росіян, затьмарює всі існуючі конфлікти.

Вплив Росії простежується і на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей України. Очільники МЗС Франції та Німеччини напередодні повідомили, що окупанти ОРДЛО використовують коронавірус як прикриття, щоб завадити роботі спостерігачів ОБСЄ. Зокрема, бойовики обмежили доступ Спеціальної моніторингової місії до окупованої території Донецької області через «карантин». Тож реальний стан справ щодо захворюваності в ОРДЛО приховано від міжнародних спостерігачів, і які насправді наміри цих «обмежень» – невідомо.

Коронавірусний ураган ще не закінчився, але вже допоміг одним країнам сформувати новий уряд та консолідуватися, другим – закріпити позиції старої влади, а в третіх навпаки зруйнував старий політичний ландшафт. Його вітри вже принесли нові практики дистанційної роботи в органи влади, виборчі та інші новації в політичне життя країн світу. Вочевидь, політична площина «післякарантинного світу» може зазнати не менш докорінних, незворотніх і непередбачуваних змін, ніж повсякденне життя людей. 

Надзвичайний стан є правовим режимом, який запроваджується тоді, коли держава не може усунути наявні загрози іншими, звичайними засобами. Це – крайній захід. Процедура запровадження надзвичайного стану в більшості проаналізованих держав не відрізняється від запровадження стану облоги чи воєнного стану. Тобто надзвичайний стан прирівнюється до оголошення війни. А в деяких державах (наприклад, Греція, Чилі, Бразилія, Аргентина) немає правового режиму під назвою «надзвичайний стан». Якщо в цих державах є надзвичайна загроза (навіть, якщо вона невоєнна), то там оголошується стан облоги.У цій статті в таких випадках стан облоги буде вважатися надзвичайним станом. Тобто правовий режим протидії як воєнним так і невоєнним загрозам – єдиний.

Серед проаналізованих країн окремо можна виділити федерації. В унітарних державах надзвичайний стан оголошується на національному рівні головою держави, урядом, чи парламентом.  У федераціях надзвичайний стан може бути запроваджений як на федеральному рівні, так і на рівні суб’єктів федерації. Наприклад, у Канаді надзвичайний стан може бути запроваджений як на рівні уряду Канади, так і на рівні уряду провінції Онтаріо чи Манітоби. Прикладами таких федерацій є Канада, США, Аргентина. Ця стаття концентрується на аналізі механізмів запровадження надзвичайного стану саме центральною владою.

Парламент, уряд та президент є суб’єктами, що вирішують питання запровадження надзвичайного стану. Процедура НС має виконувати одночасно два завдання: 1) швидке реагування на загрози і, одночасно, 2) збереження демократичного режиму, тобто недопущення диктатури. Саме з метою охорони демократії такий «неповороткий» орган, як парламент залучений до процедур оголошення надзвичайного стану. Залежно від процедури, конкретного алгоритму запровадження надзвичайного стану, можна виокремити 5 сценаріїв.

Парламент затверджує рішення виконавчої влади (президента чи уряду) про запровадження надзвичайного стану. Це відбувається у такий спосіб:

1. Уряд (у деякий країнах – президент) направляє до президента (або, відповідно, уряду) пропозицію про запровадження надзвичайного стану. Цей крок необов’язковий, законодавство частини держав не вимагає такої пропозиції.
2. Президент (в деяких країнах – уряд) приймає рішення про запровадження надзвичайного стану.
3. Парламент збирається на термінове засідання для затвердження рішення про запровадження надзвичайного стану. Зазвичай це має відбутися упродовж 1-2 днів.
4. Якщо парламент затверджує таке рішення президента, то надзвичайний стан запроваджується. Якщо питання запровадження надзвичайного стану не знаходить потрібної кількості голосів «за», то введення надзвичайного стану скасовується.

Є два варіанти того, коли саме запроваджується надзвичайний стан. Перший варіант – рішення про запровадження НС вступає в силу лише після затвердження такого рішення парламентом. Другий варіант – НС починає діяти відразу після підпису такого рішення президентом, але якщо парламент не затверджує це рішення, тоді воно втрачає силу.

Таку процедуру запровадження надзвичайного стану мають Україна, Словенія, Румунія, Португалія, Нова Зеландія, Латвія, Канада.

Парламент не скасовує рішення виконавчої влади (президента чи уряду) про запровадження надзвичайного стану. Процедура у цьому випадку має відбуватися так:

1. Уряд (в деякий країнах – президент) направляє до президента (відповідно, в деяких країнах – уряду) пропозицію про запровадження надзвичайного стану. Цей крок необов’язковий, законодавство частини держав не вимагає такої пропозиції.
2. Президент (в деяких країнах – уряд) приймає рішення про запровадження надзвичайного стану. Це рішення вступає в силу відразу після підписання. Щойно рішення про запровадження надзвичайного стану прийняте – він починає діяти.
3. Парламент збирається на засідання для обговорення рішення про запровадження надзвичайного стану. Зазвичай це має відбутися упродовж 1-5 днів.
4. Якщо парламент не погоджується з запровадженням надзвичайного стану, тоді він може проголосувати за скасування рішення президента. Пропозиція про скасування рішення щодо запровадження надзвичайного стану має набрати достатньо голосів «за», інакше – надзвичайний стан продовжує діяти.

Головна відмінність між першими двома способами полягає в тому, що для запровадження надзвичайного стану за Сценарієм №1 необхідна підтримка більшості депутатів, а за Сценарієм №2 – невтручання депутатів, неприйняття ними рішення про скасування. 

Прикладами країн, що мають таку процедуру запровадження надзвичайного стану, є США, Польща, Південна Корея, Індія.

Парламент приймає рішення про запровадження надзвичайного стану. Це відбувається усього в два кроки:

1. Парламент збирається на своє засідання та розглядає питання запровадження надзвичайного стану. Ця ініціатива може виходити як від уряду, так і від самого парламенту.
2. Надзвичайний стан запроваджується, якщо парламент ухвалює це рішення, зібравши необхідну кількість голосів «за».

Так впроваджують надзвичайний стан Сербія, Литва, Ізраїль, Угорщина, Греція, Естонія, Хорватія, Болгарія, Аргентина.

За Сценарієм №3, уся повнота влади щодо запровадження надзвичайного стану зосереджена в руках парламенту. Виникає питання – що робити, якщо парламент не може швидко зібратися? Це стосується і щодо держав, в яких рішення про запровадження надзвичайного стану потребує парламентського затвердження.

Деякі країни мають спеціальні процедури на випадок неспроможності парламенту зібратися для запровадження, чи затвердження надзвичайного стану. Вони полягають в тому, що інший суб’єкт влади отримує можливість оголосити надзвичайний стан. Важливе уточнення: навіть якщо інший суб’єкт ввів надзвичайний стан, парламент все одно має щонайшвидше зібратися на своє засідання та затвердити таке рішення. Надзвичайний стан, оголошений іншим суб’єктом, діє до першого засідання парламенту, і якщо парламент на цьому засіданні не затверджує рішення про введення НС, – то надзвичайний стан скасовується.

Спеціальні процедури повинні одночасно забезпечувати оперативне реагування на надзвичайні загрози і максимально убезпечувати країну від одноосібного управління. Тому важливими є критерії визначення того, що парламент дійсно не може зібратися і його владу щодо запровадження надзвичайного стану має здійснити інший суб’єкт. Найчастіше таким критерієм є перерва в пленарній роботі парламенту, несесійний час чи розпущений парламент.

Здебільшого суб’єктом, що перебирає на себе парламентські функції з запровадження надзвичайного стану є президент. У Словенії, Литві, Болгарії чи Аргентині, за парламентської неспроможності, надзвичайний стан оголошує президент одноосібно.

В Ізраїлі, якщо Кнесет не зібраний, то надзвичайний стан може оголосити уряд, а якщо і уряд не може зібратися, тоді надзвичайний стан може одноосібно оголосити прем’єр-міністр.

Щоб не допустити захоплення влади, запровадження надзвичайного стану може потребувати погодження такого рішення одразу декількома суб’єктами. Наприклад, у Сербії це президент, прем’єр та спікер. У Греції та Хорватії – президент та уряд, а в Угорщині президент може оголосити надзвичайний стан лише якщо неспроможність парламенту зібратися засвідчать одночасно спікер, прем’єр та голова конституційного суду.

Крім того, повноваження парламенту можуть бути передані до іншого парламентського суб’єкта, як наприклад в Португалії. У цій країні такі повноваження переходять до органу під назвою «Постійний комітет» (за способом формування нагадує українську Погоджувальну раду).

Надзвичайний стан запроваджується виконавчою гілкою влади, але лише парламент може продовжити надзвичайний стан. Процедура відбувається так:

1. Уряд, Президент, або Монарх вводять надзвичайний стан. Він вступає в силу одразу після підписання рішення про запровадження надзвичайного стану.
2. Надзвичайний стан діє певну кількість днів (зазвичай до 30 днів).
3. Продовжити надзвичайний стан може лише парламент. Той суб’єкт, який запровадив надзвичайний стан, не може продовжувати його дію.

У більшості країн парламент може достроково скасувати надзвичайний стан, але, на відміну від Сценарію № 2, за Сценарієм №4 він не має обов’язково збиратися та обговорювати доцільність запровадження надзвичайного стану.

Прикладами країн, що мають таку процедуру запровадження надзвичайного стану, є Південна Африка, Великобританія, Чехія.

Надзвичайний стан запроваджується виконавчою гілкою влади. Алгоритм дій включає всього два кроки:

1. Уряд і президент погоджують питання запровадження надзвичайного стану.
2. Влада оголошує рішення про запровадження надзвичайного стану. НС починає діяти одразу, його не потрібно затверджувати у парламенті.

Це найбільш жорсткий спосіб запровадження надзвичайного стану, який несе найбільше ризиків узурпації влади. Сценарій №5 діє, наприклад, у Перу.

Отже, є п’ять процедур запровадження надзвичайного стану. Усі вони відрізняються здебільшого роллю парламенту.

В Україні готують законопроекти про впровадження дистанційного голосування. Наразі є також багато новин про те, що депутати, фракції, парламенти переходять на дистанційну роботу. Якщо під дистанційною роботою розуміти обговорення окремих питань чи навіть законодавчих ініціатив, яке за своїми правовими наслідками не відрізняється від участі у відео-інтерв’ю та телешоу, тоді дійсно багато окремих партій, фракцій, груп чи просто депутатів працюють дистанційно. Якщо ж говорити про розгляд та голосування питань порядку денного, наслідком яких є прийняття законодавства, то таких прикладів буде значно менше.

Через епідемію коронавірусу багато парламентів світу змушені були змінити режим своєї роботи, а все тому, що політики мають більший за інших шанс захворіти на коронавірус. Але саме парламент є ключовою інституцією в демократичному врядуванні. Тому, щоб не блокувати роботу законодавчого органу, багато депутатів по всьому світу почали говорити про впровадження дистанційного голосування у своїх парламентах. Зокрема, спікер грузинського парламенту доручив розробити ініціативу, яка дозволить здійснювати електронне обговорення та голосування за законопроекти. У Великобританії дискусія про дистанційне голосування доволі давня. Спочатку вона стосувалася депутаток, які нещодавно народили, але коронавірус знов повернув актуальність цьому питанню. У США як на рівні конгресу, так і на рівні парламентів штатів також з’явилися пропозиції про запровадження дистанційного голосування.

А президент Латвії вирішив піти дуже оригінальним шляхом. Після консультацій з юристами він заявив, що згідно з Конституцією, у разі надзвичайних обставин «Сейм може зібратися в іншому місці». Таким іншим місцем, на думку президента Латвії, є електронний простір, тобто Сейм може проводити свої засідання онлайн. Хоча наразі прецедентів дистанційного голосування у Латвії немає.

Абсолютна більшість парламентів світу не поспішають втілювати в життя законодавчі ініціативи щодо дистанційного голосування. Очільники як республіканців так і демократів у Конгресі США виступили проти таких ініціатив. Інші парламенти теж надають перевагу таким заходам з протидії коронавірусу, як:

• корекція часу пленарних засідань (їх відміна чи перенесення);
• дезінфекція будівель парламенту;
• переведення всієї непленарної діяльності парламенту в дистанційний режим (офіси депутатів, працівники апарату працюють дистанційно);
• дозвіл на дистанційну участь окремих депутатів у пленарних засіданнях: виступи, спостереження за засіданням, участь в обговоренні (але не голосування);
• максимальне скорочення часу обговорення питань у пленарній залі і переведення такого попереднього обговорення в дистанційний режим;
• Перенесення правил поводження в громадських місцях на пленарну залу (відстань між людьми, носіння масок, тощо).

В Італії, де епідемія коронавірусу набула особливо великого розмаху, депутати обмежили кількість пленарних засідань – вони проводяться лише один день на тиждень (у середу). Також в італійському парламенті намагаються забезпечити відстань між депутатами у мінімум 1 метр.

Якщо ж говорити саме про можливість дистанційного голосування, то в рамках побіжного огляду вдалося знайти лише два парламенти, де воно є можливим, причому обидва парламенти не є парламентами суверенних держав.

Очільник Європарламенту у попередніх заявах стверджував, що можливою буде лише дистанційна участь депутатів у пленарних засіданнях, але не голосування. Утім, зі стрімким поширенням коронавірусу він змінив свою думку і, згідно з повідомленнями у ЗМІ, 26 березня пройде перше засідання Європарламенту з можливістю дистанційного голосування. Голосування буде здійснюватися через використання електронної пошти.

Другим парламентом є Законодавчі Збори Пермського краю. 19 березня 2020, депутати підтримали поправки, які дозволяють діяльність Законодавчих Зборів, комітетів та комісій у дистанційному режимі на період введення режиму підвищеної готовності чи надзвичайної ситуації. Питання порядку денного планується розглядати через відеозв’язок, а заочне голосування здійснювати за допомогою «Єдиного віртуального кабінету депутата». Причому депутати вже мають досвід використання заочного голосування.

Невідомо, чи надихалися народні депутати України одним з наведених прикладів, але законопроекти щодо дистанційної пленарної роботи розробили і у Верховній Раді. Для реалізації цієї мети Верховна Рада планує прийняти законопроект № 3250 «Про підстави та порядок проведення пленарних засідань Верховної Ради України та засідань комітетів Верховної Ради України в режимі відеоконференції на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» (далі – законопроект 3250).

Мотивація прийняття цього законопроекту чітка та зрозуміла. Та ми хотіли би зазначити декілька моментів, які, на нашу думку, потребують обговорення. Дії Верховної Ради (особливо в надзвичайних ситуаціях!) мають бути законними та відповідати Конституції. А вкрай важливі і термінові законодавчі ініціативи мають ухвалюватися у законний спосіб, в результаті застосування якого неможливо поставити під сумнів легітимність прийнятих рішень чи наміри парламентарів (або пропрезидентської більшості).

Також ми глибоко переконані, що законодавчий процес, навіть у найскладніших ситуаціях, повинен бути відкритий, а суспільство повинно бути максимально поінформоване про законодавчі ініціативи, їх мету та можливі наслідки, і у разі потреби могло б відреагувати хоча б в онлайн–режимі.

Законопроект №3250 встановлює можливість проведення пленарних засідань у форматі відеоконференції.

Так, Конституція не містить положень, які б обмежували можливість проведення пленарних засідань у форматі відеоконференцій, але такий формат має передбачати забепечення особистого голосування. У рішенні КСУ від 7 липня 1998 року зазначається, що особисте  голосування народного депутата України на засіданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно від  способу голосування.

Викликає питання законодавчий спосіб закріплення порядку проведення таких пленарних засідань. Сам законопроект є новим, тобто таким, що буде існувати у формі окремого законодавчого акту, а не вносити зміни до інших законів. Це важливо, оскільки частина 5 статті 83 Конституції України передбачає, що «порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України», а частина третя статті 88 зазначає: Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України. З цього закономірно слідує, що зміни порядку роботи ВРУ (наприклад,  можливість проведення відеоконференції) мають обов’язково міститися в Регламенті.

Суб’єкти законодавчої ініціативи запропонували варіант, відповідно до якого порядок роботи Верховної Ради визначатиметься окремим законодавчим актом, а не Регламентом. Законопроект у прикінцевих положеннях також передбачає внесення змін до статті 1 Регламенту, яка визначає, що порядок роботи Верховної Ради України (…) встановлюється Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України та низкою інших законів. Пропонується додати у перелік законів новий закон про проведення пленарних засідань у режимі відеоконференції. Однак такої відсилки недостатньо для забезпечення законності. Регламент (затверджений Законом) є основним актом, який регулює роботу народних депутатів. Інші закони, до яких відсилає стаття 1 Регламенту, є такими, що доповнюють положення Регламенту, однак не можуть йому суперечити тому, що Регламент має вищу юридичну силу, оскільки положення Конституції прямо на нього посилаються. Тобто в ситуації, коли Регламент та, наприклад, закон «Про комітети Верховної Ради України» суперечать один одному, перевага надається положенням Регламенту.

Таким чином запропоновані зміни повинні міститися в Регламенті, наприклад, як додаткова Глава, яка матиме тимчасову дію. Звісно, створення комплексних змін щодо проведення пленарних засідань у режимі відеоконференції та модернізація відповідно до них Регламенту з точки зору юридичної техніки є більш обачливим і правильним варіантом. Утім, короткі строки на підготовку законопроекту роблять такий підхід небезпечним, оскільки розробка комплексних змін потребує часу. При цьому, досвід роботи Верховної Ради у режимі відеоконференції дасть можливість розробити такі зміни по закінченню строку дії прийнятих тимчасових положень.

Чому так важливо, щоб положення про режим відеоконференції містилися в Регламенті? Тому, що це спосіб забезпечити законність рішень Верховної Ради. Теоретично, рішення Верховної Ради, прийняті в режимі відеоконференцій, якщо така можливість не передбачена Регламентом, можуть бути визнані неконституційними. А це може потягнути за собою низку неприємних правових наслідків – наприклад, позови до ЄСПЛ, позови до міжнародних арбітражів тощо. Адже в таких умовах – під час відеоконференції – може відбуватися голосування за впровадження надзвичайного стану, що передбачатиме обмеження прав і свобод громадян, які гарантовані Конституцією та низкою міжнародно-правових актів.

Процес голосування зафіксовано в статті 10 проекту закону.

Народний депутат України після появи його зображення на інформаційному табло називає своє прізвище, ім’я, по батькові, номер посвідчення народного депутата України, реєстраційний номер законопроекту, проекту іншого акту, що розглядається, після чого особисто здійснює голосування шляхом підняття руки із зазначенням позиції «за», «проти» або «утримався». Тривалість часу голосування кожного з народних депутатів України становить не більш як 15 секунд. У разі необхідності тривалість часу голосування може бути збільшена головуючим. Зазначений процес можна вважати достатнім для забезпечення волевиявлення народними депутатами та запобігання зловживань. За умов відсутності відповідного програмного забезпечення та попереднього досвіду його використання, запропонований варіант можна вважати оптимальним.

З іншого боку, бентежать короткі строки на ознайомлення депутатів з положеннями законопроектів (стаття 4 проекту закону) – як мінімум 24 години. Залишається сподіватися, що Верховна Рада буде планувати свою роботу так, щоб цей строк був більшим.

В умовах пандемії дійсно є необхідність в прийнятті швидких рішень. Однак народні депутати не повинні забувати про необхідність обґрунтування своїх рішень перед суспільством. У таких надзвичайних умовах це має велике значення для ефективності та успішності правозастосування норм на практиці. За звичайних умов, нові норми права, як правило, проходять певну еволюцію на практиці, щоб відповідати соціальним реаліям. Зараз цього часу немає, тож дуже важливо, щоб депутати могли обґрунтувати необхідність заходів, які приймаються, а також максимально детально спрогнозувати, як ці норми будуть працювати. Саме для цього необхідно підвищувати інформаційно-аналітичну спроможність Верховної Ради, зокрема, шляхом залучення зовнішніх аналітичних центрів та громадських організацій. Зараз кожен крок Верховної Ради значною мірою впливає на рівень довіри до влади, навіть якщо крок правильний, але не доопрацьований, – це може викликати обурення та зневіру.

Це необхідно тримати в голові особливо тоді, коли розглядають ініціативи з посилення повноважень органів правопорядку задля забезпечення реалізації норм, які обмежують права та свободи громадян в умовах пандемії коронавірусу. Якщо рішення максимально обґрунтовані, а громадяни – поінформовані, то, очевидно, і лояльність до таких рішень буде значно більшою, і, відповідно, немає необхідності для посиленого контролю з боку органів правопорядку.

Кількість хворих на коронавірус в Україні, як і в усьому світі, – зростає.  Для боротьби з хворобою багато держав вводять режим надзвичайного стану. Серед тих, хто вже оголосив надзвичайний стан: Чехія, Естонія, Іспанія, Болгарія, Португалія, Італія, Сербія, Ліван більшість штатів США, цей список можна продовжувати. В Україні, станом на вечір 19 березня зафіксовано 26 випадків захворювання коронавірусом, а якщо ситуація буде погіршуватися, то ймовірним виглядає введення надзвичайного стану і в Україні.

Більше того, деякі ЗМІ вже говорять, що в трьох областях України введено надзвичайний стан. Насправді це не так. У Чернівецькій, Житомирській та Київській областях ввели надзвичайну ситуацію, а не надзвичайний стан. Вони мають різні способи введення та різні правові наслідки.

Лабораторія законодавчих Ініціатив нагадує правові особливості механізму введення надзвичайного стану.

Порядок введення надзвичайного стану врегульований Конституцією, Регламентом ВРУ та законом «Про правовий режим надзвичайного стану».

ВООЗ оголосила пандемію коронавірусу. Пандемія, яка створює загрозу життю і здоров’ю значних верств населення є, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану», однією з умов введення надзвичайного стану. Якщо цю загрозу безпеці громадян України неможливо усунути іншими способами, тоді має бути введено надзвичайний стан.

Якщо в Україні наявні умови (пандемія) для введення надзвичайного стану, то РНБОУ або КМУ надають пропозиції Президенту щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Президент видає Указ про введення надзвичайного стану. Цей указ має містити інформацію щодо:

1) обґрунтування необхідності введення надзвичайного стану, відповідно ст. 4 ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»;

2) межі території, на якій вводиться надзвичайний стан: це можуть бути окремі території, або вся територія України;

3) час, з якого вводиться надзвичайний стан, і строк, на який він вводиться: не більш як 30 днів для території всієї України і не більш як 60 днів для окремих територій України;

4) перелік і межі надзвичайних заходів, вичерпний перелік конституційних прав і свобод, які тимчасово обмежуються: переважно це стосується обмеження свободи пересування, руху транспортних засобів, обмеження масових зібрань, встановлення особливого порядку роботи підприємств та запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності. Права, визначені частиною другою ст. 64 Конституції, не можуть бути обмежені;

5) органи державної влади, органи військового командування та органи місцевого самоврядування, яким доручається здійснення заходів надзвичайного стану, та межі їх додаткових повноважень.

Після підписання указу Президент негайно звертається до ВРУ.

Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання на засідання, на якому розглядається питання затвердження указу Президента. Це питання не потребує попередньої підготовки в комітетах та не потребує включення до порядку денного сесії, розкладу пленарних засідань сесії, тижневого порядку денного пленарних засідань Верховної Ради. Проект закону щодо затвердження відповідного указу Президента розглядається за процедурою першого читання та прийняття закону в цілому.

Верховна Рада може прийняти повністю, частково з рекомендаціями та/або застереженнями або відхилити проект закону про затвердження відповідного указу Президента.

Затверджений указ про ведення надзвичайного стану негайно оголошується засобами масової інформації.

Одночасно Україна інформує держави, які підписали Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, про обмеження прав і свобод, закріплених в цьому пакті, на час надзвичайного стану.

У разі усунення загрози безпеці громадян, Президент своїм указом, може скасувати надзвичайний стан раніше строку, на який він вводився. Пропозиції про скасування надзвичайного стану подаються Президентові від ВРУ або КМУ.

У разі необхідності, надзвичайний стан може бути продовжений, але не більше ніж на 30 днів. Указ Президента про продовження надзвичайного стану має бути затверджений Верховною Радою України.

На тлі пропозицій КМУ щодо зміни механізму введення надзвичайного стану, варто наголосити на тому, що відповідно п. 31 ст. 85 та п. 21 ст. 106 Конституції (а Конституція вища за інші закони), затвердження Верховною Радою указу Президента про введення надзвичайного стану є обов’язковим. Без прийняття змін до Конституції, передача  Президенту повноважень на одноосібне введення надзвичайного стану є неконституційною.

Отже, надзвичайний стан вводиться за пропозицією РНБОУ чи КМУ через видання указу Президента, який має затвердити Верховна Рада. Надзвичайний стан може бути оголошений на території окремих місцевостей на 60 днів, або на території всієї України на  30 днів. Після цього він може бути продовжений ще на 30 днів. В разі усунення загрози безпеці громадян Президент може достроково припинити надзвичайний стан.

Політики мають високий шанс захворіти на коронавірус, тоді, можливо, варто заборонити їх масові зібрання – засідання парламентів?

Можна говорити про принаймні дві форми захисту парламентарів від поширення інфекцій.

Це обмеження доступу до будівлі парламенту для недепутатів та перенесення засідань.

Обмеження доступу до будівлі парламенту недепутатів доволі широко практикується в нинішній ситуації. Багато європейських парламентів вже ввели такі заходи. Вони полягають у забороні екскурсій, парламентських слухань, зустрічей, семінарів, культурних подій, що проходять в парламенті. При цьому парламент продовжує працювати як законодавчий орган – там відбуваються пленарні засідання та приймаються законодавчі акти. Для прикладу, Європарламент ще на початку березня відмінив понад 100 заходів, були перенесені комітетські слухання та делегації для спостереження за виборами. Єдиний нескасований захід – виступ Грети Тунберг. У цей час Президент Європарламенту – Давид Сассолі відправився на двотижневу самоізоляцію через відвідини Італії.

Другий спосіб полягає в перенесенні засідань. Наразі вже в трьох державах засідання парламентів національного рівня були перенесені у зв’язку з коронавірусом.

В Ірані засідання Ісламської Консультативної Ради були перенесені на невизначений термін, «до подальшого повідомлення». Це сталося ще 28 лютого і не безпідставно, оскільки станом на березень близько 10% іранських парламентарів були інфіковані коронавірусом, а декілька з них померли.

Декілька днів тому свої засідання на місяць, до 20 квітня, переніс парламент Канади. Напередодні рішення про перенесення засідання стало відомо, що на коронавірус захворіла дружина прем’єра Канади Джастіна Трюдо – Софі.

Хвора на коронавірус дружина прем’єра і в Іспанії. І там теж перенесли засідання парламенту. Проте, на відміну від Канади, іспанська передісторія цікавіша. 9 березня лідер іспанської праворадикальної партії «Голос» – Хав’єр Ортега Сміт потрапив до лікарні з лихоманкою. До цього він взяв участь у дев’ятитисячному мітингу, що проходив 8 березня. Там він обіймався та цілувався з десятками своїх прихильників. У результаті, усі 52 депутати від іспанського «Голосу» самоізолювалися, а Хав’єр Ортега виступив з критикою уряду, який вчасно не запровадив обмеження на масові заходи. Урешті-решт 12 березня іспанський парламент переніс свої засідання зі звичайної повістки дня на 2 тижні. Це означає, що у разі необхідності парламент збереться та буде приймати необхідні рішення, переноситься лише планова повістка дня. Вже на 24 березня заплановано засідання, на якому буде розглянуто питання затвердження деяких нормативних актів. Свої засідання переносять і регіональні легістратури, як наприклад це зробив регіональний парламент Андалусії, що переніс засідання на тиждень.

У чому ж різниця між іранським Меджлісом та парламентами Іспанії та Канади? В авторитарному Ірані засідання перенесли на необмежений термін, там парламент не є центром прийняття рішень, тому неважливо, коли Меджліс збереться знову. Натомість Іспанія та Канада є країнами демократичним. В демократичних країнах парламент відіграє важливу роль – він виконує законодавчу функцію та контролює виконавчу владу. Парламенти демократичних держав затверджують надзвичайні заходи уряду, такі як обмеження основних прав та свобод людини або додаткові бюджетні витрати. Це потрібно, щоб не допустити узурпації влади з боку уряду.

Канадський парламент переніс свої засідання лише після того, як надав уряду надзвичайні повноваження з управління бюджетом. Тепер уряд Канади може здійснювати додаткові витрати для боротьби з епідемією без погодження з парламентом. Іспанський парламент переніс свої засідання з можливістю швидко зібратися та ухвалити потрібні надзвичайні заходи або витрати. Європарламент же не переніс своїх засідань, тому, що «No virus can block democracy» (пер. – «жоден вірус не заблокує демократію»), за словами Давида Сассолі.

Можна згадати і про постанову 3218, яку ВРУ прийняла 17 березня. Верховна Рада перенесла парламентські слухання та пленарні засідання, присвятивши час до 3 квітня роботі в комітетах. І це слушне рішення, адже вже наступного дня, 18 березня, в одного з українських парламентарів виявили коронавірус. При цьому депутат контактував із колегами, коли вже міг бути інфікований.

У разі необхідності, ВРУ може оперативно зібратися за рішенням Погоджувальної Ради. Тобто прийняття постанови 3218 можна вважати позитивом.

Отже, перенесення засідань парламенту в демократії здійснюється відповідально та зважено, на чітко визначений час. Парламент, що є центром прийняття рішень, має змогу терміново зібратися в разі кризової ситуації, для затвердження надзвичайних заходів уряду або додаткових витрат.

10-13 березня Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко брала участь у Конкурсній комісії, яка проводила співбесіди з кандидатами до Наглядової ради системи Безоплатної правової допомоги (Координаційний центр з надання правової допомоги, Міністерство юстиції України). І от вже на сьогодні маємо результат – Наглядову раду обрано! До її складу увійшли 9 членів та членкинь.