Очікувалося, що лейтмотивом цього проекту буде впровадження стандартів ЄС у сфері державної допомоги, відповідно до зобов’язань України в контексті Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС – у частині створення зони вільної торгівлі.

Втім, сталося навпаки. Внесений законопроект не тільки не відтворює суть європейських правил, але й не відповідає Конституції України, містить низку концептуальних недоліків, які призведуть до непрозорого і, зрештою, необ’єктивного регулювання у сфері держдопомоги.

Перше. Почнемо з визначення державної допомоги у законі (частина перша статті 1). А перед цим згадаємо її визначення в Лісабонському договорі: «Допомога, що її держава-член надає в будь-якій формі чи за рахунок державних ресурсів, якщо вона спотворює чи загрожує спотворити конкуренцію, надаючи переваги певним суб’єктам господарювання чи виробництву певних товарів, є несумісною зі спільним ринком тою мірою, якою вона впливає на торгівлю між державами-членами». Іншими словами, є дві умови несумісності зі спільним ринком допомоги, тобто її неприйнятності з політичної точки зору: це спотворення конкуренції та вплив на торгівлю. Тобто якщо ці умови не виконані – державна допомога є легітимною.

Натомість визначення урядового законопроекту одразу, безумовно і безальтернативно визначає державну допомогу такою, що спотворює конкуренцію або загрожує спотворенням економічної конкуренції: «Державна допомога суб’єктам господарювання — підтримка у будь-який спосіб суб’єктів господарювання за рахунок ресурсів держави чи місцевого самоврядування, що спотворює або загрожує спотворенням економічної конкуренції, створюючи переваги для виробництва окремих видів товарів чи провадження окремих видів господарської діяльності.

Не менш «цікавим» виглядає і те, що жодним чином у визначенні не згадується вплив допомоги на торгівлю з Європейським Союзом, правила якого нібито взяті за основу при розробці законопроекту.

Друге. Після визначення, стаття 2 законопроекту проголошує державну допомогу недопустимою, «якщо інше не передбачено цим законом». Це «інше» – насправді величезне вікно, яке дає змогу повністю ігнорувати закон, про що буде сказано нижче.

Частина друга статті 3 виключає зі сфери дії закону підтримку сільськогосподарського виробництва, хоча ця галузь є одним з найбільших одержувачів бюджетних коштів та податкових пільг.

Далі у тексті – виключення з-під дії закону такої сфери як інвестування у об’єкти інфраструктури якщо ця сфера регулюється процедурами державних закупівель. Хіба ці процедури зараз забезпечують конкуренцію у сфері розвитку інфраструктури?

Далі ще більше – за рішенням Кабінету Міністрів можуть бути звільнені від обов’язку інформування уповноваженого органу (Антимонопольного комітету), тобто фактично – так само виключені зі сфери дії закону – такі напрями державної допомоги:

• на забезпечення розвитку регіонів;
• на проведення наукових досліджень, сприяння технічному розвитку, провадження інноваційної діяльності;
• суб’єктам малого та середнього підприємництва, зокрема на провадження інвестиційної діяльності, забезпечення консультаційними послугами, участь у виставках та ярмарках;
• на захист навколишнього природного середовища;
• на професійну підготовку та створення робочих місць;
• на працевлаштування та зайнятість інвалідів і незабезпечених осіб;
• на надання ризикового капіталу суб’єктам малого та середнього підприємництва.

Не важко уявити, як розробники нових програм державної допомоги будуть старанно підбирати їх назви та формулювання, аби уникнути тесту щодо впливу на стан економічної конкуренції.

Третє. Концепція законопроекту наступна – уповноважений орган визнає  допомогу допустимою або ні. Підставою для можливої допустимості є … лише мета, яку обирають з чотирьох варіантів:

1. сприяння соціально-економічному розвитку регіонів, рівень життя в яких є низьким або рівень безробіття є високим;
2. виконання загальнодержавних програм або розв’язання соціальних та економічних проблем загальнонаціонального характеру;
3. сприяння розвитку окремих видів господарської діяльності або суб’єктам господарювання, які провадять діяльність в окремих економічних зонах, якщо це не суперечить чинним міжнародним договорам України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
4. підтримка та збереження національної культурної спадщини, вплив якої на конкуренцію є несуттєвим.

Це – виклад положень статті 107 Лісабонського договору. Вони є базовими для Європейської Комісії при розгляді справ державної допомоги. Однак «за кадром» для наших розробників залишилося те, що для розгляду цих справ Єврокомісія завчасно схвалила цілу низку правил – для окремих видів діяльності, галузей чи видів підтримки. Єврокомісія також в окремих випадках керується методиками економічного аналізу.

Чим буде керуватися уповноважений орган, встановлюючи міру допустимості? Текстом «мети», що надісланий міністерством? У законопроекті немає жодних норм щодо критеріїв, параметрів, принципів такого розгляду, навіть немає доручення Кабміну розробити їх.

Далі по тексту законопроекту ми бачимо право уповноваженого органу «надавати обов’язкові для розгляду рекомендації надавачам державної допомоги стосовно внесення змін в умови надання допомоги». А на основі чого вони будуть розроблені?

Стаття 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти в установлений законом спосіб. Але законопроект про державну допомогу не встановлює цього способу при розгляді так званої «допустимості державної допомоги».

Більше того, уповноважений орган, схвалюючи допустимість, може одночасно встановити зобов’язання (!) для отримувачів допомоги (у тексті так і сказано «умовно-позитивне рішення») і в подальшому перевіряти належно чи неналежно вона використовується. А які критерії «належності»?

Ну і звичайно, законопроект передбачає право уповноваженого органу проводити перевірки суб’єктів господарювання, збирати і вимагати відповідну інформацію.

Треба зазначити, що ЄС-івський стандарт також за певних умов передбачає і перевірки, і встановлення умов використання допомоги. Але це ж в Євросоюзі – крайні випадки, коли можливості експертної взаємодії з урядом чи суб’єктом господарювання вичерпано. І знову-ж таки, ці кроки є легітимними, коли заздалегідь погоджені правила гри – тобто затверджені якісні вимоги до програм, проектів допомоги, і є методологічна база їх застосування.

В підсумку треба зазначити наступне. Перед виборами ми спостерігаємо цілий потік відображених у законопроектах та передвиборчих програмах ініціатив політиків та партій, спрямованих на підтримку цілих галузей або видів діяльності. Це і урядовий проект про фактичне відновлення вільних економічних зон, законопроекти про сприяння розвитку суднобудування, машинобудування тощо.

Підтримка окремих галузей економіки (насамперед сільського господарства) є чільним елементом передвиборних програм багатьох кандидатів-мажоритарників, особливо – провладних.

На скільки потрібна ця підтримка, наскільки вона буде ефективною і принесе користь громадянам-працівникам і споживачам (у вигляді робочих місць та якісних товарів) – тема для фахової дискусії в кожному окремому випадку. Це цікавий дослідницький процес, певний виклик пошуку рівноваги між інтересами суспільства, інтересами власників та держави. Це традиція виваженої промислової політики у будь-якій розвинутій країні, не тільки у ЄС.

На жаль, такі ініціативи, як законопроект про державну допомогу, не сприяють впровадженню європейського підходу. Замість розвитку політичного дискурсу, створення певного дискусійного «майданчику» в політичному процесі, він прагне створити чергову нішу адміністративного ринку.

Ця дискусія повинна розвиватися навколо універсальних принципів надання державної допомоги, відображених у досвіді та правилах Європейського Союзу:

1. Цільовий характер підтримки. Державна допомога повинна бути спрямована на виконання чітко визначених завдань, проблем соціально-економічного розвитку, які обґрунтовано неможливо вирішити без одержання державної допомоги. Державна допомога повинна бути спрямована на створення нових виробничих потужностей, нових робочих місць, технологій.
2. Адекватність підтримки. Обсяг, форма та механізм надання підтримки повинні бути адекватними проблемі, на вирішення якої вона спрямована.
3. Зміна поведінки одержувача. Завдяки державній допомозі одержувач повинен розпочати, здійснити діяльність, яка була б неможливою без державної допомоги, або можливості цю діяльність розпочати є обмеженими. Державна допомога діяльності, яку одержувач здійснюватиме в будь-якому разі та в такому самому обсязі, як і без допомоги, не є прийнятною.
4. Допомога розвитку, а не збиткам. Державна допомога, як правило, не повинна компенсувати поточні витрати суб’єктів господарювання, особливо тих, що працюють збитково, перебувають у стадії банкрутства.
5. Результати (виробничі потужності, робочі місця тощо), досягнуті завдяки державній допомозі, повинні зберігати своє призначення упродовж наступних декількох років.
6. Державна допомога повинна бути спрямована на часткове відшкодування вартості проекту, що реалізовує її одержувач.
7. Відсутність спотворення конкуренції. Позитивні наслідки державної допомоги для розвитку економіки повинні бути збалансованими з можливими негативними наслідками для стану економічної конкуренції.

Проект Лабораторії законодавчих ініціатив та Мережі підтримки реформ “Поширення європейських принципів у сфері державної допомоги та державних закупівель” здійснюється за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

Подібним проблемам вже була присвячена стаття на «Економічній правді»: Держдопомога компаніям: потрібні зміни.

На основі аналізу тенденцій державної підтримки суб’єктів господарювання (податкових пільг) та здійснення економічних реформ у цій сфері, експерти Лабораторії законодавчих ініціатив розробили ряд пропозицій, які були передані народним депутатам України від різних політичних сил та провідним політичним партіям. Аналітики мають надію, що наведені факти у той чи інший спосіб вплинуть на вироблення програм політиків та їх партій напередодні парламентських виборів.Зокрема, результати аналізу свідчать про суттєве зростання втрат державного бюджету від надання податкових пільг у 2010-2011 роках, високу частку збиткових підприємств у галузях, які одержують бюджетну підтримку, нерівномірний розподіл такої підтримки між регіонами України та загалом низьку її ефективність.Тому існує необхідність модернізації політки державної підтримки відповідно до принципів Європейського Союзу.

1. Втрати доходів державного бюджету від надання податкових пільг суттєво зросли у 2010-2011 роках.

Втрати бюджету від надання податкових пільг у 2010 році склали значну частку фінансового результату від звичайної діяльності (згідно даних Державної служби статистики):

• у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві – 62%, при тому, що 70% підприємств галузі є збитковими;
• у сфері транспорту та зв’язку – 68,5%, при 56% збиткових підприємств;
• у сфері оптової та роздрібної торгівлі, послугах з ремонту – 30%, при 62% збиткових підприємств.

2. Прямі бюджетні дотації працюють на економіку ренти.

Загалом, державна підтримка економічної діяльності у вигляді прямих видатків з державного бюджету та його втратами від надання податкових пільг у 2011 році становила майже 8% ВВП України.

Разом з тим, незалежні оцінки якості підтримки є невисокими. У рейтингах конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму показники України в контексті державних фінансів послідовно погіршуються впродовж останніх років:

3. Положення Програми економічних реформ щодо стабілізації державного бюджету не виконані.

Згідно з розділом «Стабілізація державного бюджету» Програми економічних реформ на 2010-2014 роки, ще у 2011 році передбачалося розробити проект закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» на основі стандартів ЄС для “оптимізації використання державних ресурсів, що спрямовуються на стимулювання економічної діяльності, а також посилення фінансової та фіскальної дисципліни”. Водночас указом Президента від від 12 березня 2012 року № 187/2012 термін внесення законопроекту до парламенту встановлено на серпень 2012 року.

Подальше затягування із впровадженням сучасних підходів у регулюванні державної допомоги не тільки не сприяє стабілізації державних фінансів, але й унеможливлює виконання положень Порядку денного асоціації Україна-ЄС, майбутньої Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у частині створення зони вільної торгівлі.

2. Адекватність підтримки. Обсяг, форма та механізм надання підтримки повинні бути адекватними проблемі, на вирішення якої вона спрямована.

3. Зміна поведінки одержувача. Завдяки державній допомозі одержувач повинен розпочати, здійснити діяльність, яка була б неможливою без державної допомоги, або можливості цю діяльність розпочати є обмеженими. Державна допомога діяльності, яку одержувач здійснюватиме в будь-якому разі та в такому самому обсязі, як і без допомоги, не є прийнятною.

4. Допомога розвитку, а не збиткам. Державна допомога, як правило, не повинна компенсувати поточні витрати суб’єктів господарювання, особливо тих, що працюють збитково, перебувають у стадії банкрутства.

5. Результати (виробничі потужності, робочі місця тощо), досягнуті завдяки державній допомозі, повинні зберігати своє призначення впродовж наступних декількох років.

6. Державна допомога має бути спрямована на часткове відшкодування вартості проекту, що реалізовує її одержувач.

7. Відсутність спотворення конкуренції. Позитивні наслідки державної допомоги для розвитку економіки повинні бути збалансованими з можливими негативними наслідками для стану економічної конкуренції.

Державна прикордонна служба є відомством, що розвивається найбільш динамічно порівняно з іншими силовими структурами та перетворюється з військового формування в орган правоохоронного (поліцейського) типу.

Головним чинником, що сприяв розвитку служби, була його реальна деполітизація, інституціональна стабільність та значні лобістські спроможності. З кінця 2001 року по теперішній час керівником прикордонної служби є М.М. Литвин, рідний брат спікера українського парламенту В.М.Литвина. Весь цей час у службі не відбувалося жодних значних кадрових потрясінь на рівні начальників органів управлінь – заступників Голови, що дозволило забезпечити стійкість в управлінні та послідовність при втіленні управлінських рішень. А близькість до політиків, що відповідальні за прийняття державних рішень, дозволила пролобіювати всі значні законодавчі та бюджетні ініціативи, що й стало запорукою реформування.

Крім того, передумовою реформ стала активна міжнародна співпраця та зацікавленість ЄС і США у безпеці українських кордонів. Регулярні успішні контакти й обмін досвідом між посадовими особами Держприкордонслужби та їхніми європейськими колегами призвели до перегляду поглядів на систему та способи охорони кордону. Велика зацікавленість ЄС щодо надійної охорони українського кордону по всьому його периметру дала змогу повністю реалізовувати іноземним донорам програми технічної допомоги.

Виконання завдань першого етапу (законодавство і політичні засади):

План дій з лібералізації візового режиму передбачав виконання таких заходів:

• схвалення необхідних нормативних актів для реалізації Програми розвитку та реконструкції державного кордону до 2015 р. та Концепції розвитку Державної прикордонної служби до 2015 р, включаючи правові засади для міжвідомчого співробітництва між Прикордонною службою, правоохоронними органами та іншими установами, що задіяні в управлінні кордонами, а також надання Прикордонній службі можливості брати участь у виявленні та розслідуванні прикордонних злочинів у координації з усіма причетними правоохоронними органами
• схвалення Національної стратегії інтегрованого управління кордонами та Плану дій з її імплементації,
• запровадження навчальних програм та антикорупційних кодексів етики, що стосуються посадових осіб, які задіяні в управлінні кордонами.

Концепція інтегрованого управління кордонами була схвалена розпорядженням Кабміну 27 жовтня 2010 року, План заходів щодо її виконання до 2015 року затверджено розпорядженням Кабінету міністрів від 5 січня 2011 року. Протягом 2011 року, згідно самооцінки Державної прикордонної служби, у повному обсязі було виконано 29 % завдань, робота над якими тривала протягом даного року.

В рамках реалізації даної концепції, а також інших програм розвитку, протягом 2011 року було прийнято цілу низку необхідних нормативних актів та законів України:

• «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (набрав чинності 04.08.2011);
• «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення попереднього документального контролю у пунктах пропуску через митний кордон України» від 03.02.2011 № 2973-VI (набрав чинності 31.05.2011);
• № 03018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» від 15.02.2011;
• № 3748-VI «Про внесення змін до Закону України «Про телекомунікації» від 20.09.2011 (набрав чинності 15.10.2011). Цим законом визначено порядок відключення кінцевого обладнання та першочергового надання телекомунікаційних послуг підрозділам Держмитслужби.

Говорячи про створення правові засади для міжвідомчого співробітництва з правоохоронними органами, слід відмітити такі акти:

• В рамках удосконалення системи обміну інформацією між суб’єктами інтегрованого управління кордонами наказом Адміністрації Держприкордонслужби, Міністерства інфраструктури України, МВС, МЗС, Мінфіну, СБУ, Нацагентства з питань держслужби від 12.10.2011 № 753/423/737/288/1283/392/30 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.10.2011 за № 1209/19947 затверджено порядок обміну даними між суб’єктами інтегрованого управління кордонами, який визначає процедуру з питань реалізації Концепції інтегрованого управління кордонами, безпеки державного кордону та порядок опрацювання спільних інформаційно-аналітичних та стратегічних бюлетенів з питань інтегрованого управління кордонами.

На жаль, Прикордонна служба досі не має правових підстав брати участь у виявленні та розслідуванні прикордонних злочинів у координації з усіма причетними правоохоронними органами.

Щодо запровадження навчальних програм та схвалення антикорупційних кодексів етики, слід відмітити такі здобутки:

• наказом МВС, МЗС, Мінфіну, Адміністрації Держприкордонслужби від 05.07.2011 № 330/151/809/434/146 затверджено Кодекс поведінки працівників, до функціональних обов’язків яких належить здійснення управління кордонами,
• у Держприкордонслужбі затверджено Програму щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки.
• запроваджено навчальний курс дистанційного навчання керівників прикордонного відомства середньої ланки, систему мультиплікації в підготовці персоналу відділів прикордонної служби, реалізуються заходи зі спільної підготовки персоналу з Прикордонною вартою Польщі, в Національній академії Держприкордонслужби створено нову кафедру з питань інтегрованого управління кордонами, проведено ряд тренінгів та прийнято участь у низці семінарів з питань інтегрованого управління кордонами, запроваджено систему мовної підготовки персоналу в прикордонному та митному відомствах.

Таким чином, можна бачити що прийняття законодавчих та нормативних засад для реформування прикордонної служби відбувалось досить активно. Хоча певні проблеми продовжують бути невирішеними, зокрема питання участі Прикордонної служби у розслідуванні прикордонних злочинів.

Виконання завдань другого, імплементаційного етапу:

Планом дій передбачалось виконання таких заходів:

• Ефективна імплементація Закону „Про прикордонний контроль” від 2009 р. шляхом здійснення належних перевірок на кордоні та прикордонного нагляду, процедур, оперативної ефективності, оцінки ситуації на національному, регіональному та місцевому рівнях, включаючи здійснення аналізу ризиків, розвідку та управління потоками даних, а також прямого доступу та проведення звірок з національною та міжнародною базами даних.
• Забезпечення належної інфраструктури, технічного оснащення, ІТ- технологій, фінансових та людських ресурсів у відповідності до Стратегії інтегрованого управління кордонами, що має бути схвалена; ефективне виконання навчальних програм і антикорупційних заходів.
• Удосконалення міжвідомчого співробітництва (включаючи обмін інформацією між Прикордонною службою та правоохоронними органами), міжнародної співпраці, включаючи імплементацію Робочих домовленостей з ФРОНТЕКС.

Щодо створення системи більш ефективного прикордонного нагляду, слід відмітити такі зрушення:

• в рамках створення чотирирівневої системи контролю за в’їздом та перебуванням в Україні іноземців та осіб без громадянства МЗС України було розроблено постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію” (01.06.2011 р., № 567), “Про внесення змін до Правил оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1997 р. № 1125” (26.12.2011 р., № 1340);
• Державною прикордонною службою спільно з Держмитслужбою створено віртуальний аналітичний центр, результатом діяльності якого стали спільні аналітичні звіти, на підставі яких вживаються додаткові заходи щодо мінімізації загроз на кордоні;
• в рамках підготовки та проведення ЄВРО 2012 Сформовано модель пропуску, яка передбачає суттєве спрощення формальностей і ряд технологічних новацій. Створено спеціальні єврокоридори в аеропортах та автомобільних пунктах пропуску та систему електронних карток; запроваджено попереднє оформлення пасажирів в аеропортах України та Польщі, контроль на борту або біля трапа літака, спільний контроль у 4 польських пунктах пропуску, перевірку пасажирських потягів під час руху між прикордонними станціями; оформлення на початковій і кінцевій станціях поїздів прямого сполучення (як приклад поїзди з Києва та Харкова до Москви). В авіаційних пунктах пропуску додатково обладнано 162 робочих місця для паспортного контролю («Бориспіль» – 76, «Жуляни» – 20, «Львів» – 24, «Донецьк» – 42).

Розвиток інфраструктури відбувався великою мірою за рахунок активної участі Державної прикордонної служби у різноманітних програмах міжнародної технічної допомоги, а також через спрямування бюджетного фінансування у більш професійне технічне оснащення кордонів напередодні проведення ЄВРО 2012:

• реалізовано чотири проекти МТД у сфері протидії незаконному перевезенню ядерних та радіоактивних матеріалів через кордон у рамках програм “Запобігання розповсюдженню ЗМЗ”, “Друга лінія захисту”, “Експортний контроль та безпека кордонів”;
• розпочато спільний з ЄК проект «Східне партнерство – ключова ініціатива тренінгового проекту з комплексного управління кордонами» для прикордонних та митних відомств шести країн – учасниць «Східного партнерства»,
• продовжувалась реалізація проектів МТД із впровадження Угод про реадмісію, зі створення центрів затримання та тимчасового утримання нелегальних мігрантів в Україні, удосконалення управління діяльністю відділів прикордонної служби;
• продовжено роботу із започаткування великомасштабних інфраструктурних проектів за програмами транскордонного співробітництва “Україна-Польща-Білорусь”, “Україна-Словаччина-Угорщина-Румунія”, “Україна-Румунія-Молдова”, (початок практичної фази заплановано на другу половину 2012 року).
• обладнано 11 пунктів пропуску робочими місцями «Інспектор» з функціями біометричного контролю (авіаційних – 3, автомобільних – 7, поромних – 1). Запроваджено спеціальні електроні картки для прискорення проходження прикордонних формальностей;
• у рамках виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу проведено облаштування пунктів пропуску „Краківець”, „Ягодин”, „Чоп (Тиса), „Нові Яриловичі”, „Виступовичі”, „Порубне”, „Шегині”;

Міжнародне співробітництво відбувалося у таких напрямках:

• Підписано ряд важливих угод з Міністерством громадської безпеки Китайської Народної Республіки (про співпрацю з прикордонних питань), Урядом Республіки Молдова (про спільне патрулювання українсько-молдовського державного кордону), з Агенцією з питань кордонів Великобританії (Декларацію про співробітництво у сфері інтегрованого прикордонного та міграційного менеджменту), протокол між прикордонними та митними службами України та Республіки Молдова про проведення експерименту зі спільного контролю в пункті пропуску через державний корон “Росошани – Бричень”, з Урядом Російської Федерації (про порядок перетинання українсько-російського державного кордону жителями прикордонних регіонів та про співробітництво під час здійснення спільного контролю осіб, транспортних засобів і товарів на українсько-російському державному кордоні),
• Для цілодобового обміну даними створено та діють Контактні пункти на кордоні з Польщею, Румунією та Росією, досягнуто домовленостей про створення таких пунктів на кордоні з Молдовою та Угорщиною.
• Активно розвивається співробітництво з FRONTEX, EUBAM:
• прийнято участь у міжнародних операціях FRONTEX “Юпітер-2011”, “Фокал Поінтс”, “Мінерва” та проектах підготовки персоналу “Виявлення викрадених автомобілів”, “Виявлення підробок у паспортних документах”, “Підготовка кінологів”;
• відповідно до “Механізму обміну інформацією” між Адміністрацією Держприкордонслужби і FRONTEX запроваджено обмін інформацією у сфері аналізу ризиків;
• впроваджено перший за межами ЄС проект “Координаційні пункти” на українсько-молдовському кордоні;
• започатковано роботу експертів-аналітиків прикордонних служб України та Польщі. У грудні 2011 року презентовано спільний звіт з аналізу загроз на українсько-польському кордоні;
• досягнуто взаємних домовленостей з прикордонними відомствами Російської Федерації, ФРН, Республіки Молдови та Республіки Білорусь щодо створення спільних груп з аналізу ризиків та підготовки пропозицій у сфері безпеки кордону;
• досягнуто домовленості щодо обміну інформацією про виявлені підроблені документи на право перетинання державного кордону та профілі ризиків щодо протиправної діяльності на державному кордоні з представниками прикордонних відомств Республіки Молдови, Республіки Білорусь, Республіки Польщі, Федеративної Республіки Німеччини та Словацької Республіки;
• спільно з експертами ПВ РП на виконання пункту 8 Плану розвитку співробітництва між Державною прикордонною службою України і Прикордонною вартою Республіки Польща на 2011 рік та в рамках реалізації проекту міжнародної технічної допомоги «АRKА-2» завершено опрацювання спільного звіту з аналізу загроз на українсько-польському кордоні у рамках підготовки до проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

Подальше реформування системи управління кордонами в Україні має здійснюватися з врахуванням наступних рекомендацій:

• деякі сценарії продовження адміністративної реформи в Україні передбачаються приєднання прикордонної служби до Міністерства внутрішніх справ. На нашу думку, таке об’єднання має відбуватися лише після того, як всередині МВС відбудуться реформи, які перетворять його з суто правоохоронного у політчиний орган. Механістичне об’єднання існуючої сьогодні Прикордонної служби та Міністерства внутрішніх справ загальмує реформи всередині прикордонної служби та впровадження системи інтегрованого управління кордонами;
• ускладнення у двосторонніх стосунках між Україною та ЄС не має негативно вплинути на обсяги та якість міжнародної технічної допомоги, яка надається Україні у сфері управління кордонами з боку ЄС та США, оскільки ця допомога і надалі є важливим внеском у створення сучасної інфраструктури на кордонах України;
• боротьба з корупцією має стати одним з важливих пріоритетів у політиці управління кордонами, вага цього пріоритету у рамках діяльності прикордонної служби має бути посилена.

Оприлюднений 15 травня Європейською Комісією та Високим Представником ЄС із закордонних справ й політики безпеки документ містить цікаві оцінки та рекомендації стосовно політики державних фінансів, у тому числі – щодо державної допомоги суб’єктам господарювання. Зокрема, умовами продовження надання бюджетної підтримки та макрофінансової допомоги з боку ЄС визначено:

1. вирішення питання прозорості та підзвітності у сфері управління державними фінансами,
2. прогрес у сфері управління державними фінансами (сторінка 4 Звіту).

• Завдяки державній допомозі одержувач повинен розпочати, здійснити діяльність, яка була б неможливою без державної допомоги, або ж можливості цю діяльність розпочати є обмеженими.
• Державна допомога діяльності, яку одержувач здійснюватиме в будь-якому разі та в такому самому обсязі, як і без допомоги, є неприйнятною.
• Державна допомога повинна бути спрямована на створення нових виробничих потужностей, нових робочих місць, технологій.
• Державна допомога, як правило, не повинна компенсувати поточні витрати суб’єктів господарювання, особливо тих, що працюють збитково, перебувають у стадії банкрутства.

Нагадаємо, що у лютому 2011 року ЄС вже призупиняв надання секторальної бюджетної підтримки Україні через недотримання принципу відкритості  та прозорості на всіх стадіях державних закупівель.

Проект «Поширення європейських принципів у сфері державної допомоги та державних закупівель» здійснюється за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження».

Увагу експертів проекту «Поширення європейських принципів у сфері державної допомоги та державних закупівель», який реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», привернула багаторічна практика фінансування санаторіїв, що належать до сфери управління Апарату Верховної Ради України та Державного управління справами. Це один з небагатьох випадків, коли кошти державного бюджету – десятки мільйонів гривень – передбачаються адресно, конкретним підприємствам.Зокрема, у 2010 році такі витрати склали 144 млн. гривень, у 2011 році – 247 млн. гривень, а у 2012 році закладено понад 200 млн. гривень. Докладний розподіл наведено у таблиці.

Практичний посібник з питань участі громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні. Посібник, було підготовлено з урахуванням рекомендацій, викладених у «Кодексі кращих практик громадської участі у процесі прийняття рішень» Ради Європи в межах реалізації проекту «Громадянин і держава: розвиток партнерства для ефективного урядування в Україні», що фінансувався Європейським Союзом і виконувався Британською Радою в Україні спільно з Асоціацією «Соціально-економічні стратегії та партнерства» і Лабораторією законодавчих ініціатив.

У публікації висвітлені:

• правові основи співпраці на місцях між органами влади та представниками громадянського суспільства,
• рівні залучення громадськості,
• цикл розробки і впровадження політичного рішення.

До посібнику також увійшли рекомендації до існуючого законодавства України в сфері співпраці громадськості з органами влади та практичний досвід учасників проекту з підготовки і реалізації міні-проектів спільно представниками громадянського суспільства і місцевих органів влади.

Публікація містить не лише теоретичні засади співпраці місцевих органів влади з громадянським суспільством, значна його частина присвячена ознайомленню з новітніми технологіями проведення заходів, що спрямовані на залучення громадськості до обговорення суспільно-важливих питань і прийняття рішень. Окрім висвітлення традиційних методів залучення громадськості до обговорення ідей і проблем, автори посібника також розкривають секрети декількох альтернативних методів.

Використання матеріалів дослідження можливе лише за умови посилання на Британську Раду, Лабораторію законодавчих ініціатив та інших учасників проекту.

Веб-сторінка проекту «Громадянин і держава: розвиток партнерства для ефективного урядування в Україні»: http://www.britishcouncil.org/uk/ukraine-projects-citizen-and-state.htm/ 

Проект «Громадянин і держава: розвиток партнерства для ефективного урядування в Україні» фінансується Європейським Союзом в рамках Європейського інструменту сприяння демократії та правам людини і виконується Британською Радою в Україні спільно з Асоціацією «Соціально-економічні стратегії та партнерства» і Лабораторією законодавчих ініціатив.

Верховною Радою України шостого скликання протягом дев’ятої сесії було прийнято 153 закони, що на 31 закон менше, ніж за попередню сесію (аналіз законів не включає ратифікаційних законів та законів про внесення змін до Державного бюджету). Варто зазначити, що один з ухвалених в цілому законів був відхилений за пропозицією Президента («Про морські порти», проголосований 3.11.2011).

Найбільше прийнятих протягом 9-ї сесії законів стосувалися економічної, правової та галузевої  політики; найменше – політики культури і освіти, інформаційної та соціальної політики. В цілому, за сферами регулювання прийняті протягом дев’ятої сесії закони можна поділити на такі основні групи:

• Галузева політика (49 законів);
• Правова політика (37 законів);
• Економічна політика (36 законів);
• Національна безпека і оборона (9 законів);
• Державне будівництво (7 законів);
• Соціальна політика (5 законів);
• Політика культури і освіти (5 законів);
• Інформаційна політика (5 законів).

Найбільш продуктивним суб’єктом законодавчої ініціативи виявилися народні депутати України, які ініціювали 75 законів. Як і під час попередніх двох сесій, найбільш активно право законодавчої ініціативи реалізовували представники фракції Партії регіонів. Самостійно вони виступили ініціаторами 34-х законопроектів, 12 з яких стосуються галузевої політики, 8 законопроектів регулюють питання економічної політики, 7 законів спрямовані на вдосконалення правової політики, по 2 закони регулюють питання у сфері національної безпеки та оборони і культури та освіти, по одному стосуються соціальної та інформаційної політики, а також політики у сфері державного будівництва. Також було прийнято 5 законів, самостійно ініційовані представниками фракції «Наша Україна – Народна самооборона» (по 2 закони стосуються галузевої та правової політики та один закон – політики у сфері державного будівництва). Менше реалізували своє право законодавчої ініціативи представники фракцій «БЮТ-«Батьківщина» (2 правових закони), КПУ (1 галузевий і 1 у сфері культури та освіти) та Народної Партії (1 галузевий). Значна кількість прийнятих депутатських законопроектів була ініційована міжфракційними депутатськими групами найрізноманітніших комбінацій. З 24-х законопроектів 7 стосуються галузевої політики, 6 законів – правової політики, 4 закони – економічної політики, по 3 закони – інформаційної політики та державного будівництва і 1 закон – соціальної політики. Крім того, Верховною Радою були ухвалені 5 правових, 1 економічний і 1 галузевий закони, ініційовані позафракційними депутатами.

Також Верховна Рада підтримала 70 законопроектів, ініційованих Кабінетом Міністрів України. При цьому було прийнято один проект, поданий ще попереднім урядом під керівництвом Юлії Тимошенко («Про внесення змін до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” (щодо оптимізації структури та напрямів державного фінансування наукової сфери)») і один проект, ініційований другим урядом Віктора Януковича («Про внесення змін до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”», проект закону зареєстровано 23 листопада 2007 року).

Серед ініційованих діючим урядом і підтриманих Верховною Радою України законів 24 стосуються галузевої політики, 22 – економічної політики, 13 – правової політики, по 3 закони – соціальної політики і політики у сфері національної безпеки та оборони, 2 закони – політики у сфері культури та освіти, а також 1 закон – інформаційної політики.

Крім того, було підтримано 7 ініціатив Президента України, з яких 4 стосувалися політики національної безпеки та оборони, 2 – державного будівництва, і 1 – правової політики.

Також під час 9-ї сесії парламент підтримав Закон «Про внесення змін до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (щодо розширення сфери використання валюти України)», ініційований Національним Банком України.

Вартий уваги той факт, що у листопаді вперше за 2011 сесійний рік хоча б один закон здобув підтримку всіх парламентських фракцій. Показово, що в даному випадку був підтриманий закон «Про вибори народних депутатів України».

Євробюлетень — журнал, щомісячне інформаційне видання Представництва Європейської Комісії в Україні. Інформація про питання, що стосуються Європейського Союзу і українсько-європейських стосунків. Видається українською мовою. Разовий наклад — 10500. Видавець — Представництво Європейського Союзу в Україні.