Євробюлетень — журнал, щомісячне інформаційне видання Представництва Європейської Комісії в Україні. Інформація про питання, що стосуються Європейського Союзу і українсько-європейських стосунків. Видається українською мовою. Разовий наклад — 10500. Видавець — Представництво Європейського Союзу в Україні.

№1, Січень

Австрія розпочала головування в ЄС. Проекти ЄС в Україні

№2, Лютий

Зустріч Трійка – ЄС. “Твіннінг для України” – що це таке?

Євробюлетень — журнал, щомісячне інформаційне видання Представництва Європейської Комісії в Україні. Інформація про питання, що стосуються Європейського Союзу і українсько-європейських стосунків. Видається українською мовою. Разовий наклад — 10500. Видавець — Представництво Європейського Союзу в Україні.

№1, Січень

Єврокомісія вітає демократичність виборів Президента України. Люксембург головує у ЄС

№2, Лютий

Європа – Україна: стратегічне партнерство. ЄС готується до величезного стрибка

№3, Березень

ЄС і нафтопровід Одеса – Броди

У вересні 2005 року Лабораторією законодавчих ініціатив було розпочато спільний проект за участі представників аналітичних кіл України, Румунії та Молдови, головним результатом якого стала підготовка якісно нового дослідження в галузі наближення національних законодавств України та Молдови до вимог Європейського Союзу, що враховуватиме позитивний досвід Румунії у відповідній сфері.

До складу експертної групи, що працювала над дослідженням, увійшли представники органів влади трьох країн і незалежні експерти. Українська частина експертної групи  включає представників Державного департаменту з питань адаптації законодавства при Мін’юсті, Комітету ВРУ з питань європейської інтеграції, а також незалежних експертів. Сфера питань, які охоплюються дослідженням, включає як загальний політико-економічний контекст адаптації, так і спеціальні питання, зокрема:

• сучасний рівень відносин України з ЄС в контексті Європейської політики сусідства;
• ступінь виконання Україною політичного та економічного критеріїв набуття членства в ЄС;
• питання інституційного забезпечення процесу європейської інтеграції та, зокрема, адаптації законодавства;
• рівень співпраці органів влади та організацій громадянського суспільства у процесі адаптації законодавства;
• загальну характеристику законодавства України на предмет його адаптованості до законодавства ЄС (згідно зі статтею 51 УПС);
• аналіз проблем адаптації законодавства на прикладі окремо взятої сфери (технічне регулювання).

За результатами дослідження підготовлено рекомендації для органів влади та недержавних аналітичних центрів, які покликані сприяти прогресу в адаптаційній роботі, а також налагодженню тіснішого діалогу органів влади та організацій громадянського суспільства у цьому процесі. Усі тексти будуть невдовзі розміщені в інформаційно-аналітичному журналі «Часопис ПАРЛАМЕНТ» та на веб-сторінці Лабораторії законодавчих ініціатив (parlament.org.ua).

Кінцеві результати роботи експертної групи було презентовано 25 листопада 2005 року в м. Кишинів (Молдова). Під час презентації тематичних доповідей представниками трьох країн-учасниць проекту було розглянуто досвід кожної з них у процесі адаптації, а найкорисніші приклади узагальнено та включено до практичних рекомендацій.

Дослідження здійснюється в рамках проекту «Співпраця громадськості в Україні, Молдові та Румунії з метою забезпечення ефективної адаптації національного законодавства» за підтримки програми Міжнародного фонду «Відродження» «Схід-Схід: партнерство без кордонів».

Співдоповідачки Комітету з питань виконання обов’язків та зобов’язань державами-членами Ради Європи (Моніторинговий комітет): Ганне Северинсен (Данія, Альянс лібералів і демократів для Європи) та Ренате Вольвенд (Ліхтенштейн, Група Європейської народної партії)

1. Україна приєдналась до Ради Європи 9 листопада 1995 року. При вступі вона зобов’язалась дотримуватись своїх загальних обов’язків згідно зі Статутом Ради Європи, а саме плюралістичної демократії, верховенства права та захисту прав людини і основних свобод усіх осіб під її юрисдикцією. Тоді Україна також погодилась виконати, у визначені терміни, ряд спеціальних зобов’язань, перелічених у Висновку Парламентської Асамблеї №190 (1995).
2. У 2004 році Україна пережила вирішальні президентські вибори: два сфальсифікованих тури голосування в жовтні і листопаді 2004 року викликали мирні масові народні протести та привели до повторного другого туру 26 грудня, що в цілому відповідав стандартам Ради Європи для вільних та справедливих виборів. Український народ таким чином продемонстрував свою відданість демократичним цінностям та бажання мати краще керівництво, яке б зміцнило верховенство права й захист прав людини в країні та боролось з корупцією.
3. Керуючись високими очікуваннями, народженими Помаранчевою революцією, нове керівництво пообіцяло радикальні політичні, правові, соціальні та економічні реформи. У перші дев’ять післяреволюційних місяців нова влада тим не менше зіткнулась з численними складнощами, зумовленими зокрема роками владарювання попереднього режиму, а також внутрішніми конфліктами всередині нової державної адміністрації. Парламентська Асамблея наполегливо закликає українську владу продовжувати процес реформування та не дозволити політичній конкуренції поставити під загрозу розвиток країни.
4. Парламентська Асамблея вітає позитивний розвиток в Україні та перші досягнення нової влади. Вона сподівається, що нові лідери зможуть зберегти свою стійку рішучість та матимуть успіх у реалізації ключових реформ, яких Україна так потребує. У цьому відношенні, підготовка та проведення парламентських і місцевих виборів у 2006 році відповідно до стандартів Ради Європи стане головним тестом для нової влади. Вибори 2006 року покажуть чи минула Україна точку неповернення на своєму шляху до по-справжньому демократичної європейської держави, що керується верховенством права. У цьому контексті, Парламентська Асамблея декларує свою готовність надіслати передвиборчу делегацію в Україну для спостереження за підготовкою до виборів та пізніше відправити численну місію для спостереження за їх проведенням.
5. У своїй Резолюції №1346 (2003) від вересня 2003 року, Парламентська Асамблея зробила висновок, що хоча Україна досягла значного прогресу в законодавчій сфері з часу схвалення Резолюції №1262 (2001), країна ще не виконала всі обов’язки та зобов’язання, які вона взяла на себе при вступі в Раду Європи, і що верховенство права в багатьох сферах ще не повністю досягнуте.
6. Парламентська Асамблея рада відзначити, що з того часу Україна досягла подальшого суттєвого прогресу:

   6.1. новий Цивільно-процесуальний кодекс України набув чинності 1 вересня 2005 року;

   6.2.  Кодекс адміністративного судочинства України був ухвалений у липні 2005 року та введений у дію 1 вересня 2005 року, що робить можливим функціонування адміністративних судів;

   6.3. усі слідчі ізолятори були переведені у відання Державного департаменту виконання покарань;

   6.4. новий Кримінально-виконавчий кодекс України був введений у дію та було істотно скорочено кількість ув’язнених осіб;

   6.5. був наданий дозвіл на оприлюднення звіту Європейського комітету запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ЄКЗК);

   6.6. 1 січня 2005 року набув чинності закон про запровадження державного фінансування політичних партій;

   6.7. у січні 2005 року було схвалено закон, яким посилюються переслідування катувань та захист прав затриманих і заарештованих;

   6.8. було знято застереження до частини третьої статті 5 Європейської конвенції з прав людини;

   6.9. у червні 2005 року був ухвалений закон, яким зміцнюється державна служба з виконання некримінальних судових рішень;

   6.10. у першому читанні був схвалений проект закону про заснування системи суспільного телебачення та радіо в Україні, а також проект нової редакції закону про телебачення та радіомовлення; була введена в дію нова редакція закону про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення;

   6.11. були підписані Протокол №14 до Європейської конвенції з прав людини та нещодавня Конвенція про запобігання тероризму, відповідно в листопаді 2004 року та травні 2005 року;

   6.12. у вересні 2005 року було нарешті завершено процедуру ратифікації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин;

   6.13. були ратифіковані Європейська угода про осіб, які беруть участь у процесі Європейського Суду з прав людини, Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією та Конвенція про кіберзлочинність, відповідно в листопаді 2004 року, березні 2005 року та вересні 2005 року.

7. Парламентська Асамблея також схвалює нову владу за припинення раніше поширеної практики цензурування засобів масової інформації та за забезпечення свободи слова і свободи зібрань у країні. Нове керівництво також зобов’язалось боротись з корупцією та з торгівлею людьми, а також вирішити проблему катувань та поганого поводження.
8. Вітаючи наполегливість нової влади в розкритті попередніх виборчих порушень, Парламентська Асамблея підкреслює, що вкрай необхідно притягнути до відповідальності не лише тих, хто виконував незаконні накази, але насамперед організаторів масових фальсифікацій, підбурювачів насилля і тих, хто підкупляв виборців, для того, щоб попередити майбутні порушення та укорінити принципи верховенства права.
9. Парламентська Асамблея відзначає, що нова редакція Закону про вибори народних депутатів, ухвалена в липні 2005 року, істотно покращила виборчі процедури та врахувала рекомендації міжнародних спостерігачів, зроблені після останніх президентських виборів. Проте, новим законом передбачається можливість зупинення діяльності засобів масової інформації, у тому числі без попереднього рішення суду, що є вкрай сприятливим для зловживань. Тому Парламентська Асамблея закликає органи влади України виправити ці положення якомога скоріше, а також ввести в дію законодавство про державний реєстр виборців. Також необхідно встановити юридичну відповідальність за виборчі порушення, перелічені в новому законі про вибори.
10. П’ять років після зникнення і вбивства журналіста Ґонґадзе, Парламентська Асамблея незадоволена, що після обвинувачення у березні 2005 року нібито безпосередніх виконавців вбивства, розслідування справи зупинилось, зокрема стосовно переслідування замовників і організаторів цього злочину. Парламентська Асамблея висловлює жаль з приводу того, що справа по звинуваченню тих, хто нібито виконав цей злочин, була виокремлена з головної справи і була кваліфікована як навмисне вбивство, вчинене групою осіб за попереднім зговором, що виглядає як крок до виведення з-під відповідальності замовників та організаторів. Крім того, адвокат пані Ґонґадзе був відсторонений від справи; не було проведено розслідування щодо попереднього неефективного слідства; правоохоронні органи не запобігли смерті колишнього міністра внутрішніх справ, який вчинив самогубство за підозрілих обставин, і не затримали генерала Пукача, який, як підозрюється, є тим, хто з’єднує виконавців та замовників злочину; та інше. Українські органи влади також досі не виконали положень резолюцій Парламентської Асамблеї, що просили провести нове розслідування у справі Єльяшкевича та достовірну експертизу записів Мельниченка.
11. Вітаючи масштабний план реформ нової влади, Парламентська Асамблея вважає, що нижче наведені конкретні кроки є необхідними для пришвидшення реформ, які перетворять Україну на стабільну та заможну європейську демократію.
12. Стосовно покращення умов для функціонування плюралістичної демократії в країні, Парламентська Асамблея закликає органи влади України:

    12.1. схвалити закони про функціонування гілок влади, як цього вимагає Конституція України, зокрема ввести якомога скоріше в дію закони про Президента України та Кабінет Міністрів України;

    12.2. посилити контрольну функцію парламенту, зокрема схвалити закон про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради; встановити законодавчі гарантії та умови діяльності парламентської опозиції; упорядкувати внутрішню парламентську діяльність шляхом прийняття закону про новий Регламент;

    12.3. продовжити реформу місцевого самоврядування для впровадження положень Європейської хартії місцевого самоврядування;

    12.4. перетворити державні телерадіокомпанії в канали суспільного мовлення згідно з відповідними стандартами Ради Європи; розпочати роздержавлення друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади та місцевого самоврядування; гарантувати прозорість власності на засоби масової інформації; створити рівні умови діяльності для всіх засобів масової інформації, переглянувши закон 1997 року про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів; ратифікувати Європейську конвенцію про транскордонне телебачення; забезпечити відповідність нової редакції закону про телебачення та радіомовлення стандартам Ради Європи та рекомендаціям її експертів.

13. Стосовно дотримання верховенства права та захисту прав людини, Парламентська Асамблея закликає органи влади України:

    13.1. продовжувати судову реформу з тим, щоб забезпечити незалежність та ефективність судової влади. З цією метою, зокрема, підпорядкувати Державну судову адміністрацію судовій гілці влади; передати останній повноваження з призначення голів судів; виділити судовій системі усі необхідні ресурси, особливо для функціонування адміністративних судів, що уповноважені розглядати виборчі спори; та гарантувати законом рівень оплати праці суддів;

    13.2. забезпечити оновлення складу Конституційного Суду України без необгрунтованого зволікання після того, як спливає термін повноважень його суддів;

    13.3.  утворити професійну асоціацію адвокатів шляхом прийняття нового закону про адвокатуру без подальшого зволікання, як це вимагається підпунктом 11.ix. Висновку Асамблеї №190, та відповідно до принципів Ради Європи і практики Європейського Суду з прав людини;

    13.4.  висловлюючи жаль з приводу того, що в реформі прокуратури було зроблено крок назад, позначеного конституційними змінами від грудня 2004 року, змінити роль та функції цієї інституції, як того вимагає підпункт 11.vi. Висновку Асамблеї №190 та пункт 9 Перехідних положень Конституції України 1996 року, а також у відповідності до Рекомендації Парламентської Асамблеї №1604 (2003) щодо ролі прокуратури в демократичному суспільстві, керованому верховенством права;

    13.5. реформувати Службу безпеки України відповідно до стандартів Ради Європи, зокрема Рекомендацій Парламентської Асамблеї №№ 1402 (1999) та 1713 (2005);

    13.6.  завершити підготовку нової версії проекту Кримінально-процесуального кодексу та схвалити його без подальшого зволікання для виконання зобов’язання, початковий кінцевий термін для якого минув у листопаді 1996 року. Остаточна версія проекту кодексу має розглядатись у парламенті лише після того, як буде отриманий та врахований висновок Ради Європи до цього остаточного тексту;

    13.7.  надалі покращувати умови утримання та лікування в пенітенціарних установах та місцях тримання під вартою відповідно до стандартів і рекомендацій ЄКЗК; завершити переведення Державного департаменту з виконання покарань до відання Міністерства юстиції, як це вимагається підпунктом 11.vii. Висновку №190 (1995); створити на національному рівні незалежний орган зі спостереження за місцями тримання під вартою та продовжувати позитивну практику надання дозволів на оприлюднення звітів ЄКЗК стосовно України;

    13.8. продовжувати зусилля, спрямовані на боротьбу з корупцією, та забезпечити, щоб економічні реформи не призвели лише до перерозподілу влади серед олігархів; повною мірою скористатись з участі України в GRECO (Група держав проти корупції) та ратифікувати Конвенцію про корупцію у контексті кримінального права;

    13.9. активізувати діяльність у сфері боротьби з торгівлею людьми, виділити достатні ресурси для цієї мети та ратифікувати Конвенцію Ради Європи про діяльність проти торгівлі людьми;

    13.10.  забезпечити повне та швидке виконання рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах Совтрансавто та Мельниченка; ухвалити закон про виконання рішень Європейського Суду з прав людини та ратифікувати Протокол №14 до Конвенції;

    13.11. покращити демократичний контроль за правоохоронними органами, продовжувати застосовувати політику абсолютної нетерпимості та забезпечити швидке, неупереджене й повне розслідування усіх випадків катувань та іншого поганого поводження, у тому числі кримінальне переслідування та покарання винних у вчиненні таких дій; а також забезпечити компенсацію жертвам або їхнім сім’ям;

    13.12.  гарантувати захист проти свавільного або незаконного затримання; забезпечити неухильне дотримання правоохоронними органами, зокрема під час розслідування виборчих та корупційних порушень, принципів справедливого кримінального процесу у відповідності з міжнародними стандартами, у тому числі гарантувати всім затриманим швидкий та регулярний доступ до захисника і лікаря за їхнім вибором, забезпечити швидке повідомлення близьких про місце перебування затриманих; скасувати положення законодавства, що дозволяють прокуратурі заборянити адвокатові представляти своїх клієнтів у разі порушення проти адвоката кримінальної справи, як такі, що є несумісними зі стандартами Ради Європи; забезпечити, щоб офіційні особи у своїх публічних заявах дотримувались презумпції невинуватості;

    13.13.  покращити доступ до правосуддя шляхом запровадження системи безоплатної правової допомоги у відповідності до стандартів Ради Європи та практики Європейського Суду з прав людини;

    13.14. встановити ефективний контроль за перехопленням комунікацій правоохоронними органами та схвалити з цією метою спеціальне законодавство, що відповідатиме демократичним стандартам захисту приватності і національної безпеки;

    13.15.  стосовно справи Ґонґадзе, враховуючи обіцянку нового керівництва розкрити цю справу та пред’явлення обвинувачення можливим виконавцям вбивства, вважати розслідування завершеним лише тоді, коли до суду відправлена одна справа, що включає обвинувачення усіх замовників, організаторів та виконавців цього злочину; розслідувати і, якщо необхідно, притягнути до відповідальності винуватих у недоліках попереднього та поточного слідства в справі;

    13.16.  посилаючись на Резолюції Асамблеї №№ 1239 (2001), 1262 (2001) та 1346 (2003), провести належну експертизу записів нібито зроблених Миколою Мельниченком та отримати його свідчення; розпочати нове розслідування справи Єльяшкевича та інших резонансних справ, нібито задокументованих на записах Мельниченка; провести якомога скоріше у Верховній Раді Україні відкриті для громадськості парламентські слухання по справі Ґонґадзе;

    13.17.  покращити правове регулювання доступу до інформації, суворо дотримуватись статті 34 Конституції України стосовно свободи інформації під час засекречування документів та розсекретити всі офіційні документи, які були закриті для загального доступу з порушенням законодавства;

    13.18. встановити чіткі правила повернення церковного майна, як це вимагається підпунктом 11.xi. Висновку №190 (1995);

    13.19.  ратифікувати Протокол №12 до Європейської конвенції з прав людини;

    13.20. сумлінно впроваджувати Рамкову конвенцію про захист національних меншин, особливо у сфері освіти, та переглянути Закон 1992 року про національні меншини в Україні з урахуванням рекомендацій Венеціанської комісії та Консультативного комітету з питань Рамкової конвенції;

    13.21. ратифікувати якомога скоріше Європейську соціальну хартію (переглянуту).

14. Парламентська Асамблея нагадує про свої Резолюції №№ 1346 (2003) та 1364 (2004), де вона наголосила, що під час внесення змін до Конституції України мають суворо дотримуватись всі положення чинної Конституції і мають бути повністю враховані рекомендації Венеціанської комісії. Парламентська Асамблея висловлює глибокий жаль, що конституційні зміни від 8 грудня 2004 року, схвалені як частина пакетної угоди для припинення політичної кризи, містять положення, які Венеціанська комісія неодноразово визнавала такими, що не відповідають принципам демократії і верховенства права, зокрема стосовно імперативного мандату народних депутатів та повноважень прокуратури. Парламентська Асамблея також занепокоєна, що нові конституційні зміни були схвалені без попереднього розгляду Конституційним Судом так, як це передбачено статтею 159 української Конституції та як це витлумачено в рішенні Конституційного Суду України від 1998 року. Тому Парламентська Асамблея наполегливо закликає органи влади України якнайшвидше виправити ці питання, щоб забезпечити легітимність конституційних змін та їх відповідність європейським стандартам.
15. Виходячи з вищенаведеного, Парламентська Асамблея вирішує продовжувати свій моніторинг виконання обов’язків і зобов’язань Україною та повернутись до оцінки дотримання Україною своїх обов’язків і зобов’язань, а також розглянути можливість переходу до пост-моніторингового діалогу з українською владою, після парламентських і місцевих виборів у березні 2006 року.

1.  Парламентська Асамблея посилається на свою Резолюцію … (2005) про виконання обов’язків та зобов’язань Україною.

2. Парламентська Асамблея рекомендує Комітетові Міністрів:

2.1. проаналізувати перешкоди, з якими зіткнулись органи державної влади України при ратифікації договорів Ради Європи, оскільки з часу вступу десять років тому Україна ратифікувала лише 45 і підписала 27 договорів з 200 (станом на серпень 2005 року);

2.2.  інтенсифікувати програми співпраці для допомоги органам української влади у впровадженні Європейської хартії місцевого самоврядування задля посилення розвитку місцевої демократії в Україні (стосовно як нормативного регулювання, так і навчання службовців місцевого самоврядування);

2.3.  з метою надання українській владі всебічної допомоги в розбудові відкритого та демократичного суспільства, інтенсифікувати програми співпраці, зокрема у сфері боротьби з корупцією, реформи прокуратури та незалежності судової влади, а також навчання суддів, працівників органів внутрішніх справ та прокурорів;

2.4. запропонувати органам влади України:

2.4.1. швидко ратифікувати Протоколи №№ 12 та 14 до Європейської конвенції з прав людини, Європейську соціальну хартію (переглянуту), Конвенцію про корупцію у контексті кримінального права, Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, Європейську конвенцію про громадянство;

2.4.2. посилити співпрацю з Радою Європи для того, щоб забезпечити повну відповідність законодавства та практики України стандартам і принципам Організації, особливо стосовно стандартів, закріплених в Європейській конвенції з прав людини, а також повну відповідність рішенням Європейського Суду з прав людини в частині індивідуальних та загальних заходів, що можуть вимагатись;

2.4.3. подати для оцінки експертам Ради Європи, таким як Венеціанська комісія, будь-які нові проекти конституційних поправок, проекти законів про реформу прокуратури, створення суспільного телерадіомовлення, перегляд закону про адвокатуру, правову допомогу тощо.

3. Парламентська Асамблея, посилаючись на свою Резолюцію №1364 (2004), рекомендує Комітетові Міністрів та Генеральному секретареві посилити присутність Ради Європи в Україні, зокрема шляхом призначення спеціального представника Генерального секретаря в Україні, мандат якого полягатиме у спостереженні за поточними подіями в країні, наданні порад та експертних висновків Ради Європи, якщо та коли це необхідно, і загалом – покращенні і координуванні поточної співпраці з органами влади України.

ЗМІСТ

I. Вступ

II. Огляд відносин України з Радою Європи

III. Основні події за період після 2003 року

A. Помаранчева революція
B. Становлення нової влади
C. Конституційна реформа
D. Відносини з ЄС, НАТО, Росією та СНД

IV. ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЛЮРАЛІСТИЧНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

A. Вільні та справедливі вибори
B. Функціонування парламенту та статус опозиції
C. Адміністративно-територіальна реформа, місцеве самоврядування
D. Плюралізм засобів масової інформації

V. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА

A. Конституційні закони
B. Незалежність і належне функціонування судової системи
C. Судова реформа
D. Статус правничої професії і професійна асоціація адвокатів
E. Реформа прокуратури та інших правоохоронних органів
F. Пенітенціарна реформа і реформа кримінального законодавства
G. Боротьба з корупцією та відмиванням грошей
H. Боротьба з торгівлею людьми

VI. ПРАВА ЛЮДИНИ

A. Справи проти України в Європейському Суді з прав людини
B. Катування та нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження
C. Свавільний або незаконний арешт
D. Справедливий судовий розгляд
E. Право на повагу до приватного життя
F. Свобода совісті та віросповідання
G. Свобода вираження поглядів та доступ до інформації
I. Європейська соціальна хартія

ДОДАТКИ

I. Конвенції, які Україна ратифікувала або до яких приєдналася
II. Висновок №190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи
III. Промова Президента України В.Ющенка на пленарному засіданні сесії ПАРЄ 25 січня 2005 року

1. Україна приєдналася до Ради Європи 9 листопада 1995 року. Процес моніторингу розпочався 11 грудня 1995 року, спочатку на підставі Директиви №508 (1995) та пізніше у відповідності до Резолюції №1115 (1997)Резолюція № 1115 (1997) про створення комітету Асамблеї з питань виконання обов’язків та зобов’язань державами-членами Ради Європи (Моніторинговий комітет).. Згідно з цією Резолюцією, Моніторинговий комітет відповідає за перевірку виконання обов’язків, взятих на себе державами-членами відповідно до положень Статуту Ради ЄвропиСтаття 3 Статуту Ради Європи: «Кожний член Ради Європи має визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод усіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також відверто та ефективно співпрацювати для досягнення мети Ради, визначеної у Главі I»., Європейської конвенції з прав людини та всіх інших конвенційПерелік конвенцій, стороною яких є Україна, додається до цього звіту (Додаток І). Ради Європи, сторонами яких вони виступають, а також дотримання зобов’язань, взятих ними при вступі до Ради Європи. Перелік конкретних зобов’язань України, які, разом із загальними обов’язками, складають основу для моніторингової процедури, наведено у Висновку Асамблеї №190 (1995)Див. Додаток II до цього звіту..

2. Україна подала заяву на вступ до Ради Європи 14 липня 1992 року. У своїй Резолюції № (92) 29 від 23 вересня 1992 року Комітет Міністрів звернувся до Парламентської Асамблеї з проханням надати висновок відповідно до Статутною Резолюцією №51 (30). 16 вересня 1992 року парламенту України було надано статус «спеціального гостя» в Парламентській Асамблеї Ради Європи. «Політичний діалог» між Україною та Комітетом Міністрів Ради Європи було розпочато 13 липня 1994 року.

3. У листі від 27 липня 1995 року найвищі представники влади в Україні – Президент України, Голова Верховної Ради та Прем’єр-міністр – зазначили, що вступ України до Ради Європи … «має надзвичайно велике значення для нашої країни, і ми розглядаємо цей процес як один із стратегічних напрямів зовнішньої політики України».

4. 26 вересня 1995 року Парламентська Асамблея ухвалила Висновок № 190 щодо вступу України до Ради Європи, після чого Комітет Міністрів прийняв свою Резолюцію № (95) 22 від 25 жовтня 1995 року, в якій Україну було запрошено стати членом організації. 9 листопада 1995 року Україна стала державою-членом Ради Європи.

5. З моменту вступу України до Ради Європи, Парламентська Асамблея розглянула п’ять регулярних звітів про виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язаньСтосовно України були схвалені наступні резолюції та рекомендації: резолюції №1179 (1999) від 27 січня 1999 року, №1194 (1999) від 24 червня 1999 року, №1244 (2001) від 26 квітня 2001 року, №1262 (2001) від 27 вересня 2001 року, №1346 (2003) від 29 вересня 2003 року; за тими ж датами – рекомендації №1395 (1999), №1416 (1999), №1513 (2001), №1538 (2001), №1622 (2003)., а також три спеціальних звітиРекомендація №1451 (2000) від 4 квітня 2000 року про реформу інститутів влади в Україні, Резолюція №1239 (2001) від 25 січня 2001 року про свободу вираження поглядів в Україні, Резолюція 1364 (2004) від 29 січня 2004 року про політичну кризу в Україні. про реформування інститутів влади в Україні, про свободу вираження поглядів та про політичну кризу в Україні.

6. У січні 1999 року Парламентська Асамблея ухвалила Резолюцію №1179 та Рекомендацію №1395, в яких вона відзначила, що Україна як держава-член Ради Європи виконала деякі свої обов’язки та зобов’язання. Водночас, Парламентська Асамблея була «глибоко занепокоєна тим, що держава зволікає з виконанням решти своїх обов’язків та зобов’язань». Саме тому 27 січня 1999 року Парламентська Асамблея прийняла рішення, згідно з яким у випадку, якщо до 21 червня 1999 року не буде досягнуто істотного прогресу, Парламентська Асамблея розпочне процедуру скасування повноважень української парламентської делегації та рекомендуватиме Комітету Міністрів зупинити право України на представництво.

7. У червні 1999 року Парламентська Асамблея визнала доцільним розпочати в першій частині чергової сесії 2000 року процедуру зупинення права членів української делегації реєструвати офіційні документи у значенні Правила 23 Регламенту, обіймати посади та брати участь у голосуваннях Асамблеї та її органів (однак зі збереженням за такими членами права відвідувати та виступати в ході сесій Асамблеї і засідань її органів), якщо не матиме місце істотний прогрес у розумінні Резолюції №1179 від січня 1999 року. У квітні 2001 року Парламентська Асамблея вирішила, що у випадку, якщо не відбудеться істотних зрушень у виконанні Україною таких обов’язків та зобов’язань до відкриття червневої сесії ПАРЄ 2001 року, Парламентська Асамблея відповідно розгляне питання про застосування санкцій до української парламентської делегації відповідно до Правил 6-9 Регламенту. Парламентська Асамблея також рекомендувала Комітету Міністрів розглянути питання зупинення права України на представництво у відповідності до Статті 8 Статуту Ради Європи, якщо до моменту відкриття червневої сесії Асамблеї 2001 року не спостерігатиметься суттєвий прогрес.

8. У вересні 2001 року Парламентська Асамблея дійшла висновку, що значний прогрес був дійсно досягнутий Україною з моменту схвалення ПАРЄ Резолюції №1244 (2001) у квітні 2001 року, особливо в частині введення в дію нового законодавства. Тому, Парламентська Асамблея далі постановила, що у випадку, якщо Україна виконає решту своїх зобов’язань перед Радою Європи згідно з Висновком №190 (1995) до початку січневої сесії 2002 року, Парламентська Асамблея розгляне припинення формальної процедури моніторингу по відношенню до України і в той же час продовжить ведення поточного діалогу з органами влади України в рамках ширшої моніторингової процедури.

9. У вересні 2003 року Парламентська Асамблея відмітила, що, незважаючи на досягнення Україною помітного прогресу у сфері законодавства з моменту ухвалення Резолюції ПАРЄ №1262, Україна ще не виконала всіх обов’язків та зобов’язань, які вона взяла на себе з набуттям членства в Раді Європи, і що в багатьох сферах ще не було повною мірою досягнуто верховенства права. Таким чином, ПАРЄ вирішила продовжувати моніторингову процедуру по відношенню до України в тісній співпраці з українською делегацією.

10. Прикрим є той факт, що Україна відноситься до країн, які приєдналися до найменшої кількості угод Ради Європи – станом на вересень 2005 року Україна ратифікувала тільки 45 та підписала 27 угод з майже 200 існуючих. Хоча відповідно до підпункту 12.vi. Висновку №190 (1995) Україна зобов’язалась підписати та ратифікувати, а до того часу рівноцінно застосовувати основні принципи інших конвенцій Ради Європи, крім тих, що вже згадані у Висновку. Ми закликаємо органи влади України активніше приєднуватись до acquis [«надбання», комплекс принципів, стандартів, норм тощо] Ради Європи та надалі розвивати українську систему законодавства, гармонізуючи її з європейськими стандартами.

11. У ході підготовки цього шостого звіту про виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань, з 27 травня по 3 червня 2004 року ми відвідалиПрограми візитів наведені в Додатку І до оригінальної версії (англійська, французька) цього звіту. Закарпатську область, Одесу, Крим і Київ, з 29 серпня по 1 вересня 2004 року – Дніпропетровськ і Донецьк, та з 21 по 23 березня 2005 року – Київ.

12. Ми хочемо висловити нашу подяку секретаріату парламентської делегації України за надзвичайні зусилля для задоволення усіх потреб та пріоритетів наших візитів. Ми також висловлюємо подяку Інформаційному центру Ради Європи в Києві за ефективну організацію наших зустрічей з недержавними організаціями та надання нам допомоги в практичних організаційних питаннях, особливо під час поїздок до регіонів.

A. Помаранчева революція
B. Становлення нової влади
C. Конституційна реформа
D. Відносини з ЄС, НАТО, Росією та СНД

A. Вільні та справедливі вибори
B. Функціонування парламенту та статус опозиції
C. Адміністративно-територіальна реформа, місцеве самоврядування
D. Плюралізм засобів масової інформації

A. Конституційні закони
B. Незалежність і належне функціонування судової системи
C. Судова реформа
D. Статус правничої професії і професійна асоціація адвокатів
E. Реформа прокуратури та інших правоохоронних органів
F. Пенітенціарна реформа і реформа кримінального законодавства
G. Боротьба з корупцією та відмиванням грошей
H. Боротьба з торгівлею людьми

A. Справи проти України в Європейському Суді з прав людини
B. Катування та нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження
C. Свавільний або незаконний арешт
D. Справедливий судовий розгляд
E. Право на повагу до приватного життя
F. Свобода совісті та віросповідання
G. Свобода вираження поглядів та доступ до інформації
I. Європейська соціальна хартія

I. Конвенції, які Україна ратифікувала або до яких приєдналася
II. Висновок №190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи
III. Промова Президента України В.Ющенка на пленарному засіданні сесії ПАРЄ 25 січня 2005 року

26 вересня 2005 року в м. Києві Лабораторією законодавчих ініціатив було проведено робочу зустріч представників аналітичних кіл України, Румунії та Молдови, результати якої засвідчили перехід від декларативного до практичного формату роботи у сфері європейської інтеграції. Головним результатом роботи має стати підготовка якісно нового дослідження в галузі наближення національних законодавств України та Молдови до вимог Європейського Союзу, що включатиме, зокрема, практичні рекомендації органам влади щодо ключових заходів, яких необхідно вжити у сфері адаптації законодавства до 2008 року.

До складу експертної групи, що працюватиме над дослідженням, входять представники органів влади трьох країн і незалежні експерти. Кінцеві результати роботи експертної групи буде презентовано 25 листопада 2005 року в м. Кишинів (Молдова).

Дослідження здійснюється в рамках проекту «Співпраця громадськості в Україні, Молдові та Румунії з метою забезпечення ефективної адаптації національного законодавства» за підтримки програми Міжнародного фонду «Відродження» «Схід-Схід: партнерство без кордонів».

У цьому випуску:

1. Європейська інтеграція України: оцінка в загальноєвропейському контексті.
2. Загальний огляд стану адаптації законодавства України до законодавства ЄС.
3. Адаптація українського законодавства до європейських вимог: дослідження гармонізації системи технічного регулювання.
4. Місце парламенту в системі інституційного забезпечення адаптації законодавства.
5. Співпраця держави й неурядових організацій у процесі адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС.

6 липня 2005 року у Верховній Раді України відбувся круглий стіл, організований громадською організацією “Лабораторія законодавчих ініціатив” спільно з Комітетом Верховної Ради з питань європейської інтеграції за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні. Захід було присвячено питанням створення в Україні ефективних інституційних механізмів європейської інтеграції. Основна увага учасників круглого столу була зосереджена на оцінці сучасного стану інституційного забезпечення європейської інтеграції, його актуальних проблем, а також на визначенні оптимальних шляхів вдосконалення механізмів впровадження та координації європейської політики.

На обговорення учасників круглого столу було винесено два основних питання:

• Інституційні механізми європейської інтеграції України: сучасний стан і актуальні проблеми
• Перспективи вдосконалення механізмів реалізації європейської політики України

До круглого столу експертами Лабораторії законодавчих ініціатив було підготовлено аналітичну доповідь, в якій розкрито бачення ключових проблем інституційного забезпечення європейської інтеграції, та висвітлено можливі шляхи його вдосконалення. В процесі підготовки аналітичної доповіді використано досвід країн Центральної та Східної Європи щодо вирішення інституційних питань реалізації європейської політики.

У роботі круглого взяли участь близько 70 спеціалістів з відповідної проблематики, зокрема: народні депутати – О. Зарубінський – в.о. Голови Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції, Г. Удовенко – Голова Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; Радник Прем’єр-міністра України з питань європейської інтеграції Г. Немиря; радник Посольства Словацької Республіки в Україні п. Роман Супек, радник-посланник Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні п. Йоханнес Регентбрехт, другий секретар Посольства Королівства Швеція в Україні п. Бйорн Фагербер; Заступник керівника Департаменту європейської і євроатлантичної інтеграції Секретаріату Президента України В. Трюхан; представники Міністерства закордонних справ (начальник Управління європейської інтеграції І. Дір), Міністерства юстиції (Керівник Управління з питань acquis communautaire Департаменту з питань адаптації законодавства О. Омельченко), Міністерства економіки та з питань європейськї інтеграції (заступник начальника Управління європейської інтеграції Л. Журавльова), провідні вітчизняні експерти (І. Коліушко, В. Нанівська, Д. Луценко, Г. Друзенко) та ін.

Модераторами круглого столу виступили Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив І. Когут та експерт Лабораторії Г. Асланян. Участь у відкритті та закритті заходу взяли в.о. Голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції О. Зарубінський та Керівник Представництва Фонду Конрада Аденауера п. Ральф Ваксмут.

Під час обговорення більшість учасників круглого столу погодилися, що головною проблемою системи інституційного забезпечення європейської інтеграції України залишається відсутність ефективної координації в цій сфері, недостатнє кадрове забезпечення процесу європейської інтеграції (особливо у сфері адаптації законодавства), а створена в період 1998-2004 років система виявила свою неефективність і потребує суттєвого вдосконалення. Як слушно висловився народний депутат О. Зарубінський, на теперішньому етапі акцент повинен ставитися не на кількості органів, відповідальних за європейську інтеграцію України, а на створені чіткої системи взаємодії між “низовими” відомствами за умови забезпечення ефективної координації їх діяльності.

І. Дір відзначив, що досі в Україні органи, відповідальні за європейську інтеграцію, створювалися “окремо під кожне завдання”. Крім того, планування євроінтеграційної політики відбувалося “за залишковим принципом”. Досить схожими були й висновки Г. Друзенка, який зауважив, що за рівнем інституційного забезпечення європейської інтеграції Україна істотно відстає від країн Центральної Європи та Туреччини.

Найбільш гостра дискусія під час круглого столу розгорнулася з приводу подальшої перспективи розбудови інституційних механізмів впровадження європейської політики, зокрема, щодо необхідності створення спеціалізованого органу виконавчої влади в цій сфері. Поряд з позицією І. Коліушка про потребу в такому органі прозвучала думка Г. Немирі щодо недоцільності нагромадження додаткових структур, відповідальних за вироблення та реалізацію європейської політики. На думку останнього, раціональним виходом з теперішньої ситуації є розформування неефективних органів та розширення відповідних повноважень органів, які було створено згідно з Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Водночас, думки учасників дискусії співпали щодо необхідності передачі головних координаційних повноважень з питань європейської політики Кабінету Міністрів України за умови здійснення особистого контролю за ефективністю діяльності зазначених структур Прем’єр-міністром.

Серед іншого, можна відмітити думки учасників щодо необхідності інституційного забезпечення процесу інформування української громадськості щодо стану відносин з ЄС та можливих наслідків, що очікують на нашу державу за умови поглиблення двостороннього співробітництва.

Узагальнивши позиції учасників круглого столу, можна зробити наступні висновки:

1. Функціонування низки структур у галузі європейської інтеграції, створених свого часу згідно з Указами Президента України (Державна рада з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України, Уповноважений України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції, Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу), видається сьогодні недоцільним.
2. Питання створення єдиної координаційної структури, яка формувала би стратегію відносин України з ЄС та відповідала би за ефективність її впровадження, досі залишається актуальним. Причому, таке утворення має діяти на базі органів виконавчої влади, а саме – Кабінету Міністрів України. Крім того, слід ґрунтовно проаналізувати роботу структурних підрозділів центральних органів виконавчої влади з питань європейської політики з метою визначення проблем з інституційним забезпеченням на «низовому» рівні.
3. Необхідно розширити компетенцію Комітету ВРУ з питань європейської інтеграції з метою забезпечення належного парламентського контролю за впровадженням європейської політики.
4. В Україні має бути створено ефективний механізм інформування громадськості щодо питань європейської інтеграції.

Матеріали круглого столу буде опубліковано у черговому номері журналу “Часопис ПАРЛАМЕНТ”, який розповсюджуватиметься серед народних депутатів України, державних та недержавних інституцій, що займаються питаннями європейської інтеграції, посольств європейських країн, найбільших бібліотек та бібліотек вищих навчальних закладів. Це сприятиме ознайомленню з ідеями та думками, що пролунали на заході, серед широкого кола громадськості, осіб, відповідальних за формування та втілення державної політики у відповідній сфері.

Громадською організацією “Лабораторія законодавчих ініціатив” спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції та Представництвом Фонду Конрада Аденауера 15 червня 2004 року (вівторок) було проведено круглий стіл на тему: “10 років УПС: здобутки, перспективи та альтернативи”.

В ході проведення круглого столу на обговорення було обговорено наступні питання:

• Імплементація Угоди про пертнерство та співробітництво (УПС) як передумова вироблення нового формату відносин Україна – ЄС
• Перспективи співробітництва України та ЄС у контексті набуття чинності Угодою про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП)

В ході роботи круглого столу брали участь експерти з питань Європейської інтеграції, представники міжнародного співтовариства, народні депутати України.

10 березня 2005 року у Верховній Раді України відбувся круглий стіл, організований громадською організацією “Лабораторія законодавчих ініціатив” спільно з Комітетом Верховної Ради з питань європейської інтеграції за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні. Захід було присвячено підписанню 21 лютого цього року Плану дій Україна – Європейський Союз (ПД), що має стати головним орієнтиром нашої держави у її відносинах із європейськими партнерами на найближчі три роки. Основна увага учасників круглого столу була зосереджена на оцінці сучасного стану українського законодавства на предмет відповідності його вимогам, передбаченим у ПД, визначенні головних напрямів подальшої законодавчої роботи, її належної організації, питаннях двостороннього співробітництва задля ефективної імплементації положень ПД, а також на перспективі подальшої співпраці України з Європейським Союзом за умови досягнення суттєвого прогресу у його виконанні.

На обговорення учасників круглого столу було винесено наступні питання:

• Проблемні аспекти законодавчої імплементації Плану дій Україна – ЄС
• Імплементація Плану дій Україна – ЄС як передумова переходу до інтеграційного формату двосторонніх відносин

Експертами Лабораторії було підготовлено аналітичні матеріали, в яких розкрито бачення ключових проблем, що можуть постати перед Україною в процесі законодавчої імплементації Плану дій, та висвітлено можливі шляхи подальшого розвитку відносин з Європейським Союзом у рамках програми “Ширша Європа – сусідство”. Серед іншого, учасникам круглого столу було запропоновано останні числа журналу “Часопис ПАРЛАМЕНТ”, з аналізом головних напрямів законодавчої роботи в окремих галузях державної політики, про які йдеться в ПД.

У роботі круглого взяли участь близько 90 спеціалістів із відповідної проблематики, зокрема: народні депутати – (О.Зарубінський – Перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції, С. Шевчук – член Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції, В. Хара – Голова Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці ), Надзвичайний та Повноважний Посол Французької Республіки в Україні п. Філіп де Сюремен, Надзвичайний та Повноважний Посол Королівства Швеція в Україні п. Йон-Крістер Оландер, радник-посланник Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні п. Йоханнес Регентбрехт, радник-посланник Посольства Республіки Польща в Україні Роман Ковальчук, консул Італійської Республіки Джузеппе Тамбарделла, політичний аналітик Представництва Європейської Комісії в Україні Крістоф Сауренбах, радник Посольства Королівства Нідерландів в Україні Марі Флоранс Ван Ес, представники Міністерства закордонних справ (начальник Управління європейської інтеграції І. Дір), Міністерства юстиції (Директор Департаменту з питань адаптації законодавства О. Зеркаль), Міністерства економіки та з питань європейськї інтеграції (Перший заступник міністра В. Пятницький), Міністерства з питань промислової політики (Заступник Директора Департаменту зовнішньоекономічних зв’язків І. Бессонов), Міністерства праці та соціальної політики (Заступник начальника Управління міжнародних зв’язків В. Пуцова), директор Українсько-європейського консультативного центру з питань законодавства Йоханнес Пост, провідні вітчизняні експерти (І. Коліушко, В. Нанівська, Д. Луценко, І. Солоненко) та ін.

Модераторами круглого столу виступили Перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції О. Зарубінський та Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив І. Когут. Участь у відкритті та закритті заходу взяв також Керівник Представництва Фонду Конрада Аденауера п. Ральф Ваксмут.

Під час обговорення більшість учасників круглого столу погодилися, що План дій Україна – ЄС є вибором самої України та відповідає її національним інтересам. Попри наявність в Україні політичної волі до якомога швидшого поступу в напрямі європейської інтеграції було відзначено недостатню готовність нашої держави на теперішньому етапі до повноцінної роботи по реалізації положень Плану дій, що пов’язано з відсутністю належної інституційної бази, а також недостатньою кількістю фахівців з окремих питань, передбачених документом. Як слушно висловився народний депутат С. Шевчук, на теперішньому етапі інтеграції України до Європейського Союзу акцент повинен ставитися не на зовнішніх відносинах. За його словами, “нам потрібно самокритично визнати, що всередині України робиться дуже мало реальних кроків у напрямі Європейського Союзу”.

Пан Йоханнес Регентбрехт відзначив, що досі в Україні відсутні графіки впровадження Плану дій, галузеві плани, не визначено організаційну схему розподілу повноважень в уряді щодо виконання європейських завдань, та висловив сподівання щодо створення єдиного центру прийняття рішень. Досить схожими були й висновки В. Нанівської, яка вважає, що ми намагаємося “створити конвеєр” моніторингу виконання Плану дій, навіть не створивши належного “конвеєру” його виконання.

Найбільш гостра дискусія під час круглого столу розгорнулася з приводу подальшої перспективи відносин України з ЄС, зокрема, щодо можливості надання нашій державі перспективи членства за умови належного виконання нею Плану дій. Учасниками обговорення, що представляли різні країни-члени Євросоюзу, було чітко артикульовано позиції своїх урядів щодо темпів зближення України з ЄС. Однак, вони виявили спільну позицію з приводу необхідності попереднього досягнення нашою державою істотного прогресу в галузі імплементації Плану дій.

Попри деякі протиріччя з приводу майбутнього відносин України та ЄС, більшість учасників круглого столу мали спільне бачення концепції цього документа, що зводилися до необхідності максимальної конкретизації його положень задля можливості подальшої оцінки успішності його виконання. Проте досить серйозною була критика учасників круглого столу з приводу режиму секретності, в якому відбуваються переговори щодо укладення Плану дій.

Серед іншого, можна відмітити думки учасників щодо необхідності належного інформування української громадськості щодо стану відносин з ЄС та можливих наслідків, що очікують на нашу державу за умови поглиблення двостороннього співробітництва. На думку пана Йона-Крістера Оландера, українській владі слід досягти суспільного консенсусу щодо можливості інтеграції України до ЄС, а також постійно підтримувати у своїх громадян бажання інтегруватися до Євросоюзу.

Узагальнивши позиції учасників круглого столу, можна зробити наступні висновки:

1. Вимоги, встановлені Планом дій, відповідають національним інтересам України та головним напрямам здійснення внутрішніх перетворень у нашій державі.
2. Найближчим часом необхідно перейти до безпосереднього виконання Плану дій Україна – ЄС та, відповідно, термінової розробки галузевих планів-графіків, які містили б конкретні заходи, чіткі строки та критерії оцінки успішності виконання завдань, передбачених Планом дій (оскільки він встановлює лише загальні пріоритети подальшої роботи).
3. Необхідно забезпечити парламентові й незалежним аналітичним центрам активну роль у процесі розробки планів-графіків, конкретних законодавчих ініціатив та контролю за виконанням Плану дій.
4. Цілком реальною виглядає перспектива визнання західними партнерами євроінтеграційних намірів України, за умови успішного виконання нею Плану дій.

Євробюлетень — журнал, щомісячне інформаційне видання Представництва Європейської Комісії в Україні. Інформація про питання, що стосуються Європейського Союзу і українсько-європейських стосунків. Видається українською мовою. Разовий наклад — 10500. Видавець — Представництво Європейського Союзу в Україні.

№1, Січень

Прапор піднято. Головування Ірландії в Європейському Союзі почалося

№2, Лютий

Громадяни дванадцяти країн Європи затвердять Конституцію ЄС на референдумі

№3, Березень

Європа шукає відповіді на загрозу тероризму

№4, Квітень-Травень

Десять нових країн приєднуються до Європейського Союзу