26 червня 2009 року відбулося засідання Експертного клубу Журналу «Часопис «ПАРЛАМЕНТ» на тему: «РОЗВИТОК КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ В УКРАЇНІ: ФОРМУВАННЯ КОАЛІЦІЇ ТА УРЯДУ», організоване Лабораторією законодавчих ініціатив, Фондом Конрада Аденауера та Академією правових наук України.
Дискусії навколо проблем, пов’язаних із коаліційним процесом і формуванням уряду в Україні, є багатовимірними та мають тривалу історію. Особливої актуальності відповідні питання набути після проведення політичної реформи, зокрема – після запровадження пропорційної виборчої системи на національних і місцевих виборах. Перетворення політичних партій на основних суб’єктів забезпечення наступництва та цілісності політичного життя обумовило необхідність створення механізмів системної співпраці між ними як для ефективного парламентського процесу, так і для гарантування відповідальності виконавчої влади. Зважаючи на важливість ролі коаліції у визначенні конфігурації вітчизняного політичного поля та змісту реалізовуваної політики, створення оптимальної моделі комунікації та співпраці між різними політичними силами в парламенті є принципово важливим для утвердження демократичних принципів в Україні.
Метою проведення засідання Експертного клубу стало обговорення проблем наявного механізмів формування парламентської коаліції та уряду, а також вироблення рекомендацій щодо напрямів подальшого реформування чинного регулювання відповідних питань. Зокрема, планується розглянути окреслену проблематику в контексті майбутніх конституційних перетворень в Україні.
Це засідання Експертного клубу стало продовженням серії заходів, присвячених обговоренню найактуальніших проблем конституційної реформи в Україні, під час яких планується узагальнити та систематизувати експертні позиції щодо перспектив наближення вітчизняного Основного закону до європейських демократичних стандартів. У засіданні Експертного клубу взяли участь вітчизняні та зарубіжні експерти з конституційних питань, юристи, науковці, а також представники органів державної влади України.
Ігор КОГУТ, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, привітав учасників засідання та наголосив на необхідності обговорювати перспективи конституційного розвитку раціонально – на основі експертного знання. Наразі Україна перебуває у зоні конституційної турбулентності та політико-правового рейдерства. За таких умов, особливо важливим стає тверезий аналіз для вироблення нового розуміння суспільних процесів.
Анна РАЙСМАН, Координатор проектів з конституційних питань Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні, зауважила, що основною метою конституційного реформування є постійна робота над слабкими місцями Основного закону шляхом конкретизації думок фахівців щодо актуальних тем, які обговорюються в суспільстві та в парламенті. Вироблені експертні позиції мають бути використані для вдосконалення чинної редакції української Конституції. Вітчизняні проблеми не є унікальними, а тому використання досвіду інших країн (зокрема, Німеччини) має велике значення.
На думку Йоахіма ЛІНКА, Професора публічного права, директора Ландтагу Тюрінгії в відставці, для створення нової Конституції України необхідні належні умови. У світі існують різні підходи до того, як створити стабільну систему співіснування уряду та парламенту для збереження демократії. Парламентська демократія є оптимальною моделлю для виконання цього завдання, утвердження якої можливе у разі дотримання ряду умов. По-перше, її функціонування потребує існування розвинутої партійної системи і, таким чином, ефективної фракційної структури законодавчого органу, яка б забезпечувала представництво у парламенті та уряді всіх верств населення. Відповідно, в Україні є необхідність підвищення прохідного бар’єру на виборах до Верховної Ради України. По-друге, виконавча влада має відповідати перед парламентом і контролюватися ним, оскільки уряд не може бути відірваний від народу, а лише парламент володіє достатньою легітимністю для забезпечення належного контролю. По-третє, варто уникати подвійного керівництва виконавчої влади. Нечітке розмежування компетенцій – причина політичних суперечок. Тому оптимальна модель – зосередження виконавчої влади в руках уряду при збереженні представницьких функцій Президента. По-четверте, Прем’єр-міністр має обиратися парламентом і представляти фракцію більшості. Неможливість домовитись про кандидатуру голови виконавчої влади є підставою для перевиборів (тобто неспроможність депутатів конструктивно виконувати установчу функцію має тягнути за собою втрату мандатів). Прем’єр-міністр повинен призначати міністрів – по одному або всіх разом, оскільки важливим питанням є забезпечення лояльності голови виконавчої влади. По-п’яте, уряд може бути відкликаний парламентом у результаті вотуму недовіри одночасно із призначенням нового Прем’єр-міністра та формуванням нового уряду.
Ростислав ПАВЛЕНКО, Директор Громадської організації «Школа політичної аналітики», нагадав учасникам засідання, що ефективність влади варто розуміти не лише як управлінську ефективність (послідовність та імплементованість рішень), а і як відповідальність за вчинені кроки (тиск на уряд з боку політичних партій та громадянського суспільства з метою уникнення прийняття рішень, що захищають індивідуальний або корпоративний інтерес). Світова статистика свідчить на користь парламентських моделей взаємодії законодавчої та виконавчої влади, однак вони можуть виявитися неефективними у випадку слабкості партійних систем. Окресливши історію різних варіантів парламентсько-урядової співпраці в Україні, експерт підкреслив важливість питання коаліційної стабільності. У вітчизняних умовах, коли більшість населення підтримує президентську форму правління, доцільно обговорювати перспективи змішаної моделі, за якої Президент пропонує парламенту склад уряду, а уряд є повноваженим у випадку підтримки парламентом його програми діяльності. Важливий механізм – конструктивний вотум недовіри уряду (коли питання про відставку Прем’єр-міністра може бути порушено лише у випадку наявності іншої кандидатури на пост глави виконавчої влади).
Микола КОЗЮБРА, Завідувач кафедри державно-правових наук Національного університету «Києво-Могилянська Академія», зауважив, що парламентська демократія не може розумітися виключно як форма правління (парламентська республіка), а повинна передбачати належний рівень ефективності та легітимності. Парламентська демократія функціонує тоді, коли парламент чітко виконує всі покладені на нього функції – законодавчу, представницьку, контрольну. Участь парламенту (а більш конкретно – парламентської більшості) у процесі формування уряду є вирішальною. Інший важливий момент – хто і за якою процедурою може звільнити Прем’єр-міністра. За таких умов, подальші конституційні перетворення в Україні повинні передбачити: відмову від подвійної відповідальності уряду перед Верховною Радою України та перед Президентом на користь виключної відповідальності перед парламентом; відмову від наявності міністрів з різним статусом (кандидатури всіх міністрів повинні подаватися Прем’єр-міністром і затверджуватися парламентом); відмову від наявності кількох центрів виконавчої влади (наразі в Україні частково виконавчі функції перебирають на себе Рада національної безпеки та оборони та Секретаріат Президента). Тим не менше, необхідно зберегти певні елементи дуалізму влади. Зокрема. Президент має виступати у ролі арбітра під час переговорів про коаліцію та формування уряду. Микола Козюбра наголосив, що всі позитиви чинної української Конституції ще не використані, а тому варто думати над внесенням необхідних змін.
Юрій КЛЮЧКОВСЬКИЙ, народний депутат України, зазначив, що на сьогодні головні проблеми вітчизняного конституційного будівництва є суспільно-політичними за своєю суттю. В Україні відсутні традиції демократії. Тим не менше, в контексті інституційних розв’язань наявних проблем, оптимальним шляхом формування уряду є найпростіший – тобто президентський, за якого результати одних виборів визначають усе. Таким підхід є своєрідною грою у ва-банк, однак лише так можна припинити постійне політичне протистояння.
Презентація «Коаліційний процес і формування уряду: досвід країн Європи»
