Матеріал Лабораторії законодавчих ініціатив для «Дзеркала тижня»
23 грудня генеральний прокурор Руслан Кравченко своїм наказом призначив адвоката Олексія Шевчука членом конкурсної комісії, яка здійснюватиме добір прокурорів на керівні посади в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (САП), зокрема заступника керівника САП, посада якого наразі вакантна. Відповідно до закону членами такої комісії можуть бути лише особи з бездоганною діловою репутацією, високими професійними та моральними якостями, суспільним авторитетом і підтвердженою доброчесністю.
Хоча членів комісії шість, а трьох із них ще мають делегувати міжнародні партнери з розвитку, питання саме у сумнівах відповідності Олексія Шевчука цим критеріям. А з його репутацією й епатажною поведінкою в процесі можна говорити і про можливість зриву засідань комісії навіть одним з її членів. Тож ідеться як про окрему персону, включену до складу комісії, так і про значно ширшу проблему — межі допустимого впливу генпрокурора на інституційно незалежну антикорупційну систему.
Кандидат із багатою конкурсною історією
Олексій Шевчук неодноразово брав участь у конкурсах на ключові державні посади. У різні роки він балотувався на посади голови Національного антикорупційного бюро (НАБУ), керівника Координаційного центру з надання безоплатної правничої допомоги, голови Національної поліції (2017), голови Нацагентства з питань запобігання корупції (НАЗК), а також уже під час повномасштабної війни — на посаду члена Вищої ради правосуддя (ВРП).
Жоден із цих конкурсів не став для нього успішним. Водночас конкурс до ВРП 2023 року має принципове значення, адже завершився формалізованим рішенням Етичної ради про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності. У цьому рішенні викладено фактичні обставини, які стали підставою для негативної оцінки.
Очевидно, що зазначене рішення не має автоматичної дії поза межами конкретного конкурсу. Однак ігнорувати встановлені факти також неможливо — вони не зникли і не втратили актуальності. Повторна оцінка тієї ж особи в межах іншої конкурсної процедури логічно мала б привести щонайменше до повторного аналізу цих обставин. Тож і Рада прокурорів України, яка мала одного безальтернативного кандидата з-поза системи прокуратури (відповідно до її роз’яснення), і сам генпрокурор як суб’єкт призначення повинні були вивчити це питання і дати оцінку кандидату. На наш погляд, негативну, адже є невідповідність критерію, встановленого статтею 29-1 Закону України «Про прокуратуру», а саме: «Членами Конкурсної комісії повинні бути особи, які мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, є доброчесними…». Отже, на чому ґрунтується така наша думка?
Факти, які формують обґрунтований сумнів
Етична рада у своєму рішенні посилалася на низку встановлених обставин. Зупинимося лише на тих, які мають безпосереднє значення для оцінки морально-ділових якостей, насамперед доброчесності.
По-перше, було встановлено, що Олексій Шевчук не підтвердив виконання обов’язку щодо підвищення кваліфікації адвоката у 2020–2021 роках. Під час перевірки він не надав переконливих документів, які це підтверджували б. На цьому тлі показово, що у 2024–2025 роках Вища школа адвокатури подала сотні дисциплінарних скарг на адвокатів, які не підвищували кваліфікації протягом п’яти років. Питання про те, чи перевірили цей аспект діяльності самого Шевчука в дисциплінарному порядку, залишається відкритим.
По-друге, значно серйознішими є обставини, пов’язані з використанням сумнівних документів. 2018 року адвокатське об’єднання, яке очолював Шевчук, подало тендерну пропозицію для державного підприємства, до якої було додано лист-відгук із використанням логотипа та найменування, візуально й змістовно подібних до символіки відомої коаліції громадських організацій «Реанімаційний пакет реформ». Така подібність могла створити хибне враження про підтримку з боку авторитетної громадської ініціативи. Попри заяви самого Шевчука про необізнаність, Етична рада дійшла висновку, що він усвідомлював потенційну оманливість використання цієї символіки.
По-третє, 2018 року Шевчук подав заявку на реєстрацію торгівельної марки «Судовий репортер», тоді як однойменний незалежний журналістський ресурс уже існував і був відомий у професійному середовищі. Обставини цієї спроби реєстрації, а також подальший тиск на редакцію ресурсу були публічно описані журналісткою Іриною Салій і викликали значний резонанс.
Загалом Етична рада посилалася на вісім встановлених обставин, які в сукупності, на її думку, були достатніми для визнання кандидата недоброчесним. Зокрема, щодо дисциплінарних проваджень щодо Олексія Шевчука.
Дисциплінарна історія і проблема непрозорості процедури
На окрему увагу заслуговує дисциплінарна історія Олексія Шевчука як адвоката. Однією з ключових обставин стало притягнення його 2023 року до дисциплінарної відповідальності за порушення правил адвокатської етики, що призвело до позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю. Надалі це рішення було скасоване Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури (ВКДКА) з процесуальних підстав — без спростування факту наявності порушень. Після цього Шевчук став речником Національної асоціації адвокатів України. Такий таймлайн також викликає питання.
Крім того, щодо нього подавалися й інші дисциплінарні скарги, зокрема через публічні висловлювання образливого характеру та погрози військовим обов’язком як формою покарання.
Ще дві скарги було подано адвокатом Масі Наємом, в яких він просив притягнути Шевчука до відповідальності за образи і цькування на його адресу через поранення, публічні звинувачення без доказів і поширення недостовірної інформації. На жаль, усіх рішень за цими скаргами немає в публічному доступі.
Відсутність відкритого реєстру дисциплінарних рішень адвокатури унеможливлює повноцінну оцінку того, як саме працює система відповідальності та чи застосовуються дисциплінарні санкції справедливо, а, можливо, вибірково. Це проблема не лише персональна, а й системна, і вона напряму впливає на довіру до адвокатського самоврядування. Існування відкритого реєстру всіх дисциплінарних рішень щодо адвокатів значно підвищило б довіру до системи.
Ситуацію додатково ускладнює інституційна криза всередині адвокатського самоврядування: з’їзд адвокатів, який повинен обирати керівні органи, мав відбутися ще 2022 року. Вже понад три роки ключові призначення здійснюються рішеннями Ради адвокатів України (РАУ) всупереч закону, як-от призначення голови ВКДКА, хоча відповідно до закону очільник цієї комісії може бути призначений тільки з’їздом адвокатів. Таким чином, вищий дисциплінарний орган є залежним від РАУ. Фактично керівні посади в органах адвокатського самоврядування обіймають ті представники спільноти, яких обрали ще 2012 року і які перебувають при владі вже більш як 13 років. Посилання на континуїтет у зв’язку з неможливістю провести з’їзд адвокатів виглядає юридично хибним, адже з’їзди суддів і конференції прокурорів після 2022 року відбувалися. Чим адвокатура гірша за суддів і прокурорів, обсяг самоврядності та державного регулювання яких суттєво менший?
Призначення до комісії САП як елемент ширшого контексту
26 січня Рада прокурорів оприлюднила заяву, в якій фактично переклала відповідальність за призначення Шевчука на Руслана Кравченка. На участь у конкурсі до комісії подалися три прокурори і один адвокат. Рада прокурорів делегувала трьох прокурорів. Але вже після цього одна з прокуророк подала заяву про виключення її з комісії за власним бажанням. Відповідно до закону генпрокурор отримав формальне право призначити одного члена комісії на власний розсуд. Ним і став Олексій Шевчук.
Офіс генерального прокурора (ОГП) зі свого боку заявив, що чинне законодавство не передбачає можливості відкликати члена комісії за репутаційними критеріями. Водночас і Рада прокурорів, і ОГП наголошують, що комісія наразі не є повноважною через відсутність кандидатів від міжнародних та іноземних організацій.
У цьому контексті закономірно постає запитання: чи будуть міжнародні партнери готові делегувати своїх представників до комісії з таким складом і чи зможуть вони ефективно працювати в умовах очевидної суспільної недовіри. Понад те, що робити, якщо ці три представники міжнародних партнерів чітко заявлять, що «з Шевчуком працювати не будемо»? Це ставить під загрозу весь процес уже зараз. Набагато продуктивніше врегулювати конфлікт тут і зараз, а не форсувати ситуації надалі.
Інше питання стосується представництва прокурорів у складі комісії. Всі шість її членів визначаються генпрокурором: троє — за поданням міжнародних партнерів, ще троє — за поданням Ради прокурорів. Логічно й очікувано, що прокуратура має бути безпосередньо представлена в цьому органі, адже це важливо для врахування професійної позиції та специфіки роботи прокурорів. Очевидно, що прокурорська спільнота розраховувала на своє представництво саме за квотою Ради прокурорів. Натомість призначення генпрокурором адвоката фактично позбавило прокурорів такої можливості. Постає запитання: невже серед прокурорів не знайшлося гідних і зацікавлених кандидатів, які могли б забезпечити належну репрезентацію в комісії?
Суспільна реакція і питання відповідальності
Станом на сьогодні спільну заяву з вимогою скасувати наказ про призначення Шевчука підписали понад 60 громадських організацій, депутатів, адвокатів і громадських діячів. У відповідь генпрокурор і його офіс обмежилися формальними роз’ясненнями про відсутність повноважень.
Сам Олексій Шевчук заявив про тиск і погрози після призначення, звернувшись до органів правопорядку і президента України з вимогою забезпечити охорону. Водночас жодних доказів таких погроз публічно надано не було. Ба більше, крім сказаного під час пресконференції, нічого про такі погрози невідомо. Тобто ні про факти, ні про наявність кримінального провадження, ні про заяву в його межах про необхідність застосувати заходи безпеки у визначеному законом порядку.
Чому це питання не зводиться до однієї персоналії
Проблема полягає не в тому, що стосовно Олексія Шевчука відсутній обвинувальний вирок суду чи скасоване рішення дисциплінарних органів адвокатури. Законодавство і стандарти доброчесності не потребують наявності остаточного юридичного рішення в межах кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, адже суб’єкт призначення має право автономно тлумачити відповідність кандидата необхідним морально-діловим якостям. Для відсторонення особи від чутливих процедур, які вимагають високої довіри, достатньо наявності обґрунтованого сумніву щодо її відповідності встановленим критеріям. У цьому разі такий сумнів формується сукупністю численних і задокументованих обставин. Ми не заперечуємо, що єдиного підходу до оцінки етичної поведінки та критерію доброчесності в конкурсних процедурах бракує, проте варто його формувати, а не лише бідкатися щодо його відсутності. Тим паче Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджені Вищою радою правосуддя у грудні 2024 року, є гарним орієнтиром для цього.
Комісія, до якої призначено Шевчука, обиратиме заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури — другу за впливом особу в органі, який має формально і фактично незалежний статус від генпрокурора. Саме тому склад цієї комісії має вирішальне значення.
Тут варто нагадати про кризу липня 2025 року, коли влада здійснила спробу суттєво обмежити повноваження НАБУ та САП. За інформацією медіа, генпрокурор Руслан Кравченко був одним із активних виконавців обраної тоді стратегії. Якби ці зміни вдалося реалізувати, Україна, ймовірно, так і не дізналася б подробиць так званого міндічгейту, Андрій Єрмак продовжував би очолювати офіс президента без публічних репутаційних втрат, а народні депутати, які «скуповують голоси», і надалі відчували б свою безкарність. Адже за повного процесуального контролю за антикорупційними органами з боку генпрокурора, який досі обирається за політичними вподобаннями, а не за професійними критеріями, складно було б говорити про об’єктивні та всебічні розслідування, фігурантами яких є люди з посадами високого рівня.
Проте спроби обмежити діяльність антикорупційних органів далекі від завершення. Серед інструментів, які можуть бути задіяні, — підготовлене повідомлення про підозру керівнику САП Олександру Клименку, про що вже писали, спираючись на інформацію медіа, які регулярно висвітлюють теми правосуддя та антикорупції.
У разі відсторонення Клименка від посади на час розслідування його повноваження мав би перебрати на себе перший заступник. Проте на сьогодні у керівника САП такого заступника немає. За цих умов кадрове рішення генерального прокурора фактично відкриває можливість реалізувати сценарій шляхом непрямого контролю над керівництвом антикорупційної прокуратури.
Призначення особи з настільки суперечливою репутацією виглядає не просто кадровою помилкою, а сигналом про готовність ігнорувати суспільні очікування щодо прозорості та доброчесності в антикорупційній сфері.
Відкрите питання
У цій ситуації залишається ключове запитання: як до того, що їх оцінюватиме і фактично впливатиме на добір керівництва САП особа з обґрунтованими репутаційними сумнівами, ставляться самі прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури?
Олексія Шевчука делеговано до двох стратегічно важливих комісій — з добору складу ВККС і з відбору на керівні посади САП. Жодна з них досі не може розпочати повноцінну роботу. Можливо, справа не лише в персоналіях, але саме вони стають лакмусовим папірцем системної проблеми.
І якщо навіть формально законні рішення призводять до паралічу ключових антикорупційних процедур, це означає, що проблема не в окремій людині, а в якості державного управління загалом і в готовності влади чути суспільство.
Автор матеріалу:
