Дослідження Лабораторії законодавчих ініціатив показує, що деякі народні депутати/ки українського парламенту все ще стереотипно ставляться до гендерних питань. І хоча такі погляди не є винятковими — вони можуть розповісти про тонкощі мислення, досвіду та суджень Парламенту. А також надати стратегічні орієнтири Верховній Раді та Уряду щодо протидії російській гібридній війні, спрямованій, зокрема, проти гендерної рівності в Україні.
Традиційна маскулінність, а також консервативні погляди на гендер та сексуальність лежать в основі стратегії гібридної війни росії проти України. Виступаючи проти рівних прав, росія намагається виправдати свою агресію. Стверджуючи, що «чоловіки сильні, а жінки слабкі» або, «чоловіки роблять те, що можуть, а жінки — те, що повинні», росія хоче сказати, що це «нормально», коли «сильні роблять те, що можуть, а слабкі терплять те, що повинні». Своєю послідовною антигендерною політикою росія намагається відокремити Україну від європейського ціннісного та культурного виміру. В обох розуміннях росія створює простір, який використовує для дезінформації та пропаганди, спрямованої на розкол України та міжнародної спільноти.
Отже, мета цього дослідження — з’ясувати, як народні депутати/ки Верховної Ради розуміють і підтримують гендерну рівність, а також чи є це розуміння достатнім захистом від складника гібридної війни росії, спрямованого проти гендерної рівності.
Індикатори гендерної рівності у Верховній Раді України
- Гендерні стереотипні ролі в законотворчій діяльності: у той час, як жінки починають більше працювати з «чоловічими» темами, чоловіків рідко сприймають як таких, що працюють з «жіночими» темами. Цей варіант гендерної рівності переважно передбачає залучення жінок до сфер, які традиційно вважаються чоловічими, а не навпаки.
- Гендерні стереотипні ролі у сім’ї: чоловіки та жінки висловлювали занепокоєння через надмірний тиск, який відчувають жінки під час догляду за дітьми та сім’єю, особливо в умовах евакуації та розлуки. Однак мало хто згадував про те, що й чоловіки можуть мати труднощі з виконанням сімейних обов’язків.
- Визнання ворожого, а не «доброзичливого» сексизму: законодавці визнають шкідливий, агресивний сексизм проблемою. Однак вони часто не усвідомлюють, що ідеалізація жінок або фокус лише на їхніх ролях матерів і доглядальниць також обмежує гендерну рівність.
Методологія
- Якісне дослідження ґрунтується на 14 глибинних напівструктурованих інтерв’ю з народними депутатами/ками: дев’ятьма жінками та п’ятьма чоловіками. Опитані депутати/ки представляли чотири парламентські партії: семеро — від партії більшості, семеро — від опозиційних партій.
- Інтерв’ю були проаналізовані та зіставлені за допомогою індуктивного наративного аналізу, що дало змогу виявити патерни й теми у стенограмах інтерв’ю, а також за допомогою дискурс-аналізу, який дозволив виділити загальні значення в соціокультурному, політичному й історичному контексті повномасштабного вторгнення.
Більше про гендерну (не)рівність в українському парламенті — читайте у новому дослідженні ЛЗІ.
Дослідження підготоване у межах проєкту «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» (PASS Ukraine), який Лабораторія реалізує спільно з Парламентським центром (Канада) у співпраці з Верховною Радою України та за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках Програми розбудови миру та стабільності (PSOPs).
