21 серпня 2024 року Верховна Рада України ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі — МКС). До цього моменту Україна йшла довгі 24 роки, попри збройну агресію росії з 2014 року, та на свої зобов’язання за Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
На початку грудня 2024 року також були ухвалені законопроєкти, потрібні для імплементації Римського статуту: №11538 — про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини підстави та межі кримінальної відповідальності за міжнародні злочини, визначений перелік злочинів, які вважаються міжнародними тощо , а також та №11539, який вносить зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексу України у зв’язку з ухваленням закону «Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини». Власне, з 1 січня 2025 року Україна набула повноцінного членства у МКС, ставши 125 державою-учасницею Римського статуту.
Питання ратифікації регулярно поставало на всіх рівнях державної влади із закликом переглянути позицію України та зробити той крок, що нарешті наблизить її до цивілізованих та розвинених держав, що визнають юрисдикцію МКС і слідують нормам міжнародного права.
Що ж таке Римський статут? Що його ратифікація дає Україні? Чому його так довго не ратифікували? Пояснюємо далі.
Що таке Римський статут та для чого він?
Римський статут — це міжнародний установчий договір, на підставі якого було утворено МКС. Цей статут наразі є ключовим міжнародно-правовим документом у контексті закріплення чотирьох категорій міжнародних злочинів: 1) воєнних злочинів, 2) злочинів проти людяності, 3) геноциду та 4) злочину агресії. Завдяки закріпленню цих категорій злочинів, МКС є єдиною міжнародною судовою установою, що має юрисдикцію для переслідування та кваліфікації цих злочинів за принципом індивідуальної кримінальної відповідальності.
МКС функціонує на підставі принципу комплементарності, тобто справа переходить під відання Суду, а Прокурор МКС відкриває розслідування лише за обставин, коли держава або об’єктивно не може здійснити розслідування та правосуддя, або не хоче цього робити відмовляється від судового розгляду справ та притягнення до відповідальності злочинців . Відповідно, за умови належного розслідування злочинів на національному рівні, МКС не буде розпочинати процедуру власного розслідування та розгляду справи. Для того ж, щоб справи про вчинення міжнародних злочинів були передані до МКС, необхідна ратифікація Римського статуту, яка і надасть Суду необхідну юрисдикцію та повноваження.
Чому ратифікація зайняла 24 роки?
Ще в далекому 2000 році Україна підписала Римський статут, проте вже у 2001 році за зверненням президента Л. Кучми Конституційний Суд України розглянув конституційність ратифікації документа, та, посилаючись, на преамбулу і статтю 1 Конституції, виніс рішення про неконституційність ратифікації Римського статуту, оскільки такий судовий орган не передбачено Головним законом.
Подальші реальні спроби з ратифікації Римського статуту відновилися лише у 2014 році після початку збройної агресії росії проти України та окупації АРК. Однак навіть ці кроки завершилися лише ухваленням Верховною Радою заяв про визнання юрисдикції МКС, що надавала обмежену юрисдикцію Суду з розслідування злочинів, вчинених росією в Україні.
Наступним кроком стало прийняття змін до Конституції у 2016 році, коли було змінено редакцію статті 124 Конституції. Так, у новій редакції стаття 124 передбачає можливість України визнати юрисдикцію МКС на умовах, визначених Римським статутом. Проте навіть після цього Римський статут не було ратифіковано миттєво, оскільки нова конституційна норма мала набути чинності з 30 червня 2019 року.
3 травня 2022 року Верховна Рада ухвалила Закон, який передбачає врегулювання співробітництва українських компетентних органів із МКС. Це було зроблено для того, щоб у рамках прийнятих заяв про визнання юрисдикції МКС Прокурор міг здійснювати ефективне розслідування злочинів за період з 2014 року.
Однак навіть під час повномасштабної війни ратифікація Римського статуту відкладалася нібито з міркувань, що це може стати підставою для притягнення громадян України — українських військових — до відповідальності за вчинені воєнні злочини у контексті війни з росією. А остаточна його ратифікація відбулася аж 21 серпня 2024 року.
Переваги ратифікації Римського статуту
З очевидних переваг ратифікації Римського статуту — це визнання юрисдикції МКС із застереженням у частині статті 124 Римського статуту, розглянутим далі в статті, повне визнання юрисдикції МКС, що дозволить здійснювати повноцінне розслідування міжнародних злочинів, вчинених росією проти України, виконання вимог Угоди про асоціацію з ЄС та значне посилення іміджу України на міжнародній арені як держави, що поважає та дотримується норм міжнародного права.
До менш очевидних переваг можна віднести: 1) набуття Україною статусу повноцінного члена МКС з усіма правами й обов’язками, передбаченими Римським статутом, 2) право брати участь у роботі Асамблеї держав-учасниць Римського статуту, 3) можливість подавати кандидатури для обрання суддів та прокурорів МКС, 4) доступ до спеціального цільового фонду Суду, утвореного для розподілу коштів в інтересах потерпілих осіб.
Окрім цього, ратифікація є важливим кроком для формування правової свідомості українців і чітким розставленням пріоритетів та орієнтирів, що мають на меті дотримання норм міжнародного права, слідування прикладу держав-членів ЄС, якісному розслідуванню міжнародних злочинів, притягнення до відповідальності злочинців та досягнення справедливості, а також запобігання вчиненню подібних злочинів у майбутньому.
Окремо варто зазначити, що попри ратифікацію Римського статуту, злочин агресії залишається поза юрисдикцією МКС. Ця ситуація спричинена тим, що відповідно до Кампальських поправок до Римського статуту, МКС має юрисдикцію щодо злочину агресії лише за умови ратифікації Статуту державою, що здійснила напад (державою-агресором), або ж за умови передачі ситуації Радою Безпеки ООН на розгляд МКС. Відповідно, для розслідування злочину агресії Україна має й надалі працювати над створенням спеціального міжнародного трибуналу, який матиме необхідну юрисдикцію.
А як же ризики?
Головним міфом щодо Римського статуту було те, що за умови його ратифікації українські військові будуть притягнені до відповідальності за воєнні злочини, вчинені у ході українсько-російської війни. Проте чи відповідає це дійсності?
По-перше, враховуючи комплементарну природу МКС, Суд не розслідував би справи щодо українських військових за умови належного розслідування цих справ на національному рівні. Водночас таке розслідування є необхідним, хоча й болючим кроком, адже Україна повинна розслідувати та визнавати не лише злочини, вчинені росією, а й злочини, вчиненні українськими військовими. Інакше апелювання до норм міжнародного гуманітарного права та до необхідності дотримання загальних норм міжнародного права, як і принцип правової демократичної держави, буде абсолютно безпідставним та одностороннім. Для встановлення справедливості та подолання наслідків війни необхідне належне розслідування злочинів та демонстрація готовності держави нести відповідальність за порушення норм міжнародного права на відміну від держави-агресора.
По-друге, Україна ратифікувала Римський статут із заявою за статтею 124 Статуту, що означає, що МКС не буде мати юрисдикції за категорією воєнних злочинів щодо громадян України протягом 7 років після ратифікації. Відповідно, Україна має сім років для належного розслідування злочинів на національному рівні, що допоможе уникнути необхідності передачі справ на розгляд МКС.
У контексті заяви за статтею 124 Римського статуту варто розуміти, що за попередні 10 років співпраці України з МКС Суд не вказував на необхідність притягнення українських військових до відповідальності за вчинення воєнних злочинів.
Що далі?
Далі залишається лише очікувати на приведення національного законодавства у відповідність до Римського статуту та на величезні обсяги роботи для системи правоохоронних органів України, зокрема прокуратури, оскільки ратифікація Статуту може призвести до перекваліфікації та перегляду тих справ, які тепер можуть кваліфікуватися за іншими статтями.
Позитивним висновком є те, що ратифікація Римського статуту є однозначно прогресивним та давно необхідним кроком з боку України, що відповідає проголошеним нею цілям та принципам розвитку держави у напрямі євроінтеграції.
