11 серпня Лабораторія законодавчих ініціатив презентувала дослідження про функціонування груп міжпарламентських зв’язків Верховної Ради України на засіданні парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва. Це перша комплексна картина діяльності таких груп в умовах повномасштабної війни, мета якої — зафіксувати системний рівень функціонування парламентської дипломатії та виявити ключові виклики в цьому напрямі.

Керівник аналітичного відділу ЛЗІ Володимир Скрипець зазначив, що дослідження поєднує три компоненти: експерти ЛЗІ провели інтервʼю з народними депутатами, з парламентарями країн-партнерів, послом України в державі ЄС; проаналізували 43 річних звіти груп дружби з країнами ЄС за період 2022–2025 років, а також міжнародний досвід.

Активізація груп дружби після початку повномасштабного вторгнення дала конкретні результати — зокрема, розширилася географія міжпарламентської взаємодії. Україна отримала або розпочала оформлення статусу спостерігача в парламентських асамблеях, доступ до яких раніше був обмеженим. Також діяльність груп дружби дала змогу постійно підтримувати міжнародну коаліцію на користь України, адвокатувати рішення щодо військової, політичної й гуманітарної допомоги та організовувати візити іноземних парламентарів на деокуповані території, до прифронтових регіонів.

Водночас ЛЗІ виявила пʼять ризиків у функціонуванні груп — (1) фінансування, (2) звітування, (3) координація, (4) компетенція, (5) комунікація і конкуренція. Усі вони потребують більш сталих інституційних практик, щоб не втратити напрацьоване.

Найбільш ефективним ресурсом української парламентської дипломатії є персональні контакти депутатів.

Іншим викликом для парламентської дипломатії залишається загальна слабкість системи звітування та відсутність єдиного стандарту звітів. Нардепи сприймають це радше як формальність, а Парламент — втрачає можливість накопичувати й передавати інституційну пам’ять і краще координувати подальші дії. Для виправлення цієї ситуації ЛЗІ створила готові для використання шаблони звітування.

Голова Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко наголосив на доцільності уніфікації форми для звітності парламентарів.

Також ЛЗІ надала рекомендації Верховній Раді для закріплення інституційних рішень у сфері парламентської дипломатії: для народних депутатів і груп дружби, для Апарату Верховної Ради, для парламентських Комітетів з питань зовнішньої політики та з питань євроінтеграції.

Дослідження підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Більше про ключові знахідки та рекомендації дослідження читайте тут:

Після початку російського вторгнення парламентська дипломатія стала одним із важливих каналів зовнішньополітичної адвокації України.

Якщо раніше міжпарламентська співпраця мала несистемний і неструктурований характер і сприймалася радше як парламентський туризм, аніж інструмент для просування національних інтересів, то з 2022 року голос Верховної Ради набув більшого значення. Парламентарі суттєво розширили коло майданчиків та географію своєї присутності, а також покращили координацію — як внутрішню, так і з іншими акторами зовнішньої політики.

Лабораторія законодавчих ініціатив уперше публікує комплексну картину діяльності груп міжпарламентських зв’язків Верховної Ради України в умовах повномасштабної війни та зростання ролі парламентської дипломатії.

Дослідження створене на основі 17 напівструктурованих інтерв’ю з керівниками та активними членами груп, послом України в державі ЄС і представниками парламентів країн-партнерів.

Дослідження буде корисним народним депутатам — як джерело для рефлексії про парламентську дипломатію та її потенціал; майбутнім скликанням — як путівник для розвитку та інституціоналізації такого виду співпраці; а також усім, хто досліджує парламентаризм, зовнішню політику й шлях України до ЄС.

Зібраний досвід та його аналіз — це спосіб зберегти інституційну пам’ять і зробити парламентську дипломатію більш сталою для наступних скликань.

Дослідження підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

15 червня Європейський Союз відкрив Україні перший і найскладніший переговорний кластер. Для нас це не лише визнання прогресу, здійсненого під час повномасштабного вторгнення, а й нагадування про обсяг «домашнього завдання», яке ще слід виконати на шляху до ЄС.

Подальший поступ держави у сфері євроінтеграції значною мірою залежить від спроможності Верховної Ради ухвалювати закони. Частина з них безпосередньо стосується траншів макрофінансової допомоги. Інша — стосується адаптації законодавства України до права ЄС. Тобто українські правила у певних сферах мають співпадати із тими, що у ЄС, зокрема — мати єдину термінологію, механізми та інструменти для реалізації наданих прав тощо.

План влади — амбітний: завершити адаптацію законодавства у 2027 році. Для цього потрібно розробити і ухвалити майже 300 нових євроінтеграційних законів. Це визначає Національна програма адаптації, яка має стати дороговказом Уряду, що і коли ухвалювати. Верховна Рада України загалом підтримує цей документ, але коли доходить до голосування — виникають проблеми.

Водночас в Україні немає сучасного рамкового закону у сфері європейської інтеграції. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», ухвалений ще у 2004 році, з таким завданням не справляється. Він, хоча і визначає загальні підходи та інституційні механізми, не зазнав жодних змін, пов’язаних із процесом вступу України до Євросоюзу. Тобто, Парламент не розробив нових правил після надання Україні статусу кандидата в ЄС та початку перемовин. 

Таким чином, виник розрив між масштабом нових завдань та інструментами для їх виконання. Ухвалення нового сучасного закону, який би визначив, хто і за що відповідає у державній політиці у сфері європейської інтеграції, припинило б безкінечні пошуки народних депутатів свого місця у євроінтеграційному процесі та потенційно посилило б їх контроль над діяльністю Уряду. Після проголошення євроінтеграційного курсу на рівні Конституції у 2019 році було вдосталь часу, щоб врегулювати це питання, масштаби адаптації законодавства у межах якого є безпрецедентними.

Тож не дивно, що сьогодні як суспільство, так і самі депутати скептично налаштовані щодо ухвалення усіх євроінтеграційних законів до кінця 2027 року. За 2026 рік парламентарі проголосували всього вісім євроінтеграційних законів (якщо рахувати лише ті, які містять відповідну позначку у картці проєкту закону). Якщо збережуться темпи останнього року, то до ЄС ми можемо потрапити за 75 років.

Серед причин низької швидкості роботи у цьому напрямі й інституційна втома, і недосконалі урядові ініціативи, які депутати змушені доопрацьовувати уже в стінах парламенту. Народні обранці, здається, у цій ситуації відчувають себе у глухому куті. Можна або стати цапами-відбувайлами і проголосувати за неякісні закони та непопулярні рішення, або не голосувати взагалі, що ставить під ризик отримання Україною кредитних коштів та зриває графік адаптації. Водночас це питання не лише швидкості та кількості підтриманих законодавчих ініціатив. Важливою є якісна законодавча робота Парламенту, організація і планування цього процесу.

Схоже, у Верховній Раді немає єдиного бачення процедури ухвалення євроінтеграційних законів, яка б враховувала позиції усіх представлених політичних сил. Роль парламенту навіть самі нардепи бачать по-різному. Це підтвердила і реєстрація постанови про відкликання голови профільного комітету з питань євроінтеграції. Щоправда і її відкликали майже одразу після реєстрації.

Верховна Рада не спромоглася принаймні частково вирішити цю проблему через внесення змін до свого Регламенту про окрему процедуру ухвалення євроінтеграційних законопроєктів. Проєкт закону № 8242, який хоч і не мав на меті прискорення законодавчої процедури, пропонував посилення вимог до супровідних документів євроінтеграційних законопроєктів та більш ретельну оцінку відповідності євроінтеграційним зобов’язанням України. Зареєстрований ще у листопаді 2022 року, проєкт, хоч і був рекомендований комітетом, так і не був винесений на розгляд. Законопроєкти № 13653 та альтернативний до нього, які пропонують пришвидшену процедуру підготовки євроінтеграційних законопроєктів за рахунок скорочених строків їх підготовки до розгляду, не отримали навіть висновку комітету. Вони передбачають пріоритетне ухвалення євроінтеграційних законів фактично лише в одному читанні, якщо у парламентського комітету з євроінтеграції та Уряду немає зауважень. Для розгляду цих проєктів законів у парламенту, мабуть, немає політичної волі, незважаючи на задекларовану потребу та вже зареєстровані ініціативи. У підсумку — близько сотні євроінтеграційних проєктів чекають своєї черги у порядку денному.

Замість повноцінної окремої процедури розгляду євроінтеграційних законів у Верховній Раді обійшлися напівмірами у вигляді постанов, які зазвичай стосуються окремих питань і мають організаційний характер, тоді як закон формує цілісну нормативну рамку, яка врегульовує цілі сфери. 

Після надання Україні статусу кандидата на вступ ще у липні 2022 року Парламент ухвалив постанову № 2483-ІХ, яка спрямована на покращення законотворчого процесу. Вона визначає адаптацію українського законодавства до права ЄС одним із пріоритетів роботи Верховної Ради, а Уряд — основним ініціатором євроінтеграційних законопроєктів. Постанова запровадила проведення експертизи на відповідність праву ЄС проєктів законів до другого читання та зобов’язала парламентські комітети створити у своєму складі підкомітети з питань євроінтеграції. Результативність роботи останніх, щоправда, викликає сумніви. Цією постановою Верховна Рада також доручила Кабінету Міністрів забезпечити офіційні переклади актів законодавства ЄС і створення єдиної інформаційної бази з питань адаптації законодавства. Вона хоч і передбачила механізм євроінтеграційної перевірки проєктів законів, але точно не замінює повноцінну процедуру ухвалення законодавчих рішень, передбачену Регламентом Верховної Ради. 

На початку червня 2026 року депутати підтримали постанову № 4912-ІХ, яка має посилити взаємодію між виконавчою і законодавчою владою: народні депутати часто скаржилися, що Уряд не повідомляв про майбутні євроінтеграційні плани. Тому ця постанова — це, схоже, компроміс між Кабміном і парламентарями у намаганні збільшити залученість народних депутатів до цього процесу. Йдеться зокрема про «парламентську підтримку» Уряду у роботі над євроінтеграційними законопроєктами, а також частково — про врегулювання підзвітності урядовців перед Парламентом. 

Відповідно до постанови, Уряд має узгоджувати зміни до Національної програми адаптації законодавства до права ЄС із головою Верховної Ради або його заступником, враховуючи позиції профільного комітету, комітету з питань євроінтеграції та відповідної переговорної групи щодо конкретних розділів. Також Кабінет Міністрів повинен тісніше співпрацювати з ними, зокрема — інформувати про результати консультацій з Європейським Союзом. Постанова також зобов’язує Уряд щоквартально подавати звіти Верховній Раді про стан виконання Національної програми адаптації та про поточний стан переговорів про вступ у ЄС. Водночас такий звіт навряд розглядатимуть на пленарному засіданні Верховної Ради — такого обов’язку Уряду постанова № 4912-ІХ не передбачає. 

Без сумніву, ухвалення законів є виключним повноваженням Верховної Ради, і вона має право (не)врегульовувати свою діяльність на свій розсуд, враховуючи принцип парламентської автономії. Проте всі ці рішення залишаються фрагментарними. Фактично Парламент намагається пристосуватися до нових завдань через серію окремих точкових рішень. Проте роботи по євроінтеграційному треку тільки більшатиме, тому є потреба у комплексній законодавчій процедурі, яка враховувала б специфіку підготовки, розгляду та ухвалення євроінтеграційних законопроєктів. Це дає можливість охопити значно більший пул завдань і робити це системно, замість того, щоби марнувати час, намагаючись підлатати старі інструменти.

Успіх Парламенту за євроінтеграційним треком не повністю залежить від здатності натискати декілька кнопок. Народні депутати не мають ресурсу бюрократичної машини Уряду готувати постатейні таблиці та оцінки відповідності законопроєкту праву ЄС. Прогрес Верховної Ради також залежить від спроможності Кабміну готувати змістовно якісні тексти законопроєктів та лобіювати необхідність їх ухвалення — завдання, з яким Уряд поки не дуже справляється. Наприклад, план Кос-Качки, узгоджений ще у грудні 2025 року, поки не має жодного повністю виконаного пункту. 

Але лише Верховна Рада ухвалює закони, тому вона має бути найбільш зацікавлена у створенні умов для безперешкодного та швидкого ухвалення євроінтеграційних законів. У цьому їм би допомогла спеціальна євроінтеграційна законодавча процедура. Вона мала б визначати, що таке євроінтеграційні законопроєкти та встановлювати вимоги до їх супровідних документів (оцінок та таблиць відповідності праву ЄС). З іншого боку — парламентське прискорення не має допускати зловживань: потрібно визначити мінімально допустимий строк, достатній для опрацювання тексту законопроєкту народними депутатами та комітетами. 

Водночас досвід показує, що правил і процедур може бути недостатньо. Порушувати норми Регламенту — звична справа для Верховної Ради. Навіть сьогодні значна частина євроінтеграційних ініціатив все ще «застрягла» у комітетах, незважаючи на їх пріоритетність. Тому ефективність євроінтеграційного треку визначатиме не лише наявність спеціальної законодавчої процедури, але й бажання парламентарів її справді дотримуватися. Інакше амбітні цілі про вступ в ЄС у 2027 році так і залишаться черговими порожніми балачками.

Лабораторія законодавчих ініціатив взяла участь в зустрічі щодо регулювання прав парламентської більшості та опозиції в Україні. До події, організованої Національним демократичним інститутом, долучилися народні депутати та депутатки, представники політичних партій, громадських організацій, академічної спільноти та експертного середовища. Також у межах заходу презентували Аналітичну записку щодо регулювання прав парламентської більшості та опозиції в Україні.

Заступник виконавчої директорки ЛЗІ з аналітичної роботи Олександр Заславський говорив про Концепцію законодавчого закріплення діяльності/статусу/прав опозиції. Її напрацювала у 2022 році Підгрупа щодо врегулювання статусу опозиції Робочої групи з парламентської реформи, до складу якої входила ЛЗІ.

Олександр Заславський наголосив: ключове напрацювання підгрупи — це відмова від уявлення про опозицію як про єдиний монолітний суб’єкт, оскільки українська парламентська практика значно складніша. Тобто варто говорити про множинність опозиції та навіть про опозиційні фракції, які можуть ситуативно кооперуватися між собою, ніж про опозицію як таку.

Щодо визначення поняття «опозиції» робоча група сформулювала декілька варіантів її критеріїв:

1. фракції, більшість списочного складу яких не голосувала за призначення Уряду (або більшості членів Уряду) — обов’язковий критерій;
2. ⁠фракції, більшість списочного складу яких не голосувала за Програму Уряду — опціональний критерій;
3. фракції, які оголосили себе опозиційними або підписалися під опозиційним списком, — опціональний критерій.

Також концепція відображає професіоналізацію більшості та меншості. Більшість відповідає за формування політики, а меншість — концентрує свої зусилля на здійсненні парламентського контролю. Вони мають володіти важелями та інструментами, наприклад, закріплення посад голів тих комітетів, які мають яскраво виражені контрольні функції.

Регулювання статусу парламентської опозиції — це одна з речей, яку парламентарі IX скликання мають вирішити нарівні з іншими важливими рішеннями, які вже давно чекають своєї черги. Йдеться і про ухвалення Кодексу депутатської етики, і закону про парламентську службу, і формування рамки для створення в наступному скликанні спеціального контрольного комітету у сфері розвідки тощо.

До розмови долучилися експерти у сферах врядування, верховенства права, антикорупції та виборів. Учасники спілкувалися про середньострокові тенденції та можливі шляхи залучення Канади до підтримки реформ, можливості для відновлення та реконструкції в Україні.

Окрему увагу приділили роботі українського Парламенту. Заступник виконавчої директорки ЛЗІ з аналітичної роботи Олександр Заславський на основі парламентського Моніторингу за 14-ту сесію говорив про тенденції в роботі Верховної Ради та ключові виклики, з якими вона стикається. На думку експерта, серед причин зниження законотворчої активності інституційна втома, оскільки IX скликання є найдовшим за всю історію Верховної Ради, а також події навколо НАБУ і САП, інші корупційні скандали, внутрішні конфлікти тощо. 

Олександр Заславський зазначив, що сповільнення роботи Парламенту впливає й на впровадження необхідних реформ — перш за все ухвалення євроінтеграційних законопроєктів. Водночас якщо Україна прагне вступити до Європейського Союзу в 2027 році, ухвалення всіх потрібних законів потребує не тільки посиленої уваги, але й постійного темпу. 

На думку Олександра Заславського, активна громадськість продовжує відігравати важливу роль у розбудові державних інституцій і національному становленні. Він окремо закцентував на тривожних тенденціях в роботі громадянського суспільства. Часто громадським організаціям доводиться працювати не ДЛЯ інституцій, а ЗАМІСТЬ них. У довгостроковій перспективі це неминуче підриватиме їхню спроможність, — зазначає Олександр Заславський. Тому у своїй роботі громадськості доцільно зосередитися на підходах, які якомога глибше залучатимуть установи, держслужбовців і тих, хто ухвалює рішення. Це дасть нам змогу зберегти й посилити спроможність державних інституцій, передусім тих, які відповідають за європейську інтеграцію.

14-та сесія Верховної Ради України за кількісними показниками є далеко не найсильнішою у IX скликанні — про це свідчать дані парламентського Моніторингу Лабораторії законодавчих ініціатив. І це не один невдалий тиждень чи кілька провалених голосувань. Йдеться про системні проблеми у роботі Верховної Ради, що підтверджує сукупність індикаторів та даних.

Про парламентську кризу вже написали не одну статтю. Про неї говорять і самі депутати. Перший заступник голови фракції «Слуга народу» Андрій Мотовиловець заявив, що збирати голоси за законопроєкти, необхідні для формування бюджету та виконання міжнародних зобов’язань, все важче. Окрім того, за його словами, близько 40 нардепів готові скласти мандати. А це приблизно 10% усього складу Парламенту.

Спробуємо зіставити цифри з реаліями, про які говорять самі нардепи, і зрозуміти — як Парламент може вийти з цієї кризи і відновити втрачений темп роботи.

Український Парламент не паралізований, але його ефективність відчутно просіла. Комітети, ТСК та пленарні засідання регулярно проводяться. Рішення ухвалюються. Тоді чому і в чому проявляється криза?

1. Повільні темпи. Щоб ухвалити закон у другому читанні, Парламент витрачав у середньому 382 дні — найповільніше за все IX скликання.
2. Неважливі ініціативи. Вагому частину ухвалених законів склали ратифікації та дрібні правки, водночас до важливих євроінтеграційних законів справа не дійшла — всього 2 євроінтеграційні закони зібрали достатню кількість голосів.
3. Радикальне зменшення кількості ухвалених законів. З вересня 2025 року до лютого 2026 Рада спромоглася ухвалити всього 63 закони — найменшу кількість за все IX скликання. Це вчетверо менше за часи, коли Парламент був «на висоті» (коли Парламент за лютий–серпень 2022 ухвалив 229 законів).

Якщо такі темпи збережуться, то Україна зможе поєднати святкування вступу до ЄС зі святкуванням початку ХХІІ століття (У разі, якщо Україна зможе вступити до ЄС після ухвалення всіх євроінтеграційних законів). Саме стільки часу — 75 років — знадобиться, щоб ухвалити всі 300 євроінтеграційних законопроєктів, про які говорить Віцепремʼєр-міністр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Тарас Качка. (Якщо за 1-шу сесію, яка триває пів року, ухвалювати по 2 євроінтеграційних закони, тоді за рік виходить 4 закони. 300/4=75. Такі розрахунки не враховують перспективу збільшення обсягу Acquis communautaire).

Особливо дивно виглядають такі темпи роботи у звʼязку з тим, що саме на осінь 2025 року припали перші 100 днів нового Уряду — час, коли Кабмін мав би працювати найактивніше (і, наприклад, схвалити Програму своєї діяльності).

Чому зʼявилася криза? У багатьох інтервʼю різним виданням народні депутати називають цілу купу причин:

• брак комунікації Парламенту з Урядом та всередині монобільшості;
• обурення від «Міндічгейту» і всіх наслідків, які це за собою потягнуло;
• внутрішні конфлікти;
• події навколо НАБУ/САП;
• а також серію підозр нардепам від антикорупційних органів.

Що можна сказати точно — ця криза зародилася ще влітку, а не взимку. Це показують кількісні дані.

Про вступ до ЄС у 2027, міжнародну підтримку за виконання структурних маяків від Міжнародного валютного фонду, а також вимоги по Плану Ukraine Facility — можна сміливо забути, якщо не змінити ситуацію. (За умови, що Верховна Рада не почне ухвалювати закони, передбачені в Плані Ukraine Facility та потрібні для вступу України до ЄС).

Без Верховної Ради тут не обійтися. Ні Кабмін, ні Президент не мають повноважень на ухвалення законів. А саме закони потрібні і для євроінтеграції, і для отримання кредитних грошей за формулою — «кошти в обмін на реформи». Без них Україні складно фінансувати навіть найкритичніші статті бюджету, як-от: оборонні видатки, не кажучи вже про національні кешбеки.

Працездатний Парламент потрібен для збереження демократичного ладу й довіри міжнародних партнерів. Тож хоч критика низької продуктивності Верховної Ради доцільна, але знецінення самої інституції — небезпечне.

Навіть ослаблений Парламент кращий за інституційний вакуум. Порожня Верховна Рада не проголосує бюджет і не ухвалить законів. А уявляти ситуацію, коли хтось вирішить розпустити Раду та взяти на себе її повноваження — зовсім не хочеться. Краще не треба малювати в деталях послідовність подій, яка складається з державного перевороту, каскадного колапсу державних інституцій, привиду громадянської війни лівійського зразка чи стрибкоподібної окупації території України…

Гарна новина в тому, що Верховна Рада має 393 чинних народних депутатів, безумовну легітимність та навіть формально існуючу коаліцію. (Депутатська фракція у Верховній Раді України, що має права коаліції депутатських фракцій). Парламент ще можна оживити.

Усі сценарії виходу з кризи мають одну спільну точку — налагодження діалогу у трикутнику Парламент-Уряд-Президент. А от як саме це зробити — питання для дискусії.

Перший сценарій — Коаліція національної єдності, про яку говорили у 2022 році, може покращити стан справ у 2026. Якщо тоді це був крок з розряду «було б добре, якби», то у звʼязку з браком голосів він перетворюється на необхідний крок із практичного погляду. Цей сценарій може доповнюватися переформатуванням Уряду, ухваленням компромісних законів, підписанням формальної коаліційної угоди, але потребує реального діалогу та взаємних поступок з фракціями та групами парламентської меншості.

Другий сценарій — налагодити взаємодію чинного Уряду і Парламенту. Депутати скаржаться на:

• хаотичну комунікацію;
• непідконтрольність;
• відсторонення від ухвалення рішень.

Їх може усунути і Кабмін Юлії Свириденко, якщо знайде правильні підходи до Верховної Ради.

Третій сценарій — переформатування Уряду. Якщо причина кризи у поганій комунікації Уряду з Парламентом, а чинний Кабмін змінити її не може, тоді, можливо, варто дати шанс новому? Цей крок може бути здійснений виключно силами фракції «Слуга народу», хоча залучення підтримки інших фракцій виглядає більш реалістичним. Важливим тут має бути принцип формування — Парламент повинен мати реальний вплив на обрання кандидатур міністрів, тоді народні депутати ставитимуться до нового Уряду по-іншому.

Четвертий сценарій — налагодження внутрішнього діалогу в Парламенті. Можливо, він призведе до взаємної підтримки законопроєктів (так званий Logrolling). Можливо, до перегляду депутатських зарплат (якщо проблема справді у перекритті доплат у конвертах, що припускають журналісти). Або ж до розширення пакету консенсусних голосувань (як-от зараз голосуються Укази про продовження воєнного стану та мобілізації).

Ці сценарії можуть здаватися складними для втілення, але завжди варто памʼятати про альтернативу — погіршення ситуації в умовах війни може призвести і до втрати державності. Зрештою, вихід з парламентської кризи — можливий. Надію на це дає… Верховна Рада дворічної давнини (осінь 2023 року). Тоді ситуація нагадувала нинішню — за 10-ту сесію Парламент ухвалив лише 64 закони, з яких усього чотири — євроінтеграційні. Але вже навесні 2024 року ситуація покращилася. Хоча і не настільки радикально, як хотілося б. Можливо, досягнути бажаного результату вийде у 2026 році.

Протягом 14-ї сесії проведено 7 «годин запитань до Уряду» — загалом народні депутати та міністри витратили понад 8 годин, аби поставити запитання та отримати на них відповіді.

Найбільше запитань народні депутати мали щодо реалізації державної соціальної політики під час дії воєнного стану та виконання євроінтеграційних зобов’язань України. 

Народні депутати припинили діяльність 8 тимчасових комісій і утворили 5 тимчасових слідчих комісій. 

Протягом 14-ї сесії народні депутати подали 218 депутатських запитів — майже в півтора раза менше, ніж упродовж 13-ї сесії .

«Година запитань до Уряду» — це інструмент парламентського контролю, за допомогою якого народні депутати можуть поставити запитання членам Кабінету Міністрів із визначеної теми та дістати на нього відповідь. Під час проведення «години запитань до Уряду» можуть порушуватися лише питання з визначеної теми. Зазвичай із трибуни відповідає профільний міністр, до чиєї компетенції належить тема, з якої проводиться «година запитань до Уряду». Водночас запитання можуть бути адресовані також прем’єр-міністру та іншим міністрам. 

Протягом 14-ї сесії проведено 7 «годин запитань до Уряду» — загалом народні депутати та міністри витратили понад вісім годин, аби поставити запитання та дістати на них відповідіНерідко народні депутати можуть передавати слово іншому народному депутату під час «години запитань» для поставлення запитання. Зважаючи на це, з даних були видалені репліки народних депутатів, які тривають менше ніж 10 секунд, адже найімовірніше, це були саме такі передавання слова.. 

Народні депутати можуть ставити й декілька запитань під час одного виступу, а міністри — відповідати на декілька запитань, або на одне запитання можуть відповідати декілька міністрів. Зважаючи на ці особливості проведення «години запитань до Уряду», отримані дані ілюструють зацікавленість народних депутатів у певних темах чи навіть міністрах.

Як порівняти з 13-ю сесією, дані «години запитань до Уряду» демонструють зниження активності народних депутатів, що загалом узгоджується із загальними тенденціями цієї сесії. 

*Варто зазначити, що «година запитань до Уряду» поділяється на два блоки: 1) запитання до членів Кабінету Міністрів України від депутатських фракцій (депутатських груп) та відповіді на них; 2) запитання народних депутатів до членів Кабінету Міністрів України та відповіді на них — до 30 хвилин. 

Як і на попередніх сесіях, найбільше запитань (виступів) надійшло від фракції «Слуга народу» — майже третину всіх запитань поставили її представники. Найчастіше ж на запитання народних депутатів упродовж 14-ї сесії відповідали прем’єр-міністр України Юлія Свириденко та міністр освіти і науки Оксен Лісовий. Такий розподіл є очевидним з огляду на роль прем’єр-міністра, який координує діяльність Кабінету Міністрів, та те, що міністр освіти був доповідачем на «годинах запитань до Уряду».

Верховна Рада може утворювати тимчасові органи: тимчасові спеціальні комісії та тимчасові слідчі комісії, які утворюються строком не більш як на один рік. Під час 14-ї сесії Парламент проголосував за утворення п’яти тимчасових слідчих комісій та завершив роботу восьми тимчасових комісій (з яких п’ять — спеціальні комісії). Їх перелік наведений у додатку 7.

Народні депутати мають право спрямовуватиОскільки депутатські звернення не потребують оголошення на пленарному засіданні та щодо них немає інформації про їх реєстрацію, що ускладнює збирання даних, вони не є предметом цього моніторингу. депутатські запити та депутатські звернення. Перші є вимогою народного депутата дати офіційну відповідь із питань, віднесених до компетенції органу чи установи, другі — пропозицією дати офіційне розʼяснення чи викласти позицію з питань, віднесених до компетенції органу чи установи. 

За період 14-ї сесії народні депутати подали 218 депутатських запитів — майже вдвічі менше, ніж упродовж 13-ї сесії, та на рівні 9-ї сесії . Усі депутатські запити до Президента були запитами про присвоєння званьПрисвоєння звань та нагород належить до повноважень Президента, тому депутатський запит до Президента щодо нагородження військовослужбовців та інших осіб (найчастіше — званням Героя України) став одним з інструментів визнання внеску військовослужбовців на рівні звернень громадян чи електронних петицій..

Зменшення кількості спрямованих депутатських запитів, а також кількості проведених «годин запитань до Уряду» та активності народних депутатів на них підтверджує тезу, що 14-та сесія — одна з найповільніших та найменш активних сесій з початку повномасштабного вторгнення. 

Протягом 14-ї сесії частка порушень Регламенту під час ухвалення законів становила 38%, що на 30% менше, ніж за попередню сесію.

Частка порушень у другому читанні законопроєктів зменшилася вдвічі, як порівняти з 13-ю сесією.

Загальна частка порушень конституційного терміну (15 днів) на підписання законів Президентом упродовж 14-ї сесії знову склала 44%. Строк підписання (або надання пропозицій) порушено для 20 законів, а ще 8 законів ані підписано, ані ветовано.

Обсяг порушень законодавчої процедури протягом 14-ї сесії значно зменшився та майже досяг рівня до початку повномасштабного вторгнення. Загальна частка законопроєктів, ухвалених із порушеннями, є меншою, ніж за всі інші сесії воєнного стану, зокрема через значне зменшення частки порушень для другого читання.

У цьому розділі надається інформація про порушення Регламенту під час ухвалення законів упродовж 14-ї сесії.

14-та сесія за часткою порушень продемонструвала зниження порушень у всіх категоріях. Процедури розгляду орієнтовно 38% (понад третини) законів мали порушення протягом 14-ї сесії, упродовж 13-ї сесії це значення становило 68%.

Протягом 14-ї сесії динаміка частоти порушень Регламенту однакова для першого та другого читання. Для першого читання частка порушень, як порівняти з 13-ю сесією, зменшилася. Загалом частка порушень Регламенту в першому читанні продовжує знижуватися з 11-ї сесії.

Від 9-ї сесії частка порушень у другому читанні зростала. Під час 14-ї сесії частка порушень Регламенту в другому читанні знизилася майже вдвічі для всіх трьох видів порушень, які відстежувалися для другого читання.

Це одні з найнижчих показників для всього IX скликання. Обсяг порушень і для першого, і для другого читань досі поступово наближується до обсягів до повномасштабного вторгнення.

У графіках та таблиці дані щодо того, яку частку законопроєктів ухвалено з тими чи іншими порушеннями Регламенту, подаються за сесіями.

*Регламент ВРУ не містить прямого та чіткого припису щодо обов’язковості висновку ГНЕУ. Поряд із ч. 4 ст. 103, де зазначено про відсутність зауважень у разі відсутності висновків у 14-денний термін, наявні й норми щодо необхідності висновків ГНЕУ:

1. ст. 112 встановлює, що супровідні документи до законопроєкту надаються народним депутатам не пізніше як за сім днів до дня розгляду цього законопроєкту на пленарному засіданні Верховної Ради;
2. п. 3 ч. 2 ст. 99 встановлює, що висновки експертиз щодо законопроєкту є частиною супровідних документів.

Отже, можна зробити висновок, що Регламент ВРУ є недосконалим та містить суперечливі норми. Для прикладу, ГНЕУ може надати висновок після 14-денного терміну (у зв’язку із завантаженістю), і в такому разі незрозуміло, що має робити головний комітет — вважати, що зауважень немає, чи брати до уваги зауваження. 

**Висновок ГЮУ відсутній для проєкту державного бюджету, однак це не вважалося порушенням через усталену практику відсутності висновків ГЮУ до бюджетів за різні роки.

Крім звичайних порушень Регламенту, здійснено моніторинг порушень Конституції в частині порушення 15-денного терміну на підпис Президентом ухвалених законів (ст. 94 Конституції). Моніторинг здійснено щодо 63 законів, ухвалених Верховною Радою України протягом 14-ї сесії. Строк підписання (або надання пропозицій) порушено щодо 20 законів, тобто у 32% випадків (за період 13-ї сесії було 43%). Крім цього, ще 8 законів взагалі не були ані підписані Президентом, ані ветовані, ані отримали пропозиції (хоча термін їх підписання вже минув). Якщо об’єднати всі порушення, це складе 44% від усіх ухвалених протягом 14-ї сесії законів, що нижче, ніж результати 13-ї сесії (47%). Отже, майже половина всіх ухвалених протягом 14-ї сесії законів містила порушення строків, передбачених Конституцією України. 

Звісно, неважливо, на скільки днів порушено термін — на 2 чи на 102 — в обох випадках це є порушенням. Якщо все ж розглядати рекордсменів у цьому плані, то рекордним став термін підписання тривалістю 83 дні. 

Порушення конституційної процедури почали збільшуватися з початком воєнного стану. 11-та, 13-та сесії були рекордними за кількістю порушень конституційної процедури, а 12-та і 14-та демонстрували мінімальне зниження. Утім, про зміну тренду в реальності говорити зарано. Попри значні покращення в процесі ухвалення законів, терміни підписання залишаються значною проблемою. Не можна пояснити ці порушення і нормативно-процедурними недолікамиЗгідно з Конституцією України, Президент має 15 днів, щоб підписати закон та офіційно його оприлюднити або повернути його зі своїми вмотивованими та сформульованими пропозиціями до Парламенту. За рішенням Президента Уряд організовує експертизу закону, що надійшов на підпис Президентові. Згідно з Регламентом КМУ, Уряд має максимум сім днів для подання своїх пропозицій стосовно підписання Президентом закону або обґрунтовані та вмотивовані пропозиції щодо доцільності застосування Президентом України права вето. Витрати часу на підготовку узагальнених зауважень і пропозицій залежать як від обсягу і складності закону, так і від інших чинників — дня тижня і часу надходження копії закону, кількості залучених в експертизі міністерств, різниці в їхніх позиціях щодо ухваленого закону, внутрішніх бюрократичних процедур у міністерствах, технічних причин тощо. Будь-яка комбінація цих чинників може затримати подання пропозицій Уряду щодо закону та, відповідно, ухвалення Президентом рішення щодо підписання закону або повернення його до Парламенту., адже відповідні норми не змінювалися.

Протягом 14-ї сесії Президент вчасно (без порушення 15-денного терміну) наклав вето та надав пропозиції до одного законопроєкту. Законопроєкт був ініційований представниками фракції «Слуга народу», тому, скидається на те, що в цьому разі позиції ініціаторів та Президента не були погоджені або цей законопроєкт був технічно недосконалим. Верховна Рада наразі ще не розглянула цей законопроєкт.

• Найбільш завантаженими є Комітет економічного розвитку (34 висновки), Комітет з питань фінансів (25 висновків), Комітет з питань національної безпеки та Комітет з питань соціальної політики (по 24 висновки).
• За кількістю законопроєктів на одного депутата велике навантаження впродовж 14-ї сесії мають два комітети — Комітет з питань економічного розвитку та Комітет з соціальної політики. Обидва комітети мають понад 2 розписані законопроєкти та надані висновки в перерахунку на 1 депутата. У дев’яти комітетах навантаження (кількість наданих висновків) не перевищує значення 0,5 на 1 депутата.

Протягом 14-ї сесії комітети Верховної Ради і далі здійснювали свою роботу в умовах незначного зменшення кількості зареєстрованих законопроєктів, як порівняти з 12-ю сесією. Загальна кількість наданих висновків зменшилася до 260, що на 32 висновки менше, ніж комітети надали протягом аналогічної 12-ї сесії. Нерівномірний розподіл навантаження між членами комітетів, що подекуди відрізняється в 17 разів, порушує питання щодо перерозподілу обов’язків або складу депутатів та працівників секретаріатів у комітетах.

Інформація щодо строків надання висновків комітетів представлена в розділі про швидкість проходження законопроєктів.

Протягом 14-ї сесії підготовлено 38 висновків головних комітетів про відхилення законопроєктів. Висновки про відхилення можуть свідчити як про політичну лояльність комітетів, так і про рівень (хоча б мінімальний) якості підготовки законопроєктів. Водночас, як і протягом 11-ї сесії, дві третини відхилених законопроєктів є альтернативними. Президентські законопроєкти, здається, витримують обидва критерії, оскільки не мають висновків про відхилення (водночас варто пам’ятати, що президентських законопроєктів було небагато і вони часто є ратифікаціями та указами). Урядові законопроєкти теж здаються здебільшого безпроблемними: під час 14-ї сесії вони взагалі не отримували висновків про відхилення. Основну масу висновків про відхилення отримали законопроєкти депутатів фракції «Слуга народу», що логічно, зважаючи на кількість депутатів та їхню законодавчу активність. 

Під час розгляду навантаження на комітети варто зважати, що цей моніторинг розраховує навантаження, насамперед ґрунтуючись на кількості висновків головних комітетів. Ця методика використовується з огляду на доступність даних (формат відкритих даних). Саме інформація про висновки головних комітетів постійно доступна на сайті Верховної Ради, регулярно оновлюється та наявна щодо всіх висновків головних комітетів. Однак комітети, звісно ж, виконують багато інших функцій та завдань, крім надання висновків головних комітетів. Три комітетиКомітет з питань бюджету, Комітет з питань антикорупційної політики та Комітет з питань європейської інтеграції. мають надавати обов’язкові висновки до всіх законопроєктів, на комітети може покладатися завдання з підготовки висновків як допоміжних комітетів, комітети розглядають та ухвалюють рішення щодо контрольної функції, розглядають листи та звернення, проводять конференції, круглі столи тощо. Наведені обмеження варто брати до уваги, переглядаючи подану нижче інформацію, яка ґрунтується на висновках головних комітетів.

Поданий графік має два показники. По-перше, він демонструє, яку кількість висновківКількість висновків не дорівнює кількості розглянутих законопроєктів. Комітет може надавати декілька висновків щодо одного законопроєкту, наприклад, висновок про включення до порядку денного, висновки до першого і до другого читань, до повторних читань, до тексту законопроєкту, що надаються на заміну, тощо. надали головні комітети. Другий показник — це кількість законопроєктів, яку розписав кожен комітет як головний відповідно до предмета відання. Разом вони показують розподіл законопроєктної роботи щодо попереднього опрацювання законопроєктів.

Найбільше навантаження за кількістю наданих висновків (34 висновки) має Комітет з питань економічного розвитку. Ще три комітети також мають (як порівняти з іншими комітетами) високе навантаження: Комітет з питань фінансів (25 висновків), Комітет з питань національної безпеки та Комітет з питань соціальної політики (по 24 висновки). Хоча Комітет з питань економічного розвитку під час останніх сесій не був лідером із кількості наданих висновків, для інших комітетів це порівняно стандартний розподіл для останніх семи сесій воєнного стану (7-ї, 8-ї, 9-ї, 10-ї, 11-ї, 12-ї та 13-ї).

Загальна кількість наданих висновків зменшилася до 260, що на 32 висновки менше, ніж комітети надали на аналогічній 12-й сесії.

Найбільше зменшили (як порівняти з аналогічною 12-ю сесією) кількість наданих висновків протягом 14-ї сесії такі комітети, як-от: Комітет з питань правової політики (−32 висновки) та Комітет з питань правоохоронної діяльності (−29 висновків). 

Водночас у частині комітетів кількість наданих висновків зросла, як порівняти з 12-ю сесією. Так, найбільше зросла кількість наданих висновків у Комітеті з питань економічного розвитку (+18 наданих висновків).

Обсяг розписаних на комітети законопроєктів, як порівняти з 12-ю сесією, змінився в діапазоні від −28 до +15 розписаних законопроєктів. 

Потенційне навантаження (кількість розписаних законопроєктів) на комітети протягом 14-ї сесії найсильніше зменшилося (як порівняти з 12-ю сесією) для тих самих комітетів, для яких і зменшилося реальне навантаження: для Комітету з питань правової політики (−28 розписаних законопроєктів) та Комітету з питань правоохоронної діяльності (−27 розписаних законопроєктів). 

Потенційне навантаження на комітети зросло найбільше для Комітету з питань бюджету (+15 розписаних законопроєктів) та Комітету з питань соціальної політики (+10 розписаних законопроєктів).

Інший вимір навантаження на комітети демонструє наведений вище графік, де показано, скільки висновків або зареєстрованих законопроєктів припадає на одного депутата-члена комітетуКількість депутатів на кінець 14-ї сесії, протягом 14-ї сесії кількість депутатів у комітетах змінювалася.. Велике навантаження (кількість розписаних законопроєктів і наданих висновків перевищує 2 на 1 депутата) упродовж 14-ї сесії має лише один комітет — Комітет з питань соціальної політики (5,1 законопроєкту на 1 депутата та 2,4 висновку на 1 депутата). Ще два комітети (Комітет з питань економічного розвитку та Комітет з питань інтеграції до ЄС) мають навантаження понад 1,5 висновку та законопроєкту на 1 депутата. 

У дев’яти комітетах кількість наданих висновків у перерахунку на одного депутата не досягає показника 0,5 (за період 12-ї сесії це значення не досягало 0,5 так само щодо дев’яти комітетів). Найменша кількість наданих висновків у перерахунку на одного депутата зафіксована для Комітету з бюджету (0,14 висновку на 1 депутата) та Комітету з питань аграрної політики (0,23 висновку на 1 депутата). Ще три комітети, попри розписані законопроєкти, не надали жодного висновку. 

Якщо порівняти 14-ту сесію та аналогічну 12-ту сесію, то можна зауважити відчутну різницю в навантаженнях, адже різниця між кількістю наданих висновків на одного депутата коливається в межах показників від −1,78 до +1,43. Кількість розписаних законопроєктів також значно коливається — у межах показників від −1,56 до +1.

Реальне навантаження (тобто кількість наданих висновків на одного депутата) найбільше зменшилося для Комітету з питань правової політики (−1,89 наданого висновку на 1 депутата) та Комітету з питань правоохоронної діяльності (−1,32 наданого висновку на 1 депутата). Найбільше зростання реального навантаження зафіксовано для Комітету з питань економічного розвитку (+1,43 наданого висновку на 1 депутата).

Потенційне навантаження найсильніше зменшилося (як порівняти з 12-ю сесією) у Комітеті з правової політики (−1,56 розписаного законопроєкту на 1 депутата) та Комітеті з питань правоохоронної діяльності (−1,23 законопроєкту на 1 депутата). Натомість найсильніше зросло потенційне навантаження для Комітету з питань інтеграції до ЄС (+0,88 розписаного законопроєкту на 1 депутата) та Комітету з питань соціальної політики (+1 розписаний законопроєкт).

Тенденції щодо реального та потенційного навантаження на одного члена комітету загалом відповідають даним щодо навантаження на комітети. 

Якщо порівнювати найменш та найбільш завантажені комітети, то їхнє навантаження відрізняється в 17 разів. Така ситуація, що склалася під час 14-ї сесії, а також певні тенденції в навантаженні комітетів, які переходять від сесії до сесії, актуалізують питання про перерозподіл або депутатів, або сфер відання між комітетами. 

Упродовж 14-ї сесії на розгляд законопроєктів у сесійній залі витрачено 48 годин, що є найменшим значенням для 9–14-ї сесій IX скликання.

7,4% пленарного часу на 14-й сесії витрачено на розгляд законопроєктів, ініційованих не представниками влади. 

Законопроєкти, обидва читання яких припали на 14-ту сесію, мають найвищі показники середнього та медіанного часу розгляду за весь період IX скликання. 

Загалом законопроєкти обговорювалися значно довше, ніж на інших сесіях, натомість рекордно низька витрата пленарного часу зумовлена саме невеликою кількістю ухвалених законопроєктів.

Для розрахунку показників пленарного часу використовувалися лише дані щодо часу, витраченого на розгляд законопроєктів. Час на реєстрацію, оголошення запитів, «годину запитань до Уряду», постанови тощо не враховувався. 

Упродовж 14-ї сесії народні депутати витратили майже 48 годин пленарного часу на розгляд законопроєктів. Це новий антирекорд Верховної Ради, адже це найменша кількість часу за період 9–14-ї сесій, протягом якого народні депутати обговорюють законопроєкти. Можна припустити ймовірне закінчення тенденції на зростання витраченого пленарного часу, яке почалося під час 9-ї сесії. 

Упродовж 14-ї сесії 92,6% пленарного часу присвячено розгляду законопроєктів влади — фракції «Слуга народу», Уряду та Президента. Це доволі стандартна ситуація для останніх сесій, адже зазвичай це значення складає понад 90%.

14-та сесія Верховної Ради демонструє подальше збільшення середнього та медіанного часу, витраченого на обговорення законопроєктів, як порівняти з попередніми сесіями. Середній та медіанний час розгляду є другим найвищим показником для IX скликання та найвищим для періоду повномасштабного вторгнення. Це свідчить про продовження тенденції до відновлення тривалішого розгляду законопроєктів. Для 70% ухвалених законопроєктів у першому читанні та в цілому кількість витраченого пленарного часу збільшилася, хоча середній час дещо нижчий за піковий показник 6-ї сесії (701 секунда). Ці дані демонструють повернення до довоєнного формату розгляду законопроєктів.

Законопроєкти, які розглядалися лише в другому читанні протягом 14-ї сесії, розглядалися в залі засідань удвічі довше, ніж протягом попередніх трьох сесій, і навіть перевищили показники деяких довоєнних сесій. Для 80% законопроєктів, прийнятих у другому читанні та в цілому (перше читання яких відбулося до 14-ї сесії), пленарний час збільшився. 

Законопроєкти, обидва читання яких припали на 14-ту сесію, розглядалися в середньому найдовше за все IX скликання. Середній час розгляду законопроєктів становить орієнтовно 123 хвилини, а медіанний показник — 40 хвилин. Це свідчить про значне збільшення часу, яке частково зумовлене тривалим розглядом державного бюджету на 2026 рік, який сумарно склав майже 12 годин. Отже, за форматом розгляду законопроєктів у сесійній залі 14-та сесія значно перевищила показники довоєнних сесій. Для 100% законопроєктів пленарний час для обох читань збільшився, як порівняти з 13-ю сесією. 

П’ять найдовших за кількістю часу розгляду в залі пленарних засідань законопроєктів представлені в додатку 6.