Навіщо влада хоче збирати геномну інформацію?

Минулого тижня Верховна Рада прийняла у другому читанні та в цілому Закон «Про державну реєстрацію геномної інформації людини». Закон визначає правові засади щодо оброблення та реєстрації геномної інформації людини та критерії обліку такої інформації в Україні. Але для чого він потрібен  та чому прийняти його вирішили саме зараз? 

Для чого цей Закон

Насправді, в умовах повномасштабної війни, врегулювання обліку геномної інформації людини є особливо актуальним, але Закон корисний і в умовах мирного часу. І на це є декілька причин:

По-перше, ухвалення цього Закону є важливим для виконання вимог міжнародних документів.

Наприклад, відповідно до ст. 37 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства» для того, щоб запобігти скоєнню злочинів та забезпечити кримінальне переслідування, потрібно вживати заходів для накопичення та зберігання ідентифікаційних даних та ДНК осіб, яких засудили за скоєння правопорушень.

А стаття 6 Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних говорить, що персональні дані не можуть піддаватися автоматизованій обробці, якщо внутрішнє законодавство не забезпечує відповідних гарантій. Це саме правило стосується і персональних даних людей, засуджених у кримінальному порядку.

Тепер же внутрішнє законодавство в Україні містить необхідні норми – і це добре. 

По-друге, міжнародний досвід свідчить про ефективність методу збору та зберігання геномної інформації для розслідування злочинів. 

Наприклад, у США з 1994 року працює програма зі створення лабораторій комбінованої системи ДНК-індексу — CODIS. Ця система має три рівні: місцеві системи, системи штатів та національна система індексів. Також існують 3 індекси для зберігання профілів ДНК: індекс злочинців, арештованих та профілів, зібраних з місця злочину. Кожен штат має низку правил, що регулюють, які саме профілі можуть входити до бази даних штату. 

Станом на кінець 2021 року CODIS містив понад 14 мільйонів профілів злочинців та 4,5 мільйони профілів заарештованих. І використання цієї бази допомогло у більш ніж 500 000 розслідувань.

По-третє, Закон значно полегшить процес ідентифікації зниклих безвісти військових. 

Станом на початок війни у 2014 році у ЗСУ не було ні профільних фахівців-пошуковців, ні спеціалізованого підрозділу, які б сприяли ідентифікації зниклих безвісти військових. Тому підрозділи ЗСУ зверталися по допомогу до організацій, які мали у цій галузі досвід, зокрема, Делегації Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні, що вивело нас на міжнародний рівень у цьому питанні.

Наприкінці вересня 2015 року створили відділ пошукової роботи і паралельно працював проєкт «Евакуація-200», завданням якого були пошук та евакуація тіл військовослужбовців. А з 2016 року МВС почало закуповувати сучасне обладнання, яке дає змогу проводити комплексну генетичну експертизу. 

Проте для пошуку безвісти зниклого необхідно було дослідити зразки його близьких родичів (якщо вони є) або особисті речі. У випадку з родичами потрібно було отримати дозволи цих людей на оброблення їхніх персональних даних. І лише після цього можна було помістити їхні генетичні ознаки до бази даних ДНК для проведення пошуків на спорідненість. Та чимало загиблих військовослужбовців не мають близьких родичів (батьків, дітей), з огляду на що ідентифікувати їх практично неможливо. У світовій практиці щодо ідентифікації військовослужбовців відбувається процес, коли у них завчасно відбирають зразки, які зберігаються у спеціально відведеному місці — репозиторії. У разі відсутності обставин, необхідних для використання біологічного матеріалу, зразки знищують, не досліджуючи їх. 

Тепер і в Україні новим Законом передбачено процедуру обов’язкового відбору біологічного матеріалу під час воєнного стану у військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а також членів добровольчих формувань територіальних громад. У мирний час відбір біологічного матеріалу у цієї категорії осіб здійснюватиметься за згодою особи. 

По-четверте, ухвалений Закон має сприяти мінімізації злочинності через прискорення розслідування правопорушень, що є надзвичайно важливим. 

На грудень минулого року зафіксовано 51 504 осіб, яким повідомлено про підозру у вчиненні умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, життя, здоров’я, волі, честі, гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, власності, громадської безпеки, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. За новим Законом, ці особи вже мали би бути в Електронному реєстрі геномної інформації людини. 

Отже, враховуючи ефективність міжнародних практик та виконання Україною міжнародних зобов’язань, прийняття цього Закону сприятиме як профілактиці злочинності, так і боротьбі зі злочинністю та ефективному виконанню правоохоронними органами їхніх функцій (розшуку безвісти зниклих осіб і ідентифікації невпізнаваних осіб). Як наслідок, вдосконалиться робота правоохоронних органів та полегшиться розслідування найбільш важких кримінальних справ, особливо у випадку, якщо особа вчинила злочин повторно.

Про деякі недоліки і ризики Закону

Потреба в законі, який би регулював процес відбору та зберігання геномної  інформації, існувала в Україні не один рік. Утім, важливо розуміти, що, хоча Закон і пропонує важливе та потрібне рішення для зниження рівня злочинності і пошуку безвісти зниклих, є низка недоліків, які не були враховані у фінальній редакції проєкту Закону. 

Насамперед в експертному просторі правозахисників та громадських активістів точилися дискусії про те, чи спричинятиме такий Закон порушення прав та приватного життя осіб. Через це законопроєкт № 4265 перед ухваленням неодноразово доопрацьовувався. Наприклад, було зменшено термін зберігання геномної інформації та приведено норми у відповідність до  міжнародних стандартів та чинного законодавства про захист персональних даних. 

Крім того, у Законі зазначено, що Електронний реєстр є державною власністю, держателем якої є Міністерство внутрішніх справ України, а адміністратором – уповноважена Міністерством внутрішніх справ юридична особа, що належить до сфери його управління або перебуває у його підпорядкуванні.

Тобто вся система функціонуватиме і регулюватиметься МВС. 

Тому варто було б забезпечити гарантії прозорої та незалежної роботи зі збирання, зберігання і використання зразків ДНК. Наразі ніяк не враховані потенційні корупційні ризики та можливості для зловживання інформацією, зокрема щодо її передачі для інших цілей іншим органам. Зазначено, що порядок доступу до геномної інформації, зареєстрованої в Електронному реєстрі, та її використання визначається держателем Електронного реєстру.У Законі передбачено певний запобіжник: вказано, що контроль за додержанням прав людини і громадянина при державній реєстрації геномної інформації має здійснювати Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Однак Уповноважений не має безпосереднього впливу із відповідними санкціями на МВС. Тому такий нагляд мав би  бути покладений на окремий регуляторний орган у сфері захисту персональних даних, який би міг здійснювати системну перевірку і проводити консультації. Також як запобіжник додатково встановлено можливість оскаржувати у судовому порядку певні рішення чи дії установ, які задіяні у проведенні державної реєстрації геномної інформації, та їх посадових осіб.

Також бентежать деякі моменти, що не конкретизовані у законі. Насамперед, це стосується: 

  • (не)можливості вилучення геномної інформації у зв’язку зі смертю особи для того, щоб мінімізувати ризики доступу до персональних даних родичів цієї особи;
  • нечітко прописаних механізмів контролю за дотриманням законності у веденні Електронного реєстру;
  • відсутності визначених вимог щодо доступу й обробки інформації іншими органами влади з метою невтручання до особистих даних особи всіх структур і зловживання цими даними.

Цю публікацію підготовано за фінансової підтримки Швеції.