Аналітика дня: Що криється за спробою «Слуги народу» тихо змінити керівника Апарату ВРУ?

Ввечері 20 вересня почали з’являтися повідомлення про те, що фракція «Слуга народу» провела засідання, на якому обговорювалися кандидатури на посаду керівника Апарату Верховної Ради. Пізніше сплила інформація про лист від фракції до Спікера з кандидатурами на посаду керівника Апарату. У зв’язку з цим виникає низка питань: чи діє фракція «Слуга народу» в межах закону, чому фракція діє саме так, і чи можливо досягти бажаних результатів обраною стратегією? Десь понад тим всім миготить питання: а в чому проблема нинішнього механізму призначення керівника Апарату?

Фракція «Слуга народу» може цілком законно проводити засідання фракції та обговорювати широкий перелік питань. Обговорення кандидатур на посаду керівника Апарату може бути однією з тем засідання будь-якої фракції.

Ця фракція може також, не порушуючи законодавства України, писати листи різного змісту, у тому числі зі своїми ідеями щодо кандидатур на посаду керівника Апарату. Інша справа – такі листи та обговорення не мають правових наслідків для Голови Верховної Ради. Будь-який громадянин чи будь-яка громадянка може написати листа на ім’я Спікера з пропозиціями. В усіх таких випадках Голова не зобов’язаний керуватися такими листами при прийнятті будь-яких рішень.

Про листи від фракцій як форму взаємодії з Головою ВРУ нічого не сказано у Регламенті Верховної Ради. Натомість ч. 2 ст. 8 та п. 22 ч. 1 ст. 78 Регламенту встановлюють, що

«Голова ВРУ визначає та пропонує Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду керівника Апарату Верховної Ради України».

Апарат, а відповідно і керівник Апарату ВРУ, мають бути нейтральними та неупередженими щодо всіх фракцій, груп та позафракційних народних депутатів. Це потрібно для якісної організації роботи Верховної Ради, як представницького органу.

З огляду на це Регламент передбачає, що керівника Апарату має пропонувати Голова Верховної Ради, адже він (як і його заступники) теж мають бути нейтральними та неупередженими.

Відповідно до ч. 2 ст. 59. «Голова Верховної Ради України, Перший заступник та заступник Голови Верховної Ради України не входять до складу депутатської фракції (депутатської групи)».

Саме від них залежить якісна організація роботи парламенту, зокрема, і ведення засідань без надання преференцій будь-якій з фракцій.

З огляду на те, що фракції не мають правових механізмів впливу на визначення Головою керівника Апарату, листи від фракцій можна розглядати як політичний тиск. Такі листи та тиск погано поєднується з встановленою Регламентом незалежністю та неупередженістю керівництва (у широкому сенсі) парламенту. 

Взагалі ж спроби заміни керівництва Верховної Ради виглядають дещо суперечливими в контексті помітних позитивних тенденцій роботи парламенту дев’ятого скликання. Адже п’ята сесія роботи українського парламенту є однією з найкращих за все дев’яте скликання. За результатами моніторингу роботи Верховної Ради протягом п’ятої сесії, порівняно з першою-другою сесіями значно зменшилася кількість порушень Регламенту:

  • у 4 рази зменшилась частота порушень щодо строків ознайомлення із висновками головного комітету до першого читання та висновками до другого читання;
  • у 3,5 рази зменшилась частота порушень щодо терміну ознайомлення з висновками ГНЕУ;
  • у 2 рази зменшилася частота порушень щодо терміну ознайомлення із зауваженнями ГЮУ та надання порівняльної таблиці до другого читання;

У минулому залишилися практики багаторазового переголосування законопроєктів та внесення поправок з голосу. Починаючи з першої сесії, спостерігається тенденція до зменшення законодавчого спаму, і значно збільшилася частка законопроектів, які ухвалюються у двох читаннях. що сприяє підвищенню якості текстів законопроєктів. Зміна ж керівництва під час налагодження якісної роботи може змінити і позитивний вектор руху.

Апарат Верховної Ради та, відповідно, керівництво Апарату має бути максимально незалежним від народних депутатів та здійснювати свою роботу в термінах максимально можливої нейтральності та незаангажованості.

Обрання кандидатури керівника Апарату Головою Верховної Ради як позафракційного діяча мало би певним чином забезпечувати окреслені вимоги, однак понеділкова ситуація продемонструвала деякі проблеми порядку призначення керівника Апарату.

Політики, так чи інакше, намагаються здійснити вплив на призначення, а цей вплив, у свою чергу, ставить під питання довіру інших фракцій до майбутнього керівника Апарату, його неупередженість та незаангажованість. Зрозуміло, що Конституція містить чітку норму про механізм призначення Керівника Апарату шляхом ухвалення рішення у залі засідань. Однак ніщо не заважає вдосконалити цей механізм шляхом запровадження попереднього етапу конкурсу для кандидатів на посаду керівника Апарату, зменшивши роль парламентської більшості (і політичних домовленостей) у цьому процесі – за аналогією з деякими іншими посадами державної служби категорії А.