Як запобігти сутичкам та бійкам у Верховній Раді?

Мабуть, жодна сесія роботи Ради не проходить без штовханини або бійок. Лиш нещодавно, наприкінці роботи 5 сесії (червень 2021 року), Микита Потураєв спровокував штовханину біля трибуни заявою про розстріл ОПЗЖ. І от знову, в перший тиждень роботи 6 сесії, народний депутат Микола Тищенко застосував фізичну силу проти свого колеги по парламенту Гео Лероса. Така частота парламентських сутичок актуалізує тему механізмів протидії насиллю в приміщенні Верховної Ради.

Сутички у сесійній залі парламенту не є новацією 9 скликання. Попередні скликання, особливо депутати за часів президентства Віктора Януковича, билися з більшим запалом. Раніше непоодиноким було і фізичне блокування трибуни при розгляді принципових питань. Згадати хоча б прийняття «Харківських угод», яке супроводжувалося блокуванням трибуни, масовими бійками, димовою завісою, закидуванням спікера яйцями. Сутички ж 9 скликання викликані радше міркуваннями образи честі – честь президента у випадку Гео Лероса та честь ОПЗЖ у випадку Микити Потураєва.

Насильство у Верховній Раді – єдиному законодавчому органі України – є ганебним явищем. Воно зменшує авторитет та довіру до парламенту[1], подає поганий приклад для наслідування та погіршує якість законотворчого процесу. Виникає питання – як запобігти або принаймні покарати осіб, що надають перевагу фізичним баталіям замість словесних? Регламент ВРУ пропонує декілька механізмів.

Регламент забороняє використовувати «плакати, лозунги, гучномовці, інші предмети, які не мають на меті забезпечення законодавчої діяльності», заборонено перешкоджати роботі ВРУ «вигуками, оплесками, вставанням, розмовами по мобільному телефону», а також «вживати образливі висловлювання та непристойні слова, закликати до незаконних дій».

Якщо такі дії вчиняються не депутатом, а особою, запрошеною на засідання ВРУ, тоді Верховна Рада може зобов’язати таку особу покинути пленарне засідання.

Санкції ж щодо депутатів різняться. Найменше, що може зробити спікер – це перервати виступ депутата, що вживає образливі слова чи закликає до незаконних дій. При повторному вживанні образ головуючий може позбавити депутата права виступу на цьому пленарному засіданні.

Якщо створюється загроза зриву засідання – головуючий може оголосити перерву. Якщо ж на пленарному засіданні вживаються дії з ознаками кримінального правопорушення, то засідання можна закрити.

Найбільша санкція, яка може бути застосована – це позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п’яти пленарних засідань). Це покарання передбачає таку процедуру: депутат або фракція, на адресу яких були вжиті образливі вислови, подає заяву до регламентного комітету; цей комітет розглядає таку ситуацію і готує висновок, який може бути підставою для прийняття Верховною Радою рішення про позбавлення права участі у пленарних засіданнях.

Отже, Регламент передбачає три види покарань за порушення порядку:

  • переривання виступу
  • позбавлення слова до кінця пленарного засідання
  • позбавлення права брати участь у пленарних засіданнях

Однак все це стосується образливих слів. Бійки та штовханина, гучномовці та плакати хоча і заборонені, але прямо не караються.

На цю проблему звернули увагу, зокрема, експерти місії Європейського парламенту під головуванням Пета Кокса. Було надано три рекомендації з покращення механізмів протидії порушенню парламентського порядку.

По-перше, рекомендувалося надати головуючому право відсторонення депутатів від засідань. Кількість засідань, на які відсторонено депутата, мала б залежати від ступеня тяжкості порушення порядку. Таким чином, замість виключно образливих слів, право відсторонення стосувалося б більш широкого поняття порушення порядку, зокрема і бійок зі штовханинами. Інший важливий момент – рішення про відсторонення рекомендувалося передати на розсуд головуючому, що є швидшим механізмом, ніж процедура проходження регламентного комітету та голосування у сесійній залі.

По-друге, рекомендувалося розглянути можливість запровадження фінансових стягнень. Це могло б бути як позбавлення заробітньої плати (наприклад, невиплата платні за день, коли було здійснене порушення), так і додаткові фінансові штрафи. Розмір таких стягнень міг би залежати від ступеня тяжкості порушення порядку. Варто також враховувати, що деякі бійки можуть призводити до псування майна, наприклад електронного обладнання. Фінансові стягнення, в такому випадку, могли б дорівнювати вартості заподіяної матеріальної шкоди.

Відсторонення та фінансові стягнення є покаранням, вони прямо не стосуються попередження порушень. Натомість третя рекомендація може допомогти припинити регулярну практику таких порушень.

Третя рекомендація стосується запровадження інституту «парламентських приставів» (parliamentary ushers). Їхні обов’язки зазвичай включають участь у різноманітних протокольних та церемоніальних активностях, допомогу головуючому у веденні засідання та підтриманні порядку. Якщо порядок порушується, тоді «парламентський пристав» має вивести порушників із зали засідань. Часто такі обов’язки виконуються колишніми військовими чи поліцейськими. Цей механізм має на меті саме припинення порушення порядку, а не покарання після того, як порушення було здійснене.

Зобов’язання виконати рекомендації, надані місією Пета Кокса, були закріплені у вигляді Постанови ВРУ № 4219 від 17 березня 2016 року. Однак ці зобов’язання не були втілені у реальність. І наразі чинними є норми Регламенту, що передбачають покарання лише за образливі слова. Сутички та бійки не караються і продовжують активно застосовуватися депутатами Верховної Ради.


[1] Довіра до Верховної Ради і так невисока – станом на 2021 рік 18% довіряють ВРУ. https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/dovira-do-instytutiv-suspilstva-ta-politykiv-elektoralni-oriientatsii-gromadian-ukrainy