Черговий скандал, якого не мало би бути серед народних депутатів України

Кожен раз, коли народний депутат потрапляє у скандал, це знижує довіру населення не тільки до конкретного депутата, але й до Верховної Ради загалом. На жаль, подібні скандали виникають кожен місяць, а іноді і кожен тиждень.

Тому не дивно, що останні опитування показують рівень недовіри суспільства до ВРУ у понад 75%.

Минулого тижня, 23 серпня, народний депутат з фракції «Слуга народу», заступник голови комітету з питань бюджету, Олександр Трухін потрапив у ДТП на Бориспільській трасі. У результаті ДТП шестеро людей отримали травми. Трухін, за інформацією ЗМІ, перебував у стані алкогольного сп’яніння.

Проте найцікавіше почалося вже після ДТП.

З сайтів ЗМІ, які писали про ДТП, почали зникати згадки про причетність Трухіна або матеріали про це повністю. Проте жодне з цих видань не публікувало спростування інформації чи доповнення – новини просто зникли. Деякі ЗМІ повідомляли про звернення із «проханням» прибрати статті від нібито PR-агентства.

У «Слузі Народу» досі ніяк не прокоментували цей інцидент.

У результаті ми маємо ситуацію, коли народний депутат України намагається уникнути відповідальності та поширення інформації про ДТП за його участі, а партія, у свою чергу, його покриває, адже інакше називати мовчання в такій ситуації неможливо.

Минулого місяця, 8 липня, у центрі Львова теж сталася аварія за участі народного депутата. Цього разу «головною дієвою особою» був позафракційний депутат Олександр Юрченко. Після скоєння ДТП він намагався втекти з місця подій та наніс ушкодження потерпілому водієві, і все це під дією наркотичних речовин, що підтвердив тест.

У чому проблема?

Найгірше в цій ситуації те, що у Верховної Ради немає виробленого механізму покарань депутатів у подібних випадках, тому Регламентний комітет ВР заявив, що не може покарати Юрченка. Це вкотре говорить про необхідність запровадження Етичного кодексу депутата.

Звісно, проблема не тільки у відсутності Етичного кодексу для парламентарів – проблема у зламаній системі правосуддя. Народні депутати часом, здається, перебувають за межами правового поля, ігноруючи будь-які норми і приписи і не несучи за це відповідальність. Адже чіткого механізму впливу на депутатів, які порушують Закон, немає.

Закон один для всіх, проте депутати мають особливий порядок притягнення до відповідальності. Розслідування щодо депутатів може проводити тільки НАБУ або центральний апарат ДБР, а вносити зміни до ЄРДР може здійснити лише Генеральний прокурор. Лише після проведення всіх слідчих дій, розгляду справи в суді і, власне, рішення суду повноваження народного депутата можуть бути достроково припинені.

Як можна вирішити ці проблеми?

Увага громадськості до проблеми, реформування правоохоронної системи і недопущення привілейованості народних депутатів у питаннях правосуддя – це першочергові кроки.

Проте запровадження Етичного кодексу теж може передбачити механізми превенції та вирішення проблем, коли депутати використовують свої повноваження з корисливими цілями, їхня поведінка не відповідає професійним вимогам тощо. Важливо зазначити, що Кодекс має бути тими правилами, якими депутати будуть послуговуватися у своїй щоденній діяльності. Тобто він повинен регулювати відносини як у законотворчій, парламентській діяльності, так і позапарламентській, що пов’язана із виконанням функцій народного депутата.

Скандали, в які потрапляють парламентарі найчастіше пов’язані саме з їх позапарламентською діяльність. Для ефективності Кодексу, кожен парламентар повинен відчувати відповідальність за вчинення діяльності, що суперечить його професійним вимогам, а також – розуміти легітимність Кодексу.

Розробка професійно-етичних стандартів для депутатів має багато переваг:

По-перше, покращується підзвітність та зміцнюється довіра. Суспільство розумітиме систему регулювання питань етики, відповідно – йому буде легше довіряти парламентарям, адже воно знатиме, що будь-які порушення будуть виявлені, а порушники покарані. В свою чергу, парламентарі відчуватимуть відповідальність, оскільки Кодекс передбачатиме санкції, можливо навіть у вигляді припинення виконання функцій депутата. 

По-друге, Кодекс може бути засобом боротьби із корупцією. Встановлені стандарти допоможуть запобігти зловживанням службовим становищем та іншим формам корупції, оскільки встановлюють чіткі правила поведінки для депутатів, механізми контролю за їхньою роботою та передбачають покарання за порушення. Ці стандарти допоможуть депутатам краще зрозуміти, якої поведінки чекає від них суспільство, особливо після певних скандалів, які можуть потенційно виникати.

По-третє, Кодекс може бути інструментом професіоналізації політики. Часто поведінка депутатів Верховної Ради України на робочому місці не відповідає етичним та моральним нормам (наприклад, образливі слова стосовно іншого народного депутата, бійки, сексистська поведінка тощо). Неетична поведінка у Верховній Раді підриває професійність в очах громадськості не тільки окремого депутата, але і парламенту загалом. Потрапивши до парламенту, депутати повинні дотримуватися одних і тих же правил поведінки на робочому місці. Уніфіковані стандарти також допоможуть об’єднати самих членів парламенту та конструктивно вирішувати певні політичні розбіжності.

Таким чином, питання розробки Етичного кодексу депутата залишається відкритим, і особливо актуалізується при виникненні скандальних ситуацій, коли депутати зловживають своїм професійним становищем. В українському законодавстві міститься багато норм, які стосуються депутатської етики, санкцій у разі вчинення правопорушень, проте, з одного боку вони є недорегульованими, а з іншого – немає принципів поведінки депутатів поза парламентом. Тому Етичний кодекс зміг би стати тією основою, що сформувало б внутрішню соціальну відповідальність депутатів, уніфікувала етичні стандарти та орієнтири для всіх парламентарів, і як результат – посилювала довіру громадян до депутатського корпусу.

Більше про Етичний кодекс можна прочитати тут