Що жінки кажуть про ґендерну рівність у секторі безпеки й оборони?

8 березня – це не свято краси і квітів. Це – день, який нагадує про довготривалу боротьбу жінок за свої права нарівні з чоловіками. Конституція України гарантує усім громадянам рівні конституційні права і свободи та рівність перед законом. Однак усе ще ґендерна рівність залишається доволі формальним поняттям, закріпленим у документах, але не виконуваним у реальному житті.

Особливо ґендерного балансу поки бракує сектору безпеки й оборони, де жінки вкрай рідко мають можливість обіймати керівні посади та мати довіру й повагу від колег-чоловіків.

Лабораторія законодавчих ініціатив реалізовує проект «Парламентська підзвітність сектору безпеки в Україні» у партнерстві Канадським парламентським центром за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади та у рамках Програми розбудови миру та стабілізації (PSOPs). Одна з важливих складових проекту вивчення ґендерного аспекту у секторі безпеки й оборони.

Тож до Міжнародного жіночого дня ми вирішили зануритися в тему глибше та опитати парламентарок, військових, волонтерок про те, які проблеми існують з ґендерною рівністю в секторі безпеки й оборони та як їх можна вирішити.

Думки, викладені у публікації, транслюють особисті переконання спікерів і не обов’язково відображають точку зору Лабораторії законодавчих ініціатив.

Іванна Климпуш-Цинцадзе, народна депутатка України, Голова Комітету ВРУ з питань інтеграції України до Європейського Союзу:

Який має вплив на процес реформування сектору безпеки присутність жінок та дівчат у Верховній Раді України, зокрема, у Вашому Комітеті?

Коли ми говоримо про представництво жінок у процесах прийняття рішень, в першу чергу, ми маємо говорити про права людини та справедливість. Якщо до сьогодні ми не маємо паритетного представництва  жінок та чоловіків у представницьких органах (а хочу нагадати, що жінок у нас майже 54% від всього населення України), то щось точно «іде не так». На сьогоднішній день, попри те, що чинна Верховна Рада України має найбільше представництво жінок-депутаток за всю історію України, все ж маємо ситуацію, коли з 23-х діючих Комітетів Верховної Ради України лише три Комітети очолюють жінки, ще в трьох Комітетах жінки займають посади перших заступників голови та 3 посади секретарів Комітетів. Тобто рівень представництва жінок на цих посадах приблизно дорівнює 13 % від загальної кількості посад.

Але і ті жінки, які мають у Верховній Раді керівні посади, не завжди можуть впливати на ухвалення рішень. Їхня роль часто номінальна, і це треба змінювати.

Для повноцінного представництва інтересів усіх груп виборців, як жінок, так і чоловіків, необхідно гарантувати повноцінну участь жінок-депутаток в роботі парламенту, в тому числі можливість брати участь та займати керівні посади в Комітетах Верховної Ради України тощо. Також важливо пам’ятати про наші міжнародні зобов’язання. Зокрема, в контексті реалізації Цілей сталого розвитку (Ціль №5. Ґендерна рівність. Завдання 5.4. Забезпечити рівні можливості представництва на вищих рівнях прийняття рішень у політичному та суспільному житті). Загалом, завжди збалансоване представництво жінок та чоловіків на рівні прийняття рішень, зокрема й у сфері безпеки та оборони, це краще врахування інтересів та потреб різних груп жінок та чоловіків. Відповідно – більш справедливі, ефективні та сталі рішення.

Чи спостерігаєте Ви прогрес щодо ґендерної рівності у своєму особистому та професійному житті?

У моїй родині із самого початку склалися партнерські стосунки, тому я можу реалізовувати себе професійно і розвиватися. Щодо професійного життя, то бачу прогрес на прикладі місцевих виборів. Багато чоловіків мали скепсис стосовно квот і того, чи знайдеться необхідна кількість фахових жінок. Та вони не лише знайшлися, а й обійшли багатьох чоловіків. Нарешті, вони змогли реально конкурувати з чоловіками, і ми повинні й надалі забезпечувати для жінок цю можливість самореалізації та реального впливу на рішення.

Що запропонували б змінити, аби сектор безпеки й оборони був більш ґендерно збалансованим?

Питання ґендерної рівності у секторі безпеки є комплексним, і на нього важливо дивитись саме так. Питання рівності – це не лише про цифри, статистику та представництво, це також про вміння та цінності, про механізми, інституції та звісно ж нормативно-правову роботу.

Наразі в українській армії служать і працюють близько 57 тисяч військовослужбовців-жінок та цивільних. Ми маємо забезпечити для них рівні можливості у просуванні по службі, рівноцінну оплату праці, захист від сексуальних домагань тощо.

І тут надихаючим для нас є досвід виконання НАТО порядку денного «Жінки, мир, безпека». Більше ніж 90% країн НАТО відкрили всі військові спеціальності та посади для жінок. Наприклад,  Норвегія це зробила ще у 1985 р. Вголос говориться про проблеми домагань та вироблено чіткі механізми протидії ґендерно зумовленому насильству.

Серед першочергових проблем, які потребують вирішення, можна відзначити такі:

  • низьке представництво жінок у процесах, спрямованих на досягнення миру;
  • культурні, ціннісні, інфраструктурні та побутові бар`єри, що перешкоджають жінкам повністю реалізовували себе в секторі безпеки й оборони;
  • низьке представництво жінок на керівних посадах сектору безпеки й оборони;
  • відсутність ефективного системного моніторингу і контролю виконання вже ухвалених документів;
  • несвоєчасність ухвалення нормативно-правових документів, спрямованих на забезпечення ґендерної рівності в секторі безпеки й оборони (приклад – Річна національна програма під егідою Комісії Україна – НАТО на 2020 рік, яка була підготовлена наприкінці 2019 року, але ухвалена аж у кінці травня 2020-го);
  • сексизм і безкарність за сексуальні домагання;
  • відсутність визначення сексуального насильства під час конфлікту;
  • ґендерно-сліпі програми підтримки ветеранів/нок, ВПО, політв’язнів, заручників та військовополонених, які не враховують специфічних потреб та інтересів жінок та чоловіків.

Який Ваш меседж для дівчат та жінок в Міжнародний жіночий день?

Кожен рік ООН визначає тему Міжнародного жіночого дня.  У 2021 році – це «Жіноче лідерство: наближаючись до рівноправного майбутнього у світі в часи пандемії».

В Україні медсестри, лікарки, соціальні службовиці, поштарки, продавчині, фармацевтки, вчительки – сотні тисяч жінок та дівчат кожен день перемагають хворобу та обставини і вже є лідерками свого життя.

Я знаю, що буває важко, і виникає необхідність приймати непрості рішення, що навколо може бути багато критиканів та «радників» та не так багато помічників та помічниць, як би нам хотілось. Але я вірю, що нам все вдасться. Подолати кризу, побороти обмеження та вийти переможницями. Кожна у своїй сфері, на своєму шляху.

Тільки треба не зупинятися, щодня вчитися, вдосконалюватися, не розслаблятися і ставити перед собою дедалі амбітніші цілі, навіть якщо вони комусь здаються наразі недосяжними.

А ще дуже важливою є підтримка одна одної. Ми в платформі «Безпека. Жінки. Мир» розуміємо цінність такої солідарності та мережування. Така віра та підтримка надає сил та наснаги рухатись вперед.

Мар’яна Безугла, народна депутатка України, членкиня Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки:

Який має вплив на процес реформування сектору безпеки присутність жінок та дівчат у Верховній Раді України, зокрема, у Вашому Комітеті?

Численні дослідження показують, що змішані колективи найбільш продуктивні і збалансовані. Відповідно, те саме стосується парламенту і нашого Комітету. Певний фокус, сприйняття, унікальність досвіду, які відрізняються у чоловіків та жінок, додають цінності.

Ми приділяємо увагу ґендерній рівності у секторі безпеки й оборони. Зокрема, нещодавно була представлена спільна ініціатива, щоб виправити певні неузгодженості у законодавстві і відкрити жінкам доступ до усіх посад і можливостей у секторі безпеки. Щоб можливості залишалися на вибір жінки.

Чи спостерігаєте Ви прогрес щодо ґендерної рівності у своєму особистому та професійному житті?

Протягом життя я не відчувала особливо перепони для роботи. Однак додаткові виклики є. Я зустрічала несерйозне сприйняття з боку чоловіків, особливо у 2014 році, коли проходила мобілізація, потім під час роботи у Міністерстві оборони, далі у парламенті. Я опікуюся реформою розвідувальних органів Служби безпеки України, а це взагалі «негласна каста», де немає жінок на керівних ролях. Крім одного винятку – теперішньої міністерки у справах ветеранів. Тим не менш, винятки тільки підтверджують правило.

Коли ми готували реформу, я зіштовхувалася з булінгом у Telegram-каналах від співробітників СБУ. Здебільшого цькування відбувалося через акцентування на моїй статі та віці. Але працювати з цим можна. Тут питання поступальної зрілості суспільства.

Я не вважаю, що у нашому суспільстві є критичні перепони, зокрема у секторі безпеки й оборони, які треба форсовано вирішувати. Головне – поступовий розвиток.

Що запропонували б змінити, аби сектор безпеки й оборони був більш ґендерно збалансованим?

Ґендерний баланс потрібен скрізь. Але він має бути природнім. Хотілося б також більше відповідальності від самих жінок. На жаль, маємо часто ситуації у секторі безпеки й оборони, коли дружина, умовно, командира бригади займає зручну посаду, яка не потребує особливої активності, у фінансах, кадрах тощо. Такий різновид непотизму поширений у секторі безпеки. Це формує упередження та певний негативний образ жінки. І ті дівчата та жінки, які все життя мріяли бути на бойових посадах, мають додаткові перешкоди через той негативний образ.

У 2015 році, коли я була мобілізована, я зустрічала неприйняття своєї активної ролі саме від жінок. Відповідальність за те, щоб жінки отримували більше можливостей і прав у секторі безпеки й оборони, лежить не тільки на чоловіках чи громадських організаціях, а й на самих жінках.

Який Ваш меседж для жінок і дівчат у Міжнародний жіночий день?

Ніколи не здавайся!

Анна Гвоздяр, волонтерка:

З якими проблемами, пов’язаними з ґендерною рівністю, Ви зіштовхувались під час волонтерства?

Особисто я в умовах війни відчувала переважно підвищений рівень турботи та бажання захистити. Інший бік медалі – це несприйняття жінки, як особи, яка може бути обізнана у військових справах. Таке зустрічається часто, переважно в середнього та вищого складу командування. Це більше данина радянському спадку, що дівчина не може бути компетентна у військовій справі. Тут все вирішується часом та прикладами жінок, які досягли високого рівня компетентності та реальних здобутків під час бойових дій.

Захищати свою державу – це обов’язок кожного, незалежно від статі?

Маючи досвід подій, які почалися в 2014 році, бачимо, що місце в «захисті» Батьківщини знайшлося кожному. Хтось займався медициною, хтось забезпеченням, хтось психологічною підтримкою. Тому тут важлива готовність ще зі школи, щоб діти росли зі знаннями, адже це їм може стати в пригоді. Мені, наприклад, дуже допомогли навички перев’язування, які я отримала на уроках Медицини в 10-11 класі.

На Вашу думку, яким чином потрібно розширювати можливості жінок та дівчат в оборонному секторі? Як можна змінити ситуацію у цьому явно не ґендерно збалансований сектор?

Я вважаю шо нав’язувати жінок в підрозділи, особливо на бойові посади чи посади з підвищеним ризиком, не варто. Номінальна присутність жінок на посаді виключно для ґендерної рівності не грає на користь обороноздатності країни. Маємо випадки, коли жінки відмоляються від частини обов’язків, передбачених Статутом, посилаючись, наприклад, на «критичні дні» щотижня абощо, тим самим користуючись необізнаністю та обережним ставленням до себе з боку чоловіків.

Ідея рівності в армії повинна відкрити рівні умови відбору. Тобто, щоб не було посад для лише для чоловіків чи лише для жінок, бо так ми теж втрачаємо цінні кадри. Відбір повинен бути якісним. Якщо жінка хоче бути, наприклад, снайперкою, вона повинна мати можливість пройти повний відбір і навчання та виконувати всі посадові обов’язки.

Маємо, наприклад, досвід у морпіхів, коли дівчата, серед яких Олександра Безсмертна, подолали разом з усіма смугу перешкод та отримали «чорний берет» морських піхотинців в рівних з чоловіками умовах.

Які проблеми жінок та дівчат в оборонці потребують вирішення?

Необхідно передбачити для жінок окремі нормальні казарми зі зручностями. Крім того, важливим є питання «декрету» військовослужбовиць, яке досі не врегульоване нормально. Якщо ми говоримо про рівність в армії, то ці проблеми потрібно вирішувати одними з найперших.

Ольга Бенда, ветеранка АТО:

З якими проблемами, пов’язаними з ґендерною рівністю, Ви зіштовхувались в армії?

Коли тільки йшла на військову службу і проходила навчання у Старичах, з боку чоловіків чула слова: «Чого ти сюди прийшла? Твоє місце – вдома варити борщ та доглядати за чоловіком і дітьми». У більш старшого покоління військових були упередження, що до дівчат ставляться з поблажками. Але ми, дівчата, проходили підготовку на рівні з усіма, все виконували, що нам говорили. Не було ніяких плачів, як чоловіки очікували. Та це було у 2016 році. Потім ставлення змінилося.

Захищати свою державу – це обов’язок кожного, незалежно від статі?

Так. Україна – це наш дім, і ми повинні його обороняти.

На Вашу думку, яким чином потрібно розширювати можливості жінок та дівчат в оборонному секторі?

Зараз до жінок в армії ставляться набагато краще. Раніше жінки мали посади тільки кухарів, медиків, зв’язкових. Зараз же дівчата можуть бути командирами взводів. У 2016 році дівчат дуже вибірково пускали на військову службу, тому що командири не хотіли брати жінок в АТО. Коли моє навчання тоді, у 2016 році, закінчилося, і мене мали переводити на постійну дислокацію для військової служби, до однієї з бригад мене не взяли, бо «командир заборонив брати дівчат».

Які проблеми жінок та дівчат в оборонці потребують вирішення?

В АТО я починала з кухаря, потім стала старшим кухарем, хотіла стати начальником відділення кухарів. Але тоді цю посаду займав хлопець, який навіть не вмів готувати. Він був водієм. Я запитувала у нашого командира Петровича, чи можу стати начальником відділення кухарів. На що отримала відповідь: «Ти хлопець? Ти вмієш водити машину? Начальником відділення має бути хлопець». Так мої амбіції одразу «обрубили».

Уже після поранення (яке Оля отримала у 2017 році, після чого їй ампутували ногу, – ред.) я продовжувала військову службу у військкоматі. Я була старшим солдатом. Тоді у мене було велике бажання навчатися, отримати звання офіцера і служити далі.

Але мені сказали, що з пораненнями мені буде дуже важко потрапити на навчання, адже треба здавати екзамен з рівня фізичної підготовки нарівні з усіма, ніхто не буде брати до уваги відсутність ноги. Я хотіла пов’язати своє життя з армією, але мені чітко відмовили через інвалідність. Тож я звільнилася.

Юлія Громова, військовослужбовиця:

З якими проблемами, пов’язаними з ґендерною рівністю, Ви зіштовхувались під час військової служби?

Я пришла в армію з вагою у 37 кг, але у свій бік я жодного разу не почула, що я жінка і «це не моя справа».

Захищати свою державу – це обов’язок кожного, незалежно від статі?

Безумовно. Я вважаю, таких питань взагалі не повинно виникати ніколи. Неважливо, якої людина статі, фахівцем якої справи є.

На Вашу думку, яким чином потрібно розширювати можливості жінок та дівчат в оборонному секторі? Як можна змінити ситуацію у цьому явно не ґендерно збалансований сектор?

Ґендерна рівність – це не посада, не звання, не стать. Це, у першу чергу, знання та вміння.

На жаль, наразі трапляється так, що жінки, як правило (якщо ідеться про бойові частини), делегують свої обов’язки на головних сержантів взводів.

Які проблеми жінок та дівчат в оборонці потребують вирішення?

Жінки вже давно можуть займають різні посади. Просто не кожна з них до кінця розуміє, що таке ґендерна рівність в оборонному секторі.

Я б запропонувала змінити підхід. Хочеш бути навідником танка – нема питань. Проходиш 45 днів навчання, самостійно заряджаєш, обслуговуєш танк – і все, посада твоя. А чи кожна жінка сама зможе зарядити гармату, снаряд якої важить 45 кг?

Наразі немає проблеми для жінки стати командиром танка. Є проблема фізичної та моральної підготовки. Скажу чесно, я дуже хочу щоб в нас якісно відбирали кадри. Щоб не за гарні очі, а за розуміння справи та відповідальності, яку на себе береш.

Чекаю того моменту, коли всі жінки будуть проходити відповідну атестацію, де зможуть продемонструвати свої вміння, і відповідно до результатів отримуватимуть ті посади, які їм будуть точно під силу. Упевнена, знайдуться і такі жінки, які зможуть командувати підрозділами.