Що робити з «кнопкодавством» у Верховній Раді?

Генеральна прокуратура України вручила першу підозру народному депутату України за «кнопкодавство». Це – перший в історії України випадок спроби притягнення депутата до відповідальності за неперсональне голосування.

«Кнопкодавство» у Верховній Раді від грудня 2019 року, коли було ухвалено відповідний закон, передбачає кримінальну відповідальність і карається штрафом від трьох до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (а це зараз приблизно 51-85 тисяч гривень). 

Більше того, притягнення парламентаря до відповідальності може стати причиною припинення його повноважень. Відповідно до ст. 81 Конституції України, повноваження народного депутата припиняються достроково, зокрема, у разі «набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього». Тобто тепер, в історії з першою підозрою щодо «кнопкодавства», справа – за рішенням суду, якого ще потрібно дочекатися. 

Введення кримінальної відповідальності за неперсональне голосування і доведення справ до кінця у суді – з одного боку, може мати результати, а з іншого – може стати механізмом боротьби із опозиційними депутатами і прикривання «своїх», що несе багато ризиків для українського парламентаризму.

Крім того, депутати «кнопкодавили» задовго до першої підозри від Генпрокурора і можуть це робити і далі, адже їхню вину ще потрібно буде довести у суді. А це – доволі довгий процес. А ще – потрібні докази. І нещодавня історія з відеозаписами, на яких зафіксовано «кнопкодавство» під час голосування за призначення міністром Сергія Шкарлета, доводить – докази можуть «зникати». 

Потрібно мати «план А» – механізм, який взагалі унеможливить неперсональне голосування для народних депутатів. У Верховній Раді на початку 2021 року розпочалися активні розмови щодо подолання «кнопкодавства». Голова ВРУ Дмитро Разумков анонсував деякі зміни, які можуть допомогти викорінити неперсональне голосування. Зокрема, у Верховній Раді:

  1. відімкнені від системи «Рада» вільні місця, зарезервовані для депутатів від тимчасово окупованих територій;
  2. усі картки депутатів будуть прив’язані до конкретного місця розміщення депутатів. 
  3. у залі встановлять додаткові відеокамери для фіксації голосування депутатів. 
  4. розглядається можливість змінити Регламент, щоб депутатів-«кнопкодавів» можна було відсторонити на декілька тижнів. 
  5. планується перевести парламент на систему «Рада-4», але на це треба кошти. 

Чи допоможуть ці нововведення запобігти «кнопкодавству»? І чи є інший, простіший шлях?

Ми в Лабораторії законодавчих ініціатив розбиралися разом з головою громадської організації «Електронна демократія», ексрадником керівника Апарату Верховної Ради та випускником УШПС (випуск 2018 року) Володимиром Фльонцом. За Верховної Ради минулого скликання експерт півроку разом з командою досліджував проблему «кнопкодавства» і тестував можливі варіанти її вирішення. Ми розкажемо про один із таких варіантів, який теж має свої недоліки, але він може працювати вже – без додаткових коштів і витрат часу. 

Корінь проблеми

Кнопкодавство – питання не стільки неперсонального голосування. Тому що депутат у Верховній Раді перший раз завжди голосує за себе, де б він не сидів, якою б карткою не голосував. Питання – в повторному, неодноразовому голосуванні, коли депутат встигає за 10 секунд, поки іде голосування, натиснути на якомога більшу кількість кнопок. Саме з цієї проблеми треба виходити. 

Архітектура електронної системи голосування «Рада» була побудована таким чином, що депутат може проголосувати з будь-якого місця у сесійній залі, просто вставивши картку і натиснувши кнопку. Наразі прив’язки до конкретного місця немає. 

Володимир Фльонц каже, що немає різниці, з якого місця голосував депутат, поки він робив це один раз. Тому всі закиди про свою картку чи не свою, прив’язану чи ні – це переведення фокусу в іншу тему, а не вирішення проблеми одноразового чи багаторазового голосування. Питання «кнопкодавства» – виключно в площині «один раз чи багато». Не «якою карткою», «з якого місця», «яким способом», «під камери чи ні». 

Обмеження прав

Електронна система «Рада» не визначає порядок і спосіб голосування. Це – електронний інструмент підрахунку голосів. Якщо він чимось відрізняється від старої-доброї процедури голосування підняттям рук – то цей інструмент починає обмежувати права і можливості народних депутатів. 

«Запропоновані зміни – косметичні. Вони не вирішують проблему, а лише створюють обмеження для нардепів. Якщо у парламентаря пульт, за яким він сидить, тимчасово не працює, кнопка залипла абощо, то раніше депутат просто вставляв свою картку в сусідній пульт і продовжував голосування. Прав у депутатів не зменшувалося», – говорить Володимир Фльонц. 

Тепер же, якщо все-таки прикріпити кожного народного депутата до конкретного пульта, то виникає обмеження прав парламентаря. Депутат, наприклад, зможе звернутися із заявою, щоб оскаржити результати голосування, бо у нього пульт не спрацював, і проголосувати він не зміг. Тоді виникає можливість, що і результати голосування будуть поставлені під сумнів. 

Рішення відключити від системи деякі місця та дозволити депутатам голосувати виключно зі свого місця може виявитися неефективним. Натомість від нього можна очікувати набагато більше потенційної шкоди, ніж користі. 

Вихід є

Потрібно запровадити такий механізм голосування, який би унеможливлював у принципі багаторазове голосування. 

В українському парламенті встановлена електронна система голосування «Рада-3». Вона підраховує, скільки і які кнопки натиснули депутати, щоб проголосувати за певне рішення. 

Зараз голосування відбувається так: протягом 10 секунд депутат має натиснути одну з кнопок на пульті – «за», «проти» чи «утримався», після цього електронна система підраховує кожне натискання кнопки. Таким чином, за 10 секунд один депутат може встигнути пробігти цілий ряд пленарної зали, натискаючи кнопки – і всі ці голоси будуть зараховані. 

Необхідне технічне рішення, яке б завадило парламентарям проголосувати стільки разів. І це рішення вже протестоване у поточній системі «Рада-3». Його суть – запровадити механізм, аби система враховувала голос лише тоді, коли кнопка була затиснута в момент закінчення голосування. Таким чином, депутати не зможуть бігати по рядах, адже їм доведеться тримати одну руку на кнопці до кінця голосування. 

І от – проблема багаторазового голосування майже повністю вирішена без відключення карток, встановлення камер і ще будь-чого. 

Залишається тільки питання, чим зайняти другу руку депутата? Адже найхитріші парламентарі зможуть затиснути два пульти – свій і чужий – під час голосування. 

Одне з можливих рішень – сенсорна кнопка, яка реагує на живу матерію.

За словами Володимира Фльонца, вона вже є в залі, вона працює, але її просто не включають у Верховній Раді. 

Принцип голосування у випадку використання сенсорної і механічної кнопок такий: депутат протягом 10 секунд має однією рукою тримати затисненою кнопку для голосування, а другу руку тим часом тримати на сенсорній кнопці. При цьому кнопки поставлені на пульті таким чином, що не можна натиснути обидві однією рукою.

Таким чином, обидві руки народного депутата України будуть зайняті. На цьому історія з можливістю багаторазового голосування вичерпана, бо фізичної можливості проголосувати декілька разів не буде. Доведено прикладом Київради, де з часу впровадження сенсорної кнопки (2015 рік) кнопкодавів не було виявлено. 

«Рада-3» vs. «Рада-4»

У Верховній Раді було декілька поколінь електронних систем голосування. Усі вони вітчизняної розробки. Перша «Рада» була запроваджена в 1990 році, друга – в 1993, «Рада-3» була здана в 2002 році. Ця система функціонує в українському парламенті досі. 

Після розробки третього покоління, одразу взялися за наступне. Але і ця розробка – не така вже і нова, бо, наприклад, Київрада експлуатує систему «Рада-4» з 2015 року. 

Голова ГО «Електронна демократія» зазначає, що «Рада-3» і «Рада-4» принципово відрізняються тільки розміром монітора. У третій – чорно-білий екран, маленький шрифт, читати незручно. У четвертій – великий і кольоровий екран. Його хотіли зробити сенсорним додатково, але у поточній версії «Рада-4» це не передбачено. 

Водночас навіть у поточній «Раді-3», яка встановлена у парламенті, є та сама сенсорна кнопка, що й у «Раді-4»! 

Так, коли робили «Раду-3», у ній була тільки механічна кнопка для голосування. Але потім, у 2008 році, встановлену у парламенті «Раду-3» дообладнали сенсорною кнопкою, замість того, щоб змінювати всю систему. Її просто не включали. 

Під час роботи минулого скликання Верховної Ради механізм голосування з двома кнопками одночасно тестували. Усі нюанси було виправлено. Був реальний шанс запровадити такий принцип, який би унеможливив «кнопкодавство»: коли депутат протягом 10 секунд має однією рукою тримати затисненою кнопку для голосування, а другу руку тим часом тримати на сенсорній кнопці

Однак на політичному рівні вирішили запровадити нові правила не на останній сесії VIII скликання, а вже для нового складу Верховної Ради. У результаті, нічого так і не змінилося. У день, коли було заплановане публічне випробування роботи системи “Рада-3” із застосуванням сенсорної кнопки, до Верховної Ради зайшли слідчі СБУ і ДБР та заблокували роботу комп’ютерного центру парламенту. Новий механізм не було запроваджено. 

Для того, щоб справді унеможливити «кнопкодавство» потрібна політична воля й одне рішення. Вигадувати велосипед з камерами і картками депутатів не потрібно. Але, схоже, це – набагато складніше, ніж обіцяти і декларувати звитяжну боротьбу з неперсональним голосуванням.