Аналітика дня: Коаліція та опозиція у Верховній Раді ІХ скликання

Багатьох представників громадськості турбує монобільшість у парламенті і велика імовірність коаліції у складі єдиної найбільшої фракції. Це є одним з ризиків руху у бік авторитаризму, або, принаймні, фактором порушення системи стримувань і противаг.

Безумовно, монопольне становище пропрезидентської фракції у Верховній Раді ставить у залежність від гаранта Конституції як законодавчу, так і виконавчу гілку влади, адже Уряд формуватиметься парламентською більшістю. Однак, з іншого боку, ця ж ситуація забезпечує однозначність і чіткість у визначенні відповідальності фактично за будь-який напрямок державної політики. Відсутність можливості «перекидувати» відповідальність неодмінно позначиться на характері публічного запиту на контроль ключових державних інституцій.

Для того, щоб хоча б приблизно оцінити ризики концентрації влади в руках однієї політичної сили, необхідно подивитися на ситуацію із врегулюванням опозиційної парламентської діяльності. Саме інституалізація і забезпечення прав діяльності опозиції – як парламентської, так і, в більш широкому сенсі, громадської – є гарантією забезпечення демократичних принципів та процедур, а також однією з ключових складових системи стримувань і противаг у сучасних демократіях. І ось тут на нас чекають неприємні новини: наразі статус парламентської опозиції (або меншості) не врегульований законодавчо. Це поняття, на відміну від терміну «коаліція парламентських фракцій», в Конституції не закріплено, хоча в Основному Законі України розміщено чималий блок правових норм, які безпосередньо стосуються конституційних прав опозиції. Зокрема, йдеться про право на ініціювання скликання позачергової сесії парламенту, право на ініціювання питання про відповідальність Кабінету Міністрів України, право на створення тимчасових слідчих комісій парламенту тощо.

Крім того, у чинному натепер Регламенті Верховної Ради України, основному підконституційному законодавчому акті з парламентських процедур, відсутні взаємоузгоджені правові приписи щодо організації та діяльності коаліції й опозиції. Наслідки неприведення Регламенту у відповідність до відновленої у 2014 році редакції Основного Закону коаліція VIII скликання відчула на собі, коли Конституційний Суд виносив рішення щодо конституційності розпуску Верховної Ради «через відсутність коаліції». Тепер ціну зволікання мають можливість усвідомити депутати від колишньої більшості.

Як показав попередній досвід, позиція політичних сил щодо врегулювання статусу опозиції/меншості напряму залежить від того, чи є ця сила опозиційною, чи входить до складу коаліції. Наприклад, врегулювання статусу опозиції стало ключовою вимогою фракції «Опозиційний блок» під час реалізації парламентської реформи у VIII скликанні, хоча у попередньому скликанні позиція була значно більш стриманою.

Вочевидь, для фактичної парламентської меншості відсутність регламентації статусу опозиції має вкрай негативні наслідки, особливо за умови існування монобільшості. Адже тепер місце депутатів меншості в парламенті на наступні майже п’ять років цілком і повністю залежить від волі та позиції однієї політичної сили.

Більше про інституціоналізацію коаліції та опозиції в парламенті України можна дізнатися тут.

Олександр Заславський

Директор аналітичного відділу Лабораторії законодавчих ініціатив