Аналітика дня: Скорочення чисельності депутатів у комітетах ВРУ

Чимало дискусій викликало рішення Підготовчої депутатської групи щодо кількості комітетів в новому скликанні ВРУ, а також про чисельність цих комітетів і розподіл місць у них.

За заявою Представника Президента у Верховній Раді України Руслана Стефанчука, визначення кількісного складу парламентських комітетів відбувалось на основі аналізу практики попереднього скликання, а саме завантаженості комітетів VIII скликання. Намагання базувати свої рішення на основі даних – безсумнівно, добрий знак, але при цьому залишається незрозумілим, якого роду навантаженість малася на увазі.

Якщо базисним критерієм навантаженості є законопроектна робота комітетів, то такий підхід можна вважати застарілим. Парламентські комітети мають укріплювати свою контрольну функцію відносно Уряду. Особливо в ситуації, коли Уряд буде сформовано однопартійною більшістю, адже більше немає потреби у зловживанні депутатами своїм правом законодавчої ініціативи.  З огляду на це, більшої кількості депутатів потребують ті комітети, які мають ширшу сферу контролю.  

Окрім цього, при встановленні кількості членів комітетів необхідно було брати до уваги положення Регламенту, зокрема, про обов’язкову підготовку експертного висновку комітету, до предмета відання якого належить оцінка відповідності законопроектів міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції. Зрозуміло, що 7 людей у складі майбутнього комітету з євроінтеграції замало.  З іншого боку, такий механізм можна вважати недієвим (для прикладу, протягом 4 та 5 сесії VIII скликання висновки євроінтеграційного комітету мали лише 3 з 187 прийнятих  законів).

Детальніше про це дослідження можна прочитати тут.

Важливо зауважити, що питання євроінтеграційної складової законодавчого процесу потребує перегляду ще й через останні конституційні зміни. Адже тепер до повноважень Верховної Ради належить “реалізація стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору”. Вочевидь ця конституційна норма потребує інституційної та процедурної реалізації  у парламенті, але попередні дії новообраних народних депутатів не дають підґрунтя наразі очікувати на це.

При цьому не варто забувати, що кількісний та персональний склад комітетів – це, в першу чергу, питання політичних домовленостей. Водночас правові норми мають містити мінімальні гарантії для представників меншості. З огляду на це є доречним поставити питання про удосконалення норм Регламенту в майбутньому. Зокрема, про можливість членства в декількох комітетах для фракцій, що мають кількість членів меншу за кількість комітетів.

Наступним кроком буде визначення квот керівництва комітетів. З цього питання радимо вам ознайомитися з інформаційним матеріалом “Статус методу д’Ондта при розподілі керівних посад у парламенті”.

Марія Соколова

Аналітикиня з питань публічної політики